Прага, 27 серпня 2003 – Міжнародна правозахисна організація «Г’юман райтс воч» піддала критиці владу України за те, що вона нічого не робить, щоб подолати дискримінацію жінок в Україні при працевлаштуванні. Про це мовиться в звіті правозахисників, оприлюдненому в середу.
П’ятдесятидвосторінковий звіт детально змальовує те, як українські працедавці дискримінують жінок – претенденток на роботу, що обмежує можливості жінки не тільки обійняти високі або добре оплачувані посади, а й узагалі працевлаштуватися . Дослідження та інтерв’ю, які здійснили в квітні цього року працівники «Г’юман райтс воч», дають правозахисникам підстави стверджувати: в Україні існує дискримінація жінок при найманні на роброту – і за віком, і за зовнішнім виглядом, і за подружнім чи родинним статусом, та й просто за самою жіночою статтю.
Українські урядовці зазвичай заперечують, що дискримінація жінок на ринку праці є проблемою в Україні, зазначено в звіті. Говорить дослідник «Г’юман райтс воч» із українських питань Джейн Б’юканан: «Під час нашого дослідження ми з’ясували, що українська влада в більшості випадків не звертала уваги на дискримінацію і не визнавала за дискримінацію такі випадки, як вимога щодо статі претендентів на роботу в оголошеннях чи дискримінація жінок під час співбесід при працевлаштуванні. У знаннях українських урядовців справжня прогалина, коли йдеться про те, що таке дискримінація і що вони мають робити, щоб відвернути її».
Спостерігачі «Г’юман райтс воч» дійшли висновку, що до такої дискримінації вдаються не лише приватні підприємства, а й державні структури. При цьому інспектори міністерства праці не мають ні бажання, ні належної підготовки, щоб розслідувати дискримінацію при найманні на роботу, а державна служба працевлаштування ще й надає схвалення такій дискримінації тим, що оприлюднює оголошення з вимогами до статі працівника чи й навіть сама просить від працедавців інформацію про бажану стать претендента на роботу.
Унаслідок дискримінації жінки в Україні дедалі більше вичавлюються на низькооплачувані праці чи в тіньовий сектор, або ж змушені виїжджати на заробітки за кордон , а цей вибір може поставити їх під загрозу бути втягненими до секс-індустрії чи іншої примусової праці, зазначають правозахисники.
Автори звіту звертають увагу, що міжнародне законодавство, до якого долучилася Україна, та українське національне законодавство забороняють дискримінацію за статтю. Але, зазначають вони, влада України порушує свої зобов’язання, бо не здатна домогтися виконання цих законів.
«Ринок праці в Україні відображає деякі вельми архаїчні стереотипи щодо здатностей жінок», – вважає виконавчий директор відділу захисту прав жінок організації «Г’юман райтс воч» ЛаШон Джеферсон і додає: «Влада України не має права стверджувати, що захищає права жіноцтва, бо водночас надає змогу прирікати жінок на найнижче оплачувані, найменш престижні роботи».
Серед порад «Г’юман райтс воч», як подолати таке становище, є й рекомендація міжнародним фінансовим інституціям узалежнити свою допомогу Україні настільки, наскільки помітним буде в ній поступ у подоланні дискримінації жінок на ринку праці. Але важливий не тільки тиск на Україну, а й допомога їй, каже дослідник «Г’юман райтс воч» із українських питань Джейн Б’юканан: «Гадаю, є багато можливостей для міжнародного тиску на Україну, але й для міжнародної підтримки – щоб допомогти Україні розробити дієві механізми й практику відвернення дискримінації. Ми особливо сподіваємося в цьому на Європейський Союз, який дуже тісно залучає Україну до співпраці, а також на Раду Європи і на владу Сполучених Штатів, яка теж дуже політично активна щодо України».
П’ятдесятидвосторінковий звіт детально змальовує те, як українські працедавці дискримінують жінок – претенденток на роботу, що обмежує можливості жінки не тільки обійняти високі або добре оплачувані посади, а й узагалі працевлаштуватися . Дослідження та інтерв’ю, які здійснили в квітні цього року працівники «Г’юман райтс воч», дають правозахисникам підстави стверджувати: в Україні існує дискримінація жінок при найманні на роброту – і за віком, і за зовнішнім виглядом, і за подружнім чи родинним статусом, та й просто за самою жіночою статтю.
Українські урядовці зазвичай заперечують, що дискримінація жінок на ринку праці є проблемою в Україні, зазначено в звіті. Говорить дослідник «Г’юман райтс воч» із українських питань Джейн Б’юканан: «Під час нашого дослідження ми з’ясували, що українська влада в більшості випадків не звертала уваги на дискримінацію і не визнавала за дискримінацію такі випадки, як вимога щодо статі претендентів на роботу в оголошеннях чи дискримінація жінок під час співбесід при працевлаштуванні. У знаннях українських урядовців справжня прогалина, коли йдеться про те, що таке дискримінація і що вони мають робити, щоб відвернути її».
Спостерігачі «Г’юман райтс воч» дійшли висновку, що до такої дискримінації вдаються не лише приватні підприємства, а й державні структури. При цьому інспектори міністерства праці не мають ні бажання, ні належної підготовки, щоб розслідувати дискримінацію при найманні на роботу, а державна служба працевлаштування ще й надає схвалення такій дискримінації тим, що оприлюднює оголошення з вимогами до статі працівника чи й навіть сама просить від працедавців інформацію про бажану стать претендента на роботу.
Унаслідок дискримінації жінки в Україні дедалі більше вичавлюються на низькооплачувані праці чи в тіньовий сектор, або ж змушені виїжджати на заробітки за кордон , а цей вибір може поставити їх під загрозу бути втягненими до секс-індустрії чи іншої примусової праці, зазначають правозахисники.
Автори звіту звертають увагу, що міжнародне законодавство, до якого долучилася Україна, та українське національне законодавство забороняють дискримінацію за статтю. Але, зазначають вони, влада України порушує свої зобов’язання, бо не здатна домогтися виконання цих законів.
«Ринок праці в Україні відображає деякі вельми архаїчні стереотипи щодо здатностей жінок», – вважає виконавчий директор відділу захисту прав жінок організації «Г’юман райтс воч» ЛаШон Джеферсон і додає: «Влада України не має права стверджувати, що захищає права жіноцтва, бо водночас надає змогу прирікати жінок на найнижче оплачувані, найменш престижні роботи».
Серед порад «Г’юман райтс воч», як подолати таке становище, є й рекомендація міжнародним фінансовим інституціям узалежнити свою допомогу Україні настільки, наскільки помітним буде в ній поступ у подоланні дискримінації жінок на ринку праці. Але важливий не тільки тиск на Україну, а й допомога їй, каже дослідник «Г’юман райтс воч» із українських питань Джейн Б’юканан: «Гадаю, є багато можливостей для міжнародного тиску на Україну, але й для міжнародної підтримки – щоб допомогти Україні розробити дієві механізми й практику відвернення дискримінації. Ми особливо сподіваємося в цьому на Європейський Союз, який дуже тісно залучає Україну до співпраці, а також на Раду Європи і на владу Сполучених Штатів, яка теж дуже політично активна щодо України».
