Доступність посилання

ТОП новини

Євген Сверстюк: “Подвійні стандарти не повинні домінувати в світі при оцінці явища совєтського тоталітаризму”.


Василь Плоскіна Євген Сверстюк: “Подвійні стандарти не повинні домінувати в світі при оцінці явища совєтського тоталітаризму”.

Угорщина, 11 грудня 2003 року.

Василь Плоскіна

З 8-го по 10 грудня в Будапешті відбувалась доволі резонансна для Угорщини науково-історична конференція з голодомору в Україні. Незважаючи на географічну близькість цих двох держав і спільне тоталітарне минуле, про геноцид 1932-33 років в Україні широкому угорському загалу майже нічого невідомо. Йдеться, по-перше, про численні ідеологічні табу недалекого минулого на цю тему, по-друге, розпливчастість і відсутність якоїсь однієї чіткої позиції серед політичних еліт України вже в роки незалежності. Виняток становить хіба 2003 рік, коли під тиском національно-патріотичних організацій в Україні й за кордоном український уряд і Верховна Рада України таки визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. Звідси й інтерес до цієї теми в угорських ЗМІ й серед науковців.

Я зустрівся з учасником науково-історичної конференції в Будапешті філософом і публіцистом Євгеном Сверстюком.

Пане Євгене, на Вашу думку, чи зможе угорське суспільство належно сприйняти й оцінити правду про трагедію українського народу?

Євген Сверстюк

Не можна сказати, що в Україні ми нічого не знаємо про Угорщину. Через всіх пройшов 1956-й рік. Люди старшого покоління пам’ятають про трагічну долю тодішнього угорського прем’єр-міністра Імре Надя. Не забули вони і комуністичних лідерів Угорщини Матяша Ракоші та Яноша Кадара. Хоча з іншого боку українці дуже мало знали, як розвивалися події 56-го року насправді. Зараз уже можна говорити про те, що Угорщина – глибоко тероризована країна, починаючи з 1945 року. До мене доходили розповіді про те, що виробляли радянські “визволителі” в Угорщині… Я побачив будапештський Музей терору, і він справив на мене приголомшливе враження. Мені здається, що в світі немає іншого такого музею про совєтський терор. У світі є багато музеїв про нацистський терор. Причому за кордоном закоренилися подвійні стандарти при оцінці одних і тих же історичних явищ. Скажімо, побутує думка, що фашистські діяння – це геноцид, а сталінські злочини завжди розцінюються з поправкою на коментарі рожевої чи червоної преси. Її оцінки, на превеликий жаль, домінували й досі домінують у західному світі. Тому така надзвичайно важлива й талановита книжка, як “Жнива скорботи” Роберта Конквеста, по суті, є доступною тільки для дослідників, але вона ще не стала чинником масової свідомості.

Іноді люди не знають про радянський терор не лише через брак популяризаторів. Є такі, хто всупереч фактам і логіці просто не хоче знати про це. Зараз є безліч процвітаючих функціонерів колишнього совєтського режиму різних національностей, які абсолютно правомірно могли би сидіти на лаві підсудних в Нюрнберзі серед кандидатів на шибеницю. Причому сумніву немає, що пріоритет належить тут лише Леніну і Сталіну, бо концтабори – їхній винахід; система терору – це їхня система. І, безперечно, система лжі, як прикриття всієї своєї діяльності, є тільки їхнім винаходом, і німці ніколи не могли тягатися та вони навіть не пробували цього робити. Нацисти дуже часто робили свої злочини демонстративно й відверто в той час, коли Совєти, за законами кримінального світу, завжди приховували свої справжні вчинки і постійно робили забезпечення через запасні версії. Комуністи зазвичай пускали в маси якусь брехню для простаків, а між собою говорили зовсім іншою мовою. Світ не може й досі цієї мови розшифрувати і тим більше – прийняти.

Василь Плоскіна

Як Ви гадаєте, чи можуть бути створені подібні музеї терору в Україні чи в Росії?

Євген Сверстюк

Взагалі-то могли б бути створені, але такі заклади не будуть збудовані ніколи. І йдеться навіть не про брак коштів, а, властиво, про брак доброї волі правлячих кіл. Адже цей музей показує большевицьку суть режиму, показує весь жах комуністичної системи, і він ставив би багатьох політиків совєцького гарту перед власним сумлінням і перед власною пам”яттю. Вони на це ніколи не підуть і не дадуть свободи зробити таке.

Однак я хочу сказати про будапештський Музей терору. Він зроблений дуже талановито. Для цього підібрали людей дуже обдарованих, які добре розуміються на формі передачі символів, інформації, музики. Я думаю, що музей створено людьми дуже високого естетичного розвитку. У світі існують інші музеї, є меморіали на місці колишніх концтаборів. Але вони інші, зовсім відмінні від будапештського, особливо, коли йдеться про мистецьке проникнення в суть явища тоталітаризму.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG