Прага, 9 вересня 2003 – Більшість західних газет продовжують коментувати становище на Близькому сході у контексті відмови палестинського прем’єр-міністра Аббаса від своєї посади. Оглядачі коментують також останній розвиток подій в Іраку і недільну промову президента США Буша у справі відбудови іракської економіки.
Почнемо саме від недільної промови президента США Буша, у якій він визнав і перестеріг, що відбудова Іраку може стати довготривалим і тяжким процесом, який вимагатиме особливих зусиль з боку Америки і світу.
Коментатор газети “Вашингтон пост” Дейвід Бродер пише із цього приводу, що з подібними пересторогами вже раніше виступали члени конгресу, причому від обох політичних партій, і представники попередньої адміністрації США. Чому цей очевидний факт президент Буш визнав аж тепер, запитує автор коментаря. Буш заявив, що наступного року для продовження операцій в Іраку й Афганістані потрібно буде 87 мільярдів доларів. Ця сума виявилася досить великою, щоб розвіяти будь - які ілюзії щодо колосальних коштів кампанії США в Іраку. Автор закидає Бушеві, що той надто пізно визнав ускладнення і труднощі, що постали в Іраку, що вищі представники Пентагону помилилися у своїх рожевих планах швидко визволити Ірак, вирішити історичні, релігійні і кланові розбіжності, проголосити демократію і так само швидко відбудувати країну за рахунок експорту нафти.
Увага західних коментаторів і далі зосереджена на ситуації на Близькому сході після відходу з посади палестинського прем’єра Аббаса. Наприклад, коментатор німецької газети «Ді Вельт» Жак Шустер пише, що своїм відходом Аббас програв битву, не зумівши закріпитися у верхах палестинської влади. У відході Аббаса коментатор звинувачує Ясира Арафата, який таємно підривав авторитет свого суперника. Передусім, на думку автора, Арафат ніколи не був готовий передати службу безпеки під контроль Аббаса, залишивши його безпорадним у виконанні влади, зокрема в боротьбі із групами екстремістів. З іншого боку, як вважає автор, відповідальність за кризу несе також ізраїльський прем’єр Шарон, який продемонстрував лише кілька символічних жестів у рамках мирного плану «Дорожня карта».
Нині, як вважає німецький коментатор, лише міжнародні миротворчі сили могли б утримати спокій між двома ворогуючими сторонами. Але саме тепер, із початком передвиборчої кампанії у США, направлення миротворців на Близький схід малоймовірне. Тому єдиною розв’язкою кризи, пише на закінчення автор, є дальше будівництво прикордонної огорожі (із колючого дроту), яка розділить ізраїльтян і палестинців.
Почнемо саме від недільної промови президента США Буша, у якій він визнав і перестеріг, що відбудова Іраку може стати довготривалим і тяжким процесом, який вимагатиме особливих зусиль з боку Америки і світу.
Коментатор газети “Вашингтон пост” Дейвід Бродер пише із цього приводу, що з подібними пересторогами вже раніше виступали члени конгресу, причому від обох політичних партій, і представники попередньої адміністрації США. Чому цей очевидний факт президент Буш визнав аж тепер, запитує автор коментаря. Буш заявив, що наступного року для продовження операцій в Іраку й Афганістані потрібно буде 87 мільярдів доларів. Ця сума виявилася досить великою, щоб розвіяти будь - які ілюзії щодо колосальних коштів кампанії США в Іраку. Автор закидає Бушеві, що той надто пізно визнав ускладнення і труднощі, що постали в Іраку, що вищі представники Пентагону помилилися у своїх рожевих планах швидко визволити Ірак, вирішити історичні, релігійні і кланові розбіжності, проголосити демократію і так само швидко відбудувати країну за рахунок експорту нафти.
Увага західних коментаторів і далі зосереджена на ситуації на Близькому сході після відходу з посади палестинського прем’єра Аббаса. Наприклад, коментатор німецької газети «Ді Вельт» Жак Шустер пише, що своїм відходом Аббас програв битву, не зумівши закріпитися у верхах палестинської влади. У відході Аббаса коментатор звинувачує Ясира Арафата, який таємно підривав авторитет свого суперника. Передусім, на думку автора, Арафат ніколи не був готовий передати службу безпеки під контроль Аббаса, залишивши його безпорадним у виконанні влади, зокрема в боротьбі із групами екстремістів. З іншого боку, як вважає автор, відповідальність за кризу несе також ізраїльський прем’єр Шарон, який продемонстрував лише кілька символічних жестів у рамках мирного плану «Дорожня карта».
Нині, як вважає німецький коментатор, лише міжнародні миротворчі сили могли б утримати спокій між двома ворогуючими сторонами. Але саме тепер, із початком передвиборчої кампанії у США, направлення миротворців на Близький схід малоймовірне. Тому єдиною розв’язкою кризи, пише на закінчення автор, є дальше будівництво прикордонної огорожі (із колючого дроту), яка розділить ізраїльтян і палестинців.
