Доступність посилання

ТОП новини

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 25 вересня 2003 року.

Андрій Охрімович

Перспектива завжди існує, як можливість, але вона залежить від кута зору, що обирається для обсервації майбутнього. Культурно-історичні стереотипи українців деформовані, зламані, замість них їм накинуто невластиве сприйняття їхнього минулого. Вихід із ситуації може бути один: свідоме повернення до національної автентики. Той, кого навчали правильних “проізношеній”, мусить навчитися тепер правильної вимови. Культура опановується зусиллям. Треба, щоб наші культурні звички відповідали культурним знанням. Їх, передусім, набувають у школі: початковій, середній, вищій. А ще – у школі життя. Український вчений текст Нестора літописця читає з невластивою вимовою, бо колись йому було прочитано: “Нє лєпо лі ни бяшеть братіє начаті старимі словєсі трудних повєстєй “О полку Ігорєвє”, Ігоря Святославліча?”

Сміємо вірити, що невдовзі український учень, розгорнувши “Слово о полку Ігоревім”, буде читати: “Не ліпо ли ни бяшеть братіє начати старими словеси трудних повістій “О полку Ігореві”, Ігоря Святославлича?”

(Василь Задорожний. Стаття “Спадщина і спадкоємці: камо грядемо”).

Надія Шерстюк

Шановні слухачі, вітаю вас! В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті.

Для початку - коротка довідка про гостя “Альтернативи” Василя Задорожнього. Народився він у 1959 році у селищі Абашево Кемеровської області в родині політзеків. З дитинства цікавився українською мовою. Звідси – пояснення його нинішнього статусу – старшого наукового співробітника Інституту мовознавства ім. Потебні НАНУ.

Сфери наукових інтересів пана Задорожнього – історія мови. Точка зацікавлення творців програми – фонема букви “ять” та її альтернативне до загальнозвичного потрактування. Модерує Надія Шерстюк, текстову канву пантрує Віктор Недоступ, автор програми - Андрій Охрімович.

Ну а почнемо ми з сонету нашого гостя писаного староукраїнською книжною мовою. Виконання тут і надалі – авторське.

Василь Задорожний

Земля вовержена во ад. Ще та, лютая весть, гложе. А ти, сумняшеся нічтоже, презіло злу сецему рат. Предивний рат, презельний сад проізросташа в ім’я Бож’є в пустині оной, і нічтоже не возмуте сей горний град. Но люд ізлобен жизні враг, єму Отчизна - персті прах. Он злобний ненависник саду на рай сей виставляше рог і смрадний возмущая вздох на полний рай зловон’єм смрагу.

Андрій Охрімович

Пане Василю, перечитавши Вашу статтю “Спадщина і спадкоємці: камо грядемо”, я прийшов до висновку: дуже багато залежить від однієї букви.

Василь Задорожний

Кириличним письмом користувалися всі слов’янські народи православної орієнтації: поляки, чехи, хорвати. Католики користувалися латиницею, а всі слов’янські народи користувалися кирилицею, але історично мови їхні розвивалися, і старий кириличний алфавіт, старі кириличні письмена пристосовувалися до їхньої мови.

І ось, кожен із тих народів, читаючи кириличні тексти, вимовляв їх відповідно до фонетичної вимови своєї національної. Так було до того часу, поки українська стара книжна українська культура існувала самостійно.

В очах пануючих в культурному сенсі в імперії росіян українська вимова здавала неприродною, протиприродною, здавалася каліченням вимови. Були великі зусилля Російської імперії, російської ідеології спрямовані на те, щоб перевчити малоросів вимовляти помилково кириличні тексти. І так виник цілком не відповідний до історичних обставин стереотип вимови старих кириличних текстів відповідно до російської фонетичної системи.

Сучасні українці, в тому числі вчені поважні, читають кириличні тексти відповідно до російської фонетичної вимови, а не до української, і так виникає стереотип у свідомості і їхніх слухачів, що ті тексти належать російській культурі.

Особливо після проголошення незалежної України раптом заговорили: “Старокиївська спадщина – наша українська спадщина”. Але коли ми беремо текст кириличний в руки і читаємо його відповідно до російської фонетичної вимови – це ще більший аргумент до того, що “украінци єто что-то нєпонятноє”.

Андрій Охрімович

Пара слів про неоковирне колесо історії. Поки воно культяпало трактами, більшовистська реформа остаточно відмінила “ять”, мотивуючи спрощення турботою про загальну грамотність. Після хуку правою пішов прямий з ноги. Власть тюркський правопис замінила кирилицею, після чого народ вхопився за живіт, читаючи під общєпонятним профілем вождя сюрреалістичний пасаж “Лєнін Киш, Лєнін Миш, Лєнін Тахтамиш”. З ноги получилось і ефектно, і ефективно. Хазяйський правопис відрізав азійські народи від стародавніх першоджерел і волосатою рукою ткнув “чюрбанов” мордом в цивілізацію.

Василь Задорожний

Власне, старослов’янська мова в науці – це є мова тих текстів, які збереглися від Кирила і Мефодія до 11 століття, тобто це мова, яка зафіксована в книжках. А далі ця мова і була створена ширше для церковно-літургійних потреб слов’янських народів. Є таке поняття як “церковнослов’янська мова”. І от у кожного із слов’янських народів, що належав до православної традиції, от та старослов’янська мова розвивалася як церковнослов’янська.

І ось те, про що я говорив, те все стосується різних редакцій церковнослов’янської мови, тобто є церковнослов’янська мова української редакції, церковнослов’янська – російської редакції, сербської, хорватської, болгарської і т.д.

Тут ще має місце графіка, тобто мова – то одне, а є ще графіка. Кожна із тих церковнослов’янських мов була інша, а графічно вони були ідентичними, але у вимові вони реалізувалися відповідно до живої вимови тих народів. Так воно було і в Україні, доки Україна не підпала під тиск. Я вважаю, що тут можна говорити найгостріші слова: піднищення української традиції, культури, мови, і старокнижної української мови в тому числі.

Чому ці мови називалися церковнослов’янськими? Тому, що тривалий час вся культура слов’янських народів зводилася тільки до церковної традиції.

Андрій Охрімович

Пане Василю, я хотів Вас запитати: хто є провідником тієї ідеї, тієї московської версії кирилиці, хто із основоположних вчених?

Василь Задорожний

Безперечно, що в цьому була і свідома політика царату, наприклад, а потім Російської Православної Церкви, яка нищила автономії Української Православної Церкви і т.д. Але тут працюють стереотипи. Наприклад, можна знайти міркування росіян 17-18 століття в той час, коли Україна, власне, була інкорпорована в Росію: їм та українська вимова здавалася псуванням священної церковної мови. Тому те називалося “прімрачниє малоросійскіє рєчєнія”.

Андрій Охрімович

В цьому місці я спробую стати на позицію Ваших опонентів. Побутує взагалі така “ура”-українська версія (повертаючись знову до курей і овець), що “ми їх всього навчили і придумали російську мову”, то звідки таке здивування до першоджерел, таке гидування першоджерелами росіян освічених, так би мовити?

Василь Задорожний

Якщо покласти в основу наших міркувань Вашу метафору про курку і яєць, то розумієте, на якомусь етапі важко визначити, що було першим, тому що першість належить тому, хто диктує умови у даний момент.

Андрій Охрімович

У даний політичний момент...

Василь Задорожний

Безперечно. Так сталось, що, наприклад, українці програли росіянам умовно у 17 столітті.

Андрій Охрімович

І через це аж ніяк не могли виглядати куркою, а тим більше півнем, а виглядали такими собі яйцями, притім перепелиними і дуже маленькими.

Василь Задорожний

Або, знаєте, є таке українське народне слово “запорток”, тобто зіпсутий.

Надія Шерстюк

“І биша три брата, єдиному ім’я Кий, а другому Щек, а третьєму Хорив, і сестра їх Либідь. І сідяше Кий на горі, кді нині увоз Боричев, а Щек сідяше на горі, кді нині зоветься Щековица, а Хорив на третьєй горі отнюдуже прозвася Хоривіца; створиша городок во ім’я брата їх старійшого, і наркоша і Києв”.

Андрій Охрімович

І биша трі брата, єдіному імя Кій, а другому Щєк, а трєтьєму Хорів, і сєстра іх Либєдь. І сєдяше Кій на горє, кдє нинє увоз Борічєв, а Щек сєдяше на горє, кдє нинє зовьотся Щєковіца, а Хорів на трєтьєй горє, отнюдуже прозвяся Хорівіца; створіша городок, во імя брата іх старєйшего і наркоша і Кієв”.

Василь Задорожний

Крім того, що є ідеологія свідома, є ще стереотипи, і від стереотипів маси, як казав товариш Ленін, наприклад (від любив оперувати цим поняттям), дуже багато залежить. З одного боку, скажімо, шовіністична наука впливає на настрої і світогляд тих мас, а потім ці маси своєю масовістю тиснуть на так звану наукову істину.

Андрій Охрімович

Коли ми говоримо про стереотипи, то очевидно, що ті інституції, які виникали для того, щоб ці стереотипи створювати, вони мали свої національні філії і там, і там, і там, і навіть в мусульманських сателітах або в союзних республіках, теж туди кирилицю запхали, де вона взагалі не тулилася - втулили горбатого до тину. Тобто були ці інституції, і, зрештою, Ваш інститут, були допоміжними ланками в напрацюванні цих стереотипів. Сьогодні українська незалежна держава – щось робиться чи ні?

Василь Задорожний

Оті стереотипи, які були вироблені десятиліттями, століттями, вони дуже в’язкі. Якщо, наприклад, вчений, який зараз має високий науковий титул, але він свою наукову кар’єру будував в часи так званого Радянського Союзу, і от йому доводилося читати оті тексти, про які ми говоримо. Виступаючи, наприклад, в мішаній мовній аудиторії, в якій завжди домінували росіяни, він вимовляв, наприклад, ім’я першої дружини князя Володимира – Рогнєда. І от він так звик - Рогнєда. І він зараз не уявляє, тому що, якщо б він тоді вимовляв Рогніда, це б була полемічна ситуація. А йому не хотілось, наприклад, вступати в полеміку: чи вона була Рогнєда чи вона була Рогніда. Він зараз, нібито читаючи текст по-українськи, вимовляє Рогнєда чи Роґнєда.

Можливо він вимовляє Рогнєда тільки за так званою хохляцькою звичкою із-за нездатності взагалі вимовляти російське проривне “ґ”.

В українській мові поєднання “н” з “є”, тобто м’якість “н” перед “е”, неможливе. Ви не знайдете в українській мові жодного слова, де було б сполучення “нє”.

Надія Шерстюк

Помацай на смак різні звуки і ти відчуєш, що твоє, а що чуже. Кожен народ, як би йому не викручували руки, все одно тримається власної вимови. Ми читаємо “ї”, росіяни – “є”. І в цьому навіть не надто уважне око вбачає якщо не форму братерства, то, бодай, певну подібність. Щоправда, поки російські люди скидаються “по рублю”, аби поставити пам’ятник літері “ё”, українці на Андріївському узвозі протирають очі об “фейс” Проні Прокопівни, або ж у незабутній день “брачєванія” кладуть квіти до пам’ятника Паніковському на Прорізній.

Андрій Охрімович

Пане Задорожний, мене хвилює інше питання. Я не є вузький спеціаліст, я не є мовником. Мовна археологія - я маю якісь думки, але це страшенно далнко від мене. Мене хвилює інше: наскільки небезпечною для імперії, яка ще не розвалилася (ми це знаємо дуже добре з огляду на останні політичні події), може бути Ваша версія “ять”?

Василь Задорожний

Безперечно, що для імперії, яка валиться, потім пробує реконструюватися, що вони небезпечні. Та проблема обов’язково повинна бути поставлена, обговорена. І коли українці зрозуміють, що всі ті тексти кириличні, які практично зараз є для нас мертвими, їх використовують нам на докір і кажуть: “Пасматрітє, вєдь єто всьо напісано по-руські. Откуда ви взялісь, украінци? Ви навєрноє создани інтрігамі поляков ілі австріяков, ілі...”

Предивний світ цей, Боже правий, благоутробієм твоїм. Живаху в нем і раб лукавий, і в святу землю пілігрим. В молитвах старець обечавий і блудодійствієм своїм прескверний грішник остенавий, тебе взиваша, буде ім. Пребуде, славний господине, з тобою правда, да не зрине, і обоюду ни узри. Прибуде нам Господній Сине, і зло, єжи само не згине, огнем і язви потреби.

Надія Шерстюк

На цьому, шановні слухачі, ми прощаємось з вами. Цей випуск “Альтернативи” готували: старший науковий працівник Інституту мовознавства НАНУ ім. Потебні Василь Задорожний та журналіст Віктор Недоступ. Модерувала Надія Шерстюк. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG