Київ, 17 грудня 2003 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Вождь більшовицької революції стверджував, що найважливішим з усіх мистецтв є кіно. Фраза ця вже піднав’язла на зубах, але ж Ілліч казав таки “по дєлу”.
Кінокамера у ХХ-му столітті не лише відбила світ, а й сформувала його. І Ленін на броньовику, і Єльцин на танку в’їхали до нас зі світу екрану.
Але, як не дивно, кіно є не лише пропагандою, а й мистецтвом. Інколи досить якісним. Ось тільки чи доступне воно нам останнім часом, те мистецтво? Наприклад, що ми знаємо про кіно Британії, окрім того, що там створили найповніший кінообраз Шерлока Холмса?
Вочевидь, для України цьогорічне проведення Тижня британського кіно стало значною подією, адже сучасні фільми продюсерів і режисерів з Великої Британії знані у цілому світі, і відкриття їх українським глядачем – це ще один крок України до пізнання величезного світу довкола.
Тему продовжує Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Цьогорічні прем’єри британського кіно в Україні – справжнє свято для прихильників різних жанрів і напрямків сучасного кінематографу. Так картина “28 днів по тому” режисера Денні Бойла, жорстокий фантастичний тріллер, який тримає глядача у напрузі до останньої хвилини, визнаний найкращим британським фільмом цього року і нагороджений премією Empire.
Магічні події стрічки “Воїн” Асіфа Кападії розгортаються на тлі фантастичних краєвидів Гімалаїв. Цей фільм минулого року отримав Премію Британської кіноакадемії за найкращий дебют та приз Фестивалю незалежного кіно у Лондоні.
Стрічка “Останні розпорядження” режисера Фреда Шепісі, зворушливий фільм за участю цілого сузір’я відомих британських акторів старшого покоління, сповнений роздумів над сенсом життя і спогадів старих людей про молодість.
Картина була переможцем і фіналістом багатьох британських і міжнародних конкурсів у номінаціях “за найкращий акторський ансамбль” та “найкращу екранізацію літературного твору”.
За словами кінорежисера і кінокритика Джеймса Бокбайндера (американця, який мешкає у Нідерландах і знімає “короткометражки” у Британії), особливості нинішнього Тижня британського кіно в Україні наступні:
Джеймс Бокбайндер
Існує цікава різниця між фестивалями такими, як нинішній, де демонструються тільки стрічки виробництва однієї держави, і фестивалями, подібними до київської “Молодості”, наприклад. Цікавинка у тому, що демонстрація фільмів однієї країни розкриває спектр життя цієї держави, у даному випадку Великої Британії. Ми бачимо, чим живуть пересічні британці: і населення Лондону, і провінціали. Переймаємось їхніми проблемами і навіть уявляємо, що їх лякає, який такий імовірний апокаліпсис викликає у них жах. Але кохання і надія, на щастя, перемагають!
Богдана Костюк
Стверджує Джеймс Бокбайндер.
Крім того, після перегляду сучасних британських фільмів з’являється переконання, що молодому кіномистецтву України теж є що показати. Адже реалії українського повсякдення можуть надихнути на створення ліричних комедій і любовних “мильних опер”, стрічок у жанрі тріллера та крутих “actions”.
Павло Вольвач
Тема кіна і згаданого українського сьогодення навела мене на спомин про благословенні давні часи застою, коли всі фірмові “Левіс” і “Райфл” клепали на Малій Арнаутській, а фільми про загниваючій Захід благополучно продукувалися по цілком соціалістичних прибалтійських і західноукраїнських містах.
У наш час декорувати пострадянські обшири західною атрибутикою стало вже чимось на кшталт національного спорту. І, як буває в таких ситуаціях, заповзявшись із євроремонтом, гречкосії передають куті меду. Принаймні, так це побачилось Гурамові Петріашвілі
Гурам Петріашвілі
Гасло “Вперед до Європи!” дуже своєрідно відобразився у свідомості багатьох мешканців країн СНД. Про це красномовно свідчать нові назви магазинів, кафе, ресторанів, фірм.
Дуже цікаву інформацію я знайшов в одній грузинській газеті. Якась фірма, що надає ритуальні послуги, називається “Хадес”. А що означає слово “хадес”? Це те ж саме, що “пекло” по давньогрецькому. Виходить, що фірма обіцяє людям направити їх до пекла. Ось вони, прагнення до Європи і насолода від свободи слова.
А ось на Хрещатику, біля самої Європейської площі, красується вивіска “Піцерія Леонардо да Вінчі”. Бідний Леонардо, хіба задля того ти все життя мучився спрагою до гармонії і досконалості, задля того залишив світу неперевершені шедеври, щоб в далекій від твоєї батьківщини країні твоє ім’я дали закладу, де люди наповняють свій шлунок.
А, може, я відстала людина та не розумію європейські віяння? Може, буде дуже по-європейськи, якщо біля цієї “Піцерії” відкрити “Хачапурну Руставелі” і “Пивну Гете”, а в Тбілісі “Вареничну Шевченка” та “Біфштексну імені Шекспіра”.
А якщо без жартів, то ні в яку Європу українцям не треба рватися. По-перше, тому, що Україна сама є у центрі Європи. По-друге, єдине, у чому треба наслідувати Європу, то це у тому, що там добре налагоджена організація праці. Українці чи грузини відстали у цих питаннях за об’єктивних історичних причин, але це ми виправимо. Виправимо тим, що будемо залишатися самими собою.
Не переробімося в натовп, який захоплюється іноземними брязкальцями. Гарний приклад дає маленьке кафе біля тієї ж “Піцерії”. Воно називається просто і геніально “Віч-на-віч”. Просто, геніально, і головне, українською.
Павло Вольвач
Заради справедливості ще раз зазначимо, що із Заходу йде до нас не лише цивілізаційний “секонд”, а й зразки справжньої культури. Зрештою, те ж таки кіно придумали не деінде, а саме у Франції.
Втім, ми теж не лише брали. Згадаймо хоча б Анну Ярославівну, королеву Франції, чи генерала французької армії Григора Орлика. “Давне те діялось,” - скажете? Справді. Але й нині, трапляється, заїжджають наші до городу Парижу. Вороного з Сени, знаєте, напоїти...
А якщо серйозніше – нещодавно в Парижі вперше відбулися гастролі відомого українського гурту “Піккардійська терція”. Хлопці-піккардійці презентували також свій новий альбом “Антологія творів. Том 1”. Але діялось це вже в іншій столиці, в Золотоверхому.
А поспів за обома цими дійствами той, хто тільки й міг поспіти. Так-так, всюдисущий і моторний Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Львівська вокальна формація “Піккардійська терція” існує вже понад 11 років. За цей час унікальний колектив, який складається з шести співаків, здобув справжню популярність серед українських меломанів, а також за межами України.
На жаль, секстет “Піккардійська терція” з сольними концертами в Києві виступає в середньому раз на рік.
Я запитав художнього керівника “Піккардійської терції” Володимира Якимця, як колектив будує свою гастрольну стратегію.
Володимир Якимець
В нас першим принципом є те, що ми їдемо туди, куди нас запрошують. Хоча нам цікаво презентувати свою творчість, як представників України в інших країнах.
Тарас Марусик
А ось складається враження, можливо, це помилкове враження, що ви частіше буваєте у Польщі, ніж у Києві.
Володимир Якимець
Я не можу це назвати помилковим враження, бо це дійсно так і є. Але на даний момент є все ж таки більше запрошень на концерти з Польщі, ніж з України.
Тарас Марусик
Причини подібної ситуації Володимир Якимець убачає в наступному:
Володимир Якимець
Шоу-бізнес український ще тільки стає на ноги, такі дійсно професійні ноги, як це має бути в цілому світі, а можливо, це просто якоюсь такою конкуренцією, яка заважає нам давати побільше гастрольних поїздок саме по Україні. Я маю на увазі виконавців самих різних жанрів, саме українських виконавців.
Тарас Марусик
Тобто українських виконавців і за географією, і за мовою?
Володимир Якимець
Так. Хоча скоріше буде правильно сказати між українськими виконавцями і російськими братами.
Тарас Марусик
Володимир Якимець сказав, що наступного року вони планують здійснити тур Україною.
А незадовго до київського концерту шість львівських співаків вперше виступали в Парижі.
Під час мого недавнього відрядження в Париж я запитав голову асоціації, уродженку Парижа Наталю Пастернак, чому вона вирішила розпочати діяльність асоціації запрошенням “Піккардійської терції”?
Наталя Пастернак
Якось випадково сказали мені ще три роки тому, що “Піккардійська терція” бере участь у фестивалі “Міжнародна акапела” в Мюнхені. І я отримала імейл, що “Піккардійська терція” вже готові нарешті прийти до Парижу.
Тарас Марусик
Наталя Пастернак зізналася, що вперше почула спів “Піккардійської терції” в 1995 році і відтоді мріяла побувати на їхньому концерті. Це була перша проба пера. Наталя Пастернак сподівається організувати ще не один концерт “Піккардійської терції”.
А ось що сказав про свої враження від паризьких виступів художній керівник “Піккардійської терції” Володимир Якимець:
Володимир Якимець
Тільки добрі враження. Францією ми гастролювали тільки перший раз. І це було, скоріш за все, ознайомленням. І є великі перспективи на подальшу співпрацю.
Павло Вольвач
Мистецтво, а ширше, культура в усій своїй розмаїтій цілісності - то передусім перманентні спроби людства творити поряд із реальним своїм світом світ інший. “Світ барвистіший, солодший і набагато людяніший,” - як писав про це Еміль Герцог, більш відомий, як французький письменник Анре Моруа. А я б сказав, світ віти нової – життя нового.
Спроби людей творити кольоровіші та голосніші світи навколо себе часто перетворюються у театральні дійства, мистецькі акції, фестивалі й виставки і багато чого іншого, здатного зробити реальне життя гарнішим. Як це іноді вдається, розповідає моя колега Надія Степула. Послухаймо її короткий огляд новітніх імпрез і прем’єр у царині культури світу.
Надія Степула
“Всесвітня мандрівка із льоду та снігу” – так поетично називається фестиваль льодяних скульптур у бельгійському місті Брюгге. Митці із дев’яти країн готували експозицію задовго до зимових стуж при штучно підтримуваній температурі мінус десять градусів. Тут можна оглянути зроблені з льоду копії світових шедеврів: від різноликих статуй китайського Будди до нью-йоркської Статуї Свободи.
Вперше за всю історію кіно вирішено зробити фільм про те, як в античній Греції виникли змагання атлетів. Його назва проста і прозора: “Перші Олімпійські Ігри”, а імена “хресних батьків” (продюсера і сценариста) видаються запорукою успіху. Бо ж саме Марк Гордон і Роберт Родат спільно створили відомі стрічки “Порятунок рядового Райана” та “Патріот”.
Перший пам’ятник Францу Кафці зведено у його рідній Празі. Досі тут, правда, вже стояло погруддя письменника на площі його імені. Автор пам’ятника - Ярослав Рона. Бронзовий Кафка зображений сидячи на плечах у безтілесної фігури: костюма, який біжить. Позначений елементами гумору і провокативності, пам’ятник відповідає, за словами Голови товариства Кафки у Празі Владимира Желєзни, тим елементам у творчості самого письменника.
“Новим дивом світу” вже охрестили відкриття цими днями першого в Європі готельного гігантського акваріуму. Ця архітектурна споруда недарма претендує на звання “твору мистецтва”. Скляний циліндр, всередині якого їде теж скляний ліфт, настільки прозорий, що крізь нього добре видно всі ті тисячі риб, які плавають у морській воді.
Архітектор Міхаель Йєсінг тішиться тим, що зруйнувати споруду практично неможливо - система безпеки продумана до дрібниць.
Нову композицію, що змінила репертуар тисячолітньої давності, освоїв в’єтнамський Театр ляльок на воді. Вистава містить у собі до двох десятків історій з повсякденного життя, щоправда, з елементами міфів, релігійних ритуалів, легенд, казок, переказів та іншої смачної літературної всячини.
Ван М’єу (“Храм літератури”) стоїть неподалік, біля того ж озера Повернутого Меча, надихаючи акторів. Інтерпретували літературні твори нової доби актори готові, проте вони й не думають розпрощатися з традиційними ляльками, які справно тішать народ уже тисячі років. Тому розпізнати у незмінному за цей час “Танцеві Дракона” елементи новел Нам Као чи поезій То Хну, (до речі, останній відвідав свого часу Україну й навіть присвятив їй ліричний твір під назвою “Україна, степовий простір”) досить складно, зате цікаво.
Павло Вольвач
Це була Надія Степула з оглядом імпрез, прем’єр, мистецьких новацій та розмаїтих інших цікавинок.
Отже, рухома естетика заполонила світ. І про неї можна довідатися як на престижних кінофестивалях, так і спізнати з голосу, наприклад, тої ж таки Надії Степули в радіожурналі “Віта Нова”.
Його сьогодні підготував і провів я, Павло Вольвач. А вам усім хай щастить і здоровиться в радіснім передчутті Нового року! Зустрінемось за тиждень!
Говорить радіо “Свобода”. Київ.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Вождь більшовицької революції стверджував, що найважливішим з усіх мистецтв є кіно. Фраза ця вже піднав’язла на зубах, але ж Ілліч казав таки “по дєлу”.
Кінокамера у ХХ-му столітті не лише відбила світ, а й сформувала його. І Ленін на броньовику, і Єльцин на танку в’їхали до нас зі світу екрану.
Але, як не дивно, кіно є не лише пропагандою, а й мистецтвом. Інколи досить якісним. Ось тільки чи доступне воно нам останнім часом, те мистецтво? Наприклад, що ми знаємо про кіно Британії, окрім того, що там створили найповніший кінообраз Шерлока Холмса?
Вочевидь, для України цьогорічне проведення Тижня британського кіно стало значною подією, адже сучасні фільми продюсерів і режисерів з Великої Британії знані у цілому світі, і відкриття їх українським глядачем – це ще один крок України до пізнання величезного світу довкола.
Тему продовжує Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Цьогорічні прем’єри британського кіно в Україні – справжнє свято для прихильників різних жанрів і напрямків сучасного кінематографу. Так картина “28 днів по тому” режисера Денні Бойла, жорстокий фантастичний тріллер, який тримає глядача у напрузі до останньої хвилини, визнаний найкращим британським фільмом цього року і нагороджений премією Empire.
Магічні події стрічки “Воїн” Асіфа Кападії розгортаються на тлі фантастичних краєвидів Гімалаїв. Цей фільм минулого року отримав Премію Британської кіноакадемії за найкращий дебют та приз Фестивалю незалежного кіно у Лондоні.
Стрічка “Останні розпорядження” режисера Фреда Шепісі, зворушливий фільм за участю цілого сузір’я відомих британських акторів старшого покоління, сповнений роздумів над сенсом життя і спогадів старих людей про молодість.
Картина була переможцем і фіналістом багатьох британських і міжнародних конкурсів у номінаціях “за найкращий акторський ансамбль” та “найкращу екранізацію літературного твору”.
За словами кінорежисера і кінокритика Джеймса Бокбайндера (американця, який мешкає у Нідерландах і знімає “короткометражки” у Британії), особливості нинішнього Тижня британського кіно в Україні наступні:
Джеймс Бокбайндер
Існує цікава різниця між фестивалями такими, як нинішній, де демонструються тільки стрічки виробництва однієї держави, і фестивалями, подібними до київської “Молодості”, наприклад. Цікавинка у тому, що демонстрація фільмів однієї країни розкриває спектр життя цієї держави, у даному випадку Великої Британії. Ми бачимо, чим живуть пересічні британці: і населення Лондону, і провінціали. Переймаємось їхніми проблемами і навіть уявляємо, що їх лякає, який такий імовірний апокаліпсис викликає у них жах. Але кохання і надія, на щастя, перемагають!
Богдана Костюк
Стверджує Джеймс Бокбайндер.
Крім того, після перегляду сучасних британських фільмів з’являється переконання, що молодому кіномистецтву України теж є що показати. Адже реалії українського повсякдення можуть надихнути на створення ліричних комедій і любовних “мильних опер”, стрічок у жанрі тріллера та крутих “actions”.
Павло Вольвач
Тема кіна і згаданого українського сьогодення навела мене на спомин про благословенні давні часи застою, коли всі фірмові “Левіс” і “Райфл” клепали на Малій Арнаутській, а фільми про загниваючій Захід благополучно продукувалися по цілком соціалістичних прибалтійських і західноукраїнських містах.
У наш час декорувати пострадянські обшири західною атрибутикою стало вже чимось на кшталт національного спорту. І, як буває в таких ситуаціях, заповзявшись із євроремонтом, гречкосії передають куті меду. Принаймні, так це побачилось Гурамові Петріашвілі
Гурам Петріашвілі
Гасло “Вперед до Європи!” дуже своєрідно відобразився у свідомості багатьох мешканців країн СНД. Про це красномовно свідчать нові назви магазинів, кафе, ресторанів, фірм.
Дуже цікаву інформацію я знайшов в одній грузинській газеті. Якась фірма, що надає ритуальні послуги, називається “Хадес”. А що означає слово “хадес”? Це те ж саме, що “пекло” по давньогрецькому. Виходить, що фірма обіцяє людям направити їх до пекла. Ось вони, прагнення до Європи і насолода від свободи слова.
А ось на Хрещатику, біля самої Європейської площі, красується вивіска “Піцерія Леонардо да Вінчі”. Бідний Леонардо, хіба задля того ти все життя мучився спрагою до гармонії і досконалості, задля того залишив світу неперевершені шедеври, щоб в далекій від твоєї батьківщини країні твоє ім’я дали закладу, де люди наповняють свій шлунок.
А, може, я відстала людина та не розумію європейські віяння? Може, буде дуже по-європейськи, якщо біля цієї “Піцерії” відкрити “Хачапурну Руставелі” і “Пивну Гете”, а в Тбілісі “Вареничну Шевченка” та “Біфштексну імені Шекспіра”.
А якщо без жартів, то ні в яку Європу українцям не треба рватися. По-перше, тому, що Україна сама є у центрі Європи. По-друге, єдине, у чому треба наслідувати Європу, то це у тому, що там добре налагоджена організація праці. Українці чи грузини відстали у цих питаннях за об’єктивних історичних причин, але це ми виправимо. Виправимо тим, що будемо залишатися самими собою.
Не переробімося в натовп, який захоплюється іноземними брязкальцями. Гарний приклад дає маленьке кафе біля тієї ж “Піцерії”. Воно називається просто і геніально “Віч-на-віч”. Просто, геніально, і головне, українською.
Павло Вольвач
Заради справедливості ще раз зазначимо, що із Заходу йде до нас не лише цивілізаційний “секонд”, а й зразки справжньої культури. Зрештою, те ж таки кіно придумали не деінде, а саме у Франції.
Втім, ми теж не лише брали. Згадаймо хоча б Анну Ярославівну, королеву Франції, чи генерала французької армії Григора Орлика. “Давне те діялось,” - скажете? Справді. Але й нині, трапляється, заїжджають наші до городу Парижу. Вороного з Сени, знаєте, напоїти...
А якщо серйозніше – нещодавно в Парижі вперше відбулися гастролі відомого українського гурту “Піккардійська терція”. Хлопці-піккардійці презентували також свій новий альбом “Антологія творів. Том 1”. Але діялось це вже в іншій столиці, в Золотоверхому.
А поспів за обома цими дійствами той, хто тільки й міг поспіти. Так-так, всюдисущий і моторний Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Львівська вокальна формація “Піккардійська терція” існує вже понад 11 років. За цей час унікальний колектив, який складається з шести співаків, здобув справжню популярність серед українських меломанів, а також за межами України.
На жаль, секстет “Піккардійська терція” з сольними концертами в Києві виступає в середньому раз на рік.
Я запитав художнього керівника “Піккардійської терції” Володимира Якимця, як колектив будує свою гастрольну стратегію.
Володимир Якимець
В нас першим принципом є те, що ми їдемо туди, куди нас запрошують. Хоча нам цікаво презентувати свою творчість, як представників України в інших країнах.
Тарас Марусик
А ось складається враження, можливо, це помилкове враження, що ви частіше буваєте у Польщі, ніж у Києві.
Володимир Якимець
Я не можу це назвати помилковим враження, бо це дійсно так і є. Але на даний момент є все ж таки більше запрошень на концерти з Польщі, ніж з України.
Тарас Марусик
Причини подібної ситуації Володимир Якимець убачає в наступному:
Володимир Якимець
Шоу-бізнес український ще тільки стає на ноги, такі дійсно професійні ноги, як це має бути в цілому світі, а можливо, це просто якоюсь такою конкуренцією, яка заважає нам давати побільше гастрольних поїздок саме по Україні. Я маю на увазі виконавців самих різних жанрів, саме українських виконавців.
Тарас Марусик
Тобто українських виконавців і за географією, і за мовою?
Володимир Якимець
Так. Хоча скоріше буде правильно сказати між українськими виконавцями і російськими братами.
Тарас Марусик
Володимир Якимець сказав, що наступного року вони планують здійснити тур Україною.
А незадовго до київського концерту шість львівських співаків вперше виступали в Парижі.
Під час мого недавнього відрядження в Париж я запитав голову асоціації, уродженку Парижа Наталю Пастернак, чому вона вирішила розпочати діяльність асоціації запрошенням “Піккардійської терції”?
Наталя Пастернак
Якось випадково сказали мені ще три роки тому, що “Піккардійська терція” бере участь у фестивалі “Міжнародна акапела” в Мюнхені. І я отримала імейл, що “Піккардійська терція” вже готові нарешті прийти до Парижу.
Тарас Марусик
Наталя Пастернак зізналася, що вперше почула спів “Піккардійської терції” в 1995 році і відтоді мріяла побувати на їхньому концерті. Це була перша проба пера. Наталя Пастернак сподівається організувати ще не один концерт “Піккардійської терції”.
А ось що сказав про свої враження від паризьких виступів художній керівник “Піккардійської терції” Володимир Якимець:
Володимир Якимець
Тільки добрі враження. Францією ми гастролювали тільки перший раз. І це було, скоріш за все, ознайомленням. І є великі перспективи на подальшу співпрацю.
Павло Вольвач
Мистецтво, а ширше, культура в усій своїй розмаїтій цілісності - то передусім перманентні спроби людства творити поряд із реальним своїм світом світ інший. “Світ барвистіший, солодший і набагато людяніший,” - як писав про це Еміль Герцог, більш відомий, як французький письменник Анре Моруа. А я б сказав, світ віти нової – життя нового.
Спроби людей творити кольоровіші та голосніші світи навколо себе часто перетворюються у театральні дійства, мистецькі акції, фестивалі й виставки і багато чого іншого, здатного зробити реальне життя гарнішим. Як це іноді вдається, розповідає моя колега Надія Степула. Послухаймо її короткий огляд новітніх імпрез і прем’єр у царині культури світу.
Надія Степула
“Всесвітня мандрівка із льоду та снігу” – так поетично називається фестиваль льодяних скульптур у бельгійському місті Брюгге. Митці із дев’яти країн готували експозицію задовго до зимових стуж при штучно підтримуваній температурі мінус десять градусів. Тут можна оглянути зроблені з льоду копії світових шедеврів: від різноликих статуй китайського Будди до нью-йоркської Статуї Свободи.
Вперше за всю історію кіно вирішено зробити фільм про те, як в античній Греції виникли змагання атлетів. Його назва проста і прозора: “Перші Олімпійські Ігри”, а імена “хресних батьків” (продюсера і сценариста) видаються запорукою успіху. Бо ж саме Марк Гордон і Роберт Родат спільно створили відомі стрічки “Порятунок рядового Райана” та “Патріот”.
Перший пам’ятник Францу Кафці зведено у його рідній Празі. Досі тут, правда, вже стояло погруддя письменника на площі його імені. Автор пам’ятника - Ярослав Рона. Бронзовий Кафка зображений сидячи на плечах у безтілесної фігури: костюма, який біжить. Позначений елементами гумору і провокативності, пам’ятник відповідає, за словами Голови товариства Кафки у Празі Владимира Желєзни, тим елементам у творчості самого письменника.
“Новим дивом світу” вже охрестили відкриття цими днями першого в Європі готельного гігантського акваріуму. Ця архітектурна споруда недарма претендує на звання “твору мистецтва”. Скляний циліндр, всередині якого їде теж скляний ліфт, настільки прозорий, що крізь нього добре видно всі ті тисячі риб, які плавають у морській воді.
Архітектор Міхаель Йєсінг тішиться тим, що зруйнувати споруду практично неможливо - система безпеки продумана до дрібниць.
Нову композицію, що змінила репертуар тисячолітньої давності, освоїв в’єтнамський Театр ляльок на воді. Вистава містить у собі до двох десятків історій з повсякденного життя, щоправда, з елементами міфів, релігійних ритуалів, легенд, казок, переказів та іншої смачної літературної всячини.
Ван М’єу (“Храм літератури”) стоїть неподалік, біля того ж озера Повернутого Меча, надихаючи акторів. Інтерпретували літературні твори нової доби актори готові, проте вони й не думають розпрощатися з традиційними ляльками, які справно тішать народ уже тисячі років. Тому розпізнати у незмінному за цей час “Танцеві Дракона” елементи новел Нам Као чи поезій То Хну, (до речі, останній відвідав свого часу Україну й навіть присвятив їй ліричний твір під назвою “Україна, степовий простір”) досить складно, зате цікаво.
Павло Вольвач
Це була Надія Степула з оглядом імпрез, прем’єр, мистецьких новацій та розмаїтих інших цікавинок.
Отже, рухома естетика заполонила світ. І про неї можна довідатися як на престижних кінофестивалях, так і спізнати з голосу, наприклад, тої ж таки Надії Степули в радіожурналі “Віта Нова”.
Його сьогодні підготував і провів я, Павло Вольвач. А вам усім хай щастить і здоровиться в радіснім передчутті Нового року! Зустрінемось за тиждень!
Говорить радіо “Свобода”. Київ.
