Київ, 6 листопада 2003 року.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
І молився за душі померлих, за які більше ніхто не міг помолитись: за Франца, Лукача, старого Бєду, французького інженера, Лоці, растаманів, сліпого убивцю, його дитину, орнітолога, Штефана, Нанашку, посла Стефаника, посла Логодинського, художника Труша, художника Перфецького, інструктора з виживання, босняка-капітана, четаря Пеленського, сотника Дідушка, сотника Букшованого, полковника Колодзінського, генерала Тарнавського, своїх негритянок, Северина, молодшого Млинарського, дочку папи римського, Брема, Вітгенштайна, циганських трубачів, Анну, Анну й Анну...
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Ганна Стеців
Власне, до вище наведеного переліку з роману Тараса Прохаська вартувало б додати пару слів про те, що письменника цього дедалі більше перекладають на інші мови, а старіші і новоспечені видавництва мучать своїми пропозиціями. Багато, хто з нині сущих читачів, вважають його культовою персоною, а представники численного графоманського племені через неповторність стилю Тараса покинули думку не тільки про плагіат, а й будь-які форми наслідування.
Розмову з цим представником старого галицького роду спеціально для “Альтернативи” записав наш Івано-Франківський колега Іван Костюк. Модерує Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович.
Іван Костюк
Тарасе, як ти оцінюєш неабияку увагу до своєї творчості впродовж останніх років?
Тарас Прохасько
Мені подобається, що те, що я написав, на нього звертають увагу. Напевне, то є умовою, при якій хочеться писати. Я не належу до тих авторів, які могли б писати для самих себе чи у шухляду. Це не є для мене якимось способом самореалізації. Мені ходить то, щоб воно читалося. І саме тому мені до вподоби, що моє писання читають. З іншого боку, я не хотів би перетворитися на об’єкт журналістської уваги, коли не йдеться про прочитання, а коли культивуються якісь історії.
Я цілком усвідомлюю, що то не є література, яку було б слід вимагати для обов’язкового читання. Це не є щось таке, що легко читається чи залюбки читається всіма. Я вже давно для себе з’ясував, що найбільша радість літератора полягає в його здатності вербалізувати те, що є на рівні відчуттів у багатьох людей. І от коли читач почує це у вигляді слів, зрозумівши, що саме я сприймав, думав, відчував, то тоді проявляється така собі сатисфакція як автора.
Андрій Охрімович
Себастьян чомусь страшенно вірив у перемогу Карпатської України, бо сюжет видавався дуже вдалим.
Йому залежало, щоб українська справа починалася саме у Центральній Європі. Хоча відомо, як представник польової розвідки штабу Карпатської Січі, який їздив тоді у автобусі-барі Транскарпатією, чистий націоналіст, доповідав командуючому Климпушеві про своє переконання, що Себастьян керується скорше ідеєю ландшафтів, ніж ідеєю нації.
Може і так, бо Себастьян трохи охолов, коли ознайомився з планами уряду про лісову політику і побачив, як громадяни використовують автономію, передовсім для нищення лісу, води і каміння.
Зрештою, питання лісу і деревини завжди було у цих краях визначальним.
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
Як виникла ідея проекту “Інший формат”, який був відзначений на цьогорічному форумі книговидавців у Львові?
Тарас Прохасько
Ідея була двостороння. Тобто у мене була своя еволюція цієї ідеї, а у Василя Іваночка, видавця, директора видання “Лілія НВ”, була якась своя еволюція цього. І, врешті, минулого року восени ми заговорили про те разом. Мені доля уділила спілкуватися зі страшенно талановитими людьми.
З іншого боку, фатальна особливість моєї пам’яті полягає в тому, що, віддаляючись від якого матеріального предмету і наближаючись до плинніших сфер, гірше запам’ятовується все. Скажімо, ще теми розмови я можу якось запам’ятати, а як воно подавалося, цього я пригадати не можу. І мені було дуже шкода, що воно кудись минає, бо я багато раз чув, як під час розмов зі мною люди згадували про такі речі, на які я не натикався навіть у їхній творчості. Тобто мені здавалося, що, крім дуже гарної, дуже значної літератури ці люди роблять ще от щоденні шедеври.
Еволюція іншого формату – це було, власне, прагнення зафіксувати розмовну мову, розмовне мислення, проговорене мислення тих людей, яких я шаную, яких я вважаю справді добрими творцями чи, можливо, потрібними для теперішньої ситуації. Мені боліло дуже те, що в Україні відсутня культура персональної заявленої позиції, проговореної позиції. І Василь Іваночка також думав про те, як розширити спектр цих речей, які він видає. Зрештою, ми зійшлися на цьому. Я вже тоді продумав, як це технічно робити. Юрко Іздрик подарував нам назву “Інший формат”. А тепер я є виконавцем, слухачем в цих бесідах.
Іван Костюк
Скільки книг “Іншого формату” вже підготовлено, бо я думаю, що не всі слухачі про це знають, і які книги ще планується підготувати і видати?
Тарас Прохасько
Наразі видано 4-и книжки: Олег Лишега, Юрко Андрухович, Юрко Іздрик і Оксана Забужко. Крім того, цілковито готовими до друку є розмови з отцем Борисом Гудзяком, ректором Львівської духовної академії, з істориком Ярославом Грицаком, з поетом Василем Герасим’юком і з письменником, публіцистом, есеїстом, політологом Миколою Рябчуком.
Ганна Стеців
Свої спостереження Себастьян надсилав Непростим на звичайних поштових картках. Їхній тайнопис можна було назвати непрозою. Послання не укладалися в нормальні речення, а містили скорочений запис певного визначення, яким він давав назву чомусь пережитому: подіям, враженням, дням, людям, історіям, відчуттям, ідеям, цілим мікроперіодам.
Непрості розшифровували непрозу, вміючи уявляти собі навіть більше (щоправда, іноді цілком інше), ніж знав Себастьян.
Поштівки він складав під каменем біля виїзду з Ялівця. Старий Бєда, час від часу приїжджаючи на своєму панцернику, забирав їх і вже сам адресував Непростим – він завжди знав, де вони мандрують, і пошта чекала їх у місцях ночівлі...
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
Ти як автор, як ти вважаєш, на чому ґрунтується успіх твого роману “Непрості”?
Тарас Прохасько
Мені здається, що тут використані якісь такі речі, за якими в певному сенсі спрагли українські читачі, принаймні у власній літературі. Такі речі є у літературах імпортованих, а у власній літературі їх замало. Зрештою, тут має місце ще якась відвага, бо доступ до певних тем був закритий, і про них не говорилося. І мені здається, що цей текст є однією з перших модерних спроб потрактування міфології і космосу українських Карпат, бо українські Карпати раніше подавалися в такому побутивістському, етнографічному ключі. І от це - одна з небагатьох, напевне, модерних спроб створити страшенно сучасну за виглядом, але дуже гармонічну за своєю космогонічною схемою картину українських Карпат.
Іван Костюк
Ти – автор, який має чітко виражений власний стиль. Вже зараз літературні критики, журналісти намагаються якось дефініціювати це, і навіть розмови йдуть про своєрідний феномен Прохаська.
Тарас Прохасько
Я не можу собі уявити, як це все виглядає ззовні. І, зрештою, маю достатньо щастя не в змозі зрозуміти, як це робиться зсередини. Тобто я можу розказати про такі речі, наприклад, від якої до якої години пишеться твір, які слова чи які діалекти вживаються, про що основні теми, але як воно насправді все виходить, я не можу сказати. Знову ж таки, я не можу уявити собі сприйняття дійсне, реальне іншими людьми того, що пройшло через мене. Йдеться не про те, що я відчував під час писання, чи про що я думав, а йдеться в літературі про те, як лишень це сприймає той чи інший читач.
Андрій Охрімович
Оглянувши рисунок, Себастьян почав думати про те, як штик заходить в тіло. З того часу він безперервно відчував щось таке. Його колять. Він коле. Шабля розтинає шкіру. Гоїться рана. Іде по полі серед ще живих, але вже вбитих. Повільно вмирає від кулі в живіт. Болото під черевиками. Переходи в колоні. Переправи в холодній воді. Гнійні рани прочищаються брудними пальцями. Обдерті вояки. Дощівка і багно в окопах. Колеса возів треба підпихати. Рубаються дерева на дорогу. Вибухи поряд. Треба лежати. Дерева тріскаються. Колони втікачів. Повішені в садах. Повзти у снігах. Вертаються білими горбами чорні постаті. Випалені поля. Запалені очі. Від спання у холоді болять м’язи. Попечені руки. Біль, неспання, холод. Постійні зусилля і напруження, без яких навіть здобування їжі стає нецікавим. Все це відчувала і Анна. Перший раз у світі – точно так само відчувають двоє.
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
Як ти вважаєш, що зараз бракує сучасній українській літературі?
Тарас Прохасько
Мені здається, що бракує лагідної доброти. Тому, що ми маємо страшенно дотепну або страшенно їдку літературу, або маємо абсолютно паралельну літературу (традицію ще давніших років, коли там нібито йдеться про добро, але воно якесь сумне). Бракує лагідних, добрих, вирозумілих історій, які не нарікали б на життя і не тікали б від того, що є насправді. Тобто мені здається, що бракує передовсім не тем чи підходів в літературі, а бракує авторів, які люблять життя. Мені здається, що вся література поділена на тих, хто життя любить, і на тих, хто життя не любить. Цілком зрозуміло, що ті, котрі життя люблять, набагато рідше стають письменниками і пишуть значно менше, тому що в них немає на те часу – вони люблять життя.
Іван Костюк
Яке твоє враження від недавньої кількаденної творчої поїздки до Німеччини?
Тарас Прохасько
Німеччина дуже гарна. Там можна пізнати дуже цікаві і приємні речі. Проте вона не є нічим краще від України, від нашого краю. Найбільше враження – це, справді, те, що від себе нікуди втекти неможливо. Якщо людині щось недобре, то їй не допоможуть ніякі подорожі - вона так само скоро побачить усі жахи німецькі, як вона відчуває жахи українські. Коли ж людині добре, то вона бачить, що Німеччина так само гарна, як і Україна, і їй так само там добре, як і в Україні. Проте немає в такому разі кудись втікати, залишати ту ж Україну. І більше того, так само можна взагалі нікуди не виїжджати, а просто бути в Україні.
Ганна Стеців
Орнітологія поволі переросла в орнітофілію – він навчився кохатися з усіма птахами, що відкладали хоч трохи більші яйця. Вони любилися на найвищих верхах, де довкола обертається саме небо, а вся земля зменшується до непорушної опори для ніг. Птахи віддавалися йому мовчки, лиш закидаючи голови і широко роззявляючи дзьоби, ледве стримуючись, щоб не почули їхні самці. А ті ненавиділи орнітолога, який кохав птахів – орнітолог завжди ходив у оточенні нервової зграйки пташиних самців, які викрикували нелюдськими голосами. Коханці моїх коханок – називав їх орнітолог іронічно...
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
І, врешті, традиційне запитання: над чим ти зараз працюєш?
Тарас Прохасько
Тепер моєю мрією, яку я хотів би зреалізувати навіть ще в цьому році, є здійснення кількаденної подорожі по занедбаніших у соціальному відношенні місцях українських Карпат. Зустрічі з людьми, ночування в тих людей, вислуховування їхніх історій. Це немає бути публіцистика, а це має бути історія кількаденної подорожі у нібито знайомий і близький, але разом з тим страшенно чужий і екзотичний для мене світ.
Андрій Охрімович
Люблю її, а не себе, а вона є, завжди десь є, така сама гарна. Добре хоч десь когось мати. Хоча б для того, щоб було кому розказати історію дня, який варто заради цього прожити.
Ганна Стеців
На цьому все. Нинішній випуск “Альтернативи” готували письменник Тарас Прохасько та журналіст Іван Костюк. Модерувала Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
І молився за душі померлих, за які більше ніхто не міг помолитись: за Франца, Лукача, старого Бєду, французького інженера, Лоці, растаманів, сліпого убивцю, його дитину, орнітолога, Штефана, Нанашку, посла Стефаника, посла Логодинського, художника Труша, художника Перфецького, інструктора з виживання, босняка-капітана, четаря Пеленського, сотника Дідушка, сотника Букшованого, полковника Колодзінського, генерала Тарнавського, своїх негритянок, Северина, молодшого Млинарського, дочку папи римського, Брема, Вітгенштайна, циганських трубачів, Анну, Анну й Анну...
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Ганна Стеців
Власне, до вище наведеного переліку з роману Тараса Прохаська вартувало б додати пару слів про те, що письменника цього дедалі більше перекладають на інші мови, а старіші і новоспечені видавництва мучать своїми пропозиціями. Багато, хто з нині сущих читачів, вважають його культовою персоною, а представники численного графоманського племені через неповторність стилю Тараса покинули думку не тільки про плагіат, а й будь-які форми наслідування.
Розмову з цим представником старого галицького роду спеціально для “Альтернативи” записав наш Івано-Франківський колега Іван Костюк. Модерує Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович.
Іван Костюк
Тарасе, як ти оцінюєш неабияку увагу до своєї творчості впродовж останніх років?
Тарас Прохасько
Мені подобається, що те, що я написав, на нього звертають увагу. Напевне, то є умовою, при якій хочеться писати. Я не належу до тих авторів, які могли б писати для самих себе чи у шухляду. Це не є для мене якимось способом самореалізації. Мені ходить то, щоб воно читалося. І саме тому мені до вподоби, що моє писання читають. З іншого боку, я не хотів би перетворитися на об’єкт журналістської уваги, коли не йдеться про прочитання, а коли культивуються якісь історії.
Я цілком усвідомлюю, що то не є література, яку було б слід вимагати для обов’язкового читання. Це не є щось таке, що легко читається чи залюбки читається всіма. Я вже давно для себе з’ясував, що найбільша радість літератора полягає в його здатності вербалізувати те, що є на рівні відчуттів у багатьох людей. І от коли читач почує це у вигляді слів, зрозумівши, що саме я сприймав, думав, відчував, то тоді проявляється така собі сатисфакція як автора.
Андрій Охрімович
Себастьян чомусь страшенно вірив у перемогу Карпатської України, бо сюжет видавався дуже вдалим.
Йому залежало, щоб українська справа починалася саме у Центральній Європі. Хоча відомо, як представник польової розвідки штабу Карпатської Січі, який їздив тоді у автобусі-барі Транскарпатією, чистий націоналіст, доповідав командуючому Климпушеві про своє переконання, що Себастьян керується скорше ідеєю ландшафтів, ніж ідеєю нації.
Може і так, бо Себастьян трохи охолов, коли ознайомився з планами уряду про лісову політику і побачив, як громадяни використовують автономію, передовсім для нищення лісу, води і каміння.
Зрештою, питання лісу і деревини завжди було у цих краях визначальним.
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
Як виникла ідея проекту “Інший формат”, який був відзначений на цьогорічному форумі книговидавців у Львові?
Тарас Прохасько
Ідея була двостороння. Тобто у мене була своя еволюція цієї ідеї, а у Василя Іваночка, видавця, директора видання “Лілія НВ”, була якась своя еволюція цього. І, врешті, минулого року восени ми заговорили про те разом. Мені доля уділила спілкуватися зі страшенно талановитими людьми.
З іншого боку, фатальна особливість моєї пам’яті полягає в тому, що, віддаляючись від якого матеріального предмету і наближаючись до плинніших сфер, гірше запам’ятовується все. Скажімо, ще теми розмови я можу якось запам’ятати, а як воно подавалося, цього я пригадати не можу. І мені було дуже шкода, що воно кудись минає, бо я багато раз чув, як під час розмов зі мною люди згадували про такі речі, на які я не натикався навіть у їхній творчості. Тобто мені здавалося, що, крім дуже гарної, дуже значної літератури ці люди роблять ще от щоденні шедеври.
Еволюція іншого формату – це було, власне, прагнення зафіксувати розмовну мову, розмовне мислення, проговорене мислення тих людей, яких я шаную, яких я вважаю справді добрими творцями чи, можливо, потрібними для теперішньої ситуації. Мені боліло дуже те, що в Україні відсутня культура персональної заявленої позиції, проговореної позиції. І Василь Іваночка також думав про те, як розширити спектр цих речей, які він видає. Зрештою, ми зійшлися на цьому. Я вже тоді продумав, як це технічно робити. Юрко Іздрик подарував нам назву “Інший формат”. А тепер я є виконавцем, слухачем в цих бесідах.
Іван Костюк
Скільки книг “Іншого формату” вже підготовлено, бо я думаю, що не всі слухачі про це знають, і які книги ще планується підготувати і видати?
Тарас Прохасько
Наразі видано 4-и книжки: Олег Лишега, Юрко Андрухович, Юрко Іздрик і Оксана Забужко. Крім того, цілковито готовими до друку є розмови з отцем Борисом Гудзяком, ректором Львівської духовної академії, з істориком Ярославом Грицаком, з поетом Василем Герасим’юком і з письменником, публіцистом, есеїстом, політологом Миколою Рябчуком.
Ганна Стеців
Свої спостереження Себастьян надсилав Непростим на звичайних поштових картках. Їхній тайнопис можна було назвати непрозою. Послання не укладалися в нормальні речення, а містили скорочений запис певного визначення, яким він давав назву чомусь пережитому: подіям, враженням, дням, людям, історіям, відчуттям, ідеям, цілим мікроперіодам.
Непрості розшифровували непрозу, вміючи уявляти собі навіть більше (щоправда, іноді цілком інше), ніж знав Себастьян.
Поштівки він складав під каменем біля виїзду з Ялівця. Старий Бєда, час від часу приїжджаючи на своєму панцернику, забирав їх і вже сам адресував Непростим – він завжди знав, де вони мандрують, і пошта чекала їх у місцях ночівлі...
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
Ти як автор, як ти вважаєш, на чому ґрунтується успіх твого роману “Непрості”?
Тарас Прохасько
Мені здається, що тут використані якісь такі речі, за якими в певному сенсі спрагли українські читачі, принаймні у власній літературі. Такі речі є у літературах імпортованих, а у власній літературі їх замало. Зрештою, тут має місце ще якась відвага, бо доступ до певних тем був закритий, і про них не говорилося. І мені здається, що цей текст є однією з перших модерних спроб потрактування міфології і космосу українських Карпат, бо українські Карпати раніше подавалися в такому побутивістському, етнографічному ключі. І от це - одна з небагатьох, напевне, модерних спроб створити страшенно сучасну за виглядом, але дуже гармонічну за своєю космогонічною схемою картину українських Карпат.
Іван Костюк
Ти – автор, який має чітко виражений власний стиль. Вже зараз літературні критики, журналісти намагаються якось дефініціювати це, і навіть розмови йдуть про своєрідний феномен Прохаська.
Тарас Прохасько
Я не можу собі уявити, як це все виглядає ззовні. І, зрештою, маю достатньо щастя не в змозі зрозуміти, як це робиться зсередини. Тобто я можу розказати про такі речі, наприклад, від якої до якої години пишеться твір, які слова чи які діалекти вживаються, про що основні теми, але як воно насправді все виходить, я не можу сказати. Знову ж таки, я не можу уявити собі сприйняття дійсне, реальне іншими людьми того, що пройшло через мене. Йдеться не про те, що я відчував під час писання, чи про що я думав, а йдеться в літературі про те, як лишень це сприймає той чи інший читач.
Андрій Охрімович
Оглянувши рисунок, Себастьян почав думати про те, як штик заходить в тіло. З того часу він безперервно відчував щось таке. Його колять. Він коле. Шабля розтинає шкіру. Гоїться рана. Іде по полі серед ще живих, але вже вбитих. Повільно вмирає від кулі в живіт. Болото під черевиками. Переходи в колоні. Переправи в холодній воді. Гнійні рани прочищаються брудними пальцями. Обдерті вояки. Дощівка і багно в окопах. Колеса возів треба підпихати. Рубаються дерева на дорогу. Вибухи поряд. Треба лежати. Дерева тріскаються. Колони втікачів. Повішені в садах. Повзти у снігах. Вертаються білими горбами чорні постаті. Випалені поля. Запалені очі. Від спання у холоді болять м’язи. Попечені руки. Біль, неспання, холод. Постійні зусилля і напруження, без яких навіть здобування їжі стає нецікавим. Все це відчувала і Анна. Перший раз у світі – точно так само відчувають двоє.
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
Як ти вважаєш, що зараз бракує сучасній українській літературі?
Тарас Прохасько
Мені здається, що бракує лагідної доброти. Тому, що ми маємо страшенно дотепну або страшенно їдку літературу, або маємо абсолютно паралельну літературу (традицію ще давніших років, коли там нібито йдеться про добро, але воно якесь сумне). Бракує лагідних, добрих, вирозумілих історій, які не нарікали б на життя і не тікали б від того, що є насправді. Тобто мені здається, що бракує передовсім не тем чи підходів в літературі, а бракує авторів, які люблять життя. Мені здається, що вся література поділена на тих, хто життя любить, і на тих, хто життя не любить. Цілком зрозуміло, що ті, котрі життя люблять, набагато рідше стають письменниками і пишуть значно менше, тому що в них немає на те часу – вони люблять життя.
Іван Костюк
Яке твоє враження від недавньої кількаденної творчої поїздки до Німеччини?
Тарас Прохасько
Німеччина дуже гарна. Там можна пізнати дуже цікаві і приємні речі. Проте вона не є нічим краще від України, від нашого краю. Найбільше враження – це, справді, те, що від себе нікуди втекти неможливо. Якщо людині щось недобре, то їй не допоможуть ніякі подорожі - вона так само скоро побачить усі жахи німецькі, як вона відчуває жахи українські. Коли ж людині добре, то вона бачить, що Німеччина так само гарна, як і Україна, і їй так само там добре, як і в Україні. Проте немає в такому разі кудись втікати, залишати ту ж Україну. І більше того, так само можна взагалі нікуди не виїжджати, а просто бути в Україні.
Ганна Стеців
Орнітологія поволі переросла в орнітофілію – він навчився кохатися з усіма птахами, що відкладали хоч трохи більші яйця. Вони любилися на найвищих верхах, де довкола обертається саме небо, а вся земля зменшується до непорушної опори для ніг. Птахи віддавалися йому мовчки, лиш закидаючи голови і широко роззявляючи дзьоби, ледве стримуючись, щоб не почули їхні самці. А ті ненавиділи орнітолога, який кохав птахів – орнітолог завжди ходив у оточенні нервової зграйки пташиних самців, які викрикували нелюдськими голосами. Коханці моїх коханок – називав їх орнітолог іронічно...
(Тарас Прохасько. Роман “Непрості”.)
Іван Костюк
І, врешті, традиційне запитання: над чим ти зараз працюєш?
Тарас Прохасько
Тепер моєю мрією, яку я хотів би зреалізувати навіть ще в цьому році, є здійснення кількаденної подорожі по занедбаніших у соціальному відношенні місцях українських Карпат. Зустрічі з людьми, ночування в тих людей, вислуховування їхніх історій. Це немає бути публіцистика, а це має бути історія кількаденної подорожі у нібито знайомий і близький, але разом з тим страшенно чужий і екзотичний для мене світ.
Андрій Охрімович
Люблю її, а не себе, а вона є, завжди десь є, така сама гарна. Добре хоч десь когось мати. Хоча б для того, щоб було кому розказати історію дня, який варто заради цього прожити.
Ганна Стеців
На цьому все. Нинішній випуск “Альтернативи” готували письменник Тарас Прохасько та журналіст Іван Костюк. Модерувала Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
