Доступність посилання

ТОП новини

“Країна Інкогніта”


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”

Київ, 30 грудня 2003 року.

Олександр Народецький

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Те, що з дитинства закарбовується у пам‘ять як абсолютне знання про когось із достойників культури, часто виявляється знанням неповним, якщо не хибним. Сьогодні ми спробуємо дослідити цей феномен на прикладі одного із славетних діячів України кінця ХІХ – початку ХХ століття. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Звучить пісня

Максим Стріха

Радянська школа зробила фатальну річ – вона вбила Франка, як великого поета, як великого науковця і лишила справді вічного революціонера, предтечу марксизму, автора написаного в 22 роки гімну, який ми щойно чули. До речі, доброго гімну, добрих віршів.

Сьогодні в Україні я не можу сказати, що ситуація дуже змінилася. Мало хто з наших співгромадян замислюється бодай над тим очевидним фактом, що 50-титомне зібрання Франка виключило, мабуть, не більше третини його спадщини. Мало хто згадує, що Франко чи не перший з українських літераторів був ученим з великої літери. Адже докторат у Відні – це приблизно сьогоднішня кандидатська, габілітація у Львові – це приблизно сьогоднішня докторська, професорство не отримане у Львові лише з політичних причин, ступінь академіка Російської академії не отримане так само лишень з політичних причин.

Обсяг творів, який би міг спродукувати науковий інститут солідний, але який спродукувала одна єдина людина, яка прагнула заповнити всі ті ніші національного буття, бо розуміла, що Україна може або повстати, або не підвестися.

Звучить пісня “Не пора, не пора” на слова Івана Франка.

Але є ще й інший Франко про якого ми так само забули. Франко – великий письменник. Я думаю, що значення Франка, як літератора, як автора блискучих інтимних віршів, одних з кращих взірців інтимної лірики. Як автора дуже доброї прози, непоганої драматургії посполитій Україні, так само лише належить осягнути власне не посполита, а елітарна Україна до цього підійшла лише в працях неупереджених дослідників кінця ХХ століття, які заходилися досліджувати дискурс модернізму в українській літературі.

Франко попри всі його громадянські позиції, пори всі заяви, попри те, що в антології “Акорди”, яку він сам упорядковував 1903 року, (це мусила бути репрезентативна антологія української поезії, він розпочав “Каменярами”, а закінчив “Вічним революціонером”). Поза тим всім він розумів, що література – це не лишень громадянська позиція, це не лишень заклики до боротьби, до обстоювання національних, соціальних чи якихось інших ідеалів. Література ще крім того література, якою Україна мусить чутись органічно в сім’ї європейських літератур. І це він стверджував і своїми оригінальними творами, і численними перекладами, і дослідженнями. Скажімо, він досі лишається автором єдиної сьогодні в Україні монографії про Данте. До такого Франка, я думаю, що ми маємо повернутися. До людини, яка в пролозі до Мойсея могла майже, як Данте до Італії промовляти до всієї України.

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу, Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу. Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних? Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність Усякому, хто зрадою й розбоєм Тебе скував і заприсяг на вірність? Невже тобі лиш те судилось діло, Що б виявило твоїх сил безмірність? Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов''ю, Тобі офіруючи душу й тіло? Задарма край твій весь политий кров''ю Твоїх борців? Йому вже не пишаться У красоті, свободі і здоров''ю? Задарма в слові твойому іскряться І сила й м''якість, дотеп і потуга І все, чим може вгору дух підняться? Задарма в пісні твоїй ллється туга, І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга? О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання… О, якби хвилю вдать, що слова слуха, І слово вдать, що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха! О, якби пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну! Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, Роздертим сумнівами, битим стидом, — Не нам тебе провадити до бою! Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі. Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, Твоїй будущині задаток, слізьми злитий, Твойому генію мій скромний дар весільний.

Сергій Грабовський

Тим не менше, попри свою об‘єктивну значущість для сучасного українського суспільства, Іван Франко якимось чином, видається, відсунувся на другий, якщо не на третій план у поточному культурному процесі. Цей факт констатує львівський професор, історик Ярослав Грицак.

Ярослав Грицак

З упадком комуністичної системи ми нібито спостерігаємо девальвацію Франка: його ще вчать у школі, але вже не з тим завзяттям, як у радянські часи.

Давно говориться про потребу виявити повного Франка без цензурних скорочень і пропусків, а досі появився лише один том.

Франко більше не є другим більшим українцем після Шевченка. Насправді цю роль найчастіше відводять Грушевському, котрого так святкує сучасна українська влада. І найбільш переконливо і на щодень видно це з грошових купюр, де франковий портрет прикрашає лише 20 гривень.

З Франком сталося те, що колись говорили про німецького поета Клабштока. Усі знають Клабштока, але хто його насправді читає?

Максим Стріха

На жаль, пан професор Грицак правий. Але повернімося до того про що ми вже говорили. Франко для мене, насамперед, великий український поет, один з найбільших.

Більше того – це поет, який вперше ввів в міську лірику, якої власне до того майже й не було, ну яка ж могла бути міська лірика потужна, скажімо, на Наддніпрянщині, де все українське відродження було пов’язане з селом, - от Франко ввів цю міську лірику, потужний ліричний любовний, я б сказав би, еротичний струмінь, якого до того не було. Прикро, що відгомін отих от соціологічних концепцій заважає нам відчути чари цієї поезії. Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко. То не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко. Се розпука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко.

Сергій Грабовський

Максиме, Ярослав Грицак стверджує, що йдеться не просто про окремі вірші. На його думку, Іван Франко був реформатором не тільки української ліричної поезії, а і, так би мовити, ліричної практики.

Ярослав Грицак

Тема Франка і його жінок. Тема майже цілком незнана, бо довгі роки залишалася табу. Єдиним винятком, спробою, хоча і дуже вдалою, як на ці роки, зняти це табу – була повість Романа Горака “Тричі являлась мені любов”. Однак ця історія має продовжування.

Франко закохувався більше аніж три рази. Уважне прочитання листів та архівних матеріалів переконує, що десь на протязі кількох місяців між 1883-1884 роком Франко пропонував руку і серце аж трьом нареченим, а пробував мати роман з четвертою. А одружився в кінці кінців з п’ятою.

Франко не був Дон Жуаном, але не був аскетом. В галицькому жаргоні є таке їмке слово для означення таких молодих людей – батир. В молодядчьому товаристві він завше був його душею і бавив його своїми жартами. А навіть до таких легковажних справ, як залицяння, він ставився дуже серйозно. Він до всього пробував мати теорію.

Щоб зрозуміти його уявлення про кохання і шлюб треба уявити чим була тогочасна австрійська Галичина. Суспільна роль жінки зводилась до трьох німецьких “К”. Австрія була німецькою монархією, говорила по-німецьки, це було kuchen, kinder und kirche. Що в перекладі означає кухня, діти, церква.

Молоду дівчину зразу готували до того, що найвищою ціллю її життя є стати вірною дружиною і матір’ю. А цього досягти було нелегко, вимагало дотримання чітко розписаних правил. Скажімо, молода дівчина не змогла появитися на вулиці без супроводу матері або котроїсь старшої пані. Розмова з мужчиною в громадському місці вважалося скандалом. Що гірше, повною компрометацією вважалося, коли молода панянка опинилася з мужчиною в одній кімнаті.

В отаких випадках молодику, коли він хотів бути галантним кавалером не лишалося нічого іншого, як просити у своєї пані руки і серця. Недаремно залізниці будували так, що у них були окремі по чекальні для чоловіків і для жінок.

Про всі ці заборони забувалися на балах. Бали виконували особливу роль, тут молоду людину впроваджували в світ і тут укладалися шлюбні союзи. Але укладалися не закоханим, а їхніми батьками, бо укладання шлюбу нагадувало торгову умову. Так поєднувалися шлюбними ув’язями капітал, маєтності, суспільна слава. А щодо кохання, воно могло бути необов’язковим. Воно могло прийти після шлюбу, якщо пощастило. У кожному випадку його до розрахунку не бралося.

Так було не тільки серед вершків суспільства, але це не сильно відрізнялося у цьому відношенні від галицького міста, з тої єдиною відмінністю, що тут головним предметом торгу була земля. Зрештою так було не тільки серед українців, поляків чи німців. Навіть євреї нехристияни слідували цим приписом. Розсерджений батько-єврей міг сказати своїй неслухняній дочці, що я музикант якийсь, щоб віддавати тебе по любові. Музиканти в єврейській громаді були найбіднішими людьми.

Якщо в Галичині доходило до змагання між українським, польським і єврейським націрнальним рухом, то це змагання найчастіше зводилося до питання, хто більше підготує вірних і послушних жінок і матерів, символів незнищеності нації.

Франко, власне, був одним з перших, якщо не перший, котрий поламав загальноприйняті норми конвенції. Він розмовляв з дівчатами на вулиці, ходив на їхні квартири, дораджував їм добирати книжки в бібліотеці, зрозуміло провокуючи гучні скандали. А найбільшим скандалом було те, що він разом зі своїм колегою Михайлом Поликом пропагував концепцію вільної любові.

Мало хто знає, але коли їх двох 20-річних юнаків у Львові судив австрійський суд, найбільш обурливо з точки зору судді і публіки було не їхні соціалістичні погляди, а їхні погляди на шлюб і сім’ю. Люди повинні жити як птахи, тобто сходитись і одружуватись, коли є любов, так казали Франко і Полик, і давати волю своїй половині, якщо кохання минає.

Що більше, Франко і Полик захоплювалися ідеєю комуни, де разом жити і займатися спільним господарством і виховувати дітей мали 2-3 сім’ї. Коротше кажучи те, що якісь 20-30 років тому називалось сексуальною революцією на заході чи рухом хіппі в історичному випадку мало свій відповідник у діяльності таких радикалів, як Іван Франко.

Максим Стріха

Те, що казав професор Грицак власне стосується не лишень, очевидно, Галичини. Ситуація на Східній Україні була багато в чому подібна. Франко і тут кинув виклик загальній ситуації. Не можна сказати, що він був поодинокий в цьому, трошки пізніше такий самий модус вівенді виробив для себе Винниченко на сході. Легенди в навколо літературному середовищі ходили. Тут в постаті Франка Україна перейшла, і можливо навіть трошки раніше і ті процеси, які відбувалися скрізь те, на що вся Європа перехворіла в той чи інший спосіб

Сергій Грабовський

Професор Ярослав Грицак докінчує свою думку про Івана Франка як революціонера у стосунках приватних, інтимних.

Ярослав Грицак

Франко, він належить ще одну безсумнівну заслугу в сфері реформи сімейних стосунків в Україні. Він сам створив один із перших соборних шлюбів. Його одруження з киянкою Ольгою Хоружинською мала, як би сказати, програмне значення. Йому, а також його колегам з української громади в Києві, йшлося про те, щоб створити першу загальноукраїнську сім’ю. Сім’ю, котра б об’єднала українців і українок з різних боків тодішнього австро-російського кордону.

Галичанки потім дорікали Франкові, що він зробив поганий вибір і що йому таки треба було шукати наречену в Галичині, бо вона б краще його доглянула ніж його власна жінка.

Тут не в місце входити в дискусію наскільки справедливими були ці докори. Франковий шлюб таки виявився нелегким, а останні роки, бо навіть трагічним. Але така вже доля тих, хто йде першими. З їхніх особистих поразок складаються перемоги інших. Може, власне, в тому і полягає секрет втрати популярності Франка.

Франкові ідеї, котрі здавалися такими руцінними скандальними, як і 150 років тому зараз є нормою. Нікому зараз не прийде в голову будувати на залізничних дверцятах окремі почекальні для дівчат. Більшість молодих людей одружується з любові, а не з розрахунку, і багато з цих сімей є загальноукраїнськими, як сім’я Франка.

Франко був модернізатором суспільного інтелектуального життя. Якщо сьогодні його так рідко згадують, то саме тому, що наше суспільство і інтелектуальне життя стане модерними, чи змодернізованими до тої міри, що ми сприймаємо це як щоденну рутину і не задумуються скільки сил і трагедій забрало з іншої, на перший погляд простої думки, як шлюб з любові.

Максим Стріха

Ми тут торкнулися лише однієї сторони його особистості. Я думаю, що нехай ці риси спонукають тих, хто досі вважає Франка ”нудним класиком”, людиною з двадцяти гривневої купюри, взяти колись з полиці том його віршів чи том його прози і прочитати рядки, які справді навіки ввійшли в золоту скарбницю нашої поезії.

Сергій Грабовський

Отож у певному сенсі Іван Франко справді був за своїм характером вічним революціонером. І не тільки у політичній сфері. Наразі ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Вірші Івана Франка звучали у виконанні Олекси Починка. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG