Прага, 17 серпня 2003 року.
Марія Щур
Вітаю Вас, шановні слухачі на хвилях радіо «Свобода». В ефірі «Економічний журнал».
Несприятливі погодні умови призвели до того, що по всій Європі, а не лише в Україні цього року буде низький врожай. Ветерани аграрного бізнесу, фермери та аналітики говорять, що вони не можуть пригадати гіршої катастрофи. Навіть сторонні оглядачі не залишається холоднокровними: «Загальний врожай зернових в Україні ми очікуємо на рівні нецілих 23 мільйонів тонн. А врожай пшениці – близько 6 мільйонів тонн. Згідно нашими та українськими даними було знищено 2/3 врожаю озимих. Це були найгірші погодні умови, що я бачив за час роботи в міністерстві, це напевно будуть рекордно високі втрати», - говорить аналітик американського міністерства сільського господарства Марк Ліндеманн.
Проте в Україні та у решті Європи зовсім по-різному дивляться на проблему. В Україні влада бореться за низькі ціни на продукти харчування і на це покладає величезні зусилля. При цьому доля селян, що найбільше постраждали від посухи, здається, мало кого цікавить. Розповідає наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко
Як повідомив начальник державної інспекції з контролю за цінами у Рівненській області В’ячеслав Бережняк, з початку місяця в області проведено понад 500 перевірок суб’єктів підприємницької діяльності і в 45 із них виявлено безпідставне підвищення цін на продукти. На торговців накладені штрафи на суму від 85 до 170 гривень. Державна казна від таких державних санкцій поповнилася на 6 тисяч гривень.
Тим часом, обласне правління торгівлі з початку місяця почало видавати рекомендовані ціни на основні види продовольчих товарів. Ставлення підприємців до таких добровільно-примусових рекомендацій однозначне. Власниця сільського магазину пані Оксана із Корецького району вважає, що подібні настанови можуть призвести до повного згортання торгівлі на селі. На жаль, поки що вона відмовляється назвати своє прізвище, адже щойно вийшла з приміщення з захисту прав споживачів, де сплатила визначений їй штраф. Говорить пані Світлана.
Світлана
Підприємці області, мабуть, не лише ми, попали в таку неприємну ситуацію. Якщо ми, наприклад, закуповуємо на гурт продукти в місті Рівно на дикому ринку «Оріон» і за період з кінця червня місяця до сьогодні ціни гуртові майже не змінилися, а залишилися майже на рівні тих, які були в попередні період, то нас вимагають в магазині поставити ціни набагато нижчі за гуртові. Наприклад, якщо ціни на макаронні вироби на ринку тримаються від 2 гривень 5 копійок до 2 гривень 30, в магазині згідно рекомендованого списку цін, які надала нам сільська рада, держадміністрація повинні виставити ціну 1гривня 80 копійок за один кілограм макаронів. На пшоно гуртова ціна на ринку 3 гривні 30 копійок, ми повинні виставити вроздріб - 2 гривні 60 копійок. Олія гуртова ціна 4 гривні 10 копійок, а в магазині повинна бути вже в продажі по 4 гривні. Ну, звичайно, ніхто в збиток собі торгувати не буде. Звертатися не знаємо куди, тому що постійно у нас ці перевірки і ціна повинна бути така, як доведена згідно з цього граничного рівня. На сьогоднішній день питання так і залишається не вирішеним.
Валентина Одарченко
Як пояснюють в інспекції по контролю за цінами, самі інспектори підрахували запаси продуктів на оптових базах і розробили максимально прийнятні ціни. Вони кажуть, що за ігнорування цих рекомендацій не передбачено жодного покарання.
Однак самі підприємці стверджують, що це не так. До них періодично навідуються представники місцевого самоврядування, на селі - голови сільрад, яких залякані продавці почали сприймати, як контролерів. Щоправда один із клеванських торговців, після рекомендації поставити ціну на буханку хліба 92 копійки, перестав його завозити, адже бере хліб у пекарні за 94. Згодом голова сільради сам приходив домовлятися про організацію постачання хліба, адже нині саме на приватних підприємців ліг тягар забезпечення населення найнеобхіднішим товаром. Тим часом, як облдержадміністрація, виконуючи постанову кабміну продовжує аналізувати стан на продовольчому ринку і вказувати керівникам Гощанського, Корецького і Костопільського районів на недостатність вжитих заходів щодо стабілізації цін, на рівненських оптових ринках почали поступово згортати гуртовні. Підприємці очікують, що влада зрозуміє, що працювати на збиток ніхто не буде. Однак, оскільки перевірки все ж проводяться вибірково, в окремих торговців з’являється надія їх уникнути, що вони і намагаються робити, звісно, нелегітимним шляхом.
Світлана
Кожна людина, як зараз у держави не вистачає грошей, у людей не вистачає, то вони, звичайно, спочатку негативно до цього віднеслися. Але коли ось уже деякий період нам просто не вигідно завозити цей товар і товарів цих немає в магазині, то люди теж до цього ставляться негативно, тому що в сільській місцевості без продуктів першої необхідності, вони не можуть бути. А як нам вирішити в даний момент питання, я навіть і не знаю.
Валентина Одарченко
Віднедавна влада настирно рекомендує брати товар саме у місцевих виробників та фірм. Однак, по-перше, їх не настільки багато, щоб забезпечити усе населення Рівненщини всіма необхідними продуктами. По-друге, навіть виробники стверджують, що їм стало не вигідно працювати. Тож нещодавно оприлюднений Інститутом «Саtо» рейтинг економічної свободи, в якому Україна зайняла 117 місце, 17 після Китаю лише яскраво ілюструє стан справ в Україні, яка проголосила про своє ж прагнення будувати нові економічні відносини на засадах вільного ринку та конкуренції.
Марія Щур
Тож намагаючись утримати низькі ціни на продукти харчування, українська влада може домогтися того, що ці продукти взагалі зникнуть з полиць магазинів. Проте чиновники не зупиняються, хоча експерти попереджають, Україна ризикує залишитися з дефіцитом зерна уже восени.
Справа у тому, що російського і казахського зерна, про закупівлю якого уже домовився український уряд, не вистачить до нового врожаю, а приватні компанії не завезуть пшеницю, побоюючись адміністративного регулювання цін. Продовження теми – у наступному матеріалі.
Якщо уряд припинить адміністративні втручання у зерновий ринок, пшениці в Україні до нового врожаю буде досить, якщо і далі діятиме шляхом примусу і погроз – дефіцит зерна триватиме, вважають експерти. За підрахунками Сергія Феофілова, директора консалтингової компанії Украгроконсалт, до нового врожаю Україні потрібно буде завезти близько 4 мільйонів тонн пшениці. Домовившись про державну закупівлю в Росії та Казахстані близько 2 мільйонів тонн, уряд зміг покрити лише половину дефіциту, сподіваючись, що решту покриє приватний сектор, вважає експерт.
Проте приватні зернотрейдери не поспішають завозити зерно в Україну, побоюючись, що вони не зможуть його продати, бо комерційні ціни будуть завідомо вищими, ніж ті, за які продаватиметься пшениця, куплена державою. Очікується, що російська пшениця, закуплена Державним Резервом, коштуватиме близько 110 доларів за тонну. Проте як зауважує заступник директора іншої консалтингової компанії - ПроАгро Марина Моїсеєнко, вже зараз в очікуванні дешевої російської пшениці в Україні припинили купувати і продавати ту пшеницю, яка вже є на місцевому ринку. «Продавці не хочуть продавати дешевше, ніж за 1000 гривень за тонну, а покупці готові купити не більше, ніж за 850 гривень», - говорить експерт.
На переконання аналітиків, спроби влади тиснути на зернотрейдерів шляхом погроз, ні до чого не призведуть. «Антимонопольний комітет звинувачує трейдерів у тому, що вони ніби-то змовилися не завозити зерно в Україну. Але ж тут жодна змова не потрібна – це логічне бізнесове рішення. Коли трейдер не впевнений, що він зможе продати зерно з прибутком, він краще не буде завозити його зовсім. Приватних імпортерів неможливо змусити діяти собі на збиток», - пояснює Марина Моїсеєнко.
Ïї слова підтвердили і трейдери, з якими нам вдалося зв’язатися. Вони говорять, що не завезуть в Україну пшеницю доти, доки уряд не пояснить їм свої дії. Якщо уряд пообіцяє не втручатися у ціноутворення, бракуючі 2 тонни зерна вони завезуть, якщо ж уряд намагатиметься адміністративно утримувати низькі ціни, Україна залишиться з дефіцитом. Очікується, що відповідь на ці побоювання уряд має дати в середині наступного тижня.
Марія Щур
Зовсім інший підхід до проблеми демонструють в Угорщині, де рекордна посуха знищила близько третини врожаю. Проте, якщо український уряд кинувся карати та перевіряти, і лише потім вирішив закуповувати зерно у своїх сусідів, то угорська влада у першу чергу дбає про те, щоби відшкодувати селянам збитки, завдані природою.
Детальніше про це розповів у розмові з нашим будапештським кореспондентом Василем Плоскіною, держсекретар Міністерства землеробства й розвитку провінції, доктор Тібор Сані.
Тібор Сані
Ми маємо ситуацію, за якої при нормі в 5 мільйонів тон збіжжя, угорські хлібороби цього року не зібрали і 3 мільйонів тон. Тобто, порівнюючи ці дані з оптимальними нормами, урожай 2003 року становить лише 60% від звичного ужинку. Хоча нині для сільськогосподарських виробників доброю вісткою є те, що, наприклад, у пропорції до цін минулого року оптові закупівельні ціни майже на 50% вищі. Скажімо, якщо торік хлібороби отримували на закупівельних пунктах 24 тисячі форинтів за одну тону пшениці(104 долари в перерахунку), то зараз за цю саму кількість їм платять по 33 тисячі форинтів, або майже 145 доларів. Це допоможе бодай у малій мірі компенсувати господарям, завдані посухою збитки.
Василь Плоскіна
Хотілося б дещо докладніше дізнатися про те, якою є конкретна участь угорської держави у пом’якшенні наслідків посухи для хліборобських господарств.
Тібор Сані
Зараз після низки неврожайних літ упродовж останнього десятиліття, уряд разом з законодавцями виробив досить ефективні механізми допомоги потерпілим від засухи фермерам. Держінспектори дуже уважно вивчають обставини в кожному конкретному випадку, які поставили сільгоспвиробника у скрутне фінансове становище.
Оскільки тепер недобір зернових по країні є досить відчутним, то вірно буде говорити не про повноцінні компенсації, але лише про послаблення матеріальних збитків землеробам. Скажімо, якщо на відповідних сільгоспугіддях спостерігається більше, ніж 30% недорід у порівнянні до норми 3 останніх років, то в цьому випадку держава відшкодовує хліборобам третину збитків. Практично це можна назвати частковими компенсаціями. Щоправда не забуваємо при цьому, що в дану ціну закладені також суми відшкодувань збитків від весняних приморозків, причому, не лише на зернові, але і овочеві, баштанні культури, фрукти і виноград.
Зараз у розпорядженні уряду на відшкодування збитків знаходиться 10 мільярдів форинтів вільних коштів, щодо цього навіть ухвалене відповідне рішення. Це, так би мовити, одна із форм часткової компенсації селянам. Інша ж, полягає у тому, що уряд надає постраждалим 50 мільярдів кредитів, а це майже 220 мільйонів доларів на дуже пільгових умовах.
Василь Плоскіна
Основи компенсаційних виплат сільгоспвиробникам Угорщини закладалися крок за кроком, поступово і не виключено, що ці механізми у майбутньому ще вдосконалюватимуться, аби ліпше враховувалися інтереси широкого кола господарів.
Марія Щур
А тепер до інших тем.
Несподіванка спіткала німецьких інвесторів в Україні і зовсім не там, де вони могли б її очікувати. Завод німецького концерну «Leoni» в західноукраїнському місті Стрию працює все ще, як говорять, у випробувальному режимі. «Серійне виробництво бортових кабельних мереж для автомобілів марки «Опель» планується розпочати в жовтні», - повідомив член правління цієї компанії Уве Ламанн. Нагадаємо, що «Leoni» є одним з найбільших німецьких інвесторів в Україні: у завод у Стрию були інвестовані 40 мільйонів євро. Що ж затримує виробництво?
Розповідає наша німецька кореспондентка Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Нині на українському заводі німецької компанії «Leoni» працює близько 300 осіб, які ще переважно зайняті перекваліфікацією. Загалом там планується створити 3500 робочих місць. Незважаючи на те, що компанія задоволена тим, як просувається робота, німецьким інвесторам довелося зіштовхнутися з несподіваною проблемою. Говорить член правління фірми «Leoni» Уве Ламанн.
Уве Ламанн
Нам хотілося б, щоб з боку українців був більший інтерес до нашого заводу.
Надія Кандиба
За словами Ламанна, кількість тих, хто бажає влаштуватися на роботу на німецькому заводі, є меншою, ніж очікувалося. Керівництво компанії налаштовувалося на те, що в Україні через високий рівень безробіття відбою не буде від тих, хто бажає працювати на новому заводі. Однак, як з’ясувалося, все виглядає дещо інакше.
Уве Ламанн
Така обмежена кількість стала для нас справжньою несподіванкою. Звичайно, зарплати пристосовані до українських умов, але наші співробітники можуть користуватися їдальнею, ми надаємо їм транспорт. Якщо все підрахувати, то співробітники заводу забезпечені досить непогано.
Надія Кандиба
В Україні компанію «Leoni» привабила передусім дешева робоча сила та відносна близькість до клієнтів, а це всесвітньовідомі європейські автомобілебудівники. Крім того, як стверджують представники концерну, непогані рамкові умови спонукали керівництво замислитися про будівництво ще одного заводу в Україні – цього разу в Мукачевому. Хоча, як визнав Уве Ламанн:
Уве Ламанн
Це все ще плани. І остаточного рішення поки що немає. Якщо все йтиме так, як ми хочемо, то новий завод зможе запрацювати 2004, або 2005-го року.
Надія Кандиба
На заводі в Мукачевому, куди компанія «Leoni» має намір вкласти 14 мільйонів євро, планується налагодити виробництво бортових кабельних мереж для автомобілів «Audi» та «Volkswagen».
Марія Щур
Отож, чому не виправдалися сподівання керівників західної компанії щодо того, що в українському містечку Стрий підприємство не матиме проблем із робітниками. Чому люди не йдуть працювати на «Leoni»? Розповідає моя львівська колега Галина Терещук.
Галина Терещук
Коли мешканці Стрия довідались, що у їхньому місті будують завод німецькі підприємці, то найбільше питання, що їх спочатку хвилювало, було: як туди влаштуватися на роботу? Адже люди сподівались на добрий заробіток. Втім, на «Leoni» спершу оголосили про навчання і на завод подались із заявами сотні людей. Нікому з них не відмовляли. Однак старші люди після кількох днів зрозуміли, що важка фізична праця (упродовж усієї зміни потрібно вручну скручувати дрібні елементи ) їм не під силу. Інша частина, молоді люди, відмовилась працювати на «Leoni», коли отримали свою першу зарплату, яка становила, у середньому, до 200 гривень. Хоча залежно від кваліфікації зарплату трішки збільшують, але для цього не можна мати жодного порушення і працювати, як кажуть, на повну силу.
Одна із моїх знайомих, мешканка Стрия, працює на «Leoni». Їй 25 років. Каже, що працювати тут дуже важко. Перерва можлива лише до 5 хвилин і то на те, щоб вибігти до вбиральні, невеличке спізнення - і тебе карають. На минулий Новий рік їй навіть видали подарунок - пляшку шампанського. Однак інші молоді жінки, котрі спробували працювати на «Leoni», не задоволені зарплатою. Вони подались на заробітки в Польщу, Чехію, Італію. Зауважмо, що у кожній другій галицькій родині хтось з її членів перебуває сьогодні на заробітках за кордоном. Чимало інших мешканців Стрия торгують на базарах. Відтак, «аби люди у місті пішли працювати на підприємство, при цьому забувши про інші підробітки, їхня зарплата мала б становити близько 200 доларів», - каже начальник управління промислової політики Львівської обласної державної адміністрації Ростислав Сорока. Однак навіть якщо на підприємстві і збільшать зарплату, то його керівникам буде нелегко набрати відповідну кількість робітників із числа мешканців міста. Їх тут просто немає.
Ростилав Сорока
Сьогодні не лише нові виробництва, але і старі, традиційні виробництва відчувають дуже серйозний брак кадрів. Тобто, якщо статистика показує якийсь там незначний відсоток безробіття, то я б сказав, що у нас зовсім інша проблема. Тут вже відчувається цей брак ( робочої сили). Цей брак почав відчуватися вже років три, коли почала підніматися промисловість і процеси еміграції посилилися.
Галина Терещук
Аби якось зарадити ситуації, керівництво «Leoni» вирішило закупити автобуси для того, щоб підвозити людей до роботи із навколишніх сіл. За словами фахівців з управління промисловості, чимало західних компаній, які нині діють на теренах регіону, прагнуть перенести деякі свої цехи поближче до сільських населених пунктів. На думку керівництва «Leoni», людина на селі, яка живе зі свого господарства, погодиться важко працювати і за 200-300 гривень. Однак і ці припущення німецьким власникам «Leoni» ще доведеться перевірити на практиці.
Марія Щур
І на закінчення – погляд в історію українського підприємництва.
Гетьман Іван Мазепа уславився як політик, дипломат, вояк, меценат, натомість про його економічну політику відомо набагато менше. Попри несприятливі обставини, він домігся подолання економічної кризи та піднесення господарства Гетьманщини. Про заходи гетьмана на підтримку підприємництва розповідає ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
22 роки правління Івана Мазепи були сприятливішими для економіки Гетьманщини, ніж усе попереднє сторіччя.
Незважаючи на війни, епідемії, нашестя сарани та перешкоди моковського уряду, Мазепа домігся відновлення традиційної для України торгівлі із Заходом через Ґданськ, Ригу, Кенігсберґ, Вроцлав, Краків. Одночасно поширювалася торгівля з Кримом, Волощиною, Доном, Туреччиною, Кавказом, Московщиною. Внутрішня торгівля із Слобожанщиною, Правобережжям, Запоріжжям також стимулювала розвиток промисловості Гетьманщини.
Провідними виробниками селітри тут були сам Мазепа, полковники Полуботок, Жученко та Горленко. Найбільше поташу виготовляла компанія у складі полковника Миклашевського, генерального осавула Гамалії та стародубівського війта Ширая. Серед найзначніших тодішніх виробників скла і заліза – теж гетьман, генеральний писар Кочубей, генеральний суддя Прокопович, полковники Лизогуб, Миклашевський, Полуботок. Вже напередодні повстання проти царя Петра Мазепа дозволив генеральному писарю Орлику заснувати рудню Карпівську біля села Орлівки. Прикладом державного замовлення є універсал від 6 травня 1689 року, яким Мазепа запропонував власнику рудні Радкової полковнику Полуботку «аби тую руду для потреб військових постарався на залізо переробити». А діяльність Мазепи з відновлення старих храмів і будівництва нових сприяла зростанню виробництва цегли.
Одним з найприбутковіших промислів було млинарство і податки з млинів були серед основних джерел надходжень до державної скарбниці. Не менше прибутків приносило і гуральництво, тобто куріння горілки, яким займалися в маєтках старшини і на козацьких хуторах, у садибах міщан та на монастирських подвір’ях. 1693 року Мазепа замінив орендну плату за роздрібну торгівлю горілкою акцизним податком з винокурень та шинків. Проте різке зменшення надходжень до бюджету змусило його вже наступного року повернутися до старої системи оподаткування.
Від початку ХVIII століття російський уряд поступово обмежував закордонну торгівлю Гетьманщини і врешті заборонив її, а у внутрішній торгівлі надав привілеї російським виробникам та купцям. Це призвело до занепаду української промисловості і самого міського життя, а Гетьманщина набула колоніального статусу постачальника сировини для російської економіки.
Марія Щур
Щойно згаданий Стародубський полковник Михайло Миклашевський справді був одним з провідних у Гетьманщині виробників заліза, поташу, скла. Одночасно він був і благодійником, коштом якого збудовані 2 храми у Видубицькому монастирі у Києві.
Розповідь про Михайла Миклашевського слухайте у нашій наступній передачі.
На цьому, шановні слухачі, передача «Економічний журнал» вичерпала свій час. Я прощаюся з Вами, на все добре. Говорить радіо «Свобода».
Марія Щур
Вітаю Вас, шановні слухачі на хвилях радіо «Свобода». В ефірі «Економічний журнал».
Несприятливі погодні умови призвели до того, що по всій Європі, а не лише в Україні цього року буде низький врожай. Ветерани аграрного бізнесу, фермери та аналітики говорять, що вони не можуть пригадати гіршої катастрофи. Навіть сторонні оглядачі не залишається холоднокровними: «Загальний врожай зернових в Україні ми очікуємо на рівні нецілих 23 мільйонів тонн. А врожай пшениці – близько 6 мільйонів тонн. Згідно нашими та українськими даними було знищено 2/3 врожаю озимих. Це були найгірші погодні умови, що я бачив за час роботи в міністерстві, це напевно будуть рекордно високі втрати», - говорить аналітик американського міністерства сільського господарства Марк Ліндеманн.
Проте в Україні та у решті Європи зовсім по-різному дивляться на проблему. В Україні влада бореться за низькі ціни на продукти харчування і на це покладає величезні зусилля. При цьому доля селян, що найбільше постраждали від посухи, здається, мало кого цікавить. Розповідає наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко
Як повідомив начальник державної інспекції з контролю за цінами у Рівненській області В’ячеслав Бережняк, з початку місяця в області проведено понад 500 перевірок суб’єктів підприємницької діяльності і в 45 із них виявлено безпідставне підвищення цін на продукти. На торговців накладені штрафи на суму від 85 до 170 гривень. Державна казна від таких державних санкцій поповнилася на 6 тисяч гривень.
Тим часом, обласне правління торгівлі з початку місяця почало видавати рекомендовані ціни на основні види продовольчих товарів. Ставлення підприємців до таких добровільно-примусових рекомендацій однозначне. Власниця сільського магазину пані Оксана із Корецького району вважає, що подібні настанови можуть призвести до повного згортання торгівлі на селі. На жаль, поки що вона відмовляється назвати своє прізвище, адже щойно вийшла з приміщення з захисту прав споживачів, де сплатила визначений їй штраф. Говорить пані Світлана.
Світлана
Підприємці області, мабуть, не лише ми, попали в таку неприємну ситуацію. Якщо ми, наприклад, закуповуємо на гурт продукти в місті Рівно на дикому ринку «Оріон» і за період з кінця червня місяця до сьогодні ціни гуртові майже не змінилися, а залишилися майже на рівні тих, які були в попередні період, то нас вимагають в магазині поставити ціни набагато нижчі за гуртові. Наприклад, якщо ціни на макаронні вироби на ринку тримаються від 2 гривень 5 копійок до 2 гривень 30, в магазині згідно рекомендованого списку цін, які надала нам сільська рада, держадміністрація повинні виставити ціну 1гривня 80 копійок за один кілограм макаронів. На пшоно гуртова ціна на ринку 3 гривні 30 копійок, ми повинні виставити вроздріб - 2 гривні 60 копійок. Олія гуртова ціна 4 гривні 10 копійок, а в магазині повинна бути вже в продажі по 4 гривні. Ну, звичайно, ніхто в збиток собі торгувати не буде. Звертатися не знаємо куди, тому що постійно у нас ці перевірки і ціна повинна бути така, як доведена згідно з цього граничного рівня. На сьогоднішній день питання так і залишається не вирішеним.
Валентина Одарченко
Як пояснюють в інспекції по контролю за цінами, самі інспектори підрахували запаси продуктів на оптових базах і розробили максимально прийнятні ціни. Вони кажуть, що за ігнорування цих рекомендацій не передбачено жодного покарання.
Однак самі підприємці стверджують, що це не так. До них періодично навідуються представники місцевого самоврядування, на селі - голови сільрад, яких залякані продавці почали сприймати, як контролерів. Щоправда один із клеванських торговців, після рекомендації поставити ціну на буханку хліба 92 копійки, перестав його завозити, адже бере хліб у пекарні за 94. Згодом голова сільради сам приходив домовлятися про організацію постачання хліба, адже нині саме на приватних підприємців ліг тягар забезпечення населення найнеобхіднішим товаром. Тим часом, як облдержадміністрація, виконуючи постанову кабміну продовжує аналізувати стан на продовольчому ринку і вказувати керівникам Гощанського, Корецького і Костопільського районів на недостатність вжитих заходів щодо стабілізації цін, на рівненських оптових ринках почали поступово згортати гуртовні. Підприємці очікують, що влада зрозуміє, що працювати на збиток ніхто не буде. Однак, оскільки перевірки все ж проводяться вибірково, в окремих торговців з’являється надія їх уникнути, що вони і намагаються робити, звісно, нелегітимним шляхом.
Світлана
Кожна людина, як зараз у держави не вистачає грошей, у людей не вистачає, то вони, звичайно, спочатку негативно до цього віднеслися. Але коли ось уже деякий період нам просто не вигідно завозити цей товар і товарів цих немає в магазині, то люди теж до цього ставляться негативно, тому що в сільській місцевості без продуктів першої необхідності, вони не можуть бути. А як нам вирішити в даний момент питання, я навіть і не знаю.
Валентина Одарченко
Віднедавна влада настирно рекомендує брати товар саме у місцевих виробників та фірм. Однак, по-перше, їх не настільки багато, щоб забезпечити усе населення Рівненщини всіма необхідними продуктами. По-друге, навіть виробники стверджують, що їм стало не вигідно працювати. Тож нещодавно оприлюднений Інститутом «Саtо» рейтинг економічної свободи, в якому Україна зайняла 117 місце, 17 після Китаю лише яскраво ілюструє стан справ в Україні, яка проголосила про своє ж прагнення будувати нові економічні відносини на засадах вільного ринку та конкуренції.
Марія Щур
Тож намагаючись утримати низькі ціни на продукти харчування, українська влада може домогтися того, що ці продукти взагалі зникнуть з полиць магазинів. Проте чиновники не зупиняються, хоча експерти попереджають, Україна ризикує залишитися з дефіцитом зерна уже восени.
Справа у тому, що російського і казахського зерна, про закупівлю якого уже домовився український уряд, не вистачить до нового врожаю, а приватні компанії не завезуть пшеницю, побоюючись адміністративного регулювання цін. Продовження теми – у наступному матеріалі.
Якщо уряд припинить адміністративні втручання у зерновий ринок, пшениці в Україні до нового врожаю буде досить, якщо і далі діятиме шляхом примусу і погроз – дефіцит зерна триватиме, вважають експерти. За підрахунками Сергія Феофілова, директора консалтингової компанії Украгроконсалт, до нового врожаю Україні потрібно буде завезти близько 4 мільйонів тонн пшениці. Домовившись про державну закупівлю в Росії та Казахстані близько 2 мільйонів тонн, уряд зміг покрити лише половину дефіциту, сподіваючись, що решту покриє приватний сектор, вважає експерт.
Проте приватні зернотрейдери не поспішають завозити зерно в Україну, побоюючись, що вони не зможуть його продати, бо комерційні ціни будуть завідомо вищими, ніж ті, за які продаватиметься пшениця, куплена державою. Очікується, що російська пшениця, закуплена Державним Резервом, коштуватиме близько 110 доларів за тонну. Проте як зауважує заступник директора іншої консалтингової компанії - ПроАгро Марина Моїсеєнко, вже зараз в очікуванні дешевої російської пшениці в Україні припинили купувати і продавати ту пшеницю, яка вже є на місцевому ринку. «Продавці не хочуть продавати дешевше, ніж за 1000 гривень за тонну, а покупці готові купити не більше, ніж за 850 гривень», - говорить експерт.
На переконання аналітиків, спроби влади тиснути на зернотрейдерів шляхом погроз, ні до чого не призведуть. «Антимонопольний комітет звинувачує трейдерів у тому, що вони ніби-то змовилися не завозити зерно в Україну. Але ж тут жодна змова не потрібна – це логічне бізнесове рішення. Коли трейдер не впевнений, що він зможе продати зерно з прибутком, він краще не буде завозити його зовсім. Приватних імпортерів неможливо змусити діяти собі на збиток», - пояснює Марина Моїсеєнко.
Ïї слова підтвердили і трейдери, з якими нам вдалося зв’язатися. Вони говорять, що не завезуть в Україну пшеницю доти, доки уряд не пояснить їм свої дії. Якщо уряд пообіцяє не втручатися у ціноутворення, бракуючі 2 тонни зерна вони завезуть, якщо ж уряд намагатиметься адміністративно утримувати низькі ціни, Україна залишиться з дефіцитом. Очікується, що відповідь на ці побоювання уряд має дати в середині наступного тижня.
Марія Щур
Зовсім інший підхід до проблеми демонструють в Угорщині, де рекордна посуха знищила близько третини врожаю. Проте, якщо український уряд кинувся карати та перевіряти, і лише потім вирішив закуповувати зерно у своїх сусідів, то угорська влада у першу чергу дбає про те, щоби відшкодувати селянам збитки, завдані природою.
Детальніше про це розповів у розмові з нашим будапештським кореспондентом Василем Плоскіною, держсекретар Міністерства землеробства й розвитку провінції, доктор Тібор Сані.
Тібор Сані
Ми маємо ситуацію, за якої при нормі в 5 мільйонів тон збіжжя, угорські хлібороби цього року не зібрали і 3 мільйонів тон. Тобто, порівнюючи ці дані з оптимальними нормами, урожай 2003 року становить лише 60% від звичного ужинку. Хоча нині для сільськогосподарських виробників доброю вісткою є те, що, наприклад, у пропорції до цін минулого року оптові закупівельні ціни майже на 50% вищі. Скажімо, якщо торік хлібороби отримували на закупівельних пунктах 24 тисячі форинтів за одну тону пшениці(104 долари в перерахунку), то зараз за цю саму кількість їм платять по 33 тисячі форинтів, або майже 145 доларів. Це допоможе бодай у малій мірі компенсувати господарям, завдані посухою збитки.
Василь Плоскіна
Хотілося б дещо докладніше дізнатися про те, якою є конкретна участь угорської держави у пом’якшенні наслідків посухи для хліборобських господарств.
Тібор Сані
Зараз після низки неврожайних літ упродовж останнього десятиліття, уряд разом з законодавцями виробив досить ефективні механізми допомоги потерпілим від засухи фермерам. Держінспектори дуже уважно вивчають обставини в кожному конкретному випадку, які поставили сільгоспвиробника у скрутне фінансове становище.
Оскільки тепер недобір зернових по країні є досить відчутним, то вірно буде говорити не про повноцінні компенсації, але лише про послаблення матеріальних збитків землеробам. Скажімо, якщо на відповідних сільгоспугіддях спостерігається більше, ніж 30% недорід у порівнянні до норми 3 останніх років, то в цьому випадку держава відшкодовує хліборобам третину збитків. Практично це можна назвати частковими компенсаціями. Щоправда не забуваємо при цьому, що в дану ціну закладені також суми відшкодувань збитків від весняних приморозків, причому, не лише на зернові, але і овочеві, баштанні культури, фрукти і виноград.
Зараз у розпорядженні уряду на відшкодування збитків знаходиться 10 мільярдів форинтів вільних коштів, щодо цього навіть ухвалене відповідне рішення. Це, так би мовити, одна із форм часткової компенсації селянам. Інша ж, полягає у тому, що уряд надає постраждалим 50 мільярдів кредитів, а це майже 220 мільйонів доларів на дуже пільгових умовах.
Василь Плоскіна
Основи компенсаційних виплат сільгоспвиробникам Угорщини закладалися крок за кроком, поступово і не виключено, що ці механізми у майбутньому ще вдосконалюватимуться, аби ліпше враховувалися інтереси широкого кола господарів.
Марія Щур
А тепер до інших тем.
Несподіванка спіткала німецьких інвесторів в Україні і зовсім не там, де вони могли б її очікувати. Завод німецького концерну «Leoni» в західноукраїнському місті Стрию працює все ще, як говорять, у випробувальному режимі. «Серійне виробництво бортових кабельних мереж для автомобілів марки «Опель» планується розпочати в жовтні», - повідомив член правління цієї компанії Уве Ламанн. Нагадаємо, що «Leoni» є одним з найбільших німецьких інвесторів в Україні: у завод у Стрию були інвестовані 40 мільйонів євро. Що ж затримує виробництво?
Розповідає наша німецька кореспондентка Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Нині на українському заводі німецької компанії «Leoni» працює близько 300 осіб, які ще переважно зайняті перекваліфікацією. Загалом там планується створити 3500 робочих місць. Незважаючи на те, що компанія задоволена тим, як просувається робота, німецьким інвесторам довелося зіштовхнутися з несподіваною проблемою. Говорить член правління фірми «Leoni» Уве Ламанн.
Уве Ламанн
Нам хотілося б, щоб з боку українців був більший інтерес до нашого заводу.
Надія Кандиба
За словами Ламанна, кількість тих, хто бажає влаштуватися на роботу на німецькому заводі, є меншою, ніж очікувалося. Керівництво компанії налаштовувалося на те, що в Україні через високий рівень безробіття відбою не буде від тих, хто бажає працювати на новому заводі. Однак, як з’ясувалося, все виглядає дещо інакше.
Уве Ламанн
Така обмежена кількість стала для нас справжньою несподіванкою. Звичайно, зарплати пристосовані до українських умов, але наші співробітники можуть користуватися їдальнею, ми надаємо їм транспорт. Якщо все підрахувати, то співробітники заводу забезпечені досить непогано.
Надія Кандиба
В Україні компанію «Leoni» привабила передусім дешева робоча сила та відносна близькість до клієнтів, а це всесвітньовідомі європейські автомобілебудівники. Крім того, як стверджують представники концерну, непогані рамкові умови спонукали керівництво замислитися про будівництво ще одного заводу в Україні – цього разу в Мукачевому. Хоча, як визнав Уве Ламанн:
Уве Ламанн
Це все ще плани. І остаточного рішення поки що немає. Якщо все йтиме так, як ми хочемо, то новий завод зможе запрацювати 2004, або 2005-го року.
Надія Кандиба
На заводі в Мукачевому, куди компанія «Leoni» має намір вкласти 14 мільйонів євро, планується налагодити виробництво бортових кабельних мереж для автомобілів «Audi» та «Volkswagen».
Марія Щур
Отож, чому не виправдалися сподівання керівників західної компанії щодо того, що в українському містечку Стрий підприємство не матиме проблем із робітниками. Чому люди не йдуть працювати на «Leoni»? Розповідає моя львівська колега Галина Терещук.
Галина Терещук
Коли мешканці Стрия довідались, що у їхньому місті будують завод німецькі підприємці, то найбільше питання, що їх спочатку хвилювало, було: як туди влаштуватися на роботу? Адже люди сподівались на добрий заробіток. Втім, на «Leoni» спершу оголосили про навчання і на завод подались із заявами сотні людей. Нікому з них не відмовляли. Однак старші люди після кількох днів зрозуміли, що важка фізична праця (упродовж усієї зміни потрібно вручну скручувати дрібні елементи ) їм не під силу. Інша частина, молоді люди, відмовилась працювати на «Leoni», коли отримали свою першу зарплату, яка становила, у середньому, до 200 гривень. Хоча залежно від кваліфікації зарплату трішки збільшують, але для цього не можна мати жодного порушення і працювати, як кажуть, на повну силу.
Одна із моїх знайомих, мешканка Стрия, працює на «Leoni». Їй 25 років. Каже, що працювати тут дуже важко. Перерва можлива лише до 5 хвилин і то на те, щоб вибігти до вбиральні, невеличке спізнення - і тебе карають. На минулий Новий рік їй навіть видали подарунок - пляшку шампанського. Однак інші молоді жінки, котрі спробували працювати на «Leoni», не задоволені зарплатою. Вони подались на заробітки в Польщу, Чехію, Італію. Зауважмо, що у кожній другій галицькій родині хтось з її членів перебуває сьогодні на заробітках за кордоном. Чимало інших мешканців Стрия торгують на базарах. Відтак, «аби люди у місті пішли працювати на підприємство, при цьому забувши про інші підробітки, їхня зарплата мала б становити близько 200 доларів», - каже начальник управління промислової політики Львівської обласної державної адміністрації Ростислав Сорока. Однак навіть якщо на підприємстві і збільшать зарплату, то його керівникам буде нелегко набрати відповідну кількість робітників із числа мешканців міста. Їх тут просто немає.
Ростилав Сорока
Сьогодні не лише нові виробництва, але і старі, традиційні виробництва відчувають дуже серйозний брак кадрів. Тобто, якщо статистика показує якийсь там незначний відсоток безробіття, то я б сказав, що у нас зовсім інша проблема. Тут вже відчувається цей брак ( робочої сили). Цей брак почав відчуватися вже років три, коли почала підніматися промисловість і процеси еміграції посилилися.
Галина Терещук
Аби якось зарадити ситуації, керівництво «Leoni» вирішило закупити автобуси для того, щоб підвозити людей до роботи із навколишніх сіл. За словами фахівців з управління промисловості, чимало західних компаній, які нині діють на теренах регіону, прагнуть перенести деякі свої цехи поближче до сільських населених пунктів. На думку керівництва «Leoni», людина на селі, яка живе зі свого господарства, погодиться важко працювати і за 200-300 гривень. Однак і ці припущення німецьким власникам «Leoni» ще доведеться перевірити на практиці.
Марія Щур
І на закінчення – погляд в історію українського підприємництва.
Гетьман Іван Мазепа уславився як політик, дипломат, вояк, меценат, натомість про його економічну політику відомо набагато менше. Попри несприятливі обставини, він домігся подолання економічної кризи та піднесення господарства Гетьманщини. Про заходи гетьмана на підтримку підприємництва розповідає ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
22 роки правління Івана Мазепи були сприятливішими для економіки Гетьманщини, ніж усе попереднє сторіччя.
Незважаючи на війни, епідемії, нашестя сарани та перешкоди моковського уряду, Мазепа домігся відновлення традиційної для України торгівлі із Заходом через Ґданськ, Ригу, Кенігсберґ, Вроцлав, Краків. Одночасно поширювалася торгівля з Кримом, Волощиною, Доном, Туреччиною, Кавказом, Московщиною. Внутрішня торгівля із Слобожанщиною, Правобережжям, Запоріжжям також стимулювала розвиток промисловості Гетьманщини.
Провідними виробниками селітри тут були сам Мазепа, полковники Полуботок, Жученко та Горленко. Найбільше поташу виготовляла компанія у складі полковника Миклашевського, генерального осавула Гамалії та стародубівського війта Ширая. Серед найзначніших тодішніх виробників скла і заліза – теж гетьман, генеральний писар Кочубей, генеральний суддя Прокопович, полковники Лизогуб, Миклашевський, Полуботок. Вже напередодні повстання проти царя Петра Мазепа дозволив генеральному писарю Орлику заснувати рудню Карпівську біля села Орлівки. Прикладом державного замовлення є універсал від 6 травня 1689 року, яким Мазепа запропонував власнику рудні Радкової полковнику Полуботку «аби тую руду для потреб військових постарався на залізо переробити». А діяльність Мазепи з відновлення старих храмів і будівництва нових сприяла зростанню виробництва цегли.
Одним з найприбутковіших промислів було млинарство і податки з млинів були серед основних джерел надходжень до державної скарбниці. Не менше прибутків приносило і гуральництво, тобто куріння горілки, яким займалися в маєтках старшини і на козацьких хуторах, у садибах міщан та на монастирських подвір’ях. 1693 року Мазепа замінив орендну плату за роздрібну торгівлю горілкою акцизним податком з винокурень та шинків. Проте різке зменшення надходжень до бюджету змусило його вже наступного року повернутися до старої системи оподаткування.
Від початку ХVIII століття російський уряд поступово обмежував закордонну торгівлю Гетьманщини і врешті заборонив її, а у внутрішній торгівлі надав привілеї російським виробникам та купцям. Це призвело до занепаду української промисловості і самого міського життя, а Гетьманщина набула колоніального статусу постачальника сировини для російської економіки.
Марія Щур
Щойно згаданий Стародубський полковник Михайло Миклашевський справді був одним з провідних у Гетьманщині виробників заліза, поташу, скла. Одночасно він був і благодійником, коштом якого збудовані 2 храми у Видубицькому монастирі у Києві.
Розповідь про Михайла Миклашевського слухайте у нашій наступній передачі.
На цьому, шановні слухачі, передача «Економічний журнал» вичерпала свій час. Я прощаюся з Вами, на все добре. Говорить радіо «Свобода».
