Нью-Йорк, 10 листопада 2003 року.
Юрій Дулерайн
Конференція відбулася під егідою знаменитого Гаріманівського інституту міжнародних студій Колумбійського університету. Цей інститут ім. Гарімана запросив до участі науковців: істориків, архівістів, політологів зі США, Канади, України. До організації цієї конференції причетні також Українська АН у США, Шевченківське наукове товариство в Нью-Йорку, українське представництво при ООН та Український конгресовий комітет Америки.
Професор Колумбійського університету Марк фон Гаген у вступному слові назвав голод в Україні чи не найтяжчим злочином сталінського режиму, що голод було організовано з метою подолати народний опір колективізації та створенню колгоспів. Для України то була національна катастрофа велетенського обсягу. Вона коштувала життя мільйонам українських селян, в яких режим вилучав запаси збіжжя і прирікав на голодну смерть.
Учасники слухали доповіді та обговорювали три головні теми:
1.Сучасна національна та міжнародна реакція на штучний голод.
2. Політика визнання факту: архівні документи про голод, опубліковані після розвалу СРСР.
3. Голодомор у спогадах сучасників і у творах мистецтва.
Посол України в ООН Валерій Кучинський розповідав про діяльність українського уряду і дипломатів в ООН з метою ухвалення відповідної резолюції Генеральної Асамблеї.
Валерій Кучинський
Сьогодні в третьому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, а завтра на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї буде ухвалена спільна заява-декларація, в якій засуджується вперше в історії ООН тоталітарний стан всіх режимів, які існували в Україні.
Юрій Дулерайн
Американський історик Джеймс Мейс, який брав участь в роботі комісії конгресу США, що у 80-х роках збирала свідчення американських українців, які пережили голодомор, порівнював ці засідання зі слуханнями у ВР України.
Виступив на конференції в Колумбійському університеті також директор Центрального державного архіву в Києві Володимир Лозицький з доповіддю про віддзеркалення голоду у документах КПУ. Київ знав все про трагедію голодомору, але мовчав.
Йшлося на конференції також про ганебну для газети “New York Times” діяльність її московського кореспондента в 30-ті роки Уолтера Дюранті, який свідомо замовчував голодомор, хоча подорожував Україною і бачив страшні картини голоду. За тодішні репортажі з СРСР Дюранті отримав престижну Пуліцерівську премію, яку тепер канадські та американські українці, а також історики вимагають відібрати, хай навіть і посмертно. Та й сама газета нині соромиться.
Френк Річ, коментатор “New York Times”, що віддзеркалює погляди ліберальної лівиці, пише таке: “Те, що Уолт Дюранті отримав Пуліцерівську премію за 1932 рік як закордонний кореспондент в СРСР, є плямою на репутації “New York Times”. Поки що Пуліцерівська рада остаточного рішення не зробила.
Що бачив Дюранті, що він знав про трагедію України, що він її замовчував, показує нинішня виставка в Колумбійському університеті, де можна бачити фотографії, копії документів сталінського режиму і накази про вилучення хліба в селян.
Юрій Дулерайн
Конференція відбулася під егідою знаменитого Гаріманівського інституту міжнародних студій Колумбійського університету. Цей інститут ім. Гарімана запросив до участі науковців: істориків, архівістів, політологів зі США, Канади, України. До організації цієї конференції причетні також Українська АН у США, Шевченківське наукове товариство в Нью-Йорку, українське представництво при ООН та Український конгресовий комітет Америки.
Професор Колумбійського університету Марк фон Гаген у вступному слові назвав голод в Україні чи не найтяжчим злочином сталінського режиму, що голод було організовано з метою подолати народний опір колективізації та створенню колгоспів. Для України то була національна катастрофа велетенського обсягу. Вона коштувала життя мільйонам українських селян, в яких режим вилучав запаси збіжжя і прирікав на голодну смерть.
Учасники слухали доповіді та обговорювали три головні теми:
1.Сучасна національна та міжнародна реакція на штучний голод.
2. Політика визнання факту: архівні документи про голод, опубліковані після розвалу СРСР.
3. Голодомор у спогадах сучасників і у творах мистецтва.
Посол України в ООН Валерій Кучинський розповідав про діяльність українського уряду і дипломатів в ООН з метою ухвалення відповідної резолюції Генеральної Асамблеї.
Валерій Кучинський
Сьогодні в третьому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, а завтра на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї буде ухвалена спільна заява-декларація, в якій засуджується вперше в історії ООН тоталітарний стан всіх режимів, які існували в Україні.
Юрій Дулерайн
Американський історик Джеймс Мейс, який брав участь в роботі комісії конгресу США, що у 80-х роках збирала свідчення американських українців, які пережили голодомор, порівнював ці засідання зі слуханнями у ВР України.
Виступив на конференції в Колумбійському університеті також директор Центрального державного архіву в Києві Володимир Лозицький з доповіддю про віддзеркалення голоду у документах КПУ. Київ знав все про трагедію голодомору, але мовчав.
Йшлося на конференції також про ганебну для газети “New York Times” діяльність її московського кореспондента в 30-ті роки Уолтера Дюранті, який свідомо замовчував голодомор, хоча подорожував Україною і бачив страшні картини голоду. За тодішні репортажі з СРСР Дюранті отримав престижну Пуліцерівську премію, яку тепер канадські та американські українці, а також історики вимагають відібрати, хай навіть і посмертно. Та й сама газета нині соромиться.
Френк Річ, коментатор “New York Times”, що віддзеркалює погляди ліберальної лівиці, пише таке: “Те, що Уолт Дюранті отримав Пуліцерівську премію за 1932 рік як закордонний кореспондент в СРСР, є плямою на репутації “New York Times”. Поки що Пуліцерівська рада остаточного рішення не зробила.
Що бачив Дюранті, що він знав про трагедію України, що він її замовчував, показує нинішня виставка в Колумбійському університеті, де можна бачити фотографії, копії документів сталінського режиму і накази про вилучення хліба в селян.
