Київ, 27 січня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобод” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Наталія Антоненко.
Шановні слухачі, ми вітаємо вас і пропонуємо прослухати в сьогоднішній програмі:
- про кримського підприємця, який звинувачує міліцію у бездіяльності у справі розшуку його сина;
- про розв’язання земельних питань на Луганщині;
- про скарги громадян України до Європейського суду з прав людини, про житлові проблеми у Галичині.
Розпочнемо з Криму. Там місцевий підприємець Рустем Керімов звинувачує кримських правоохоронців у бездіяльності в розшуку його сина, який зник майже півроку тому. 16-літній Енвер Керімов у свій день народження 22 серпня минулого року вийшов з дому і не повернувся. Його батько через 5 місяців вимушений звертатися до громадськості, бо прокуратура і міліція навіть не порушили кримінальну справу за фактом зникнення людини.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Сакський підприємець Рустем Керімов каже, що виховання, яке отримав його син (дисциплінованість та обов’язковість), не викликають сумнівів у тому, що з ним щось сталося.
У день зникнення 16-літнього хлопця всі родичі Керімових кинулись на пошук Енвера, а наступного дня його батьки звернулися до Сакського міськрайонного відділу міліції. Але там, за словами Рустема Керімова, спершу заявляли, що “хлопець, найвірогідніше, десь з кимсь гуляє і за тиждень-другий повернеться”, а потім правоохоронці висловили припущення про те, що він “покінчив життя самогубством”. При цьому в органах внутрішніх справ відмовилися порушити кримінальну справу, посилаючись на відсутність тіла. Водночас, звернення до районної прокуратури теж нічого не дало, там порадили скаржитися у Симферополь чи Київ.
Сам Рустем Керімов вважає, що його сина викрали, але, з якою метою, не знає. Він відзначає, що людина, яка не знайшлася протягом 6 місяців, оголошується зниклою безвісти, і його активний пошук припиняється. Цитую: “Нас охоплює відчай від безвиході і безсилля, оскільки до цих самих 6-ти місяців з дня зникнення сина залишається лише місяць, а кримінальна справа так і не порушена”, - заявив Рустем Керімов.
У зв’язку з цим він звернувся до громадськості і до представників засобів масової інформації з проханням допомогти у пошуках його сина.
Схоже, першим на заклик батька зниклого хлопця відгукнувся спікер кримського парламенту Борис Дейч, який 21 січня офіційно звернувся до керівництва міліції і прокуратури автономної республіки з проханням взяти під контроль розшук сина Рустема Керімова. На засіданні колегії Головного управління МВС України в Криму Борис Дейч попросив начальника кримської міліції Миколу Паламарчука і прокурора Криму Володимира Гальцова особисто розібратися з цією проблемою і надати необхідну допомогу сім’ї зниклого.
Проте поки що ні в прокуратурі, ні в міліції ніяк не коментують заяву сакського підприємця і звернення спікера місцевого парламенту.
Неофіційно ж повідомили, що реакція на прохання Бориса Дейча буде оперативною, але розслідування може затягтися. Чому так само оперативно не відреагували правоохоронці на перше звернення Рустема Кермова? Питання залишається без відповіді.
Надія Шерстюк
Земельна реформа перебуває на вістрі дискусій між юристами, представниками влади, правозахисниками і селянами, власниками земельних паїв. Луганський комітет захисту конституційних прав громадян провів нещодавно громадські слухання з цього приводу. З’ясувалось, що селяни і досі не знають свої права щодо використання їхнього майна і землі.
Подробиці – у матеріалі Василя Соколенка.
Василь Соколенко
На адресу Луганського правозахисного комітету надійшло звернення села Новобіла Новопсковського району. У ньому селяни повідомляли про численні порушення майнових та земельних прав власності. Врахувавши ці та інші заяви мешканців сільських районів Луганщини, активісти комітету й провели там минулої суботи громадські слухання.
Правда, попереджені заздалегідь, представники сільської влади на них не з’явилися. Не взяли чомусь участь у них і сільські депутати. Мало того, і школа, і клуб виявилися закритими на замок. Довелося представникам сільської громади, яка нараховує понад 2 тисячі осіб, зібратися в сільській раді і там, стоячи протягом 2-х годин, розглядати наболілі питання. А вони полягають у тому, що влада, шукаючи ефективного власника землі, свідомо чи ні, пролетаризує село.
Ось як про це заявив голова правозахисного комітету Микола Козирєв:
Микола Козирєв
Я хочу підкреслити, що йде масова пролетаризація села. Відбуваються процеси незворотного позбавлення прав власності селян під час цієї псевдоаграрної реформи, при якій селян позбавляють майнової власності. Є побоювання, що наступного року вони втратять і свою землю.
Ці процеси вже йдуть тіньовим способом. Там, де ми їх дослідили (у Новопсковському, Станично-Луганському, Краснодонському, Антрацидівському районах), ми бачимо, що ці порушення мають системний характер. Вони свідчать про те, що керівництво країни, зокрема обласна адміністрація, обрали помилковий шлях пошуку так званого ефективного власника на селі, який свою ефективність вибудовує за рахунок надмірної експлуатації селян, часто використовуючи неекономічні методи.
Василь Соколенко
Але бідність селян, як з’ясувалося га громадських слуханнях, полягає і в їхній правовій безпорадності, а точніше – непоінформованості.
Ось враження виконавчого секретаря Правозахисного комітету Людмили Чесалової:
Людмила Чесалова
Членів комітету вразило те, що на 12 році реформи селяни мало що знають про неї, про свої права. Для селян було відкриттям, що, починаючи з 2005-го року, розпочнеться купівля-продаж землі.
Василь Соколенко
Громадські слухання закінчилися створенням ініціативної групи, яка тепер з’ясовуватиме, чому нові хазяї, використовуючи майно селян, нічого їм не виплачують, чому не укладені угоди на використання землі, майна, чому така низька ціна за використану землю. А найголовніше, селяни висловили бажання і потребу створити спілку співвласників майнових і земельних паїв.
Надія Шерстюк
Громадяни України можуть звертатися до Європейського суду з прав людини, аби захистити свої права і свободи. Наразі вже кілька тисяч людей надіслали скарги до цієї інстанції. Але Європейський суд, стверджують правозахисники, аж ніяк не варто вважати панацеєю, особливо враховуючи специфіку українського законодавства.
Тему продовжує Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Слово правозахисникові Тетяні Яблонській.
Тетяна Яблонська
В українських громадян з’явилася можливість ще з 1991-го року звертатися до Європейського суду. Але, враховуючи те, що сьогодні вже понад 8 тисяч справ знаходяться в Європейському суді, а розглянуто десь біля 20 справ, йдуть відмови за відмовою, бо держава намагається в будь-який спосіб захистити себе від Європейського суду. І сам Європейський суд ставиться до України як до країни, в якій ще не пройшла судово-правова реформа. Власне, те, що пройшло, воно не може називатися “судово-правовою реформою”. Це таке намагання “запудрити” прогалини у законодавстві.
Що стосується Європейського суду згідно до їх позиції, вони вважають, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що в будь-якій суперечці рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.
Богдана Костюк
Зрозумівши, що на рішення Європейського суду можна чекати роками, українські громадяни шукають справедливості і захисту у місцевих правозахисних організаціях. Наприклад, фахівців дарницької організації “Міжнародного правозахисного товариства”, про яке його голова Василь Степаненко розповів:
Василь Степаненко
Організація була зареєстрована в 1998-му році. На тоді дарницька районна рада аж 8 місяців розглядала питання про внесення до реєстру нашої організації. Організація, як правило, розглядає письмове звернення. Був період, коли ми приймали громадян.
Організація виступає на захист конституційних прав та законних інтересів громадян. Виступаємо як захисники від Міжнародного товариства прав людини. В судах представляємо інтереси громадян в кримінальних чи цивільних справах.
Богдана Костюк
Тетяна Яблонська та Василь Степаненко стверджують, що ситуації, коли люди звертаються до Європейського суду і громадських правозахисних організацій, замість звертатися до офіційних державних правоохоронних органів, свідчать про недовіру громадян до владних інституцій.
Надія Шерстюк
Помешкання, власники яких не мають спадкоємців, ризикують перейти у власність держави, якщо господар помирає. Проте інколи квартиру можуть прибрати до рук спритні ділки або ж нечисті на руку чиновники навіть за живого хазяїна. Що й трапилося з львів’янином Олександром Успенським. Його, інваліда з психічними і мовними вадами, виселили з квартири у старовинному польському будинку “напівлюкс” у центрі міста.
Наразі чоловік змушений мешкати на горищі (як кажуть галичани, на стриху). З даху падає сніг, а мороз вночі сягає 15 градусів. І все це відбувається у центрі Львова і не без відома працівників ЖЕКу, податкової та міліції.
Галина Терещук з рубрикою “Голоси скривджених”.
Галина Терещук
Олександр Успенський разом із мамою, її сестрою та братом 40 років прожив у квартирі площею 57 квадратних метрів на 5 поверсі у польському будинку “півлюкс” на вулиці Стецька. У нього мовні та психічні вади, він ледь закінчив середню школу. У 80-х матері дали невеличку квартиру у новому районі Львова і син, виписавшись, переходить мешкати і доглядати хвору маму. Після смерті матері продає її квартиру за 2тисячі доларів, щоб були гроші на ліки для хворих тітки та дядька, і переходить до них жити на свою стару хату на вулицю Стецька.
Олександр з неуважності не прописується в квартирі на Стецька. У 1995-му вмирає його дядько, у 1996-му - тітка. Вона за рік до смерті приватизувала квартиру на себе. Недавно серед документів виявлений тітчин заповіт на помешкання на племінника, який вона не встигла завірити за кілька днів до смерті.
7 років Олександрові Успенському вручали квитанції на оплату комунальних послуг на ім’я покійної тітки.
Торік у вересні йому прийшло повідомлення з викликом на судове засідання Сихівського району, де розглядатиметься питання про передачу квартири у власність ДПА.
Олександр Успенський звернувся у суд з позовом відхилити розгляд. Натомість податкова адміністрація звертається з черговим позовом про те, щоб Сихівський суд (а у ньому розглядаються усі справи податківців, і вони їх виграють) усунув перешкоди для ДПА у користуванні квартирою на вулиці Стецька та виселив з неї Олександра Успенського без надання йому іншого житлового приміщення.
Сихівський суд ухвалює рішення на користь податкової. Олександр Успеньский оскаржив рішення Сихівського суду в Апеляційному. Але ні про засідання в обласному суді, ні про рішення ніхто людину не повідомив.
Усі судові рішення були ухвалені у фантастично короткий термін. Такий поспіх податківців пояснюється лише тим, що з 1 січня 2004-го року почав діяти новий Цивільний кодекс, згідно з яким племінник автоматично отримує право на житло тітки.
21 січня стягувані, податківці, а також судовиконавці і дільничний міліціонер, якого мешканці будинку вперше побачили за останні 20 років, виселили Олександра Успенського на стрих, що є незаконно. Там - ні туалету, ні води, ні опалення.
В інтерв’ю радіо “Свобода” Успенський розповів, як усе його “майно” викидали на стрих, а найцінніше для нього – це величезна родинна бібліотека.
Через мовні фізичні вади Олександра Успенського важко у мікрофон зрозуміти, але я лише продемонструю його стан:
Олександр Успенський
...прийшов... чоловіка. Наскільки я знаю, то вони з податкової. В мене була... жінка із... виконання...
Галина Терещук
Натомість в акті державного виконавця сказано (цитую): “Успенський добровільно звільнив квартиру, виніс усе майно, забрав зі собою собаку і віддав ключі”.
На наступний день о 9-й годині ранку з’явились будівельники з усім матеріалом для початку проведення євроремонту у помешканні. На здивування сусідів, хто власник, повідомили: “Податківець Роман”. Сусіди здійняли скандал.
Виникає запитання, чому судовиконавець, якщо квартира перейшла державі, не опломбував помешкання, чому відділ контролю податкової міліції не виставив квартиру на конкурс, а її придбав, зі слів будівельників, податківець за ціною 18 тисяч гривень, хоча ринкова ціна такого помешкання у престижному районі - понад 30 тисяч доларів.
У постанові суду зазначені телефони стягувачів: працівників податкової адміністрації Дмитришина та Шимчишина. Але за вказаними телефонами у судовій постанові, а це приймальна голови ДПА у Львівській області, таких осіб не знають.
Власне, від цих людей я хотіла почути відповіді на свої запитання і дізнатися, кому ж так пощастило придбати помешкання номер 9-ть на вулиці Стецька лишень за 3 тисячі доларів.
У будь-яку хвилину на стриху Олександр Успенський може просто замерзнути. Він збирає макулатуру, бо пенсії не отримує ще за віком, але своєї бібліотеки не продає. У будь-яку хвилину його можуть викинути і з цього “притулку”.
В адміністрації Галицького району кажуть, що подібна проблема стає дедалі актуальнішою. А як її вирішувати, немає вироблених механізмів. Хоча вважають, що забезпечити житлом таких людей мав би власник — держава, тобто у даному випадку податкова.
У Львові не будуються притулки для бездомних осіб. Натомість ряди львівських бомжів поповнились ще однією людиною Олександром Успенським.
Надія Шерстюк
Це була програма “Права людини: українська реальність”, яку сьогодні уклала і провела Надія Шерстюк.
На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобод” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Наталія Антоненко.
Шановні слухачі, ми вітаємо вас і пропонуємо прослухати в сьогоднішній програмі:
- про кримського підприємця, який звинувачує міліцію у бездіяльності у справі розшуку його сина;
- про розв’язання земельних питань на Луганщині;
- про скарги громадян України до Європейського суду з прав людини, про житлові проблеми у Галичині.
Розпочнемо з Криму. Там місцевий підприємець Рустем Керімов звинувачує кримських правоохоронців у бездіяльності в розшуку його сина, який зник майже півроку тому. 16-літній Енвер Керімов у свій день народження 22 серпня минулого року вийшов з дому і не повернувся. Його батько через 5 місяців вимушений звертатися до громадськості, бо прокуратура і міліція навіть не порушили кримінальну справу за фактом зникнення людини.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Сакський підприємець Рустем Керімов каже, що виховання, яке отримав його син (дисциплінованість та обов’язковість), не викликають сумнівів у тому, що з ним щось сталося.
У день зникнення 16-літнього хлопця всі родичі Керімових кинулись на пошук Енвера, а наступного дня його батьки звернулися до Сакського міськрайонного відділу міліції. Але там, за словами Рустема Керімова, спершу заявляли, що “хлопець, найвірогідніше, десь з кимсь гуляє і за тиждень-другий повернеться”, а потім правоохоронці висловили припущення про те, що він “покінчив життя самогубством”. При цьому в органах внутрішніх справ відмовилися порушити кримінальну справу, посилаючись на відсутність тіла. Водночас, звернення до районної прокуратури теж нічого не дало, там порадили скаржитися у Симферополь чи Київ.
Сам Рустем Керімов вважає, що його сина викрали, але, з якою метою, не знає. Він відзначає, що людина, яка не знайшлася протягом 6 місяців, оголошується зниклою безвісти, і його активний пошук припиняється. Цитую: “Нас охоплює відчай від безвиході і безсилля, оскільки до цих самих 6-ти місяців з дня зникнення сина залишається лише місяць, а кримінальна справа так і не порушена”, - заявив Рустем Керімов.
У зв’язку з цим він звернувся до громадськості і до представників засобів масової інформації з проханням допомогти у пошуках його сина.
Схоже, першим на заклик батька зниклого хлопця відгукнувся спікер кримського парламенту Борис Дейч, який 21 січня офіційно звернувся до керівництва міліції і прокуратури автономної республіки з проханням взяти під контроль розшук сина Рустема Керімова. На засіданні колегії Головного управління МВС України в Криму Борис Дейч попросив начальника кримської міліції Миколу Паламарчука і прокурора Криму Володимира Гальцова особисто розібратися з цією проблемою і надати необхідну допомогу сім’ї зниклого.
Проте поки що ні в прокуратурі, ні в міліції ніяк не коментують заяву сакського підприємця і звернення спікера місцевого парламенту.
Неофіційно ж повідомили, що реакція на прохання Бориса Дейча буде оперативною, але розслідування може затягтися. Чому так само оперативно не відреагували правоохоронці на перше звернення Рустема Кермова? Питання залишається без відповіді.
Надія Шерстюк
Земельна реформа перебуває на вістрі дискусій між юристами, представниками влади, правозахисниками і селянами, власниками земельних паїв. Луганський комітет захисту конституційних прав громадян провів нещодавно громадські слухання з цього приводу. З’ясувалось, що селяни і досі не знають свої права щодо використання їхнього майна і землі.
Подробиці – у матеріалі Василя Соколенка.
Василь Соколенко
На адресу Луганського правозахисного комітету надійшло звернення села Новобіла Новопсковського району. У ньому селяни повідомляли про численні порушення майнових та земельних прав власності. Врахувавши ці та інші заяви мешканців сільських районів Луганщини, активісти комітету й провели там минулої суботи громадські слухання.
Правда, попереджені заздалегідь, представники сільської влади на них не з’явилися. Не взяли чомусь участь у них і сільські депутати. Мало того, і школа, і клуб виявилися закритими на замок. Довелося представникам сільської громади, яка нараховує понад 2 тисячі осіб, зібратися в сільській раді і там, стоячи протягом 2-х годин, розглядати наболілі питання. А вони полягають у тому, що влада, шукаючи ефективного власника землі, свідомо чи ні, пролетаризує село.
Ось як про це заявив голова правозахисного комітету Микола Козирєв:
Микола Козирєв
Я хочу підкреслити, що йде масова пролетаризація села. Відбуваються процеси незворотного позбавлення прав власності селян під час цієї псевдоаграрної реформи, при якій селян позбавляють майнової власності. Є побоювання, що наступного року вони втратять і свою землю.
Ці процеси вже йдуть тіньовим способом. Там, де ми їх дослідили (у Новопсковському, Станично-Луганському, Краснодонському, Антрацидівському районах), ми бачимо, що ці порушення мають системний характер. Вони свідчать про те, що керівництво країни, зокрема обласна адміністрація, обрали помилковий шлях пошуку так званого ефективного власника на селі, який свою ефективність вибудовує за рахунок надмірної експлуатації селян, часто використовуючи неекономічні методи.
Василь Соколенко
Але бідність селян, як з’ясувалося га громадських слуханнях, полягає і в їхній правовій безпорадності, а точніше – непоінформованості.
Ось враження виконавчого секретаря Правозахисного комітету Людмили Чесалової:
Людмила Чесалова
Членів комітету вразило те, що на 12 році реформи селяни мало що знають про неї, про свої права. Для селян було відкриттям, що, починаючи з 2005-го року, розпочнеться купівля-продаж землі.
Василь Соколенко
Громадські слухання закінчилися створенням ініціативної групи, яка тепер з’ясовуватиме, чому нові хазяї, використовуючи майно селян, нічого їм не виплачують, чому не укладені угоди на використання землі, майна, чому така низька ціна за використану землю. А найголовніше, селяни висловили бажання і потребу створити спілку співвласників майнових і земельних паїв.
Надія Шерстюк
Громадяни України можуть звертатися до Європейського суду з прав людини, аби захистити свої права і свободи. Наразі вже кілька тисяч людей надіслали скарги до цієї інстанції. Але Європейський суд, стверджують правозахисники, аж ніяк не варто вважати панацеєю, особливо враховуючи специфіку українського законодавства.
Тему продовжує Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Слово правозахисникові Тетяні Яблонській.
Тетяна Яблонська
В українських громадян з’явилася можливість ще з 1991-го року звертатися до Європейського суду. Але, враховуючи те, що сьогодні вже понад 8 тисяч справ знаходяться в Європейському суді, а розглянуто десь біля 20 справ, йдуть відмови за відмовою, бо держава намагається в будь-який спосіб захистити себе від Європейського суду. І сам Європейський суд ставиться до України як до країни, в якій ще не пройшла судово-правова реформа. Власне, те, що пройшло, воно не може називатися “судово-правовою реформою”. Це таке намагання “запудрити” прогалини у законодавстві.
Що стосується Європейського суду згідно до їх позиції, вони вважають, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що в будь-якій суперечці рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.
Богдана Костюк
Зрозумівши, що на рішення Європейського суду можна чекати роками, українські громадяни шукають справедливості і захисту у місцевих правозахисних організаціях. Наприклад, фахівців дарницької організації “Міжнародного правозахисного товариства”, про яке його голова Василь Степаненко розповів:
Василь Степаненко
Організація була зареєстрована в 1998-му році. На тоді дарницька районна рада аж 8 місяців розглядала питання про внесення до реєстру нашої організації. Організація, як правило, розглядає письмове звернення. Був період, коли ми приймали громадян.
Організація виступає на захист конституційних прав та законних інтересів громадян. Виступаємо як захисники від Міжнародного товариства прав людини. В судах представляємо інтереси громадян в кримінальних чи цивільних справах.
Богдана Костюк
Тетяна Яблонська та Василь Степаненко стверджують, що ситуації, коли люди звертаються до Європейського суду і громадських правозахисних організацій, замість звертатися до офіційних державних правоохоронних органів, свідчать про недовіру громадян до владних інституцій.
Надія Шерстюк
Помешкання, власники яких не мають спадкоємців, ризикують перейти у власність держави, якщо господар помирає. Проте інколи квартиру можуть прибрати до рук спритні ділки або ж нечисті на руку чиновники навіть за живого хазяїна. Що й трапилося з львів’янином Олександром Успенським. Його, інваліда з психічними і мовними вадами, виселили з квартири у старовинному польському будинку “напівлюкс” у центрі міста.
Наразі чоловік змушений мешкати на горищі (як кажуть галичани, на стриху). З даху падає сніг, а мороз вночі сягає 15 градусів. І все це відбувається у центрі Львова і не без відома працівників ЖЕКу, податкової та міліції.
Галина Терещук з рубрикою “Голоси скривджених”.
Галина Терещук
Олександр Успенський разом із мамою, її сестрою та братом 40 років прожив у квартирі площею 57 квадратних метрів на 5 поверсі у польському будинку “півлюкс” на вулиці Стецька. У нього мовні та психічні вади, він ледь закінчив середню школу. У 80-х матері дали невеличку квартиру у новому районі Львова і син, виписавшись, переходить мешкати і доглядати хвору маму. Після смерті матері продає її квартиру за 2тисячі доларів, щоб були гроші на ліки для хворих тітки та дядька, і переходить до них жити на свою стару хату на вулицю Стецька.
Олександр з неуважності не прописується в квартирі на Стецька. У 1995-му вмирає його дядько, у 1996-му - тітка. Вона за рік до смерті приватизувала квартиру на себе. Недавно серед документів виявлений тітчин заповіт на помешкання на племінника, який вона не встигла завірити за кілька днів до смерті.
7 років Олександрові Успенському вручали квитанції на оплату комунальних послуг на ім’я покійної тітки.
Торік у вересні йому прийшло повідомлення з викликом на судове засідання Сихівського району, де розглядатиметься питання про передачу квартири у власність ДПА.
Олександр Успенський звернувся у суд з позовом відхилити розгляд. Натомість податкова адміністрація звертається з черговим позовом про те, щоб Сихівський суд (а у ньому розглядаються усі справи податківців, і вони їх виграють) усунув перешкоди для ДПА у користуванні квартирою на вулиці Стецька та виселив з неї Олександра Успенського без надання йому іншого житлового приміщення.
Сихівський суд ухвалює рішення на користь податкової. Олександр Успеньский оскаржив рішення Сихівського суду в Апеляційному. Але ні про засідання в обласному суді, ні про рішення ніхто людину не повідомив.
Усі судові рішення були ухвалені у фантастично короткий термін. Такий поспіх податківців пояснюється лише тим, що з 1 січня 2004-го року почав діяти новий Цивільний кодекс, згідно з яким племінник автоматично отримує право на житло тітки.
21 січня стягувані, податківці, а також судовиконавці і дільничний міліціонер, якого мешканці будинку вперше побачили за останні 20 років, виселили Олександра Успенського на стрих, що є незаконно. Там - ні туалету, ні води, ні опалення.
В інтерв’ю радіо “Свобода” Успенський розповів, як усе його “майно” викидали на стрих, а найцінніше для нього – це величезна родинна бібліотека.
Через мовні фізичні вади Олександра Успенського важко у мікрофон зрозуміти, але я лише продемонструю його стан:
Олександр Успенський
...прийшов... чоловіка. Наскільки я знаю, то вони з податкової. В мене була... жінка із... виконання...
Галина Терещук
Натомість в акті державного виконавця сказано (цитую): “Успенський добровільно звільнив квартиру, виніс усе майно, забрав зі собою собаку і віддав ключі”.
На наступний день о 9-й годині ранку з’явились будівельники з усім матеріалом для початку проведення євроремонту у помешканні. На здивування сусідів, хто власник, повідомили: “Податківець Роман”. Сусіди здійняли скандал.
Виникає запитання, чому судовиконавець, якщо квартира перейшла державі, не опломбував помешкання, чому відділ контролю податкової міліції не виставив квартиру на конкурс, а її придбав, зі слів будівельників, податківець за ціною 18 тисяч гривень, хоча ринкова ціна такого помешкання у престижному районі - понад 30 тисяч доларів.
У постанові суду зазначені телефони стягувачів: працівників податкової адміністрації Дмитришина та Шимчишина. Але за вказаними телефонами у судовій постанові, а це приймальна голови ДПА у Львівській області, таких осіб не знають.
Власне, від цих людей я хотіла почути відповіді на свої запитання і дізнатися, кому ж так пощастило придбати помешкання номер 9-ть на вулиці Стецька лишень за 3 тисячі доларів.
У будь-яку хвилину на стриху Олександр Успенський може просто замерзнути. Він збирає макулатуру, бо пенсії не отримує ще за віком, але своєї бібліотеки не продає. У будь-яку хвилину його можуть викинути і з цього “притулку”.
В адміністрації Галицького району кажуть, що подібна проблема стає дедалі актуальнішою. А як її вирішувати, немає вироблених механізмів. Хоча вважають, що забезпечити житлом таких людей мав би власник — держава, тобто у даному випадку податкова.
У Львові не будуються притулки для бездомних осіб. Натомість ряди львівських бомжів поповнились ще однією людиною Олександром Успенським.
Надія Шерстюк
Це була програма “Права людини: українська реальність”, яку сьогодні уклала і провела Надія Шерстюк.
На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
