Прага, 11 жовтня 2003 року.
Зиновій Фрис
Говорить радіо «Свобода»! «Листи на «Свободу». Передача з Праги. Вітаю Вас, дорогі слухачі, цього дня першої половини жовтня. В Анатолія Дністрового є такі рядки:
«Осінь, як загублена дитина Плач дощів, у зморшках небокрай».
У того ж таки Анатолія Дністрового є і такі рядки:
«Давай продезинфікуємо наші мрії, люба, в них слабенька імунна система».
Ось так і наші слухачі в своїх листах на «Свободу», вони зайвий раз спробують звірити свої думки, мрії, побажання з широким слухацьким загалом, щоб переконатися, що вони тримають руку на пульсі, що їхня думка не заржавіла. Я можу лише констатувати: хвилюватися за імунну систему думок і мрій наших слухачів не доводиться та й «спідометр серця» (це також у Дністрового) у них не мовчить, на щастя, не мовчить.
Нещодавно колишній прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, котра ще не так давно була одним із найвпливовіших і наймогутніших політичних діячів світу заявила: «Якщо ви зайнялися політикою, то мусите очікувати удару ножем у спину». Сказала вона це після того, як її однопартійці за її спиною у її відсутність хотіли позбавити лідерства в партії. «І це, - оборювалася баронеса, - за 11 років після того, як я вивела Британію з болота занепаду до висот процвітання?! Це була найтяжча ніч у моєму житті. Я ніколи цього не забуду і ніколи не вибачу».
Та повернемося до висловлювання Тетчер: "Якщо ви зайнялися політикою, то мусите очікувати удару ножем у спину". Наскільки ці слова стосуються української політики, українських політиків, не всіх, звичайно, політиків, а тих, хто вирішив завоювати політичний олімп?
Олександр Цепендюк з Рівного в електронному листі на «Свободу», хоч і не пише про «удар ножем у спину» тих чи інших політиків, однак, в рядках його листа місцями це проглядається:
"Політика – справа, може, не стільки брудна, скільки дивна. Ось в Америці Шварценеггера обрали губернатором Каліфорнії. А ще до виборів раптом знайшлося якихось 15 підозрілих жінок, з якими кінозірка Голівуду буцім то хотів переспати. Я не подивуюся, якщо «ображених» виявиться не 15, а 1500 і Шварценегеру доведеться всім заплатити за колишні ніби то образи. Але це Америка.
А що ж у нашій Україні, яка наближається до президентських виборів (залишився, до речі, рівно рік)? А нічого! У сексуальних переслідуваннях ніхто нікого не звинувачує. Чи то імпотентами всі українські політики поставали, чи в сексуальну меншину позаписувалися, цього я не знаю. В кожному разі, гучних політичних скандалів на сексуальному підґрунті в Україні, на відміну від багатої Америки, не спостерігається. Єдине – Ющенка в Одесі яйцями якийсь молодик хотів закидати. Не вийшло – Ющенко хлопець спритний. Втім, яйця проти найвірогіднішого майбутнього президента України – це цілковито невинна забава навіть не хуліганів, а такої собі недолугої, аполітичної пацаньви, яка за дві гривні і не те ще зробить.
Для Ющенка справжні сюрпризи готує рідна українська влада. Ось почекайте ще трішки і ви відчуєте, яка ця влада винахідлива, передбачлива, як вона вболіває за те, щоб до влади не прийшли, як їй рідній видається, «негідники» на зразок Ющенка. І справді, навіщо українцям Ющенко, якщо на третій термін можна спокійно посадити Леоніда Кучму – може, і не найкращого кандидата, але свою людину? При цьому можна зекономити мільйони доларів, не проводячи виборів.
Свої люди – Медведчук, Янукович, врешті-решт Азаров з Пінчуком. Свої, перевірені люди, накралися вже до несхочу, тепер і про народ почнуть думати. Тільки ж треба дати їм шанс! То чому б не повірити їм? Останній раз!!!
А Ющенка – ні-ні! В жодному разі! Він все зіпсує! При ньому буде ще гірше, ніж за Кучми і Кравчука, разом узятими. Тільки не Ющенко! Я вас благаю! Ось така логіка тих "вболівальників" за майбутнє неньки.
Схоже на те, що влада дуже скоро почне викидати один за одним компромати на Ющенка та його найближче оточення. В хід піде все, що тільки можна собі уявити. Мета ставитиметься одна – цілковито деморалізувати кандидата, зламати його волю до влади, а може й до самого життя. Влада це вміє. Досить лише захотіти їй цього.
До речі, найсвіжіший приклад: Банкова всіляко унеможливлювала зустріч Віктора Ющенка з міністром закордонних справ Йошкою Фішером під час перебування останнього днями в Києві. Цей факт німецькі представники сприйняли як абсолютно неправдоподібний і навіть дикий. Так що яйця – це лише квіточки".
Зиновій Фрис
Такого електронного листа написав Олександр Цепендюк з Рівного.
Щоб наші слухачі не подумали, що Віктора Ющенка лише вихваляють і захищають, зачитаємо рядки з листа від Анатолія Миненка, місто Бровари на Київщині.
«Табір Віктора Ющенка на 50% з бізнесменів, котрі й досі не працюють на Україну та її суспільство. І ніякі вони не опозиціонери, то хитра жменя хапунів, а якщо їх допустити ще й до влади, то самі знаєте, що залишиться від України».
Молодший брат Віктора Медведчука - Сергій Медведчук, керівник Львівської податкової заявив днями:«Ющенко просто виявився в потрібний час в потрібному місці. Цілком можливо, що це не було випадковістю. Тут відчувається рука політтехнологів, причому не українських».
І ще одна цитата від Сергія Медведчука:«Я не можу пояснити, як людина, що зовсім не володіє задатками лідера і оточила себе деякими людьми з сумнівною репутацією, стала популярною в народі?» Ніяк не може збагнути цього Сергій Медведчук, брат Віктора Медведчука, коли говорить про Віктора Ющенка.
Валерій Івасюк, народний депутат України першого скликання, експерт спеціальної комісії Верховної Ради з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе, політичний емігрант в ефірі «Вечірньої Свободи» 10 жовтня, обговорюючи кандидатури майбутніх президентських виборів, зокрема, сказав:
Валерій Івасюк
Я все таки почав би не з Віктора Ющенка, тому що, на жаль, не він останнім часом зробив найбільш важливий крок як претендент. Я би хотів почати з Януковича, оскільки саме він зробив оцей найбільш важливий для національної безпеки України крок.
Зробивши відповідну заяву в США стосовно справи Гонгадзе, він засвідчив себе як такий, хто особисто зацікавлений у тому, аби процес у справі вбивства Гонгадзе був безпрецедентно відкритим. Янукович усвідомлює, що ця справа є лакмусовим папірцем на Україну, як в США, так і, між іншим, в Європі. Але що ще більш важливо, це є маркер на владу і персонально на політиків в самій Україні.
Віктор Янукович як політичний лідер країни, так само правильно визначив основну функцію справи Гонгадзе - це механізм узалежнення президента України від детермінатора усіх жахливих подій за останні три роки, які політично завдали непоправної шкоди Україні і державі.
Ви знаєте, от розпочати відкритий судовий процес у справі вбивства Гонгадзе, це означатиме розірвати порочний зв‘язок президента Кучми з тим, хто у результаті справи Гонгадзе-Мельниченка став єдиним «рятівником» Кучми від акцій «України без Кучми». Президент у своїх діях має бути самостійним, це елемент №1 національної безпеки. А от що стосується дій і якості президента – це вже парафія опозиції.
Зиновій Фрис
Пане Івасюк, чи означає це, що Януковичу належало б перетворитися на антикучміста? Ви уявляєте собі це?
Валерій Івасюк
Ви знаєте, я можу сказати, я би не хотів «підставляти» прем‘єра, але те, що він антимедведчуківець, це я точно знаю і мене це влаштовує.
Зиновій Фрис
Цей випуск передачі виходить тоді, коли «бабине літо», чи то вже закінчується, чи у своєму розпалі... Не так суттєво. У Анатолія Дністрового є дуже цікаве пояснення і розуміння «бабиного літа». Послухайте.
Одній старенькій бабусі Набридло жити, Вона пішла в поле, Померла і розклалася. Веселі дівчатка бігають у травах, Веселі дівчатка співають, Але жодна з них не розуміє перспективи бабиного літа...
І знову я повертаю наших слухачів до висловлювання колишнього прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер:«Якщо ви зайнялися політикою, то мусите очікувати удару ножем у спину».
Як українські політики реагують на це висловлювання відомого політичного діяча? Член парламентської фракції «Наша Україна» Сергій Соболєв зазначив:
Сергій Соболєв
Кожен оцінює, виходячи з свого досвіду політичної боротьби. Я чомусь завжди вважав, що в політиці мені щастило і ця теза для мене не є такою, яка відповідає дійсності.
А це член фракції Юлії Тимошенко Олександр Турчинов.
Олександр Турчинов
Для того, щоб відчути на собі переслідування, треба в Україні бути не просто політиком, а політиком опозиційним до чинної влади. Тоді відчуєш увесь той тиск, який може чинити державна машина, зокрема. Це стосується і переслідування з боку Податкової Адміністрації, це стосується і відкриття фіктивних кримінальних справ і «наїздів» чи дуже жорстких дій силових структур, це стосується і просто загрози фізичного знищення. Все ж таки, мабуть, Маргарет Тетчер мала трошки інші проблеми, ніж ті, з якими стикаються щодня українські політики.
Для західних демократій, вислів Маргарет Тетчер все ж таки має під собою те підґрунтя, що можуть виникнути проблеми з найближчим оточенням і що достатньо жорстока конкурентна боротьба, яка може призвести до того, що ті, на кого людина сподівалася, вони зраджують і так далі, і так далі. В українських реаліях політики очікують не лише удар в спину, але ж удар, скажімо так, по всім частинам тіла.
В українських реаліях проблема не лише в тому, що хтось може зрадити чи хтось може вдарити нижче пояса, в Україні спробують просто знищити політиків. Використовуються монополізовані потужні засоби масової інформації, які перетворюють брехню в системне знищення і авторитета, і, взагалі, якоїсь політичної перспективи тої чи іншої людини, яка спробувала боротися, скажемо, за правду, за те, щоб Україна все ж таки повернулася до цивілізованих країн, до Європи, де вона і повинна бути. Коли і такі засоби не досягають мети, то в Україні політик, опозиційний політик, безумовно, повинен себе готувати до того, що його можуть просто фізично знищити.
Зиновій Фрис
Цікаво, що від політиків, котрих в Україні прийнято вважати провладними, подібних скарг чути не доводиться. Дорогі, слухачі, як Ви думаєте, чому?
Як належить правильно говорити і писати - «в Україні» чи «на Україні»? Таку дискусію ми розпочали в нашій передачі приблизно місяць тому. З цього часу до редакційної пошти надійшло чимало листів. З ними я Вас і ознайомлю.
Нагадаю, що почалося все з звукового листа нашого колишнього працівника Ігоря Качуровського, який, зокрема сказав:
Ігор Качуровський
Якби наші вчені знали, читали російську літературу ХІХ сторіччя і українську літературу ХІХ сторіччя аж до радянських часів, то там ніхто б не зустрів би в російській літературі виразу «на Україні», а в українській не зустрів би виразу «в Україні». м и кажемо «на воротях, а не «у воротах», ми казали колись «на селі», а не «в селі». Наприклад, коли я вчився у педінституті, то ми вивчали як зразок українізму в російській мові вираз «дєвчата», запозичене з української мови «дівчата» і вираз «на сєлє». «В селі» - це є русизм, ми казали «на селі» і «на місті». миказали колись про своє лише «на». Коил у нас була Русь, ми казали «на Русі», коли ми були під Литвою - ми казали «на Литві», а коли настала Україна ми кажемо «на Україні». Я кажу, що вираз «в якому місці»: «в селі», «в місті» - це прийшло до нас з Росії. ми казали «на селі» і «на місті».
Зиновій Фрис
На що киянин Василь Воляник кандидат історичних наук, зокрема відповів:«Посилання на численні вживання (прийменника «на») в народних піснях та в поезіях української, переважно дожовтневої класики, не коректне. Творення цих пісень чи донесення їх з більш давніх часів, як і вживання нашими класиками цієї форми «на Україні», відбувалося якраз під постійним впливом, тиском російського довкілля - від вулиці і школи до чиновницьких кабінетів. Це збереглося і донині».
І ось після цих двох листів, після цих двох точок зору ми дістали приблизно десять відгуків, як, на думку цих авторів, належить говорити і писати «на Україні» чи «в Україні»?
Микола Водвуд зі Львова, зокрема, написав:
«До 1991 року Україна вважалася регіоном імперської Росії, тому значна частина населення, в тому числі письменники і поети, писали і говорили "НА" Україні, так само, як ми говоримо "НА" Полтавщині, «НА» Львівщині тощо, бо ці області вважаються регіонами України.
З 1991 року країна стала самостійною, незалежною державою, яка має державні кордони, військо, президента, парламент, уряд, а тому треба говорити "В" Україні. Ми ж не говоримо «на Китаї», «на Франції», «на Англії». Попри все, чимало людей продовжує говорити «на Україні», з чим я рішуче не погоджуюся.
Зиновій Фрис
Леонід Ткач з Дніпропетровщини висловлює ту ж, по-суті, думку, що й Микола Водвуд зі Львова. Наприкінці він, щоправда, зазначає: «В Україні частіше говорять «в Україні», ніж «на Україні». В Росії ж – навпаки. Щось рішуче зміниться, мабуть, тоді, коли росіяни зрозуміють і повірять, що Україна – справді не Росія».
А ось точка зору Миколи Лещенка з села Сергіївка Софіївського району на Дніпропетровщині:
«Пан Качуровський аргументує своє переконання, що треба говорити «на Україні» прикладами з фольклорної пісенної творчості та прикладами з творчості Тараса Шевченка. Хочу заперечити. На мою думку, сучасна літературна мова хоч і справді виросла з фольклору, але не стала ним. Ба більше, фольклор історичного минулого так і залишився ним, тоді як літературна мова (художня, граматична, наукова, публіцистична тощо) зійшла на новий, набагато вищий щабель. Тарас Григорович дуже часто використовує у своїх творах мовні звороти фольклору свого народу. Саме тому зустрічаємо у нього розбіжності з вимогами сучасної української граматики.
А ще запам’ятаймо, що в сучасній українській мові прийменник «в» означає рух до чогось, кудись, всередину аури, тоді як прийменник «на» означає розташування зверху: «на полі росте пшениця», «на плечах виблискували золоті погони», «на плечах України», «посидимо, погарцюємо на спині України».
Отже, семантика, себто значення згаданих прийменників діаметрально різниться, а тому треба писати і говорити «в Україні». Безумовно, усякого роду москвофілам миліше серцю «на Україні», бо вони ніколи не уявляли, що не панують, не збиткуються над українською мовою, культурою, історією «на Україні». А нам, українцям, миліше «в Україні». І це відповідає всім граматичним нормам. Отже говорити і писати треба «в Україні» і не інакше. Увесь світ вживає прийменник «в».
Олександр Крамаренко з Луганська:
«Після того, як Україна стала самостійною державою, «на Україні» звучить ганебно. Правопис належить змінювати згідно з історичними реаліями. Нема жодної країни в світі, крім острівних, при згадування яких вживали б прийменник «на». Україна не повинна бути винятком, якщо вона, звичайно, не хоче виглядати всесвітнім посьміховиськом. До речі, в англійській мові ніколи не було такої дилеми і я жодного разу не чув «on Ukraine», a тільки «in Ukraine», - зауважує Олександр Крамаренко з Луганська.
Пані Величко:
Якщо йдеться про Україну як державу, тобто як політичну організацію суспільства, то треба говорити «в Україні», за аналогією «в Угорщині», «в Уругваї». Вираз «на Україні» приречений на забуття, бо є не якимось географічним поняттям, а державою. І сприймається так усіма нами.
Віктор Щур з Вінниці:
Якщо говорити «на Білорусії»,«на Латвії» чи «на Грузії», то воно виглядає якось смішно і недоречно. «На Україні» виглядає не так дивно і навіть підходить. Згадайте Шевченка: «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій...». Все ж, закінчує автор, правильно буде говорити і писати «в Україні».
Альбін Арендарчук з Російської Федерації пише:« Я цілком згідний з докладно аргументованим викладом мовознавця пана Качуровського про одвічне виживання в українській мові саме прийменника «на» до просторових географічних назв заселених місцевостей. Колись було «на Русі» відтак перейшло і «на Україні». До цього можна додати, що ж ніхто не сумнівається говорити «на Кубані», «на Слобожанщині», бо у тих регіонах жили і живуть українці і так вони про ці місцевості і кажуть. З дитинства знаю, як у моєму рідному містечку на Поділлі невимушено і природно завжди говорили і зараз кажуть: «тут на Україні», або «там на селі». Так само читаємо у Шевченка у тому вірші з народної теми:«Якби мені, мамо, намисто, то пішли б я завтра на місто». Так що ми, українці, можемо і надалі впевнено, не боячись допуститися граматичної помилки, говорити і писати звичне - «у нас на Україні».
Дорогі слухачі, наша дискусія з приводу того, як належить правильно говорити і писати - «в Україні» чи «на Україні», триває. Чекаємо від Вас нових листів з цього приводу.
Зиновій Фрис
Електронний лист з Львова від Петра Мазепи.
«Дорога «Свобода». Львівська преса ось вже довгий час переповнена публікаціями про українського посла в Польщі пана Никоненка, який ніби то там напився, його затримала поліція. Я дивуюся, що радіо «Свобода» досі не обговорило цієї теми. Сподіваюся, що Ви це ще зробите. Петро Мазепа, місто Львів».
Зиновій Фрис
Справді, пане Мазепа, на хвилях української «Свободи» ми не обговорювали це питання, однак, ми давали повідомлення нашого кореспондента у Варшаві. За офіційними польськими даними, справді, ще 25 серпня польська поліція затримала посла України в Польщі Олександра Никоненка в той час, коли він нібито керував автомобілем в нетверезому стані. Взагалі, поліція не має права затримувати автомобілі з дипломатичними номерами, але річ у тім, що за деякими даними, посол нібито керував автомобілем без дипломатичних номерів.
Я особисто надсилав електронного листа панові послу, запрошував його на прямий ефір, просив дати інтерв’ю. Однак, жодної відповіді від пана Никоненка не було.
Наша київська колега Марина Пирожук взяла інтерв’ю у Ігоря Осташа, заступника голови парламентського комітету у закордонних справах.
Марина Пирожук
Як зараз розвивається ситуація з послом України у Польщі, крім тієї реакції, про яку ми чули від Міністерства закордонних справ? Що робить у цій справі Комітет у закордонних справах Верховної Ради?
Ігор Осташ
Я звернувся до керівництва Верховної Ради з проханням дати об’єктивну і достовірну інформацію щодо подій довкола нашого надзвичайного і повноважного посла у Польщі і Володимир Михайлович Литвин дав доручення своєму заступнику Зінченку, який власне відповідає за питання міжнародних справ у парламенті, забезпечити Комітет у закордонних справах необхідною інформацією.
Вся справа у тому, що, дійсно, питання дуже делікатне і замовчувати його не можна, тому що це, в першу чергу, імідж української держави. Поки що ми бачимо досить обережне ставлення МЗС, практично ніяких коментарів. Ми повинні розуміти, що йде мова про співпрацю з Польщею, одним з наших стратегічних партнерів. Ми не можемо псувати відносини з країною, яка дійсно хотіла б бачити Україну дуже серйозним євроінтеграційним партнером.
Ми ухвалили закон про дипломатичну службу, який передбачає, що призначення на посаду послів відбувається в консультаціях з Комітетом у закордонних справах Верховної Ради України. Однак, до цього часу, а це вже більше, ніж рік, практично не відпрацьовано механізм погодження, не відпрацьовано механізм консультацій.
Марина Пирожук
А що б це дало?
Ігор Осташ
Це дало б також і якоюсь мірою участь Верховної Ради, Комітету у процесі такому відкритому.
Марина Пирожук
У разі виникнення проблем?
Ігор Осташ
Ні, ні, я маю на увазі рівень легітимності цього дипломата, тому що, дійсно, Верховна Рада України також є державною серйозною інституцією і звичайно, що посли повинні проходити чистилище у Верховній Раді України, повинні зустрічатися з комітетами ВР у закордонних справах, з євроінтеграції, повинні відчувати також відповідальність перед народними депутатами.
Марина Пирожук
Пане Ігор, а чи є якась інформація про те чи були підстави для арешту і як далі буде поводитися і Ваш комітет, зокрема, бо про реакцію МЗС Ви уже говорили, що вона є дуже обережною. Що, взагалі, планується далі робити: чи будуть рятувати, захищати його честь і гідність, чи в разі, якщо буде доведено його провину, що тоді робитиме Верховна Рада, Ваш комітет?
Ігор Осташ
Практично на сьогодні мова йде про відкриття кримінальної справи з боку польської сторони. Звичайно, згідно з Віденською конвенцією посол має дипломатичний імунітет і не може бути притягнутий до відповідальності, тому ясно, що в цій ситуації швидше за все треба ставити питання не в площину, відсутності чи наявності імунітету, а в площину того наскільки ці події є об’єктивними, правдивими.
Марина Пирожук
А вони правдиві, є якась інформація, хтось з’ясовував в Україні?
Ігор Осташ
Власне, ми якраз і хочемо мати цю інформацію. Залежно від того, чи вона є реальною, тоді треба ставити питання в першу чергу про моральні і політичні збитки в цій ситуації з боку посла. Зараз ми на цьому етапі, коли ми повинні мати повністю об’єктивну інформацію і тоді в залежності від того, що відбувалося, ми повинні реагувати з тим, щоб, дійсно, Україна зберегла своє обличчя, свій імідж в цій ситуації і зробила серйозні висновки на наступні можливі випадки.
Марина Пирожук
Це був заступник парламентського комітету у закордонних справах Ігор Осташ.
Зиновій Фрис
А розмовляла з ним наша київська колега Марина Пирожук у справі посла України в Польщі Олександра Никоненка, якого 25 серпня цього року польська поліція затримала, коли він нібито керував автомобілем в нетверезому стані. Досі сам пан посол з цього приводу нічого не сказав. Практично ніяких коментарів не дає Міністерство закордонних справ України, обмежуючись тим, що воно з’ясовує чи ці повідомлення відповідають правді. Ніяких коментарів не дає і посольство України в Польщі. Звісно, що у наших передачах ми повернемося до цієї теми, як тільки дістанемо якісь повідомлення.
Ось і все, дорогі слухачі на сьогодні. А закінчити нашу передачу я хотів би побажанням віри, бо інакше ми не зможемо протистояти тим труднощам, які постійно зустрічаємо в житті. Вірити, звичайно ж вірити, бо зневіра породжує песимізм, який ще називають катом свідомості. «Песимізм, - сказав хтось, - не кидає людей на плаху з сокирою, однак, вимиває з людини саме життя». Кожна дрібничка у такому випадку виглядає драмою, а від цього довкола все чорніє. Отож, віри Вам, віри в Бога, віри в себе, віри в людей, у все, що допомагає нам вижити. Хай Вам щастить!
Зиновій Фрис
Говорить радіо «Свобода»! «Листи на «Свободу». Передача з Праги. Вітаю Вас, дорогі слухачі, цього дня першої половини жовтня. В Анатолія Дністрового є такі рядки:
«Осінь, як загублена дитина Плач дощів, у зморшках небокрай».
У того ж таки Анатолія Дністрового є і такі рядки:
«Давай продезинфікуємо наші мрії, люба, в них слабенька імунна система».
Ось так і наші слухачі в своїх листах на «Свободу», вони зайвий раз спробують звірити свої думки, мрії, побажання з широким слухацьким загалом, щоб переконатися, що вони тримають руку на пульсі, що їхня думка не заржавіла. Я можу лише констатувати: хвилюватися за імунну систему думок і мрій наших слухачів не доводиться та й «спідометр серця» (це також у Дністрового) у них не мовчить, на щастя, не мовчить.
Нещодавно колишній прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, котра ще не так давно була одним із найвпливовіших і наймогутніших політичних діячів світу заявила: «Якщо ви зайнялися політикою, то мусите очікувати удару ножем у спину». Сказала вона це після того, як її однопартійці за її спиною у її відсутність хотіли позбавити лідерства в партії. «І це, - оборювалася баронеса, - за 11 років після того, як я вивела Британію з болота занепаду до висот процвітання?! Це була найтяжча ніч у моєму житті. Я ніколи цього не забуду і ніколи не вибачу».
Та повернемося до висловлювання Тетчер: "Якщо ви зайнялися політикою, то мусите очікувати удару ножем у спину". Наскільки ці слова стосуються української політики, українських політиків, не всіх, звичайно, політиків, а тих, хто вирішив завоювати політичний олімп?
Олександр Цепендюк з Рівного в електронному листі на «Свободу», хоч і не пише про «удар ножем у спину» тих чи інших політиків, однак, в рядках його листа місцями це проглядається:
"Політика – справа, може, не стільки брудна, скільки дивна. Ось в Америці Шварценеггера обрали губернатором Каліфорнії. А ще до виборів раптом знайшлося якихось 15 підозрілих жінок, з якими кінозірка Голівуду буцім то хотів переспати. Я не подивуюся, якщо «ображених» виявиться не 15, а 1500 і Шварценегеру доведеться всім заплатити за колишні ніби то образи. Але це Америка.
А що ж у нашій Україні, яка наближається до президентських виборів (залишився, до речі, рівно рік)? А нічого! У сексуальних переслідуваннях ніхто нікого не звинувачує. Чи то імпотентами всі українські політики поставали, чи в сексуальну меншину позаписувалися, цього я не знаю. В кожному разі, гучних політичних скандалів на сексуальному підґрунті в Україні, на відміну від багатої Америки, не спостерігається. Єдине – Ющенка в Одесі яйцями якийсь молодик хотів закидати. Не вийшло – Ющенко хлопець спритний. Втім, яйця проти найвірогіднішого майбутнього президента України – це цілковито невинна забава навіть не хуліганів, а такої собі недолугої, аполітичної пацаньви, яка за дві гривні і не те ще зробить.
Для Ющенка справжні сюрпризи готує рідна українська влада. Ось почекайте ще трішки і ви відчуєте, яка ця влада винахідлива, передбачлива, як вона вболіває за те, щоб до влади не прийшли, як їй рідній видається, «негідники» на зразок Ющенка. І справді, навіщо українцям Ющенко, якщо на третій термін можна спокійно посадити Леоніда Кучму – може, і не найкращого кандидата, але свою людину? При цьому можна зекономити мільйони доларів, не проводячи виборів.
Свої люди – Медведчук, Янукович, врешті-решт Азаров з Пінчуком. Свої, перевірені люди, накралися вже до несхочу, тепер і про народ почнуть думати. Тільки ж треба дати їм шанс! То чому б не повірити їм? Останній раз!!!
А Ющенка – ні-ні! В жодному разі! Він все зіпсує! При ньому буде ще гірше, ніж за Кучми і Кравчука, разом узятими. Тільки не Ющенко! Я вас благаю! Ось така логіка тих "вболівальників" за майбутнє неньки.
Схоже на те, що влада дуже скоро почне викидати один за одним компромати на Ющенка та його найближче оточення. В хід піде все, що тільки можна собі уявити. Мета ставитиметься одна – цілковито деморалізувати кандидата, зламати його волю до влади, а може й до самого життя. Влада це вміє. Досить лише захотіти їй цього.
До речі, найсвіжіший приклад: Банкова всіляко унеможливлювала зустріч Віктора Ющенка з міністром закордонних справ Йошкою Фішером під час перебування останнього днями в Києві. Цей факт німецькі представники сприйняли як абсолютно неправдоподібний і навіть дикий. Так що яйця – це лише квіточки".
Зиновій Фрис
Такого електронного листа написав Олександр Цепендюк з Рівного.
Щоб наші слухачі не подумали, що Віктора Ющенка лише вихваляють і захищають, зачитаємо рядки з листа від Анатолія Миненка, місто Бровари на Київщині.
«Табір Віктора Ющенка на 50% з бізнесменів, котрі й досі не працюють на Україну та її суспільство. І ніякі вони не опозиціонери, то хитра жменя хапунів, а якщо їх допустити ще й до влади, то самі знаєте, що залишиться від України».
Молодший брат Віктора Медведчука - Сергій Медведчук, керівник Львівської податкової заявив днями:«Ющенко просто виявився в потрібний час в потрібному місці. Цілком можливо, що це не було випадковістю. Тут відчувається рука політтехнологів, причому не українських».
І ще одна цитата від Сергія Медведчука:«Я не можу пояснити, як людина, що зовсім не володіє задатками лідера і оточила себе деякими людьми з сумнівною репутацією, стала популярною в народі?» Ніяк не може збагнути цього Сергій Медведчук, брат Віктора Медведчука, коли говорить про Віктора Ющенка.
Валерій Івасюк, народний депутат України першого скликання, експерт спеціальної комісії Верховної Ради з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе, політичний емігрант в ефірі «Вечірньої Свободи» 10 жовтня, обговорюючи кандидатури майбутніх президентських виборів, зокрема, сказав:
Валерій Івасюк
Я все таки почав би не з Віктора Ющенка, тому що, на жаль, не він останнім часом зробив найбільш важливий крок як претендент. Я би хотів почати з Януковича, оскільки саме він зробив оцей найбільш важливий для національної безпеки України крок.
Зробивши відповідну заяву в США стосовно справи Гонгадзе, він засвідчив себе як такий, хто особисто зацікавлений у тому, аби процес у справі вбивства Гонгадзе був безпрецедентно відкритим. Янукович усвідомлює, що ця справа є лакмусовим папірцем на Україну, як в США, так і, між іншим, в Європі. Але що ще більш важливо, це є маркер на владу і персонально на політиків в самій Україні.
Віктор Янукович як політичний лідер країни, так само правильно визначив основну функцію справи Гонгадзе - це механізм узалежнення президента України від детермінатора усіх жахливих подій за останні три роки, які політично завдали непоправної шкоди Україні і державі.
Ви знаєте, от розпочати відкритий судовий процес у справі вбивства Гонгадзе, це означатиме розірвати порочний зв‘язок президента Кучми з тим, хто у результаті справи Гонгадзе-Мельниченка став єдиним «рятівником» Кучми від акцій «України без Кучми». Президент у своїх діях має бути самостійним, це елемент №1 національної безпеки. А от що стосується дій і якості президента – це вже парафія опозиції.
Зиновій Фрис
Пане Івасюк, чи означає це, що Януковичу належало б перетворитися на антикучміста? Ви уявляєте собі це?
Валерій Івасюк
Ви знаєте, я можу сказати, я би не хотів «підставляти» прем‘єра, але те, що він антимедведчуківець, це я точно знаю і мене це влаштовує.
Зиновій Фрис
Цей випуск передачі виходить тоді, коли «бабине літо», чи то вже закінчується, чи у своєму розпалі... Не так суттєво. У Анатолія Дністрового є дуже цікаве пояснення і розуміння «бабиного літа». Послухайте.
Одній старенькій бабусі Набридло жити, Вона пішла в поле, Померла і розклалася. Веселі дівчатка бігають у травах, Веселі дівчатка співають, Але жодна з них не розуміє перспективи бабиного літа...
І знову я повертаю наших слухачів до висловлювання колишнього прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер:«Якщо ви зайнялися політикою, то мусите очікувати удару ножем у спину».
Як українські політики реагують на це висловлювання відомого політичного діяча? Член парламентської фракції «Наша Україна» Сергій Соболєв зазначив:
Сергій Соболєв
Кожен оцінює, виходячи з свого досвіду політичної боротьби. Я чомусь завжди вважав, що в політиці мені щастило і ця теза для мене не є такою, яка відповідає дійсності.
А це член фракції Юлії Тимошенко Олександр Турчинов.
Олександр Турчинов
Для того, щоб відчути на собі переслідування, треба в Україні бути не просто політиком, а політиком опозиційним до чинної влади. Тоді відчуєш увесь той тиск, який може чинити державна машина, зокрема. Це стосується і переслідування з боку Податкової Адміністрації, це стосується і відкриття фіктивних кримінальних справ і «наїздів» чи дуже жорстких дій силових структур, це стосується і просто загрози фізичного знищення. Все ж таки, мабуть, Маргарет Тетчер мала трошки інші проблеми, ніж ті, з якими стикаються щодня українські політики.
Для західних демократій, вислів Маргарет Тетчер все ж таки має під собою те підґрунтя, що можуть виникнути проблеми з найближчим оточенням і що достатньо жорстока конкурентна боротьба, яка може призвести до того, що ті, на кого людина сподівалася, вони зраджують і так далі, і так далі. В українських реаліях політики очікують не лише удар в спину, але ж удар, скажімо так, по всім частинам тіла.
В українських реаліях проблема не лише в тому, що хтось може зрадити чи хтось може вдарити нижче пояса, в Україні спробують просто знищити політиків. Використовуються монополізовані потужні засоби масової інформації, які перетворюють брехню в системне знищення і авторитета, і, взагалі, якоїсь політичної перспективи тої чи іншої людини, яка спробувала боротися, скажемо, за правду, за те, щоб Україна все ж таки повернулася до цивілізованих країн, до Європи, де вона і повинна бути. Коли і такі засоби не досягають мети, то в Україні політик, опозиційний політик, безумовно, повинен себе готувати до того, що його можуть просто фізично знищити.
Зиновій Фрис
Цікаво, що від політиків, котрих в Україні прийнято вважати провладними, подібних скарг чути не доводиться. Дорогі, слухачі, як Ви думаєте, чому?
Як належить правильно говорити і писати - «в Україні» чи «на Україні»? Таку дискусію ми розпочали в нашій передачі приблизно місяць тому. З цього часу до редакційної пошти надійшло чимало листів. З ними я Вас і ознайомлю.
Нагадаю, що почалося все з звукового листа нашого колишнього працівника Ігоря Качуровського, який, зокрема сказав:
Ігор Качуровський
Якби наші вчені знали, читали російську літературу ХІХ сторіччя і українську літературу ХІХ сторіччя аж до радянських часів, то там ніхто б не зустрів би в російській літературі виразу «на Україні», а в українській не зустрів би виразу «в Україні». м и кажемо «на воротях, а не «у воротах», ми казали колись «на селі», а не «в селі». Наприклад, коли я вчився у педінституті, то ми вивчали як зразок українізму в російській мові вираз «дєвчата», запозичене з української мови «дівчата» і вираз «на сєлє». «В селі» - це є русизм, ми казали «на селі» і «на місті». миказали колись про своє лише «на». Коил у нас була Русь, ми казали «на Русі», коли ми були під Литвою - ми казали «на Литві», а коли настала Україна ми кажемо «на Україні». Я кажу, що вираз «в якому місці»: «в селі», «в місті» - це прийшло до нас з Росії. ми казали «на селі» і «на місті».
Зиновій Фрис
На що киянин Василь Воляник кандидат історичних наук, зокрема відповів:«Посилання на численні вживання (прийменника «на») в народних піснях та в поезіях української, переважно дожовтневої класики, не коректне. Творення цих пісень чи донесення їх з більш давніх часів, як і вживання нашими класиками цієї форми «на Україні», відбувалося якраз під постійним впливом, тиском російського довкілля - від вулиці і школи до чиновницьких кабінетів. Це збереглося і донині».
І ось після цих двох листів, після цих двох точок зору ми дістали приблизно десять відгуків, як, на думку цих авторів, належить говорити і писати «на Україні» чи «в Україні»?
Микола Водвуд зі Львова, зокрема, написав:
«До 1991 року Україна вважалася регіоном імперської Росії, тому значна частина населення, в тому числі письменники і поети, писали і говорили "НА" Україні, так само, як ми говоримо "НА" Полтавщині, «НА» Львівщині тощо, бо ці області вважаються регіонами України.
З 1991 року країна стала самостійною, незалежною державою, яка має державні кордони, військо, президента, парламент, уряд, а тому треба говорити "В" Україні. Ми ж не говоримо «на Китаї», «на Франції», «на Англії». Попри все, чимало людей продовжує говорити «на Україні», з чим я рішуче не погоджуюся.
Зиновій Фрис
Леонід Ткач з Дніпропетровщини висловлює ту ж, по-суті, думку, що й Микола Водвуд зі Львова. Наприкінці він, щоправда, зазначає: «В Україні частіше говорять «в Україні», ніж «на Україні». В Росії ж – навпаки. Щось рішуче зміниться, мабуть, тоді, коли росіяни зрозуміють і повірять, що Україна – справді не Росія».
А ось точка зору Миколи Лещенка з села Сергіївка Софіївського району на Дніпропетровщині:
«Пан Качуровський аргументує своє переконання, що треба говорити «на Україні» прикладами з фольклорної пісенної творчості та прикладами з творчості Тараса Шевченка. Хочу заперечити. На мою думку, сучасна літературна мова хоч і справді виросла з фольклору, але не стала ним. Ба більше, фольклор історичного минулого так і залишився ним, тоді як літературна мова (художня, граматична, наукова, публіцистична тощо) зійшла на новий, набагато вищий щабель. Тарас Григорович дуже часто використовує у своїх творах мовні звороти фольклору свого народу. Саме тому зустрічаємо у нього розбіжності з вимогами сучасної української граматики.
А ще запам’ятаймо, що в сучасній українській мові прийменник «в» означає рух до чогось, кудись, всередину аури, тоді як прийменник «на» означає розташування зверху: «на полі росте пшениця», «на плечах виблискували золоті погони», «на плечах України», «посидимо, погарцюємо на спині України».
Отже, семантика, себто значення згаданих прийменників діаметрально різниться, а тому треба писати і говорити «в Україні». Безумовно, усякого роду москвофілам миліше серцю «на Україні», бо вони ніколи не уявляли, що не панують, не збиткуються над українською мовою, культурою, історією «на Україні». А нам, українцям, миліше «в Україні». І це відповідає всім граматичним нормам. Отже говорити і писати треба «в Україні» і не інакше. Увесь світ вживає прийменник «в».
Олександр Крамаренко з Луганська:
«Після того, як Україна стала самостійною державою, «на Україні» звучить ганебно. Правопис належить змінювати згідно з історичними реаліями. Нема жодної країни в світі, крім острівних, при згадування яких вживали б прийменник «на». Україна не повинна бути винятком, якщо вона, звичайно, не хоче виглядати всесвітнім посьміховиськом. До речі, в англійській мові ніколи не було такої дилеми і я жодного разу не чув «on Ukraine», a тільки «in Ukraine», - зауважує Олександр Крамаренко з Луганська.
Пані Величко:
Якщо йдеться про Україну як державу, тобто як політичну організацію суспільства, то треба говорити «в Україні», за аналогією «в Угорщині», «в Уругваї». Вираз «на Україні» приречений на забуття, бо є не якимось географічним поняттям, а державою. І сприймається так усіма нами.
Віктор Щур з Вінниці:
Якщо говорити «на Білорусії»,«на Латвії» чи «на Грузії», то воно виглядає якось смішно і недоречно. «На Україні» виглядає не так дивно і навіть підходить. Згадайте Шевченка: «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій...». Все ж, закінчує автор, правильно буде говорити і писати «в Україні».
Альбін Арендарчук з Російської Федерації пише:« Я цілком згідний з докладно аргументованим викладом мовознавця пана Качуровського про одвічне виживання в українській мові саме прийменника «на» до просторових географічних назв заселених місцевостей. Колись було «на Русі» відтак перейшло і «на Україні». До цього можна додати, що ж ніхто не сумнівається говорити «на Кубані», «на Слобожанщині», бо у тих регіонах жили і живуть українці і так вони про ці місцевості і кажуть. З дитинства знаю, як у моєму рідному містечку на Поділлі невимушено і природно завжди говорили і зараз кажуть: «тут на Україні», або «там на селі». Так само читаємо у Шевченка у тому вірші з народної теми:«Якби мені, мамо, намисто, то пішли б я завтра на місто». Так що ми, українці, можемо і надалі впевнено, не боячись допуститися граматичної помилки, говорити і писати звичне - «у нас на Україні».
Дорогі слухачі, наша дискусія з приводу того, як належить правильно говорити і писати - «в Україні» чи «на Україні», триває. Чекаємо від Вас нових листів з цього приводу.
Зиновій Фрис
Електронний лист з Львова від Петра Мазепи.
«Дорога «Свобода». Львівська преса ось вже довгий час переповнена публікаціями про українського посла в Польщі пана Никоненка, який ніби то там напився, його затримала поліція. Я дивуюся, що радіо «Свобода» досі не обговорило цієї теми. Сподіваюся, що Ви це ще зробите. Петро Мазепа, місто Львів».
Зиновій Фрис
Справді, пане Мазепа, на хвилях української «Свободи» ми не обговорювали це питання, однак, ми давали повідомлення нашого кореспондента у Варшаві. За офіційними польськими даними, справді, ще 25 серпня польська поліція затримала посла України в Польщі Олександра Никоненка в той час, коли він нібито керував автомобілем в нетверезому стані. Взагалі, поліція не має права затримувати автомобілі з дипломатичними номерами, але річ у тім, що за деякими даними, посол нібито керував автомобілем без дипломатичних номерів.
Я особисто надсилав електронного листа панові послу, запрошував його на прямий ефір, просив дати інтерв’ю. Однак, жодної відповіді від пана Никоненка не було.
Наша київська колега Марина Пирожук взяла інтерв’ю у Ігоря Осташа, заступника голови парламентського комітету у закордонних справах.
Марина Пирожук
Як зараз розвивається ситуація з послом України у Польщі, крім тієї реакції, про яку ми чули від Міністерства закордонних справ? Що робить у цій справі Комітет у закордонних справах Верховної Ради?
Ігор Осташ
Я звернувся до керівництва Верховної Ради з проханням дати об’єктивну і достовірну інформацію щодо подій довкола нашого надзвичайного і повноважного посла у Польщі і Володимир Михайлович Литвин дав доручення своєму заступнику Зінченку, який власне відповідає за питання міжнародних справ у парламенті, забезпечити Комітет у закордонних справах необхідною інформацією.
Вся справа у тому, що, дійсно, питання дуже делікатне і замовчувати його не можна, тому що це, в першу чергу, імідж української держави. Поки що ми бачимо досить обережне ставлення МЗС, практично ніяких коментарів. Ми повинні розуміти, що йде мова про співпрацю з Польщею, одним з наших стратегічних партнерів. Ми не можемо псувати відносини з країною, яка дійсно хотіла б бачити Україну дуже серйозним євроінтеграційним партнером.
Ми ухвалили закон про дипломатичну службу, який передбачає, що призначення на посаду послів відбувається в консультаціях з Комітетом у закордонних справах Верховної Ради України. Однак, до цього часу, а це вже більше, ніж рік, практично не відпрацьовано механізм погодження, не відпрацьовано механізм консультацій.
Марина Пирожук
А що б це дало?
Ігор Осташ
Це дало б також і якоюсь мірою участь Верховної Ради, Комітету у процесі такому відкритому.
Марина Пирожук
У разі виникнення проблем?
Ігор Осташ
Ні, ні, я маю на увазі рівень легітимності цього дипломата, тому що, дійсно, Верховна Рада України також є державною серйозною інституцією і звичайно, що посли повинні проходити чистилище у Верховній Раді України, повинні зустрічатися з комітетами ВР у закордонних справах, з євроінтеграції, повинні відчувати також відповідальність перед народними депутатами.
Марина Пирожук
Пане Ігор, а чи є якась інформація про те чи були підстави для арешту і як далі буде поводитися і Ваш комітет, зокрема, бо про реакцію МЗС Ви уже говорили, що вона є дуже обережною. Що, взагалі, планується далі робити: чи будуть рятувати, захищати його честь і гідність, чи в разі, якщо буде доведено його провину, що тоді робитиме Верховна Рада, Ваш комітет?
Ігор Осташ
Практично на сьогодні мова йде про відкриття кримінальної справи з боку польської сторони. Звичайно, згідно з Віденською конвенцією посол має дипломатичний імунітет і не може бути притягнутий до відповідальності, тому ясно, що в цій ситуації швидше за все треба ставити питання не в площину, відсутності чи наявності імунітету, а в площину того наскільки ці події є об’єктивними, правдивими.
Марина Пирожук
А вони правдиві, є якась інформація, хтось з’ясовував в Україні?
Ігор Осташ
Власне, ми якраз і хочемо мати цю інформацію. Залежно від того, чи вона є реальною, тоді треба ставити питання в першу чергу про моральні і політичні збитки в цій ситуації з боку посла. Зараз ми на цьому етапі, коли ми повинні мати повністю об’єктивну інформацію і тоді в залежності від того, що відбувалося, ми повинні реагувати з тим, щоб, дійсно, Україна зберегла своє обличчя, свій імідж в цій ситуації і зробила серйозні висновки на наступні можливі випадки.
Марина Пирожук
Це був заступник парламентського комітету у закордонних справах Ігор Осташ.
Зиновій Фрис
А розмовляла з ним наша київська колега Марина Пирожук у справі посла України в Польщі Олександра Никоненка, якого 25 серпня цього року польська поліція затримала, коли він нібито керував автомобілем в нетверезому стані. Досі сам пан посол з цього приводу нічого не сказав. Практично ніяких коментарів не дає Міністерство закордонних справ України, обмежуючись тим, що воно з’ясовує чи ці повідомлення відповідають правді. Ніяких коментарів не дає і посольство України в Польщі. Звісно, що у наших передачах ми повернемося до цієї теми, як тільки дістанемо якісь повідомлення.
Ось і все, дорогі слухачі на сьогодні. А закінчити нашу передачу я хотів би побажанням віри, бо інакше ми не зможемо протистояти тим труднощам, які постійно зустрічаємо в житті. Вірити, звичайно ж вірити, бо зневіра породжує песимізм, який ще називають катом свідомості. «Песимізм, - сказав хтось, - не кидає людей на плаху з сокирою, однак, вимиває з людини саме життя». Кожна дрібничка у такому випадку виглядає драмою, а від цього довкола все чорніє. Отож, віри Вам, віри в Бога, віри в себе, віри в людей, у все, що допомагає нам вижити. Хай Вам щастить!
