Оглядач “New York Times” Сабрина Таверніз розмовляла з молодими росіянами, з якими вона познайомилась на Брайтон Біч. Один з них каже: «Брайтон Біч – це карикатура на Росію. Крамниці надто вже російські. Таких у Росії вже нема. Тут від 70-х років нічого не змінилося. Це як у музеї». А 30-літній Максим Стоклицький, що навчається у Джорджтаунському університеті у Вашингтоні, із захопленням згадує Москву. «Там сила, - каже він, - там гроші. Там зміни. Як у Мангеттені. Не як у Брукліні». З того, як він непевно і з помилками будує англомовне речення, відчувається, що Стоклицький нещодавно приїхав до Америки, а з його тону видно, що він російський патріот. Дехто з місцевих жителів - іммігрантів теж ніби соромиться неамериканської атмосфери Брайтон Біч. Вони воліють селитися по інших місцях величезного тримільойнного Брукліна. Але чи це означає, що іммігранти втікають з Брайтон Біч? Зовсім ні. Радше навпаки. Оксана Хмельницька, наприклад, приїхала до Сполучених Штатів з Білорусі. Їй 32 роки і для неї рідна країна під владою президента Лукашенка, якого називають «міні-Сталіним», це все одно, що старий Радянській Союз з його порожніми крамницями. За її словами, їй приємно бачити щедрі продовольчі крамниці Брайтон Біч і відчувати атмосферу бурхливого вільного життя.
У Нью-Йорку, за статистикою недавніх років, понад 236 тисяч вихідців з колишнього Радянського Союзу, переважно єврейського походження. Але ця статистика не враховує нелегальних іммігрантів-росіян, українців, білорусів. Ніхто з певністю не може сказати, скільки їх, але можна зауважити,що там дедалі більше саме слов’янських облич. За підрахунками міської управи, вельми приблизними, щоправда, десь три чверті приїжджих туристів і гостей з країн колишнього СРСР залишаються тут. Вони живуть на пташиних правах, купують у шахраїв фальшиві картки соціального забезпечення і шоферські посвідчення, фіктивно одружуться з американськими громадянами, працюють за готівку, де пощастить: від житлового будівництва до миття посуду в ресторанах. Для них, нелегальних, Брайтон Біч – це земля обітована, що б там не казали репортерам скептичні молоді люди, чиї заможні батьки спромоглися відправити їх до американских університетів.
Ось недавній випадок. Ми з друзями обідали в ресторані «Распутін» на розі Коні Айленд і Авеню Екс, неподалік Брайтон Біч Авеню. Офіціантом у нас був білявий сіроокий хлопець років десь тридцяти, явно військової постави. Я жартома запитав, яке у нього було звання. Хлопець цілком серйозно відповів, що служив на Півночі, капітан-лейтенантом на підводному човні.