Белград, 20 сiчня 2004 – Регiон Балкан й сербськi краї упродовж п’ятисот рокiв були пiд турецькою владою. Початком визвольних змагань стало повстання в лютому 1804 року. Повстанського вождя Карадьордя Петровича згодом убили самi серби й послали його голову турецькому султановi. Сербiя стала васальним князiвством 1830, а незалежною державою 1878 року. Маючи на увазi цi факти, окремi iсторики зазначають, що ювiлей повстання не слiд ототожнювати з державнiстю. Iншi додають, що Сербiя була незалежною державою лише упродовж трьох з половиною десятилiть наприкiнцi ХIХ та на початку ХХ столiття. Пiсля першої свiтової вiйни вона увiйшла до складу Югославiї, в якiй залишилася до розвалу федерацiї на початку дев’яностих рокiв минулого столiття.
Це щодо iсторiї. В лютому минулого року Белград й Подґориця уклали угоду про створення державного об’єднання Сербiя i Чорногорiя. Отож немає пiдстав говорити про сербську державнiсть i самостiйнiсть, кажуть тi, хто пiддає критицi ювiлейнi святкування. Їхнi опоненти вiдповiдають, що серби i чорногорцi – той самий народ, що державне об’єднання слiд вважати сербською державою.
На сторiнках газет точаться завзятi дебати щодо нинiшньої ситуацiї та шляхiв до майбутнього. Так званi традицiоналiсти, як правило, стверджують, що Сербiя в минулому була жертвою полiтичних iгор великих сил, що сербський народ страждав через свою волелюбнiсть. Традицiоналiсти, очолюванi iєрархiєю Сербської православної церкви, виступають за вiдновлення монархiї. Вони створюють нацiональнi мiфи й величають героїв.
На вiдмiну вiд них модернiсти зазначають, що серби найбiльше лиха зазнали через зухвалiсть своїх вождiв та через некритичну iдеалiзацiю минулого. Модернiсти виступають за розбудову демократичних iнституцiй та за європеїзацiю країни.
Видатний поет і академiк Любомир Симович каже, що усi подiли зводяться до одного: на одному боцi грамотнi, на iншому неграмотнi. Неграмотних є бiльше; в їхнiх руках багатство й сила. А коли грамотнi приходять до влади, то вони пристосовуються до неграмотних.
Незважаючи на такi нескiнченнi дебати, демократична Сербiя 200-ту рiчницю державностi вiдзначатиме без президента, без гiмну, ймовiрно навiть без уряду, та ще й iз конституцiєю, яку ухвалили в комунiстичнi часи.
Це щодо iсторiї. В лютому минулого року Белград й Подґориця уклали угоду про створення державного об’єднання Сербiя i Чорногорiя. Отож немає пiдстав говорити про сербську державнiсть i самостiйнiсть, кажуть тi, хто пiддає критицi ювiлейнi святкування. Їхнi опоненти вiдповiдають, що серби i чорногорцi – той самий народ, що державне об’єднання слiд вважати сербською державою.
На сторiнках газет точаться завзятi дебати щодо нинiшньої ситуацiї та шляхiв до майбутнього. Так званi традицiоналiсти, як правило, стверджують, що Сербiя в минулому була жертвою полiтичних iгор великих сил, що сербський народ страждав через свою волелюбнiсть. Традицiоналiсти, очолюванi iєрархiєю Сербської православної церкви, виступають за вiдновлення монархiї. Вони створюють нацiональнi мiфи й величають героїв.
На вiдмiну вiд них модернiсти зазначають, що серби найбiльше лиха зазнали через зухвалiсть своїх вождiв та через некритичну iдеалiзацiю минулого. Модернiсти виступають за розбудову демократичних iнституцiй та за європеїзацiю країни.
Видатний поет і академiк Любомир Симович каже, що усi подiли зводяться до одного: на одному боцi грамотнi, на iншому неграмотнi. Неграмотних є бiльше; в їхнiх руках багатство й сила. А коли грамотнi приходять до влади, то вони пристосовуються до неграмотних.
Незважаючи на такi нескiнченнi дебати, демократична Сербiя 200-ту рiчницю державностi вiдзначатиме без президента, без гiмну, ймовiрно навiть без уряду, та ще й iз конституцiєю, яку ухвалили в комунiстичнi часи.
