Київ, 19 січня 2004 року.
Вчора почався, підтримуваний Всесвітньою радою церков, тиждень молитов за християнську єдність, який триватиме до 25-го січня. На цей тиждень випадає день пам’яті видатного правозахисника та релігійного діяча Мартіна Лютера Кінга, і Всесвітній день релігій, і День релігійної свободи. Християнська єдність лишається нездійсненною мрією, але ті хто її прагнуть по-справжньому, не впадають у відчай.
Закликаючи своїх членів підтримати тиждень молитов за християнську єдність, Всесвітня рада церков, що об’єднує понад 350 спільнот по всьому світі, припускає, що у південній півкулі, скажімо, де зараз у розпалі сезон відпусток, цей тиждень пройде в інший час. Втім, час не є важливим. Християни покликані молитися за єдність щоденно. У православній літургії кожного дня виголошуються пречудова піднесена формула: “За мир усього світу, благоустрій усіх церков і єдність всіх Господу помолимося”.
Множити загальники і розповідати, як далеко християнському світові та його святим церквам до єдності, навряд чи варто. До старих суперечок про єдино правильні форми сповідання віри, про спосіб її вираження і свідчення, про сотні тисячі глибинних і абсолютно поверхових речей, які століттями поглиблювали прірву між християнами, додалися нові, які знову викликають шквал емоцій.
Йдеться про висвяту жінок, що її практикують одні християнські церкви, і з обуренням відкидають інші, про дозвіл або заборону одностатевих шлюбів, про політично і гендерно коректну мову Святого Письма. “Ми єдині в лоні вічної єдиної церкви Христової, молімося за наше видиме поєднання”, - закликають одні християни.
“Ні, - відказують інші, - вічна єдина церква Христова – це саме наша церква, а не жодна інша. І якщо хтось прагне єдності, хай приєднується до нас.” Реально це несумісні позиції. Несумісностей між християнами у питаннях віри та її свідченнях так багато, що той, хто щойно приступає до їхньої систематизації, приходить у відчай і з усією відповідальністю стверджує, що єдність неможлива.
І лише роки дослідження розбіжностей, відокремлення вічного від суєтного переконує в тому, в чому зрештою переконалися облаяні і викляті утопісти-екуменісти, в тому, що мури між християнами вирито не Божими, а людськими руками, і мури ці не сягають неба. І це особливо очевидно в українському випадку, де центральний конфлікт між церквами, не має нічого спільного з фундаментальним підложжям християнської віри.
До речі, тему цьогорічного тижня молитов за християнську єдність запропонувала екуменічна група з Алепо, у Північній Сирії, регіону, який багато страждав і страждає від вибухів релігійної нетерпимості. Темою стали слова Ісуса з Євангеліє від Івана: “Мій мир даю вам”.
Вчора почався, підтримуваний Всесвітньою радою церков, тиждень молитов за християнську єдність, який триватиме до 25-го січня. На цей тиждень випадає день пам’яті видатного правозахисника та релігійного діяча Мартіна Лютера Кінга, і Всесвітній день релігій, і День релігійної свободи. Християнська єдність лишається нездійсненною мрією, але ті хто її прагнуть по-справжньому, не впадають у відчай.
Закликаючи своїх членів підтримати тиждень молитов за християнську єдність, Всесвітня рада церков, що об’єднує понад 350 спільнот по всьому світі, припускає, що у південній півкулі, скажімо, де зараз у розпалі сезон відпусток, цей тиждень пройде в інший час. Втім, час не є важливим. Християни покликані молитися за єдність щоденно. У православній літургії кожного дня виголошуються пречудова піднесена формула: “За мир усього світу, благоустрій усіх церков і єдність всіх Господу помолимося”.
Множити загальники і розповідати, як далеко християнському світові та його святим церквам до єдності, навряд чи варто. До старих суперечок про єдино правильні форми сповідання віри, про спосіб її вираження і свідчення, про сотні тисячі глибинних і абсолютно поверхових речей, які століттями поглиблювали прірву між християнами, додалися нові, які знову викликають шквал емоцій.
Йдеться про висвяту жінок, що її практикують одні християнські церкви, і з обуренням відкидають інші, про дозвіл або заборону одностатевих шлюбів, про політично і гендерно коректну мову Святого Письма. “Ми єдині в лоні вічної єдиної церкви Христової, молімося за наше видиме поєднання”, - закликають одні християни.
“Ні, - відказують інші, - вічна єдина церква Христова – це саме наша церква, а не жодна інша. І якщо хтось прагне єдності, хай приєднується до нас.” Реально це несумісні позиції. Несумісностей між християнами у питаннях віри та її свідченнях так багато, що той, хто щойно приступає до їхньої систематизації, приходить у відчай і з усією відповідальністю стверджує, що єдність неможлива.
І лише роки дослідження розбіжностей, відокремлення вічного від суєтного переконує в тому, в чому зрештою переконалися облаяні і викляті утопісти-екуменісти, в тому, що мури між християнами вирито не Божими, а людськими руками, і мури ці не сягають неба. І це особливо очевидно в українському випадку, де центральний конфлікт між церквами, не має нічого спільного з фундаментальним підложжям християнської віри.
До речі, тему цьогорічного тижня молитов за християнську єдність запропонувала екуменічна група з Алепо, у Північній Сирії, регіону, який багато страждав і страждає від вибухів релігійної нетерпимості. Темою стали слова Ісуса з Євангеліє від Івана: “Мій мир даю вам”.
