Німеччина, 29 січня 2004 - Хто не встиг, той запізнився. Цей вислів цілком підходить до виставки відомих українських митців Ганни Сидоренко та Сергія Якуніна, що нині відбувається в замку “Бургау” в західнонімецькому місті Дюрен. Їхні спільні інсталяції, виконані в стилі “ленд-арт”, демонструються для німецької публіки впродовж одного тижня.
Японська медитативна музика, слабке відлуння кроків у темних склепах старовинного німецького замку “Бургау”, невеличкі прожектори ледь освітлюють інсталяції, виконані з каменю та льоду. Все інше поглинає темрява. Кращих умов для “ленд-арту” Ганни Сидоренко та Сергія Якуніна мабуть годі й шукати, що підтверджують також схвальні відгуки німецької публіки. Ну, а матеріал, який українські митці використали для своїх робіт, пояснює коротке життя їхніх творів, а разом з тим і надзвичайно коротку тривалість виставки – лише один тиждень. Адже лід, як відомо, при плюсовій температурі тане. Говорить Сергій Якунін:
“В якийсь момент нам просто не вистачило матеріалів, не вистачило інформаційного носія. Тобто, нам стало замало глини, бронзи, каменю. Тому ми й вирішили звернутися до льоду, води...”
Відвідувачам виставки спочатку доводиться певний час звикати до напівтемряви, яка панує в підвалах замку. Лише після того, як очі призвичаяться, можна побачти, наприклад, палицю-терези, що висить на мотузці, прикріпленій до стелі одного з невеличких приміщень склепу. Палиця утримується в горизонтальному положенні завдяки каменю, що звисає з одного кінця, та крижаній брилі – з нішого. Терези обертаються навколо власної осі, а краплини води, що стікають з льоду, зрошують дрібне каміння, рівномірно розсипане на підлозі. В сусідньому приміщенні конусоподібна льодова брила, що звисає зі стелі і теж невпинно тане, утворила вже навіть невеличке озеро. Таким чином не встигла виставка відкритися, як її експозиція поступово починає зникати. Говорить одна з відвідувачів виставки Вальтрауд Людвіг:
“Я вражена. Тут можна відчути справжній рух природи, але також тишу, адже українські митці на відміну від своїх колег, що також працюють з льодом, не стали його обробляти. На мою думку, саме швидкоплинність і робить це мистецтво таким привабливим”.
Як з’ясувалося згодом, Вальтрауд Людвіг була настільки вражена роботами українських митців, що вона навіть запросила їх зробити подібні інсталяції у власному садку біля свого будику. До речі, Ганна Сидоренко та Сергій Якунін перебували в Німеччині чотири місяці на запрошення Фонду імені Генріха Белля і практично весь цей час готували свою виставку в Дюрені. За словами представника фонду, після Німеччини українських митців тепер чекають в Австрії.
Японська медитативна музика, слабке відлуння кроків у темних склепах старовинного німецького замку “Бургау”, невеличкі прожектори ледь освітлюють інсталяції, виконані з каменю та льоду. Все інше поглинає темрява. Кращих умов для “ленд-арту” Ганни Сидоренко та Сергія Якуніна мабуть годі й шукати, що підтверджують також схвальні відгуки німецької публіки. Ну, а матеріал, який українські митці використали для своїх робіт, пояснює коротке життя їхніх творів, а разом з тим і надзвичайно коротку тривалість виставки – лише один тиждень. Адже лід, як відомо, при плюсовій температурі тане. Говорить Сергій Якунін:
“В якийсь момент нам просто не вистачило матеріалів, не вистачило інформаційного носія. Тобто, нам стало замало глини, бронзи, каменю. Тому ми й вирішили звернутися до льоду, води...”
Відвідувачам виставки спочатку доводиться певний час звикати до напівтемряви, яка панує в підвалах замку. Лише після того, як очі призвичаяться, можна побачти, наприклад, палицю-терези, що висить на мотузці, прикріпленій до стелі одного з невеличких приміщень склепу. Палиця утримується в горизонтальному положенні завдяки каменю, що звисає з одного кінця, та крижаній брилі – з нішого. Терези обертаються навколо власної осі, а краплини води, що стікають з льоду, зрошують дрібне каміння, рівномірно розсипане на підлозі. В сусідньому приміщенні конусоподібна льодова брила, що звисає зі стелі і теж невпинно тане, утворила вже навіть невеличке озеро. Таким чином не встигла виставка відкритися, як її експозиція поступово починає зникати. Говорить одна з відвідувачів виставки Вальтрауд Людвіг:
“Я вражена. Тут можна відчути справжній рух природи, але також тишу, адже українські митці на відміну від своїх колег, що також працюють з льодом, не стали його обробляти. На мою думку, саме швидкоплинність і робить це мистецтво таким привабливим”.
Як з’ясувалося згодом, Вальтрауд Людвіг була настільки вражена роботами українських митців, що вона навіть запросила їх зробити подібні інсталяції у власному садку біля свого будику. До речі, Ганна Сидоренко та Сергій Якунін перебували в Німеччині чотири місяці на запрошення Фонду імені Генріха Белля і практично весь цей час готували свою виставку в Дюрені. За словами представника фонду, після Німеччини українських митців тепер чекають в Австрії.
