Київ, 16 серпня 2003 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача «Листи на «Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!
Розпочну передачу кількома листами на тему цьогорічної зернової проблеми в Україні.
«Шановна редакція радіо «Свобода», де зараз ті базіки, хто з високих трибун та через засоби масової інформації бубнив, що реформи на селі дали небачений врожай у 2001-2002 роках і заклали основу добробуту у державі?», – запитує Володимир Гнітько, співголова полтавського обласного товариства політв’язнів та репресованих.
«Може тепер професійні брехуни отямляться і згораючи від сорому та посипаючи голову попелом, добровільно, колонами на чолі з нинішнім президентом пройдуть, так би мовити, «парадом брехні» Хрещатиком, під час відзначення 12 річниці незалежності. А потім нехай попросять прощення за скоєний злочин проти українського села», - зауважує Володимир Гнітько з Полтави та пропонує запровадити паралельно з конкурсом «Людина року» конкурс - «Брехун року» із окремою номінацією «Свавілля».
А нагадавши про таке поняття як «совість», пан Гнітько зазначає, що воно належить до «моральної категорії і відомий крилатий вислів доморощеного філософа Леоніда Кравчука: «маємо те, що маємо» до совісті не пристосуєш. Хіба що до - ідеології брехні, приниження та скривдженості».
А ось що написав в електронному листі наш слухач Олександр Слюсарев із міста Зміїв, що на Харківщині:
«Шановні журналісти радіо «Свобода»! У Вашій передачі від 5 серпня без конкретної відповіді залишилося питання: в чому причина нинішньої зернової кризи?
Молодий народний депутат-аграрій із СДПУ(о) Руденко все звів до того, що вчасно не було проведено аграрну реформу в Україні. Це не правильний висновок!», - наголошує Олександр Слюсарев.
«Нинішній ганебний стан із зерном виник через тотальний вивіз можновладцями зернових запасів нашої країни за кордон, де вони і були продані. Схема така: зернотрейдери за підтримки державних керівників вищого рівня скуповували зерно у селян по 250-300 гривень (близько 50 американських доларів) за тону, а продавали за кордон по 140-150 доларів. Оскільки прибуток був шалений, то не встояли перед спокусою продати також велику частину зерна із державного резерву. І коли в червні 2003 року нестача зерна стала проявлятися на внутрішньому ринку і ціни полізли в гору, то стримати їх було нічим, бо інтервенції зерна із державного резерву не було через відсутність необхідних на такий випадок запасів. Нажились зернотрейдери і їхній так званий «дах» в особі державних керівників. А тепер керівництво держави, щоб прогодувати населення України, закуповує зерно в Казахстані і Росії, але вже за наші народні, бюджетні гроші. І знову наживуться зернотрейдери і поділяться прибутком із тими ж державними працівниками», - зауважує Олександр Слюсарев із міста Зміїв, що на Харківщині:
Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурузи «Де ми є?!».
Де ми є, мої українці, Коли маємо ніби державу, Чи приспали нас знову чужинці, Щоб триматися знову з а нашу булаву?...
Після фрагменту пісні Теодора Кукурузи «Де ми є?!», переходжу до листа Петра Гаєвського з міста Хотина Чернівецької області.
«У зв’язку, з так званою, «продуктовою кризою» на Буковині, на Хотинщині місцева влада вдається фактично до терору проти осіб, які займаються торгівлею. Після звільнення у червні цього року голови Чернівецької обласної державної адміністрації Теофіла Бауера, місцева влада розв’язала безпрецедентну кампанію стосовно «стабілізації цін». Податківці, чиновники, правоохоронці вирішують проблему силовими методами», - пише автор листа.
Петро Гаєцький також надіслав нам примірник листівки, що її було поширено на Хотинщині у відповідь на згадані дії місцевої влади. Це звернення до мешканців Хотинщини за підписом: «Районний Комітет захисту особистих та громадянських прав». У цій листівці зокрема мовиться: «Не зважаючи на минулорічний рекордний врожай, в результаті некомпетентності уряду, тотальної корупції та хабарництва у середовищі українського чиновництва, через підвладні засоби масової інформації, хліборобам втовкмачували, що українського хліба так багато, що його нікуди дівати і в результаті українського селянина пограбовано могутніми доморощеними та заїзними олігархами».
«В гонитві за доларом під «шумок» розбазарили також зерно з державного резерву, що взагалі не припустимо». А нині в «реґіонах провадиться безпрецедентна акція, спрямована на знищення дрібного та середнього підприємця». «Так звані «рятівники» з «білих будинків» ходять ватагами по ринках, базарах та базарчиках і додушують тих, хто мав мужність не виїхати з цієї держави. Шановні працівники податкової інспекції, правоохоронці, серед Вас є порядні і розумні люди! Пам’ятайте! Нинішня продовольча криза створена штучно! Кому, як не Вам знати, що там де добре дрібному і середньому бізнесу – там добре державі, бюджетникам...». Не дозволяйте використовувати себе не належним чином! ... Не заплямовуйте себе протиправними діями! Під виглядом недопущення високих цін, буцімто захистом інтересів покупців, фактично захищаються інтереси тих, хто скупив минулорічне зерно...».
Це були лише окремі фрагменти з листівки за підписом: «Районний Комітет захисту особистих та громадянських прав». Як зауважив наш слухач з міста Хотина Петро Гаєвський, листівки, подібні до надісланої нам, були масово поширені в Хотинському районі Чернівецької області.
Про зернову проблему написала кількома поетичними рядками і наша постійна слухачка Раїса Карюк з міста Миргорода, що на Полтавщині:
«Дорожчим й легшим хліб наш стане. З зерна РФ і Казахстану. Аграрна партія мовчить, На Кучму поглядає, Гарант на трейдерів кричить: «Бач селянина обдирають!». Звертається до народу Й товче в ступі воду: «Скажіть, будь-ласка: В чому суть реформи? А хто загадку розгадає – Той пляшку дістане», - іронізує у своєму вірші Раїса Карюк з міста Миргорода.
Зернова проблема не залишися поза увагою і нашого слухача Івана Киреєва з міста Шепетівки Хмельницької області. Його вірша прочитає Олекса Боярко.
Безхлібна Україна!
Зажурилась Україна – Зветься відтепер безхлібна! Бо од влади що чекати? – Вміє й хлібом гендлювати!
Не збирали, а писали – І в коморах пусто стало! Там гуляє тільки вітер, І гучні весільні звіти!
Загубила влада совість У відносинах ринкових! Економіка така: Вкрасти все у жебрака! Був колись громадянин – Став для влади сучий син!
Подарують мікрофони Вермішелі й макарони, Цукру, гречку й тюрми міцні - Не журіться українці!
А в Форосі йшло весілля, Наче глум серед чуми! – Розважається бадилля Посеред полів сумних!
Українцеві небозі, Пил ковтати при дорозі: «Мерседеси» і «тойоти» Хліб украли у спільноти.
Не журися, Україно! Буде світла ще година! Гопака Ти ще станцюєш, Якщо добре поміркуєш!
Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурузи «Де ми є?!».
То де ж ми є, мої українці, Коли маємо вже власну хату? Може час вже настав прибирати І сміття із осель вимітати? То ж як ми є, мої українці?
Петро Кагуй
Час від часу деякі наші слухачі у своїх листах розповідають, що намагалися розшукати через архіви інформацію про долю своїх родичів, яких свого часу заарештували чи то структури НКВД, чи вже пізніше МГБ. Були й випадки, коли і нас просили допомогти у таких пошуках. А цими днями ми отримали листа щодо загальнішої проблеми – загалом архівів колишніх радянських силових структур, частина яких була вивезена з України до Росії.
Читаю листа нашого постійного слухача і дописувача зі Львова Михайла Павлишина:
«Після розпаду СРСР архіви силових структур частково були знищені, найважливіші перевезені до Росії. Й досі з них не знято грифу секретності. Засекречено інформацію і про те, на підставі яких документів і ким знищувалися та вивозилися архіви. Зокрема, засекречено документи про чисельні спецбоївки МГБ, які, як писав у доповідній записці Хрущову воєнний прокурор військ МВС Українського округу полковник юстиції Кошарський, вбивали, ґвалтували, грабували мирне населення в Західній Україні. Ці злочини спецпідрозділи скоювали, переодягнувшись у форму УПА, щоб посіяти недовіру в людей до визвольних змагань. І цим самим створювали привід для масового виселення до Сибіру. Турбували прокурора не самі злочини і злочинці, а те, що вони погано конспіруються і люди часто знали, розуміли, що це свавілля чинять не УПА, а МГБісти.
Проміжний звіт, створеної Верховною Радою України робочої групи для підготовки історичного висновку про діяльність ОУН-УПА, фактично замовчується, покладений під сукно.
Розсекречення архівів, історична правда - кардинально змінили б політичну ситуацію в Україні.
З приводу розсекречення архівів я звертався до Служби Безпеки України, ФСБ Росії, які у відповідь писали, що в них цих архівів нема, або що це «державна таємниця», - розповідає Михайло Павлишин. «Тоді я спробував знайти допомогу в міжнародній організації «Меморіал», керівництво якої знаходиться у Москві, переконуючи їх, що потрібно говорити не тільки про репресії проти монархістів, троцькістів, «чесних» ГПУшників, але і про етноцид, визвольні змагання, національні рухи. Бо без правди не може бути покаяння, примирення.
Однак, коли, отримавши згоду в телефонній розмові, я надіслав їм свій матеріал, вони відповіли, що хоча в 1999 році при міжнародному «Меморіалі» і було створено групу для вивчення проблем історико-правових аспектів національно-визвольних рухів, вона практично не працювала, й тому мій лист не може бути надрукований.
Незнання власної історії спричинило, зокрема, безпорадність українців при оцінці подій на Волині.
До речі, в мене є документи про вбивство польською поліцією 32 українців лише за те, що вони були українцями...».
Ось такого листа надіслав нам Михайло Павлишин зі Львова. З цим посланням мій київський колега Віктор Березанець звернувся за коментарем до заступника голови Державного комітету архівів України Костянтина Новохацького.
Віктор Березанець
Наш радіослухач з Львова Михайло Павлишин цікавиться деяким питаннями, зокрема, про вивезення на початку 90-х років деяких архівів до Російської Федерації, про гриф секретності архівних матеріалів, який зберігається і досі, про недоступні фонди у доступних архівах і таке інше? Ну, почнемо з вивозу і знищення архівних матеріалів. Що Ви з цього приводу можете сказати?
Костянтин Новохацький
Я можу ствердно сказати, що у системі державних архівів не було знищення ніяких документів з ідеологічних чи політичних міркувань. До речі, це і закон наш забороняє. Тобто, у цій частині, я стверджую, ми на 100% дотримувалися (закону).
Віктор Березанець
А архіви, які були Вам передані, Ви впевнені, що вони дійшли до Вас такими, якими вони були, що все з партійних архівів потрапило до Вашого відомства?
Костянтин Новохацький
Поки що ми такого не виявили, щоб якісь більш-менш значні масиви чи блоки інформації були знищені чи десь приховані. Не виключено, що окремі документи, але це, вибачте, буває і в державних архівах, на жаль.
Віктор Березанець
А от, зокрема, Михайло Павлишин говорить про вивезення деяких документів до Росії і про знищення частини архівних матеріалів. Що Ви з цього приводу можете сказати?
Костянтин Новохацький
Очевидно мається на увазі досить відомий факт того, що на початку 90-х років ще напередодні розпаду СРСР була така акція щодо концентрації документів внутрішніх військ МВС у Москві. І таким чином, з України, за нашими даними, десь близько 12 тисяч одиниць таких документів начебто було вивезено.
Віктор Березанець
А що Ви чули про знищення архівних матеріалів? Яке відомство знищувало свої матеріали?
Костянтин Новохацький
Мені такі факти не відомі, щоб я міг про них говорити ствердно, як про перевірені і підтверджені факти. Чутки, чутки вони мусуються весь час, Ви розумієте...
Віктор Березанець
Наші радіослухачі інколи ставлять нам запитання - де можна знайти сліди зниклих людей, які боролися проти радянської системи, зокрема, про членів УПА?
Костянтин Новохацький
Безумовно, у першу чергу - це слід звертатися до Служби безпеки України .
Віктор Березанець
Одному з наших слухачів Служби безпеки відповіли, що в них архівних матеріалів немає про УПА. Як Ви можете це прокоментувати?
Костянтин Новохацький
Це з Центрального архіву безпеки відповіли чи це десь в регіоні зверталися?
Віктор Березанець
Він, очевидно, у себе в регіоні звертався. Але, якщо матеріали в центральному архіві, то його звернення повинні були б переадресувати до центрального архіву, так що це не суттєво, де він звернувся. Суттєва, так би мовити, постановка питання, що вони сказали, що архівних даних немає, нехай він скаже реквізити особи, яка його цікавить і вони будуть дивитися за картотекою. Не зовсім розумію різницю між архівними даними і даними картотеки. У чому тут інтрига?
Костянтин Новохацький
Ви слушно звернули увагу на той парадокс, який у відповіді міститься. Картотека - це такий самий архівний документ, як і будь-який інші архівні документи. Це складова і національного архівного фонду. Якщо це має дійсно культурно-історичну цінність, то різниці тут немає.
Не виключено, що це, можливо, лукавство. Потім, я не знаю, коли ця людина зверталася, бо раніше, це було майже стереотипною відповіддю. Говорити, що і зараз штамповано відповідають: «Ні», цього не можна. Ми співпрацюємо з цими колегами, я маю на увазі, архівістів СБУ. Ми кілька спільних проектів ведемо з ними. Тим більше, ми дотримуємося законодавства про національний архівний фонд, у тому числі, і в тій системі, в тій службі.
Віктор Березанець
Перед Вами лист нашого радіослухача Михайла Павлишина. Я там підкреслив ті рядки, ті слова, які стосуються конкретики запитання. Чи не могли б Ви коротко відповісти на ці запитання?
Костянтин Новохацький
Перше, ми вже згадували, що найважливіші (документи) перевезені до Росії. Я прокоментував цю ситуацію раніше.
«Засекречена інформація і ким знищувалися і вивозилися архіви?»
Я вже говорив, що з державних архівів не вивозилися, навпаки, ми зараз активізуємо процес щодо повернення деяких архівних документів українських за походженням , які, ми вважаємо, мають поповнити національний архівний фонд...
Віктор Березанець
Далі що там у Павлишина?
Костянтин Новохацький
«Ці злочини спецпідрозділи скоювали у формі УПА».
Не виключено. Я, принаймні на підставі тієї інформації, яку я маю, як людина у віці за 50, я схильний погодитися, що і таке мало місце.
Віктор Березанець
Але архівні дані, які-небудь, де-небудь збереглися, хоч трохи?
Костянтин Новохацький
Можливо, збереглися, але, навряд чи у нас. Я не можу навіть ствердно говорити, що те, що зберігається зараз у державних архівах все відомо навіть архівістам. І абсолютно згоден з паном Павлишиним, що розсекречення архівів і історична правда кардинально змінили б політичну ситуацію в Україні. Чималий пласт документів у державних архівах ми ще на початку 90-х років масово розсекретили.
Він «звертався і в Україні, і в Росії і йому відповідали, що у них цих архівів нема, або, що це державна таємниця».
Я думаю, що так і сяк. Частково, можливо і не було (інформації), там, де він звертався. Але, частково, є таке поняття, як державна таємниця. Щодо цих документів, то швидше можна говорити про конфіденційну інформацію, яку закон захищає.
А те, що він тут наприкінці згадав, що «у мене є документи про вбивство польською поліцією 32 українців лише за те, що вони були українцями»...
Ви ж розумієте, що це у контексті Волинських подій... До речі, ми зараз разом з поляками, разом з генеральною дирекцією польських архівів видали збірник документів, точніше, довідник архівних документів, пов’язаних з цими подіями.
Віктор Березанець
Архів може прислужитися дослідженню цієї справи - Волинської трагедії?
Костянтин Новохацький
Безумовно. Ми працюємо, там багато... У нас на сайті «Держкомархіву», до речі, виставлено цей довідник. У підготовці його брали участь і Служба безпеки України, бо у них чимала кількість документів з цих питань все таки збереглася.
Віктор Березанець
Дякую за розмову. Нашим слухачам нагадаю, що лист Михайла Павлишина для програми «Листи на Свободу» коментував заступник голови державного комітету архівів України Костянтин Новохацький.
Звучить пісня «Йшли селом партизани».
Йшли селом, йшли селом партизани, По землі українській, невільній землі. І у кожного зброя була за плечами, І у кожного смуток і біль на чолі.
Ïм сумно за всю Україну, за ту спалену хату, За зрубаний сад, за ту пісню, що чув ти колись солов’їну. Але їм вже не було дороги назад, Бо дорога назад - то неволя. А ховатися в лісі не будемо ми, Ми підемо вперед і здобудемо волю. України своєї ми вірні сини...
Петро Кагуй
Після пісні «Йшли селом партизани» у виконанні Володимира Вермінського пропоную послухати листа, що його підписали аж 8 громадських організацій Тернопільщини. Серед них, обласні організації Конгресу української інтелігенції, товариства «Просвіти», спілки політв''язнів і репресованих, організації «Спілки офіцерів» та Ліги українських жінок Тернопільщини.
Це відкритий лист до президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
«Українська Православна Церква Московського Патріархату, - мовиться у посланні, - залишилась в Україні однією зі структурних одиниць колишньої більшовицької імперії. З волі президента та виконавчої влади України, УПЦ Московського Патріархату розширилась та зміцніла, захопила багато культових та музейних споруд на території Києво-Печерської та Почаївської Лавр, що викликає стурбованість у середовищі церковних громад і є основним гальмом в об''єднанні української громади...
За повідомленнями преси, виконавча влада України готує документи про передачу комплексу українських церков і прикріпленої землі Почаївської Лаври у власність Московського Патріархату. Громадськість Тернопільщини протестує проти такого рішення влади, бо в такому разі Почаївська Лавра стане ще однією колонією Російської Федерації на українських теренах України, що призведе до загострення релігійної ситуації в Україні...
Вимагаємо припинити торгівлю українськими святинями!», - мовиться у відкритому листі 8 громадських організацій Тернопільщини до Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.
Ми попросила прокоментувати суть цього листа, суть цієї проблеми відомого філософа, публіциста, громадського діяча Євгена Сверстюка.
Євген Сверстюк
У відкритому листі тернопільських громадських організацій до влади відчувається людська тривога з приводу використання церкви, як легалізованої форми політичної експансії Москви.
Тільки треба сказати: в душах людей нині наростає ще більша тривога, про яку вони бояться прямо сказати собі. Богоборці-блудники і словоблуди щораз частіше надягають ряси і то є набагато страшніше, ніж переодягнені чекісти після революції. І то не з якоїсь одної церкви. Схоже на те, що від дотику державної руки в церкви вкидається скверна.
Предстоятель УАПЦ Мефодій Кудряков освячує орден кавалєрствующої дами Людмили Кучми і інших силовиків. Предстоятель УПЦ Московського Патріархату особисто очолює спектакль шлюбної церемонії голови Державної Адміністрації. Думаєте, усі такі богопротивні загравання ієрархів з людьми далекими від віри, але близькими до влади робляться даром? Це нагадує взаємо послуги двох фірм. Що «фірма Московський Патріархат», підтримувана і комуністами, перебуває під патронатом президента і має зелене світло, про це усі знають. Що у Києво-Печерській Лаврі мощі святих більше значать, ніж діяльність нинішніх її світил - також усі знають. А от що діється в Почаївській обителі, перетвореної на форпост російської політики, «обрусєнії края», місцеві люди лише шепчуться і знизують плечима.
З одного боку Почаївська Божа Мати і святий Іов Почаївський - це вічний центр притягання. З другого боку, вишколений монах, не монах, але ревнитель канонічних територій і російськомовного режиму на території Української церкви. Хтось пожартував: чи монастиреві повертають його давні володіння з кріпаками чи туди перевезуть «вольнонайомних»?
Як усе це далеко від потреб релігійного, духовного відродження України. І яка чужа ця Лавра для місцевою людності, хоча і там є кілька добрих священиків. Як мало горнеться до неї молодь навколишніх сіл. Як підозріло виглядає церковний бізнес на церковних атрибутах в очах побожної української людини.
Якби тепер прийшов туди галицький хлопчик Іван Желізо чи б прийняли його до Лаври, з його «підозрілою» українською мовою? А якби провідав свою обитель преподобний Іов Почаївський і заговорив своєю звичною мовою до братії, то чи не здалося б йому, що турки відбиті у 1675 році все таки повернулися сюди, переодягнувшись православними? Але мовчать мощі Іова Почаївського.
Церква росте вшир, в не ввись. А народ чекає, коли на Русь повернеться християнство і апостоли духовної радості нестяжання.
Петро Кагуй
Це був Євген Сверстюк, відомий філософ, публіцист та громадський діяч.
На завершення передачі «Листи на «Свободу» пропоную послухати фрагмент із листа Раїси Деревицької з міста Шостки Сумської області.
Перерахувавши основні нинішні соціальні біди українського суспільства пані Деревицька, пише, цитую в перекладі з російської: «А тепер хочу трохи заступитися за росіян, які проживають в Україні. Багато з нас все своє життя прожили в Україні, виростили тут своїх дітей. І вона, Україна, також вже трохи наша. Ми в ній будували, вчили, лікували. А тепер ми - національна меншість. І разом із усіма терпимо: безідейну зажерливість, гіркий розпад громадських і людських зв’язків, хамську, розбійницьку нелюдськість. Разом з українцями страждаємо і вболіваємо душею, що від найбагатшої колишньої республіки з чудовим кліматом і багатими чорноземами залишилися «ріжки та ніжки» завдяки деяким шулерам. На такій землі, країна мала б бути цукеркою. Але наші кучуми розтягнули її по кишенях. Культури – нуль, деякі навіть ледве слова зв’язують до купи, а в розкраданні – аси», - зауважує Раїса Деревицька з міста Шостки, що на Сумщині.
На цьому, шановні слухачі, передача «Листи на «Свободу» добігла кінця. Дякую Вам за Вашу увагу і за Ваші листи!
Петро Кагуй
В ефірі передача «Листи на «Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!
Розпочну передачу кількома листами на тему цьогорічної зернової проблеми в Україні.
«Шановна редакція радіо «Свобода», де зараз ті базіки, хто з високих трибун та через засоби масової інформації бубнив, що реформи на селі дали небачений врожай у 2001-2002 роках і заклали основу добробуту у державі?», – запитує Володимир Гнітько, співголова полтавського обласного товариства політв’язнів та репресованих.
«Може тепер професійні брехуни отямляться і згораючи від сорому та посипаючи голову попелом, добровільно, колонами на чолі з нинішнім президентом пройдуть, так би мовити, «парадом брехні» Хрещатиком, під час відзначення 12 річниці незалежності. А потім нехай попросять прощення за скоєний злочин проти українського села», - зауважує Володимир Гнітько з Полтави та пропонує запровадити паралельно з конкурсом «Людина року» конкурс - «Брехун року» із окремою номінацією «Свавілля».
А нагадавши про таке поняття як «совість», пан Гнітько зазначає, що воно належить до «моральної категорії і відомий крилатий вислів доморощеного філософа Леоніда Кравчука: «маємо те, що маємо» до совісті не пристосуєш. Хіба що до - ідеології брехні, приниження та скривдженості».
А ось що написав в електронному листі наш слухач Олександр Слюсарев із міста Зміїв, що на Харківщині:
«Шановні журналісти радіо «Свобода»! У Вашій передачі від 5 серпня без конкретної відповіді залишилося питання: в чому причина нинішньої зернової кризи?
Молодий народний депутат-аграрій із СДПУ(о) Руденко все звів до того, що вчасно не було проведено аграрну реформу в Україні. Це не правильний висновок!», - наголошує Олександр Слюсарев.
«Нинішній ганебний стан із зерном виник через тотальний вивіз можновладцями зернових запасів нашої країни за кордон, де вони і були продані. Схема така: зернотрейдери за підтримки державних керівників вищого рівня скуповували зерно у селян по 250-300 гривень (близько 50 американських доларів) за тону, а продавали за кордон по 140-150 доларів. Оскільки прибуток був шалений, то не встояли перед спокусою продати також велику частину зерна із державного резерву. І коли в червні 2003 року нестача зерна стала проявлятися на внутрішньому ринку і ціни полізли в гору, то стримати їх було нічим, бо інтервенції зерна із державного резерву не було через відсутність необхідних на такий випадок запасів. Нажились зернотрейдери і їхній так званий «дах» в особі державних керівників. А тепер керівництво держави, щоб прогодувати населення України, закуповує зерно в Казахстані і Росії, але вже за наші народні, бюджетні гроші. І знову наживуться зернотрейдери і поділяться прибутком із тими ж державними працівниками», - зауважує Олександр Слюсарев із міста Зміїв, що на Харківщині:
Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурузи «Де ми є?!».
Де ми є, мої українці, Коли маємо ніби державу, Чи приспали нас знову чужинці, Щоб триматися знову з а нашу булаву?...
Після фрагменту пісні Теодора Кукурузи «Де ми є?!», переходжу до листа Петра Гаєвського з міста Хотина Чернівецької області.
«У зв’язку, з так званою, «продуктовою кризою» на Буковині, на Хотинщині місцева влада вдається фактично до терору проти осіб, які займаються торгівлею. Після звільнення у червні цього року голови Чернівецької обласної державної адміністрації Теофіла Бауера, місцева влада розв’язала безпрецедентну кампанію стосовно «стабілізації цін». Податківці, чиновники, правоохоронці вирішують проблему силовими методами», - пише автор листа.
Петро Гаєцький також надіслав нам примірник листівки, що її було поширено на Хотинщині у відповідь на згадані дії місцевої влади. Це звернення до мешканців Хотинщини за підписом: «Районний Комітет захисту особистих та громадянських прав». У цій листівці зокрема мовиться: «Не зважаючи на минулорічний рекордний врожай, в результаті некомпетентності уряду, тотальної корупції та хабарництва у середовищі українського чиновництва, через підвладні засоби масової інформації, хліборобам втовкмачували, що українського хліба так багато, що його нікуди дівати і в результаті українського селянина пограбовано могутніми доморощеними та заїзними олігархами».
«В гонитві за доларом під «шумок» розбазарили також зерно з державного резерву, що взагалі не припустимо». А нині в «реґіонах провадиться безпрецедентна акція, спрямована на знищення дрібного та середнього підприємця». «Так звані «рятівники» з «білих будинків» ходять ватагами по ринках, базарах та базарчиках і додушують тих, хто мав мужність не виїхати з цієї держави. Шановні працівники податкової інспекції, правоохоронці, серед Вас є порядні і розумні люди! Пам’ятайте! Нинішня продовольча криза створена штучно! Кому, як не Вам знати, що там де добре дрібному і середньому бізнесу – там добре державі, бюджетникам...». Не дозволяйте використовувати себе не належним чином! ... Не заплямовуйте себе протиправними діями! Під виглядом недопущення високих цін, буцімто захистом інтересів покупців, фактично захищаються інтереси тих, хто скупив минулорічне зерно...».
Це були лише окремі фрагменти з листівки за підписом: «Районний Комітет захисту особистих та громадянських прав». Як зауважив наш слухач з міста Хотина Петро Гаєвський, листівки, подібні до надісланої нам, були масово поширені в Хотинському районі Чернівецької області.
Про зернову проблему написала кількома поетичними рядками і наша постійна слухачка Раїса Карюк з міста Миргорода, що на Полтавщині:
«Дорожчим й легшим хліб наш стане. З зерна РФ і Казахстану. Аграрна партія мовчить, На Кучму поглядає, Гарант на трейдерів кричить: «Бач селянина обдирають!». Звертається до народу Й товче в ступі воду: «Скажіть, будь-ласка: В чому суть реформи? А хто загадку розгадає – Той пляшку дістане», - іронізує у своєму вірші Раїса Карюк з міста Миргорода.
Зернова проблема не залишися поза увагою і нашого слухача Івана Киреєва з міста Шепетівки Хмельницької області. Його вірша прочитає Олекса Боярко.
Безхлібна Україна!
Зажурилась Україна – Зветься відтепер безхлібна! Бо од влади що чекати? – Вміє й хлібом гендлювати!
Не збирали, а писали – І в коморах пусто стало! Там гуляє тільки вітер, І гучні весільні звіти!
Загубила влада совість У відносинах ринкових! Економіка така: Вкрасти все у жебрака! Був колись громадянин – Став для влади сучий син!
Подарують мікрофони Вермішелі й макарони, Цукру, гречку й тюрми міцні - Не журіться українці!
А в Форосі йшло весілля, Наче глум серед чуми! – Розважається бадилля Посеред полів сумних!
Українцеві небозі, Пил ковтати при дорозі: «Мерседеси» і «тойоти» Хліб украли у спільноти.
Не журися, Україно! Буде світла ще година! Гопака Ти ще станцюєш, Якщо добре поміркуєш!
Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурузи «Де ми є?!».
То де ж ми є, мої українці, Коли маємо вже власну хату? Може час вже настав прибирати І сміття із осель вимітати? То ж як ми є, мої українці?
Петро Кагуй
Час від часу деякі наші слухачі у своїх листах розповідають, що намагалися розшукати через архіви інформацію про долю своїх родичів, яких свого часу заарештували чи то структури НКВД, чи вже пізніше МГБ. Були й випадки, коли і нас просили допомогти у таких пошуках. А цими днями ми отримали листа щодо загальнішої проблеми – загалом архівів колишніх радянських силових структур, частина яких була вивезена з України до Росії.
Читаю листа нашого постійного слухача і дописувача зі Львова Михайла Павлишина:
«Після розпаду СРСР архіви силових структур частково були знищені, найважливіші перевезені до Росії. Й досі з них не знято грифу секретності. Засекречено інформацію і про те, на підставі яких документів і ким знищувалися та вивозилися архіви. Зокрема, засекречено документи про чисельні спецбоївки МГБ, які, як писав у доповідній записці Хрущову воєнний прокурор військ МВС Українського округу полковник юстиції Кошарський, вбивали, ґвалтували, грабували мирне населення в Західній Україні. Ці злочини спецпідрозділи скоювали, переодягнувшись у форму УПА, щоб посіяти недовіру в людей до визвольних змагань. І цим самим створювали привід для масового виселення до Сибіру. Турбували прокурора не самі злочини і злочинці, а те, що вони погано конспіруються і люди часто знали, розуміли, що це свавілля чинять не УПА, а МГБісти.
Проміжний звіт, створеної Верховною Радою України робочої групи для підготовки історичного висновку про діяльність ОУН-УПА, фактично замовчується, покладений під сукно.
Розсекречення архівів, історична правда - кардинально змінили б політичну ситуацію в Україні.
З приводу розсекречення архівів я звертався до Служби Безпеки України, ФСБ Росії, які у відповідь писали, що в них цих архівів нема, або що це «державна таємниця», - розповідає Михайло Павлишин. «Тоді я спробував знайти допомогу в міжнародній організації «Меморіал», керівництво якої знаходиться у Москві, переконуючи їх, що потрібно говорити не тільки про репресії проти монархістів, троцькістів, «чесних» ГПУшників, але і про етноцид, визвольні змагання, національні рухи. Бо без правди не може бути покаяння, примирення.
Однак, коли, отримавши згоду в телефонній розмові, я надіслав їм свій матеріал, вони відповіли, що хоча в 1999 році при міжнародному «Меморіалі» і було створено групу для вивчення проблем історико-правових аспектів національно-визвольних рухів, вона практично не працювала, й тому мій лист не може бути надрукований.
Незнання власної історії спричинило, зокрема, безпорадність українців при оцінці подій на Волині.
До речі, в мене є документи про вбивство польською поліцією 32 українців лише за те, що вони були українцями...».
Ось такого листа надіслав нам Михайло Павлишин зі Львова. З цим посланням мій київський колега Віктор Березанець звернувся за коментарем до заступника голови Державного комітету архівів України Костянтина Новохацького.
Віктор Березанець
Наш радіослухач з Львова Михайло Павлишин цікавиться деяким питаннями, зокрема, про вивезення на початку 90-х років деяких архівів до Російської Федерації, про гриф секретності архівних матеріалів, який зберігається і досі, про недоступні фонди у доступних архівах і таке інше? Ну, почнемо з вивозу і знищення архівних матеріалів. Що Ви з цього приводу можете сказати?
Костянтин Новохацький
Я можу ствердно сказати, що у системі державних архівів не було знищення ніяких документів з ідеологічних чи політичних міркувань. До речі, це і закон наш забороняє. Тобто, у цій частині, я стверджую, ми на 100% дотримувалися (закону).
Віктор Березанець
А архіви, які були Вам передані, Ви впевнені, що вони дійшли до Вас такими, якими вони були, що все з партійних архівів потрапило до Вашого відомства?
Костянтин Новохацький
Поки що ми такого не виявили, щоб якісь більш-менш значні масиви чи блоки інформації були знищені чи десь приховані. Не виключено, що окремі документи, але це, вибачте, буває і в державних архівах, на жаль.
Віктор Березанець
А от, зокрема, Михайло Павлишин говорить про вивезення деяких документів до Росії і про знищення частини архівних матеріалів. Що Ви з цього приводу можете сказати?
Костянтин Новохацький
Очевидно мається на увазі досить відомий факт того, що на початку 90-х років ще напередодні розпаду СРСР була така акція щодо концентрації документів внутрішніх військ МВС у Москві. І таким чином, з України, за нашими даними, десь близько 12 тисяч одиниць таких документів начебто було вивезено.
Віктор Березанець
А що Ви чули про знищення архівних матеріалів? Яке відомство знищувало свої матеріали?
Костянтин Новохацький
Мені такі факти не відомі, щоб я міг про них говорити ствердно, як про перевірені і підтверджені факти. Чутки, чутки вони мусуються весь час, Ви розумієте...
Віктор Березанець
Наші радіослухачі інколи ставлять нам запитання - де можна знайти сліди зниклих людей, які боролися проти радянської системи, зокрема, про членів УПА?
Костянтин Новохацький
Безумовно, у першу чергу - це слід звертатися до Служби безпеки України .
Віктор Березанець
Одному з наших слухачів Служби безпеки відповіли, що в них архівних матеріалів немає про УПА. Як Ви можете це прокоментувати?
Костянтин Новохацький
Це з Центрального архіву безпеки відповіли чи це десь в регіоні зверталися?
Віктор Березанець
Він, очевидно, у себе в регіоні звертався. Але, якщо матеріали в центральному архіві, то його звернення повинні були б переадресувати до центрального архіву, так що це не суттєво, де він звернувся. Суттєва, так би мовити, постановка питання, що вони сказали, що архівних даних немає, нехай він скаже реквізити особи, яка його цікавить і вони будуть дивитися за картотекою. Не зовсім розумію різницю між архівними даними і даними картотеки. У чому тут інтрига?
Костянтин Новохацький
Ви слушно звернули увагу на той парадокс, який у відповіді міститься. Картотека - це такий самий архівний документ, як і будь-який інші архівні документи. Це складова і національного архівного фонду. Якщо це має дійсно культурно-історичну цінність, то різниці тут немає.
Не виключено, що це, можливо, лукавство. Потім, я не знаю, коли ця людина зверталася, бо раніше, це було майже стереотипною відповіддю. Говорити, що і зараз штамповано відповідають: «Ні», цього не можна. Ми співпрацюємо з цими колегами, я маю на увазі, архівістів СБУ. Ми кілька спільних проектів ведемо з ними. Тим більше, ми дотримуємося законодавства про національний архівний фонд, у тому числі, і в тій системі, в тій службі.
Віктор Березанець
Перед Вами лист нашого радіослухача Михайла Павлишина. Я там підкреслив ті рядки, ті слова, які стосуються конкретики запитання. Чи не могли б Ви коротко відповісти на ці запитання?
Костянтин Новохацький
Перше, ми вже згадували, що найважливіші (документи) перевезені до Росії. Я прокоментував цю ситуацію раніше.
«Засекречена інформація і ким знищувалися і вивозилися архіви?»
Я вже говорив, що з державних архівів не вивозилися, навпаки, ми зараз активізуємо процес щодо повернення деяких архівних документів українських за походженням , які, ми вважаємо, мають поповнити національний архівний фонд...
Віктор Березанець
Далі що там у Павлишина?
Костянтин Новохацький
«Ці злочини спецпідрозділи скоювали у формі УПА».
Не виключено. Я, принаймні на підставі тієї інформації, яку я маю, як людина у віці за 50, я схильний погодитися, що і таке мало місце.
Віктор Березанець
Але архівні дані, які-небудь, де-небудь збереглися, хоч трохи?
Костянтин Новохацький
Можливо, збереглися, але, навряд чи у нас. Я не можу навіть ствердно говорити, що те, що зберігається зараз у державних архівах все відомо навіть архівістам. І абсолютно згоден з паном Павлишиним, що розсекречення архівів і історична правда кардинально змінили б політичну ситуацію в Україні. Чималий пласт документів у державних архівах ми ще на початку 90-х років масово розсекретили.
Він «звертався і в Україні, і в Росії і йому відповідали, що у них цих архівів нема, або, що це державна таємниця».
Я думаю, що так і сяк. Частково, можливо і не було (інформації), там, де він звертався. Але, частково, є таке поняття, як державна таємниця. Щодо цих документів, то швидше можна говорити про конфіденційну інформацію, яку закон захищає.
А те, що він тут наприкінці згадав, що «у мене є документи про вбивство польською поліцією 32 українців лише за те, що вони були українцями»...
Ви ж розумієте, що це у контексті Волинських подій... До речі, ми зараз разом з поляками, разом з генеральною дирекцією польських архівів видали збірник документів, точніше, довідник архівних документів, пов’язаних з цими подіями.
Віктор Березанець
Архів може прислужитися дослідженню цієї справи - Волинської трагедії?
Костянтин Новохацький
Безумовно. Ми працюємо, там багато... У нас на сайті «Держкомархіву», до речі, виставлено цей довідник. У підготовці його брали участь і Служба безпеки України, бо у них чимала кількість документів з цих питань все таки збереглася.
Віктор Березанець
Дякую за розмову. Нашим слухачам нагадаю, що лист Михайла Павлишина для програми «Листи на Свободу» коментував заступник голови державного комітету архівів України Костянтин Новохацький.
Звучить пісня «Йшли селом партизани».
Йшли селом, йшли селом партизани, По землі українській, невільній землі. І у кожного зброя була за плечами, І у кожного смуток і біль на чолі.
Ïм сумно за всю Україну, за ту спалену хату, За зрубаний сад, за ту пісню, що чув ти колись солов’їну. Але їм вже не було дороги назад, Бо дорога назад - то неволя. А ховатися в лісі не будемо ми, Ми підемо вперед і здобудемо волю. України своєї ми вірні сини...
Петро Кагуй
Після пісні «Йшли селом партизани» у виконанні Володимира Вермінського пропоную послухати листа, що його підписали аж 8 громадських організацій Тернопільщини. Серед них, обласні організації Конгресу української інтелігенції, товариства «Просвіти», спілки політв''язнів і репресованих, організації «Спілки офіцерів» та Ліги українських жінок Тернопільщини.
Це відкритий лист до президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
«Українська Православна Церква Московського Патріархату, - мовиться у посланні, - залишилась в Україні однією зі структурних одиниць колишньої більшовицької імперії. З волі президента та виконавчої влади України, УПЦ Московського Патріархату розширилась та зміцніла, захопила багато культових та музейних споруд на території Києво-Печерської та Почаївської Лавр, що викликає стурбованість у середовищі церковних громад і є основним гальмом в об''єднанні української громади...
За повідомленнями преси, виконавча влада України готує документи про передачу комплексу українських церков і прикріпленої землі Почаївської Лаври у власність Московського Патріархату. Громадськість Тернопільщини протестує проти такого рішення влади, бо в такому разі Почаївська Лавра стане ще однією колонією Російської Федерації на українських теренах України, що призведе до загострення релігійної ситуації в Україні...
Вимагаємо припинити торгівлю українськими святинями!», - мовиться у відкритому листі 8 громадських організацій Тернопільщини до Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.
Ми попросила прокоментувати суть цього листа, суть цієї проблеми відомого філософа, публіциста, громадського діяча Євгена Сверстюка.
Євген Сверстюк
У відкритому листі тернопільських громадських організацій до влади відчувається людська тривога з приводу використання церкви, як легалізованої форми політичної експансії Москви.
Тільки треба сказати: в душах людей нині наростає ще більша тривога, про яку вони бояться прямо сказати собі. Богоборці-блудники і словоблуди щораз частіше надягають ряси і то є набагато страшніше, ніж переодягнені чекісти після революції. І то не з якоїсь одної церкви. Схоже на те, що від дотику державної руки в церкви вкидається скверна.
Предстоятель УАПЦ Мефодій Кудряков освячує орден кавалєрствующої дами Людмили Кучми і інших силовиків. Предстоятель УПЦ Московського Патріархату особисто очолює спектакль шлюбної церемонії голови Державної Адміністрації. Думаєте, усі такі богопротивні загравання ієрархів з людьми далекими від віри, але близькими до влади робляться даром? Це нагадує взаємо послуги двох фірм. Що «фірма Московський Патріархат», підтримувана і комуністами, перебуває під патронатом президента і має зелене світло, про це усі знають. Що у Києво-Печерській Лаврі мощі святих більше значать, ніж діяльність нинішніх її світил - також усі знають. А от що діється в Почаївській обителі, перетвореної на форпост російської політики, «обрусєнії края», місцеві люди лише шепчуться і знизують плечима.
З одного боку Почаївська Божа Мати і святий Іов Почаївський - це вічний центр притягання. З другого боку, вишколений монах, не монах, але ревнитель канонічних територій і російськомовного режиму на території Української церкви. Хтось пожартував: чи монастиреві повертають його давні володіння з кріпаками чи туди перевезуть «вольнонайомних»?
Як усе це далеко від потреб релігійного, духовного відродження України. І яка чужа ця Лавра для місцевою людності, хоча і там є кілька добрих священиків. Як мало горнеться до неї молодь навколишніх сіл. Як підозріло виглядає церковний бізнес на церковних атрибутах в очах побожної української людини.
Якби тепер прийшов туди галицький хлопчик Іван Желізо чи б прийняли його до Лаври, з його «підозрілою» українською мовою? А якби провідав свою обитель преподобний Іов Почаївський і заговорив своєю звичною мовою до братії, то чи не здалося б йому, що турки відбиті у 1675 році все таки повернулися сюди, переодягнувшись православними? Але мовчать мощі Іова Почаївського.
Церква росте вшир, в не ввись. А народ чекає, коли на Русь повернеться християнство і апостоли духовної радості нестяжання.
Петро Кагуй
Це був Євген Сверстюк, відомий філософ, публіцист та громадський діяч.
На завершення передачі «Листи на «Свободу» пропоную послухати фрагмент із листа Раїси Деревицької з міста Шостки Сумської області.
Перерахувавши основні нинішні соціальні біди українського суспільства пані Деревицька, пише, цитую в перекладі з російської: «А тепер хочу трохи заступитися за росіян, які проживають в Україні. Багато з нас все своє життя прожили в Україні, виростили тут своїх дітей. І вона, Україна, також вже трохи наша. Ми в ній будували, вчили, лікували. А тепер ми - національна меншість. І разом із усіма терпимо: безідейну зажерливість, гіркий розпад громадських і людських зв’язків, хамську, розбійницьку нелюдськість. Разом з українцями страждаємо і вболіваємо душею, що від найбагатшої колишньої республіки з чудовим кліматом і багатими чорноземами залишилися «ріжки та ніжки» завдяки деяким шулерам. На такій землі, країна мала б бути цукеркою. Але наші кучуми розтягнули її по кишенях. Культури – нуль, деякі навіть ледве слова зв’язують до купи, а в розкраданні – аси», - зауважує Раїса Деревицька з міста Шостки, що на Сумщині.
На цьому, шановні слухачі, передача «Листи на «Свободу» добігла кінця. Дякую Вам за Вашу увагу і за Ваші листи!
