Доступність посилання

ТОП новини

“Споконвіку було слово”


Василь Зілгалов “Споконвіку було слово”

Прага, 15 листопада 2003 року.

Василь Зілгалов

Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Споконвіку було слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Ян Кайзе.

Християнський світ зовсім недавно відзначив 2000-ліття Різдва Христового і вже починає готуватися до великого ювілею Христової церкви. Що являє собою світова християнська спільнота наприкінці 2-го тисячоліття від свого існування? Скільки християн на планеті і до скількох, часом не дуже мирно співіснуючих громад належать ті, кого Ісус доповідав “бути одно”. Про сьогоденність світового християнства йдеться в матеріалі мого київського колеги Віктора Єленського.

Віктор Єленський

Отже, на початку 21-го сторіччя у світі є майже 2 мільярди християн. Підраховано, що 600 мільйонів з них відвідують богослужіння і молитовні збори принаймні щотижня. Але водночас 111 мільйонів взагалі не належать до жодної церкви, або деномінації.

Однак по-справжньому приголомшливою є інша цифра. У добу, яка вважається тріумфальною для демократії, у час, коли дехто з експертів говорить про такий собі імперіалізм з прав людини, 124 мільйони християн сповідують свою віру таємно або напівтаємно. Зовсім так само, як майже 2 тисячі років тому.

Попри численні статті про так звану мінорізацію християнства, християн не стає менше. Навіть навпаки, щороку в християнських родинах народжується понад 36 мільйонів дітей, тобто більше, ніж 100 тисяч щодня. За даними різних церков, світових місіонерських агенцій приблизно 80 % з них охрещують.

Також щороку до християнства навертається 19 мільйонів людей. Тепер про втрати. Вмирає щороку більше 18 мільйонів християн, а полишає віру ще 16,5 мільйонів. Таким чином загальний результат є позитивним. Щороку християн стає більше на 20 мільйонів.

Це населення такої країни, як, до прикладу, Австралія. Приріст, зазначимо, відбувається головним чином за рахунок країн Африки і Азії. А в Північній Америці і Європі християн стає менше щодня майже на 5 тисяч.

Колись єдину християнську церкву сьогодні розпорошено на майже 34 тисячі різних церков, деномінацій і спільнот. Що стосується місцевих християнських громад, то їх у світі 3 157 тисяч. І опікується ними мільйон 100 тисяч висвячених священиків, кожна 14 з них – жінка.

Відносно небагато, але ще зовсім недавно і така пропорція видавалася б неймовірною. А от серед повночасних церковних працівників, їх у світі більше, ніж 5,5 мільйонів, жінки становлять 65 %. У монастирях і в світі несуть свій послух півмільйона ченців і мільйон 300 тисяч черниць.

Поважними виглядають освітні християнські інституції. 170 тисяч початкових християнських шкіл, 50 тисяч середніх, 1,5 тисячі університетів і 4 800 семінарій. Про богословську науку дбають 1200 тисяч професійних богословів. Статистиці навіть відомо, що впродовж одного лише дня християни всього світу заробляють або отримують прибуток, який дорівнює 41 мільярду американських доларів.

З тієї суми вони жертвують на християнські цілі 740 мільйонів доларів щодня, або менше 2 %. Чого їй, тобто статистиці, не виміряти, то це ступінь побожності кожного християнина. В тім остаточне судження з цього приводу належить самому Богові.

Василь Зілгалов

Ми вже згадували на початку про не дуже мирне співіснування християнських громад. Наші постійні слухачі напевне пам’ятають про конфлікт, який триває навколо церкви святого артистратига Михаїла в селищі Калинівське Великоолександрівського району Херсонської області. Коротко нагадаємо суть протистояння.

Ситуація була безхмарною доти, доки місцева громада не вирішила змінити юрисдикцію і перейти в Київський патріархат. Після цього була не одна спроба з боку священиків Московського патріархату різними методами від фізичного до психологічного тиску захопити цей храм. Щоб уникнути цих конфліктів начальник міліції Великоолександрівського району в Херсонській області підписав постанову від 16 вересня цього року про тимчасове обмеження проведення масових та інших заходів на території смт Калинівське.

Але з цим не погодився міський прокурор пан Банчук, який звернувся з вимогою до міліції скасувати згадану постанову в частині про обмеження доступу до церкви представників громади. Що відбувається тут далі, йдеться у продовженні теми в матеріалі Тараса Марусика з Києва.

Тарас Марусик

Як повідомило інформагентство Інтерфакс-України секретар Херсонської єпархії і УПЦ МП ігумен Олексій Федоров заявив журналістам, що обласна влада попри волю віруючих вивела їх з-під юрисдикції УПЦ МП і перевела під юрисдикцію Київського патріархату.

“Ця акція була скоєна в супереч волі більшості віруючих приходу. Тільки 18 з 2500 жителів селища, що відносять себе до православної церкви, поставили свої підписи про перехід до Київського патріархату”.

Ось як прокоментував це секретар Херсонської і Таврійської єпархії УПЦ КП Отець Сергій.

Отець Сергій

Це елемент їхнього піару. Справа в тому, що в селищі проживає близько тисячі людей, а не 2,5 тисячі. Це сільрада налічує стільки людей. Крім того, там зареєстрована громада єврейська і маса інших людей: мусульмани, є просто невіруючі люди. Тому всіх 2500 людей назвати православними – це глупо так.

По-друге, церковними правилами визначається членство в громаді не за місцем проживання, тому що церковна громада, це не територіальна громада. Хто в церкву ходить, той і громадянин, якого визначає статут членом парафії. Настоятель і людина повинні обов’язково для себе мати статут православної церкви і брати участь в сповіді таїнства.

Тому на даний момент визначаються як парафіяни тільки 18 чоловік, які і брали участь в засіданні.

Тарас Марусик

18 листопада в суді Великоолександрівського району мало відбутися 3-є засідання, яке перенесено на пізніше. Перші засідання 3 і 4 листопада складаються поки що не на користь незареєстрованої, тобто неіснуючої, громади Московського патріархату. А тим часом температура протистояння знову різко зросла.

В четвер 13 листопада кілька десятків людей на чолі з отцем Готою вирішили діяти самостійно. Розповідає настоятель церкви святого архистратига Михаїла УПЦ КП Отець Віталій.

Отець Віталій

Вони зайшли в наш двір, зірвали наш замок, поставили свої замки. Жодного документа вони нам не проказали, що вони відсудили цю капличку собі чи ще якісь документи. Нічого нам не представили, не показали, зайшли просто на територію, лізли через забор, зривали замок, вставили свої замки і пішли.

Коли я подзвонив в міліцію, сказав, що нашому старості розбили ніс, він увесь в крові, зірвали всі замки. На що вони сказали: “Добре, ми напевне виїдемо.” Приїхали вони майже через 2 години після того, як ми задзвонили, хоча тут їхати 25 хвилин. Вони приїхали – якраз вже всі і розійшлися. Склали вони акт, що замки висять на капличці, і поїхали.

Коли ми запитали, що ж нам тепер робити, заходити в капличку чи ні, вони сказали робити, що схочемо, сіли в машину і поїхали.

Тарас Марусик

Керував правоохоронцями заступник начальника міліції Великоолександрівського району Сергій Легуша. В інтерв’ю радіо “Свобода” Отець Віталій сказав, що в п’ятницю вони таки зняли замки своїх опонентів і, коли туди зайшли, то виявили, що зникли 2 ікони, кілька десятків гривень з церковної каси.

Дільничний міліціонер, якого вони запрошували 13 і 14 листопада, ні разу не з’явився. На жаль, розмову з отцем Віталієм закінчити не вдалося.

Отець Віталій

Б’ють там когось, вибачте. Нас зараз там вже гукають, бо почали когось бити...

Тарас Марусик

Зв’язатися з районним відділом міліції не пощастило. Натомість мені пощастило додзвонитися до новопризначеного начальника управління МВС у Херсонській області генерал-майора Сергія Семківа.

Сергію Васильовичу, це Київ Вас турбує. Тарас Марусик. Я вже колись з Вами розмовляв з радіо “Свобода”.

Сергій Семків

Що Ви хочете?

Тарас Марусик

Хочу Вашу думку з приводу того, що там діється. Зараз там...

Сергій Семків

Хай діється. Я там не буваю, це не моя робота.

Тарас Марусик

Сергію Васильовичу, вибачте, там Вашої міліції немає – люди б’ються.

(зв’язок переривається - короткі гудки)

Тарас Марусик

Я нагадаю, що це був головний міліціонер Херсонської області Сергій Семків, призначений на посаду 24 жовтня. Як видно, такими кадрами міністр внутрішніх справ Микола Білоконь укомплектовує, які мають стояти на сторожі права. Тільки чиїх? Виникає запитання. За коментарями я також звернувся до Державного комітету в справах релігії. Заступник відмовився від коментарів, але підтвердив, що документи від прес-секретаря патріарха Філарета і отця Віталія передав голові Комітету Володимирові Бондаренку. А ось, що сказав мені Володимир Бондаренко.

Володимир Бондаренко

Я думаю, що може у Вас неточна інформація, бо в мене трошки не така. Якщо там зареєстровано 2 громади. Громада Київського патріархату утворилася в межах тієї громади, яка там вже була, існувала і належала до УПЦ МП.

Тарас Марусик

Тобто Ви стверджуєте...

Володимир Бондаренко

Я не стверджую тому, що це прерогатива обласної влади. Якби мені дали таке доручення, то я розвідав би точно, яка там ситуація. Ви ж можете з Херсоном поговорити, з’ясувати, хто там зареєстрований.

Тарас Марусик

Цікаво, хто ж мав дати доручення голові Держкомрелігії? Не менш цікавим є прецедент перекладання роботу державного органу на плечі журналіста. А ось, як прокоментував слова Володимира Бондаренка секретар Херсонської і Таврійської єпархії УПЦ КП Отець Сергій.

Отець Сергій

Ні юридично, ні фактично громади Московського патріархату, тобто УПЦ статутної назви, в селі не існує. Що зараз відбувається? Зараз під тиском єпархіальної влади зі сторони Іонафана інспірується тиск, зважаючи на який існування Київського патріархату, тобто перереєстрованої громади, не існує.

Але по закону, якщо здійсниться перереєстрація статуту змін і доповнень, то стара реєстрація ліквідовується.

Тарас Марусик

Ні до представників Московського патріархату, ні до голови Херсонської облдержадміністрації Анатолія Юрченка додзвонитися не вдалося.

Василь Зілгалов

“Два крила, якими підноситься людський дух у безкраї простори – це віра і наука”, - ці слова належать патріархові УГКЦ Йосифу Сліпому. Саме патріарх Йосиф у 1963 році заснував у Римі Український католицький університет. Це було продовженням справи митрополита УГКЦ Андрія Шептицького, який у 1928 році започаткував Львівську богословську академію.

Традицію патріарха Йосифа, слуги Божого Андрія продовжив у 1994 році продовжив отець Борис Гудзяк, який відродив Богословську академію у Львові. У 2002 році на її базі створено Український католицький університет. Однак уже роками студенти та викладачі закладу домагаються визнання богослов’я як науки в Україні.

Наразі Міністерство освіти України видало державну ліцензію історичній програмі гуманітарного факультету Українського католицького університету. 40 студентів університету отримали цього тижня перші студентські квитки державного зразка. Яке значення має цей факт в житті студентів та викладачів Українського католицького університету і про питання ліцензування богослов’я в Україні розповідає зі Львова Галина Терещук.

Галина Терещук

Від початку створення приватного вищого навчального закладу Богословської академії і триває співпраці із Міністерством освіти України, а точніше, оббиваються пороги чиновницьких кабінетів у справі визнання освітніх програм Католицького університету. Спершу у міністерстві, де засідають колишні компартійні діячі і викладачі атеїзму, неможливо було знайти порозуміння.

Цього року зроблений перший крок, і виданий дозвіл викладати історичну програму на гуманітарному факультеті. Ректор отець Борис Гудзяк розповідає.

Борис Гудзяк

Можна розвивати серйозну, творчу, критичну науку, зокрема в гуманітарних напрямках, і робити це, виходячи з християнського світогляду. Це і завдання цієї програми, студенти якої отримали ці квитки. І тому у нас є велике свято.

Галина Терещук

Відтак Український греко-католицький університет отримав перше державне визнання і нарешті може офіційно діяти у сфері науки та освіти. Випускники гуманітарного факультету зможуть продовжити навчання в інших навчальних закладах України, матимуть визнаний Україною диплом спеціаліста.

Після божественної літургії з нагоди вручення студентських квитків державного зразка я запитала у студентів гуманітарного факультету, що значить для них ця подія.

Студентка 1

Якщо їдеш в поїзді, чи де, то всі кажуть: “Що це таке? Заберіть це. Тут немає печатки.”

Студентка 2

У мене є студентський квиток. Ми дуже довго на це очікували, ми приєдналися до всієї спільноти.

Студент

По-перше, це ніби розширює мою майбутню перспективу, так як я хочу стати якимось науковцем, досліджувати певні питання з історії України. Це мені дає можливість займатися цим на державному рівні. До цього я не мав такої можливості.

Галина Терещук

Однак наразі Україна, ще, правда, Киргизія – дві країни зі складу колишнього Совєцького Союзу, яка не визнає богослов’я як науку, що є основним напрямком у навчанні Українського католицького університету. Але дипломи спеціалістів визнані усіма європейськими університетами, але не українськими.

З дипломами богословської академії та Українського католицького університету випускники вступають у найкращі аспірантури закордоном, і вже вивчені добре фахівці повертаються працювати в Україну. Керівник відділу ліцензування та акредитації Українського католицького університету Іван Підкова каже.

Іван Підкова

На сьогоднішній день ми приступили до розробки власного пакету документів, який був би після консультації з відповідними структурами Міністерства освіти і науки України поданий до розгляду в Міністерство освіти України.

Ми працюємо зараз над освітньо-професійними характеристиками, навчальними планами, освітньо-професійними програмами. Причому ми працюємо не самі – ми залучили до цього процесу тих людей, ті навчальні заклади, які вже мають певний досвід в цій роботі.

Наші зусилля спрямовані на те, щоб в наступному навчальному році, тобто в 2004 році, абітурієнти вступали в Український католицький університет, який вже буде мати дозвіл, тобто ліцензію на освітню діяльність за спеціальністю теологія.

Галина Терещук

Але чи видасть Міністерство освіти України ліцензію на програму богословського факультету вищому навчальному закладу зі Львова напередодні президентських виборів, у час політичних чвар, коли Львів ігнорують як на рівні Адміністрації Президента, так і Кабінету Міністрів. Якщо і отримає університет ліцензію на програму богословського факультету, то перед університетом постане інша проблема.

В Україні немає викладачів із богослов’я, тому доведеться запрошувати фахівців світового рівня, дипломи яких не визнаються в Україні. Скажімо, роками отець-ректор Борис Гудзяк, який пройшов вже довгий демократичний шлях, домагається визнання Україною його гарвардського диплома.

Василь Зілгалов

У Сербії і Чорногорії 2 листопада урочисто проголошено створення апостольського екзархату для греко-католиків і інтернізованого першого екзарха владики Юрій Джуджара. Розповідає детальніше з руського коректуру Михайло Рамач.

Михайло Рамач

Колишня сільська церква, яку побудували 230 років тому, минулої неділі стала кафедральним храмом. Зібралося в ній 30 єпископів, кілька десятків священиків та півтори тисячі віруючих. Усі вони повним серцем вітали новопризначеного екзарха кир Юрія Джуджару і щиро раділи, що стали свідками і учасниками історичної події.

А її значність полягає в тому, що мала греко-католицька громада в цій Балканській країні стала окремою одиницею. Досі вона належала до Крижевацька єпархія, ослідок якої знаходиться в сусідній Хорватії. Через це з окремих сербських православних кіл час від часу було чути недоброзичливі відгуки щодо греко-католиків.

Слід сказати, що православний єпископ Єремій запевнив Юрія в час їхньої розмови, що сербська церква не поділяє думок тих, хто греко-католиків підозрює в намірі покатоличити православних. На початку архиєрейської літургії прочитано папські були про оголошення екзархату та про призначення екзарха.

Відтак Кричевський владика Славомир передав екзархові жезл як символ церковної влади. А схвильований кир Юрій в своїй першій проповіді нагадав, що Господня рука зберігала русинсько-українську діаспору і в церковному, і в народному житті. За його словами, церква постійно була з народом, а народ – з церквою. І завдячуючи цьому, переселенці зберегли своє національне почуття.

Юрій Джуджара

Благодать божа нас зібрала сьогодні, щоб бути учасниками цієї історичної події, урочистого проголошення новоствореного апостольського екзархату, якого своєю милістю заснував святіший отець Іван-Павло ІІ.

Михайло Рамач

Українська діаспора на Балканах в нинішньому сербському краю Воєводино свого часу перебувало у Південній Угорщині, згодом в Королівстві Югославії та в комуністичній Югославії. Наразі їхня країна називається Сербія і Чорногорія.

“Держави мінялися, мінялися політичні і суспільні умови. Греко-католицька церква завжди була вчителькою і свого роду маяком, який в хуртовинах і на історичних роздоріжжях вказував шлях до майбутнього”. Так з приводу проголошення екзархату і інтронізації екзарха пише русинськомовна газета “Руське слово”, яка в Сербії друкується вже 80 років.

А бард русинських письменників у Сербії Михайло Ковач, якому нині 94 роки, у листі до владики Юрія Джуджари зазначає: “Прожив я багато років зі своїм народом і можу сказати, що Бог зберігав і зберіг нас тому, що ми не торгували ані нашою церквою, ані нашими історичними коренями. Щасливі ті люди і ті народи, які не забувають, звідки вони походять, та які не завертають з дороги”.

Кир Юрій Джуджара від 2001 року був помічником єпископа Мукачівського. А саме до Мукачівської єпархії належали предки і української діаспори в Сербії. Через це і завершення урочистостей нового екзарха вітав адміністратор Мукачевсько-Ужгородської єпархії владика Мілан Шашек.

Мілан Шашек

Преосвященний владико Юрій, від імені духовенства Мукачівської греко-католицької єпархії і свого імені виражаю Вам щиру подяку за Ваші практики покращення греко-католицької єпархії. Нехай Боже благословення і заступництво блаженного Теодора Мукачівського буде завжди з Вами і на цій новій посаді і в новій праці.

Михайло Рамач

Владика Юрій Джуджара народився 1954 року у Сербії. Вчився в Українській папській семінарії в Римі, там же завершив студії теології і здобув ступінь доктора наук. На єпископа його висвятив Папа Іван Павло ІІ. Греко-католики в Сербії і в Чорногорії сподіваються, що його повернення до рідного краю стане початком церковного, культурного і національного відродження найстарішої української діаспори.

Василь Зілгалов

295 років тому Російська православна церква наклала анафему на гетьмана Івана Мазепу, душа якого і до сьогодні належить Україні. Про це йдеться детальніше в матеріали Богдани Костюк з Києва.

Богдана Костюк

У московських і київських архівах можна знайти документи, які підтверджують думку українського історика Сергія Кота про те, що...

Сергій Кот

...переслідування самої пам’яті Мазепи почалося після Полтавської баталії і далі вже наступної трагічної смерті гетьмана. Прокляття, яке винесла Російська православна церква, була покликана навічно викреслити його з пам’яті українського народу. Вже тоді було видано наказ, з храмів, збудованих Мазепою, з келихів, зрештою, з особистого майна Мазепи вбивалися, вичищалися зображення гербу Мазепи.

Тому в музеях України немає жодного зображення непошкодженого гербу Мазепи. Єдине збереглося в музеї Терновського колишньому, тепер Чернігівському історичному музеї ікона Троїнсько-Іллінської Божої Матері, чудотворний оклад якої був подарований Мазепою, ченці якого під час оцієї травлі просто акуратно забили ту частину з гербом дошками.

Фактично, мазепина доба, як ми кажемо, мазепинське українське бароко стало об’єктом цинічної ненависті і знищення з боку московської церкви і московських властних структур в усі наступні сторіччя. Так на початку 19 століття Святіший Синод затвердив правила поведінки церков, після яких методично почали нищитися українські барокові церкви, а замість них почали з’являтися нові еклектичні споруди.

Богдана Костюк

Сергій Кот переконаний, що проект побудови музею історії України на київському Майдані Незалежності не відбувся, оскільки...

Сергій Кот

...там треба було показати достойників української нації, і в тому числі гетьмана Івана Мазепи. Ще на обговоренні проекту пам’ятника з боку архітекторів вже заявилися голоси, що вони не хочуть будувати задуманий і запроектований спочатку на вимогу громадськості цей пантеон української слави борців за незалежність України, де, ясно, що треба було давати такі історичні постаті як Мазепа.

Богдана Костюк

А київський науковець Максим Стріха звертає увагу на наступне.

Максим Стріха

В Нацбанку зараз снуються плани заміни купюр, які несуть на собі історичне зображення українців на знеособлені грошові знаки, які не несуть якихось історичних сюжетів, що лягає, очевидно, в ідеологічне уявлення сьогоднішнього голови Нацбанку, який навіть пересвятив те приміщення зусиллями тієї церкви, яка й досі виголошує гетьманові Мазепі анафему.

Але, не забуваємо, що Мазепа не лишень надихнув на значні мистецькі твори Байрона, Пушкіна чи Ліста. Навіть українці не просто навіть сміливі, а чесні, по-християнські налаштовані українці завжди шанували гетьмана. Як от шанував його останній гетьман України Павло Скоропадський.

Ця людина писала, що “попри офіційні заборони, ми завжди зі співчуттям ставилися до гетьмана Івана Мазепи, який втілював для нас ідеали справжнього християнина”, очевидно, справжнього патріота.

Богдана Костюк

Нагадує Максим Стріха слова останнього українського гетьмана. Доводиться констатувати факт, що анафема, накладена на Івана Мазепу 295 років тому, діє донині. У канцелярії УПЦ МП повідомили: “Ніхто з нього не знімав, так вона і є. Наша і всі православні церкви визнають її, як таку.”

Василь Зілгалов

Духовна спадщина гетьмана Івана Мазепи надзвичайно актуальна і на сьогодні для України. Послухайте лише його поезію “Дума, але пісня”, читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Всі покою щиро прагнуть, А не в оден гуж всі тягнуть, Той направо, той наліво. А все браття: то-то диво! Не маш любви, не маш згоди, Од Жовтої взявши Води. През незгоду всі пропали. Самі себе звоювали. Гей, братове, пора знати, Що не всім нам панувати І речами керувати. На корабель поглядімо, Много людей полічимо. Однак стерник сам керує, Весь корабель управує. Пчулка бідна матку має І оної послухає. Жалься, Боже, України, Що не в купі має сини: Оден живе із погани, Кличе сюди отамани. Ідем матку рятувати, Не дамо їй погибати! Другий ляхам за грош служить, По Україні і той тужить; Мати моя старенькая! Чом ти вельми слабенькая? Різно тебе розшарпали, Кгди аж по Дніпр туркам дали: Все фортель щоб заслабіла І аж вконець сил не міла. Третій Москві юж голдує. І їй вірно услугує. Той на матку нарікає І недолю проклинає: Ліпше було б не родити, Нежлі в таких бідах жити. Од всіх сторон ворогують, Огнем, мечем руїнують, Од всіх не маш зичливости, А не слушной учтивости; Мужиками називають, А підданством дорікають. Чом ти синів не учила. Чом од себе їх пустила? Ліпше було пробувати Вкупі лихо одбувати. Я сим, бідний, не здолаю, Хіба тілко заволаю: Гей, панове — єнерали, Чому ж єсте так оспали? І ви, панство — полковники, Без жадної політики Озметеся всі за руки — Не допустіть гіркой муки Матці своїй більш терпіти, Нуте врагів, нуте бити. Самопали набивайте! Острих шабель добувайте, А за віру хоч умріте І вольностей бороніте, Нехай вічна буде слава, Же през шаблю маєм права.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо передачу “Споконвіку було слово”. Її автор і укладач – Василь Зілгалов. Мені допомагав за операторським пультом звукоопертор Ян Кайзе. Говорить радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG