Київ, 10 грудня 2003 року.
Тарас Марусик
55 років тому, 10 грудня 1948 року, Генеральна Асамблея Організації об’єднаних націй ухвалила Загальну декларацію прав людини. Це перший міжнародний правовий документ, в якому були виписані права окремої особи. До цього міжнародне законодавство регулювало тільки стосунки між державами. Саме Загальна декларація прав людини вперше запровадила термін “права людини” як обов’язкову норму національних законодавств і практики держав-членів ООН.
Сьогодні, в Міжнародний день прав людини, на запитання мого київського колеги Тараса Марусика відповідає народний депутат України, голова ради старійшин Української республіканської партії “Собор” Левко Лук’яненко.
Пане Левко, з Вашого погляду, яким є значення ухваленої 55 років тому Декларації прав людини?
Левко Лук’яненко
Це дуже важливий документ в тому плані, що світова громадськість кодифікувала свій офіційний погляд на права людини. Загальна декларація прав людини ООН стала таким чином тим метром, яким вимірюється ставлення різних держав до прав людини. В цьому відношенні це є унікальний документ, і він став можливим у XX столітті. Раніше він був неможливим, а тепер має дуже багато такого, що ще не здійснено. Отже ж, ніби сприяє розширенню прав людини в цілому світі.
Тарас Марусик
Отже, пройшло 55 років. Маємо нинішню Україну. І в цьому контексті моє запитання таке. Цей важливий, як Ви сказали, документ, для України сьогоднішньої більше декларація чи реально чинний документ?
Левко Лук’яненко
Ви знаєте, він у значній мірі уже реальність, тому що Україна хоча іще має дуже обмежені права, але все-таки за свободу слова, за свободу друку, за свободи інші вже тепер у нас не судять і не заганяють у Сибір.
Таким чином, громадяни України користуються свободою слова, свободою друку і іншими свободами. В дійсності ці права в значній мірі обмежені. Але все-таки у порівнянні з тим, що ми мали в радянській комуністичній імперії, без сумніву, що теперішній об’єм прав незрівнянно розширений.
Тарас Марусик
Які, з Вашого погляду, найуразливіші місця прав людини сьогодні в Україні в контексті декларації?
Левко Лук’яненко
Розвиток України як незалежної держави показав, що свобода слова і свобода друку особливо дуже залежать від права власності на ЗМІ. Ось право власності на ЗМІ показало, що і журналісти обмежені, і громадяни обмежені, і всі, власне, обмежені в тому плані, що власник замовляє певну “музику”. Він пропускає певні ідеї, інших він не пропускає. Таким чином, оцей зв’язок прав людини зі власністю виявився тою великою проблемою, яку раніше ми підозрювали лише здалеку. Тепер це є дуже жорстка реальність.
І тому ми бачимо, що людина може говорити що хоче, але ці слова ні на кого не впливають. Журналіст не може писати що хоче, тому що його редактор не надрукує його статтю. А потім і журналіста усуне, якщо він буде писати не те, що хочеться власнику газети.
Отже ж, ми вступили в нове суспільство. Проблема прав людини повернулася інакшим боком. Цей інший бік є також надзвичайно важливий і серйозний.
Тарас Марусик
Декларація прав людини стосується власне прав окремої людини. Як можна вже дати в цьому контексті права нації? Оскільки дехто вважає, що тут закладений уже певний конфлікт між правами людини і правами нації.
Левко Лук’яненко
Знаєте, декларація прав людини має і права націй. Просто спеціально не розписано це, бо відносно прав нації в нас є інші документи. Але і тут гарантовано кожному народу свободу самовизначення і створення власної незалежної держави.
Звичайно, що це є ніби два різних аспекти проблеми – проблема людини і проблема нації. Проблема нації у нас знов же ж на практиці виявляється таким чином, що рівень користування національними правами і національним організмом залежить від самої сформованості цього національного організму, від організованості самої нації. Через те, що Україна перебувала 340 років під московською окупацією, вона ідейно дезорганізована, і морально дезорганізована, то нам дуже важко формувати її державницьку волю, єдину національну волю.
Тому у вищому законодавчому органі в нас немає єдиної спрямованості отої державницької волі. Частина в нас тягне на Захід, частина тягне далі під Москву. Ось як обертається свобода нації на практиці в Україні.
Тарас Марусик
Вважається, що права людини є однією з основних засад демократії сучасної. Як би Ви прокоментували думку, тезу про те, що Україні в принципі трохи не пощастило в історичному сенсі, тому що демократія прийшла трохи швидше, як сформувалася остаточно сама українська нація?
Левко Лук’яненко
Ви знаєте, я дивлюся на таку постановку питання, як на неправильну. Не могла сформуватися нація без демократії. Навпаки, відсутність демократії і той жорстокий комуністичний московський деспотизм знищував націю.
І тепер, коли той жорстокий деспотизм зник, то є проблема формування цієї нації, тобто повернення до національної сутності (частину знищили, а частина національної сутності не знищена), повернутися до своєї національної сутності для того, щоби формувати єдино направлену національну волю. Тарас Марусик
Це був народний депутат України, голова ради старійшин Української республіканської партії “Собор” Левко Лук’яненко.
Тарас Марусик
55 років тому, 10 грудня 1948 року, Генеральна Асамблея Організації об’єднаних націй ухвалила Загальну декларацію прав людини. Це перший міжнародний правовий документ, в якому були виписані права окремої особи. До цього міжнародне законодавство регулювало тільки стосунки між державами. Саме Загальна декларація прав людини вперше запровадила термін “права людини” як обов’язкову норму національних законодавств і практики держав-членів ООН.
Сьогодні, в Міжнародний день прав людини, на запитання мого київського колеги Тараса Марусика відповідає народний депутат України, голова ради старійшин Української республіканської партії “Собор” Левко Лук’яненко.
Пане Левко, з Вашого погляду, яким є значення ухваленої 55 років тому Декларації прав людини?
Левко Лук’яненко
Це дуже важливий документ в тому плані, що світова громадськість кодифікувала свій офіційний погляд на права людини. Загальна декларація прав людини ООН стала таким чином тим метром, яким вимірюється ставлення різних держав до прав людини. В цьому відношенні це є унікальний документ, і він став можливим у XX столітті. Раніше він був неможливим, а тепер має дуже багато такого, що ще не здійснено. Отже ж, ніби сприяє розширенню прав людини в цілому світі.
Тарас Марусик
Отже, пройшло 55 років. Маємо нинішню Україну. І в цьому контексті моє запитання таке. Цей важливий, як Ви сказали, документ, для України сьогоднішньої більше декларація чи реально чинний документ?
Левко Лук’яненко
Ви знаєте, він у значній мірі уже реальність, тому що Україна хоча іще має дуже обмежені права, але все-таки за свободу слова, за свободу друку, за свободи інші вже тепер у нас не судять і не заганяють у Сибір.
Таким чином, громадяни України користуються свободою слова, свободою друку і іншими свободами. В дійсності ці права в значній мірі обмежені. Але все-таки у порівнянні з тим, що ми мали в радянській комуністичній імперії, без сумніву, що теперішній об’єм прав незрівнянно розширений.
Тарас Марусик
Які, з Вашого погляду, найуразливіші місця прав людини сьогодні в Україні в контексті декларації?
Левко Лук’яненко
Розвиток України як незалежної держави показав, що свобода слова і свобода друку особливо дуже залежать від права власності на ЗМІ. Ось право власності на ЗМІ показало, що і журналісти обмежені, і громадяни обмежені, і всі, власне, обмежені в тому плані, що власник замовляє певну “музику”. Він пропускає певні ідеї, інших він не пропускає. Таким чином, оцей зв’язок прав людини зі власністю виявився тою великою проблемою, яку раніше ми підозрювали лише здалеку. Тепер це є дуже жорстка реальність.
І тому ми бачимо, що людина може говорити що хоче, але ці слова ні на кого не впливають. Журналіст не може писати що хоче, тому що його редактор не надрукує його статтю. А потім і журналіста усуне, якщо він буде писати не те, що хочеться власнику газети.
Отже ж, ми вступили в нове суспільство. Проблема прав людини повернулася інакшим боком. Цей інший бік є також надзвичайно важливий і серйозний.
Тарас Марусик
Декларація прав людини стосується власне прав окремої людини. Як можна вже дати в цьому контексті права нації? Оскільки дехто вважає, що тут закладений уже певний конфлікт між правами людини і правами нації.
Левко Лук’яненко
Знаєте, декларація прав людини має і права націй. Просто спеціально не розписано це, бо відносно прав нації в нас є інші документи. Але і тут гарантовано кожному народу свободу самовизначення і створення власної незалежної держави.
Звичайно, що це є ніби два різних аспекти проблеми – проблема людини і проблема нації. Проблема нації у нас знов же ж на практиці виявляється таким чином, що рівень користування національними правами і національним організмом залежить від самої сформованості цього національного організму, від організованості самої нації. Через те, що Україна перебувала 340 років під московською окупацією, вона ідейно дезорганізована, і морально дезорганізована, то нам дуже важко формувати її державницьку волю, єдину національну волю.
Тому у вищому законодавчому органі в нас немає єдиної спрямованості отої державницької волі. Частина в нас тягне на Захід, частина тягне далі під Москву. Ось як обертається свобода нації на практиці в Україні.
Тарас Марусик
Вважається, що права людини є однією з основних засад демократії сучасної. Як би Ви прокоментували думку, тезу про те, що Україні в принципі трохи не пощастило в історичному сенсі, тому що демократія прийшла трохи швидше, як сформувалася остаточно сама українська нація?
Левко Лук’яненко
Ви знаєте, я дивлюся на таку постановку питання, як на неправильну. Не могла сформуватися нація без демократії. Навпаки, відсутність демократії і той жорстокий комуністичний московський деспотизм знищував націю.
І тепер, коли той жорстокий деспотизм зник, то є проблема формування цієї нації, тобто повернення до національної сутності (частину знищили, а частина національної сутності не знищена), повернутися до своєї національної сутності для того, щоби формувати єдино направлену національну волю. Тарас Марусик
Це був народний депутат України, голова ради старійшин Української республіканської партії “Собор” Левко Лук’яненко.
