Київ, 18 серпня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Почати годилося б з чогось актуального. З “Всесвітнього форуму українців”, наприклад. Збулась мрія ідіота. Незалежність, президент, атрибутика, геральдика, гімн... Словом, усе те, про що любив перебалакать великий Лєнін. “Соціалістичні за змістом – національні за формою”.
В цю ж дудочку анекдот з життя таксистів:
Ви таксист? А тобі шо нада: шашечки, чи їхать?
Всесвітні українці дістали свої шашечки в Будинку вчителя. До Українського дому їх просто не пустили. Кажуть “донецькі” під “сурдінку” ремонт затіяли. Себто зробили все, щоб із всесвітнього зібрання зробить всесвітнє опудало.
Задля більшої смаковитості додамо суху геометричну спецію. Найбільша “заля” колишньої Центральної ради заледве двісті осіб вмістити може. Зазвичай, там проводять поетичні вечори, зустрічі шаманів-цілителів та ярмарки-розпродажі у холі.
Словом, донецькі знають, як, кого і де опускати. Принаймні у столиці клану, славному городі Донецьку журналісти дедалі частіше отримують “звіздюлєй”. Решта на сторінках віртуальної преси, огляд якої підготувала моя колега Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
“У Донецьку знову побили журналіста,” – невеселе повідомлення знаходимо на сайті “Форум”. На цей раз жертвою нападників став заступник головного редактора журналу “Золотий Скіф” Василь Васютін. Це вже третій злочин проти журналістів на останній тиждень. 12 серпня жорстоко побили кореспондента інтернет-видання “Острів” Едуарда Малиновського, а з 13 на 14 серпня побили і пограбували співробітника обласної газети “Акцент” Сергія Кузіна. “Всі три інциденти трапилися у центрі міста”, - пише видання.
“У четвер відомство Святослава Піскуна нарешті представило свою позицію щодо справи Гончарова і заяв покійного про те, що він знає таємницю убивства Георгія Гонгадзе”, - повідомляє “Українська правда”. “Виявляється, - пише вона, - посмертно оприлюднені записки Гончарова нічим не допомогли Генпрокуратурі”. Заступник Генпрокурора Олександр Медведько заявив, що вони перевірили схованку, про яку згадував Гончаров, але нічого у ній не знайшли.
Головний редактор інтернет-видання “Україна Кримінальна” Олег Єльцов, інтерв’ю з яким публікує “Главред” вважає, що Гончаров міг просто обдурити слідство. “Ще у лютому, коли Гончарова арештували і з’явився перший лист, я сильно здивувався, що він написав про схованку. Знаючи потяг Гончарова до конспірації, він міг повести хибним шляхом”.
“А от майор Микола Мельниченко, - читаємо на сайті “Майдану”, - наголошує, що загибель Гончарова використають для закриття справи про вбивство Гонгадзе”. “Я не виключаю, - зазначає Мельниченко, - що і вбивство Гончарова було скоєне для того, щоб обілити Кучму у справі Гонгадзе.”
І наостанок така інформація від віртуального “Кореспондента”: московське видавництво “Врємя” надрукувало книгу Леоніда Кучми з багатообіцяючою назвою “Україна не Росія”. Тираж 20 тисяч – половина примірників видані українською мовою, а половина – російською. В українські книгарні президентська книга ще не потрапила. Андрій Охрімович
Те, що в Інтернеті можна надибати чимало дурниць та нісенітниць, загальновідомо. Але найчастіше дуркують сайти з адресами, що закінчуються на gov.uа. (себто урядово-українські). Закономірність така: чим офіційніший сегмент, тим більше там несусвітньої ахінейщини вітчизняного та “есендешного” походження. Австроугорський дім придурка, у якому свого часу сачкував Швейк, курить на балконі. Наш ідіот – всім даунам імбецил. Особливо, коли він при владі. Подібного висновку, наблукавшись “Павутиною”, дійшов мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Є в Інтернеті така цікава адреса: ci.uz.gov.ua. Набравши її, ви потрапите на сайт, який розповідає про зовнішні зв‘язки українських залізниць, про відповідне законодавство, про залізничну справу у світі (включно із Південноафриканською республікою та Албанією) тощо. Що ж, речі корисні. Але при спробі дослідити, скажімо, як функціонує залізнична справа у Співдружності незалежних держав, сайт незворушно повідомляє, що головою ради голів держав СНД є такий собі Єльцин Борис Миколайович, а останнє рішення СНД щодо залізниць було ухвалене у жовтні 1999 року.
Якщо зляканий прочитаним відвідувач спробує повернутися до України та її залізничних справ, він прочитає, що прем‘єром України є Віктор Ющенко (телефон, наведений на сайті – 226-32-63), а міністром транспорту – Леонід Костюченко (вулиця Щорса, 7/9). Іншими словами, дзвоніть, пишіть, заходьте.
Ну, а коли ви через цей сайт вирішите зазирнути до адміністрації президента України, то вам запропонують зателефонувати за номером, який обіймає (цитую) “довідкава служба 291-5023”. І ще поінформують, що, зважаючи на останні його акти, президент Леонід Кучма припинив свою діяльність ще наприкінці 1999 року.
Зрозуміло, що йдеться про мертвий сайт. І неграмотний на додачу. Але ж сайт не простий, а такий, що в абсолютно мертвому вигляді три з половиною роки висить в Інтернеті, репрезентуючи урядові структури України.
Андрій Охрімович
Віртуальний світ має такі ж вади, що й матеріальний. Подібно до homo sapiensа, “залізо” може застудитись, підхопити “свинку”, “жовтуху”, “коклюш”, або ж “сінну лихоманку”, основоположним симптомом якої є гостра нехіть до будь якої праці. Подібно до людини, “комп” схильний до різних форм божевілля та “манічок”. Іноді йому здається, що він Наполеон, іноді залізяка ця корчиться од приступів мазохізму, ніжності до власної персони та безсоння. Причиною усьому тому є віруси, які, подібно до тарганів, наповзають з Інтернету. Проблему досліджує Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Віруси бувають різні: деякі блукають “Павутиною”, подібно до “летючого голандця”, який час від часу виринає з океанського простору і лякає до півсмерті нервових туристів, а по тому зникає за обрієм на кілька років. А є такі віруси, які схожі на СНІД, і які знищують комп’ютерні програми повільно, і найчастіше вони виринають з інтернету на сайти провідних компаній чи фірм. Що це за явище таке - комп’ютерний вірус? Розповідає технічний директор інтернет – провайдеру “Релком” Сергій Бондаренко.
Сергій Бондаренко
Усіляких вірусів повно, і якщо не прийняти якихось мір, він житиме потаємно від користувача. І його жертвою може стати будь-хто. Але якщо це домогосподарка – то це одне, а якщо це якийсь важливий бізнесмен – то це вже інша справа.
Богдана Костюк
Сергію, кажуть, що інколи такі віруси-шпіони спеціально запускаються з тим, щоб отримувати якусь економічну чи фінансову інформацію.
Сергій Бондаренко
Ми добре захищені. Тобто, ми впроваджуємо серйозні заходи для захисту нашої мережі, нашої системи. Що стосується клієнтів, то ми їм надаємо сервісні послуги по захисту від вірусів лише за спеціальним замовленням. Ми це від початку робимо. Але траплялися випадки, коли наші клієнти зверталися до нас за підтвердженням про збої у роботі комп’ютерних мереж унаслідок вірусу, за статистикою про викрадення чийогось доступу. Люди подавали позови до суду, а до нас зверталися за підтвердженням про наявність таких нелегальних сеансів зв’язку.
Богдана Костюк
Розповідає Сергій Бондаренко. На його думку, віруси – це таке ж повсякденне явище віртуального життя, як зимові епідемії грипу у житті реальному. Дієвих методів лікування не віднайдено.
Андрій Охрімович
Побутує думка, що віруси, які гуляють Інтернетом мають не тільки комп’ютерне, але й відверто психічне походження та спрямування. Гуляють вони переважно на форумах. Вражають, як правило, морально та психічно нестійких користувачів з числа нереалізованої інтелігенції. Дехто починає підозрювати, що, крім легкої форми геморою та параної, підхопив ще й початкову форму шизофренії. І все це на тлі пульсуючих політичних галюцинацій. Таке іноді збазграють!.. Читать таке, – направду, треба мати незламну та безстрашну голову, витривалі мізки, та велике серце. За інших умов, гармонії в усьому тому не знайти. Хіба, що вдатись до послуг Віктора Недоступа. Незмінного санітара рубрики “Палата номер шість”.
Віктор Недоступ
На сайті видання Форум незмінний персонаж на ім’я Вєлєсов, прочитавши статтю з “Версій ком. Ю-ей” про таємні плани США розчленувати Україну по Дніпру, зрадів, але одразу замислився: як ділити Київ? “Вєлєсов! Не читайте ви російських газет, – порадила йму якась добра душа, – чи у вас інших немає?” “Цікаво, – коментує інший респондент, – у мене шеф фірми живе на лівому березі, а офіс – на правому. То що тепер він буде іноземним інвестором?”
Ця ідея не довго чарувала уяву, оскільки на концептуально-світоглядному сайті “Перехід чотири” вибухнуло осяяння: “Українське село – найбільший ворог української державності”. Автор меседжу, такий собі Тарас, звертає увагу на кількість підвіконних городів у спальних районах великих міст, підраховує кількість свят на селі, кількість п’яниць, аналізує живучість селянства і робить висновок: село українське – п’ята колона московської імперії, слухає московську попсу, продається за долари і не визнає нічого українського. Відповідаючи на розгублені заперечення опонентів, сей творець пансько-шляхетного українського міфу наголошує, що всі визвольні змагання (у яких саме селянство відігравало вирішальну роль) були інспіровані закордонними спецслужбами, Хмельниччина – британським Кромвелем, а Коліївщина – російською імперією. І взагалі, було в Україні два інтелігента – Доній та Лановий так їх рагульня затоптала...
Але то ще хрущі у порівнянні з форумами “Глобал.рус.” Остання тема звучить феєрично: “Как нам обустроить весь мир?” Російські форумчани сходу в’їхали в тему. Є два шляхи облаштування світу: американський – шлях високих технологій, війська, та фінансового контролю, і російський – шлях любові. Про шлях любові красномовно роз’яснив один з респондентів: “Подивіться, які теми цікавлять російську інтелектуальну еліту: як краще бити євреїв, як мочити чеченців, як облаштувати світ. Господи, хто вам дасть облаштовувати світ, якщо ви у своїй голові лад навести не можете?”
Андрій Охрімович
Трапилось так, що суто наукове видання стало бестселером. Це книга відомого американського історика Едварда Кінана "Російські історичні міти". Торкається вона найгостріших і найактуальніших аспектів російсько-української культурної спадщини. Неординарні погляди автора збурили наукові та білянаукові кола. Так званих вітчизняних науковців непокоять зазіхання на автентичність сакрального тексту “постсовітської” історичної науки. Американець Едвард Кінан на усталену схему російської історії глянув неупередженим оком і дійшов висновку, що факти історії цій часто-густо суперечать. Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
На думку Едварда Кінана, усталена інтерпретація східнослов’янської історії, видання джерел, наукові дослідження, навіть сама термінологія спотворені та викривлені москвоцентризмом. Це відкриття спонукало його спробувати переглянути і переосмислити цей усталений канон російської історії. Паралельно, Кінан, не без впливу Українського наукового інституту в Гарварді, зацікавився українською тематикою. У своїх працях професор обов’язково враховує український (він же - "рутенський") вимір. Під цим оглядом цікавою є розвідка "Російські міти про Київську спадщину", у якій дослідник, зокрема, заперечує спадкоємність між Київською Руссю та Московським царством.
В інших статтях збірки Кінан досліджує московську політичну культуру, традиції царського двору та православ’я, полемізує з приводу таких канонічних текстів, як "Слово про Ігорів похід" та листування Курбського з Іваном Грозним. Написано все це, попри складний науковий апарат, легко та іронічно. Думки несподівані, парадоксальні, висновки – завжди оригінальні, приправлені відчутною долею скептицизму. Читаються розвідки як інтелектуальні детективи. А невеличкий есей "Аввакум: історія безумства" - не що інше, як прекрасна художня проза. Усе це вкупі, з, як на мене, бездоганним художньо-технічним рівнем книжки, забезпеченим видавництвом "Критика", робить видання справжньою втіхою для бібліофіла.
У статті "Традиції московської політичної культури", написаної, до речі, на замовлення Держдепартаменту Сполучених Штатів, Кінан писав: "Моя праця від самого початку мала на меті радше стимулювати й провокувати, ніж переконувати".
Гадаю, цієї мети "Російськими історичними мітами" він досяг вповні. Книжка і провокує, і стимулює дискусію. От лишень шкода, що у вітчизняній історіографії немає подібного баламута, який би творив чогось подібного.
Андрій Охрімович
І на завершення програми “Спіраль аналогій” від Михайля Семенка:
Звідки насунулись незнані наваленості На шляхи шукань безупинних? Виринають хорості гнітять придавленості Переплутують час хуткоплинний. Тихо шепоче гомонить присмеркаючи Засмучена і безпорадна тривожність. Так розпливається в пітьмі умираючи Спіраль аналогій і наївна тотожність.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Почати годилося б з чогось актуального. З “Всесвітнього форуму українців”, наприклад. Збулась мрія ідіота. Незалежність, президент, атрибутика, геральдика, гімн... Словом, усе те, про що любив перебалакать великий Лєнін. “Соціалістичні за змістом – національні за формою”.
В цю ж дудочку анекдот з життя таксистів:
Ви таксист? А тобі шо нада: шашечки, чи їхать?
Всесвітні українці дістали свої шашечки в Будинку вчителя. До Українського дому їх просто не пустили. Кажуть “донецькі” під “сурдінку” ремонт затіяли. Себто зробили все, щоб із всесвітнього зібрання зробить всесвітнє опудало.
Задля більшої смаковитості додамо суху геометричну спецію. Найбільша “заля” колишньої Центральної ради заледве двісті осіб вмістити може. Зазвичай, там проводять поетичні вечори, зустрічі шаманів-цілителів та ярмарки-розпродажі у холі.
Словом, донецькі знають, як, кого і де опускати. Принаймні у столиці клану, славному городі Донецьку журналісти дедалі частіше отримують “звіздюлєй”. Решта на сторінках віртуальної преси, огляд якої підготувала моя колега Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
“У Донецьку знову побили журналіста,” – невеселе повідомлення знаходимо на сайті “Форум”. На цей раз жертвою нападників став заступник головного редактора журналу “Золотий Скіф” Василь Васютін. Це вже третій злочин проти журналістів на останній тиждень. 12 серпня жорстоко побили кореспондента інтернет-видання “Острів” Едуарда Малиновського, а з 13 на 14 серпня побили і пограбували співробітника обласної газети “Акцент” Сергія Кузіна. “Всі три інциденти трапилися у центрі міста”, - пише видання.
“У четвер відомство Святослава Піскуна нарешті представило свою позицію щодо справи Гончарова і заяв покійного про те, що він знає таємницю убивства Георгія Гонгадзе”, - повідомляє “Українська правда”. “Виявляється, - пише вона, - посмертно оприлюднені записки Гончарова нічим не допомогли Генпрокуратурі”. Заступник Генпрокурора Олександр Медведько заявив, що вони перевірили схованку, про яку згадував Гончаров, але нічого у ній не знайшли.
Головний редактор інтернет-видання “Україна Кримінальна” Олег Єльцов, інтерв’ю з яким публікує “Главред” вважає, що Гончаров міг просто обдурити слідство. “Ще у лютому, коли Гончарова арештували і з’явився перший лист, я сильно здивувався, що він написав про схованку. Знаючи потяг Гончарова до конспірації, він міг повести хибним шляхом”.
“А от майор Микола Мельниченко, - читаємо на сайті “Майдану”, - наголошує, що загибель Гончарова використають для закриття справи про вбивство Гонгадзе”. “Я не виключаю, - зазначає Мельниченко, - що і вбивство Гончарова було скоєне для того, щоб обілити Кучму у справі Гонгадзе.”
І наостанок така інформація від віртуального “Кореспондента”: московське видавництво “Врємя” надрукувало книгу Леоніда Кучми з багатообіцяючою назвою “Україна не Росія”. Тираж 20 тисяч – половина примірників видані українською мовою, а половина – російською. В українські книгарні президентська книга ще не потрапила. Андрій Охрімович
Те, що в Інтернеті можна надибати чимало дурниць та нісенітниць, загальновідомо. Але найчастіше дуркують сайти з адресами, що закінчуються на gov.uа. (себто урядово-українські). Закономірність така: чим офіційніший сегмент, тим більше там несусвітньої ахінейщини вітчизняного та “есендешного” походження. Австроугорський дім придурка, у якому свого часу сачкував Швейк, курить на балконі. Наш ідіот – всім даунам імбецил. Особливо, коли він при владі. Подібного висновку, наблукавшись “Павутиною”, дійшов мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Є в Інтернеті така цікава адреса: ci.uz.gov.ua. Набравши її, ви потрапите на сайт, який розповідає про зовнішні зв‘язки українських залізниць, про відповідне законодавство, про залізничну справу у світі (включно із Південноафриканською республікою та Албанією) тощо. Що ж, речі корисні. Але при спробі дослідити, скажімо, як функціонує залізнична справа у Співдружності незалежних держав, сайт незворушно повідомляє, що головою ради голів держав СНД є такий собі Єльцин Борис Миколайович, а останнє рішення СНД щодо залізниць було ухвалене у жовтні 1999 року.
Якщо зляканий прочитаним відвідувач спробує повернутися до України та її залізничних справ, він прочитає, що прем‘єром України є Віктор Ющенко (телефон, наведений на сайті – 226-32-63), а міністром транспорту – Леонід Костюченко (вулиця Щорса, 7/9). Іншими словами, дзвоніть, пишіть, заходьте.
Ну, а коли ви через цей сайт вирішите зазирнути до адміністрації президента України, то вам запропонують зателефонувати за номером, який обіймає (цитую) “довідкава служба 291-5023”. І ще поінформують, що, зважаючи на останні його акти, президент Леонід Кучма припинив свою діяльність ще наприкінці 1999 року.
Зрозуміло, що йдеться про мертвий сайт. І неграмотний на додачу. Але ж сайт не простий, а такий, що в абсолютно мертвому вигляді три з половиною роки висить в Інтернеті, репрезентуючи урядові структури України.
Андрій Охрімович
Віртуальний світ має такі ж вади, що й матеріальний. Подібно до homo sapiensа, “залізо” може застудитись, підхопити “свинку”, “жовтуху”, “коклюш”, або ж “сінну лихоманку”, основоположним симптомом якої є гостра нехіть до будь якої праці. Подібно до людини, “комп” схильний до різних форм божевілля та “манічок”. Іноді йому здається, що він Наполеон, іноді залізяка ця корчиться од приступів мазохізму, ніжності до власної персони та безсоння. Причиною усьому тому є віруси, які, подібно до тарганів, наповзають з Інтернету. Проблему досліджує Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Віруси бувають різні: деякі блукають “Павутиною”, подібно до “летючого голандця”, який час від часу виринає з океанського простору і лякає до півсмерті нервових туристів, а по тому зникає за обрієм на кілька років. А є такі віруси, які схожі на СНІД, і які знищують комп’ютерні програми повільно, і найчастіше вони виринають з інтернету на сайти провідних компаній чи фірм. Що це за явище таке - комп’ютерний вірус? Розповідає технічний директор інтернет – провайдеру “Релком” Сергій Бондаренко.
Сергій Бондаренко
Усіляких вірусів повно, і якщо не прийняти якихось мір, він житиме потаємно від користувача. І його жертвою може стати будь-хто. Але якщо це домогосподарка – то це одне, а якщо це якийсь важливий бізнесмен – то це вже інша справа.
Богдана Костюк
Сергію, кажуть, що інколи такі віруси-шпіони спеціально запускаються з тим, щоб отримувати якусь економічну чи фінансову інформацію.
Сергій Бондаренко
Ми добре захищені. Тобто, ми впроваджуємо серйозні заходи для захисту нашої мережі, нашої системи. Що стосується клієнтів, то ми їм надаємо сервісні послуги по захисту від вірусів лише за спеціальним замовленням. Ми це від початку робимо. Але траплялися випадки, коли наші клієнти зверталися до нас за підтвердженням про збої у роботі комп’ютерних мереж унаслідок вірусу, за статистикою про викрадення чийогось доступу. Люди подавали позови до суду, а до нас зверталися за підтвердженням про наявність таких нелегальних сеансів зв’язку.
Богдана Костюк
Розповідає Сергій Бондаренко. На його думку, віруси – це таке ж повсякденне явище віртуального життя, як зимові епідемії грипу у житті реальному. Дієвих методів лікування не віднайдено.
Андрій Охрімович
Побутує думка, що віруси, які гуляють Інтернетом мають не тільки комп’ютерне, але й відверто психічне походження та спрямування. Гуляють вони переважно на форумах. Вражають, як правило, морально та психічно нестійких користувачів з числа нереалізованої інтелігенції. Дехто починає підозрювати, що, крім легкої форми геморою та параної, підхопив ще й початкову форму шизофренії. І все це на тлі пульсуючих політичних галюцинацій. Таке іноді збазграють!.. Читать таке, – направду, треба мати незламну та безстрашну голову, витривалі мізки, та велике серце. За інших умов, гармонії в усьому тому не знайти. Хіба, що вдатись до послуг Віктора Недоступа. Незмінного санітара рубрики “Палата номер шість”.
Віктор Недоступ
На сайті видання Форум незмінний персонаж на ім’я Вєлєсов, прочитавши статтю з “Версій ком. Ю-ей” про таємні плани США розчленувати Україну по Дніпру, зрадів, але одразу замислився: як ділити Київ? “Вєлєсов! Не читайте ви російських газет, – порадила йму якась добра душа, – чи у вас інших немає?” “Цікаво, – коментує інший респондент, – у мене шеф фірми живе на лівому березі, а офіс – на правому. То що тепер він буде іноземним інвестором?”
Ця ідея не довго чарувала уяву, оскільки на концептуально-світоглядному сайті “Перехід чотири” вибухнуло осяяння: “Українське село – найбільший ворог української державності”. Автор меседжу, такий собі Тарас, звертає увагу на кількість підвіконних городів у спальних районах великих міст, підраховує кількість свят на селі, кількість п’яниць, аналізує живучість селянства і робить висновок: село українське – п’ята колона московської імперії, слухає московську попсу, продається за долари і не визнає нічого українського. Відповідаючи на розгублені заперечення опонентів, сей творець пансько-шляхетного українського міфу наголошує, що всі визвольні змагання (у яких саме селянство відігравало вирішальну роль) були інспіровані закордонними спецслужбами, Хмельниччина – британським Кромвелем, а Коліївщина – російською імперією. І взагалі, було в Україні два інтелігента – Доній та Лановий так їх рагульня затоптала...
Але то ще хрущі у порівнянні з форумами “Глобал.рус.” Остання тема звучить феєрично: “Как нам обустроить весь мир?” Російські форумчани сходу в’їхали в тему. Є два шляхи облаштування світу: американський – шлях високих технологій, війська, та фінансового контролю, і російський – шлях любові. Про шлях любові красномовно роз’яснив один з респондентів: “Подивіться, які теми цікавлять російську інтелектуальну еліту: як краще бити євреїв, як мочити чеченців, як облаштувати світ. Господи, хто вам дасть облаштовувати світ, якщо ви у своїй голові лад навести не можете?”
Андрій Охрімович
Трапилось так, що суто наукове видання стало бестселером. Це книга відомого американського історика Едварда Кінана "Російські історичні міти". Торкається вона найгостріших і найактуальніших аспектів російсько-української культурної спадщини. Неординарні погляди автора збурили наукові та білянаукові кола. Так званих вітчизняних науковців непокоять зазіхання на автентичність сакрального тексту “постсовітської” історичної науки. Американець Едвард Кінан на усталену схему російської історії глянув неупередженим оком і дійшов висновку, що факти історії цій часто-густо суперечать. Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
На думку Едварда Кінана, усталена інтерпретація східнослов’янської історії, видання джерел, наукові дослідження, навіть сама термінологія спотворені та викривлені москвоцентризмом. Це відкриття спонукало його спробувати переглянути і переосмислити цей усталений канон російської історії. Паралельно, Кінан, не без впливу Українського наукового інституту в Гарварді, зацікавився українською тематикою. У своїх працях професор обов’язково враховує український (він же - "рутенський") вимір. Під цим оглядом цікавою є розвідка "Російські міти про Київську спадщину", у якій дослідник, зокрема, заперечує спадкоємність між Київською Руссю та Московським царством.
В інших статтях збірки Кінан досліджує московську політичну культуру, традиції царського двору та православ’я, полемізує з приводу таких канонічних текстів, як "Слово про Ігорів похід" та листування Курбського з Іваном Грозним. Написано все це, попри складний науковий апарат, легко та іронічно. Думки несподівані, парадоксальні, висновки – завжди оригінальні, приправлені відчутною долею скептицизму. Читаються розвідки як інтелектуальні детективи. А невеличкий есей "Аввакум: історія безумства" - не що інше, як прекрасна художня проза. Усе це вкупі, з, як на мене, бездоганним художньо-технічним рівнем книжки, забезпеченим видавництвом "Критика", робить видання справжньою втіхою для бібліофіла.
У статті "Традиції московської політичної культури", написаної, до речі, на замовлення Держдепартаменту Сполучених Штатів, Кінан писав: "Моя праця від самого початку мала на меті радше стимулювати й провокувати, ніж переконувати".
Гадаю, цієї мети "Російськими історичними мітами" він досяг вповні. Книжка і провокує, і стимулює дискусію. От лишень шкода, що у вітчизняній історіографії немає подібного баламута, який би творив чогось подібного.
Андрій Охрімович
І на завершення програми “Спіраль аналогій” від Михайля Семенка:
Звідки насунулись незнані наваленості На шляхи шукань безупинних? Виринають хорості гнітять придавленості Переплутують час хуткоплинний. Тихо шепоче гомонить присмеркаючи Засмучена і безпорадна тривожність. Так розпливається в пітьмі умираючи Спіраль аналогій і наївна тотожність.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
