Київ, 20 листопада 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Наталія Антоненко. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі мова піде:
- Про перше судове засідання у справі “Львівська газета” проти обласних податківців.
- Про візит до Ялти представників американського Центру захисту прав моряків.
- Про обмеження прав людини в Інтернеті.
- Про корупцію в освіті у рубриці “Голоси скривджених”.
Почнемо зі Львова. У Сихівському місцевому суді розпочалося слухання справи “Львівської газети” до Сергія Медведчука, начальника Львівської обласної державної податкової адміністрації.
На одній із прес-конференцій керівник львівських обласних податківців назвав газету збитковою, що, як сказано у позові редакції, не відповідає дійсності і вплинуло згодом на фінансовий стан справ у часописі. Галина Терещук з подробицями.
Галина Терещук
Спершу нагадаю слухачам, що на прес-конференції сказав пан Медведчук про “Львівську газету”.
Сергій Медведчук
Завжди була збиткова. Почали ми перевіряти, і вона вже тиждень прибуткова. Ви знаєте, це дуже добре, що газета проводить прес-конференції, повідомляє про хід перевірки. Навіщо? Може громадкість побачить, чим податкова служба займається – популяризацією. Але 4 000 - тираж малуватий...
Галина Терещук
Тобто пан Медведчук сказав (ще раз цитую): “Газета завжди була збиткова, а коли почали перевіряти - стала не збитковою”.
Адвокат пана Медведчука доводить у суді, що Сергій Медведчук мав на увазі те, що газета була збитковою лише у першому кварталі 2003-го року, але ніяк не за увесь період відколи вона побачила світ. Він це обґрунтував тим, що на прес-конференції начальник податкової звітував про діяльність податківців за перший квартал 2003-го року. Відтак, іншої інформації він не міг подавати.
Адвокат Остап Стеньків, який представляє у суді інтереси “Львівської газети”, в інтерв’ю радіо “Свобода” каже:
Остап Стеньків
Звичайно, це є абсурдним, оскільки мова йшла про, хоча не кінцеві, але все ж таки якісь відносні підсумки планової перевірки фінансово-господарської діяльності “Львівської газети”. Тому, само собою, що не можна говорити того. Наслідки перевірки, хоча вони є ще не кінцевими, а є лише відносними, але говорити про якусь останню частину цієї перевірки, оскільки перевірка проводилася з вересня 2002-го по квітень 2003-го року.
Галина Терещук
У редакції вважають, що представники С.Медведчука у судді намагаються спростувати очевидні речі. Тим паче, що редакція подала в суд детальний текст запису із згаданої прес-конференції начальника ДПА Львівщини та податкову декларацію, яка свідчить, що й у першому кварталі нинішнього року видання не було збитковим.
Втім, у день, коли почалося слухання позивної заяви газети до С.Медведчука, на редакцію “Львівської газети”, її редактора О.Ониська, журналіста М.Савельєва подав у суд голова міської податкової адміністрації Мирослав Хом’як. Він вимагає спростувати інформацію, яка була опублікована про нього в одному із чисел видання. Наразі пан Хом’як не вимагає матеріального відшкодування.
На відміну від нього, 86 гривень моральної шкоди вимагає стягнути з редакції начальник Західної регіональної митниці Т.Козак, який теж звернувся із позовною заявою на “Львівську газету”. А приводом до цього став передрук із польського щоденника “Жеч Посполіта” статті “Податками по опозиції”, у якій польський журналіст згадав про випадок, коли нетверезий Козак вчинив стрілянину в одному із львівських ресторанів.
У позовній заяві член СДПУ(О), депутат облради Т.Козак вимагає спростувати фрагмент статті польського журналіста Петра Костінського, опублікованій у “Жеч Посполіта” 15 жовтня, і яку “Львівська газета” передрукувала 16 жовтня. Така публікація, як зазначається у позові, зачіпає честь, гідність, ділову репутацію Т.Козака.
Однак, згідно із законом про друковані ЗМІ України, газета не несе відповідальності за передруки, навіть у випадку, якщо суд доведе, що Козак ніколи не був причетним до стрілянини в ресторані. В цьому випадку судовий позов слід подавати на польське видання.
Надія Шерстюк
В Ялтинському міжнародному морському центрі відбулася зустріч директора американського Центру із захисту прав моряків у штаті Нью-Йорк і Нью-Джерсі Дагласа Стівенсона з дружинами і матерями моряків судна “Ялта”. Цей теплохід перебуває зараз під арештом у штаті Флорида, а українські моряки уже більше 4-х місяців чекають там суду. Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
У червні біля узбережжя Сполучених Штатів Америки американська берегова охорона разом із представниками спецслужб США затримали теплохід „Ялта”, який ходив під панамським прапором. На ньому американські власті виявили чотири тони наркотичних речовин. У складі екіпажу, крім українських моряків, у тому числі і кримчан, були росіяни, латиші і литовці. Як повідомив Даглас Стівенсон, представники посольств Латвії та Литви вже неодноразово відвідували підданців своїх країн у місці ув''язнення, чим не можуть похвалитися ні українські, ні російські дипломати.
На зустрічі в Ялті Даглас Стівенсон наголосив, що вина моряків ще не доведена. Часто стається так, що члени екіпажу не здогадуються про те, що судно займається перевезенням нелегальних вантажів. А коли дізнаються, то щось вдіяти вже пізно, що й сталося з командою “Ялти”. Судно було затримане вночі у відкритому морі. Пан Стівенсон вважає, що моряки стали заручниками дій власників теплоходу.
Зараз ведеться слідство, адвокати і правозахисні організації збирають докази на захист моряків. “Якщо ж їхня вина буде доведена, то, за рішенням суду, вони можуть отримати ув’язнення терміном від 3 до 10 років,” – припустив пан Стівенсон.
За даними правозахисних організацій, Україна посідає третє місце з “постачання” моряків: на світовому ринку робочої сили шість з половиною відсотків екіпажів комплектуються українцями.
Директор американського Центру із захисту прав моряків повідомив, що постійно інформуватиме родичів затриманих українських моряків про перебіг судового процесу у Флориді.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” вже розповідало про ситуацію, що склалася навколо українського сегменту всесвітньої мережі Інтернет. Свій огляд новітніх подій, пов’язаних з обмеженням прав людини в Інтернеті з боку української держави, пропонує наш автор, координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Щойно пролунали відчайдушні звернення представників Незалежної Інтернет-асоціації України до європейської спільноти із проханням про допомогу в протистоянні з українською владою, яка намагається поставити комп’ютерну мережу під тотальний контроль, як влада завдала удару у відповідь.
Цього разу своє слово на захист свободи електронного спілкування сказала влада судова. І, як очікували аналітики, цим словом стало слово “ні”. Нещодавно суд першої інстанції відхилив скаргу підприємства “Хост майстер”, яке наразі здійснює адміністрування національної доменної зони UA.
На дії уряду України, який передав право реєстрації і контролю національних доменних імен організації під назвою “Український мережевий інформаційний центр”, яку фактично повністю контролює СБУ.
Цікавою новелою українського правосуддя стало те, що суд вказав в своєму рішенні, що йому, зрештою, байдуже, що право користування доменною зоною UA, отримане підприємством “Хост майстер” від незалежної американської Інтернет-корпорації з надання доменних імен “Ікан”, яке жодним чином не підпорядковане ні виконавчій, ні, на щастя, судовій владі України.
Вище згадана “Ікан” чітко заявила, що передасть право на адміністрування зоною UA лише тій структурі, яка буде представляти найбільшу кількість учасників інтернет-ринку України, яка зможе проводити політику, спрямовану на захист свободи спілкування в мережі.
Відомий український інтернет-аналітик О.Брамс вважає, що створений урядом Мережевий центр такою структурою не є. На думку О.Брамса, незважаючи на розподіл сил в цій координаційній раді (4 представники держави на 4 представники інтернет-ринку), є певні побоювання, що діяльність ради буде фактично підпорядкована СБУ.
“Не можна не помітити того тиску, який вже проводять українські спецслужби під час обговорення проблемної теми “Адміністрування доменної зони UA”, - вважає О.Брамс.
Інший відомий український політолог Ростислав Павленко переконаний, що в адмініструванні українського Інтернету головним є те, щоб спрацьовував механізм захисту від політичного використання прав на національний домен.
Тим часом протистояння триває. Тепер судові дебати перемістяться в Апеляційний суд, який має розглянути скаргу Української інтернет-асоціації на рішення суду першої інстанції.
А влада тим часом продовжує наступ. Коли готувався цей матеріал, стало відомо про ухвалення ВР в першому читанні закону “Про діяльність у сфері інформатизації” та ухвалення в цілому закону України “Про телекомунікації”, які ще під час їхнього обговорення були названі “драконівськими”. Але це вже тема для наступної розповіді.
Надія Шерстюк
Ситуація, про яку ідеться у матеріалі нашої київської кореспондентки Богдани Костюк, типова не лише для української столиці. Адже, як свідчить наша читацька пошта, батьки учнів середніх шкіл Львова і Одеси, Харкова і Донецька добре знають, що таке оплата ремонту школи або купівля підручників за власний кошт. І навряд чи замислюються, чи це відповідає нормам чинного законодавства України. Далі – у матеріалі Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Тетяна Торопенко, чий син навчався у 26-тій середній школі Києва, спершу без зайвих запитань давала гроші на підручники і для того, що директор і вчителя цього навчального закладу називали “зміцненням матеріально-технічної бази”.
З часом пані Тетяна замислилась, наскільки правомірне подібне спонсорство, і з’ясувала наступне: дії дирекції школи не відповідають нормам Інструкції Міністерства освіти про порядок плати за користування підручниками. А щодо поліпшення шкільної матеріально-технічної бази, то лише батьківський комітет за умов згоди його членів може збирати кошти для цієї справи.
Тетяна Торопенко спробувала шукати правди, але її розмова з директором Федором Гутником ні до чого не призвела. Тетяна Торопенко була змушена перевести сина в іншу школу, оскільки хлопчик потрапив в епіцентр конфлікту.
Дії дирекції середньої школи номер 26 вона спробувала оскаржити у суді, але справу програла. Тим не менше, вона продовжує боротися. І, як каже пані Тетяна, такий “освітянський рекет” – це небезпечна тенденція.
Тетяна Торопенко
Ми пройшли через усю ієрархічну драбину відомств різного рангу системи освіти, а також правоохоронних органів та окремих інституцій влади, і дійшли висновку, що ніхто з них не захищає прав дитини. Усі вони на боці вчителів, які порушують недосконалі закони. Мене дивує безперспективність позиції усіх цих відомств.
Хочу їх запитати: “Яке покоління ми виховуємо?” Немає альтернативи: або це будуть слухняні вівці, або розлючені вовки. А нам потрібні люди, які займатимуть ці службові посади років за десять – двадцять, і ми постукаємо в їхні двері.
Богдана Костюк
У приймальній Міністерства освіти на моє запитання, чи відповідають положенням закону України “Про освіту” дії вчителів, про які ішлося вище, дали коротку відповідь: “Ні! “Грошові побори” – це справа етики кожного конкретного директора чи вчителя”.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Наталія Антоненко. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі мова піде:
- Про перше судове засідання у справі “Львівська газета” проти обласних податківців.
- Про візит до Ялти представників американського Центру захисту прав моряків.
- Про обмеження прав людини в Інтернеті.
- Про корупцію в освіті у рубриці “Голоси скривджених”.
Почнемо зі Львова. У Сихівському місцевому суді розпочалося слухання справи “Львівської газети” до Сергія Медведчука, начальника Львівської обласної державної податкової адміністрації.
На одній із прес-конференцій керівник львівських обласних податківців назвав газету збитковою, що, як сказано у позові редакції, не відповідає дійсності і вплинуло згодом на фінансовий стан справ у часописі. Галина Терещук з подробицями.
Галина Терещук
Спершу нагадаю слухачам, що на прес-конференції сказав пан Медведчук про “Львівську газету”.
Сергій Медведчук
Завжди була збиткова. Почали ми перевіряти, і вона вже тиждень прибуткова. Ви знаєте, це дуже добре, що газета проводить прес-конференції, повідомляє про хід перевірки. Навіщо? Може громадкість побачить, чим податкова служба займається – популяризацією. Але 4 000 - тираж малуватий...
Галина Терещук
Тобто пан Медведчук сказав (ще раз цитую): “Газета завжди була збиткова, а коли почали перевіряти - стала не збитковою”.
Адвокат пана Медведчука доводить у суді, що Сергій Медведчук мав на увазі те, що газета була збитковою лише у першому кварталі 2003-го року, але ніяк не за увесь період відколи вона побачила світ. Він це обґрунтував тим, що на прес-конференції начальник податкової звітував про діяльність податківців за перший квартал 2003-го року. Відтак, іншої інформації він не міг подавати.
Адвокат Остап Стеньків, який представляє у суді інтереси “Львівської газети”, в інтерв’ю радіо “Свобода” каже:
Остап Стеньків
Звичайно, це є абсурдним, оскільки мова йшла про, хоча не кінцеві, але все ж таки якісь відносні підсумки планової перевірки фінансово-господарської діяльності “Львівської газети”. Тому, само собою, що не можна говорити того. Наслідки перевірки, хоча вони є ще не кінцевими, а є лише відносними, але говорити про якусь останню частину цієї перевірки, оскільки перевірка проводилася з вересня 2002-го по квітень 2003-го року.
Галина Терещук
У редакції вважають, що представники С.Медведчука у судді намагаються спростувати очевидні речі. Тим паче, що редакція подала в суд детальний текст запису із згаданої прес-конференції начальника ДПА Львівщини та податкову декларацію, яка свідчить, що й у першому кварталі нинішнього року видання не було збитковим.
Втім, у день, коли почалося слухання позивної заяви газети до С.Медведчука, на редакцію “Львівської газети”, її редактора О.Ониська, журналіста М.Савельєва подав у суд голова міської податкової адміністрації Мирослав Хом’як. Він вимагає спростувати інформацію, яка була опублікована про нього в одному із чисел видання. Наразі пан Хом’як не вимагає матеріального відшкодування.
На відміну від нього, 86 гривень моральної шкоди вимагає стягнути з редакції начальник Західної регіональної митниці Т.Козак, який теж звернувся із позовною заявою на “Львівську газету”. А приводом до цього став передрук із польського щоденника “Жеч Посполіта” статті “Податками по опозиції”, у якій польський журналіст згадав про випадок, коли нетверезий Козак вчинив стрілянину в одному із львівських ресторанів.
У позовній заяві член СДПУ(О), депутат облради Т.Козак вимагає спростувати фрагмент статті польського журналіста Петра Костінського, опублікованій у “Жеч Посполіта” 15 жовтня, і яку “Львівська газета” передрукувала 16 жовтня. Така публікація, як зазначається у позові, зачіпає честь, гідність, ділову репутацію Т.Козака.
Однак, згідно із законом про друковані ЗМІ України, газета не несе відповідальності за передруки, навіть у випадку, якщо суд доведе, що Козак ніколи не був причетним до стрілянини в ресторані. В цьому випадку судовий позов слід подавати на польське видання.
Надія Шерстюк
В Ялтинському міжнародному морському центрі відбулася зустріч директора американського Центру із захисту прав моряків у штаті Нью-Йорк і Нью-Джерсі Дагласа Стівенсона з дружинами і матерями моряків судна “Ялта”. Цей теплохід перебуває зараз під арештом у штаті Флорида, а українські моряки уже більше 4-х місяців чекають там суду. Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
У червні біля узбережжя Сполучених Штатів Америки американська берегова охорона разом із представниками спецслужб США затримали теплохід „Ялта”, який ходив під панамським прапором. На ньому американські власті виявили чотири тони наркотичних речовин. У складі екіпажу, крім українських моряків, у тому числі і кримчан, були росіяни, латиші і литовці. Як повідомив Даглас Стівенсон, представники посольств Латвії та Литви вже неодноразово відвідували підданців своїх країн у місці ув''язнення, чим не можуть похвалитися ні українські, ні російські дипломати.
На зустрічі в Ялті Даглас Стівенсон наголосив, що вина моряків ще не доведена. Часто стається так, що члени екіпажу не здогадуються про те, що судно займається перевезенням нелегальних вантажів. А коли дізнаються, то щось вдіяти вже пізно, що й сталося з командою “Ялти”. Судно було затримане вночі у відкритому морі. Пан Стівенсон вважає, що моряки стали заручниками дій власників теплоходу.
Зараз ведеться слідство, адвокати і правозахисні організації збирають докази на захист моряків. “Якщо ж їхня вина буде доведена, то, за рішенням суду, вони можуть отримати ув’язнення терміном від 3 до 10 років,” – припустив пан Стівенсон.
За даними правозахисних організацій, Україна посідає третє місце з “постачання” моряків: на світовому ринку робочої сили шість з половиною відсотків екіпажів комплектуються українцями.
Директор американського Центру із захисту прав моряків повідомив, що постійно інформуватиме родичів затриманих українських моряків про перебіг судового процесу у Флориді.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” вже розповідало про ситуацію, що склалася навколо українського сегменту всесвітньої мережі Інтернет. Свій огляд новітніх подій, пов’язаних з обмеженням прав людини в Інтернеті з боку української держави, пропонує наш автор, координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Щойно пролунали відчайдушні звернення представників Незалежної Інтернет-асоціації України до європейської спільноти із проханням про допомогу в протистоянні з українською владою, яка намагається поставити комп’ютерну мережу під тотальний контроль, як влада завдала удару у відповідь.
Цього разу своє слово на захист свободи електронного спілкування сказала влада судова. І, як очікували аналітики, цим словом стало слово “ні”. Нещодавно суд першої інстанції відхилив скаргу підприємства “Хост майстер”, яке наразі здійснює адміністрування національної доменної зони UA.
На дії уряду України, який передав право реєстрації і контролю національних доменних імен організації під назвою “Український мережевий інформаційний центр”, яку фактично повністю контролює СБУ.
Цікавою новелою українського правосуддя стало те, що суд вказав в своєму рішенні, що йому, зрештою, байдуже, що право користування доменною зоною UA, отримане підприємством “Хост майстер” від незалежної американської Інтернет-корпорації з надання доменних імен “Ікан”, яке жодним чином не підпорядковане ні виконавчій, ні, на щастя, судовій владі України.
Вище згадана “Ікан” чітко заявила, що передасть право на адміністрування зоною UA лише тій структурі, яка буде представляти найбільшу кількість учасників інтернет-ринку України, яка зможе проводити політику, спрямовану на захист свободи спілкування в мережі.
Відомий український інтернет-аналітик О.Брамс вважає, що створений урядом Мережевий центр такою структурою не є. На думку О.Брамса, незважаючи на розподіл сил в цій координаційній раді (4 представники держави на 4 представники інтернет-ринку), є певні побоювання, що діяльність ради буде фактично підпорядкована СБУ.
“Не можна не помітити того тиску, який вже проводять українські спецслужби під час обговорення проблемної теми “Адміністрування доменної зони UA”, - вважає О.Брамс.
Інший відомий український політолог Ростислав Павленко переконаний, що в адмініструванні українського Інтернету головним є те, щоб спрацьовував механізм захисту від політичного використання прав на національний домен.
Тим часом протистояння триває. Тепер судові дебати перемістяться в Апеляційний суд, який має розглянути скаргу Української інтернет-асоціації на рішення суду першої інстанції.
А влада тим часом продовжує наступ. Коли готувався цей матеріал, стало відомо про ухвалення ВР в першому читанні закону “Про діяльність у сфері інформатизації” та ухвалення в цілому закону України “Про телекомунікації”, які ще під час їхнього обговорення були названі “драконівськими”. Але це вже тема для наступної розповіді.
Надія Шерстюк
Ситуація, про яку ідеться у матеріалі нашої київської кореспондентки Богдани Костюк, типова не лише для української столиці. Адже, як свідчить наша читацька пошта, батьки учнів середніх шкіл Львова і Одеси, Харкова і Донецька добре знають, що таке оплата ремонту школи або купівля підручників за власний кошт. І навряд чи замислюються, чи це відповідає нормам чинного законодавства України. Далі – у матеріалі Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Тетяна Торопенко, чий син навчався у 26-тій середній школі Києва, спершу без зайвих запитань давала гроші на підручники і для того, що директор і вчителя цього навчального закладу називали “зміцненням матеріально-технічної бази”.
З часом пані Тетяна замислилась, наскільки правомірне подібне спонсорство, і з’ясувала наступне: дії дирекції школи не відповідають нормам Інструкції Міністерства освіти про порядок плати за користування підручниками. А щодо поліпшення шкільної матеріально-технічної бази, то лише батьківський комітет за умов згоди його членів може збирати кошти для цієї справи.
Тетяна Торопенко спробувала шукати правди, але її розмова з директором Федором Гутником ні до чого не призвела. Тетяна Торопенко була змушена перевести сина в іншу школу, оскільки хлопчик потрапив в епіцентр конфлікту.
Дії дирекції середньої школи номер 26 вона спробувала оскаржити у суді, але справу програла. Тим не менше, вона продовжує боротися. І, як каже пані Тетяна, такий “освітянський рекет” – це небезпечна тенденція.
Тетяна Торопенко
Ми пройшли через усю ієрархічну драбину відомств різного рангу системи освіти, а також правоохоронних органів та окремих інституцій влади, і дійшли висновку, що ніхто з них не захищає прав дитини. Усі вони на боці вчителів, які порушують недосконалі закони. Мене дивує безперспективність позиції усіх цих відомств.
Хочу їх запитати: “Яке покоління ми виховуємо?” Немає альтернативи: або це будуть слухняні вівці, або розлючені вовки. А нам потрібні люди, які займатимуть ці службові посади років за десять – двадцять, і ми постукаємо в їхні двері.
Богдана Костюк
У приймальній Міністерства освіти на моє запитання, чи відповідають положенням закону України “Про освіту” дії вчителів, про які ішлося вище, дали коротку відповідь: “Ні! “Грошові побори” – це справа етики кожного конкретного директора чи вчителя”.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
