Київ, 11 листопада 2003 року.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! 295 років тому Російська православна Церква проголосила анафему людині, котра зробила цій Церкві дуже багато добра. У свою чергу, ця анафема була проголошена з волі людини, котра ставилася до християнства відверто блюзнірськи. От такий парадокс, який ми спробуємо дослідити сьогодні. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Іван Мазепа. Ми звикли говорити про нього здебільшого як про політика, одного з найблискучіших і найтрагічніших гетьманів України. Але Іван Мазепа є ще і одним із творців сучасної української літературної мови, бо ж народна пам’ять приписує йому досі відому пісню “Ой, горе тій чайці, чайці-небозі”, патріотичний вірш “Всі покою щиро прагнуть, та не в оден гуж все тягнуть”, і нарешті Іван Мазепа є безсумнівним автором низки зворушливих листів писаних до Мотрони Кочубеївни, прообразу пушкінської Марії.
Іван Мазепа дав напівофіційну назву цілому періоду української культури, насамперед архітектури – “мазепинське бароко”. Це справді свій неповторний стиль, і не тільки в архітектурі, а й у духовному житті тодішньої України, як ніколи інтенсивному.
Сергій Грабовський
Надамо слово експерту - професору Дмитру Горбачову, провідному знавцю доби українського бароко.
Дмитро Горбачов
В Україні так багато було його церков, що навіть після анахтемування все одно портрети Мазепи висіли на стінах тих церков. Це колись здивувало Миколу І, який побачив в одній із київських церков портрет мазепи і запитався, а чому він тут?
Тому що засновник нашого храму, - відповів священик.
Але Ви за нього молитеся?
Молимося, як за засновника храму.
Але у тиждень православ’я Ви його виклинаєте?
Виклинаємо Ваша Величність.
Дивно? – промовив імператор. І моляться і виклинають.
На жаль, Московська церква при всіх її можливо гідностях християнських, все ж таки заражено гріхом нетерпимості і до Мазепи, так само і досі вона нетерпима. Його величезний внесок в культуру православну незаперечний. Цей внесок тим більший, що Мазепа був європеїзатор. І він прищеплював, сказати, західні, духовні технології, комплекси до православ’я, і в Україні витворився, отакий симбіоз, своєрідна культурна унія кращих здобутків західної культури і кращих здобутків візантійсько-православної культури.
Максим Стріха
Сьогодні ми ледве чи можемо належно осягнути інтенсивність, культурного життя України межі ХVІІ-ХVІІІ століття. Це була доба диспутів у Києво-Могилянській академії, яка підтвердила саме за Мазепи свій академічний статус. Це була доба блискучої драматургії. Це була доба прекрасної поезії, скажімо, Іван Величковський, автор відомої поетики, перекладає тоді книжною українською латиномовні епіграми англійця Оуена, і робить передмову, що це перекладається не просто так, а для пожиточності малоросійської Вітчизни, “нашої”. Але безумовно, насамперед поняття “мазепинське бароко” уособлюється для нас із архітектурою.
Доба Івана Мазепи принесла Києву декілька блискучих пам’яток. Насамперед, згадують дві – це Богоявленський Собор на Подолі, центральний собор того братства навколо якого було утворено Києво-Могилянську академію. Блискуча пам’ятка велична, з елементами західними, про які говорив Дмитро Омелянович Горбачов. І інша, так само велична, хоча і старіша пам’ятка на Печерську – “військовий Микола”. Обидві пам’ятки були зруйновані у 1930-ті.
Сергій Грабовський
Максиме, може, несподіване запитання, але все ж таки: чи справді Іван Мазепа був ревним християнином, чи це була така собі гра, звичайна для чималого числа політиків навіть у ті часи?
Максим Стріха
Сергію, дуже важко влізти в чиєсь серце, але є один документ, який незаперечно належить гетьманові. Це вже згадувані мною листи до Мотрони Кочубеївни. І безумовно, з них постає людина релігійна, яка боїться гріха цього пізнього, хоча дуже красивого кохання, яка перейнята великими моральними сумнівами. Мені важко говорити, чи була в діях і вчинках гетьмана якась поза, але ті джерела, які дійшли до нас дозволяють все-таки стверджувати, що насамперед він був щирим християнином і поняття нагорної проповіді не були для нього порожніми.
Сергій Грабовський
А чи зрадив узагалі когось Іван Мазепа, як це вчили ми з тобою у шкільних підручниках совєтського часу, та і досі це розказують учням у частині шкіл на сході і півдні України?
Максим Стріха
Сергію, знаєш, в мене є такий дитячий спогад від відвідин Полтавської битви в Полтаві. Це десь було на початку 70-тих років. Старший товариш мого батька, який нині є академіком, поставив екскурсоводці дуже просте питання: а власне, що зробив Мазепа? Відповідь була проста: “Он хотел сделать Украину самостоятельной”. Було на те запитання: а чого ж Ви його називаєте зрадником?
Якщо ми згадаємо, Сергію, Переяславські статті визначали договірний характер України і Московщини, себто особисту унію двох держав під зверхність одного володаря за умовами, коли одна з цих держав, а саме Україна повністю зберігала свій устрій. Але далі все йшло шляхом урізування цих повноважень. Російські царі використовуючи звичні методи в тому числі і соболів, які щедро дарувалися багатьом на Україні, врешті-решт самі зруйнували цей договірний характер відносин. Самі зрадили ті концепції, яка закладалася при початку. Мазепа мав простий вибір – він міг або упокоритися і стати вірним клевретом Петра. Можливо б і далі мав би всякі привілеї, бо ж цар на початку щедро обдаровував свого гетьмана. Або спробувати вибрати колишню незалежність України. Дуже цікаво, що навіть Пушкін, тенденційний дуже у своїй “Полтаві”, стоячи на великоросійських позиціях разом з тим чітко це вловив.
Без милой вольности и славы Склоняли долго мы главы Под покровительством Варшавы, Под самовластием Москвы. Но независимой державой Украйне быть уже пора, И знамя вольности кровавой Я поднимаю на Петра.
Прошу звернути увагу, Сергію, на цю опозицію “покровительство, заступництво” Варшави і “самовладдя Москви”.
Сергій Грабовський
У цьому контексті дуже цікавою виглядає церковна анафема, проголошена щирому християнинові. Але перш, ніж дати їй якусь оцінку, Максиме, я пропоную послухати нашого колегу Віталія Пономарьова, котрому вдалося знайти подробиці проголошення цієї анафеми. Ось як це було.
Віталій Пономарьов
16 листопада 1708 року на майдані у місті Глухові російська влада влаштувала символічну страту гетьмана Івана Мазепи, під час якої його опудало було повішене на шибениці. А на дев’ятини по тому у мурованій Миколаївській церкві Глухова за наказом царя Петра Першого відбулася церемонія відлучення гетьмана Мазепи від церкви. Більшість істориків вважають автором сценарію цієї акції префекта Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. До канону традиційного московського церковного прокляття тим, хто перешкоджає царю проводити так зване “збирання земель”, автор додав деякі елементи “чорної меси”. На церемоні були присутні цар, щойно обраний гетьманом Іван Скоропадський, Чернігівський та Переяславський єпископи, козацька старшина, що перейшла на московський бік. Московські солдати доставили до храму близького приятеля Мазепи, митрополита Київського Йоасафа Кроковського. Відправу служив новгород-сіверський протопоп Афанасій Заруцький. Кат зняв опудало гетьмана із шибениці і затягнув його всередину храму. Священики у чорному одязі, із запаленими свічками чорного кольору в руках оточили опудало, співаючи псалми. Відтак, кілька разів вигукнувши: “Нехай буде Мазепа навіки проклятий!”, – вони обертали на опудало свічки вогнем донизу. Нарешті, Зарицький вдарив опудало своїм жезлом і проголосив: “Анафема! Нехай буде проклятий!”. Священики заспівали: “Нині Юда покидає Вчителя і приймає диявола!”, а кати гаками потягли опудало з храму і надворі кинули його, немов “на поталу псам”. Анонімний автор “Історії русів”, який бачив усю церемонію, визначив її як “явище, до того в Малоросії небувале”.
Сергій Грабовський
І знову оцінка знаного фахівця. Говорить доктор історичних наук, виконуючий обов’язки директора Канадського інституту Українських студій Альбертського університету Сергій Плохій.
Сергій Плохій
Це була анафема російської загальноімперської церкви, але проголошена тими самим українцями і тими самими ієрархами, які найбільше скористались підтримки і політичної і фінансової Івана Мазепи. І те, що вони були примушені це зробити, відбивало, принаймні, два процеси, які тоді відбувалися.
Перше, це те, що Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархату наприкінці ХVІІ століття. І другий момент був пов’язаний з тим, що якраз на початку ХVІІІ століття, цар, а пізніше імператор Петро І повністю підпорядковував собі церкву через інституцію Синоду, яку він запровадив трошки пізніше, але наразі не дозволяючи обрати нового патріарха.
Проблема була досить серйозної з точки зору пропагандистської. З точки зору, те, що сьогодні називається “public relations”, як представити гетьмана, який стільки зробив для церкви, зрадником не тільки царя, але також і зрадником церкви. І звинувачення були висунуті відносно того, що він начебто намагався чи планував запровадити в Україні, і зокрема, в Гетьманщині унію. Це була інсценуація базована на контактах з певними польськими колами. Але ця ідея, це звинувачення було запущено в маси через укази Петра І, зразу, коли йому стало про перехід Мазепи на бік шведів, і пізніше це поширювалося.
Максим Стріха
Отже, християнин Мазепа і його опонент Петро І, людина, яку дуже важко назвати християнином. Коли ми згадаємо молодість Петра, до речі талановито відображену в романі дуже цинічного російського автора Алєксєя Толстого, ми згадаємо всі ці “всеп’яншиє собори”. Згадаємо, те що в своїх модернізаційних зусиллях Петро діяв не лише дуже жорстоко, а й влаштовував постійну пародію на християнство. І власне, у своїй дальшій поведінці від того, що він взяв за дружину звичайну маркітантку придбану у військових походах, аж до того, що він не крився своєю бісексуальною орієнтацією. Все це показує наскільки Петрові чужа була релігія і в її зовнішніх і в її глибинних внутрішніх проявах.
Тут уже професор Плохій говорив про реформу російського православ’я. І внаслідок цієї реформи російська церква на довгі роки стала ідеологічною машиною імперії. Щось на кшталт прообразу майбутнього ідеологічного відділу ЦК КПРС.
Сергій Грабовський
Але, попри все, попри анафему і брехню, Іван Мазепа залишився в культурному і духовному житті тим, що встиг зробити, тим, що скасувати і знищити було неможливо.
Максим Стріха
І досі лишилися блискучі приклади видавничого проекту Мазепи. Скажімо, той самий Києво-Печерський Патерик з прекрасними гравюрами Леонтія Тарасевича, які досі репродукуються у всіх підручниках з історії українського мистецтва.
А відвідувач, який зайде до київської Лаври не через центральну, Троїцьку, а через бічну Економічну браму, може помилуватися церквою Всіх Святих над Економічною брамою. Найвитонченішим взірцем “мазепинського бароко”.
У ХХ столітті, ми українці стали “бандерівцями”, трошки раніше “петлюрівцями”, в ХІХ столітті ми були “мазепинцями”. По-християнському налаштовані українці завжди шанували гетьмана. Як от шанував його останній гетьман України Павло Скоропадський, людина, безумовно, російської культури, людина вихована серед великого панства імперії. Людина, яка в своїх спогадах, написаних по-російському зізнавалася у своїй нелюбові до українського шовінізму. Але ж ця людина писала, що попри офіційні заборони, ми завжди з співчуттям ставилися до гетьмана Івана Мазепи, який втілював для нас ідеали справжнього християнина.
Сергій Грабовський
Вели наш радіожурнал. його Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! 295 років тому Російська православна Церква проголосила анафему людині, котра зробила цій Церкві дуже багато добра. У свою чергу, ця анафема була проголошена з волі людини, котра ставилася до християнства відверто блюзнірськи. От такий парадокс, який ми спробуємо дослідити сьогодні. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Іван Мазепа. Ми звикли говорити про нього здебільшого як про політика, одного з найблискучіших і найтрагічніших гетьманів України. Але Іван Мазепа є ще і одним із творців сучасної української літературної мови, бо ж народна пам’ять приписує йому досі відому пісню “Ой, горе тій чайці, чайці-небозі”, патріотичний вірш “Всі покою щиро прагнуть, та не в оден гуж все тягнуть”, і нарешті Іван Мазепа є безсумнівним автором низки зворушливих листів писаних до Мотрони Кочубеївни, прообразу пушкінської Марії.
Іван Мазепа дав напівофіційну назву цілому періоду української культури, насамперед архітектури – “мазепинське бароко”. Це справді свій неповторний стиль, і не тільки в архітектурі, а й у духовному житті тодішньої України, як ніколи інтенсивному.
Сергій Грабовський
Надамо слово експерту - професору Дмитру Горбачову, провідному знавцю доби українського бароко.
Дмитро Горбачов
В Україні так багато було його церков, що навіть після анахтемування все одно портрети Мазепи висіли на стінах тих церков. Це колись здивувало Миколу І, який побачив в одній із київських церков портрет мазепи і запитався, а чому він тут?
Тому що засновник нашого храму, - відповів священик.
Але Ви за нього молитеся?
Молимося, як за засновника храму.
Але у тиждень православ’я Ви його виклинаєте?
Виклинаємо Ваша Величність.
Дивно? – промовив імператор. І моляться і виклинають.
На жаль, Московська церква при всіх її можливо гідностях християнських, все ж таки заражено гріхом нетерпимості і до Мазепи, так само і досі вона нетерпима. Його величезний внесок в культуру православну незаперечний. Цей внесок тим більший, що Мазепа був європеїзатор. І він прищеплював, сказати, західні, духовні технології, комплекси до православ’я, і в Україні витворився, отакий симбіоз, своєрідна культурна унія кращих здобутків західної культури і кращих здобутків візантійсько-православної культури.
Максим Стріха
Сьогодні ми ледве чи можемо належно осягнути інтенсивність, культурного життя України межі ХVІІ-ХVІІІ століття. Це була доба диспутів у Києво-Могилянській академії, яка підтвердила саме за Мазепи свій академічний статус. Це була доба блискучої драматургії. Це була доба прекрасної поезії, скажімо, Іван Величковський, автор відомої поетики, перекладає тоді книжною українською латиномовні епіграми англійця Оуена, і робить передмову, що це перекладається не просто так, а для пожиточності малоросійської Вітчизни, “нашої”. Але безумовно, насамперед поняття “мазепинське бароко” уособлюється для нас із архітектурою.
Доба Івана Мазепи принесла Києву декілька блискучих пам’яток. Насамперед, згадують дві – це Богоявленський Собор на Подолі, центральний собор того братства навколо якого було утворено Києво-Могилянську академію. Блискуча пам’ятка велична, з елементами західними, про які говорив Дмитро Омелянович Горбачов. І інша, так само велична, хоча і старіша пам’ятка на Печерську – “військовий Микола”. Обидві пам’ятки були зруйновані у 1930-ті.
Сергій Грабовський
Максиме, може, несподіване запитання, але все ж таки: чи справді Іван Мазепа був ревним християнином, чи це була така собі гра, звичайна для чималого числа політиків навіть у ті часи?
Максим Стріха
Сергію, дуже важко влізти в чиєсь серце, але є один документ, який незаперечно належить гетьманові. Це вже згадувані мною листи до Мотрони Кочубеївни. І безумовно, з них постає людина релігійна, яка боїться гріха цього пізнього, хоча дуже красивого кохання, яка перейнята великими моральними сумнівами. Мені важко говорити, чи була в діях і вчинках гетьмана якась поза, але ті джерела, які дійшли до нас дозволяють все-таки стверджувати, що насамперед він був щирим християнином і поняття нагорної проповіді не були для нього порожніми.
Сергій Грабовський
А чи зрадив узагалі когось Іван Мазепа, як це вчили ми з тобою у шкільних підручниках совєтського часу, та і досі це розказують учням у частині шкіл на сході і півдні України?
Максим Стріха
Сергію, знаєш, в мене є такий дитячий спогад від відвідин Полтавської битви в Полтаві. Це десь було на початку 70-тих років. Старший товариш мого батька, який нині є академіком, поставив екскурсоводці дуже просте питання: а власне, що зробив Мазепа? Відповідь була проста: “Он хотел сделать Украину самостоятельной”. Було на те запитання: а чого ж Ви його називаєте зрадником?
Якщо ми згадаємо, Сергію, Переяславські статті визначали договірний характер України і Московщини, себто особисту унію двох держав під зверхність одного володаря за умовами, коли одна з цих держав, а саме Україна повністю зберігала свій устрій. Але далі все йшло шляхом урізування цих повноважень. Російські царі використовуючи звичні методи в тому числі і соболів, які щедро дарувалися багатьом на Україні, врешті-решт самі зруйнували цей договірний характер відносин. Самі зрадили ті концепції, яка закладалася при початку. Мазепа мав простий вибір – він міг або упокоритися і стати вірним клевретом Петра. Можливо б і далі мав би всякі привілеї, бо ж цар на початку щедро обдаровував свого гетьмана. Або спробувати вибрати колишню незалежність України. Дуже цікаво, що навіть Пушкін, тенденційний дуже у своїй “Полтаві”, стоячи на великоросійських позиціях разом з тим чітко це вловив.
Без милой вольности и славы Склоняли долго мы главы Под покровительством Варшавы, Под самовластием Москвы. Но независимой державой Украйне быть уже пора, И знамя вольности кровавой Я поднимаю на Петра.
Прошу звернути увагу, Сергію, на цю опозицію “покровительство, заступництво” Варшави і “самовладдя Москви”.
Сергій Грабовський
У цьому контексті дуже цікавою виглядає церковна анафема, проголошена щирому християнинові. Але перш, ніж дати їй якусь оцінку, Максиме, я пропоную послухати нашого колегу Віталія Пономарьова, котрому вдалося знайти подробиці проголошення цієї анафеми. Ось як це було.
Віталій Пономарьов
16 листопада 1708 року на майдані у місті Глухові російська влада влаштувала символічну страту гетьмана Івана Мазепи, під час якої його опудало було повішене на шибениці. А на дев’ятини по тому у мурованій Миколаївській церкві Глухова за наказом царя Петра Першого відбулася церемонія відлучення гетьмана Мазепи від церкви. Більшість істориків вважають автором сценарію цієї акції префекта Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. До канону традиційного московського церковного прокляття тим, хто перешкоджає царю проводити так зване “збирання земель”, автор додав деякі елементи “чорної меси”. На церемоні були присутні цар, щойно обраний гетьманом Іван Скоропадський, Чернігівський та Переяславський єпископи, козацька старшина, що перейшла на московський бік. Московські солдати доставили до храму близького приятеля Мазепи, митрополита Київського Йоасафа Кроковського. Відправу служив новгород-сіверський протопоп Афанасій Заруцький. Кат зняв опудало гетьмана із шибениці і затягнув його всередину храму. Священики у чорному одязі, із запаленими свічками чорного кольору в руках оточили опудало, співаючи псалми. Відтак, кілька разів вигукнувши: “Нехай буде Мазепа навіки проклятий!”, – вони обертали на опудало свічки вогнем донизу. Нарешті, Зарицький вдарив опудало своїм жезлом і проголосив: “Анафема! Нехай буде проклятий!”. Священики заспівали: “Нині Юда покидає Вчителя і приймає диявола!”, а кати гаками потягли опудало з храму і надворі кинули його, немов “на поталу псам”. Анонімний автор “Історії русів”, який бачив усю церемонію, визначив її як “явище, до того в Малоросії небувале”.
Сергій Грабовський
І знову оцінка знаного фахівця. Говорить доктор історичних наук, виконуючий обов’язки директора Канадського інституту Українських студій Альбертського університету Сергій Плохій.
Сергій Плохій
Це була анафема російської загальноімперської церкви, але проголошена тими самим українцями і тими самими ієрархами, які найбільше скористались підтримки і політичної і фінансової Івана Мазепи. І те, що вони були примушені це зробити, відбивало, принаймні, два процеси, які тоді відбувалися.
Перше, це те, що Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархату наприкінці ХVІІ століття. І другий момент був пов’язаний з тим, що якраз на початку ХVІІІ століття, цар, а пізніше імператор Петро І повністю підпорядковував собі церкву через інституцію Синоду, яку він запровадив трошки пізніше, але наразі не дозволяючи обрати нового патріарха.
Проблема була досить серйозної з точки зору пропагандистської. З точки зору, те, що сьогодні називається “public relations”, як представити гетьмана, який стільки зробив для церкви, зрадником не тільки царя, але також і зрадником церкви. І звинувачення були висунуті відносно того, що він начебто намагався чи планував запровадити в Україні, і зокрема, в Гетьманщині унію. Це була інсценуація базована на контактах з певними польськими колами. Але ця ідея, це звинувачення було запущено в маси через укази Петра І, зразу, коли йому стало про перехід Мазепи на бік шведів, і пізніше це поширювалося.
Максим Стріха
Отже, християнин Мазепа і його опонент Петро І, людина, яку дуже важко назвати християнином. Коли ми згадаємо молодість Петра, до речі талановито відображену в романі дуже цинічного російського автора Алєксєя Толстого, ми згадаємо всі ці “всеп’яншиє собори”. Згадаємо, те що в своїх модернізаційних зусиллях Петро діяв не лише дуже жорстоко, а й влаштовував постійну пародію на християнство. І власне, у своїй дальшій поведінці від того, що він взяв за дружину звичайну маркітантку придбану у військових походах, аж до того, що він не крився своєю бісексуальною орієнтацією. Все це показує наскільки Петрові чужа була релігія і в її зовнішніх і в її глибинних внутрішніх проявах.
Тут уже професор Плохій говорив про реформу російського православ’я. І внаслідок цієї реформи російська церква на довгі роки стала ідеологічною машиною імперії. Щось на кшталт прообразу майбутнього ідеологічного відділу ЦК КПРС.
Сергій Грабовський
Але, попри все, попри анафему і брехню, Іван Мазепа залишився в культурному і духовному житті тим, що встиг зробити, тим, що скасувати і знищити було неможливо.
Максим Стріха
І досі лишилися блискучі приклади видавничого проекту Мазепи. Скажімо, той самий Києво-Печерський Патерик з прекрасними гравюрами Леонтія Тарасевича, які досі репродукуються у всіх підручниках з історії українського мистецтва.
А відвідувач, який зайде до київської Лаври не через центральну, Троїцьку, а через бічну Економічну браму, може помилуватися церквою Всіх Святих над Економічною брамою. Найвитонченішим взірцем “мазепинського бароко”.
У ХХ столітті, ми українці стали “бандерівцями”, трошки раніше “петлюрівцями”, в ХІХ столітті ми були “мазепинцями”. По-християнському налаштовані українці завжди шанували гетьмана. Як от шанував його останній гетьман України Павло Скоропадський, людина, безумовно, російської культури, людина вихована серед великого панства імперії. Людина, яка в своїх спогадах, написаних по-російському зізнавалася у своїй нелюбові до українського шовінізму. Але ж ця людина писала, що попри офіційні заборони, ми завжди з співчуттям ставилися до гетьмана Івана Мазепи, який втілював для нас ідеали справжнього християнина.
Сергій Грабовський
Вели наш радіожурнал. його Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
