Київ, 4 листопада 2003 року.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! 110 років тому пішов з життя великий композитор, біографія та творчість якого нерозривно пов‘язані з Україною. Композитор, якого вбила та сама імперія, котра по смерті зарахувала його до своїх найвизначніших синів. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Петро Ілліч Чайковський. Постать культова, щоправда – для старшого покоління. Бо відтоді, коли добрі музичні передачі практично зникли з українського радіо, і Петро Чайковський, і Микола Лисенко, і Дмитро Бортнянський є для молодого покоління “терра інкогніта”. Петро Чайковський справді був російським композитором, але він походив з козацького роду, з Полтавщини, де й досі, очевидно, живуть його далекі родичі – Чайки. І дальше життя і творчість Петра Чайковського пов‘язані з Україною і тематично, і географічно. Оперу “Черевички” він писав в Низах над Пслом (це не так далеко від Сум). Писав він і в Камінці, і в Браїлові, і українські теми проходять через дуже багато його творів.
Сергій Грабовський
Якраз про українське коріння творчості Чайковського і вестиме мову музикознавець Леся Олійник
Леся Олійник
У дні “траурного ювілею”, як висловився відомий російський критика Вячеслав Каратигін, Петра Ілліча Чайковського не зайве згадати “українські” оази в житті та творчості композитора. Як писав той же Каратигін, “романси Чайковського у своїй більшості досить одноманітні, солодкаві, журливі, проте перейняті глибокою щирістю почуття. Сум з відтінком просвітлення або радість з меланхолійністю”. І тут же дорікає Петру Іллічу, що “національно-епічний струмінь чужий йому і, що геніальної краси російської пісенної мелодії він не розуміє.” А можливо, саме ця журливість, меланхолійність, сум з просвітленням і є знаки художньої ментальності, що їх перейняв Чайковський від української землі?
Максим Стріха
Мені здається, що сама українська природа, мелодика української пісні, яка оточувала композитора упродовж багатьох років не могли не призвести до такого результату. І зацікавленість українською поезією, і українською музикою. Відомо, що 1890 року Чайковський був одним з перших, хто оцінив оперу свого майже однолітка Миколи Лисенка “Тарас Бульба”.
Сергій Грабовський
І знову говорить Леся Олійник.
Леся Олійник
В основу однієї з тем найпопулярнішого свого твору - Першого фортепіанного концерту покладений наспів українських лірників, яких композитор чув у Кам”янці: “Слухав лірні співи сліпих, - писав композитор, - усі сліпі співці в Малоросії співають один і той же вічний мотив. Я почасти скористався цим мотивом”. А хороводну тему фіналу Концерту “Вийди, вийди, Іванку, заспівай нам веснянку” П.Чайковський узяв зі збірника українських народних мелодій відомого фольклориста, збирача народних пісень О.Рубця.
Сергій Грабовський
Ще помітнішими є українські мотиви, ба більше – програмна українськість в другій симфонії Чайковського. Леся Олійник так говорить про цю симфонію.
Леся Олійник
Улітку 1842 р. композитор закінчив у ескізах другу симфонію, названу “Журавель”. У листі до брата в січні 1873 р. Петро Ілліч писав: “Симфонія мала великий успіх, і особливо “Журавель” дістав найпохвальніші відгуки. Честь цього успіху я приписую справжньому композитору цього твору Петрові Герасимовичу (буфетнику в домі Давидових у Кам‘янці), який у той час, як я писав і награвав “Журавля”, весь час підспівував: “Таки, таки дибле, таки, таки щипле”.
В оркестровці композитор імітував звучання сільського оркестру – звичного супутника українських народних гулянь; Ще при житті П.Чайковського вона була названа “Українською симфонією”.
Сергій Грабовський
Українські мотиви відчутні і в інших творах Чайковського. Леся Олійник продовжує свою розповідь:
Леся Олійник
Над увертюрою до “Грози” Островського композитор працював 1864 року в Тростянці, що на Сумщині. Тут же на Сумщині, в селі Низи композитор створив протягом літа оперу “Кузнец Вакула”, відчуваючи, за його ж словами, “справжній наплив натхнення”. До речі, саме в час роботи над цією оперою діяв горезвісний циркуляр міністра Валуєва, спрямований на знищення української культури. В опері яскраво відчутна любов композитора до “українського елементу”, про що він писав у своїх листах з України. Кращі романси Чайковського теж були створені в Україні - в Браїлові. Один з них – “Я ли в поле да не травушка была», написаний на основі тексту популярної української пісні “Чи я в лузі не калиною була”. Зміст цієї пісні – нарікання на нещасну долю сільської жінки, яку силоміць видали заміж за нелюба. Композитор, звичайно, чув цю пісню і в Кам’янці, і в Браїлові.
Ще одне місце на Україні надзвичайно приваблювало композитора – Гранкіно Полтавської губернії. Приїхавши сюди з Німеччини в маєток Конраді, – в останній рік свого життя – Чайковський писав: “Красоти Тіролю, серед яких я прожив тиждень, не дали мені й половини того задоволення, який дав краєвид безмежного степу”. Саме тут він працював над оперою “Мазепа”.
Максим Стріха
Чайковський і українська література. Тема окрема, цікава, іноді несподівана. Відомо, що за життя Чайковський надзвичайно цінував творчість Шевченка. Він написав твір за його поезією “ На вгороді коло броду” у Кам‘янці 1880 року та романс “Садок вишневий коло хати”, щоправда на російський переклад Мея.
Але дуже цікавий посмертний сюжет, пов‘язаний з українською літературою. Коли 1926 року в рамках українізаційної політики з‘явилася державна опера і “Євгенія Онєгіна” було виставлено там по-українському, спеціально для участі у цих виставах вчив українську мову геніальний російський тенор, тоді вже зовсім немолодий, 56-літній Леонід Собінов. І він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського. Дуже цікаво, що Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм “Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні”, і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: “О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні”. На жаль цей сюжет теж у минулому, бо вже давно не лунають опери Петра Ілліча Чайковського на українських сценах українською мовою.
Сергій Грабовський
І тепер – про останні роки життя Чайковського, які також безпосередньо пов‘язані з Україною. Леся Олійник так закінчує свою розповідь.
Леся Олійник
Чайковський був також у Києві, Одесі, Харкові. Дуже любив Київ, особливо навесні. У листі з Кам‘янки від 7 липня 1880 р. він розповідав про свою любов до цього міста та його історичних пам‘яток – Софіївського собору, Києво-Печерської лаври, до чудових садків і парків на Дніпрі, де композитор просиджував годинами. Під час одного з приїздів до Києва, у 1890 році, Чайковський відвідав Миколу Лисенка і виявив бажання ознайомитися з його оперою “Тарас Бульба”. Він хотів також познайомити з цією оперою російську громадськість і наполягав, щоб Лисенко привіз свій твір у Петербург для постановки в Маріїнському театрі, обіцяючи свою підтримку.
У 1893 році – в останній рік свого життя Чайковський відвідав Україну, де на нього чекали концерти, оперні постановки та вияв величезної любові і слави. В останній приїзд до Одеси композитор дав п‘ять симфонічних концертів. “Ніколи я ще не знав нічого подібного до того, що зазнаю тепер, - писав він у листі. – Мене вшановують тут наче якусь велику людину”. На виклики, що повторювалися неодноразово П.Чайковського виносили на сцену буквально на руках. Прощальний симфонічний концерт (24 січня 1893 р) П.Чайковський дав на користь симфонічного оркестру Одеського міського театру. У ці ж дні в Одесі з тріумфом йшла його опера “Пікова дама”. Брат композитора писав, що навіть відомі паризькі торжества на честь Чайковського у 1888 році блідли перед виявом любові одеситів. У Харкові, куди Петро Ілліч приїхав теж у 1893 р. як диригент власних творів, оркестранти зустріли улюбленого композитора оваціями і стоячи та разом з хором оперного театру виконали “Славу” з першого акту “Мазепи”. Наступного дня П.Чайковський побував у Харківському музичному училищі, де сфотографувався з професорами. Це була остання фотографія в житті композитора.
Максим Стріха
Це була остання фотографія в житті композитора, який був повен сил і зовсім не збирався відходити. І тут ми підходимо до сторінки, яка відома багатьом, але яка досі, безумовно, лишається табу для ширшої публіки і для офіційної пуританської критики. Чайковський належав до тих 5 чи 10% (науковці кажуть по-різному) людства, що дотримувалися нетрадиційної сексуальної орієнтації. Це з погляду тодішньої моралі було непрощенним гріхом. З одного боку всі знали, безумовно, що такі стосунки процвітають в армії, в монастирях, в середовищі юнкерів, але вибачити цього своєму великому композитору Росія не змогла. Більше того було зроблене те, що людина, яку Чайковський любив неминуче загинула в солдатчині. Моральна атмосфера навколо композитора підштовхнула його випити отруту. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Сергій Грабовський
Петро Чайковський чимало встиг. Ще більше він не встиг. Оскільки імперія бачила в ньому передусім банального вірнопідданого дворянина, покликаного бодай позірно дотримуватися правил життя цієї привілейованої верстви деспотичної держави, а вже потім – геніального композитора.
Максим Стріха
Доля ідола переслідувала Чайковського і посмертно. Сталін визначив Чайковського серед канонічних постатей на рівні з постатями пересивнуками і критичними реалістами, так званої з російської літератури. Від так до народу широко йшов канонізований Чайковський, який врешті решт і спонукав сучасного поета Іртєньєва на іронічний віршик.
Люблю Чайковського Петра, Он был заядлый композитор, Могучих звуков инквизитор, Певец народного добра.
Дошкульна пародія на цей офіціозний образ. Насправді Петр Ілліч Чайковський був інший, він був глибоко трагічною людиною. Він був людиною безмежно талановитою, щедрою. Він був людиною російської культури, але людиною, яка ніколи не забувала про своє українське коріння. Людиною, яка була готова підтримувати всі прояви відродження українства, підтримувати і матеріально зборами від своїх концертів і своєю творчістю. Відомо, що незадовго до смерті композитора Олександр Рубець звернувся до нього з проханням створити до 80-річчя від дня народження Шевченка фантазію для оркестру на українській народній мелодії. “Я прошу тебе напиши фантазії на українські теми для оркестру, - читаємо в листі Рубця до Петра Ілліча – чим зробиш велику послугу нам українцям”. Але цим планам завадила смерть, добродійна смерть великого композитора.
Я сподіваюся, що Петро Чайковський ще повернеться на Україну не як офіційний символ, не як постать ім’я якої справедливо носить Київська музична тепер академія, а як композитор твори якого будуть близькі впізнавані, принаймні інтелігентній частині нашої країни.
Сергій Грабовський
Будемо на це сподіватися на це, Максиме. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! 110 років тому пішов з життя великий композитор, біографія та творчість якого нерозривно пов‘язані з Україною. Композитор, якого вбила та сама імперія, котра по смерті зарахувала його до своїх найвизначніших синів. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Петро Ілліч Чайковський. Постать культова, щоправда – для старшого покоління. Бо відтоді, коли добрі музичні передачі практично зникли з українського радіо, і Петро Чайковський, і Микола Лисенко, і Дмитро Бортнянський є для молодого покоління “терра інкогніта”. Петро Чайковський справді був російським композитором, але він походив з козацького роду, з Полтавщини, де й досі, очевидно, живуть його далекі родичі – Чайки. І дальше життя і творчість Петра Чайковського пов‘язані з Україною і тематично, і географічно. Оперу “Черевички” він писав в Низах над Пслом (це не так далеко від Сум). Писав він і в Камінці, і в Браїлові, і українські теми проходять через дуже багато його творів.
Сергій Грабовський
Якраз про українське коріння творчості Чайковського і вестиме мову музикознавець Леся Олійник
Леся Олійник
У дні “траурного ювілею”, як висловився відомий російський критика Вячеслав Каратигін, Петра Ілліча Чайковського не зайве згадати “українські” оази в житті та творчості композитора. Як писав той же Каратигін, “романси Чайковського у своїй більшості досить одноманітні, солодкаві, журливі, проте перейняті глибокою щирістю почуття. Сум з відтінком просвітлення або радість з меланхолійністю”. І тут же дорікає Петру Іллічу, що “національно-епічний струмінь чужий йому і, що геніальної краси російської пісенної мелодії він не розуміє.” А можливо, саме ця журливість, меланхолійність, сум з просвітленням і є знаки художньої ментальності, що їх перейняв Чайковський від української землі?
Максим Стріха
Мені здається, що сама українська природа, мелодика української пісні, яка оточувала композитора упродовж багатьох років не могли не призвести до такого результату. І зацікавленість українською поезією, і українською музикою. Відомо, що 1890 року Чайковський був одним з перших, хто оцінив оперу свого майже однолітка Миколи Лисенка “Тарас Бульба”.
Сергій Грабовський
І знову говорить Леся Олійник.
Леся Олійник
В основу однієї з тем найпопулярнішого свого твору - Першого фортепіанного концерту покладений наспів українських лірників, яких композитор чув у Кам”янці: “Слухав лірні співи сліпих, - писав композитор, - усі сліпі співці в Малоросії співають один і той же вічний мотив. Я почасти скористався цим мотивом”. А хороводну тему фіналу Концерту “Вийди, вийди, Іванку, заспівай нам веснянку” П.Чайковський узяв зі збірника українських народних мелодій відомого фольклориста, збирача народних пісень О.Рубця.
Сергій Грабовський
Ще помітнішими є українські мотиви, ба більше – програмна українськість в другій симфонії Чайковського. Леся Олійник так говорить про цю симфонію.
Леся Олійник
Улітку 1842 р. композитор закінчив у ескізах другу симфонію, названу “Журавель”. У листі до брата в січні 1873 р. Петро Ілліч писав: “Симфонія мала великий успіх, і особливо “Журавель” дістав найпохвальніші відгуки. Честь цього успіху я приписую справжньому композитору цього твору Петрові Герасимовичу (буфетнику в домі Давидових у Кам‘янці), який у той час, як я писав і награвав “Журавля”, весь час підспівував: “Таки, таки дибле, таки, таки щипле”.
В оркестровці композитор імітував звучання сільського оркестру – звичного супутника українських народних гулянь; Ще при житті П.Чайковського вона була названа “Українською симфонією”.
Сергій Грабовський
Українські мотиви відчутні і в інших творах Чайковського. Леся Олійник продовжує свою розповідь:
Леся Олійник
Над увертюрою до “Грози” Островського композитор працював 1864 року в Тростянці, що на Сумщині. Тут же на Сумщині, в селі Низи композитор створив протягом літа оперу “Кузнец Вакула”, відчуваючи, за його ж словами, “справжній наплив натхнення”. До речі, саме в час роботи над цією оперою діяв горезвісний циркуляр міністра Валуєва, спрямований на знищення української культури. В опері яскраво відчутна любов композитора до “українського елементу”, про що він писав у своїх листах з України. Кращі романси Чайковського теж були створені в Україні - в Браїлові. Один з них – “Я ли в поле да не травушка была», написаний на основі тексту популярної української пісні “Чи я в лузі не калиною була”. Зміст цієї пісні – нарікання на нещасну долю сільської жінки, яку силоміць видали заміж за нелюба. Композитор, звичайно, чув цю пісню і в Кам’янці, і в Браїлові.
Ще одне місце на Україні надзвичайно приваблювало композитора – Гранкіно Полтавської губернії. Приїхавши сюди з Німеччини в маєток Конраді, – в останній рік свого життя – Чайковський писав: “Красоти Тіролю, серед яких я прожив тиждень, не дали мені й половини того задоволення, який дав краєвид безмежного степу”. Саме тут він працював над оперою “Мазепа”.
Максим Стріха
Чайковський і українська література. Тема окрема, цікава, іноді несподівана. Відомо, що за життя Чайковський надзвичайно цінував творчість Шевченка. Він написав твір за його поезією “ На вгороді коло броду” у Кам‘янці 1880 року та романс “Садок вишневий коло хати”, щоправда на російський переклад Мея.
Але дуже цікавий посмертний сюжет, пов‘язаний з українською літературою. Коли 1926 року в рамках українізаційної політики з‘явилася державна опера і “Євгенія Онєгіна” було виставлено там по-українському, спеціально для участі у цих виставах вчив українську мову геніальний російський тенор, тоді вже зовсім немолодий, 56-літній Леонід Собінов. І він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського. Дуже цікаво, що Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм “Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні”, і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: “О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні”. На жаль цей сюжет теж у минулому, бо вже давно не лунають опери Петра Ілліча Чайковського на українських сценах українською мовою.
Сергій Грабовський
І тепер – про останні роки життя Чайковського, які також безпосередньо пов‘язані з Україною. Леся Олійник так закінчує свою розповідь.
Леся Олійник
Чайковський був також у Києві, Одесі, Харкові. Дуже любив Київ, особливо навесні. У листі з Кам‘янки від 7 липня 1880 р. він розповідав про свою любов до цього міста та його історичних пам‘яток – Софіївського собору, Києво-Печерської лаври, до чудових садків і парків на Дніпрі, де композитор просиджував годинами. Під час одного з приїздів до Києва, у 1890 році, Чайковський відвідав Миколу Лисенка і виявив бажання ознайомитися з його оперою “Тарас Бульба”. Він хотів також познайомити з цією оперою російську громадськість і наполягав, щоб Лисенко привіз свій твір у Петербург для постановки в Маріїнському театрі, обіцяючи свою підтримку.
У 1893 році – в останній рік свого життя Чайковський відвідав Україну, де на нього чекали концерти, оперні постановки та вияв величезної любові і слави. В останній приїзд до Одеси композитор дав п‘ять симфонічних концертів. “Ніколи я ще не знав нічого подібного до того, що зазнаю тепер, - писав він у листі. – Мене вшановують тут наче якусь велику людину”. На виклики, що повторювалися неодноразово П.Чайковського виносили на сцену буквально на руках. Прощальний симфонічний концерт (24 січня 1893 р) П.Чайковський дав на користь симфонічного оркестру Одеського міського театру. У ці ж дні в Одесі з тріумфом йшла його опера “Пікова дама”. Брат композитора писав, що навіть відомі паризькі торжества на честь Чайковського у 1888 році блідли перед виявом любові одеситів. У Харкові, куди Петро Ілліч приїхав теж у 1893 р. як диригент власних творів, оркестранти зустріли улюбленого композитора оваціями і стоячи та разом з хором оперного театру виконали “Славу” з першого акту “Мазепи”. Наступного дня П.Чайковський побував у Харківському музичному училищі, де сфотографувався з професорами. Це була остання фотографія в житті композитора.
Максим Стріха
Це була остання фотографія в житті композитора, який був повен сил і зовсім не збирався відходити. І тут ми підходимо до сторінки, яка відома багатьом, але яка досі, безумовно, лишається табу для ширшої публіки і для офіційної пуританської критики. Чайковський належав до тих 5 чи 10% (науковці кажуть по-різному) людства, що дотримувалися нетрадиційної сексуальної орієнтації. Це з погляду тодішньої моралі було непрощенним гріхом. З одного боку всі знали, безумовно, що такі стосунки процвітають в армії, в монастирях, в середовищі юнкерів, але вибачити цього своєму великому композитору Росія не змогла. Більше того було зроблене те, що людина, яку Чайковський любив неминуче загинула в солдатчині. Моральна атмосфера навколо композитора підштовхнула його випити отруту. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Сергій Грабовський
Петро Чайковський чимало встиг. Ще більше він не встиг. Оскільки імперія бачила в ньому передусім банального вірнопідданого дворянина, покликаного бодай позірно дотримуватися правил життя цієї привілейованої верстви деспотичної держави, а вже потім – геніального композитора.
Максим Стріха
Доля ідола переслідувала Чайковського і посмертно. Сталін визначив Чайковського серед канонічних постатей на рівні з постатями пересивнуками і критичними реалістами, так званої з російської літератури. Від так до народу широко йшов канонізований Чайковський, який врешті решт і спонукав сучасного поета Іртєньєва на іронічний віршик.
Люблю Чайковського Петра, Он был заядлый композитор, Могучих звуков инквизитор, Певец народного добра.
Дошкульна пародія на цей офіціозний образ. Насправді Петр Ілліч Чайковський був інший, він був глибоко трагічною людиною. Він був людиною безмежно талановитою, щедрою. Він був людиною російської культури, але людиною, яка ніколи не забувала про своє українське коріння. Людиною, яка була готова підтримувати всі прояви відродження українства, підтримувати і матеріально зборами від своїх концертів і своєю творчістю. Відомо, що незадовго до смерті композитора Олександр Рубець звернувся до нього з проханням створити до 80-річчя від дня народження Шевченка фантазію для оркестру на українській народній мелодії. “Я прошу тебе напиши фантазії на українські теми для оркестру, - читаємо в листі Рубця до Петра Ілліча – чим зробиш велику послугу нам українцям”. Але цим планам завадила смерть, добродійна смерть великого композитора.
Я сподіваюся, що Петро Чайковський ще повернеться на Україну не як офіційний символ, не як постать ім’я якої справедливо носить Київська музична тепер академія, а як композитор твори якого будуть близькі впізнавані, принаймні інтелігентній частині нашої країни.
Сергій Грабовський
Будемо на це сподіватися на це, Максиме. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
