Київ, 26 серпня 2003 року.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Реальні поворотні пункти історії України у ХХ-му столітті не завжди збігаються з тим, що пишуть навіть наймодерніші підручники. Один із таких поворотних пунктів – тема нашого сьогоднішнього радіожурналу.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Український націоналізм вийшов із Другої світової війни далеко не таким, яким він у неї увійшов. Щоб переконатися в цьому, досить порівняти документи Другого великого збору українських націоналістів гілки ОУН революційної, - чи бандерівської, що відбувся в Кракові в квітні 1941 року, і документи Третього великого збору українських націоналістів (ІІІ ВЗУН), що відбувся 60 років тому 21-25 серпня 1943 року.
Сергій Грабовський
Літо 1943-го року. Навряд чи на цей час у когось із учасників українського руху Опору залишилися ілюзії як стосовно настанов гітлерівського і сталінського режимів щодо України, так і щодо самої здатності авторитарних та тоталітарних режимів як таких розв‘язувати реальні проблеми тієї чи іншої країни. Водночас усе більше наочно виявляв у драматичній ситуації свою потенційну силу демократичний лад, уособлений передусім Сполученими Штатами Америки та Великою Британією. Українські націоналісти шукали відповіді на виклики часу. Говорить останній командувач Української повстанської армії генерал-хорунжий Василь Кук:
Василь Кук
В той час організація вже мала свої клітини чи свої осередки в усіх областях України, це вперше – що організація поширила свою мережу на всю Україну. А як на всю Україну, то виник вже і цілий ряд нових проблем, які до цього часу не існували. Йшла війна – вже недостатньо було тільки ідеологічних закликів, також і до збройної боротьби треба було перейти, так що в тому часі вже створилися і збройні відділи, створилася і Українська Повстанська Армія, на заході створилися українські відділи самооборони, вже були очищені певні території від німецьких окупантів, вже були створені навіть своєрідні повстанські республіки. Треба було вже рішати цілий ряд конкретних питань. І тоді перше, що вийшло – треба об’єднувати всіх! І тоді у тих зборах заявлено, що у зв’язку з сучасною політичною ситуацією і нашими завданнями стоїть справа участі цілого народу у нашій боротьбі. І тому вже в лавах УПА були всі політичні тоді угруповання, були і “мельниківці”, і “бульбівці”, і колишні УНРрівці – це була, дійсно, загальна національна армія. Це одне питання було, дуже таке важливе... Воно продовжувалося по тому вже утворенням в наступному році Української головної визвольної ради, де також учасниками вже цього вищого органу на період поневолення були представники з різних політичних середовищ. Друга справа – це була рішуча боротьба проти тоталітарної системи – і більшовицької, і націонал-соціалістичної, і фашистської. Тоді на Третьому зборі дуже різко виступили проти тоталітаризму, фашизму, націонал-соціалізму і комунізму. Третє, що було – реалізація кличу “Свобода народам, свобода людині!” І ми здавали собі справу, що в боротьбі проти тих імперіалізмів – німецького і більшовицького ми... не під силу нам, і ми повинні спільно з тими всіма народами поневоленими вести ту боротьбу.
Сергій Грабовський
Перш, ніж ми рушимо у розмові далі – історичні подробиці, що стосуються Третього великого збору українських націоналістів. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Широкомасштабна боротьба проти нацизму та більшовизму потребувала змін в ідеології Організації Українських Націоналістів, яка становила політичне крило УПА. З цією метою 21–25 серпня 1943-го року відбувся Третій Надзвичайний великий збір бандерівської ОУН, відомої також як «революційна ОУН» або ж ОУН «самостійників-державників».
Учасники збору засудили «інтернаціоналістичні та націонал-соціалістичні програми та політичні концепції». Збір оголосив про перехід організації з позицій інтеґрального націоналізму на засади націоналізму демократичного.
Метою діяльності ОУН(б) проголошувалася самостійна соборна демократична українська держава в межах усіх українських етнічних територій, заснована на соціальній справедливості. Нова програма передбачала соціальний захист громадян, восьмигодинний робочий день, участь працівників в управлінні підприємством та отриманні прибутку, націоналізацію великої промисловості, розподіл землі між індивідуальними селянськими господарствами.
Збір замінив одноосібне керування партією колективним керівництвом і обрав Бюро Проводу з трьох осіб. ОУН відмовилася від етнічної виключності і проголосила підтримку прав національних меншин. Переорієнтація з гасла «Нація над усе!» на гасло «Воля народам і людині!» перетворила український визвольний рух на одну з найдемократичніших сил у тодішній Європі. А визнання бандерівцями за кожною нацією права на «вільне життя у своїй власній самостійній державі» робило усі поневолені народи природними союзниками українців у боротьбі «проти імперіалізму Берліна та Москви».
Максим Стріха
Це все, про що говорив генерал-хорунжий Василь Кук, добре видно і на рівні документів. Якщо ми прочитаємо документи Другого збору, то, - хочемо ми цього, чи ні, - це документи вузького тоталітарного ордену, який діє під гаслом “Нація – понад усе!”, який змагається за однопартійну систему, фактично – за збереження радянської системи в недоторканості аж до того, що проти руйнування колгоспів під час революційного зриву, який поборює “жидів” і СРСР, які є найвідданішою підпорою пануючого більшовицького режиму тощо. Але ті два роки, які пройшли в реальній боротьбі на теренах великої України чи московської “займанщини”, як писалося в документах ІІ ВЗУН, сповнили, очевидно, ідеологів ОУН розумінням того, про що і говорив щойно Василь Кук, і в тому ж національному питанні – в документах ІІІ ВЗУН ми не знайдемо жодних закидів на адресу жодної з національних меншин, а знайдемо запис про те, що національні меншини України, свідомі спільної долі з українським народом, борються разом з ним за українську державу. Демократизацію світогляду ОУН, кореляцію демократичного процесу можна простежити на дуже багатьох пунктах документів ІІІ ВЗУН.
Справді, в 10 пункті ми знаходимо тут тезу, що ОУН – проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин-догм. Ще й сьогодні в Україні всупереч записам в Конституції, що жодна ідеологія не може бути панівною, з’являються ідеї: “Давайте виробимо таку панівну ідеологію!” Шістдесят років тому у військових умовах кращі представники тодішньої української політичної думки, які виробляли документи ІІІ ВЗУН, практично сказали те ж саме, що сьогодні записане в Конституції. Безумовно, і про це говорив вже Віталій Пономарьов, ІІІ ВЗУН передбачив те, що ми назвали б сьогодні соціал-демократією, тобто, високий рівень участі суспільства в виробництві, високий рівень соціальних гарантій. Інакше бути не могло. Весь цей документ справді пронизаний єдністю отого “Свободу народам, свободу людині!” Я не буду казати, що практика тоді часто відбігала від проголошених гасел, і інакше бути не могло, бо точилася надзвичайно важлива, страшна війна, де ОУН мусила воювати на два фронти проти двох найстрашніших тоталітарних режимів, які не перебирали засобами, але в своїх політичних документах ІІІ ВЗУН виробив те, що і сьогодні звучить цілком сучасно, звучить на рівні того, що ми називаємо європейськими стандартами.
Сергій Грабовський
Максиме, генерал Василь Кук хоче спинитися на одному цікавому моменті, який викликав у деяких діаспорних діячів пізніше звинувачення на адресу учасників Третього партійного збору, що вони, мовляв, хотіли зробити ОУН ледь не комуністичною організацією.
Василь Кук
Безкласове суспільство – це є прогресивна ідея, і справа в тому, що ми ніякому класові не давали якихось привілеїв окремих, так, як колись було при царській Росії, ну і при Австрійській імперії, чи навіть в більшовицькій системі, де виразно був створений клас більшовицьких вельмож, клас, який мав цілий ряд переваг – тих, які не мали звичайні громадяни: і свої магазини, і свої курорти... Одним словом, це був дійсно клас більшовицьких вельмож, і це була класова держава. Тому оцей клич безкласового суспільства, він тільки означав, що всі громадяни української держави повинні бути рівні в своїх можливостях, користуватися однаковими правами, мати однакові обов’язки і не мати ніяких привілеїв.
Максим Стріха
Зрозуміло, що ідеологи ОУН мусили неминуче зважати на те, з ким доводиться працювати. Мені здається, що було вироблено ними дуже вдалий спосіб. Вони взяли те, що було симпатичне більшовицькій пропаганді, але разом з тим показали докорінну відмінність більшовицької пропаганди від реального стану справ в СРСР, величезну прірву між проголошуваними гаслами справедливості і реальною дикою несправедливістю, яка панувала під комуністами.
Сергій Грабовський
До речі, я читав опубліковані документи совєтських “компетентних органів” щодо того, що, скажімо, 1943-44 року підпілля ОУН у Дніпропетровській області сягало п‘яти тисяч осіб. Це підпілля було реальністю, і воно було численним. Можливо, у страху великі очі, можливо, хтось хотів вислужитися, але ґрунт для таких оцінок, безумовно, існував. І, можливо, має рацію історик Анатолій Русначенко, коли стверджує: якби перебіг подій на фронтах був дещо іншим, і Червона армія прийшла в Україну не 1943-го, а на рік пізніше, якби повною мірою спрацював поворот ідеології, здійснений Третім великим збором, то це могла б бути вже інша Україна. Про це, власне, говорить і генерал Василь Кук:
Василь Кук
До нас дуже багато прийшло якраз оцієї молоді, яка зразу не знала наших цілей, наших ідей, - більшовики представляли нас саме як фашистів, якихось агентів німецьких. Коли вони зрозуміли, що ми боремося проти всякого фашизму, проти німецьких окупантів, - і пояснили їм, чому треба воювати також і проти більшовицької тоталітарної системи, вони переходили на наш бік і були дуже активними.
Максим Стріха
Знов таки ми повторюємо в наших передачах багато разів: історія не має умовного способу. Історія не знає “якби...”. Якби ще рік була можливість протриматися... Але одне є цілковитою правдою – той поворот, який здійснила ОУН, справді і дозволив їй стати загальнонародною організацією, а УПА дозволив стати загальнонародною армією, яка ще довгі-довгі роки змагалася за свободу України.
Документи ІІІ ВЗУН показують: протягом війни ОУН виявила не лише величезну звитягу, не лише величезну послідовність у боротьбі, а й здатність до пошуку нових рішень, співзвучних кращим виявам тогочасної політичної думки. Закріплена в документах ІІІ ВЗУН ідеологія українських націоналістів є, без перебільшення, ідеологією сучасного націоналізму. Вона докорінно відрізняється від тоталітарних ідеологій, проти яких змагалася Україна, і вона досі для нас має бути джерелом пошуків багатьох вирішень і дня сьогоднішнього.
Сергій Грабовський
І ще раз повторимо це понині актуальне гасло ІІІ ВЗУН: “Свобода народам, свобода людині!” Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Звучали пісні тієї доби у виконанні хору під керуванням активного учасника визвольних змагань Василя Кардаша. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Реальні поворотні пункти історії України у ХХ-му столітті не завжди збігаються з тим, що пишуть навіть наймодерніші підручники. Один із таких поворотних пунктів – тема нашого сьогоднішнього радіожурналу.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Український націоналізм вийшов із Другої світової війни далеко не таким, яким він у неї увійшов. Щоб переконатися в цьому, досить порівняти документи Другого великого збору українських націоналістів гілки ОУН революційної, - чи бандерівської, що відбувся в Кракові в квітні 1941 року, і документи Третього великого збору українських націоналістів (ІІІ ВЗУН), що відбувся 60 років тому 21-25 серпня 1943 року.
Сергій Грабовський
Літо 1943-го року. Навряд чи на цей час у когось із учасників українського руху Опору залишилися ілюзії як стосовно настанов гітлерівського і сталінського режимів щодо України, так і щодо самої здатності авторитарних та тоталітарних режимів як таких розв‘язувати реальні проблеми тієї чи іншої країни. Водночас усе більше наочно виявляв у драматичній ситуації свою потенційну силу демократичний лад, уособлений передусім Сполученими Штатами Америки та Великою Британією. Українські націоналісти шукали відповіді на виклики часу. Говорить останній командувач Української повстанської армії генерал-хорунжий Василь Кук:
Василь Кук
В той час організація вже мала свої клітини чи свої осередки в усіх областях України, це вперше – що організація поширила свою мережу на всю Україну. А як на всю Україну, то виник вже і цілий ряд нових проблем, які до цього часу не існували. Йшла війна – вже недостатньо було тільки ідеологічних закликів, також і до збройної боротьби треба було перейти, так що в тому часі вже створилися і збройні відділи, створилася і Українська Повстанська Армія, на заході створилися українські відділи самооборони, вже були очищені певні території від німецьких окупантів, вже були створені навіть своєрідні повстанські республіки. Треба було вже рішати цілий ряд конкретних питань. І тоді перше, що вийшло – треба об’єднувати всіх! І тоді у тих зборах заявлено, що у зв’язку з сучасною політичною ситуацією і нашими завданнями стоїть справа участі цілого народу у нашій боротьбі. І тому вже в лавах УПА були всі політичні тоді угруповання, були і “мельниківці”, і “бульбівці”, і колишні УНРрівці – це була, дійсно, загальна національна армія. Це одне питання було, дуже таке важливе... Воно продовжувалося по тому вже утворенням в наступному році Української головної визвольної ради, де також учасниками вже цього вищого органу на період поневолення були представники з різних політичних середовищ. Друга справа – це була рішуча боротьба проти тоталітарної системи – і більшовицької, і націонал-соціалістичної, і фашистської. Тоді на Третьому зборі дуже різко виступили проти тоталітаризму, фашизму, націонал-соціалізму і комунізму. Третє, що було – реалізація кличу “Свобода народам, свобода людині!” І ми здавали собі справу, що в боротьбі проти тих імперіалізмів – німецького і більшовицького ми... не під силу нам, і ми повинні спільно з тими всіма народами поневоленими вести ту боротьбу.
Сергій Грабовський
Перш, ніж ми рушимо у розмові далі – історичні подробиці, що стосуються Третього великого збору українських націоналістів. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Широкомасштабна боротьба проти нацизму та більшовизму потребувала змін в ідеології Організації Українських Націоналістів, яка становила політичне крило УПА. З цією метою 21–25 серпня 1943-го року відбувся Третій Надзвичайний великий збір бандерівської ОУН, відомої також як «революційна ОУН» або ж ОУН «самостійників-державників».
Учасники збору засудили «інтернаціоналістичні та націонал-соціалістичні програми та політичні концепції». Збір оголосив про перехід організації з позицій інтеґрального націоналізму на засади націоналізму демократичного.
Метою діяльності ОУН(б) проголошувалася самостійна соборна демократична українська держава в межах усіх українських етнічних територій, заснована на соціальній справедливості. Нова програма передбачала соціальний захист громадян, восьмигодинний робочий день, участь працівників в управлінні підприємством та отриманні прибутку, націоналізацію великої промисловості, розподіл землі між індивідуальними селянськими господарствами.
Збір замінив одноосібне керування партією колективним керівництвом і обрав Бюро Проводу з трьох осіб. ОУН відмовилася від етнічної виключності і проголосила підтримку прав національних меншин. Переорієнтація з гасла «Нація над усе!» на гасло «Воля народам і людині!» перетворила український визвольний рух на одну з найдемократичніших сил у тодішній Європі. А визнання бандерівцями за кожною нацією права на «вільне життя у своїй власній самостійній державі» робило усі поневолені народи природними союзниками українців у боротьбі «проти імперіалізму Берліна та Москви».
Максим Стріха
Це все, про що говорив генерал-хорунжий Василь Кук, добре видно і на рівні документів. Якщо ми прочитаємо документи Другого збору, то, - хочемо ми цього, чи ні, - це документи вузького тоталітарного ордену, який діє під гаслом “Нація – понад усе!”, який змагається за однопартійну систему, фактично – за збереження радянської системи в недоторканості аж до того, що проти руйнування колгоспів під час революційного зриву, який поборює “жидів” і СРСР, які є найвідданішою підпорою пануючого більшовицького режиму тощо. Але ті два роки, які пройшли в реальній боротьбі на теренах великої України чи московської “займанщини”, як писалося в документах ІІ ВЗУН, сповнили, очевидно, ідеологів ОУН розумінням того, про що і говорив щойно Василь Кук, і в тому ж національному питанні – в документах ІІІ ВЗУН ми не знайдемо жодних закидів на адресу жодної з національних меншин, а знайдемо запис про те, що національні меншини України, свідомі спільної долі з українським народом, борються разом з ним за українську державу. Демократизацію світогляду ОУН, кореляцію демократичного процесу можна простежити на дуже багатьох пунктах документів ІІІ ВЗУН.
Справді, в 10 пункті ми знаходимо тут тезу, що ОУН – проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин-догм. Ще й сьогодні в Україні всупереч записам в Конституції, що жодна ідеологія не може бути панівною, з’являються ідеї: “Давайте виробимо таку панівну ідеологію!” Шістдесят років тому у військових умовах кращі представники тодішньої української політичної думки, які виробляли документи ІІІ ВЗУН, практично сказали те ж саме, що сьогодні записане в Конституції. Безумовно, і про це говорив вже Віталій Пономарьов, ІІІ ВЗУН передбачив те, що ми назвали б сьогодні соціал-демократією, тобто, високий рівень участі суспільства в виробництві, високий рівень соціальних гарантій. Інакше бути не могло. Весь цей документ справді пронизаний єдністю отого “Свободу народам, свободу людині!” Я не буду казати, що практика тоді часто відбігала від проголошених гасел, і інакше бути не могло, бо точилася надзвичайно важлива, страшна війна, де ОУН мусила воювати на два фронти проти двох найстрашніших тоталітарних режимів, які не перебирали засобами, але в своїх політичних документах ІІІ ВЗУН виробив те, що і сьогодні звучить цілком сучасно, звучить на рівні того, що ми називаємо європейськими стандартами.
Сергій Грабовський
Максиме, генерал Василь Кук хоче спинитися на одному цікавому моменті, який викликав у деяких діаспорних діячів пізніше звинувачення на адресу учасників Третього партійного збору, що вони, мовляв, хотіли зробити ОУН ледь не комуністичною організацією.
Василь Кук
Безкласове суспільство – це є прогресивна ідея, і справа в тому, що ми ніякому класові не давали якихось привілеїв окремих, так, як колись було при царській Росії, ну і при Австрійській імперії, чи навіть в більшовицькій системі, де виразно був створений клас більшовицьких вельмож, клас, який мав цілий ряд переваг – тих, які не мали звичайні громадяни: і свої магазини, і свої курорти... Одним словом, це був дійсно клас більшовицьких вельмож, і це була класова держава. Тому оцей клич безкласового суспільства, він тільки означав, що всі громадяни української держави повинні бути рівні в своїх можливостях, користуватися однаковими правами, мати однакові обов’язки і не мати ніяких привілеїв.
Максим Стріха
Зрозуміло, що ідеологи ОУН мусили неминуче зважати на те, з ким доводиться працювати. Мені здається, що було вироблено ними дуже вдалий спосіб. Вони взяли те, що було симпатичне більшовицькій пропаганді, але разом з тим показали докорінну відмінність більшовицької пропаганди від реального стану справ в СРСР, величезну прірву між проголошуваними гаслами справедливості і реальною дикою несправедливістю, яка панувала під комуністами.
Сергій Грабовський
До речі, я читав опубліковані документи совєтських “компетентних органів” щодо того, що, скажімо, 1943-44 року підпілля ОУН у Дніпропетровській області сягало п‘яти тисяч осіб. Це підпілля було реальністю, і воно було численним. Можливо, у страху великі очі, можливо, хтось хотів вислужитися, але ґрунт для таких оцінок, безумовно, існував. І, можливо, має рацію історик Анатолій Русначенко, коли стверджує: якби перебіг подій на фронтах був дещо іншим, і Червона армія прийшла в Україну не 1943-го, а на рік пізніше, якби повною мірою спрацював поворот ідеології, здійснений Третім великим збором, то це могла б бути вже інша Україна. Про це, власне, говорить і генерал Василь Кук:
Василь Кук
До нас дуже багато прийшло якраз оцієї молоді, яка зразу не знала наших цілей, наших ідей, - більшовики представляли нас саме як фашистів, якихось агентів німецьких. Коли вони зрозуміли, що ми боремося проти всякого фашизму, проти німецьких окупантів, - і пояснили їм, чому треба воювати також і проти більшовицької тоталітарної системи, вони переходили на наш бік і були дуже активними.
Максим Стріха
Знов таки ми повторюємо в наших передачах багато разів: історія не має умовного способу. Історія не знає “якби...”. Якби ще рік була можливість протриматися... Але одне є цілковитою правдою – той поворот, який здійснила ОУН, справді і дозволив їй стати загальнонародною організацією, а УПА дозволив стати загальнонародною армією, яка ще довгі-довгі роки змагалася за свободу України.
Документи ІІІ ВЗУН показують: протягом війни ОУН виявила не лише величезну звитягу, не лише величезну послідовність у боротьбі, а й здатність до пошуку нових рішень, співзвучних кращим виявам тогочасної політичної думки. Закріплена в документах ІІІ ВЗУН ідеологія українських націоналістів є, без перебільшення, ідеологією сучасного націоналізму. Вона докорінно відрізняється від тоталітарних ідеологій, проти яких змагалася Україна, і вона досі для нас має бути джерелом пошуків багатьох вирішень і дня сьогоднішнього.
Сергій Грабовський
І ще раз повторимо це понині актуальне гасло ІІІ ВЗУН: “Свобода народам, свобода людині!” Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Звучали пісні тієї доби у виконанні хору під керуванням активного учасника визвольних змагань Василя Кардаша. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
