Київ, 16 січня 2004 року.
Надія Степула
“Рудий Хамсін в Єгипті розгулявся, жагою палений, мчить у повітрі, черкаючи пісок сухими крильми і дише густим полум’ям пекучим. Якесь весілля дике! Мов сопілка, Співа пісок, зірвавшися зненацька З важкої нерухомості своєї, А камінці на бубнах приграють”.
“Тепло та ясно.... Чи се Єгипет? Так, се Єгипет... синій намет Неба високого міниться сяєвом... Ох, та й високе ж! Як вільно, як радісно. Так, се Єгипет... Тихо та любо... чи се Вкраїна? Так, се Вкраїна... Можна спинитись... годі блукання... Все буде добре....”
Леся Українка написала ці рядки у 1910 році, об’єднавши у поетичний цикл “Весна в Єгипті”. Зараз у Єгипті світла, сонячна зима. Там, у вирії, зимують українські журавлі, які шлють вам, дорогі слухачі радіожурналу “Сюжети”, теплі вітання. До них доєднуюсь і я, автор і ведуча Надія Степула.
Сюжети мандрівок і повернень впродовж тисячоліть, дарують натхнення поетам, залишаючись клинописом, ієрогліфами, буквами на камені, на глині, папірусі чи папері...
“...Книга – краща, ніж надмогильна розцяцькована плита, краща від найміцнішої стіни, -
написане у книгах зводить стіни й піраміди у серцях тих, хто імення писарів повторить, - щоб істина звучала на вустах “.
Так наприкінці другого тисячоліття до нашої ери написано на папірусі епохи Нового Царства.
І хоч безжальний час усе змітає вітрами історії, замітає пісками небуття, але щось і залишається. Між віднайденого і збереженого – і “Єгипетська Книга Мертвих”.
Серед фахівців досі нема єдиної думки про те, чи можна вважати канон цієї Книги першим збереженим літературним твором людства, чи слід віддати першість “Сказанню про Гільгамеша”, міфові Месопотамії про шумерського правителя Більгамеса.
Та, принаймні, чи не всі сходяться на думці, що саме у древньоєгипетській ліриці вперше присутні “вічні” мотиви літератури світової. У художній творчості багатьох народів ці мотиви повторюються, варіюються, розвиваються від “Пісні Пісень” царя Соломона до лірики Вергілія, Сафо, Горація, Овідія, а потім до трубадурів, а згодом, до поетів епохи Ренесансу. І так аж до нині.
Літературу і культуру древнього Єгипту пронизують гуманістичні ідеї. Незаперечним залишається факт пізнішого впливу цих ідей та всієї культури на культуру інших народів. Дослідники біблейських сюжетів не раз звертали увагу на близькість цих сюжетів до відповідних мотивів з літературних джерел Єгипту. Через Біблію, а пізніше через літературу коптів, єгипетських християн, ці мотиви прийшли і в Європу.
Нинішнє буття єгипетської культури: мистецтва, літератури - це неохопний ряд сюжетів і сюжетиків. Освоєння єгипетської літератури, зокрема, літературою українською – теж тема окрема.
Будемо сподіватися, що дещо з того всього прозвучить і в майбутніх випусках нашого радіожурналу. Сьогодні ж скажу тільки, що єгипетський письменник Нагіб Махфуз, який нещодавно відзначив 91-ий рік свого життя, ще в 1988 році став лауреатом Нобелівської премії. Його роман “Пансіонат Мірамар” перекладений українською мовою Володимиром Плачиндою. Проза Нагіба Махфуза публікувалася у журналі “Всесвіт” 1997 року. Того ж року в газеті “День” з’явилася рецензія відомого критика, культуролога Миколи Рябчука, в якій проза Нагіба Махфуза окреслена як така, де присутні “момент іронічної саморефлексії і справді мудрий, примирливий, філософський погляд на життя, в якому ніщо не є марним”.
Слід зауважити, що Нагіб Махфуз, відомий творами, до речі, перекладеними багатьма мовами світу, зазнав не тільки солодких мук творчості, а й переслідувань у рідній країні. Свої кращі книги йому довелося публікувати в Лівані. Письменникові не раз погрожували за його романи про життя єгиптян.
Твори, в котрих начебто “не дотримуються норми моралі”, постійно потрапляють у поле зору ісламістів. Це, зокрема, радикальна організація “Брати мусульмани” та Єгипетський мусульманський центр “Аль-Азхара”. Останній відомий тим, що у 80-ті роки минулого століття боровся за вилучення з продажу збірки казок (перлини середньовічної арабської літератури “Тисяча і одної ночі”), а в 2001-му ініціював заборону презентувати на літературному ярмарку в Каїрі твори Абу Нуваса, поета арабського середньовіччя, котрий взагалі-то жив у Басрі й Багдаді, прославився веселою вдачею, оспівав кохання і вино.
Погрози Нагіб Махфуз ігнорує, з присутнім для нього іронічним потрактуванням перипетій і в житті, і на сторінках своїх книг.
А на днях письменник, старійшина єгипетської літератури, нобеліант, відомий ще й своєрідним почуттям гумору, заявив в інтерв’ю одному з арабських тижневиків, що готовий надати свої клітини для проведення клонування людини, якщо, мовляв, це буде зроблено безкоштовно.
Що ж до виноградної лози, оспіваної в єгипетській ліриці і вина, забороненого, як відомо, шаріатом, то в нинішньому Єгипті чи не найпопулярніше вино має просту й поетичну назву: “Омар Хайям”. Що пояснити неможливо нічим, окрім як, очевидно, любов’ю до творів знаного у світі класика персько-таджицької поезії, вченого і поета, математика і філософа 11 століття Гіяса ад-Діна Абуль Фатха Амара ібн Ібрахіма Хайяма Нішапурі.
Сюжет про Омара Хайяма підготували мої колеги: Надя Шерстюк та Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Коли пересічний читач говорить про середньовічну східну поезію, то перше ім’я, яке спадає йому на думку, - це Омар Хайям або, якщо повністю його ім’я, Гіяс ад-Дін Абуль Фатх Амар ібн Ібрахім Хайям Нішапурі.
З іншого боку, ця людина не була, як ми сьогодні сказали б, професійним поетом, тобто він не заробляв на життя своїми віршами. Як пояснити це?
Надія Шерстюк
Більше того, він не був професійним поетом і за своїх часів у X столітті. Уродженець Нішапура Омар Хайям більш був відомий в свій час як надзвичайно чудовий математик, як астроном. Він, до речі, реформував сучасний календар, яким користуються в Ірані.
Віталій Пономарьов
Він завідував обсерваторією в Ісфахані.
Надія Шерстюк
Так, в Ісфахані. Але так розпорядилася доля, що Омар Хайям відомий здебільшого європейському читачеві більше як творець рубаї.
Тут треба зауважити, що сам жанр рубаї – це суто перський жанр, він відповідник коломийкам в українській літератур. Тобто цей жанр не вважався досконалим, придворним, жанр, в якому не можна було творити оду султану. Це вважалося якимись частівками. Але Хайям так оздобив цей жанр, так його відшліфував, що тепер рубаї на рівні тих же самих газелей чи касиди, тобто вже таких шляхетних жанрів.
До українських читачів Хайям спершу дійшов в перекладах Кримського. Кримський першим в Російській імперії почав перекладати Хайяма, перекладати з оригіналу і перекладати українською мовою в його збірці “Пальмове гілля” збірка перекладної поезії. І Кримський, зокрема, в своїх наукових працях писав, що Хайяма таr і треба перекладати таким легким, грайливим ритмом.
Віталій Пономарьов
Я мушу нагадати, що до західного читача Хайям прийшов в XIX сторіччі, коли це ядро його “Рубайяту” (101 вірш) був перекладений Едвардом Фіджеральдом. Настільки успішно був перекладений, він настільки припав до душі західного читача, що тільки за XIX сторіччя він перевидавався 25 разів. В чому справа? Тисячу років минуло, а він досі нам близький.
Надія Шерстюк
Крім самого таланту поета, яким безперечно володів Хайям, тут треба сказати, що цей жанр досить легкий для розуміння. Це чотири рядки, перший, другий і четвертий рядки римуються, а третій випадає. Це жанр рубаї. Це, як правило, вірш філософського плану. Оскільки зміст лежить на поверхні здебільшого, тому його й легше перекладати і, що головне, легше розуміти читачеві. Це не ті суфійські жанри, як газель, які ми бачимо в Гафіза, наприклад. Рубаї дуже легкий за своєю формою. Але в ту ж саму форму можна вкласти глибокий зміст, що й зробив Хайям. Це X століття, а він був надзвичайно сміливим в тих висловлюваннях, навіть образ п’яного Бога можемо знайти...
Віталій Пономарьов
Так, це немислимий для того часу образ.
Надія Шерстюк
Щоб людина була вільною і щасливою, вона мусить бути сама собою, насолоджуватися життям, насолоджуватися красою, насолоджуватися коханням.
Віталій Пономарьов
Тобто цей етос, ця позиція, яку пропонує Хайям читачеві, дуже близька сучасній людині Заходу і Сходу, і тисячу років тому, і через тисячу років: не накопичуй багатства, не женися за славою, не спокушайся солодощами на столі у мерзотників володарів, насолоджуйся життям. Ця гуманна позиція, мені здається, дуже близька будь-якому читачеві будь-якої епохи.
адія Шерстюк
З іншого боку, теж дуже важливий момент: якщо ми будемо читати рубаї, то ми побачимо завжди застереження: будь вільним, але не забувай, що над тобою є Бог. В нього є один рубаї, переклад якого звучить так: “Я сиджу під місячним сяйвом, і я розумію, що я нічого не знаю в цьому світі. Хоча моє волосся вже сиве, але я, як хлопчик, в цьому житті, тому що ми приходимо на цей світ, не знаючи цього світу, і йдемо з нього, так і не пізнавши цей світ”.
Віталій Пономарьов
Мені згадується інше рубаї, дуже характерне для нього: “Що потрібно для того, щоб бути щасливим? Це кохати красивих жінок і самому бути досконалим, і спілкуватися з досконалими друзями. Сприймай життя, яким воно є. Воно буде таким, яким ти його зробиш. Це залежить тільки від тебе”. Це надзвичайно сучасна постава.
Надія Степула
Творчість Омара Хайяма впродовж багатьох століть вивчають, перекладають, досліджують. Навколо його літературної спадщини і біографії виникло безліч припущень і легенд. Поет і вчений, астроном, математик, філософ Омар Хайям і справді дивовижна постать в історії культури. Не тільки народів Середньої Азії та Ірану, а й багатьох інших.
Писав поет вірші перською мовою, наукові трактати – арабською і був досить відомим вченим ще за життя. Хоч визнаним поетом за життя не був.
Та ось уже тисячу літ його рубаями захоплюються на всіх континентах. Може, тому, що поет шукав відповідей на питання, актуальні в усі часи і для всіх людей: хто ми ?.. звідки й куди йдемо ?.. в чому суть і смисл людського життя? Відповідей він, правда, не знайшов. А таємниця непроминальної популярності його творів залишається таємницею.
Дорогі слухачі! Радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Його для вас підготувала автор і ведуча Надія Степула. У студії мені допомагала звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу! Хай вам щастить на теплі та світлі сюжети!
Говорить радіо “Свобода”!
Надія Степула
“Рудий Хамсін в Єгипті розгулявся, жагою палений, мчить у повітрі, черкаючи пісок сухими крильми і дише густим полум’ям пекучим. Якесь весілля дике! Мов сопілка, Співа пісок, зірвавшися зненацька З важкої нерухомості своєї, А камінці на бубнах приграють”.
“Тепло та ясно.... Чи се Єгипет? Так, се Єгипет... синій намет Неба високого міниться сяєвом... Ох, та й високе ж! Як вільно, як радісно. Так, се Єгипет... Тихо та любо... чи се Вкраїна? Так, се Вкраїна... Можна спинитись... годі блукання... Все буде добре....”
Леся Українка написала ці рядки у 1910 році, об’єднавши у поетичний цикл “Весна в Єгипті”. Зараз у Єгипті світла, сонячна зима. Там, у вирії, зимують українські журавлі, які шлють вам, дорогі слухачі радіожурналу “Сюжети”, теплі вітання. До них доєднуюсь і я, автор і ведуча Надія Степула.
Сюжети мандрівок і повернень впродовж тисячоліть, дарують натхнення поетам, залишаючись клинописом, ієрогліфами, буквами на камені, на глині, папірусі чи папері...
“...Книга – краща, ніж надмогильна розцяцькована плита, краща від найміцнішої стіни, -
написане у книгах зводить стіни й піраміди у серцях тих, хто імення писарів повторить, - щоб істина звучала на вустах “.
Так наприкінці другого тисячоліття до нашої ери написано на папірусі епохи Нового Царства.
І хоч безжальний час усе змітає вітрами історії, замітає пісками небуття, але щось і залишається. Між віднайденого і збереженого – і “Єгипетська Книга Мертвих”.
Серед фахівців досі нема єдиної думки про те, чи можна вважати канон цієї Книги першим збереженим літературним твором людства, чи слід віддати першість “Сказанню про Гільгамеша”, міфові Месопотамії про шумерського правителя Більгамеса.
Та, принаймні, чи не всі сходяться на думці, що саме у древньоєгипетській ліриці вперше присутні “вічні” мотиви літератури світової. У художній творчості багатьох народів ці мотиви повторюються, варіюються, розвиваються від “Пісні Пісень” царя Соломона до лірики Вергілія, Сафо, Горація, Овідія, а потім до трубадурів, а згодом, до поетів епохи Ренесансу. І так аж до нині.
Літературу і культуру древнього Єгипту пронизують гуманістичні ідеї. Незаперечним залишається факт пізнішого впливу цих ідей та всієї культури на культуру інших народів. Дослідники біблейських сюжетів не раз звертали увагу на близькість цих сюжетів до відповідних мотивів з літературних джерел Єгипту. Через Біблію, а пізніше через літературу коптів, єгипетських християн, ці мотиви прийшли і в Європу.
Нинішнє буття єгипетської культури: мистецтва, літератури - це неохопний ряд сюжетів і сюжетиків. Освоєння єгипетської літератури, зокрема, літературою українською – теж тема окрема.
Будемо сподіватися, що дещо з того всього прозвучить і в майбутніх випусках нашого радіожурналу. Сьогодні ж скажу тільки, що єгипетський письменник Нагіб Махфуз, який нещодавно відзначив 91-ий рік свого життя, ще в 1988 році став лауреатом Нобелівської премії. Його роман “Пансіонат Мірамар” перекладений українською мовою Володимиром Плачиндою. Проза Нагіба Махфуза публікувалася у журналі “Всесвіт” 1997 року. Того ж року в газеті “День” з’явилася рецензія відомого критика, культуролога Миколи Рябчука, в якій проза Нагіба Махфуза окреслена як така, де присутні “момент іронічної саморефлексії і справді мудрий, примирливий, філософський погляд на життя, в якому ніщо не є марним”.
Слід зауважити, що Нагіб Махфуз, відомий творами, до речі, перекладеними багатьма мовами світу, зазнав не тільки солодких мук творчості, а й переслідувань у рідній країні. Свої кращі книги йому довелося публікувати в Лівані. Письменникові не раз погрожували за його романи про життя єгиптян.
Твори, в котрих начебто “не дотримуються норми моралі”, постійно потрапляють у поле зору ісламістів. Це, зокрема, радикальна організація “Брати мусульмани” та Єгипетський мусульманський центр “Аль-Азхара”. Останній відомий тим, що у 80-ті роки минулого століття боровся за вилучення з продажу збірки казок (перлини середньовічної арабської літератури “Тисяча і одної ночі”), а в 2001-му ініціював заборону презентувати на літературному ярмарку в Каїрі твори Абу Нуваса, поета арабського середньовіччя, котрий взагалі-то жив у Басрі й Багдаді, прославився веселою вдачею, оспівав кохання і вино.
Погрози Нагіб Махфуз ігнорує, з присутнім для нього іронічним потрактуванням перипетій і в житті, і на сторінках своїх книг.
А на днях письменник, старійшина єгипетської літератури, нобеліант, відомий ще й своєрідним почуттям гумору, заявив в інтерв’ю одному з арабських тижневиків, що готовий надати свої клітини для проведення клонування людини, якщо, мовляв, це буде зроблено безкоштовно.
Що ж до виноградної лози, оспіваної в єгипетській ліриці і вина, забороненого, як відомо, шаріатом, то в нинішньому Єгипті чи не найпопулярніше вино має просту й поетичну назву: “Омар Хайям”. Що пояснити неможливо нічим, окрім як, очевидно, любов’ю до творів знаного у світі класика персько-таджицької поезії, вченого і поета, математика і філософа 11 століття Гіяса ад-Діна Абуль Фатха Амара ібн Ібрахіма Хайяма Нішапурі.
Сюжет про Омара Хайяма підготували мої колеги: Надя Шерстюк та Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Коли пересічний читач говорить про середньовічну східну поезію, то перше ім’я, яке спадає йому на думку, - це Омар Хайям або, якщо повністю його ім’я, Гіяс ад-Дін Абуль Фатх Амар ібн Ібрахім Хайям Нішапурі.
З іншого боку, ця людина не була, як ми сьогодні сказали б, професійним поетом, тобто він не заробляв на життя своїми віршами. Як пояснити це?
Надія Шерстюк
Більше того, він не був професійним поетом і за своїх часів у X столітті. Уродженець Нішапура Омар Хайям більш був відомий в свій час як надзвичайно чудовий математик, як астроном. Він, до речі, реформував сучасний календар, яким користуються в Ірані.
Віталій Пономарьов
Він завідував обсерваторією в Ісфахані.
Надія Шерстюк
Так, в Ісфахані. Але так розпорядилася доля, що Омар Хайям відомий здебільшого європейському читачеві більше як творець рубаї.
Тут треба зауважити, що сам жанр рубаї – це суто перський жанр, він відповідник коломийкам в українській літератур. Тобто цей жанр не вважався досконалим, придворним, жанр, в якому не можна було творити оду султану. Це вважалося якимись частівками. Але Хайям так оздобив цей жанр, так його відшліфував, що тепер рубаї на рівні тих же самих газелей чи касиди, тобто вже таких шляхетних жанрів.
До українських читачів Хайям спершу дійшов в перекладах Кримського. Кримський першим в Російській імперії почав перекладати Хайяма, перекладати з оригіналу і перекладати українською мовою в його збірці “Пальмове гілля” збірка перекладної поезії. І Кримський, зокрема, в своїх наукових працях писав, що Хайяма таr і треба перекладати таким легким, грайливим ритмом.
Віталій Пономарьов
Я мушу нагадати, що до західного читача Хайям прийшов в XIX сторіччі, коли це ядро його “Рубайяту” (101 вірш) був перекладений Едвардом Фіджеральдом. Настільки успішно був перекладений, він настільки припав до душі західного читача, що тільки за XIX сторіччя він перевидавався 25 разів. В чому справа? Тисячу років минуло, а він досі нам близький.
Надія Шерстюк
Крім самого таланту поета, яким безперечно володів Хайям, тут треба сказати, що цей жанр досить легкий для розуміння. Це чотири рядки, перший, другий і четвертий рядки римуються, а третій випадає. Це жанр рубаї. Це, як правило, вірш філософського плану. Оскільки зміст лежить на поверхні здебільшого, тому його й легше перекладати і, що головне, легше розуміти читачеві. Це не ті суфійські жанри, як газель, які ми бачимо в Гафіза, наприклад. Рубаї дуже легкий за своєю формою. Але в ту ж саму форму можна вкласти глибокий зміст, що й зробив Хайям. Це X століття, а він був надзвичайно сміливим в тих висловлюваннях, навіть образ п’яного Бога можемо знайти...
Віталій Пономарьов
Так, це немислимий для того часу образ.
Надія Шерстюк
Щоб людина була вільною і щасливою, вона мусить бути сама собою, насолоджуватися життям, насолоджуватися красою, насолоджуватися коханням.
Віталій Пономарьов
Тобто цей етос, ця позиція, яку пропонує Хайям читачеві, дуже близька сучасній людині Заходу і Сходу, і тисячу років тому, і через тисячу років: не накопичуй багатства, не женися за славою, не спокушайся солодощами на столі у мерзотників володарів, насолоджуйся життям. Ця гуманна позиція, мені здається, дуже близька будь-якому читачеві будь-якої епохи.
адія Шерстюк
З іншого боку, теж дуже важливий момент: якщо ми будемо читати рубаї, то ми побачимо завжди застереження: будь вільним, але не забувай, що над тобою є Бог. В нього є один рубаї, переклад якого звучить так: “Я сиджу під місячним сяйвом, і я розумію, що я нічого не знаю в цьому світі. Хоча моє волосся вже сиве, але я, як хлопчик, в цьому житті, тому що ми приходимо на цей світ, не знаючи цього світу, і йдемо з нього, так і не пізнавши цей світ”.
Віталій Пономарьов
Мені згадується інше рубаї, дуже характерне для нього: “Що потрібно для того, щоб бути щасливим? Це кохати красивих жінок і самому бути досконалим, і спілкуватися з досконалими друзями. Сприймай життя, яким воно є. Воно буде таким, яким ти його зробиш. Це залежить тільки від тебе”. Це надзвичайно сучасна постава.
Надія Степула
Творчість Омара Хайяма впродовж багатьох століть вивчають, перекладають, досліджують. Навколо його літературної спадщини і біографії виникло безліч припущень і легенд. Поет і вчений, астроном, математик, філософ Омар Хайям і справді дивовижна постать в історії культури. Не тільки народів Середньої Азії та Ірану, а й багатьох інших.
Писав поет вірші перською мовою, наукові трактати – арабською і був досить відомим вченим ще за життя. Хоч визнаним поетом за життя не був.
Та ось уже тисячу літ його рубаями захоплюються на всіх континентах. Може, тому, що поет шукав відповідей на питання, актуальні в усі часи і для всіх людей: хто ми ?.. звідки й куди йдемо ?.. в чому суть і смисл людського життя? Відповідей він, правда, не знайшов. А таємниця непроминальної популярності його творів залишається таємницею.
Дорогі слухачі! Радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Його для вас підготувала автор і ведуча Надія Степула. У студії мені допомагала звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу! Хай вам щастить на теплі та світлі сюжети!
Говорить радіо “Свобода”!
