Прага, 18 серпня 2003 – Демократизація пов’язана із «успішним» прощанням з тоталітарним минулим. Там, де радянський тоталітаризм засудили, у тих країнах був здійснений найбільший поступ до демократії. Таку нехитру залежність виявили вчені-соціологи, проте її вперто не хочуть бачити політики знову ж таки у тих країнах, де з демократизацією не поспішають.
Посткомуністичні країни Європи не пройшли декомунізації, як колись постнацистська Німеччина пройшла процес очищення та примирення зі своїм минулим. Не було у східній Європі свого Нюрнберзького процесу, а таємні архіви спецслужб були відриті лише у деяких країнах, наприклад, у колишній Східній Німеччині та Польщі. Там у результаті люстрації колишнім функціонерам злочинного режиму та агентам спецслужб було заборонено посідати державні посади. Чверть мільйона східнонімецьких чиновників пройшли перевірку. У Польщі йшлося про скромніші масштаби – лише 20 тисяч.
У Чехії планують відкрити доступ до документів старого режиму в Інтернеті. Таким чином, всі документи на агентів та інформаторів стануть відкритими для всіх, а інформація про їхні жертви буде відкрита для них або для їхніх родичів, якщо переслідуваних спецслужбами вже немає серед живих.
В інших державах архівні документи або відсутні, або і досі перебувають за сімома замками. Коли радянські спецслужби покидали країни-сателіти, вони забирали з собою або знищували всі документи, які мали якусь вагу. Так, наприклад, у Латвії залишилися записи з іменами агентів та інформаторів, але знищені чи вивезені документи про їхню діяльність. Це могли бути агенти, «стукачі», чи звичайні науковці, які були змушені писати звіт про кожну поїздку за кордон. У списках були і потенційні інформатори, якими цікавилися спецслужби, але які ніколи не працювали на них. Тому не дивно, що в Латвії вагаються з відкриттям архівів.
Найцінніші архіви з України також потрапили до Москви. Говорить заступник голови Державного комітету архівів України Костянтин Новохацький: «На початку 90-х років ще напередодні розпаду СРСР була акція щодо концентрації документів внутрішніх військ МВС у Москві. І таким чином, з України, за нашими даними було вивезено близько 12 тисяч таких документів».
Дослідниця демократизації з Оксфордського Університету Наталія Леткі говорить, що хоча люстрація може бути проблематичною і з точки зору етики і тоді, коли її намагаються використати у політичних цілях, але вона є важливим елементом прощання з тоталітарним минулим, якщо вона стає частиною планованої стратегії переходу до демократії. І про це свідчить успішна демократизація у Чехії, Угорщині, Польщі та Східній Німеччині.
Посткомуністичні країни Європи не пройшли декомунізації, як колись постнацистська Німеччина пройшла процес очищення та примирення зі своїм минулим. Не було у східній Європі свого Нюрнберзького процесу, а таємні архіви спецслужб були відриті лише у деяких країнах, наприклад, у колишній Східній Німеччині та Польщі. Там у результаті люстрації колишнім функціонерам злочинного режиму та агентам спецслужб було заборонено посідати державні посади. Чверть мільйона східнонімецьких чиновників пройшли перевірку. У Польщі йшлося про скромніші масштаби – лише 20 тисяч.
У Чехії планують відкрити доступ до документів старого режиму в Інтернеті. Таким чином, всі документи на агентів та інформаторів стануть відкритими для всіх, а інформація про їхні жертви буде відкрита для них або для їхніх родичів, якщо переслідуваних спецслужбами вже немає серед живих.
В інших державах архівні документи або відсутні, або і досі перебувають за сімома замками. Коли радянські спецслужби покидали країни-сателіти, вони забирали з собою або знищували всі документи, які мали якусь вагу. Так, наприклад, у Латвії залишилися записи з іменами агентів та інформаторів, але знищені чи вивезені документи про їхню діяльність. Це могли бути агенти, «стукачі», чи звичайні науковці, які були змушені писати звіт про кожну поїздку за кордон. У списках були і потенційні інформатори, якими цікавилися спецслужби, але які ніколи не працювали на них. Тому не дивно, що в Латвії вагаються з відкриттям архівів.
Найцінніші архіви з України також потрапили до Москви. Говорить заступник голови Державного комітету архівів України Костянтин Новохацький: «На початку 90-х років ще напередодні розпаду СРСР була акція щодо концентрації документів внутрішніх військ МВС у Москві. І таким чином, з України, за нашими даними було вивезено близько 12 тисяч таких документів».
Дослідниця демократизації з Оксфордського Університету Наталія Леткі говорить, що хоча люстрація може бути проблематичною і з точки зору етики і тоді, коли її намагаються використати у політичних цілях, але вона є важливим елементом прощання з тоталітарним минулим, якщо вона стає частиною планованої стратегії переходу до демократії. І про це свідчить успішна демократизація у Чехії, Угорщині, Польщі та Східній Німеччині.
