Прага, 17 січня 2004 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй. Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Цими днями ми отримали кілька відгуків на різдвяно-новорічну вітальну листівку від президента України, яку, очевидно, знайшли у своїх поштових скриньках більшість громадян України. Про ці відгуки, серед іншого, йтиметься трохи пізніше, а розпочнемо нинішню передачу знову критичними зауваженнями слухачів на нашу адресу.
У попередній передачі прозвучала ціла низка листів стосовно того, кого Радіо “Свобода” запрошує до розмов у прямих ефірах. Але, цю проблему знову порушено у кількох нових листах. А двоє наших постійних дописувачів: Олександр Крамаренко з Луганська та Михайло Величко із Чутівського району Полтавської області зауважують на конкретних прикладах, коли з боку ведучих відчувалися певні симпатії, надмірна м''якість до представників влади.
А, загалом, основну критику слухачів можна узагальнити у двох тезах:
Перша: навіщо Ви надаєте мікрофон провладним представникам, представникам парламентської більшості, вони і так узурпували основні засоби масової інформації в Україні?
А друга теза: чому Ви запрошуєте до розмов комуністів, хто такі комуністи ми знаємо ще з радянських часів?
Цього разу ми вирішили детальніше розповісти про позицію Радіо “Свобода” у цій ділянці нашої роботи. Я звернувся до керівника Української редакції Радіо “Свобода” Олександра Народецького і у нас вийшла така розмова.
Пане Народецький, очевидно, що нашим слухачам буде цікаво почути безпосередньо від Вас як керівника Української редакції Радіо “Свобода” про ті принципи, підходи, якими керується редакція запрошуючи тих чи інших осіб до участі у прямих ефірах.
Олександр Народецький
Принцип, мені здається, один – це захищати демократичні цінності. І в даному випадку, захищаючи демократичні цінності, ми виходимо з такого абсолютно незаперечного факту, що в Україні не все гаразд з балансом доступу до ЗМІ і різних політичних угруповань і різних політичних лідерів.
Якщо, скажімо, парламентська більшість чи проурядова чи пропрезидентська має регулярний доступ до багатьох, до більшості до ЗМІ, то не можна сказати, що такий самий доступ адекватний має і опозиція до більшості ЗМІ.
І наша мета – якраз надолужити цей дисбаланс. І, звичайно, ми запрошуємо представників опозиції з урахуваннях саме цього дисбалансу.
Але і існує інший дисбаланс в медіапросторі України. А саме існує дисбаланс браку політичної дискусії між двома таборами – між опозицією і провладними структурами. І ми, запрошуючи обидві сторони, якраз намагаємося от надолужити цей брак дискусійності між двома таборами. От з цього ми і виходимо запрошуючи тих чи інших гостей.
Якщо ми запрошуємо одного гостя з одного табору, то нам потрібен другий табір, щоб створити дискусію. Оце і є основний принцип.
Петро Кагуй
Я процитую досить два таких критичних, гострих зауваження слухачів. От Олександр Радчик з Києва написав, що дуже багато депутатів у ВР мільйонери. Якщо на Заході люди стають мільйонерами, а паралельно зростає добробут усіх людей, то в нас навпаки. І, звичайно, зрозуміло походження грошей цих мільйонерів.
І далі він продовжує: “Отож запрошуючи до “Свободи” депутатів з більшості, ви запрошуєте здебільшого злодюг у кращому разі. І слухати їхнє базікання гидотно. Ви вважаєте, що це демократія, Ваше право, але слухати “Свободу” стає нудно”.
І інша дещо подібна цитата також киянина Йосипа Режка: “Останнім часом і ви сповідуючи гіпертрофовану різнобічність думок стали регулярно запрошувати…” І тут автор листа називає конкретного політика, який за його словами є одіозною постаттю, а в нас він є зіркою №1”.
Олександр Народецький
Тут, Ви знаєте, я би так сказав. Я був би все-таки обережнішим в висловах стосовно того хто є хто в українській політичній дійсності. Я би не став називати злодюгами когось, кого не назвав злодюгою суд. Тут не можна відразу наперед з’ясовувати, якщо комусь ясно, очевидно, що це злодюга. Це не означає, що це вже стверджено офіційно судом і так далі і тому подібне. Так що будемо обережні в накиданні ярликів.
Що стосується того, нудно чи не нудно. Нудно, коли співається весь час одна і таж нота. Не нудно, коли люди в диспуті, в дискусії, в боротьбі, в суперечці подають свої опінії стосовно того чи іншого розвитку подій в Україні, політичних подій також.
Що стосується другого листа киянина, який каже, що ми запрошуємо одну особу, скажімо, дуже часто, частіше ніж інших. Я вам повинен сказати, ми ведемо самі облік запрошень гостей. Ми відстежуємо уважно, щоб не було переважань. Але, знаєте, така дійсність у нас, що активно політикою займаються якась обмежена група людей. І тому, може так статися, що один із гостей частіше інших. Ми це відстежуємо і намагаємося збалансувати ситуацію.
І часто нас з різних боків так чи інакше колять. Одні нас колять, скажімо, що ми продалися комуністам. Інші нас критикують за те, що ми запрошуємо багато людей з СДПУ(О), від влади. Інші нас просто вважають рупором “НУ”.
Петро Кагуй
Пане Народецький, Ви частково вже відповіли на моє наступне запитання, але я хотів би назвати конкретні прізвища політиків.
Досить прискіпливі наші слухачі зауважують, що ми надто часто запрошуємо до розмов одних і тих же представників парламентської більшості. Цими “частими гостями” слухачі називають: Нестора Шуфрича, Степана Гавриша, Миколу Гапочку, а останнім часом і Леоніда Кравчука. А дехто навіть зауважує, що відчувається наше “поблажливе ставлення” до цих осіб. Що Ви скажете з цього приводу?
Олександр Народецький
Тут перелік тих прізвищ, які згадують наші слухачі. Правильно, ці люди є одними з найактивніших провладних представників і вони створюють, що називається ідеологічне забезпечення провладним структурам. І тому їх запрошують, коли стаються якісь великі події чи то в парламенті, чи то в президентській адміністрації, чи то в середовищі опозиції. То ці люди якраз активно реагують з боку влади, але ми, практично, я не пам’ятаю такого випадку, щоб у нас були тільки представники влади без представників опозиції.
Навпаки, у нас частіше буває, що влада не приходить до нас з якихось причин. Зараз почали приходити частіше, але раніше їх не можна було затягнути туди. Нам потрібно створити, що називається вільний мікрофон в якому будуть представлені всі сили і слухач сам зрозуміє кого з них вибирати.
Навіть, якщо слухач наперед уже упереджено знає, що він ту чи ту людину від влади не приймає, то ще більше в двобої з опозицією, опозиція знаходить можливості достукатись до влади, а влада знаходить можливості сперечатися з опозицією. І це, можливо, єдине місце, де вони це роблять. Тому, що в інших інформаційних структурах в Україні майже цього і не має.
Що стосується нашої внутрішньої кухні. Ну не завжди у нас буває таке, що ми можемо похвалитися тим, що те, що ми запланували те і відбулося. Буває таке, що до останнього моменту ми і не знаємо хто прийде, оскільки важко піймати людей. Інші депутати чи якісь державні діячі обіцяють і в останній момент кажуть, що вони зайняті і зривають нам ефір. Такі речі трапляються, оскільки це є живий процес.
Єдине, що у нас немає такого наперед, що називається зрежисованого підходу, що ми схиляємося до якоїсь однієї групи чи однієї людини. Ні в якому разі ми не можемо собі цього дозволити. Ми можемо на рівні людському мати ті чи інші схильності до якоїсь партії чи до якоїсь політичної фігури. Але ні в якому разі в нашій професії ми не можемо собі дозволити ніяких упередженостей, оскільки тоді довір’я до нас буде нульовим.
Петро Кагуй
І все ж я попрошу, щоб Ви прокоментували одного листа – доволі типового для нашої редакційної пошти. Цього листа, написаного російською мовою, ми отримали з Києва. Його авторка називає лише своє ім’я Марія. Вона пише:
“Я постійна Ваша слухачка, мені подобалися Ваші передачі. Але, останнім часом, мені здається, що вони не відповідають критичним вимогам моменту, коли вирішується доля України.
Основна частина населення України перебуває у повній інформаційній ізоляції і не знає, що насправді відбувається в Україні. Влада з одного боку накинула інформаційну петлю на опозиційні сили, а з іншого, очорнює найбільш популярних опозиційних лідерів.
За таких умов, передачі Радіо “Свобода” є чи не єдиною можливістю отримати “ковток кисню” для народу. Ви повинні більше надавати слово - лідерам опозиції, особливо таким, як Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко, які знають, що і як потрібно робити для відродження України...
Я думаю, що якщо Радіо “Свобода” є другом України, то Ви повинні надати трибуну керівникам опозиційних партій, котрі не мають іншої можливості бути почутим народом”.
Ось такого листа надіслала киянка Марія. Як Ви прокоментуєте саме цей лист?
Олександр Народецький
З самого початку я хотів би відповісти на кінець листа нашої слухачки. Ми надаємо слово всім лідерам опозиції без винятку і вони приходять до нас.
Інша справа, що не може Юлія Тимошенко, чи Віктор Ющенко, чи Олександр Мороз приходити щодня і розповідати про те, що вони думають про це, про те. Але вони є нашими постійними гостями. І нас якраз звинувачують, що вони набагато постійніші гості, ніж інші гості.
Друга теза, яка порушувалася у листі слухачки – це те, що народ перебуває в певній ізоляції. Так, це правда. Ми можемо констатувати факт, що це не є, навіть, ізоляція, це є однобічний підхід. Ми намагаємося прорвати цю ізоляційну блокаду. Єдине, що чомусь не подобається те, що ми запрошуємо поруч з опозиційними лідерами і представниками опозиційних груп, ми запрошуємо ще і провладних представників.
Ми хочемо прорвати ізоляційну блокаду саме в двобої думок. Ми хочемо витягнути і з опозиції, як також і з провладних структур можливість, чи необхідність артикулювати свою позицію. Не створювати свою позицію килейно, як це було за радянської влади. В кабінетах створювали ідеологічне забезпечення і потім знайомили з народом уже з результатами всіх їхніх закулісних дискусій.
Ні, ми хочемо якраз вивести цю закулісність на слухача, щоб вони і ті і інші ділилися своїми міркуваннями і обстоювали свої позиції перед слухачем. Це наша позиція, це наше завдання.
Петро Кагуй
Пане Народець кий, я Вам дякую. А слухачам нагадаю, що це був Олександр Народецький, директор Української редакції радіо “Свобода”.
Звучить пісня Павла Дворського “Товариство моє”
Після пісні Павла Дворського “Товариство моє”, перейдемо до листів, про які я вже згадував на початку передачі – це відгуки на різдвяно-новорічну вітальну листівку від президента України.
“З Новим роком, радіостанціє “Свобода”.
Новорічний настрій мені було зіпсовано і в розпачі я написала листа президентові, але подумала, що до нього він не дійде, а так хочеться, щоб хтось почув мій розпач. Сподіваюся, що на радіо Ви озвучите цього листа”.
Такими словами починається лист Лариси Марченко з Полтави, яка звертається до Президента України і пояснює, що її настрій у святкові дні зіпсували передачі на українських телеканалах, бо, цитую послання пані Марченко: “не може моя українська душа без кінця чути сороміцьку російську естраду та сороміцьку російську сатиру, в якій перевертні-українці насміхаються з “хохлів”.
Пані Марченко нагадує президентові ті біди, яких у своїй історії зазнала Україна від Росії. Згадує, серед іншого і свого батька, який помер від голоду під час штучного голодомору 1932-33 років.
А стосовно вітальної листівки за підписом президента України, Лариса Марченко написала:
“Коли, 31 грудня, я отримала від Вас листівку... я вирішила написати Вам...
Перечитую Вашу листівку: “Ми – нащадки Володимира Великого, Тараса Шевченка, Лесі України, будуємо ту незалежну Україну, про яку мріяли, за яку боролися наші великі предки”.
Та ні, не про таку Україну, яку зараз Ви будуєте, мріяв Шевченко. Він таких перевертнів, які зараз при владі, висміював:
Раби, подножки, грязь Москви… Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної України! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили!
Так само чиновники Вашої держави відцуралися від народу, послуговуються чужою мовою...
Та й Леся Українка хотіла бачити українців вільними, а не “паралітиками з блискучими очима”, якими стали ми в цій державі, яку Ви будуєте. І, не таку Україну хотіли бачити українці, які виходили тисячами на мітинги в 1988-91 роках”.
Після листа Лариса Марченко з Полтави, наведу низку цитат із послання нашого постійного слухача з Івано-Франківщини, який цього разу попросив не називати його імені до ефіру:
“Шановні працівники “Свободи”, посилаю Вам привітання від президента України Леоніда Кучми, бо Ви напевне його не отримали. А до нас воно надійшло масово у кожне поштове відділення з великим запасом щодо кількості мешканців. І зобов''язали листонош вкинути привітання у кожну поштову скриньку. Я розмовляв із поштарем і він мені розповів, що листівок вистачало б, щоб кинути їх по кілька до кожної поштової скриньки. Постає запитання, звідки президент узяв гроші, щоб замовити ці листівки і оплатити поштові витрати. Чи не за рахунок цьогорічного державного так званого “найбільш соціального бюджету” Віктора Януковича. І чи дозволив би собі таке президент іншого держави.
Але, я, не просто пересилаю Вам президентську листівку. Хочу висловити і деякі думки викликані цим посланням у пересічних українців, почуті мною у поїзді, маршрутках і просто на вулиці.
Пишучи, “Мої дорогі співвітчизники! Любі земляки!”, президент можливо помилився, коли розпорядився, щоб листівку вкинули у кожну поштову скриньку. Бо ці слова слід адресувати, Медведчуку, Кравчуку, Кравченку, Литвину, Задорожному, Гавришу, Пінчуку, Суркісу та іже з ними. А нам було б правильніше написати: “мої дорогі жебраки із потоптаними “політичною реформою” правами”.
А найбільше, пане президенте, - продовжує автор листа, - Ви переборщили словами: “Ми нащадки Володимира Великого, Тараса Шевченка, Лесі Українки”. Невже Ви зараховуєте себе до нащадків цих великих людей, чи лише хочете приписати собі цей спадок. У народі Вас більше сприймають за нащадка Катерини Другої, Петра Першого, а може і Муравйова.
У Вашому привітанні є також слова: “... будуємо ту незалежну Україну, про яку мріяли, за яку боролись наші великі предки...”. То ж постає запитання: чому ж тоді в очолюваній Вами державі досі не визнано Української повстанської армії...
Ми не хочемо, щоб нами правили люди, які заявляють одне, а роблять цілком протилежне. Було б добре, щоб кожен, хто отримав згадане привітання – повернув його назад”, - зауважує наш слухач з Івано-Франківщини.
А вже в іншому посланні, якого ми отримали від Івана Богуна з Тернополя мовиться:
“Дуже багато мешканців Тернополя напередодні Нового року і Різдва Христового отримали поштою привітання від Леоніда Кучми.
Моя родина переслала це привітання назад, до президентської адміністрації з написом:
“Президентові Леонідові Кучмі!
Наша родина повертає вам святкову листівку з привітанням. Ми вважаємо, що за період вашого правління Ви заподіяли багато кривд і горя українському народові!”.
Подаючи відгуки трьох наших слухачів на різдвяно-новорічну листівку Президента України, я ще раз уважно переглянув кореспонденцію останніх двох тижнів, щоб часом не пропустити інших послань на цю тему та можливе позитивне враження від привітання президента, але таких листів не виявив.
Наші слухачі лише згадують президента Леоніда Кучму у зв’язку з рішенням Конституційного суду про те, що він може балотуватися на ще один президентський термін.
Так Юрій Нестеренко з Києва пише: “Мене глибоко обурило нове Ноу-Хау – рішення Конституційного суду про те, що президентом Кучма був лише один термін, із 1999 року. Виникає запитання, а ким був Леонід Кучма до 1999 року, невже аферистом, який від імені глави держави підписував закони, укази, угоди”. То чи дійсні усі ці закони, документи? – порушує запитання Юрій Нестеренко з Києва.
А вже в іншому листі пан Нестеренко висловив своє співчуття простим, пересічним комуністам з приводу голосування комуністичної фракції у парламенті щодо конституційної реформи.
“Пишу листа, бо мені жаль простих комуністів, котрих “кинула” верхівка партії у Верховній Раді на чолі з керманичем Петром Симоненком, - мовиться у листі. У мене давно були сумніви щодо опозиційності Симоненка, який тепер продемонстрував, що партія комуністів є прокучмівською опозицією. І тепер у Верховній Раді стало на 49 мільйонерів більше. Думаю, що на наступних виборах комуністи недорахуються голосів виборців. А нападки на Ющенка і блок “Нашу Україну” вони здійснюють на користь президента і його оточення”, - зауважує киянин Юрій Нестеренко.
Про комуністів пише і Володимир Климкович із міста Пустомити Львівської області. Він проводить деякі історичні паралелі: “Засновник комуністичної партії Ленін у роки жовтневого перевороту виголосив тезу, яка мовою оригіналу звучить так: “политические проститутки нас предали”. “Ці слова, - зауважує автор листа, - повністю характеризують дії сучасних комуністів, і їм не даремно у парламенті одягнули на мікрофони презервативи. Це відповідає їхній ролі.
А тепер відносно цирку, який створила так звана більшість у Верховній Раді.
В 1917 році – було здійснено переворот, який привів до влади більшовиків. Але більшовики 1917 року були голі, босі і голодні. А сьогоднішня так звана більшість, це діти і онуки більшовиків 1917 року. Однак, вже не голі, босі і голодні, а мільйонери, які йдуть на злочинні дії, щоб стати мільярдерами за рахунок народу.
Можу дати пораду нинішнім більшовикам як удосконалити політичну реформу. Починаючи вже з 2004 року – і народних депутатів також обирати так званою більшістю, без участі народу. Впевнений, що конституційний суд підтримає таку ініціативу “кучмо-більшовиків”. Ось тоді, панове горе-реформатори, квітуче буде для вас життя, а народ все стерпить, адже йому не потрібно буде – ні думати, ні обирати”, - пише у своєму посланні Володимир Климкович із міста Пустомити Львівської області.
Ось і все на сьогодні, шановні слухачі. Час, відведений передачі “Листи на Свободу” - вичерпано.
З Вами був Петро Кагуй.
Ми дякуємо Вам за вашу увагу і за ваші листи! Пишіть нам.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй. Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Цими днями ми отримали кілька відгуків на різдвяно-новорічну вітальну листівку від президента України, яку, очевидно, знайшли у своїх поштових скриньках більшість громадян України. Про ці відгуки, серед іншого, йтиметься трохи пізніше, а розпочнемо нинішню передачу знову критичними зауваженнями слухачів на нашу адресу.
У попередній передачі прозвучала ціла низка листів стосовно того, кого Радіо “Свобода” запрошує до розмов у прямих ефірах. Але, цю проблему знову порушено у кількох нових листах. А двоє наших постійних дописувачів: Олександр Крамаренко з Луганська та Михайло Величко із Чутівського району Полтавської області зауважують на конкретних прикладах, коли з боку ведучих відчувалися певні симпатії, надмірна м''якість до представників влади.
А, загалом, основну критику слухачів можна узагальнити у двох тезах:
Перша: навіщо Ви надаєте мікрофон провладним представникам, представникам парламентської більшості, вони і так узурпували основні засоби масової інформації в Україні?
А друга теза: чому Ви запрошуєте до розмов комуністів, хто такі комуністи ми знаємо ще з радянських часів?
Цього разу ми вирішили детальніше розповісти про позицію Радіо “Свобода” у цій ділянці нашої роботи. Я звернувся до керівника Української редакції Радіо “Свобода” Олександра Народецького і у нас вийшла така розмова.
Пане Народецький, очевидно, що нашим слухачам буде цікаво почути безпосередньо від Вас як керівника Української редакції Радіо “Свобода” про ті принципи, підходи, якими керується редакція запрошуючи тих чи інших осіб до участі у прямих ефірах.
Олександр Народецький
Принцип, мені здається, один – це захищати демократичні цінності. І в даному випадку, захищаючи демократичні цінності, ми виходимо з такого абсолютно незаперечного факту, що в Україні не все гаразд з балансом доступу до ЗМІ і різних політичних угруповань і різних політичних лідерів.
Якщо, скажімо, парламентська більшість чи проурядова чи пропрезидентська має регулярний доступ до багатьох, до більшості до ЗМІ, то не можна сказати, що такий самий доступ адекватний має і опозиція до більшості ЗМІ.
І наша мета – якраз надолужити цей дисбаланс. І, звичайно, ми запрошуємо представників опозиції з урахуваннях саме цього дисбалансу.
Але і існує інший дисбаланс в медіапросторі України. А саме існує дисбаланс браку політичної дискусії між двома таборами – між опозицією і провладними структурами. І ми, запрошуючи обидві сторони, якраз намагаємося от надолужити цей брак дискусійності між двома таборами. От з цього ми і виходимо запрошуючи тих чи інших гостей.
Якщо ми запрошуємо одного гостя з одного табору, то нам потрібен другий табір, щоб створити дискусію. Оце і є основний принцип.
Петро Кагуй
Я процитую досить два таких критичних, гострих зауваження слухачів. От Олександр Радчик з Києва написав, що дуже багато депутатів у ВР мільйонери. Якщо на Заході люди стають мільйонерами, а паралельно зростає добробут усіх людей, то в нас навпаки. І, звичайно, зрозуміло походження грошей цих мільйонерів.
І далі він продовжує: “Отож запрошуючи до “Свободи” депутатів з більшості, ви запрошуєте здебільшого злодюг у кращому разі. І слухати їхнє базікання гидотно. Ви вважаєте, що це демократія, Ваше право, але слухати “Свободу” стає нудно”.
І інша дещо подібна цитата також киянина Йосипа Режка: “Останнім часом і ви сповідуючи гіпертрофовану різнобічність думок стали регулярно запрошувати…” І тут автор листа називає конкретного політика, який за його словами є одіозною постаттю, а в нас він є зіркою №1”.
Олександр Народецький
Тут, Ви знаєте, я би так сказав. Я був би все-таки обережнішим в висловах стосовно того хто є хто в українській політичній дійсності. Я би не став називати злодюгами когось, кого не назвав злодюгою суд. Тут не можна відразу наперед з’ясовувати, якщо комусь ясно, очевидно, що це злодюга. Це не означає, що це вже стверджено офіційно судом і так далі і тому подібне. Так що будемо обережні в накиданні ярликів.
Що стосується того, нудно чи не нудно. Нудно, коли співається весь час одна і таж нота. Не нудно, коли люди в диспуті, в дискусії, в боротьбі, в суперечці подають свої опінії стосовно того чи іншого розвитку подій в Україні, політичних подій також.
Що стосується другого листа киянина, який каже, що ми запрошуємо одну особу, скажімо, дуже часто, частіше ніж інших. Я вам повинен сказати, ми ведемо самі облік запрошень гостей. Ми відстежуємо уважно, щоб не було переважань. Але, знаєте, така дійсність у нас, що активно політикою займаються якась обмежена група людей. І тому, може так статися, що один із гостей частіше інших. Ми це відстежуємо і намагаємося збалансувати ситуацію.
І часто нас з різних боків так чи інакше колять. Одні нас колять, скажімо, що ми продалися комуністам. Інші нас критикують за те, що ми запрошуємо багато людей з СДПУ(О), від влади. Інші нас просто вважають рупором “НУ”.
Петро Кагуй
Пане Народецький, Ви частково вже відповіли на моє наступне запитання, але я хотів би назвати конкретні прізвища політиків.
Досить прискіпливі наші слухачі зауважують, що ми надто часто запрошуємо до розмов одних і тих же представників парламентської більшості. Цими “частими гостями” слухачі називають: Нестора Шуфрича, Степана Гавриша, Миколу Гапочку, а останнім часом і Леоніда Кравчука. А дехто навіть зауважує, що відчувається наше “поблажливе ставлення” до цих осіб. Що Ви скажете з цього приводу?
Олександр Народецький
Тут перелік тих прізвищ, які згадують наші слухачі. Правильно, ці люди є одними з найактивніших провладних представників і вони створюють, що називається ідеологічне забезпечення провладним структурам. І тому їх запрошують, коли стаються якісь великі події чи то в парламенті, чи то в президентській адміністрації, чи то в середовищі опозиції. То ці люди якраз активно реагують з боку влади, але ми, практично, я не пам’ятаю такого випадку, щоб у нас були тільки представники влади без представників опозиції.
Навпаки, у нас частіше буває, що влада не приходить до нас з якихось причин. Зараз почали приходити частіше, але раніше їх не можна було затягнути туди. Нам потрібно створити, що називається вільний мікрофон в якому будуть представлені всі сили і слухач сам зрозуміє кого з них вибирати.
Навіть, якщо слухач наперед уже упереджено знає, що він ту чи ту людину від влади не приймає, то ще більше в двобої з опозицією, опозиція знаходить можливості достукатись до влади, а влада знаходить можливості сперечатися з опозицією. І це, можливо, єдине місце, де вони це роблять. Тому, що в інших інформаційних структурах в Україні майже цього і не має.
Що стосується нашої внутрішньої кухні. Ну не завжди у нас буває таке, що ми можемо похвалитися тим, що те, що ми запланували те і відбулося. Буває таке, що до останнього моменту ми і не знаємо хто прийде, оскільки важко піймати людей. Інші депутати чи якісь державні діячі обіцяють і в останній момент кажуть, що вони зайняті і зривають нам ефір. Такі речі трапляються, оскільки це є живий процес.
Єдине, що у нас немає такого наперед, що називається зрежисованого підходу, що ми схиляємося до якоїсь однієї групи чи однієї людини. Ні в якому разі ми не можемо собі цього дозволити. Ми можемо на рівні людському мати ті чи інші схильності до якоїсь партії чи до якоїсь політичної фігури. Але ні в якому разі в нашій професії ми не можемо собі дозволити ніяких упередженостей, оскільки тоді довір’я до нас буде нульовим.
Петро Кагуй
І все ж я попрошу, щоб Ви прокоментували одного листа – доволі типового для нашої редакційної пошти. Цього листа, написаного російською мовою, ми отримали з Києва. Його авторка називає лише своє ім’я Марія. Вона пише:
“Я постійна Ваша слухачка, мені подобалися Ваші передачі. Але, останнім часом, мені здається, що вони не відповідають критичним вимогам моменту, коли вирішується доля України.
Основна частина населення України перебуває у повній інформаційній ізоляції і не знає, що насправді відбувається в Україні. Влада з одного боку накинула інформаційну петлю на опозиційні сили, а з іншого, очорнює найбільш популярних опозиційних лідерів.
За таких умов, передачі Радіо “Свобода” є чи не єдиною можливістю отримати “ковток кисню” для народу. Ви повинні більше надавати слово - лідерам опозиції, особливо таким, як Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко, які знають, що і як потрібно робити для відродження України...
Я думаю, що якщо Радіо “Свобода” є другом України, то Ви повинні надати трибуну керівникам опозиційних партій, котрі не мають іншої можливості бути почутим народом”.
Ось такого листа надіслала киянка Марія. Як Ви прокоментуєте саме цей лист?
Олександр Народецький
З самого початку я хотів би відповісти на кінець листа нашої слухачки. Ми надаємо слово всім лідерам опозиції без винятку і вони приходять до нас.
Інша справа, що не може Юлія Тимошенко, чи Віктор Ющенко, чи Олександр Мороз приходити щодня і розповідати про те, що вони думають про це, про те. Але вони є нашими постійними гостями. І нас якраз звинувачують, що вони набагато постійніші гості, ніж інші гості.
Друга теза, яка порушувалася у листі слухачки – це те, що народ перебуває в певній ізоляції. Так, це правда. Ми можемо констатувати факт, що це не є, навіть, ізоляція, це є однобічний підхід. Ми намагаємося прорвати цю ізоляційну блокаду. Єдине, що чомусь не подобається те, що ми запрошуємо поруч з опозиційними лідерами і представниками опозиційних груп, ми запрошуємо ще і провладних представників.
Ми хочемо прорвати ізоляційну блокаду саме в двобої думок. Ми хочемо витягнути і з опозиції, як також і з провладних структур можливість, чи необхідність артикулювати свою позицію. Не створювати свою позицію килейно, як це було за радянської влади. В кабінетах створювали ідеологічне забезпечення і потім знайомили з народом уже з результатами всіх їхніх закулісних дискусій.
Ні, ми хочемо якраз вивести цю закулісність на слухача, щоб вони і ті і інші ділилися своїми міркуваннями і обстоювали свої позиції перед слухачем. Це наша позиція, це наше завдання.
Петро Кагуй
Пане Народець кий, я Вам дякую. А слухачам нагадаю, що це був Олександр Народецький, директор Української редакції радіо “Свобода”.
Звучить пісня Павла Дворського “Товариство моє”
Після пісні Павла Дворського “Товариство моє”, перейдемо до листів, про які я вже згадував на початку передачі – це відгуки на різдвяно-новорічну вітальну листівку від президента України.
“З Новим роком, радіостанціє “Свобода”.
Новорічний настрій мені було зіпсовано і в розпачі я написала листа президентові, але подумала, що до нього він не дійде, а так хочеться, щоб хтось почув мій розпач. Сподіваюся, що на радіо Ви озвучите цього листа”.
Такими словами починається лист Лариси Марченко з Полтави, яка звертається до Президента України і пояснює, що її настрій у святкові дні зіпсували передачі на українських телеканалах, бо, цитую послання пані Марченко: “не може моя українська душа без кінця чути сороміцьку російську естраду та сороміцьку російську сатиру, в якій перевертні-українці насміхаються з “хохлів”.
Пані Марченко нагадує президентові ті біди, яких у своїй історії зазнала Україна від Росії. Згадує, серед іншого і свого батька, який помер від голоду під час штучного голодомору 1932-33 років.
А стосовно вітальної листівки за підписом президента України, Лариса Марченко написала:
“Коли, 31 грудня, я отримала від Вас листівку... я вирішила написати Вам...
Перечитую Вашу листівку: “Ми – нащадки Володимира Великого, Тараса Шевченка, Лесі України, будуємо ту незалежну Україну, про яку мріяли, за яку боролися наші великі предки”.
Та ні, не про таку Україну, яку зараз Ви будуєте, мріяв Шевченко. Він таких перевертнів, які зараз при владі, висміював:
Раби, подножки, грязь Москви… Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної України! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили!
Так само чиновники Вашої держави відцуралися від народу, послуговуються чужою мовою...
Та й Леся Українка хотіла бачити українців вільними, а не “паралітиками з блискучими очима”, якими стали ми в цій державі, яку Ви будуєте. І, не таку Україну хотіли бачити українці, які виходили тисячами на мітинги в 1988-91 роках”.
Після листа Лариса Марченко з Полтави, наведу низку цитат із послання нашого постійного слухача з Івано-Франківщини, який цього разу попросив не називати його імені до ефіру:
“Шановні працівники “Свободи”, посилаю Вам привітання від президента України Леоніда Кучми, бо Ви напевне його не отримали. А до нас воно надійшло масово у кожне поштове відділення з великим запасом щодо кількості мешканців. І зобов''язали листонош вкинути привітання у кожну поштову скриньку. Я розмовляв із поштарем і він мені розповів, що листівок вистачало б, щоб кинути їх по кілька до кожної поштової скриньки. Постає запитання, звідки президент узяв гроші, щоб замовити ці листівки і оплатити поштові витрати. Чи не за рахунок цьогорічного державного так званого “найбільш соціального бюджету” Віктора Януковича. І чи дозволив би собі таке президент іншого держави.
Але, я, не просто пересилаю Вам президентську листівку. Хочу висловити і деякі думки викликані цим посланням у пересічних українців, почуті мною у поїзді, маршрутках і просто на вулиці.
Пишучи, “Мої дорогі співвітчизники! Любі земляки!”, президент можливо помилився, коли розпорядився, щоб листівку вкинули у кожну поштову скриньку. Бо ці слова слід адресувати, Медведчуку, Кравчуку, Кравченку, Литвину, Задорожному, Гавришу, Пінчуку, Суркісу та іже з ними. А нам було б правильніше написати: “мої дорогі жебраки із потоптаними “політичною реформою” правами”.
А найбільше, пане президенте, - продовжує автор листа, - Ви переборщили словами: “Ми нащадки Володимира Великого, Тараса Шевченка, Лесі Українки”. Невже Ви зараховуєте себе до нащадків цих великих людей, чи лише хочете приписати собі цей спадок. У народі Вас більше сприймають за нащадка Катерини Другої, Петра Першого, а може і Муравйова.
У Вашому привітанні є також слова: “... будуємо ту незалежну Україну, про яку мріяли, за яку боролись наші великі предки...”. То ж постає запитання: чому ж тоді в очолюваній Вами державі досі не визнано Української повстанської армії...
Ми не хочемо, щоб нами правили люди, які заявляють одне, а роблять цілком протилежне. Було б добре, щоб кожен, хто отримав згадане привітання – повернув його назад”, - зауважує наш слухач з Івано-Франківщини.
А вже в іншому посланні, якого ми отримали від Івана Богуна з Тернополя мовиться:
“Дуже багато мешканців Тернополя напередодні Нового року і Різдва Христового отримали поштою привітання від Леоніда Кучми.
Моя родина переслала це привітання назад, до президентської адміністрації з написом:
“Президентові Леонідові Кучмі!
Наша родина повертає вам святкову листівку з привітанням. Ми вважаємо, що за період вашого правління Ви заподіяли багато кривд і горя українському народові!”.
Подаючи відгуки трьох наших слухачів на різдвяно-новорічну листівку Президента України, я ще раз уважно переглянув кореспонденцію останніх двох тижнів, щоб часом не пропустити інших послань на цю тему та можливе позитивне враження від привітання президента, але таких листів не виявив.
Наші слухачі лише згадують президента Леоніда Кучму у зв’язку з рішенням Конституційного суду про те, що він може балотуватися на ще один президентський термін.
Так Юрій Нестеренко з Києва пише: “Мене глибоко обурило нове Ноу-Хау – рішення Конституційного суду про те, що президентом Кучма був лише один термін, із 1999 року. Виникає запитання, а ким був Леонід Кучма до 1999 року, невже аферистом, який від імені глави держави підписував закони, укази, угоди”. То чи дійсні усі ці закони, документи? – порушує запитання Юрій Нестеренко з Києва.
А вже в іншому листі пан Нестеренко висловив своє співчуття простим, пересічним комуністам з приводу голосування комуністичної фракції у парламенті щодо конституційної реформи.
“Пишу листа, бо мені жаль простих комуністів, котрих “кинула” верхівка партії у Верховній Раді на чолі з керманичем Петром Симоненком, - мовиться у листі. У мене давно були сумніви щодо опозиційності Симоненка, який тепер продемонстрував, що партія комуністів є прокучмівською опозицією. І тепер у Верховній Раді стало на 49 мільйонерів більше. Думаю, що на наступних виборах комуністи недорахуються голосів виборців. А нападки на Ющенка і блок “Нашу Україну” вони здійснюють на користь президента і його оточення”, - зауважує киянин Юрій Нестеренко.
Про комуністів пише і Володимир Климкович із міста Пустомити Львівської області. Він проводить деякі історичні паралелі: “Засновник комуністичної партії Ленін у роки жовтневого перевороту виголосив тезу, яка мовою оригіналу звучить так: “политические проститутки нас предали”. “Ці слова, - зауважує автор листа, - повністю характеризують дії сучасних комуністів, і їм не даремно у парламенті одягнули на мікрофони презервативи. Це відповідає їхній ролі.
А тепер відносно цирку, який створила так звана більшість у Верховній Раді.
В 1917 році – було здійснено переворот, який привів до влади більшовиків. Але більшовики 1917 року були голі, босі і голодні. А сьогоднішня так звана більшість, це діти і онуки більшовиків 1917 року. Однак, вже не голі, босі і голодні, а мільйонери, які йдуть на злочинні дії, щоб стати мільярдерами за рахунок народу.
Можу дати пораду нинішнім більшовикам як удосконалити політичну реформу. Починаючи вже з 2004 року – і народних депутатів також обирати так званою більшістю, без участі народу. Впевнений, що конституційний суд підтримає таку ініціативу “кучмо-більшовиків”. Ось тоді, панове горе-реформатори, квітуче буде для вас життя, а народ все стерпить, адже йому не потрібно буде – ні думати, ні обирати”, - пише у своєму посланні Володимир Климкович із міста Пустомити Львівської області.
Ось і все на сьогодні, шановні слухачі. Час, відведений передачі “Листи на Свободу” - вичерпано.
З Вами був Петро Кагуй.
Ми дякуємо Вам за вашу увагу і за ваші листи! Пишіть нам.
