Івано-Франківськ, 6 січня 2003 - І знову на порозі Різдвяні свята. Ми вкотре чекаємо змін. І здавалось би, коли нема на що сподіватися, людська сутність у чомусь є непохитною. Вона живе надією, яка вкотре виникає святковим маревом. Можливо, цього разу вона нас не зрадить.
В Україну вкотре приходить Різдво. Уміння в ці особливі дні побачити найголовніше за побутовістю речей, за, здавалось би, непохитним сірим щоденним плином вирізняє людину, яка живе вірою, з-поміж інших. Коли рідзвяні вертепи вже готуються в мандри на Україну і ти відчуваєш мелодію срібних рідзвяних дзвоників, якими сповіщають тріє царі зі Сходу народження Божого Дитятка, саме час згадати, що ніщо на цьому світі не є таким, як здається. Вічна Різдвяна містерія нагадує нам про це. Наші уявлення про сьогочасність, про всі прикрощі та кривди – це лише маленька хвиля в історії. І щоб змінити її, потрібно не так уже й багато: не віддавати своє серце безнадії, любити, прагнути віддати найближчим усе найдорожче, поважати тих, хто коло нас, поважати всіх тих, з ким зводить нас життя щоденно. Один маленький хлопчик напередодні свята Миколая несподівано сказав мені, що Миколаєм на цьому світі може стати кожен. Варто лише прокинутися вночі і поставити тому, кого любиш, під подушку подарунок. І не зізнаватися, що цей подарунок саме від тебе. Бо ж у цьому світі ніщо не є таким, як нам видається. Ми лише можемо зупинитися, адже сніжинки стали ще більш пухнастішими, адже мороз розписує вікна. В наші помешкання тихо стукає Різдво, і голоси колядників знову повертають нас до предковічної таємниці українського буття. Цього разу, саме цього року, щось обов”язково зміниться. Адже людина передовсім живе вірою, це особливо важливо для українців. І, можливо, саме тепер на цій стражденній землі станеться диво. Цього разу щось обов”язково зміниться для тебе і для мене, якщо ми в це повіримо, якщо ми повіримо самі в себе і зрозуміємо та відчуємо, що ця Різдвяна казка написана і створена для нас.
В Україну вкотре приходить Різдво. Уміння в ці особливі дні побачити найголовніше за побутовістю речей, за, здавалось би, непохитним сірим щоденним плином вирізняє людину, яка живе вірою, з-поміж інших. Коли рідзвяні вертепи вже готуються в мандри на Україну і ти відчуваєш мелодію срібних рідзвяних дзвоників, якими сповіщають тріє царі зі Сходу народження Божого Дитятка, саме час згадати, що ніщо на цьому світі не є таким, як здається. Вічна Різдвяна містерія нагадує нам про це. Наші уявлення про сьогочасність, про всі прикрощі та кривди – це лише маленька хвиля в історії. І щоб змінити її, потрібно не так уже й багато: не віддавати своє серце безнадії, любити, прагнути віддати найближчим усе найдорожче, поважати тих, хто коло нас, поважати всіх тих, з ким зводить нас життя щоденно. Один маленький хлопчик напередодні свята Миколая несподівано сказав мені, що Миколаєм на цьому світі може стати кожен. Варто лише прокинутися вночі і поставити тому, кого любиш, під подушку подарунок. І не зізнаватися, що цей подарунок саме від тебе. Бо ж у цьому світі ніщо не є таким, як нам видається. Ми лише можемо зупинитися, адже сніжинки стали ще більш пухнастішими, адже мороз розписує вікна. В наші помешкання тихо стукає Різдво, і голоси колядників знову повертають нас до предковічної таємниці українського буття. Цього разу, саме цього року, щось обов”язково зміниться. Адже людина передовсім живе вірою, це особливо важливо для українців. І, можливо, саме тепер на цій стражденній землі станеться диво. Цього разу щось обов”язково зміниться для тебе і для мене, якщо ми в це повіримо, якщо ми повіримо самі в себе і зрозуміємо та відчуємо, що ця Різдвяна казка написана і створена для нас.
