Київ, 24 грудня 2003 - Відомо, яке важливе питання розглянула сесія Верховної Ради в останній день своєї роботи. Менш відомо, яке важливе питання вона цього дня не розглянула. Так от, народні депутати збиралися висловити своє ставлення до законопроекту про ратифікацію Кіотського протоколу до рамкової Конвенції Організації Об''єднаних Націй про зміну клімату. Більше того, прес-конференція, яку було намічено провести після розгляду законопроекту, мала всі підстави стати тріумфальним завершенням кількарічної боротьби українських природоохоронців з тими, хто засмічує довкілля промисловими викидами у повітря. І хоча тепер Кіотський протокол може бути ратифікований не раніше наступної сесії Верховної Ради, тим не менше, прес-конференція в її стінах з приводу леґітимізації цього важливого документа таки відбулась.
Кіотській протокол Україна підписала ще в травні 1999-го року. Та лише в кінці липня 2003-го Кабінет Міністрів на своєму засіданні ухвалив законопроект про ратифікацію цього протоколу. І звернувся до Верховної Ради з пропозицією ратифікувати даний документ як першочерговий, що є важливим елементом у системі міжнародних угод про охорону довкілля. Але ,за словами голови парламентського Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадія Руденка, до Верховної Ради офіційно документ надійшов 22.09.2003 року.
“Тобто, до цього часу Кіотський протокол проходив ті чи інші інстанції, Кабінет Міністрів. Хоча, до речі, Кабінет Міністрів досить швидко розглянув питання , воно просто, мабуть, відставлене було на якийсь... Неголовним це було рішення. Я думаю, що головним завданням сьогодні і Комітету нашого, і нової складової Міністерства, це довести те, що екологічні питання не менш важливі, ніж соціальні, ніж паливно-енергетичні, і вони не дають права нам чекати на завтрашній день",-зауважив Геннадій Руденко.
Кіотський протокол на початок 2003 року ратифікували 102 держави світу. Зокрема всі країни Євросоюзу, майже всі країни Східної Європи та СНД, а також Японія, Канада, Китай та інші промислово розвинуті держави. Окрім, до речі, США, Австралії та Росії. Згідно з текстом документа, від України в разі ратифікації нею Кіотського протоколу вимагають, щоб вона протягом певного часу не перевищувала рівень викидів 1990 року. Згідно з прогнозами розвитку української економіки, викиди парникових газів у зазначений період ні в якому разі не здатні сягнути рівня 90-го року, оскільки обсяги вітчизняного промислового виробництва значно скоротилися. Отже, Україна матиме надмірні квоти на викиди промислових газів і зможе їх продавати на міжнародному ринку тим країнам, які в свої квоти не вкладаються.
Що стосується пересторог з приводу труднощів, які можуть чекати на Україну після підписання нею Кіотського протоколу, народний депутат Геннадій Руденко зазначив: "безумовно, є втрати від того, що Україна буде змушена діяти за правилами, які корисні не суто Україні, а корисні суспільству. Я не вважаю, що це дуже погано. Це не вигідно, але це не є погано, це різні речі. Вигідно з точки зору того, що Україна може попрацювати по спільних технологіях, коли західні країни, які мають необхідність у так званих чистих квотах, прийдуть на наш ринок, який має досить дешеву собівартість впровадження. Ми маємо велику надію, що з технологіями прийдуть до України саме отакі провідні західні компанії".
Що ж до профіту, який може дістати Україна в результаті перепродажу своїх квот на промислові викиди в повітря шкідливих речовин, то експерти називають щорічну суму прибутку від кількох мільйонів до 2 мільярдів доларів. А заступник міністра охорони довкілля України Святослав Куруленко з приводу того, скільки здатна заробляти Україна, продаючи свою квоту на викид в атмосферу вуглекислого газу, навів такі цифри: "Сьогодні в зв’язку з падінням промисловості, економіки ми маємо вільну квоту досить високу. Якщо в цифрах, то вона оцінюється десь у 500 мільйонів тонн, еквівалентних Со-2. І хоча на світовому ринку ціни сьогодні різні, та навіть коли взяти мінімальну ціну в 3 долари за тонну, то можете підрахувати, що спроможна сьогодні мати Україна".
Кіотській протокол Україна підписала ще в травні 1999-го року. Та лише в кінці липня 2003-го Кабінет Міністрів на своєму засіданні ухвалив законопроект про ратифікацію цього протоколу. І звернувся до Верховної Ради з пропозицією ратифікувати даний документ як першочерговий, що є важливим елементом у системі міжнародних угод про охорону довкілля. Але ,за словами голови парламентського Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадія Руденка, до Верховної Ради офіційно документ надійшов 22.09.2003 року.
“Тобто, до цього часу Кіотський протокол проходив ті чи інші інстанції, Кабінет Міністрів. Хоча, до речі, Кабінет Міністрів досить швидко розглянув питання , воно просто, мабуть, відставлене було на якийсь... Неголовним це було рішення. Я думаю, що головним завданням сьогодні і Комітету нашого, і нової складової Міністерства, це довести те, що екологічні питання не менш важливі, ніж соціальні, ніж паливно-енергетичні, і вони не дають права нам чекати на завтрашній день",-зауважив Геннадій Руденко.
Кіотський протокол на початок 2003 року ратифікували 102 держави світу. Зокрема всі країни Євросоюзу, майже всі країни Східної Європи та СНД, а також Японія, Канада, Китай та інші промислово розвинуті держави. Окрім, до речі, США, Австралії та Росії. Згідно з текстом документа, від України в разі ратифікації нею Кіотського протоколу вимагають, щоб вона протягом певного часу не перевищувала рівень викидів 1990 року. Згідно з прогнозами розвитку української економіки, викиди парникових газів у зазначений період ні в якому разі не здатні сягнути рівня 90-го року, оскільки обсяги вітчизняного промислового виробництва значно скоротилися. Отже, Україна матиме надмірні квоти на викиди промислових газів і зможе їх продавати на міжнародному ринку тим країнам, які в свої квоти не вкладаються.
Що стосується пересторог з приводу труднощів, які можуть чекати на Україну після підписання нею Кіотського протоколу, народний депутат Геннадій Руденко зазначив: "безумовно, є втрати від того, що Україна буде змушена діяти за правилами, які корисні не суто Україні, а корисні суспільству. Я не вважаю, що це дуже погано. Це не вигідно, але це не є погано, це різні речі. Вигідно з точки зору того, що Україна може попрацювати по спільних технологіях, коли західні країни, які мають необхідність у так званих чистих квотах, прийдуть на наш ринок, який має досить дешеву собівартість впровадження. Ми маємо велику надію, що з технологіями прийдуть до України саме отакі провідні західні компанії".
Що ж до профіту, який може дістати Україна в результаті перепродажу своїх квот на промислові викиди в повітря шкідливих речовин, то експерти називають щорічну суму прибутку від кількох мільйонів до 2 мільярдів доларів. А заступник міністра охорони довкілля України Святослав Куруленко з приводу того, скільки здатна заробляти Україна, продаючи свою квоту на викид в атмосферу вуглекислого газу, навів такі цифри: "Сьогодні в зв’язку з падінням промисловості, економіки ми маємо вільну квоту досить високу. Якщо в цифрах, то вона оцінюється десь у 500 мільйонів тонн, еквівалентних Со-2. І хоча на світовому ринку ціни сьогодні різні, та навіть коли взяти мінімальну ціну в 3 долари за тонну, то можете підрахувати, що спроможна сьогодні мати Україна".
