Київ, 1 вересня 2003 року.
1 вересня виповнилося 85 років патріархові українського літературознавства, поетові, прозаїку, перекладачеві, журналістові, професорові Українського вільного університету в Мюнхені Ігореві Качуровському. На його долю випало вельми непросте, але дуже цікаве життя. Сам Ігор Васильович сказав, що він прожив три життя: на підсовєтській Україні, в Аргентині і в Німеччині.
Ігор Качуровський родом з-під Ніжина, з відомого села Крути. В 30-их роках родина Качуровських жила в Курську. Воєнне лихоліття закинуло всіх спочатку в Австрію, відтак дорога Ігоря Качуровського простелилася в Буенос-Айрес, де він прожив понад 20 років і працював на важких фізичних роботах у порту. Лише в Мюнхені, куди його запросило радіо “Свобода”, він зміг по-справжньому реалізувати свій багатогранний талант. Ігор Качуровський – автор кількох романів, низки поетичних збірок, 5 підручників з віршознавства і стилістики, сотень літературознавчих статей, 4 книжок перекладів з італійської, іспанської, португальської, німецької, старонімецької та інших мов. Остання на цей день літературознавча книжка Ігоря Качуровського “Променисті сильвети” обсягом майже 800 сторінок була недавно презентована в Мюнхені.
Пропонуємо вам послухати голос Ігоря Качуровського, записаний сьогодні, 1 вересня.
Ігор Качуровський
Народився я в ті часи, коли Україна була Україною - в українській державі. Це не кожному пощастило.
На радіо “Свобода” я попрацював з 69-го до виходу на пенсію в 84-му році, потім трохи я працював як вільний співробітник. Я можу сказати, що тоді мене на Україні знали, мабуть, більше, як тепер, бо ті, хто слухали передачі радіо “Свобода”, завжди слухали Качуровського. І мені було дуже приємно довідатися, що й досі на радіостанцію “Свобода” приходять листи, де люди питають про мене чи згадують про мої радіопередачі. Думаю, що якби я працював далі там, то, можливо, були б деякі інші обставини тепер на Україні, якби прислухалися до моїх порад. Можу сказати, що праця та дала мені дуже багато: я ознайомився дуже докладно з українською літературою, про яку я робив постійно радіопередачі. Також я робив різні передачі про всякі культурні справи. Іноді, правда, приходила начальству думка посадити мене на новини або щось таке зовсім невідповідне робити, але переважно я робив те, що мені подобається, за фахом. Я думаю, що воно лишилося в пам’яті багатьох тих, хто слухав мої передачі, бо я тоді відкривав те, що було закрите і почасти й досі не відкрите, бо українською літературою на Заході фактично керувало кілька критиків, які мали свій певний смак, були, так би мовити, заанґажованими критиками, певного спрямування. Вони дивилися досить однобічно, а потім ця однобічність повернулася на Україну у вигляді тих хрестоматій і підручників, які написані про літературу, що розвивалася за кордоном. І моя справа тепер - підготувати книжку, яка висвітлила б те, що лишилося ще й досі невідомим і темним (чи “білою плямою”) для українського споживача української ж таки літератури. Це те, над чим я зараз роздумую, над чим я працюю і працюватиму далі. Моя творчість як письменника обмежується зараз тільки статтями і перекладацтвом, але сподіваюся, що мені також вдасться дещо зробити для України.
1 вересня виповнилося 85 років патріархові українського літературознавства, поетові, прозаїку, перекладачеві, журналістові, професорові Українського вільного університету в Мюнхені Ігореві Качуровському. На його долю випало вельми непросте, але дуже цікаве життя. Сам Ігор Васильович сказав, що він прожив три життя: на підсовєтській Україні, в Аргентині і в Німеччині.
Ігор Качуровський родом з-під Ніжина, з відомого села Крути. В 30-их роках родина Качуровських жила в Курську. Воєнне лихоліття закинуло всіх спочатку в Австрію, відтак дорога Ігоря Качуровського простелилася в Буенос-Айрес, де він прожив понад 20 років і працював на важких фізичних роботах у порту. Лише в Мюнхені, куди його запросило радіо “Свобода”, він зміг по-справжньому реалізувати свій багатогранний талант. Ігор Качуровський – автор кількох романів, низки поетичних збірок, 5 підручників з віршознавства і стилістики, сотень літературознавчих статей, 4 книжок перекладів з італійської, іспанської, португальської, німецької, старонімецької та інших мов. Остання на цей день літературознавча книжка Ігоря Качуровського “Променисті сильвети” обсягом майже 800 сторінок була недавно презентована в Мюнхені.
Пропонуємо вам послухати голос Ігоря Качуровського, записаний сьогодні, 1 вересня.
Ігор Качуровський
Народився я в ті часи, коли Україна була Україною - в українській державі. Це не кожному пощастило.
На радіо “Свобода” я попрацював з 69-го до виходу на пенсію в 84-му році, потім трохи я працював як вільний співробітник. Я можу сказати, що тоді мене на Україні знали, мабуть, більше, як тепер, бо ті, хто слухали передачі радіо “Свобода”, завжди слухали Качуровського. І мені було дуже приємно довідатися, що й досі на радіостанцію “Свобода” приходять листи, де люди питають про мене чи згадують про мої радіопередачі. Думаю, що якби я працював далі там, то, можливо, були б деякі інші обставини тепер на Україні, якби прислухалися до моїх порад. Можу сказати, що праця та дала мені дуже багато: я ознайомився дуже докладно з українською літературою, про яку я робив постійно радіопередачі. Також я робив різні передачі про всякі культурні справи. Іноді, правда, приходила начальству думка посадити мене на новини або щось таке зовсім невідповідне робити, але переважно я робив те, що мені подобається, за фахом. Я думаю, що воно лишилося в пам’яті багатьох тих, хто слухав мої передачі, бо я тоді відкривав те, що було закрите і почасти й досі не відкрите, бо українською літературою на Заході фактично керувало кілька критиків, які мали свій певний смак, були, так би мовити, заанґажованими критиками, певного спрямування. Вони дивилися досить однобічно, а потім ця однобічність повернулася на Україну у вигляді тих хрестоматій і підручників, які написані про літературу, що розвивалася за кордоном. І моя справа тепер - підготувати книжку, яка висвітлила б те, що лишилося ще й досі невідомим і темним (чи “білою плямою”) для українського споживача української ж таки літератури. Це те, над чим я зараз роздумую, над чим я працюю і працюватиму далі. Моя творчість як письменника обмежується зараз тільки статтями і перекладацтвом, але сподіваюся, що мені також вдасться дещо зробити для України.
