Варшава, 11 грудня 2003 року.
Володимир Павлів
В середу ввечері в Варшаві відбулася дискусія, організована польським ПЕН-клубом, під назвою “Що після Ґедройця. Минуле чи майбутнє?”. В дискусії взяли участь як польські, так і українські історики, письменники та інші шанувальники спадщини великого польського інтелектуала і речника польсько-українського єднання Єжи Ґедройця, котрий жив, працював і помер кілька років тому у Франції.
Польський еміграційний журнал “Культура”, що його єдиним і багатолітнім редактором був Єжи Ґедройць, став тим виданням, яке об”єднувало навколо себе тих поляків та українців, котрі по-справжньому діяли на користь польсько-українського примирення та єднання. Єжи Ґедройць та його соратники і послідовники випрацювали цілу стратегію польсько-української співпраці, котра мала б привести до досягнення визначеного ними завдання. В основу цієї стратегії лягла добре знана вже формул, яка проголошує: “Без незалежної України не може бути незалежної Польщі”.
Після смерті редактора “Культури” виникла також потреба нового погляду на цю стратегію і на перспективи її розвитку. Власне, для цього й було організовано польсько-українську дискусію у Варшаві “Що після Ґедройця?”.
Як зауважив український перекладач та публіцист зі Львова Юрій Прохасько, щоб провадити надалі польсько-український діалог в дусі Ґедройця, самі українці повинні дати полякам чіткий сигнал, чи готові вони вести такий діалог згідно з принципами, які визначив сам редактор “Культури”. Адже ці принципи, як зазначила польська публіцистка Боґуміла Бердиховська, розраховані на “дорослих людей” і підтвердила свою думку цитатою з Єжи Ґедройця:
Богуміла Бердиховська
Для порозуміння між поляками і українцями ми повинні одні одним сказати правду, всю правду, але тільки правду.
Володимир Павлів
В часі дискусії багато говорилося і про те, що з часу, коли середовище “Культури” визначало напрямки зближення між обома народами, багато що змінилося, прийшли нові покоління, і поляки, і українці здобули свої незалежні держави. Тому у доктрині Ґедройця найціннішим для послідовників є загальнолюдська основа міжнаціональних стосунків. Про це слід пам”ятати, коли ми готуємо програми, спрямовані на зближення і поєднання між поляками та українцями, зауважив під час дискусії український історик, викладач Гарвардського університету зі Сполучених Штатів, Роман Шпорлюк:
Роман Шпорлюк
Коли ми думаємо про національні програми, українсько-польські чи польсько-українські, то, може, варто також подумати про те, яким чином ці міжнаціональні справи містяться у якійсь ширшій програмі загальнолюдських проблем.
Володимир Павлів
Відомий польський дослідник літератури і есеїст Анджей Менцвель висловив думку, що початкова теорія Ґедройця і його приятелів була утопією в позитивному сенсі цього слова. Тобто, такою, яку важко точно спрогнозувати, але в яку потрібно вірити. І побажав усім учасникам дискусії використовувати цей елемент “утопійності” в стилі редактора “Культури” у своїх пошуках подальших шляхів зближення польського та українського народів.
Володимир Павлів
В середу ввечері в Варшаві відбулася дискусія, організована польським ПЕН-клубом, під назвою “Що після Ґедройця. Минуле чи майбутнє?”. В дискусії взяли участь як польські, так і українські історики, письменники та інші шанувальники спадщини великого польського інтелектуала і речника польсько-українського єднання Єжи Ґедройця, котрий жив, працював і помер кілька років тому у Франції.
Польський еміграційний журнал “Культура”, що його єдиним і багатолітнім редактором був Єжи Ґедройць, став тим виданням, яке об”єднувало навколо себе тих поляків та українців, котрі по-справжньому діяли на користь польсько-українського примирення та єднання. Єжи Ґедройць та його соратники і послідовники випрацювали цілу стратегію польсько-української співпраці, котра мала б привести до досягнення визначеного ними завдання. В основу цієї стратегії лягла добре знана вже формул, яка проголошує: “Без незалежної України не може бути незалежної Польщі”.
Після смерті редактора “Культури” виникла також потреба нового погляду на цю стратегію і на перспективи її розвитку. Власне, для цього й було організовано польсько-українську дискусію у Варшаві “Що після Ґедройця?”.
Як зауважив український перекладач та публіцист зі Львова Юрій Прохасько, щоб провадити надалі польсько-український діалог в дусі Ґедройця, самі українці повинні дати полякам чіткий сигнал, чи готові вони вести такий діалог згідно з принципами, які визначив сам редактор “Культури”. Адже ці принципи, як зазначила польська публіцистка Боґуміла Бердиховська, розраховані на “дорослих людей” і підтвердила свою думку цитатою з Єжи Ґедройця:
Богуміла Бердиховська
Для порозуміння між поляками і українцями ми повинні одні одним сказати правду, всю правду, але тільки правду.
Володимир Павлів
В часі дискусії багато говорилося і про те, що з часу, коли середовище “Культури” визначало напрямки зближення між обома народами, багато що змінилося, прийшли нові покоління, і поляки, і українці здобули свої незалежні держави. Тому у доктрині Ґедройця найціннішим для послідовників є загальнолюдська основа міжнаціональних стосунків. Про це слід пам”ятати, коли ми готуємо програми, спрямовані на зближення і поєднання між поляками та українцями, зауважив під час дискусії український історик, викладач Гарвардського університету зі Сполучених Штатів, Роман Шпорлюк:
Роман Шпорлюк
Коли ми думаємо про національні програми, українсько-польські чи польсько-українські, то, може, варто також подумати про те, яким чином ці міжнаціональні справи містяться у якійсь ширшій програмі загальнолюдських проблем.
Володимир Павлів
Відомий польський дослідник літератури і есеїст Анджей Менцвель висловив думку, що початкова теорія Ґедройця і його приятелів була утопією в позитивному сенсі цього слова. Тобто, такою, яку важко точно спрогнозувати, але в яку потрібно вірити. І побажав усім учасникам дискусії використовувати цей елемент “утопійності” в стилі редактора “Культури” у своїх пошуках подальших шляхів зближення польського та українського народів.
