Угорщина, 16 грудня 2003 року.
Людмила Литовченко
Завдяки дослідникам і просто людям чесного сумління про голодомор в Україні знають куди більше у світі, ніж раніше. Але не настільки багато, як того вимагає історична правда. І все ж.
Одна справа встановлювати документальні факти й вивчати суспільні тенденції, й зовсім інша – доходити суті явища, дошукуватись його коренів. Таких глибоких, історично правдивих праць все ще бракує в Україні. Бо вони потребують дуже серйозної, нерідко важкої і безкомпромісної праці. Передусім душевної, і вже потім наукової. Чи це не тому, що іноді вчені дивляться на окремі трагічні події минулого українського народу через призму теорії марксизму-ленінізму? Деякі, очевидно, засвоїли її надто добре, щоб сприйняти інший світогляд.
Однак є серед дослідників теми голодомору ті, хто проходив інші “університети” з “постградуальною” практикою по етапах радянських Гулагів. Вони вільні від совкових ілюзій і знають справжню ціну “щасливого” життя за Совєтів. Тому не дивно, що їхнє слово сприймається серед наукових колег шанобливо.
Так, наприклад, було і на недавній конференції з нагоди 70-ліття голодомору в Україні. Цей захід відбувався в будапештському Музеї терору, місці аж ніяк не випадковому в оцінці таких понять, як тоталітаризм, геноцид і штучний голод. Над ними, зокрема, розмірковує в розмові з нашим угорським кореспондентом Василем Плоскіною відомий український філософ Євген Сверстюк, учасник згаданої конференції.
Василь Плоскіна
Угорський історик Міклош Кун, дослідник сталінізму, виступаючи перед Вами, сказав, що політичні передумови голодомору виникли ще наприкінці 20-х років минулого століття. Саме тоді, за його словами, більшовицький режим вдався до масового виселення українських селян, так званих куркулів й ідейних опозиціонерів режиму. Однак у своїх висновках про це явище Ви торкаєтесь значно ранішого періоду. Чому?
Євген Сверстюк
Громадянська війна була війною всіх проти всіх. Але цікаво, коли білогвардійці програли і один перевдягнений полковник, відомий Шульгін (про що він згадує в книзі “20 год”), пробирався з Півдня через терен дислокації Червоної Армії, у його розмовах з червоними командирами фігурували тільки бої з українськими силами. “Як? – здивувався він. – Хіба з білогвардійцями ви не воювали?” “Так то ж свої”, - була відповідь. “Нічого собі, - думав він, - два роки воював з червоними, а вони вже й забули”.
Василь Плоскіна
Добре підмічено, що більшовики постійно перебували в стані війни проти когось, відкритої або ж прихованої.
Євген Сверстюк
Більшовизм – це перманентна війна з буржуазією, духовенством, селянством. Сталін дуже прислухався до сигналів ҐПУ з України. Навіть попереджував своїх ставлеників: “Україну ми можемо втратити”. Вождь будував військово-поліційну державу й готувався до війни в Європі. Він думав про заспокоєний тил. І тут у нього з’являється сатанинський план війни голодом проти обеззброєної, класово порізненої і духовно ослабленої полоненої України.
Що таке голод? Голод – це стихійне лихо або воєнна блокада. Це біда, в якій допомагають, хто може, і навіть ворожа облога є лише засобом змусити противника до капітуляції без мети всіх вигубити. Тому розум не може збагнути нечуваного досі геноциду голодом.
Василь Плоскіна
Чи не варто, на Вашу думку, у світлі нових історичних фактів про голодомор в Україні розширити морально-правове тлумачення геноциду?
Євген Сверстюк
Поняття “геноцид” часто розуміють по аналогії з єврейським геноцидом. Це невірно, адже існують різні його форми. Наприклад, створити в містах ґетто, знищити його протягом року в розпалі війни – це демонстративний і неприхований акт. Більшовики могли б таку операцію провести замасковано під виглядом воєнної необхідності, помилок авіації тощо. А от перетворити в мирний час велику країну в концтабір з військовим кордоном, із спостережними вежами, терористичними операціями ҐПУ і кримінальних бригад для обшуку кожної хати – це явище нечуване! Неймовірним здається те, як можна у багатій сільській місцевості забрати все їстивне й організувати голодну смерть 7 мільйонів населення протягом одного року від жнив до жнив в урожайний рік?
Василь Плоскіна
Очевидно, це ще раз потверджує глибокий цинізм марксистського лозунгу про ведення класової боротьби. Перефразувавши старий вислів, буквально бачимо, що для ведення саме такого єдиноборства згодяться будь-які засоби, адже за допомогою голоду більшовики намагалися прибрати з дороги до комунізму ворожі їм класові елементи, а ще краще, покалічити цілу хліборобську націю чи не так?
Євген Сверстюк
Це було важливою причиною, чого на Заході не могли собі уявити й зрозуміти. Але для Кремля дуже істотним був пропаґандивний заслон. Міжнародна комуністична аґентура створила інформаційну блокаду України в світовій пресі, яка переключилася вся на Гітлера. Нью-спік, димова завіса популярних слів – мир, соціалізм, антифашизм, прогрес, індустріалізація, колективізація, - все це звучало як цікавий соціальний експеримент. Дипломатія і розвідувальна аґентура й обманні версії на закордон - все працювало на приховування голодомору. Справді, важко було поєднати голод, відмову від міжнародної допомоги й експорт зерна з СРСР за демпінґовими цінами. Великі злочини паралізують розум.
Василь Плоскіна
Брак тверезих оцінок цього явища, на жаль, відчувається серед деяких українських і закордонних дослідників навіть до цієї пори. Як тут не згадати кравчуківське “маємо те, що маємо”. І будемо, виходить, ще довго мати такий стан свідомості?
Євген Сверстюк
Духовно ослаблена людина погоджується з великими істинами, але в серці її вони не живуть. Тому досі бракує мужності визнати, що безкарний більшовицький геноцид України дав прецедент і карт-бланш Гітлеру на розв’язання єврейського геноциду, що підтвердили й свідчення Ґерінґа на Нюрнбернському процесі. Кваліфікація українського геноциду, визнаного парламентами авторитетних країн, зокрема Угорщини, має принципове значення. Це не тільки українська проблема.
Василь Плоскіна
Постає запитання: як же її розв’язати, коли навіть після розпаду СРСР інерція совкового мислення зберігає велику силу, і багато пересічних громадян на посткомуністичному просторі просто уникають правди про голодомор?
Євген Сверстюк
Великі злочинці вміють робити людей своїми спільниками. Співучасником лжі стало все суспільство. Люди вживали фальшиві слова і повторювали газетну брехню, бо це було ознакою лояльності; боялися говорити й думати чесно, тому що то було смертельно небезпечно. А звичка – друга натура. Маска приросла до обличчя. Людина, яка не молиться, перестає вірувати. Людина, яка боїться свідчити правдиво, звикає свідчити фальшиво. Ми маємо справу з духовно дистрофічним і морально хворим суспільством. Це причини, чому книжки про український геноцид могли з’явитися тільки на Заході. Це причина того, що вони досі не освоєні. Мова совецької школи ковзає паралельно або поверхово до реальності і не підіймається до суворої правди – безстрашної і дискомфортної.
Мова релігії, мова поезії, мова історії, як казав Шевченко: “Голосна та правдива, як Господа слово”.
Людмила Литовченко
Завдяки дослідникам і просто людям чесного сумління про голодомор в Україні знають куди більше у світі, ніж раніше. Але не настільки багато, як того вимагає історична правда. І все ж.
Одна справа встановлювати документальні факти й вивчати суспільні тенденції, й зовсім інша – доходити суті явища, дошукуватись його коренів. Таких глибоких, історично правдивих праць все ще бракує в Україні. Бо вони потребують дуже серйозної, нерідко важкої і безкомпромісної праці. Передусім душевної, і вже потім наукової. Чи це не тому, що іноді вчені дивляться на окремі трагічні події минулого українського народу через призму теорії марксизму-ленінізму? Деякі, очевидно, засвоїли її надто добре, щоб сприйняти інший світогляд.
Однак є серед дослідників теми голодомору ті, хто проходив інші “університети” з “постградуальною” практикою по етапах радянських Гулагів. Вони вільні від совкових ілюзій і знають справжню ціну “щасливого” життя за Совєтів. Тому не дивно, що їхнє слово сприймається серед наукових колег шанобливо.
Так, наприклад, було і на недавній конференції з нагоди 70-ліття голодомору в Україні. Цей захід відбувався в будапештському Музеї терору, місці аж ніяк не випадковому в оцінці таких понять, як тоталітаризм, геноцид і штучний голод. Над ними, зокрема, розмірковує в розмові з нашим угорським кореспондентом Василем Плоскіною відомий український філософ Євген Сверстюк, учасник згаданої конференції.
Василь Плоскіна
Угорський історик Міклош Кун, дослідник сталінізму, виступаючи перед Вами, сказав, що політичні передумови голодомору виникли ще наприкінці 20-х років минулого століття. Саме тоді, за його словами, більшовицький режим вдався до масового виселення українських селян, так званих куркулів й ідейних опозиціонерів режиму. Однак у своїх висновках про це явище Ви торкаєтесь значно ранішого періоду. Чому?
Євген Сверстюк
Громадянська війна була війною всіх проти всіх. Але цікаво, коли білогвардійці програли і один перевдягнений полковник, відомий Шульгін (про що він згадує в книзі “20 год”), пробирався з Півдня через терен дислокації Червоної Армії, у його розмовах з червоними командирами фігурували тільки бої з українськими силами. “Як? – здивувався він. – Хіба з білогвардійцями ви не воювали?” “Так то ж свої”, - була відповідь. “Нічого собі, - думав він, - два роки воював з червоними, а вони вже й забули”.
Василь Плоскіна
Добре підмічено, що більшовики постійно перебували в стані війни проти когось, відкритої або ж прихованої.
Євген Сверстюк
Більшовизм – це перманентна війна з буржуазією, духовенством, селянством. Сталін дуже прислухався до сигналів ҐПУ з України. Навіть попереджував своїх ставлеників: “Україну ми можемо втратити”. Вождь будував військово-поліційну державу й готувався до війни в Європі. Він думав про заспокоєний тил. І тут у нього з’являється сатанинський план війни голодом проти обеззброєної, класово порізненої і духовно ослабленої полоненої України.
Що таке голод? Голод – це стихійне лихо або воєнна блокада. Це біда, в якій допомагають, хто може, і навіть ворожа облога є лише засобом змусити противника до капітуляції без мети всіх вигубити. Тому розум не може збагнути нечуваного досі геноциду голодом.
Василь Плоскіна
Чи не варто, на Вашу думку, у світлі нових історичних фактів про голодомор в Україні розширити морально-правове тлумачення геноциду?
Євген Сверстюк
Поняття “геноцид” часто розуміють по аналогії з єврейським геноцидом. Це невірно, адже існують різні його форми. Наприклад, створити в містах ґетто, знищити його протягом року в розпалі війни – це демонстративний і неприхований акт. Більшовики могли б таку операцію провести замасковано під виглядом воєнної необхідності, помилок авіації тощо. А от перетворити в мирний час велику країну в концтабір з військовим кордоном, із спостережними вежами, терористичними операціями ҐПУ і кримінальних бригад для обшуку кожної хати – це явище нечуване! Неймовірним здається те, як можна у багатій сільській місцевості забрати все їстивне й організувати голодну смерть 7 мільйонів населення протягом одного року від жнив до жнив в урожайний рік?
Василь Плоскіна
Очевидно, це ще раз потверджує глибокий цинізм марксистського лозунгу про ведення класової боротьби. Перефразувавши старий вислів, буквально бачимо, що для ведення саме такого єдиноборства згодяться будь-які засоби, адже за допомогою голоду більшовики намагалися прибрати з дороги до комунізму ворожі їм класові елементи, а ще краще, покалічити цілу хліборобську націю чи не так?
Євген Сверстюк
Це було важливою причиною, чого на Заході не могли собі уявити й зрозуміти. Але для Кремля дуже істотним був пропаґандивний заслон. Міжнародна комуністична аґентура створила інформаційну блокаду України в світовій пресі, яка переключилася вся на Гітлера. Нью-спік, димова завіса популярних слів – мир, соціалізм, антифашизм, прогрес, індустріалізація, колективізація, - все це звучало як цікавий соціальний експеримент. Дипломатія і розвідувальна аґентура й обманні версії на закордон - все працювало на приховування голодомору. Справді, важко було поєднати голод, відмову від міжнародної допомоги й експорт зерна з СРСР за демпінґовими цінами. Великі злочини паралізують розум.
Василь Плоскіна
Брак тверезих оцінок цього явища, на жаль, відчувається серед деяких українських і закордонних дослідників навіть до цієї пори. Як тут не згадати кравчуківське “маємо те, що маємо”. І будемо, виходить, ще довго мати такий стан свідомості?
Євген Сверстюк
Духовно ослаблена людина погоджується з великими істинами, але в серці її вони не живуть. Тому досі бракує мужності визнати, що безкарний більшовицький геноцид України дав прецедент і карт-бланш Гітлеру на розв’язання єврейського геноциду, що підтвердили й свідчення Ґерінґа на Нюрнбернському процесі. Кваліфікація українського геноциду, визнаного парламентами авторитетних країн, зокрема Угорщини, має принципове значення. Це не тільки українська проблема.
Василь Плоскіна
Постає запитання: як же її розв’язати, коли навіть після розпаду СРСР інерція совкового мислення зберігає велику силу, і багато пересічних громадян на посткомуністичному просторі просто уникають правди про голодомор?
Євген Сверстюк
Великі злочинці вміють робити людей своїми спільниками. Співучасником лжі стало все суспільство. Люди вживали фальшиві слова і повторювали газетну брехню, бо це було ознакою лояльності; боялися говорити й думати чесно, тому що то було смертельно небезпечно. А звичка – друга натура. Маска приросла до обличчя. Людина, яка не молиться, перестає вірувати. Людина, яка боїться свідчити правдиво, звикає свідчити фальшиво. Ми маємо справу з духовно дистрофічним і морально хворим суспільством. Це причини, чому книжки про український геноцид могли з’явитися тільки на Заході. Це причина того, що вони досі не освоєні. Мова совецької школи ковзає паралельно або поверхово до реальності і не підіймається до суворої правди – безстрашної і дискомфортної.
Мова релігії, мова поезії, мова історії, як казав Шевченко: “Голосна та правдива, як Господа слово”.
