Варшава, 1 вересня 2003 -1-го вересня навчальний рік розпочинається і для українських дітей у Польщі. Цього року за шкільні парти у польських школах з українською мовою навчання, а також у так званих “українських класах” у звичайних польських школах, сяде близько 3 тисяч дітей. Серед цієї загальної кількості учнів щороку зростає число дітей з України.
Окремих шкіл з українською мовою навчання у Польщі є п’ять: у Перемишлі, Білому Борі, Ґурові Ілавецькому, Бартошицях та Лігниці. Діти навчаються хоч і українською мовою, та все ж за програмами, затвердженими польським міністерством освіти і спорту. А це в свою чергу означає, що вся термінологія в точних науках, а також географічні чи інші назви подаються по-польськи. А на такі предмети, як історія чи географія України, академічних годин міністерством взагалі не передбачено. Час для них доводиться викроювати із так званого директорського фонду. Це ж саме стосується й позакласних занять, які вчителі проводять за рахунок власного часу і практично без фінансової винагороди.
Директор української школи імені Маркіяна Шашкевича у Перемишлі Петро Піпка говорить, що раніше головними спонсорами школи були батьки учнів та місцеві бізнесмени українського походження. Та вже у минулому році школа змогла скористатися спонсорськими фондами Європейського Союзу та програми польсько-німецького молодіжного обміну. Завдяки цим програмам діти із школи імені Шашкевича змогли побувати на екскурсіях у Німеччині та Данії, а також отримали 13 тисяч євро, на які змогли організувати шкільний конкурс вертепів, свято писанки та різні виступи художньої самодіяльності. Допомагає українській школі, чим може, і Україна.
Говорить Петро Піпка: “Допомога така, що діти виїжджають на літні канікули за рахунок України. Також отримуємо якісь книжки до бібліотеки, наша бібліотека забезпечена в основному книжками, які отримуємо від установ з України (львівські куратори чи прислано з посольства). Приїжджаючи, пан посол Никоненко чи Медовников нас тими книжками забезпечують”.
Що ж до змін у самій школі, то Петро Піпка підкреслює тенденцію до збільшення школярів, батьки яких є громадянами України. У минулому році у Перемиській школі навчалось вже близько 40 таких учнів. Про таку ж тенденцію говорить і викладач школи імені Шевченка у Білому Борі, а водночас і голова Українського вчительського товариства у Польщі Ірина Дрозд. Переважно це діти українок, котрі вийшли заміж за польських громадян і переїхали до Польщі, говорить пані Ірина. У Білому Борі є учні, що мешкали раніше і у Львові, і у Києві, і навіть на Донеччині. Часом це створює додаткові проблеми.
Говорить Ірина Дрозд: “У нас навчаються діти з українських родин, зі змішаних сімей, і навчаються діти з України. Є проблема з дітьми зі змішаних сімей, тому що вони не вміють говорити українською мовою, вона намагаються розмовляти говіркою, хоча це їх тривожить, у них добрі думки, але перед їхніми колегами їм соромно, тому що не знають літературної мови”.
Присутність учнів з України частіше все ж допомагає українським дітям з Польщі оволодіти як літературною, так і розмовною українською мовою. Однак це не завжди рятує їх від асиміляційних процесів.
Говорить Ірина Дрозд: “Три роки ми боремося за мову, щоб хоча б вони в школі, де на них ніхто пальцем не показує, могли спокійно нею спілкуватися зі своїми колегами. Однак польська мова переважає.
Асиміляційні процеси для багатьох українців були б більш прийнятними, якщо б вони діяли і в Україні. Важко дивуватися, що українська мова програє конкуренцію в українських школах закордоном, якщо вона ніяк не може перемогти навіть у навчальних закладах більшості населених пунктів самої України.
Окремих шкіл з українською мовою навчання у Польщі є п’ять: у Перемишлі, Білому Борі, Ґурові Ілавецькому, Бартошицях та Лігниці. Діти навчаються хоч і українською мовою, та все ж за програмами, затвердженими польським міністерством освіти і спорту. А це в свою чергу означає, що вся термінологія в точних науках, а також географічні чи інші назви подаються по-польськи. А на такі предмети, як історія чи географія України, академічних годин міністерством взагалі не передбачено. Час для них доводиться викроювати із так званого директорського фонду. Це ж саме стосується й позакласних занять, які вчителі проводять за рахунок власного часу і практично без фінансової винагороди.
Директор української школи імені Маркіяна Шашкевича у Перемишлі Петро Піпка говорить, що раніше головними спонсорами школи були батьки учнів та місцеві бізнесмени українського походження. Та вже у минулому році школа змогла скористатися спонсорськими фондами Європейського Союзу та програми польсько-німецького молодіжного обміну. Завдяки цим програмам діти із школи імені Шашкевича змогли побувати на екскурсіях у Німеччині та Данії, а також отримали 13 тисяч євро, на які змогли організувати шкільний конкурс вертепів, свято писанки та різні виступи художньої самодіяльності. Допомагає українській школі, чим може, і Україна.
Говорить Петро Піпка: “Допомога така, що діти виїжджають на літні канікули за рахунок України. Також отримуємо якісь книжки до бібліотеки, наша бібліотека забезпечена в основному книжками, які отримуємо від установ з України (львівські куратори чи прислано з посольства). Приїжджаючи, пан посол Никоненко чи Медовников нас тими книжками забезпечують”.
Що ж до змін у самій школі, то Петро Піпка підкреслює тенденцію до збільшення школярів, батьки яких є громадянами України. У минулому році у Перемиській школі навчалось вже близько 40 таких учнів. Про таку ж тенденцію говорить і викладач школи імені Шевченка у Білому Борі, а водночас і голова Українського вчительського товариства у Польщі Ірина Дрозд. Переважно це діти українок, котрі вийшли заміж за польських громадян і переїхали до Польщі, говорить пані Ірина. У Білому Борі є учні, що мешкали раніше і у Львові, і у Києві, і навіть на Донеччині. Часом це створює додаткові проблеми.
Говорить Ірина Дрозд: “У нас навчаються діти з українських родин, зі змішаних сімей, і навчаються діти з України. Є проблема з дітьми зі змішаних сімей, тому що вони не вміють говорити українською мовою, вона намагаються розмовляти говіркою, хоча це їх тривожить, у них добрі думки, але перед їхніми колегами їм соромно, тому що не знають літературної мови”.
Присутність учнів з України частіше все ж допомагає українським дітям з Польщі оволодіти як літературною, так і розмовною українською мовою. Однак це не завжди рятує їх від асиміляційних процесів.
Говорить Ірина Дрозд: “Три роки ми боремося за мову, щоб хоча б вони в школі, де на них ніхто пальцем не показує, могли спокійно нею спілкуватися зі своїми колегами. Однак польська мова переважає.
Асиміляційні процеси для багатьох українців були б більш прийнятними, якщо б вони діяли і в Україні. Важко дивуватися, що українська мова програє конкуренцію в українських школах закордоном, якщо вона ніяк не може перемогти навіть у навчальних закладах більшості населених пунктів самої України.
