Київ, 3 вересня 2003 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі – радіожурнал “Віта Нова”.
Визначати художні новації часу дано небагатьом. Саме до цих небагатьох належить і Абрам Маневич, співець околиць і похилих стін, художник, чиї фарби-зойки, за висловом Василя Стуса, витворювали “лірико-фосфоричний” світ – світ єврейського гетто, українських провінційних містечок або одноповерхової “прозаїчної Америки”.
Саме там, на берегах Гудзону закінчилося життя видатного митця, розпочате на берегах Дніпра. Але, як свідчила донька художника Люсі, душа Маневича, його мистецтво завжди витали на Батьківщині, якою він вважав саме Україну.
Майже через шістдесят років по його смерті, улітку цього року, Україна нарешті згадала про художню спадщину Маневича, видавши альбом з його живописом.
Про це більш детально – в матеріалі нашої кореспондентки Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Абрам Маневич – один з тих, хто стояв біля витоків української культури двадцятого століття, основу його творчих пошуків становили декоративні початки. А час, який ґрунтувався на політичних і соціальних потрясіннях, визначив його долю: Київ, Москва, Варшава, Париж і, нарешті, Нью-Йорк.
Великий фізик Альберт Ейнштейн, розглядаючи українські пейзажі Маневича на одній з американських виставок, зауважив, що художник органічно увійшов до контексту світових художніх процесів як “їхня невід’ємна складова». Для українського ж глядача, за винятком невеликої кількості фахівців, творчість Абрама Маневича, густо замішана на міських колоритах великих міст та єврейських містечок України, залишалася своєрідною terra incognita - “землею невідомою”. І тому видання альбому з фотографіями робіт Маневича стало і відкриттям, і подарунком. Як каже мистецтвознавець Ольга Жбанкова:
Ольга Жбанкова
Він носив вишиту українськими майстринями сорочку. Він писав повтори тих робіт, які він малював на Україні. Навіть він мріяв за снігом, і для того, щоб писати блиск снігу, він їздив до Канади. Він весь час прагнув у думках якось повернутися, хоча він сприйняв Америку, і Америка сприйняла Маневича.
Богдана Костюк
Доля розпорядилася так, що, за словами доктора Жбанкової, Абрам Маневич повернувся в Україну лише після смерті – у своїх пейзажах-експресіях, у картинах, які зберігаються у Національному художньому музеї України, у поезії Василя Стуса, захопленого його творами. І відтепер – в альбомі, де зібрано фоторепродукції найвідоміших робіт Маневича. З Києва для “Радіо Свобода” – Богдана Костюк.
Павло Вольвач
У розпал мертвого театрального сезону в столиці України пройшла прем’єра комедії “Синьйор з вищого світу”. Особливістю цієї вистави є те, що ролі в ній виконують зірки українського театру, пов’язані родинними зв’язками. На сцені зійшлися теперішні і колишні чоловіки і дружини, а також їхні діти від усіх шлюбів – такий собі сімейний підряд. Головну роль синьйора Папаґатто зіграв Анатолій Хостікоєв. Він же був і постановником цієї комедії. Після голосної столичної прем’єри “Синьйора з вищого світу”, спектакль має вирушити по сценах різних регіонів України. А більш детально про родинну прем’єру знає мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Головному героєві вистави Леоніді Папаґатто, який створив міфічний благодійний фонд підтримки бідних родин, на заваді стала несподівана поява покійника в його будинку. Ви якраз почули епізод паніки, коли Папаґатто-Хостікоєв виявив, що зі скрині зник труп. Після прем’єри кінця липня актори взяли тайм-аут до вересня. Про наступні вистави говорить Наталія Сумська:
Наталія Сумська
Думаю, що це буде у вересні, це буде в жовтні, і по різних сценах. А там, дасть Бог, і ще.
Тарас Марусик
Про історію цієї п’єси на українській сцені розповідає один з продюсерів спектаклю, виконавець однієї з ролей Богдан Бенюк:
Богдан Бенюк
Десь в 50-х роках Корнійчук привіз... побачив цю п’єсу вперше в Будапешті, і він привіз угорський варіант на Україну і дав одному закарпатському перекладачеві перекладати цю річ, але переклад був ніякий – тобто, цей переклад лежав мертвим грузом, і нікому він не був цікавим до того часу, поки Гримич його не знайшов і не почав його робити в 1982 році.
Тарас Марусик
Кілька років вистава “Синьйор з вищого світу” йшла з великим успіхом на сцені столичного театру імени Івана Франка. Богдан Бенюк продовжує:
Богдан Бенюк
Її поставив Володимир Оглоблін, але коли він пішов із театру – пішли його надзвичайно гарні вистави. І цей матеріал був ніби в темряві десь п’ятнадцять років. Була спроба екранізації – “Мільйон в шлюбному кошику”, москвичі зняли, але фільм – невдалий... А вистава оце була реанімована нами. Анатолій Хостікоєв каже: “Давай ми повернемо цю виставу, і, власне, зробимо цю п’єсу, бо вона якраз на часі.”
Тарас Марусик
Поставити комедію “Синьйор з вищого світу” театральній компанії “Бенюк і Хостікоєв” допомогли меценати з фармацевтичної фірми “Дарниця”. Цікаво, що у 80-их роках Бенюк і Хостікоєв грали в цій виставі, але інші ролі. Прем’єри відбулися в орендованому приміщенні київського театру імени Лесі Українки, оскільки рідний театр більшості учасників був на ремонті. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Павло Вольвач
Вересень – пора гаряча і завізна, пронизана скупим сонцем, легким сумом і дзвониками, що сповіщають як не про початок театрального сезону, так про новий навчальний рік... Але не тільки. Вже традиційно на початку вересня у Львові збирається Форум видавців. Це - найбільший і найпрестижніший книжковий ярмарок , котрий, якщо вдаватися до аналогій, для України означає приблизно те ж, що франкфуртська книжкова виставка для Німеччини, чи “Салон де лівр” - для Франції.
Десятий рік поспіль на виставку, організовану громадською організацією “Форум видавців”, намагаються потрапити практично всі, хто хоч якимось чином дотичний до книговидання. З 1995 року у форумі бере участь і видавництво “Кальварія”, котрому львівський книжковий салон став своєрідним полігоном для репрезентацій голосних новинок. Не стане винятком і нинішній вересень. Про це – в розмові з головним редактором видавництва Петром Мацкевичем.
Петро Мацкевич
Кожен Форум має певне гасло. Цьогорічний Форум? Певно, про це треба було краще запитати президента Форуму видавців Олександру Коваль. Буде дуже багато різноманітних акцій, зокрема, акція, пов’язана зі свободою - свободою слова і так далі...
Павло Вольвач
Кожен видавничий дім, скажемо так, їде туди з якоюсь родзинкою. З чим їде “Кальварія”?
Петро Мацкевич
З одного боку, велика перевага Форуму – в тому, що це – найбільше місце, де зустрічаються книгарі. Трошки вже замало місця... Коли тлуми ходять за книжками – це дуже добре! Коли люди виходять і цілий рік збирають гроші на книжки - це прекрасно, але в зв’язку з тіснотою кожен видавець, природно, прагне, крім усього іншого, ще й торгувати...
Павло Вольвач
Це якісь незвичні речі ти розповідаєш. Це, мабуть, там на Форумі раз в рік втілюється найблакитніша мрія і українських письменників, і просто любителів книги, коли тлуми, як ти висловився, ходять за українською книжкою.
Петро Мацкевич
Скажу так. Минулого року відвідувачів було більше 40 тис., хоча вхід платний, для того, щоб просто зайти і подивитись, треба заплатити – небагато, гривню, по-моєму.
Павло Вольвач
Книжку можна придбати будь-яку, яка сподобалась?
Петро Мацкевич
А книжку, звичайно, можна придбати будь-яку, яка сподобалась. Справді, люди спеціально збирають гроші для того, щоб купити книжку саме на Форумі видавців - з багатьох причин, зокрема, тому, що там дешевше, але те саме робиться, скажімо, і на Паризькому книжковому салоні.
Павло Вольвач
Взагалі, що дає ця виставка? Вона накреслює якісь тенденції..?
Петро Мацкевич
Люди приїздять туди, природно, з найкращим, з новинками, збираються всі разом: і видавці, і книготорговці, і бібліотекарі, і всі, хто має відношення до книжки, книжкові журналісти.
Одну презентацію ми проведемо – презентацію книжкової серії під назвою “Жіночий кулак”. В цій серії ми будемо презентувати дві, якщо встигнемо, три книжки, це – Марина Меднікова, “Терористка”, і Лариса Денисенко, “Забавки з плоті і крові”. Це – лауреатки конкурсу “Коронація слова”. Серія буде продовжуватись, вже маємо шість рукописів для неї, туди ж потрапить у цю серію і Алла Серова з її “Подвійним дном”, Євгенія Кононенко з новим романом “Ностальгія”, і Ірен Роздобудько з романом “Є лишень спокій”, і так далі. Тобто, чисто жіноча серія, але дуже специфічна, дуже своєрідна. Крім цих текстів – також дебют, дебют Світлани Поваляєвої під назвою “Ексгумація міста”. З’являться ще кільки книжок, зокрема роман Сергія Лухачевського “Чужа гра”, вийде нове число “Четверга”, і ми хочемо представити (ми повертаємося до своєї улюбленої теми) – на цьому Форумі буде кілька книжок з соціології.
Павло Вольвач
Що конкретно очікує “Кальварія” від Форуму – Форум дасть якісь нові поштовхи для вашого видавництва, для вашої роботи, для співпраці з авторами?
Петро Мацкевич
Я на це завше сподіваюсь. Тенденції вже помітні, було б дуже приємно, якби справді хтось здивував, якби нам на Форумі вдалось побачити щось таке, що ми не помітили під час року. Дуже сподіваюсь, що все-таки не буде продовжуватись та тенденція, що українські видавці везуть все більше російської книжки на Форум видавців. Минулого року це спостерігалось постійно. Сподіваюсь, що ця тенденція нарешті зупиниться.
Павло Вольвач
Так, будемо сподіватися. Дякую, Петре! А слухачам нагадаю, що гостем нашої студії був головний редактор видавництва “Кальварія” Петро Мацкевич.
В редакційному портфелі “Кальварії” поки що не представлені твори молодого поета і прозаїка Валентина Терлецького. Ламіновано-крейдяні вишуканості, велелюддя форумів і все таке інше для Валентина, напевно, є справою перспективи. Але це не відміняє прем’єр, на які для митця нинішнє літо видалось особливо щедрим. Про вихід подвійного мультимедійного диску та новий кліп рок-гурту “Декаданс”, лідером та вокалістом якого є Терлецький, ми вже розповідали в попередніх програмах. Сьогодні ж мова піде про суто літературний дебют.
Валентин Терлецький
До цього у мене навіть в газетах не було публікацій, тобто, в основному це була співана поезія – це тексти пісень. Хоча я для себе писав і прозу. Врешті-решт вирішив, що треба якось видатися.
Павло Вольвач
А “Ключі від сутінок” – це лише тексти пісень і проза, чи власне вірші? Що там? Чи там все, що створив Терлецький?
Валентин Терлецький
Особливість поезії моєї така, що спочатку я пишу, звичайно, сам текст, і вже потім, коли я приношу його на розгляд групи “Декаданс”, на нього з’являється музика. Тобто, спочатку - слово, звичайно, а потім це вже отримує життя в музиці. Це дуже “кльова” річ насправді, коли твої вірші, котрі на папері читаються під одним кутом зору, з касети або з носія якогось, в музиці отримують інше життя, друге життя.
Павло Вольвач
Ну от власне у нас і передача називається “Віта Нова”, тобто, “Нове життя”. Більшість текстів – це нове життя, так? – пісень Терлецького, які трансформувалися в поезію, скажемо так. А до того було навпаки: поетичне слово переходило, перевтілювалось у якийсь музичний вимір...
Валентин Терлецький
Звичайно, перше завдання не стільки було амбіційності моєї - будь за що видатись, а донести: можливо, ті, хто не слухають музику, або не почули пісні, то вони візьмуть книгу, прочитають це на папері, і таким чином я захотів залишити і в цьому плані свій слід. Книга вийшла обмеженим накладом 500 екземплярів, думаю, що так має бути. Зараз література, як і музика, і образотворче мистецтво - вони стали більш елітарними.
Павло Вольвач
А як би ти сам означив свою манеру, стиль? В які шати ти вдягаєш свій життєвий досвід?
Валентин Терлецький
Насправді, це – рок-поезія, жанр дуже такий оригінальний, і не багато дійсно цікавих авторів для мене, які виходять за межі просто поезії, або просто музики, коли можна поєднати. Найближчий приклад – це, звичайно, пітерські музиканти, російський рок. Але так званий “русский рок” – це в дечому була калька з західного року, та насправді таких проривних харизматичних постатей, зокрема, в рок-поезії дуже мало, їх одиниці. Навіть там в Росії, а в Україні про це майже нема мови, окрім Чубая, Середи, - котрі саме несуть не тільки там три акорди, а саме поезію, рок-поезію співу.
Павло Вольвач
А хто для тебе рок-поети? БГ – поет?
Валентин Терлецький
Юрій Шевчук, Борис Гребєнщиков, звичайно, Юрій Кормильцев і багато менш відомих. Але найбільш для мене взірець – це той поет, якого через двісті-триста років можна покласти на музику, і це буде сучасно. От, наприклад, у нас колись в групі був один текст на слова французького поета Гійома Аполлінера - він зазвучав українською мовою, в перекладі ліг на рок-акорди, і це - справжній рок. Тобто, оце цінність поета так і визначається.
Мої сни – як внутрішній Інтернет, Де ти загубила пам’ять. Дощ налаштовує свій кларнет, Хоче птахів побавить. Осінь на доторк наче м’яка І пахне твоїм тілом. Пестить волосся чиясь рука, І день пригасає сріблом. Я запакую тебе в конверт І відішлю до неба, Дощ подарує мені кларнет – Бо йому вже нічого не треба. Тиха і лагідна ти стоїш, Вдивляючись в мокрий простір, А за вікном підкрадається ніч, Невідворотна як постріл.
Павло Вольвач
Закінчення нашого радіожурналу, на жаль, теж невідворотне. Але зовсім не драматичне, позаяк не пізніше ніж за тиждень ми з вами зустрінемось знову. Отже, «Віта Нова», автор і ведучий - Павло Вольвач, звукооператор - Михайло Петренко. Перетнемось. Хай вам щастить! Говорить “Радіо Свобода”.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі – радіожурнал “Віта Нова”.
Визначати художні новації часу дано небагатьом. Саме до цих небагатьох належить і Абрам Маневич, співець околиць і похилих стін, художник, чиї фарби-зойки, за висловом Василя Стуса, витворювали “лірико-фосфоричний” світ – світ єврейського гетто, українських провінційних містечок або одноповерхової “прозаїчної Америки”.
Саме там, на берегах Гудзону закінчилося життя видатного митця, розпочате на берегах Дніпра. Але, як свідчила донька художника Люсі, душа Маневича, його мистецтво завжди витали на Батьківщині, якою він вважав саме Україну.
Майже через шістдесят років по його смерті, улітку цього року, Україна нарешті згадала про художню спадщину Маневича, видавши альбом з його живописом.
Про це більш детально – в матеріалі нашої кореспондентки Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Абрам Маневич – один з тих, хто стояв біля витоків української культури двадцятого століття, основу його творчих пошуків становили декоративні початки. А час, який ґрунтувався на політичних і соціальних потрясіннях, визначив його долю: Київ, Москва, Варшава, Париж і, нарешті, Нью-Йорк.
Великий фізик Альберт Ейнштейн, розглядаючи українські пейзажі Маневича на одній з американських виставок, зауважив, що художник органічно увійшов до контексту світових художніх процесів як “їхня невід’ємна складова». Для українського ж глядача, за винятком невеликої кількості фахівців, творчість Абрама Маневича, густо замішана на міських колоритах великих міст та єврейських містечок України, залишалася своєрідною terra incognita - “землею невідомою”. І тому видання альбому з фотографіями робіт Маневича стало і відкриттям, і подарунком. Як каже мистецтвознавець Ольга Жбанкова:
Ольга Жбанкова
Він носив вишиту українськими майстринями сорочку. Він писав повтори тих робіт, які він малював на Україні. Навіть він мріяв за снігом, і для того, щоб писати блиск снігу, він їздив до Канади. Він весь час прагнув у думках якось повернутися, хоча він сприйняв Америку, і Америка сприйняла Маневича.
Богдана Костюк
Доля розпорядилася так, що, за словами доктора Жбанкової, Абрам Маневич повернувся в Україну лише після смерті – у своїх пейзажах-експресіях, у картинах, які зберігаються у Національному художньому музеї України, у поезії Василя Стуса, захопленого його творами. І відтепер – в альбомі, де зібрано фоторепродукції найвідоміших робіт Маневича. З Києва для “Радіо Свобода” – Богдана Костюк.
Павло Вольвач
У розпал мертвого театрального сезону в столиці України пройшла прем’єра комедії “Синьйор з вищого світу”. Особливістю цієї вистави є те, що ролі в ній виконують зірки українського театру, пов’язані родинними зв’язками. На сцені зійшлися теперішні і колишні чоловіки і дружини, а також їхні діти від усіх шлюбів – такий собі сімейний підряд. Головну роль синьйора Папаґатто зіграв Анатолій Хостікоєв. Він же був і постановником цієї комедії. Після голосної столичної прем’єри “Синьйора з вищого світу”, спектакль має вирушити по сценах різних регіонів України. А більш детально про родинну прем’єру знає мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Головному героєві вистави Леоніді Папаґатто, який створив міфічний благодійний фонд підтримки бідних родин, на заваді стала несподівана поява покійника в його будинку. Ви якраз почули епізод паніки, коли Папаґатто-Хостікоєв виявив, що зі скрині зник труп. Після прем’єри кінця липня актори взяли тайм-аут до вересня. Про наступні вистави говорить Наталія Сумська:
Наталія Сумська
Думаю, що це буде у вересні, це буде в жовтні, і по різних сценах. А там, дасть Бог, і ще.
Тарас Марусик
Про історію цієї п’єси на українській сцені розповідає один з продюсерів спектаклю, виконавець однієї з ролей Богдан Бенюк:
Богдан Бенюк
Десь в 50-х роках Корнійчук привіз... побачив цю п’єсу вперше в Будапешті, і він привіз угорський варіант на Україну і дав одному закарпатському перекладачеві перекладати цю річ, але переклад був ніякий – тобто, цей переклад лежав мертвим грузом, і нікому він не був цікавим до того часу, поки Гримич його не знайшов і не почав його робити в 1982 році.
Тарас Марусик
Кілька років вистава “Синьйор з вищого світу” йшла з великим успіхом на сцені столичного театру імени Івана Франка. Богдан Бенюк продовжує:
Богдан Бенюк
Її поставив Володимир Оглоблін, але коли він пішов із театру – пішли його надзвичайно гарні вистави. І цей матеріал був ніби в темряві десь п’ятнадцять років. Була спроба екранізації – “Мільйон в шлюбному кошику”, москвичі зняли, але фільм – невдалий... А вистава оце була реанімована нами. Анатолій Хостікоєв каже: “Давай ми повернемо цю виставу, і, власне, зробимо цю п’єсу, бо вона якраз на часі.”
Тарас Марусик
Поставити комедію “Синьйор з вищого світу” театральній компанії “Бенюк і Хостікоєв” допомогли меценати з фармацевтичної фірми “Дарниця”. Цікаво, що у 80-их роках Бенюк і Хостікоєв грали в цій виставі, але інші ролі. Прем’єри відбулися в орендованому приміщенні київського театру імени Лесі Українки, оскільки рідний театр більшості учасників був на ремонті. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Павло Вольвач
Вересень – пора гаряча і завізна, пронизана скупим сонцем, легким сумом і дзвониками, що сповіщають як не про початок театрального сезону, так про новий навчальний рік... Але не тільки. Вже традиційно на початку вересня у Львові збирається Форум видавців. Це - найбільший і найпрестижніший книжковий ярмарок , котрий, якщо вдаватися до аналогій, для України означає приблизно те ж, що франкфуртська книжкова виставка для Німеччини, чи “Салон де лівр” - для Франції.
Десятий рік поспіль на виставку, організовану громадською організацією “Форум видавців”, намагаються потрапити практично всі, хто хоч якимось чином дотичний до книговидання. З 1995 року у форумі бере участь і видавництво “Кальварія”, котрому львівський книжковий салон став своєрідним полігоном для репрезентацій голосних новинок. Не стане винятком і нинішній вересень. Про це – в розмові з головним редактором видавництва Петром Мацкевичем.
Петро Мацкевич
Кожен Форум має певне гасло. Цьогорічний Форум? Певно, про це треба було краще запитати президента Форуму видавців Олександру Коваль. Буде дуже багато різноманітних акцій, зокрема, акція, пов’язана зі свободою - свободою слова і так далі...
Павло Вольвач
Кожен видавничий дім, скажемо так, їде туди з якоюсь родзинкою. З чим їде “Кальварія”?
Петро Мацкевич
З одного боку, велика перевага Форуму – в тому, що це – найбільше місце, де зустрічаються книгарі. Трошки вже замало місця... Коли тлуми ходять за книжками – це дуже добре! Коли люди виходять і цілий рік збирають гроші на книжки - це прекрасно, але в зв’язку з тіснотою кожен видавець, природно, прагне, крім усього іншого, ще й торгувати...
Павло Вольвач
Це якісь незвичні речі ти розповідаєш. Це, мабуть, там на Форумі раз в рік втілюється найблакитніша мрія і українських письменників, і просто любителів книги, коли тлуми, як ти висловився, ходять за українською книжкою.
Петро Мацкевич
Скажу так. Минулого року відвідувачів було більше 40 тис., хоча вхід платний, для того, щоб просто зайти і подивитись, треба заплатити – небагато, гривню, по-моєму.
Павло Вольвач
Книжку можна придбати будь-яку, яка сподобалась?
Петро Мацкевич
А книжку, звичайно, можна придбати будь-яку, яка сподобалась. Справді, люди спеціально збирають гроші для того, щоб купити книжку саме на Форумі видавців - з багатьох причин, зокрема, тому, що там дешевше, але те саме робиться, скажімо, і на Паризькому книжковому салоні.
Павло Вольвач
Взагалі, що дає ця виставка? Вона накреслює якісь тенденції..?
Петро Мацкевич
Люди приїздять туди, природно, з найкращим, з новинками, збираються всі разом: і видавці, і книготорговці, і бібліотекарі, і всі, хто має відношення до книжки, книжкові журналісти.
Одну презентацію ми проведемо – презентацію книжкової серії під назвою “Жіночий кулак”. В цій серії ми будемо презентувати дві, якщо встигнемо, три книжки, це – Марина Меднікова, “Терористка”, і Лариса Денисенко, “Забавки з плоті і крові”. Це – лауреатки конкурсу “Коронація слова”. Серія буде продовжуватись, вже маємо шість рукописів для неї, туди ж потрапить у цю серію і Алла Серова з її “Подвійним дном”, Євгенія Кононенко з новим романом “Ностальгія”, і Ірен Роздобудько з романом “Є лишень спокій”, і так далі. Тобто, чисто жіноча серія, але дуже специфічна, дуже своєрідна. Крім цих текстів – також дебют, дебют Світлани Поваляєвої під назвою “Ексгумація міста”. З’являться ще кільки книжок, зокрема роман Сергія Лухачевського “Чужа гра”, вийде нове число “Четверга”, і ми хочемо представити (ми повертаємося до своєї улюбленої теми) – на цьому Форумі буде кілька книжок з соціології.
Павло Вольвач
Що конкретно очікує “Кальварія” від Форуму – Форум дасть якісь нові поштовхи для вашого видавництва, для вашої роботи, для співпраці з авторами?
Петро Мацкевич
Я на це завше сподіваюсь. Тенденції вже помітні, було б дуже приємно, якби справді хтось здивував, якби нам на Форумі вдалось побачити щось таке, що ми не помітили під час року. Дуже сподіваюсь, що все-таки не буде продовжуватись та тенденція, що українські видавці везуть все більше російської книжки на Форум видавців. Минулого року це спостерігалось постійно. Сподіваюсь, що ця тенденція нарешті зупиниться.
Павло Вольвач
Так, будемо сподіватися. Дякую, Петре! А слухачам нагадаю, що гостем нашої студії був головний редактор видавництва “Кальварія” Петро Мацкевич.
В редакційному портфелі “Кальварії” поки що не представлені твори молодого поета і прозаїка Валентина Терлецького. Ламіновано-крейдяні вишуканості, велелюддя форумів і все таке інше для Валентина, напевно, є справою перспективи. Але це не відміняє прем’єр, на які для митця нинішнє літо видалось особливо щедрим. Про вихід подвійного мультимедійного диску та новий кліп рок-гурту “Декаданс”, лідером та вокалістом якого є Терлецький, ми вже розповідали в попередніх програмах. Сьогодні ж мова піде про суто літературний дебют.
Валентин Терлецький
До цього у мене навіть в газетах не було публікацій, тобто, в основному це була співана поезія – це тексти пісень. Хоча я для себе писав і прозу. Врешті-решт вирішив, що треба якось видатися.
Павло Вольвач
А “Ключі від сутінок” – це лише тексти пісень і проза, чи власне вірші? Що там? Чи там все, що створив Терлецький?
Валентин Терлецький
Особливість поезії моєї така, що спочатку я пишу, звичайно, сам текст, і вже потім, коли я приношу його на розгляд групи “Декаданс”, на нього з’являється музика. Тобто, спочатку - слово, звичайно, а потім це вже отримує життя в музиці. Це дуже “кльова” річ насправді, коли твої вірші, котрі на папері читаються під одним кутом зору, з касети або з носія якогось, в музиці отримують інше життя, друге життя.
Павло Вольвач
Ну от власне у нас і передача називається “Віта Нова”, тобто, “Нове життя”. Більшість текстів – це нове життя, так? – пісень Терлецького, які трансформувалися в поезію, скажемо так. А до того було навпаки: поетичне слово переходило, перевтілювалось у якийсь музичний вимір...
Валентин Терлецький
Звичайно, перше завдання не стільки було амбіційності моєї - будь за що видатись, а донести: можливо, ті, хто не слухають музику, або не почули пісні, то вони візьмуть книгу, прочитають це на папері, і таким чином я захотів залишити і в цьому плані свій слід. Книга вийшла обмеженим накладом 500 екземплярів, думаю, що так має бути. Зараз література, як і музика, і образотворче мистецтво - вони стали більш елітарними.
Павло Вольвач
А як би ти сам означив свою манеру, стиль? В які шати ти вдягаєш свій життєвий досвід?
Валентин Терлецький
Насправді, це – рок-поезія, жанр дуже такий оригінальний, і не багато дійсно цікавих авторів для мене, які виходять за межі просто поезії, або просто музики, коли можна поєднати. Найближчий приклад – це, звичайно, пітерські музиканти, російський рок. Але так званий “русский рок” – це в дечому була калька з західного року, та насправді таких проривних харизматичних постатей, зокрема, в рок-поезії дуже мало, їх одиниці. Навіть там в Росії, а в Україні про це майже нема мови, окрім Чубая, Середи, - котрі саме несуть не тільки там три акорди, а саме поезію, рок-поезію співу.
Павло Вольвач
А хто для тебе рок-поети? БГ – поет?
Валентин Терлецький
Юрій Шевчук, Борис Гребєнщиков, звичайно, Юрій Кормильцев і багато менш відомих. Але найбільш для мене взірець – це той поет, якого через двісті-триста років можна покласти на музику, і це буде сучасно. От, наприклад, у нас колись в групі був один текст на слова французького поета Гійома Аполлінера - він зазвучав українською мовою, в перекладі ліг на рок-акорди, і це - справжній рок. Тобто, оце цінність поета так і визначається.
Мої сни – як внутрішній Інтернет, Де ти загубила пам’ять. Дощ налаштовує свій кларнет, Хоче птахів побавить. Осінь на доторк наче м’яка І пахне твоїм тілом. Пестить волосся чиясь рука, І день пригасає сріблом. Я запакую тебе в конверт І відішлю до неба, Дощ подарує мені кларнет – Бо йому вже нічого не треба. Тиха і лагідна ти стоїш, Вдивляючись в мокрий простір, А за вікном підкрадається ніч, Невідворотна як постріл.
Павло Вольвач
Закінчення нашого радіожурналу, на жаль, теж невідворотне. Але зовсім не драматичне, позаяк не пізніше ніж за тиждень ми з вами зустрінемось знову. Отже, «Віта Нова», автор і ведучий - Павло Вольвач, звукооператор - Михайло Петренко. Перетнемось. Хай вам щастить! Говорить “Радіо Свобода”.
