Прага, 25 жовтня 2003 року.
Зиновій Фрис
Говорить радіо «Свобода». «Листи на «Свободу» - передача з Праги. Вітаю Вас, дорогі слухачі.
Ще на початку тижня, що минає я дістав електронного листа від Володимира Кучера з Полтави: «Україна і Росія бавляться в дамбу з маленьким острівцем посередині моря. Гра затягнулася і здатна перейти у запеклий бій двох дурнів. І поки перший робить вигляд, що грається, другому не вистачає розуму збагнути, що то вже давно не гра».
У редакційній пошті є й інші листи на цю тему і я обов’язково ознайомлю Вас з ними. А мені з приводу того коротенького першого листа нашого слухача з Полтави згадалася пісня:«Що болить - переболить». Пісня написана чеською і словацькою мовами і її виконують Міро Жбірке і Маріке Гамбітова.
Звучить пісня:
... Сон пішов зі сміхом спати сам, З човна вже взяти нічого, Що болить - переболить, Що не знав - уже знаєш... Морем перейдеш до пустелі, Я чекатиму тебе там, Не гаси, що горить, Хай горить далі... Що болить - переболить, Чому я маю сам відступати?
Зиновій Фрис
Звичайно ж, пісня ця про кохання, про два закохані серця, про двох, як співається в пісні «блазнів у морі, котрим хтось украв весло».
А тим часом у Києві на сцені театру «Сузір’я» планують поставити мюзикл «Тузла», присвячений подіям навколо будівництва Росією греблі в Керченській протоці. У прес-релізі мовиться, що театральний проект «Тузла» - це трагічна любовна історія, витримана в класичних канонах. Російський сайт «Газєта.ru» у п’ятницю написала, зокрема:«У «клятих москалів» у листопаді з’явиться нова розвага - їздити до Києва пореготати над театральним твором про будівництво дамби в Керченській протоці і трагічну любов русича екскаваторника і української островитянки».
Народний депутат України з парламентської більшості Сергій Шевчук у прямому ефірі 24 жовтня з цього приводу зауважив:
Сергій Шевчук
Це найкраще, що може (і найдошкульніше) впливати на таких нерозумних політиків. Бо дійсно, історія про любов російського екскаваторника до милої кримчанки, яку, в свою чергу, палко кохає український прикордонник, є надзвичайно цікавою. Я впевнений, що це буде багатосерійний спектакль.
Зиновій Фрис
Певну інтригу в це велике кохання російського екскаваторника і української островитянки внесла газета «Комсомольская правда», яка в суботу написала:«Не потрібна нам земля хохляцька, нам потрібен берег свій», вочевидь натякаючи на те, що Тузли росіянам замало, їм, бачте, подавай одразу український берег. Втім, чим би дитя не бавилося, а лише би не плакало і будемо сподіватися, що криза навколо Тузли закінчиться з початком спектаклю про велике кохання. І буде все як у поета:
Болить - переболить. Пора іти - іди! Прощайся не на мить, прощайся назавжди! В ночі дверей не муч, Ступивши на поріг, сховай подалі ключ, Щоб він знайтись не міг, В сирий пісок зарий і не шкодуй за ним, Бо той замок старий заміниться новим. Іржа той ключ знайде, Не кайсь і не карайсь! Іди, як дощ іде, як дощ - не озирайсь!
Зиновій Фрис
Я дістав електронного листа з Російської Федерації, місто Орел від Анатолія Гордієнка. Рядки з листа:
«Пане Зіновію, зовсім коротенько зупинюсь на чотиристоронній угоді про створення ЄЕП. У Ваших передачах цьому питанню приділялося достатньо уваги, виступали різні експерти з обох сторін, маю на увазі, з боку провладних та опозиційних сил. Мені довелося перечитати цю угоду. Авторами цієї угоди є технологи економісти російських олігархів, які заклали у її зміст викачати з трьох держав України, Білорусі та Казахстану валютних коштів до російського бюджету. Можливо, щось перепаде і пану Азарову з Кучмою, який так настирно цю угоду проштовхує. А от після підписання угоди з поправками українського парламенту, Росія зрозуміла, що програла, тому спішно почалося будівництво дамби у протоці, щоб захопити морські транспортні потоки до Азовського моря, де матиме валютних надходжень більше, ніж не здійснена угода чотирьох президентів. Таким чином, мати тиск на Україну при делімітації українських кордонів. Як бачимо, рівноправні економічні стосунки знову закульгали, яких ніколи і не було у нас з Росією».
Зиновій Фрис
Станіслав Загребельний з Львова пише:«Всі ці розмови про дружбу, братерство любов між Україною та Росією у світлі подій на Тузлі можна поховати. Дивна, дуже дивна ця любов, як у Павла Гірника:«Сталося кохання і знову не хочеться жити».
Електронний лист від Максима Реви:«На жаль, не маю багато часу для листа, але хочу висловити свою думку стосовно ситуації з островом Тузла. Думаю, що ні в якому разі не можна допустити порушення державного кордону України Російською стороною, бо це може спричинити прецедент в результаті якого ми втратимо не лише цей острів, але і територію контрольовану Росією в Севастополі і можливо, якісь інші українські території. Треба будь-яким способом перешкодити такій ситуації, включно з застосуванням військової сили, що зовсім не бажано, але абсолютно буде необхідно у випадку порушення нашого кордону. Росія зараз розпочала кампанію відновлення ідеї великої імперії і будь-які позитивні успіхи в цьому напрямі, а дамба до острова Тузла є одним з моментів такої кампанії, на мою думку, будуть загрожувати суверенітету не лише України, але і інших сусідніх з Росією держав. Тому підтримую і закликаю усі сили здатні вплинути на ситуацію: президента, прем’єр-міністра України, Верховну Раду України, Міністерство оборони України, голову Кримської автономії, кримський парламент, засоби масової інформації України, громадян України та міжнародну спільноту, НАТО, ООН не допустити кричущого свавілля з боку Російської Федерації, порушення державного кордону України і міжнародних угод та правил для захисту незалежності України, її цілісності та спокою і стабільності в даному регіоні. Дякую радіо за активне інформування стосовно подій у Керченській протоці».
Зиновій Фрис
Наш слухач Володимир Сушко з Харкова в електронному листі пише:«Останніми днями, торкаючись російсько-українських відносин, часто чую:«Кордон по дну моря і надводний кордон». Чи не могли б Ви пояснити різницю між цими кордонами?»
Ось що на це відповів Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру імені Разумкова.
Валерій Чалий
В даній ситуації є певна суперечка з приводу того, які принципи розмежування, делімітації брати за основу: принципи міжнародного права і відповідно, Конвенцію з морського права, або двосторонні угоди, щодо статусу і режиму, як внутрішніх вод в Азово-Керченській акваторії.
По великому рахунку такого поняття, як надводний кордон немає. Мова йде про те, що просто не буде чіткого розмежування кордону між двома країнами і режим використання цих водних просторів буде регулюватися двосторонніми угодами. Але позиція української сторони виходить з принципів міжнародного права. Ми виходимо з того, що для того, щоб контролювати і мати відповідальність за цю територію, потрібно чітко мати уявлення зони відповідальності кожної з країн. До речі, президент Кучма також про це сказав:«Нам по Азову не треба, щоб хтось шастав», маючи на увазі, звичайно, не лише російську сторону, але, взагалі, безконтрольність в цій акваторії.
Ну, і ще є одне питання. Справа у тому, що росіяни хочуть мати внутрішні режими для Керченської протоки. Так що, в принципі, суперечка пов’язує ці питання кордону з іншими питаннями. Я думаю, що це було б не доречно, тому Україна повинна стояти на позиції, що кордон повинні повністю оформити, а відповідно провести делімітацію і по дну, і по морю, а вже вирішувати інші питання компромісні у додаткових угодах.
Зиновій Фрис
В Ольги Германової є вірш «Коники»:
Всі маленькі коники Викидають коники,
Всі нікчемні люди Б’ють себе у груди. Всі численні нації Йдуть на провокації, Всі самотні душі Топляться в калюжі. Всі світи великі – Непролазні й дикі… Та Всі маленькі коники Викидають коники, Всі зразкові мами Б’ються з вітряками. Всі побічні генії Кров черпають жменями, Всі жахливі деспоти Мають враз воскреснути. Всі шалені мрійники За життя покійники. А Всі маленькі коники Викидають коники.
Зиновій Фрис
Кохання нетривке ламається і рветься, І губиться воно під пресингом подій. Сьогодні ти поет, а завтра все минеться, З душевним кажаном ти вступиш у двобій. Він пазурі тонкі занурює у тебе, Ілюзії руйнує помахом крила.
Наша слухачка Марія Гордійчук з Житомира пише:«Чи могли б Ви мені пояснити таке: нерідко трапляється так, і я думаю, що не лише зі мною, що зробиш щось чи скажеш, нібито випадково, а згодом виявиться, що то був правильний крок, що по іншому вчинити і не можна було. Або, приміром, я в чомусь чи в комусь сумніваюся і цей сумнів не дає мені спокою. Потім з’ясується, що це також не було випадково. Чи означає це, що у мене добре розвинута інтуїція? Чи можна її вдосконалювати, яким чином?»
Пані Гордійчук, я дякую Вам за цього листа, трохи несподіваного і незвичного для редакційної пошти «Свободи», бо головно пишуть про політику і якісь навколо політичні проблеми. І раптом ... про інтуїцію.
Знаєте, мене і самого зацікавила ця тема, це запитання, тому я вирішив, готуючи цю передачу, прочитати щось нового саме з цієї галузі. Я знайшов в Інтернеті дуже цікаві публікації на цю тему. Багато мовиться про те, що я к з’ясувалося останніми роками, суттєво девальвувала аналітика всеможливих маркетингових служб, девальвували і не виправдали себе дорогі аналітичні розрахунки. Натомість, пишуть вчені, зросла ціна справжнього таланту і ціна людської інтуїції. Експериментатори взагалі дійшли висновку, що без належної інтуїції не можливо ухвалювати рішення. Зазнає все гострішої критики думка, що ухвалювати рішення можна, спираючись лише на інформацію і логіку. Скажімо, американські військові впевнені, що раціональний аналіз не має ніякого значення в умовах неясної ситуації, або такої, що постійно змінюється. В бойовій ситуації потрібна креативність, творчість мислення. Найбагатших людей Америки вважають, насамперед, великими інтуїтивістами. Тед Тернер, Джордж Сорос, Джемс Кемерон, Білл Гейтц - це люди, які без особливих розрахунків свого часу відчули, що можуть досягти успіху, якщо діятимуть саме так, як їм це підказує внутрішній голос. Звичайно ж, великий інтуїтивіст - це і великий талант.
Наша слухачка, листа якої ми наводили, запитує чи можна вдосконалити інтуїцію? Вчені кажуть так:«Хоч інтуїція й від Бога і навчитися бути інтуїтивним практично не можливо, однак, тренувати інтуїцію можна і потрібно». Психологи рекомендують постійно прислуховуватися до власних відчуттів, особливо, не дуже добрих відчуттів, що виникають нібито невідомо звідки. На жаль, кажуть вчені, сучасна людина схильна ігнорувати ці відчуття, бо не може знайти їм розумного пояснення. Отже, треба частіше прислухатися до свого внутрішнього голосу і пробувати розшифровувати його сигнали.
Вчені радять давати волю власним фантазіям, бо це лише допомагає будити цю фантазію. Справді інтуїтивна людина, переконані вчені, ніколи не є заручником загальноприйнятої думки. В потрібний час вона її просто ігнорує і не звертає жодної уваги на неї. Добрий інтуїтивіст завжди неординарна особа. З нею важко, вона створює незручності, особливо для керівника, який діє за штампами, який прислухається до думки лише тих, хто постійно з всім погоджується, хто боїться заперечити очевидні речі. Психолог Том Бейкер написав:«Там, де свідомо ігнорують талановитих інтуїтивних людей, там ставлять хрест на будь-якому прогресі».
Отже, дорогі слухачі, активніше використовуйте те, що дала нам природа. Ми часом справді самі не знаємо, на що ми здатні, якими якостями, якими перевагами володіємо. Відомий письменник Умберто Еко недавно сказав:«Мислення - це постійна пильність, постійне зусилля розпізнавати небезпеку, навіть, коли обставини і дискурс видаються цілком невинними».
«Спіноза вважав інтуїцію третім родом пізнання, найбільш вірогідним та важливим пізнанням, яке підмічає саму сутність речей. Результати інтуїтивного пізнання з часом логічно доводяться та перевіряються практикою. Інтуїція свого часу привела позашкільного і позатечійного Шлімана до Трої. Інтуїція знецінила математику в очах Паскаля і відкрила перед ним світ метафізики і релігії. Інтуїція водить рукою маляра, скульптора, поета. Тільки геніальна інтуїтивність, - написав Петро Частов в газеті «Свобода», - уклала в уста Тарасові Шевченку це знання, що мова від Бога».
Ну що б, здавалося, слова? Слова та голос - більш нічого, А серце б’ється, ожива, як їх почує, Знать од Бога і голос той, і ті слова ідуть між люди...
Уже згадуваного мною сьогодні Умберто Еко запитали:«У кого і чого Ви навчилися найбільше в цьому житті?» Він відповів:«У свого батька. А навчився я у нього недовірі, ніколи не вірити надто в те, що кажуть інші».
Наша слухачка Камінська, на жаль, вона не вказує свого імені, з Києва пише:«Табачник говорить про здобутки України за роки незалежності. Одним із здобутків вважає те, що за ці роки уряд тричі підвищував пенсії. Люди добрі, якщо втричі збільшилися пенсії, то чому моя пенсія менша від прожиткового мінімуму більше, ніж у двічі? Якщо це здобуток, то що ж тоді занепад? Хто з пересічних громадян відчув на собі отой підйом економіки, про який весь час говорять «гарант» та його уряд?»
Наша слухачка Ірина Сабадаж з Ужгорода дещо давніше надіслала до редакції листа, в я кому просила зачитати фрагмент публікації, з якогось видання, на жаль, вона не вказала якого. Ось спершу цей фрагмент:«Причина поганого життя - ідеалізм і образи. Ще ніколи раніше людство так не наближалося до розуміння цього. Яку систему вдосконалення сьогодні не вибирай, все починається ось з чого якщо Ви ображені на життя, належить лише відшукати ідеал, що сидить у Вашій голові і заважає сприймати життя таким, яким воно є. Так для багатьох непомітно відбулася безкровна, але велика революція. Епоха образ змінилася епохою реальної оцінки ситуації. Якщо вибирати між життям і ідеалом, то більшість вибирає сьогодні все ж життя. Успішні люди нинішнього дня ні на кого не ображаються, хоча ще 100 років тому кипіти гнівом, обурюватися було властиво найвищим. найосвіченішим прошаркам суспільства. Культура ідеалів поступається місцем культурі образів життя. Життя, яке воно є - найреальніша ідея, єдина ідея людини, яка не знає образ».
Після цитування цього фрагменту Ірина Сабадаж пише:«Я готова підписатися під кожним словом цієї публікації. Наші, себто пострадянські, люди страждають невиліковною хворобою: вірити в ідеали, мріяти про те, що ніколи не збудеться і ображатися, постійно ображатися - на життя, на сусідів, колись - на партію, а тепер - на Кучму та його режим.
А я ні на кого не ображаюся. Я люблю свою справу, працюю, шукаю, фантазую і щось та й маю. Бо зрозуміли вже давно, що сподіватися на когось - даремна справа. Досягти чогось можна лише за рахунок своїх сил і можливостей. Іншими словами, я назавжди розпрощалася з тією совковістю, що роками гнітила мене і робила рабом.»
Ми говоримо сьогодні трішки про інтуїцію і з приводу цього листа, я міг би лише сказати, що наша слухачка Ірина Сабадаж з Ужгорода володіє отим талантом інтуїції. Вона зуміла себе знайти, вона відкинула все, що їй, можливо, нав’язували, громадська думка, думка її знайомих, вона пішла своєю дорогою і, як бачимо, чогось досягла. Так, в кожному разі, вона вважає.
Можливо, саме інтуїція підказала нашому слухачеві Остапу Барановському з Одеси, що «всі оті розмови про третій термін президентства Леоніда Кучми мають під собою підґрунтя». Автор в електронному листі зазначає, зокрема, «третій термін для Леоніда Кучми - це його єдиний порятунок. Збереже себе він, врятується і його оточення. Власне якраз оте оточення і найбільше підштовхує Кучму на третій термін. З іншого боку, я вірю Кучмі, коли він каже, що йому б отой другий термін успішно скінчити. Та може статися, що йому доведеться тягнути і третій термін, бо Кучма сьогодні є заручником в руках тих, кого він свого часу пригрів. Та вони свою справу знають добре - якомога довше протриматися біля корита».
У той самий час інтуїція представника парламентської більшості, лідера фракції Аграрної партії у парламенті Катерини Ващук підказує їй щось дещо інше. Вона не поспішає з висновками на відміну від нашого слухача з Одеси. Позицію Катерини Ващук саме з цього питання з’ясовувала наша київська колега Марина Пирожук.
Марина Пирожук
Пані Ващук, зараз говорили про можливий третій термін президентства Леоніда Кучми. Те, що представники парламентської більшості звернулися до Конституційного суду з проханням визначити чи може йти Кучма утретє на вибори, підтверджує, що проект «Леонід Кучма - тричі президент», очевидно, опрацьовується?
Катерина Ващук
Це має визначитися президент. Він неодноразово говорив про вибори. Але яке рішення він ухвалить?.. Це має бути лише його рішення. Я не хотіла б цього коментувати до його рішення.
Болить - переболить. Пора іти - іди! Прощайся не на мить, прощайся назавжди! В ночі дверей не муч, Ступивши на поріг, сховай подалі ключ, Щоб він знайтись не міг, В сирий пісок зарий і не шкодуй за ним, Бо той замок старий заміниться новим. Іржа той ключ знайде, Не кайсь і не карайсь! Іди, як дощ іде, як дощ - не озирайсь!
Зиновій Фрис
«Жити без ілюзій» - звучало сьогодні у нашій передачі. «Що болить - переболить», треба рухатися вперед попри все і не скиглити. «Життя, - написала поетеса Богдана Бойко, - старанно прибрана кімната, в якій завжди чогось не вистачає». У «Листах на «Свободу» я зустрінуся з Вами за тиждень і пам’ятаймо:«Що болить - неодмінно переболить!»
Зиновій Фрис
Говорить радіо «Свобода». «Листи на «Свободу» - передача з Праги. Вітаю Вас, дорогі слухачі.
Ще на початку тижня, що минає я дістав електронного листа від Володимира Кучера з Полтави: «Україна і Росія бавляться в дамбу з маленьким острівцем посередині моря. Гра затягнулася і здатна перейти у запеклий бій двох дурнів. І поки перший робить вигляд, що грається, другому не вистачає розуму збагнути, що то вже давно не гра».
У редакційній пошті є й інші листи на цю тему і я обов’язково ознайомлю Вас з ними. А мені з приводу того коротенького першого листа нашого слухача з Полтави згадалася пісня:«Що болить - переболить». Пісня написана чеською і словацькою мовами і її виконують Міро Жбірке і Маріке Гамбітова.
Звучить пісня:
... Сон пішов зі сміхом спати сам, З човна вже взяти нічого, Що болить - переболить, Що не знав - уже знаєш... Морем перейдеш до пустелі, Я чекатиму тебе там, Не гаси, що горить, Хай горить далі... Що болить - переболить, Чому я маю сам відступати?
Зиновій Фрис
Звичайно ж, пісня ця про кохання, про два закохані серця, про двох, як співається в пісні «блазнів у морі, котрим хтось украв весло».
А тим часом у Києві на сцені театру «Сузір’я» планують поставити мюзикл «Тузла», присвячений подіям навколо будівництва Росією греблі в Керченській протоці. У прес-релізі мовиться, що театральний проект «Тузла» - це трагічна любовна історія, витримана в класичних канонах. Російський сайт «Газєта.ru» у п’ятницю написала, зокрема:«У «клятих москалів» у листопаді з’явиться нова розвага - їздити до Києва пореготати над театральним твором про будівництво дамби в Керченській протоці і трагічну любов русича екскаваторника і української островитянки».
Народний депутат України з парламентської більшості Сергій Шевчук у прямому ефірі 24 жовтня з цього приводу зауважив:
Сергій Шевчук
Це найкраще, що може (і найдошкульніше) впливати на таких нерозумних політиків. Бо дійсно, історія про любов російського екскаваторника до милої кримчанки, яку, в свою чергу, палко кохає український прикордонник, є надзвичайно цікавою. Я впевнений, що це буде багатосерійний спектакль.
Зиновій Фрис
Певну інтригу в це велике кохання російського екскаваторника і української островитянки внесла газета «Комсомольская правда», яка в суботу написала:«Не потрібна нам земля хохляцька, нам потрібен берег свій», вочевидь натякаючи на те, що Тузли росіянам замало, їм, бачте, подавай одразу український берег. Втім, чим би дитя не бавилося, а лише би не плакало і будемо сподіватися, що криза навколо Тузли закінчиться з початком спектаклю про велике кохання. І буде все як у поета:
Болить - переболить. Пора іти - іди! Прощайся не на мить, прощайся назавжди! В ночі дверей не муч, Ступивши на поріг, сховай подалі ключ, Щоб він знайтись не міг, В сирий пісок зарий і не шкодуй за ним, Бо той замок старий заміниться новим. Іржа той ключ знайде, Не кайсь і не карайсь! Іди, як дощ іде, як дощ - не озирайсь!
Зиновій Фрис
Я дістав електронного листа з Російської Федерації, місто Орел від Анатолія Гордієнка. Рядки з листа:
«Пане Зіновію, зовсім коротенько зупинюсь на чотиристоронній угоді про створення ЄЕП. У Ваших передачах цьому питанню приділялося достатньо уваги, виступали різні експерти з обох сторін, маю на увазі, з боку провладних та опозиційних сил. Мені довелося перечитати цю угоду. Авторами цієї угоди є технологи економісти російських олігархів, які заклали у її зміст викачати з трьох держав України, Білорусі та Казахстану валютних коштів до російського бюджету. Можливо, щось перепаде і пану Азарову з Кучмою, який так настирно цю угоду проштовхує. А от після підписання угоди з поправками українського парламенту, Росія зрозуміла, що програла, тому спішно почалося будівництво дамби у протоці, щоб захопити морські транспортні потоки до Азовського моря, де матиме валютних надходжень більше, ніж не здійснена угода чотирьох президентів. Таким чином, мати тиск на Україну при делімітації українських кордонів. Як бачимо, рівноправні економічні стосунки знову закульгали, яких ніколи і не було у нас з Росією».
Зиновій Фрис
Станіслав Загребельний з Львова пише:«Всі ці розмови про дружбу, братерство любов між Україною та Росією у світлі подій на Тузлі можна поховати. Дивна, дуже дивна ця любов, як у Павла Гірника:«Сталося кохання і знову не хочеться жити».
Електронний лист від Максима Реви:«На жаль, не маю багато часу для листа, але хочу висловити свою думку стосовно ситуації з островом Тузла. Думаю, що ні в якому разі не можна допустити порушення державного кордону України Російською стороною, бо це може спричинити прецедент в результаті якого ми втратимо не лише цей острів, але і територію контрольовану Росією в Севастополі і можливо, якісь інші українські території. Треба будь-яким способом перешкодити такій ситуації, включно з застосуванням військової сили, що зовсім не бажано, але абсолютно буде необхідно у випадку порушення нашого кордону. Росія зараз розпочала кампанію відновлення ідеї великої імперії і будь-які позитивні успіхи в цьому напрямі, а дамба до острова Тузла є одним з моментів такої кампанії, на мою думку, будуть загрожувати суверенітету не лише України, але і інших сусідніх з Росією держав. Тому підтримую і закликаю усі сили здатні вплинути на ситуацію: президента, прем’єр-міністра України, Верховну Раду України, Міністерство оборони України, голову Кримської автономії, кримський парламент, засоби масової інформації України, громадян України та міжнародну спільноту, НАТО, ООН не допустити кричущого свавілля з боку Російської Федерації, порушення державного кордону України і міжнародних угод та правил для захисту незалежності України, її цілісності та спокою і стабільності в даному регіоні. Дякую радіо за активне інформування стосовно подій у Керченській протоці».
Зиновій Фрис
Наш слухач Володимир Сушко з Харкова в електронному листі пише:«Останніми днями, торкаючись російсько-українських відносин, часто чую:«Кордон по дну моря і надводний кордон». Чи не могли б Ви пояснити різницю між цими кордонами?»
Ось що на це відповів Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру імені Разумкова.
Валерій Чалий
В даній ситуації є певна суперечка з приводу того, які принципи розмежування, делімітації брати за основу: принципи міжнародного права і відповідно, Конвенцію з морського права, або двосторонні угоди, щодо статусу і режиму, як внутрішніх вод в Азово-Керченській акваторії.
По великому рахунку такого поняття, як надводний кордон немає. Мова йде про те, що просто не буде чіткого розмежування кордону між двома країнами і режим використання цих водних просторів буде регулюватися двосторонніми угодами. Але позиція української сторони виходить з принципів міжнародного права. Ми виходимо з того, що для того, щоб контролювати і мати відповідальність за цю територію, потрібно чітко мати уявлення зони відповідальності кожної з країн. До речі, президент Кучма також про це сказав:«Нам по Азову не треба, щоб хтось шастав», маючи на увазі, звичайно, не лише російську сторону, але, взагалі, безконтрольність в цій акваторії.
Ну, і ще є одне питання. Справа у тому, що росіяни хочуть мати внутрішні режими для Керченської протоки. Так що, в принципі, суперечка пов’язує ці питання кордону з іншими питаннями. Я думаю, що це було б не доречно, тому Україна повинна стояти на позиції, що кордон повинні повністю оформити, а відповідно провести делімітацію і по дну, і по морю, а вже вирішувати інші питання компромісні у додаткових угодах.
Зиновій Фрис
В Ольги Германової є вірш «Коники»:
Всі маленькі коники Викидають коники,
Всі нікчемні люди Б’ють себе у груди. Всі численні нації Йдуть на провокації, Всі самотні душі Топляться в калюжі. Всі світи великі – Непролазні й дикі… Та Всі маленькі коники Викидають коники, Всі зразкові мами Б’ються з вітряками. Всі побічні генії Кров черпають жменями, Всі жахливі деспоти Мають враз воскреснути. Всі шалені мрійники За життя покійники. А Всі маленькі коники Викидають коники.
Зиновій Фрис
Кохання нетривке ламається і рветься, І губиться воно під пресингом подій. Сьогодні ти поет, а завтра все минеться, З душевним кажаном ти вступиш у двобій. Він пазурі тонкі занурює у тебе, Ілюзії руйнує помахом крила.
Наша слухачка Марія Гордійчук з Житомира пише:«Чи могли б Ви мені пояснити таке: нерідко трапляється так, і я думаю, що не лише зі мною, що зробиш щось чи скажеш, нібито випадково, а згодом виявиться, що то був правильний крок, що по іншому вчинити і не можна було. Або, приміром, я в чомусь чи в комусь сумніваюся і цей сумнів не дає мені спокою. Потім з’ясується, що це також не було випадково. Чи означає це, що у мене добре розвинута інтуїція? Чи можна її вдосконалювати, яким чином?»
Пані Гордійчук, я дякую Вам за цього листа, трохи несподіваного і незвичного для редакційної пошти «Свободи», бо головно пишуть про політику і якісь навколо політичні проблеми. І раптом ... про інтуїцію.
Знаєте, мене і самого зацікавила ця тема, це запитання, тому я вирішив, готуючи цю передачу, прочитати щось нового саме з цієї галузі. Я знайшов в Інтернеті дуже цікаві публікації на цю тему. Багато мовиться про те, що я к з’ясувалося останніми роками, суттєво девальвувала аналітика всеможливих маркетингових служб, девальвували і не виправдали себе дорогі аналітичні розрахунки. Натомість, пишуть вчені, зросла ціна справжнього таланту і ціна людської інтуїції. Експериментатори взагалі дійшли висновку, що без належної інтуїції не можливо ухвалювати рішення. Зазнає все гострішої критики думка, що ухвалювати рішення можна, спираючись лише на інформацію і логіку. Скажімо, американські військові впевнені, що раціональний аналіз не має ніякого значення в умовах неясної ситуації, або такої, що постійно змінюється. В бойовій ситуації потрібна креативність, творчість мислення. Найбагатших людей Америки вважають, насамперед, великими інтуїтивістами. Тед Тернер, Джордж Сорос, Джемс Кемерон, Білл Гейтц - це люди, які без особливих розрахунків свого часу відчули, що можуть досягти успіху, якщо діятимуть саме так, як їм це підказує внутрішній голос. Звичайно ж, великий інтуїтивіст - це і великий талант.
Наша слухачка, листа якої ми наводили, запитує чи можна вдосконалити інтуїцію? Вчені кажуть так:«Хоч інтуїція й від Бога і навчитися бути інтуїтивним практично не можливо, однак, тренувати інтуїцію можна і потрібно». Психологи рекомендують постійно прислуховуватися до власних відчуттів, особливо, не дуже добрих відчуттів, що виникають нібито невідомо звідки. На жаль, кажуть вчені, сучасна людина схильна ігнорувати ці відчуття, бо не може знайти їм розумного пояснення. Отже, треба частіше прислухатися до свого внутрішнього голосу і пробувати розшифровувати його сигнали.
Вчені радять давати волю власним фантазіям, бо це лише допомагає будити цю фантазію. Справді інтуїтивна людина, переконані вчені, ніколи не є заручником загальноприйнятої думки. В потрібний час вона її просто ігнорує і не звертає жодної уваги на неї. Добрий інтуїтивіст завжди неординарна особа. З нею важко, вона створює незручності, особливо для керівника, який діє за штампами, який прислухається до думки лише тих, хто постійно з всім погоджується, хто боїться заперечити очевидні речі. Психолог Том Бейкер написав:«Там, де свідомо ігнорують талановитих інтуїтивних людей, там ставлять хрест на будь-якому прогресі».
Отже, дорогі слухачі, активніше використовуйте те, що дала нам природа. Ми часом справді самі не знаємо, на що ми здатні, якими якостями, якими перевагами володіємо. Відомий письменник Умберто Еко недавно сказав:«Мислення - це постійна пильність, постійне зусилля розпізнавати небезпеку, навіть, коли обставини і дискурс видаються цілком невинними».
«Спіноза вважав інтуїцію третім родом пізнання, найбільш вірогідним та важливим пізнанням, яке підмічає саму сутність речей. Результати інтуїтивного пізнання з часом логічно доводяться та перевіряються практикою. Інтуїція свого часу привела позашкільного і позатечійного Шлімана до Трої. Інтуїція знецінила математику в очах Паскаля і відкрила перед ним світ метафізики і релігії. Інтуїція водить рукою маляра, скульптора, поета. Тільки геніальна інтуїтивність, - написав Петро Частов в газеті «Свобода», - уклала в уста Тарасові Шевченку це знання, що мова від Бога».
Ну що б, здавалося, слова? Слова та голос - більш нічого, А серце б’ється, ожива, як їх почує, Знать од Бога і голос той, і ті слова ідуть між люди...
Уже згадуваного мною сьогодні Умберто Еко запитали:«У кого і чого Ви навчилися найбільше в цьому житті?» Він відповів:«У свого батька. А навчився я у нього недовірі, ніколи не вірити надто в те, що кажуть інші».
Наша слухачка Камінська, на жаль, вона не вказує свого імені, з Києва пише:«Табачник говорить про здобутки України за роки незалежності. Одним із здобутків вважає те, що за ці роки уряд тричі підвищував пенсії. Люди добрі, якщо втричі збільшилися пенсії, то чому моя пенсія менша від прожиткового мінімуму більше, ніж у двічі? Якщо це здобуток, то що ж тоді занепад? Хто з пересічних громадян відчув на собі отой підйом економіки, про який весь час говорять «гарант» та його уряд?»
Наша слухачка Ірина Сабадаж з Ужгорода дещо давніше надіслала до редакції листа, в я кому просила зачитати фрагмент публікації, з якогось видання, на жаль, вона не вказала якого. Ось спершу цей фрагмент:«Причина поганого життя - ідеалізм і образи. Ще ніколи раніше людство так не наближалося до розуміння цього. Яку систему вдосконалення сьогодні не вибирай, все починається ось з чого якщо Ви ображені на життя, належить лише відшукати ідеал, що сидить у Вашій голові і заважає сприймати життя таким, яким воно є. Так для багатьох непомітно відбулася безкровна, але велика революція. Епоха образ змінилася епохою реальної оцінки ситуації. Якщо вибирати між життям і ідеалом, то більшість вибирає сьогодні все ж життя. Успішні люди нинішнього дня ні на кого не ображаються, хоча ще 100 років тому кипіти гнівом, обурюватися було властиво найвищим. найосвіченішим прошаркам суспільства. Культура ідеалів поступається місцем культурі образів життя. Життя, яке воно є - найреальніша ідея, єдина ідея людини, яка не знає образ».
Після цитування цього фрагменту Ірина Сабадаж пише:«Я готова підписатися під кожним словом цієї публікації. Наші, себто пострадянські, люди страждають невиліковною хворобою: вірити в ідеали, мріяти про те, що ніколи не збудеться і ображатися, постійно ображатися - на життя, на сусідів, колись - на партію, а тепер - на Кучму та його режим.
А я ні на кого не ображаюся. Я люблю свою справу, працюю, шукаю, фантазую і щось та й маю. Бо зрозуміли вже давно, що сподіватися на когось - даремна справа. Досягти чогось можна лише за рахунок своїх сил і можливостей. Іншими словами, я назавжди розпрощалася з тією совковістю, що роками гнітила мене і робила рабом.»
Ми говоримо сьогодні трішки про інтуїцію і з приводу цього листа, я міг би лише сказати, що наша слухачка Ірина Сабадаж з Ужгорода володіє отим талантом інтуїції. Вона зуміла себе знайти, вона відкинула все, що їй, можливо, нав’язували, громадська думка, думка її знайомих, вона пішла своєю дорогою і, як бачимо, чогось досягла. Так, в кожному разі, вона вважає.
Можливо, саме інтуїція підказала нашому слухачеві Остапу Барановському з Одеси, що «всі оті розмови про третій термін президентства Леоніда Кучми мають під собою підґрунтя». Автор в електронному листі зазначає, зокрема, «третій термін для Леоніда Кучми - це його єдиний порятунок. Збереже себе він, врятується і його оточення. Власне якраз оте оточення і найбільше підштовхує Кучму на третій термін. З іншого боку, я вірю Кучмі, коли він каже, що йому б отой другий термін успішно скінчити. Та може статися, що йому доведеться тягнути і третій термін, бо Кучма сьогодні є заручником в руках тих, кого він свого часу пригрів. Та вони свою справу знають добре - якомога довше протриматися біля корита».
У той самий час інтуїція представника парламентської більшості, лідера фракції Аграрної партії у парламенті Катерини Ващук підказує їй щось дещо інше. Вона не поспішає з висновками на відміну від нашого слухача з Одеси. Позицію Катерини Ващук саме з цього питання з’ясовувала наша київська колега Марина Пирожук.
Марина Пирожук
Пані Ващук, зараз говорили про можливий третій термін президентства Леоніда Кучми. Те, що представники парламентської більшості звернулися до Конституційного суду з проханням визначити чи може йти Кучма утретє на вибори, підтверджує, що проект «Леонід Кучма - тричі президент», очевидно, опрацьовується?
Катерина Ващук
Це має визначитися президент. Він неодноразово говорив про вибори. Але яке рішення він ухвалить?.. Це має бути лише його рішення. Я не хотіла б цього коментувати до його рішення.
Болить - переболить. Пора іти - іди! Прощайся не на мить, прощайся назавжди! В ночі дверей не муч, Ступивши на поріг, сховай подалі ключ, Щоб він знайтись не міг, В сирий пісок зарий і не шкодуй за ним, Бо той замок старий заміниться новим. Іржа той ключ знайде, Не кайсь і не карайсь! Іди, як дощ іде, як дощ - не озирайсь!
Зиновій Фрис
«Жити без ілюзій» - звучало сьогодні у нашій передачі. «Що болить - переболить», треба рухатися вперед попри все і не скиглити. «Життя, - написала поетеса Богдана Бойко, - старанно прибрана кімната, в якій завжди чогось не вистачає». У «Листах на «Свободу» я зустрінуся з Вами за тиждень і пам’ятаймо:«Що болить - неодмінно переболить!»
