Белград, 7 жовтня 2003 – Переможцi жовтневi подiї назвали революцiєю. Їхнi опоненти кажуть, що стався пуч. А бiльшiсть громадян пiсля початкової ейфорiї розчаровано збагнули, що їхнi мрiї про краще життя не здiйснилися. Iншими словами, що немає чародiя, котрий би вiд вечора до ранку був у змозi змiнити суспiльство й вiдновити зруйновану економiку.
Сербський прем’єр Зоран Живкович каже, що влада реалiзувала 95 % своєї програми. Основними результатами вiн вважає реформу правосуддя, освiтньої системи та охорони здоров’я й прискорену приватизацiю державних компанiй. Голова уряду додає, що громадяни Сербiї три роки тому вперше вiдчули свободу.
Неприхильна до уряду преса зазначає, що три роки тому об’єдналися найближчi соратники й найбiльшi вороги президента з метою усунути Милошевича вiд влади. На думку критикiв уряду, змiнилися можновладцi, а не система. Вони при цьому посилаються на факт, що демократична влада амнiстувала усiх фiнансових олiгархiв, котрi розбагатiли за часу влади Милошевича та що парламентськими депутатами керують не полiтичнi партiї, а власники великих компанiй.
Зваженi оглядачi не поспiшають з висновками. Вони нагадують, що країна пiсля повалення режиму Милошевича знову стала членом ООН та увiйшла до Ради Європи. Колишнього президента згодом видали Мiжнародному трибуналовi у Гаазi, який звинувачує його у скоєннi воєнних злочинiв. Югославiю тим часом перебудували на державне об’єднання Сербiя i Чорногорiя. Воїслав Коштуниця вийшов з правлячої коалiцiї. Прем’єр-мiнiстр Сербiї Зоран Джинджич, котрий був головним стратегом перебудови, став жертвою замаху.
Сербiя нинi далеко вiд понурої країни, якою вона була три роки тому. Проте вона ще дуже далеко вiд розвинених країн демократичної Європи. У Белградi наразi точиться непримиренна боротьба за владу мiж тими силами, якi разом боролися проти диктатури однiєї партiї та однiєї людини, Милошевича. Громадян це бентежить, оскiльки вони сподiвалися, що пiсля скинення колишнього режиму щезнуть усi слiди минулого. Найбiльше розчарованi тi, хто ототожнював демократiю з матерiальним добробутом.
Сербський прем’єр Зоран Живкович каже, що влада реалiзувала 95 % своєї програми. Основними результатами вiн вважає реформу правосуддя, освiтньої системи та охорони здоров’я й прискорену приватизацiю державних компанiй. Голова уряду додає, що громадяни Сербiї три роки тому вперше вiдчули свободу.
Неприхильна до уряду преса зазначає, що три роки тому об’єдналися найближчi соратники й найбiльшi вороги президента з метою усунути Милошевича вiд влади. На думку критикiв уряду, змiнилися можновладцi, а не система. Вони при цьому посилаються на факт, що демократична влада амнiстувала усiх фiнансових олiгархiв, котрi розбагатiли за часу влади Милошевича та що парламентськими депутатами керують не полiтичнi партiї, а власники великих компанiй.
Зваженi оглядачi не поспiшають з висновками. Вони нагадують, що країна пiсля повалення режиму Милошевича знову стала членом ООН та увiйшла до Ради Європи. Колишнього президента згодом видали Мiжнародному трибуналовi у Гаазi, який звинувачує його у скоєннi воєнних злочинiв. Югославiю тим часом перебудували на державне об’єднання Сербiя i Чорногорiя. Воїслав Коштуниця вийшов з правлячої коалiцiї. Прем’єр-мiнiстр Сербiї Зоран Джинджич, котрий був головним стратегом перебудови, став жертвою замаху.
Сербiя нинi далеко вiд понурої країни, якою вона була три роки тому. Проте вона ще дуже далеко вiд розвинених країн демократичної Європи. У Белградi наразi точиться непримиренна боротьба за владу мiж тими силами, якi разом боролися проти диктатури однiєї партiї та однiєї людини, Милошевича. Громадян це бентежить, оскiльки вони сподiвалися, що пiсля скинення колишнього режиму щезнуть усi слiди минулого. Найбiльше розчарованi тi, хто ототожнював демократiю з матерiальним добробутом.
