Нью-Йорк, 9 січня 2004 - Недавнє опитування американських студентів показало, що менше половини їх, точніше - 45 %, певні, що уряд завжди говорить правду, 76% не довіряють великому бізнесові, і найменший відсоток - 18 вірить пресі. Згідно з опитуванням, проведеним серед мешканців Нью-Йорка на замовлення Джудіт Кей, яка є головним суддею штату, 83% вважають, що судді не є цілком незалежними. Більшість опитуваних у штаті Нью-Джерзі виборців кажуть, що депутати місцевих законодавчих зборів більше опікуються власними інтересами, аніж громадськими. Ну, а наскільки американці довіряють федеральному урядові у Вашингтоні? Чи ця довіра зменшується, подібно до того, як падає довіра до католицької церкви у зв’язку зі скандальними викриттями останніх років щодо розбещення малолітніх парафіян священиками?
Те, що американці традиційно не довіряють урядові, вважається аксіомою, тобто, істиною, що не потребує доказів. Мовляв, уряд – це необхідне зло і краще було б обійтися взагалі без нього, але ж суспільству треба, щоб хтось організовував армію для захисту від ворогів, впроваджував народну освіту, будував шляхи сполучення, перевіряв якість харчів, які надходять у продаж тощо. Одначе, до уряду обирають не казкових лицарів у білому вбранні, а звичайних людей, а людям притаманні вади, отож цілковито їм довіряти не можна. Така традиція, і вона живе й донині. Час від часу самі президенти нагадують про це народові. Наприклад, Рональд Рейган, один з найпопулярніших президентів минулого сторіччя, порівнював урядову бюрократію із зажерливою твариною, яка здатна проковтнути все, що їй дадуть. Тому, казав Рейган, відстоюючи зменшення податків, урядові треба давати якомога менше громадських грошей.
Соціологи й психологи, які вивчають громадську думку в Америці, доходять висновку, що протягом останніх десятиліть довіра суспільства до урядових інституцій зменшилася. Газета “The New York Times” і служба новин телемережі CBS щороку опитують американців, чи вони довіряють урядові, чи вважають, що уряд здатний ухвалювати розумні рішення. 1995 року лише 18 % відповіли, що так, довіряють і що, так, уряд майже завжди ухвалює розумні рішення. На патріотичному піднесенні після ісламських терактів 11 вересня 2001-го року відсоток довіри підвищився до 55, але потім знову зменшився до 36. Звичайно, цифри – це лише частина проблеми. Дехто, скажімо, довіряє власному конгресменові більше, ніж Конгресові у цілому. Інші кажуть, що довіряють демократичній системі, але не людям, які нею керують. Іще інші вважають, що уряд здатний захищати країну від ворогів краще, ніж давати собі раду із внутрішніми проблемами. Молодь, як показують дослідження, довіряє урядові, але не вірить політичним діячам та їхнім обіцянкам і тому неохоче йде на вибори. І це теж демократія, про яку Черчіль казав, що це найгірша система врядування у світі... за винятком усіх інших систем.
Те, що американці традиційно не довіряють урядові, вважається аксіомою, тобто, істиною, що не потребує доказів. Мовляв, уряд – це необхідне зло і краще було б обійтися взагалі без нього, але ж суспільству треба, щоб хтось організовував армію для захисту від ворогів, впроваджував народну освіту, будував шляхи сполучення, перевіряв якість харчів, які надходять у продаж тощо. Одначе, до уряду обирають не казкових лицарів у білому вбранні, а звичайних людей, а людям притаманні вади, отож цілковито їм довіряти не можна. Така традиція, і вона живе й донині. Час від часу самі президенти нагадують про це народові. Наприклад, Рональд Рейган, один з найпопулярніших президентів минулого сторіччя, порівнював урядову бюрократію із зажерливою твариною, яка здатна проковтнути все, що їй дадуть. Тому, казав Рейган, відстоюючи зменшення податків, урядові треба давати якомога менше громадських грошей.
Соціологи й психологи, які вивчають громадську думку в Америці, доходять висновку, що протягом останніх десятиліть довіра суспільства до урядових інституцій зменшилася. Газета “The New York Times” і служба новин телемережі CBS щороку опитують американців, чи вони довіряють урядові, чи вважають, що уряд здатний ухвалювати розумні рішення. 1995 року лише 18 % відповіли, що так, довіряють і що, так, уряд майже завжди ухвалює розумні рішення. На патріотичному піднесенні після ісламських терактів 11 вересня 2001-го року відсоток довіри підвищився до 55, але потім знову зменшився до 36. Звичайно, цифри – це лише частина проблеми. Дехто, скажімо, довіряє власному конгресменові більше, ніж Конгресові у цілому. Інші кажуть, що довіряють демократичній системі, але не людям, які нею керують. Іще інші вважають, що уряд здатний захищати країну від ворогів краще, ніж давати собі раду із внутрішніми проблемами. Молодь, як показують дослідження, довіряє урядові, але не вірить політичним діячам та їхнім обіцянкам і тому неохоче йде на вибори. І це теж демократія, про яку Черчіль казав, що це найгірша система врядування у світі... за винятком усіх інших систем.
