Київ, 9 січня 2004 року.
Надія Степула
“Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть...
Ходить сонце у крисані... Снігом стелеться життя”.
“...Снігом стелиться життя”... –написав Богдан –Ігор Антонич сім десятиліть тому. Два його твори – “Різдво” і “Коляда” – поєднані в одній пісні, уривок з якої прозвучав у виконанні “Менестрелів”.
Дивним іноді буває життя поетичних творів, які стають піснями. Про це – трохи далі, у нинішньому випуску радіожурналу СЮЖЕТИ. З вами, дорогі слухачі, Надія Степула, автор і ведуча. – Вітаю вас!
Мало де, мабуть, магічні ритуали, всілякі чародійства поєднані з християнськими святами так, як це відбувається почасти й досі в Україні. Новий Рік тут для багатьох людей настає 14 січня – за старим стилем. Свято Маланки (Меланки) теж збереглося, хоч і не повсюдно. Але переодягнені в чудернацькі строї учасники своєрідних вертепів із настанням “старого нового року” – (вслухаймось у містику цього словосполучення!...) - ходять від хати зі святочними вітаннями. Між іншим, у деяких місцинах навіть приповідка збереглася – “Ходить, я та Маланка!” – так кажуть про незугарно вдягнену дівчину... А Різдвяні свята тривають - аж до Водохреща.
Звучить уривок із колядки “Добрий вечір” у виконанні гурту “Дзвін” із Трускавця
Бо прийдуть до тебе три праздники в гості, Радуйся!... А що переший празник – Рождество Христове... А що другий празник – святого Василя... А що третій празник – святе Водохрестя, Радуйся!...
Достеменніше про нюанси різдвяної обрядовості розповість фахівець – історик Надія Нікітенко.
Надія Нікітенко
Споконвіку зимові календарні свята посідали надзвичайно важливе місце в житті української людності, але серцевиною цих свят були різдвяні святки, що тривали 12 днів від Різдва до Богоявління.
Святки розпочинаються 24 грудня, а за новим стилем 6 січня в надвечір’я Різдва Христового. Різдвяний Святвечір дуже давній звичаєвий обряд, який має ще язичницькі корні.
В Україні існує повір’я, що духи усіх дітей живих і мертвих злітаються до своїх матерів на Таємну вечерю.
До новорічних обрядів належить і колядування, яке в одних місцях України розпочинається вже на Святий вечір, а в інших на перший день Різдва Христового.
По всій Україні спочатку йдуть колядувати діти, а на перший день Різдва колядують і дорослі парубки, які ходять із звєздою та дзвоником. Підходять до вікна і гукають “Пане господарю, благословіть Христа славити!” Господар запрошує їх до хати, хлопці стають перед образами і під дзеленькання дзвоника співають колядки у яких славлять Різдво Христове, і просять Бога послати господарю усяких гараздів. Господар частує колядників і наділяє їх калачом або якимись наїдками.
Існувала і дівоча коляда. Дівчата ходять ліхтарем, який має вигляд місяця або зірки. Його прив’язують до довгої тички, щоб здалеку було видко, дівоча ватага йде. Дівчата до хати не заходили, співали під вікном. Стають кругом під хатою, а всередині голосиста дівка, яку називали Наталкою, колядку заводить, а дівчата хором підходять. Ідуть далі дівчата вулицею, їх люди до себе запрошують колядувати, наділяють коляду горіхами, цукерками, грошима на стрічки.
Цікаво, що звичай коляд існує у багатьох народів. Саме слово “коляда” походить від назви Нового року у римлян – “январські календи”. Це свідчить про те, що на східнослов’янському грунті зустрілися і переплелися греко-римські і місцеві традиції в основі яких звичаєві обряди зимового повороту Сонця на новий урожай.
Принаймні, сам характер організації колядницьких ватаг нагадує і різдвяні візантійські звичаї і давньоруських скоморохів. Ви можете побачити ці обряди на знаменитих світських фресках у вежах Софії Київської.
Звучить уривок із пісні на слова Станіслава Шевченка, композитор Ольга Турчанко
Поширеним новорічним обрядом був Вертеп, тобто ляльковий театр. Це був зроблений з дощок і картону двоповерховий похідний будиночок. У ньому відбувалася різдвяна містерія у Віфлеємі. І ця частина Вертепу називалася святою. До неї механічно приєднувалася друга частина, народна. Це була сатирична побутова інтемедія, причому на місцеві мотиви.
За тиждень після коляди, напередодні Нового року відбувався Щедрий вечір або свято Меланки, бо це був день Преподобної Меланії. Це значне свято різдвяного циклу з розвиненою обрядовістю ще до християнського походження. Щедрий вечір, то символ щедрості, багатства, веселощів, розваг і жартів, коли молодь водила по хатах козу: на парубка накидали кожуха вовною догори і одягали обруч з віжками. Водили і Меланку, якою вбиралися, як хлопці так і дівчата. Молодь співала щедрівок, а господарі її частували.
І от збереження в новорічній обрядовості значних язичницьких елементів, органічне поєднання їх з християнським обрядами свідчить про те, що всі ці традиції, які ми подибуємо у багатьох народів є частиною їхнього життя, вони увійшли у плоть і кров людини.
Християнство виникло не у вакуумі, воно увібрало в себе і переосмислило на нові основі все те, що є важливим для життя народу, без чого він не мислить своє існування.
Надія Степула
Що ж, свята тривають. Але й будні – тривають. Сюжети, наповнені добром і відчаєм, терпінням і любов’ю народжуються передусім у буднях, насичених копіткою працею. Творчість – то теж праця. Може, особлива. Вдячна або ні, плідна чи не дуже – то вже кому як пощастить.
Композитор Ольга Турченко і поет Станіслав Шевченко – двоє щасливих авторів, чия творчість, а, зокрема – співтворчість, приростає новими набутками.
Пані Ольга Турченко має в музичному доробку понад сотню творів. Фортепіанні вальси, елегії, полонези, мазурки, варіації на теми народних українських пісень, поліфонічні п’єси, вокальні твори-романси, пісні. Та багато чого ще.
До своїх вокальних творів композитор добирає поезії різних авторів, різних часів та народів. Щоправда, чи не єдина жінка-поет у великому шерезі достойників – Анна Ахматова. Серед поетів – Сковорода і Пушкін, Бернс і Баратинський, Кароль Войтила, К.Рільке і Ф.Тютчев... І – Станіслав Шевченко.
Про ідею співпраці композитора і поета – в розмові з ними.
Розкажіть будь ласка, пані Олю, як виникла ідея співпраці поета і композитора?
Ольга Турченко
Я хочу згадати першу нашу зустріч в музеї Косенка, це чудове місце, де жив останні півроку видатний композитор Віктор Степанович Косенко.
Зараз там працює дочка композитора Раїсія Едуардівна. Вона рада зустрічати всіх. І ось там ми і зустрілися з поетом Станіславом Шевченком. Коли я отримала в подарунок вірші Станіслава Шевченка і доторкнулася до цієї поезії, я відчула якусь енергію запальну, вогняну. І дуже гостро в мене одразу ж з’явилось бажання писати музику.
Надія Степула
Станіслав Шевченко – не тільки поет, - перекладач, заслужений діяч мистецтв України, член Національних спілок – письменників та кінематографістів. Журналіст, за першим своїм фахом – кібернетик. Видав кілька збірок поезій, кілька книг перекладів, у тому числі – із творів Кароля Войтили – Папи Римського Івана Павла Другого та лауреатів Нобелівської премії Віслави Шимборської та Чеслава Мілоша... Лауреат численних літературно-мистецьких нагород – премій імені Івана Нечуя-Левицького, Максима Рильського, все польської літературної премії імені Францішка Карпінського та інших. Станіслав Шевченко у розмаїтості та поліфонічності своїх талантів мовби уособлює поєднання непоєднуваного - принаймні, в силу рідкісності таких поєднань в одній творчій особистості. Проте виручає, мабуть, працелюбність, щоденна робота. - Праця й справді творить багатосюжетність нашого життя і світу.
Таємниця співпраці поета і композитора, Станіслава Шевченка і Ольги Турченко, відбивається, мов у дзеркалі, в книзі “Гілка України. Романси і пісні”, виданій У Броварях видавництвом “Українська ідея” у 2003 році.
Пане Станіславе, у Вас співпраця з композиторами загалом уже триває дуже довго і це не є пар одичний випадок. Розкажіть будь ласка, як Вам йшлося у спільній роботі із панією Турченко? Чого Ви насамперед досягли в цій співпраці?
Станіслав Шевченко
На мої слова написали пісні ряд композиторів українських. Це касета, яка називається “У човнику вишневої пелюстки”. Ми підготували іще одну збірку дитячих пісень. Ці пісні і на індивідуальне виконання для хору.
Надія Степула
Станіслав Шевченко щасливий співпрацею із іншими композиторами.
Станіслав Шевченко
У Криму є композитор Лариса Іващенко, яка створила, зокрема, пісню на вірш “Андріївський узвіз”. І вона ще створила ряд пісень на мої вірші. Вона несе українську культуру в Криму.
Я пам’ятаю одну з цих пісень співала Лариса Іващенко. Це молода співачка. Вона сама пише пісні, сама аранжує тими можливостями, які у неї є і виконує.
Звучить уривок із пісні на слова Станіслава Шевченка “Андріївський узвіз”
Надія Степула
Святкові сюжети переплітаються із буднями. У їхньому триванні шукаємо себе і суті того, що називаємо буттям. А радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав, дорогі слухачі. Дякую за увагу. З вами була автор і ведуча – Надія Степула. Хай тривають ваші свята, нехай тривають щасливі будні! До нових зустрічей на хвилях “Радіо Свобода”!
Надія Степула
“Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть...
Ходить сонце у крисані... Снігом стелеться життя”.
“...Снігом стелиться життя”... –написав Богдан –Ігор Антонич сім десятиліть тому. Два його твори – “Різдво” і “Коляда” – поєднані в одній пісні, уривок з якої прозвучав у виконанні “Менестрелів”.
Дивним іноді буває життя поетичних творів, які стають піснями. Про це – трохи далі, у нинішньому випуску радіожурналу СЮЖЕТИ. З вами, дорогі слухачі, Надія Степула, автор і ведуча. – Вітаю вас!
Мало де, мабуть, магічні ритуали, всілякі чародійства поєднані з християнськими святами так, як це відбувається почасти й досі в Україні. Новий Рік тут для багатьох людей настає 14 січня – за старим стилем. Свято Маланки (Меланки) теж збереглося, хоч і не повсюдно. Але переодягнені в чудернацькі строї учасники своєрідних вертепів із настанням “старого нового року” – (вслухаймось у містику цього словосполучення!...) - ходять від хати зі святочними вітаннями. Між іншим, у деяких місцинах навіть приповідка збереглася – “Ходить, я та Маланка!” – так кажуть про незугарно вдягнену дівчину... А Різдвяні свята тривають - аж до Водохреща.
Звучить уривок із колядки “Добрий вечір” у виконанні гурту “Дзвін” із Трускавця
Бо прийдуть до тебе три праздники в гості, Радуйся!... А що переший празник – Рождество Христове... А що другий празник – святого Василя... А що третій празник – святе Водохрестя, Радуйся!...
Достеменніше про нюанси різдвяної обрядовості розповість фахівець – історик Надія Нікітенко.
Надія Нікітенко
Споконвіку зимові календарні свята посідали надзвичайно важливе місце в житті української людності, але серцевиною цих свят були різдвяні святки, що тривали 12 днів від Різдва до Богоявління.
Святки розпочинаються 24 грудня, а за новим стилем 6 січня в надвечір’я Різдва Христового. Різдвяний Святвечір дуже давній звичаєвий обряд, який має ще язичницькі корні.
В Україні існує повір’я, що духи усіх дітей живих і мертвих злітаються до своїх матерів на Таємну вечерю.
До новорічних обрядів належить і колядування, яке в одних місцях України розпочинається вже на Святий вечір, а в інших на перший день Різдва Христового.
По всій Україні спочатку йдуть колядувати діти, а на перший день Різдва колядують і дорослі парубки, які ходять із звєздою та дзвоником. Підходять до вікна і гукають “Пане господарю, благословіть Христа славити!” Господар запрошує їх до хати, хлопці стають перед образами і під дзеленькання дзвоника співають колядки у яких славлять Різдво Христове, і просять Бога послати господарю усяких гараздів. Господар частує колядників і наділяє їх калачом або якимись наїдками.
Існувала і дівоча коляда. Дівчата ходять ліхтарем, який має вигляд місяця або зірки. Його прив’язують до довгої тички, щоб здалеку було видко, дівоча ватага йде. Дівчата до хати не заходили, співали під вікном. Стають кругом під хатою, а всередині голосиста дівка, яку називали Наталкою, колядку заводить, а дівчата хором підходять. Ідуть далі дівчата вулицею, їх люди до себе запрошують колядувати, наділяють коляду горіхами, цукерками, грошима на стрічки.
Цікаво, що звичай коляд існує у багатьох народів. Саме слово “коляда” походить від назви Нового року у римлян – “январські календи”. Це свідчить про те, що на східнослов’янському грунті зустрілися і переплелися греко-римські і місцеві традиції в основі яких звичаєві обряди зимового повороту Сонця на новий урожай.
Принаймні, сам характер організації колядницьких ватаг нагадує і різдвяні візантійські звичаї і давньоруських скоморохів. Ви можете побачити ці обряди на знаменитих світських фресках у вежах Софії Київської.
Звучить уривок із пісні на слова Станіслава Шевченка, композитор Ольга Турчанко
Поширеним новорічним обрядом був Вертеп, тобто ляльковий театр. Це був зроблений з дощок і картону двоповерховий похідний будиночок. У ньому відбувалася різдвяна містерія у Віфлеємі. І ця частина Вертепу називалася святою. До неї механічно приєднувалася друга частина, народна. Це була сатирична побутова інтемедія, причому на місцеві мотиви.
За тиждень після коляди, напередодні Нового року відбувався Щедрий вечір або свято Меланки, бо це був день Преподобної Меланії. Це значне свято різдвяного циклу з розвиненою обрядовістю ще до християнського походження. Щедрий вечір, то символ щедрості, багатства, веселощів, розваг і жартів, коли молодь водила по хатах козу: на парубка накидали кожуха вовною догори і одягали обруч з віжками. Водили і Меланку, якою вбиралися, як хлопці так і дівчата. Молодь співала щедрівок, а господарі її частували.
І от збереження в новорічній обрядовості значних язичницьких елементів, органічне поєднання їх з християнським обрядами свідчить про те, що всі ці традиції, які ми подибуємо у багатьох народів є частиною їхнього життя, вони увійшли у плоть і кров людини.
Християнство виникло не у вакуумі, воно увібрало в себе і переосмислило на нові основі все те, що є важливим для життя народу, без чого він не мислить своє існування.
Надія Степула
Що ж, свята тривають. Але й будні – тривають. Сюжети, наповнені добром і відчаєм, терпінням і любов’ю народжуються передусім у буднях, насичених копіткою працею. Творчість – то теж праця. Може, особлива. Вдячна або ні, плідна чи не дуже – то вже кому як пощастить.
Композитор Ольга Турченко і поет Станіслав Шевченко – двоє щасливих авторів, чия творчість, а, зокрема – співтворчість, приростає новими набутками.
Пані Ольга Турченко має в музичному доробку понад сотню творів. Фортепіанні вальси, елегії, полонези, мазурки, варіації на теми народних українських пісень, поліфонічні п’єси, вокальні твори-романси, пісні. Та багато чого ще.
До своїх вокальних творів композитор добирає поезії різних авторів, різних часів та народів. Щоправда, чи не єдина жінка-поет у великому шерезі достойників – Анна Ахматова. Серед поетів – Сковорода і Пушкін, Бернс і Баратинський, Кароль Войтила, К.Рільке і Ф.Тютчев... І – Станіслав Шевченко.
Про ідею співпраці композитора і поета – в розмові з ними.
Розкажіть будь ласка, пані Олю, як виникла ідея співпраці поета і композитора?
Ольга Турченко
Я хочу згадати першу нашу зустріч в музеї Косенка, це чудове місце, де жив останні півроку видатний композитор Віктор Степанович Косенко.
Зараз там працює дочка композитора Раїсія Едуардівна. Вона рада зустрічати всіх. І ось там ми і зустрілися з поетом Станіславом Шевченком. Коли я отримала в подарунок вірші Станіслава Шевченка і доторкнулася до цієї поезії, я відчула якусь енергію запальну, вогняну. І дуже гостро в мене одразу ж з’явилось бажання писати музику.
Надія Степула
Станіслав Шевченко – не тільки поет, - перекладач, заслужений діяч мистецтв України, член Національних спілок – письменників та кінематографістів. Журналіст, за першим своїм фахом – кібернетик. Видав кілька збірок поезій, кілька книг перекладів, у тому числі – із творів Кароля Войтили – Папи Римського Івана Павла Другого та лауреатів Нобелівської премії Віслави Шимборської та Чеслава Мілоша... Лауреат численних літературно-мистецьких нагород – премій імені Івана Нечуя-Левицького, Максима Рильського, все польської літературної премії імені Францішка Карпінського та інших. Станіслав Шевченко у розмаїтості та поліфонічності своїх талантів мовби уособлює поєднання непоєднуваного - принаймні, в силу рідкісності таких поєднань в одній творчій особистості. Проте виручає, мабуть, працелюбність, щоденна робота. - Праця й справді творить багатосюжетність нашого життя і світу.
Таємниця співпраці поета і композитора, Станіслава Шевченка і Ольги Турченко, відбивається, мов у дзеркалі, в книзі “Гілка України. Романси і пісні”, виданій У Броварях видавництвом “Українська ідея” у 2003 році.
Пане Станіславе, у Вас співпраця з композиторами загалом уже триває дуже довго і це не є пар одичний випадок. Розкажіть будь ласка, як Вам йшлося у спільній роботі із панією Турченко? Чого Ви насамперед досягли в цій співпраці?
Станіслав Шевченко
На мої слова написали пісні ряд композиторів українських. Це касета, яка називається “У човнику вишневої пелюстки”. Ми підготували іще одну збірку дитячих пісень. Ці пісні і на індивідуальне виконання для хору.
Надія Степула
Станіслав Шевченко щасливий співпрацею із іншими композиторами.
Станіслав Шевченко
У Криму є композитор Лариса Іващенко, яка створила, зокрема, пісню на вірш “Андріївський узвіз”. І вона ще створила ряд пісень на мої вірші. Вона несе українську культуру в Криму.
Я пам’ятаю одну з цих пісень співала Лариса Іващенко. Це молода співачка. Вона сама пише пісні, сама аранжує тими можливостями, які у неї є і виконує.
Звучить уривок із пісні на слова Станіслава Шевченка “Андріївський узвіз”
Надія Степула
Святкові сюжети переплітаються із буднями. У їхньому триванні шукаємо себе і суті того, що називаємо буттям. А радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав, дорогі слухачі. Дякую за увагу. З вами була автор і ведуча – Надія Степула. Хай тривають ваші свята, нехай тривають щасливі будні! До нових зустрічей на хвилях “Радіо Свобода”!
