Київ, 1 лютого 2004 року.
В ефірі українська програма радіо “Свобода”.
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі слухачі радіо “Свобода”! До Вашої уваги – прямий ефір “Про і контра”.
Тема нинішньої дискусії, сподіваюся, буде вам цікавою, – “Культура в Україні: набутки, проблеми, перспективи”. Спробуємо розглянути найважливіші аспекти.
У цьому нам допоможуть експерти – шановні гості, яких я радо рекомендую, це - міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький, народний депутат України, академік Микола Жулинський.
Вітаю Вас, панове, і дякую за Вашу участь у нинішньому прямому ефірі. Вести його буду я, Надія Степула. Нам допомагатиме звукооператор Наталя Антоненко.
Шановні слухачі, згодом Ви у другій частині нашої передачі зможете долучитися до нашої розмови зі своїми запитаннями чи, можливо, репліками, - телефонуйте, будь ласка, за телефоном 490-29-05, код Києва 044.
А спершу ми послухаємо новини з України та світу, які підготував і читає мій колега Віктор Міняйло. Прошу, Вікторе...
З новинами був Віктор Міняйло.
І ще кілька хвилин пропоную присвятити короткому оглядові резонансних подій останніх днів та прогнозові на дні найближчі.
Такою подією “Номер Один” на минулому тижні експерти і аналітики визнають проголосовану Парламентською Асамблеєю Ради Європи резолюцію, котрою визнано, що в Україні існує політична криза.
У резолюції зазначено, зокрема, що можлива ухвала скерувати до Комітету міністрів Ради Європи запит щодо призупинення членства України у Раді Європи в разі, якщо Україна не зможе гарантувати своїм громадянам чесних, вільних виборів Президента 31 жовтня 2004 року.
Парламентська Асамблея Ради Європи не підтримала пропозицій, які були внесені членами постійної делегації Верховної Ради України в Асамблеї. Не було підтримане теж і запропоноване народним депутатом України Борисом Олійником формулювання про наявність в Україні парламентської кризи.
Резолюція жваво обговорюється як в Україні, так і за її межами. Ряд політологів, зокрема, Валерій Чалий, Олександр Дергачов та інші виступили з критикою дій позиції українських політиків і Міністерства іноземних справ під час розгляду питання щодо України в ПАРЄ.
Критичні оцінки прозвучали в рамках організованого 31 січня Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України і Фондом Фрідріха Еберта “Круглому столі” у столиці України.(Про це повідомляють матеріали Інтерфакс-Україна.)
Чільне місце в рейтингу найактуальніших подій і тем в Україні знову посідає боротьба з корупцією.
Минулого тижня, відкриваючи Всеукраїнську нараду з проблем боротьби із організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини, Президент Леонід Кучма наголосив, що “масштаби корупції характеризуються як такі, що уразили всі сфери нашого життя.
Особливо такі сфери...як енергетика, агропромисловий комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, банківська система, приватизація, бюджетна сфера, підприємництво...
Все більше доводиться говорити про корупцію в правоохоронних органах і судовій системі” . В українській та зарубіжній пресі з’явилися численні коментарі нового витка боротьби зі злочинністю і корупцією в Україні.
Резонанс викликала інформація, яка з’явилася в останні дні січня в засобах масової інформації – щодо імовірного фінансування режимом Хусейна ряду політичних партій, зокрема і в Україні.
Окремі лідери українського політичного Олімпу уже виступили із запереченнями, - про це розповідають як матеріали Інтерфакс-Україна, так різного роду ЗМІ, в тому числі електронні.
Очевидно, тема ця матиме розвиток. Щодо прогнозувань важливих подій у найближчому часі, то, мабуть, такою подією буде і початок нової сесії Верховної Ради України, яка має зібратися третього лютого.
А робота вже розпочнеться, напевно, завтра. Правда, Миколо Григоровичу? Як народний депутат України Ви вже готуєтеся до завтрашнього засідання.
Микола Жулинський
Завтра вже будуть засідання депутатських груп, фракції, консультації і буде вироблятися певна політика, позиція кожної фракції вже наступного дня, на вівторок.
Надія Степула
Будемо очікувати цікавих подій.
Переходимо до теми культури в Україні, її набутків, проблем і перспектив. Своє перше запитання мені хочеться поставити пану Міністру культури і мистецтв. Пане Богуцький, Вам!
Люди втомлюються від щоденної гонитви за хлібом, славою, грішми, красою, іноді й за самим правом брати участь у цій одвічній круговерті, за правом бути. Де, на Ваш погляд, місце культури в тому всьому? Де місце і яка роль культури в Україні?
Юрій Богуцький
Дякую за запитання. Українська культура, ширше якщо говорити, то духовність, завжди мали чільне місце серед української людності і в українському суспільстві.
І тому щороку бувають такі акцентуації, звернення до місця, ролі культури в житті української держави сьогодні вже. Тому ВР минулих років, минулого року, позаминулого року приділяла чільне місце розвиткові культури.
Були парламентські слухання, дні уряду, на яких гостро ставилися проблеми, питання розвитку культури. Ви знаєте, що указом Президента України Л.Кучми 2003 рік був оголошений роком культури.
Спочатку були скептичні погляди і такі закиди з боку журналістів, з боку діячів культури, що дасть цей рік, і що має відбутися в цей рік. Мовляв, чи не буде після цього року приділятися увага культурі.
Я хотів би сказати скупі цифри, які завжди є, як то кажуть, освідченням уваги. Головну увагу, яку ставив Президент і ми, ті хто працює в органах культури – це те, щоб всі державні керівні ланки культури, громадські організації підвищили увагу до проблем стану і розвитку культури.
На мій погляд, це дещо вдалося. От дивіться, консолідований бюджет 2002 року – 557 мільйонів гривень, консолідований бюджет 2003 року, року культури – 1 мільярд 97 мільйонів.
Пам’ятаєте, Миколо Григоровичу, коли ми в 2002 році (вірніше в 2001 році) формулювали бюджет на другий рік, то ми мріяли, щоб досягти якоїсь стабілізації, не спаду розвитку культури, а стабілізації діяльності закладів культури і мистецтв, всіх його і спілчанських осередків, то ми мріяли, щоб був 1 мільярд 115 мільйонів.
Зрозуміло, ми тоді обраховували, була логіка в цьому. Зрозуміло, відбулося підвищення цін, і ми поки що на реальну модель, чітку, впевнену стабілізації не вийшли, але ми наблизилися до того. 1 мільярд 97 мільйонів – це третій рік.
Наступний – четвертий рік, в бюджет нинішнього року закладено те, що стосується Міністерства культури, то це 344 мільйони гривень. Це досить суттєво, в нас у 2002 році було 286 мільйонів.
Але якщо брали узагальнений бюджет з центрального бюджету на Міністерство культури і субсидії, трансфер, які виділяються на місцеві бюджети (тобто дотації), то ця цифра складає 1 мільярд 48 мільйонів.
Плюс ще до цього треба додати обласні бюджети (поки що не узагальнена ця цифра, та місцеві, районні, сільські, селищні бюджети.
Я впевнений, що ми вийдемо на цифру 1 мільярд 400 мільйонів. Знову, зрозуміло, що тут ще є проблеми інфляції, підвищення цін, але ми наближаємося до чіткої моделі стабілізації. Далі – модель розвитку.
І головне те, що ні Президент, ні владні структури не полишили цю проблему розвитку культури, проблеми культури після завершення року культури.
За завершенням року культури 19 лютого Президент видав доручення Кабінету Міністрів, обласним і районним державним адміністраціям щодо продовження тих позитивних тенденцій, які набулися в 2003 році.
Зобов’язані обласні, районні державні адміністрації розглянути підсумки року, підтримати те стабільне і позитивне, що має розвиток, забезпечити стабільне і повне фінансування культури.
Уряд після того, як обласні і районні адміністрації в себе розглянуть разом з місцевими органами самоврядування підсумки року і перспективи на майбутнє, 24 березня буде присвячене засідання уряду за підсумками року і перспективами на майбутнє за участю керівників всіх регіонів.
Це чому я підкреслюю? Бо це важлива постійна увага. І ще наостанок я скажу, що бюджет 2003 року в цілому по Україні виконано повністю щодо видатків на потребу культури.
Надія Степула
Пане Жулинський, Ви теж маєте своє бачення місця і ролі культури. Ви, напевно, не будете вдаватися до тих цифр, які нам зараз пан міністр так гарно виклав. Скажіть, будь ласка, як втілюється все це? Ваше бачення того, як це відбувається, прошу.
Микола Жулинський
Безперечно, Юрій Петрович справді може гордитися, тому що фінансування зараз пішло дуже динамічно зростати, а Міністерство культури і мистецтв, на жаль, і до сьогоднішнього дня мусить працювати на те, щоб зберегти ту інфраструктуру, яка є сьогодні.
Зберегти театри, музеї, підтримати бібліотеки і т.д. і т.д., їм можна тільки поспівчувати. Я в даному випадку не хочу виступати якимось опонентом Юрія Петровича, тому що разом працюємо.
Я працюю в Комітеті з питань культури і духовності ВР, я є головою підкомітету з питань охорони культурно-духовної спадщини. Ми постійно спілкуємося і постійно працюємо над одними і тими ж проблемами.
І ясна річ, що я його радо зможу зрозуміти, тому що фінансування передусім (турбота яка?) - зарплата, утримання, опалення, охорона і т.д. Ви знаєте, в якому стані охорона музеїв, культурних об’єктів, археологічних об’єктів і т.п.
Про це можна дуже багато говорити. Але я скажу вам так, що, на жаль, і тут я мушу не те що посперечатися, просто сказати, що Юрій Петрович – людина досвідчена, і маючи великий досвід роботи в сфері культури, прекрасно розуміє, що нам потрібна якісна зміна культурної політики.
Ми повинні мати сьогодні іншу систему і фінансування, і підтримки культури.
Тобто повинні бути задіяні не тільки державні механізми, не тільки державне фінансування, про яке говорить міністр, а повинні бути задіяні різні агенції, фонди, благодійні організації, які підтримували б різні проекти.
Для нього, для Міністерства культури, для Юрія Петровича важливо було б якби у нас був спеціальний фонд, навіть державний солідний для підтримки, наприклад, трансляції наших культурних цінностей в світ.
Ми сьогодні не можемо підтримати наших зірок. А сьогодні в світі, якщо не розкрутиш зірку (чи зірку балету, чи зірку опери, чи прекрасного соліста-скрипаля, чи диригента), тоді по суті світ не буде знати нас.
Хай би сказав Юрій Петрович, з якими бідами вони можуть провести хоча б одну виставку, повести в світ наші цінності. А ви знаєте, що коли ми туди привозимо, то це просто фурор, тріумф і здивування.
Світ не знає цього колосального потенціалу, яким ми володіємо. І тому я хотів би, щоб ми сьогодні говорили про те, як нам бути, яка перспектива.
Я на закінчення свого монологу скажу так, базова основа культури – це, безперечно, мова, система цінностей і пріоритетів те, що ми сказали б ідеологія, і охорона історико-культурної спадщини.
І одночасно – це підтримка професійного мистецтва. Ми звикли плакати, але я скажу, шановні колеги, шановні слухачі, те, що ми маємо сьогодні такий культурний і мистецький потенціал, я переконаний, що жодна країна Європи не може тим похвалитися.
Я не буду називати, скільки у нас театрів, оперних театрів, але будемо говорити про те багатство, якому ми ще не можемо скласти ціни.
Це так зване народне мистецтво, це те, на чому формується ця базова основа професійного мистецтва. Це підтримати сьогодні надзвичайно складно і надзвичайно важко.
Тому 3 больові проблеми, це вже до Юрія Петровича. Перша больова проблема – це охорона історико-культурної спадщини.
Зараз вже трошки легше, бо є служба охорони культурної спадщини, яка починає працювати, але це острів Хортиця, це Трахтимирів, це Києво-Печерський заповідник, це історична частина Львова, це, наприклад, те ж доручення Президента від 8 червня 2000 року про створення в місті Києві на базі старої фортеці “Арсеналу” мистецького комплексу “Арсенал”.
Чому ці всі проблеми не вирішуються? Тому що передусім є найголовніше, про яке я хотів би, щоб Юрій Петрович сказав, - це питання власності, це самозахоплення, це невпорядкованість правової бази і низька правова дисципліна.
Це те, з чим стикається Міністерство культури і мистецтв постійно, це є чи не найголовніший біль сьогоднішнього нашого життя, України, якщо говорити про сферу культури.
Юрій Богуцький
Можна я доповню Миколу Григоровича?
Надія Степула
Прошу пана.
Юрій Богуцький
Я дуже дякую, що Ви так чітко розставили акценти. Дійсно, вони є домінуючими сьогодні в Україні.
Бурхливий розвиток будівництва, захоплення територій, негативи, які існують в ринковій економіці дещо заважають культурі, збереженню культурних, археологічних спадщини.
Микола Григорович згадав сьогодні про “Арсенал – 5”, він свого часу ставив перед Президентом ідею створення там мистецького арсеналу.
Я хотів би сказати, Миколо Григоровичу, що вже уряд прийняв рішення, і військове містечко № 5 навпроти Києво-Печерської Лаври передається під владу Міністерства культури і мистецтва.
Микола Жулинський
Я не знав цю новину, приємно.
Юрій Богуцький
Цікаво, що до цього залучилися меценати. Наприклад, народний депутат Віктор Михайлович Пінчук вже шукає інвесторів і накопичує кошти на те, щоб там зробити музей сучасного мистецтва.
Дійсно, в Україні немає достойного музею сучасного мистецтва, а здобутки є.
Микола Жулинський
Пам’ятаєте, Юрію Петровичу, ми тоді мріяли, що там буде і музей сучасного мистецтва, музей української ікони, музей наївного мистецтва, музей приватних колекцій?
Юрій Богуцький
Якраз в постанові уряду всі ці об’єкти і визначені. Мріється про те, що будуть залучені і інвестиційні кошти, а не лише державні кошти. Микола Григорович підкреслив тут одну позицію – залучення приватних інвесторів.
Ми нині працюємо над проблемою щодо роздержавлення в сфері культури. Зрозуміло, що все роздержавити не можна, але це є актуальна тема.
Треба визначити базову мережу закладів культури, яка буде працювати на потреби. Не тільки в нашій державі, але і у світі дивляться, що є споживацький кошик (там скільки того, скільки того людині потрібно), на жаль.
Сьогодні і ЮНЕСКО піднімає це питання – в цей споживацький кошик закласти необхідність культурного продукту, культурницького споживання, те, що необхідно людині для духовного розвитку.
Микола Жулинський
ООН визначає цивілізаційний рівень кожної особи суспільства кожної держави за інтенсом людського розвитку. Там фактор культури є одним із домінантних.
Юрій Богуцький
Так, Миколо Григоровичу, була в жовтні місяці генеральна конференція ЮНЕСКО. І там одне із чинних питань постало про охорону нематеріальної культурної спадщини.
Це ті традиції, обряди, пісні, аматорське мистецтво, яке є в світі. Мені приємно вам повідомити, що в програмі діяльності уряду є цей момент.
І ми розробляємо сьогодні програму охорони нематеріальної культурної спадщини. Це було відмічено на конференції ЮНЕСКО, керівників ЮНЕСКО.
Ми залучаємо, просимо Ваш Інститут, Вас, як народного депутата, а Інституту фольклору і етнографії ім. Рильського вже залучився до цього. В березні ми вийдемо на суд депутатів, будемо просити Вас підтримати цю програму.
Микола Жулинський
Бачите, як я добре спровокував Юрія Петровича на такі цікаві і приємні новини.
Юрій Богуцький
Але проблем багато, я згоден з цим.
Надія Степула
Проблем багато. Якраз, бачите, в минулому році було створено при Комітеті ВР України з питань культури і духовності таку громадську раду з питань культури і духовності, до складу якої увійшли представники державних і недержавних, приватних організацій в галузі культури, асоціацій, спілок, центрів, фондів, про що ви зараз, шановні гості, казали, а також незалежні митці та експерти.
Отже, я сподіваюся, що в цьому плані можна очікувати ефективної співпраці з цими всіма представниками, і напевне, що результати теж будуть.
Ви вже дуже багато чого встигли сказати: і про пріоритети культурної політики, про те, про се, а зараз, дорогі гості, пропоную Вам подискутувати ось із якого питання.
В останньому номері, 442-му газети “Аргументи і факти в Україні” опубліковане інтерв’ю з відомою письменницею Валерією Врублевською під назвою “У бідних немає культури”.
Звертаючи увагу на деякі проблеми української культури, пані Врублевська, зокрема, каже: “Якщо ми сьогодні говоримо про те, що українська література бідна, то це тому, що бідні культуру не створюють. У нас немає навіть культури побуту”.
Чи йдеться про те, що в Україні справді все так сумно? Де поділися тисячолітні набутки матеріальних і духовних культурних цінностей, де поділися досягнення останніх часів? Чи бідна країна може мати багату культуру?
Микола Жулинський
Я не зовсім погоджуюся з думкою Валерії Врублевської, хоча її творчість шаную.
Задумаємося над одним, як ми, наш народ, не маючи державності, не маючи державних механізмів підтримки культури по суті, не маючи пріоритету у підтримці своєї національної культури, мови, традицій, звичаїв, міг все ж таки втримати прекрасну народну культуру, втримати мову, виховати і подати ще і іншим країнам, зокрема тій же Росії, унікальні таланти.
Ми сьогодні не повинні говорити, що ми такі бідні, ми не є бідні. Ми просто ще сьогодні не маємо можливості все це, чим ми володіємо, цим колосальним культурним потенціалом, ми не можемо його ще подати в світ.
І це є основною з наших проблем. І тут проблеми треба ставити питання не стільки і не тільки до Міністерства культури і мистецтв, як це ми звикли.
Я навіть скажу самокритично, ми повинні ставити ці питання в першу чергу до ВР, тому що правова база тільки на основі закону. Дотриманням законів і допоможе зберегти ту культурну спадщину, і забезпечити нормальне функціонування нашої культури.
Давайте я приклад скажу – мова. Ви гляньте, у Франції діє закон про французьку мову. В Луврі, який щорічно біля 7-и мільйонів людей відвідує, надписи французькою мовою, тільки французькою мовою.
У Франції на телебаченні 80 % програм повинні бути європейськими, а з них 40 % - суто французькими. А якщо 40 % інших, припустимо, американські чи австралійські, то вони також повинні бути французькою мовою.
У Франції не можна виступити на телебаченні суржиком. У нас те, що сьогодні продукує Вєрка Сердючка і ті “кролики”, то у Франції їх би ніхто не допустив навіть на районне радіо і телебачення.
Це я для прикладу кажу, як охороняє Франція всій найдорожчий пріоритет, як вони вважають, з 18-го століття – мову. Тому ми сьогодні повинні думати про те, що 12 років вже пройшло, а ми ще й досі не прийняли закон про розвиток і застосування мов в Україні. Вже стільки часу пройшло, а ми ніяк не можемо забезпечити нормального функціонування нашого інформаційного простору, де був би пріоритет вітчизняному виробникові теле-радіопродукції.
Ми не можемо забезпечити пріоритет української книжки українською мовою в себе. Ми віддали інформаційний простір по суті в окупацію під російські ЗМІ. І це є неприпустимим. І знову ж таки, я повторюю, тут вина багато в чому і ВР.
Юрій Богуцький
Миколо Григоровичу, можна я на доповнення скажу? Ви на чільне місце піднесли роль української мови як основи нації, духовності її. Я все-таки чиновник і хочу говорити мовою цифр.
Вперше в минулому році виконана щодо фінансування програма розвитку української мови. Її минулого року з ініціативи Комітету з питань культури і духовності поклали на виконання Міністерства культури і мистецтва.
І 10 мільйонів було виконано. Ми закупили літературу видавництва “Веселка”, інших видавництв, таким чином підтримали як видавництва, так і бібліотеки, поповненням бібліотечних фондів.
Це і дитяча література, для юнацтва, для тих, хто працює на майбутнє. Відбулося завершення телесеріалу Тараса Григоровича Шевченка і інші проекти.
Інша справа, що ми повинні ще дивитися на структуру виконання цих коштів. І в бюджет і на цей рік теж закладені кошти. Тепер, щодо популяризації української культури.
Шановний пане Миколо Григоровичу, і Ви, пані Надіє, знаєте, що видане розпорядження президента України минулого року, ми робили презентацію виставки “Ми – з України”.
Мова йде про те, що до дня незалежності буде відкрита виставка про наших видатних земляків, особистостей, які народилися в Україні, а в силу різних причин виїхали за межі в інші держави.
Це від Анни Ярославівни, до тих, хто в сучасному світі є і Лауреатом Нобелівської премії, і видатні постаті, всі ті, хто збагатив світову культурну спадщину, і не лише культурну.
Я в широкому сенсі говорю: науку, освіту, історію, державні діячі, техніки і т.д. Це буде грандіозна виставка. Дай Бог нам сили, щоб опанувати цей пласт великих видатних імен, а їх тисячі і сотні тисяч.
Надія Степула
Дякую, пане Богуцький. Ми запрошуємо слухачів долучитися до нашої розмови. Будь ласка, у нас є дзвінок.
Слухач
Це Дудар з Києва. Я просив би і Юрія Петровича, і Миколу Григоровича пояснити слухачам, що сталося з директором музею Шевченка на Тарасовій горі. Чого його зняли?
Юрій Богуцький
Дозвольте я поясню, тому що цей заповідник знаходиться в сфері управління Міністерства культури. Причина проста – у пана Ліхового завершився контракт.
Минулого року влітку на колегії розглядалося питання за підсумками ревізії, яке провела і Рахункова палата, і Головне ревізійне управління.
До ряду керівників заповідників були поставлені недоліки і досить серйозні недоліки. Тоді і розглядалося питання, щоб в тому числі і пану Ліховому оголосити догану.
Але я людина м’яка, і ми тоді зважили на його запевнення, що всі недоліки буде ліквідовано. Я повірив в це, і ми просто обмежилися обговоренням цього питання.
Разом з тим, пан Ліховий не те, що не зробив висновків. Ви знаєте, яка біда у нас з тими коштами, не багато їх дається.
Разом з тим, в жовтні місяці він відмовляється від фінансування одного мільйона гривень на упорядкування і реставрацію заповідника, а в грудні місяці не виконав роботи, які планувалися ще на 1 мільйон 200 тисяч гривень.
Таким чином, як кажуть в народі, ці кошти просто згоріли. Так залишилося більше 2-х мільйонів невикористаних коштів, при тому, що йде 190 річниця Тараса Шевченка, ще багато там робіт по реставрації, реконструкції заповідника.
І ніяких тут політичних чи інших причин немає. Просто є проблеми і питання до нього, як до керівника. Ми просто не продовжили з ним контракт.
Ніхто з роботи не знімав, завершилася дія контракту. Я не можу з таким керівником... В будь-які часи невикористання коштів є, м’яко кажучи, дуже суттєвим недоліком.
Але я маю наступного тижня зустрітися з паном Юрієм Ліховим, є пропозиція використати його досвід, знання на іншій ділянці роботи, яка не пов’язана з господарською діяльністю.
Ми повинні ще розібратися з його заступниками, з бухгалтером, бо допускалися порушення, серйозні порушення. Я не хочу, щоб в такій святині, як національний заповідник Шевченківський в Каневі були якісь порушення, там все повинно бути чисто, ясно і дуже добре.
Надія Степула
Продовжуючи розмову про збереження і фінансування культурних цінностей, хотілося б звернути увагу ось на який аспект, шановні гості.
Повернення до України тих цінностей, які були звідси певними способами чи в різні часи вивезені. Щойно стало відомо, що Міністерство культури Росії ухвалило передати Україні з Ермітажу останні сім фресок Михайлівського Золотоверхого собору.
Про це, пане міністре, Ви повідомили вчора на прес-конференції. Розкажіть, будь ласка, докладніше для наших радіослухачів.
Юрій Богуцький
Ви знаєте, що останнім часом, в часи незалежності складена програма реституції культурних цінностей не лише з Росії, а й з Німеччини, Польщі, Швеції, інших країн.
Експерти опрацьовували, ідентифікували ці культурні цінності. В першу чергу було ідентифіковано чотири фрески з Михайлівського Золотоверхого.
Ви знаєте, перед руйнацією вони були демонтовані, вивезені до Новгорода, а потім до Ермітажу. Чотири фрески було ідентифіковано, і російська сторона, Міністерство культури видало наказ, щоб їх передати.
В 2001 році відбулася передача. Тепер, по завершенню року РФ в Україні, в жовтні місяці 2003 року остаточно були ідентифіковані решта фресок. Це сім фресок. Всього їх одинадцять.
Ця процедура така, що має відповідати міжнародним нормам. Не просто, що ми виявили...
От на території Росії, чи Польщі є експонат, який свого часу був вивезений з території України, треба довести його походження від зникнення і т.д.
Ці міжнародні процедури внормовані. Я дуже вдячний генеральному директорові Ермітажу за те, що він це робив оперативно і без зволікань, без упереджень, без натяку бюрократичного.
Навіть ті процедури, які мають технологічно робитися дуже довго, він брав на себе відповідальність, тому що факт очевидний. І тепер мова йде за технічним переміщенням фресок із Санкт-Петербургу до Києва.
Треба ще 40 тисяч гривень на їхню доставку. Це повинно перевозитися в спеціальних транспортних засобах. Але рішення вже прийнято, наказ Міністерства культури РФ у нас вже є, ніяких проблем, а політичних і не було.
Мова сьогодні йде (коли з міністром культури Польщі ми зустрічалися), то ми домовилися, що в ході року Польщі в Україні більше активізує свою діяльність українсько-польська експертна комісія.
Є речі Богдана Хмельницького і в приватних (це ще ускладнює справу) колекціях, в приватних музеях Польщі. Є польські експонати, які б Польща хотіла мати в своїх музеях, розташовані на території України.
Експерти опрацюють, я впевнений, що по завершенні року ми зможемо вже засвідчити, що ми зможемо повернути до Польщі, а що Польща зможе повернути до України.
Надія Степула
Дякую, пане Богуцький. Пане Жулинський, Ви справді вже з питаннями, які стосується культури, маєте до справи дуже давно, маєте теж великий досвід.
Як на Ваш погляд, чого на нинішній день найбільше бракує? Чого найбільше не вистачає культурі?
Готуючись до нашої розмови, я запитала у одного свого знайомого, письменника, старійшину літератури (не буду називати прізвище) як на його думку, чого нині найбільше бракує культурі в Україні?
Він мені сказав: “Бракує уваги!”, але судячи з того, що ми сьогодні тут почули, вже нині уваги теж не бракує. То чого ж бракує, пане Жулинський?
Микола Жулинський
В першу чергу, бракує коштів, друге – бракує ще нормальних правових механізмів реалізації тих культурних програм, які потрібно здійснювати.
Пояснюю, наприклад, навіть те, про що ми щиро говорили про повернення культурних цінностей в Україну. Ви уявіть собі, як постраждала Україна тільки під час Другої Світової війни, я вже не буду говорити про початок 20-го століття.
Скільки культурних цінностей вивезено, скільки сьогодні є культурних цінностей, які належать українському народу, за межами рідної землі.
Ми, по суті, ще цими проблемами не займалися. Ми ще сьогодні матеріальні цінності, і не тільки матеріальні цінності, але і особливі об’єкти, які є закордоном, які пов’язані з нашою національною історією, культурою, ми їх по суті не взяли ще під свою увагу.
Я вам для прикладу скажу, що в тому ж Санкт-Петербурзі, де я колись жив і працював, збереглися будинки, пов’язані з життям таких державних діячів видатних, як Безбородьки, як Кирило Розумовський, як Шевченко, Сошенко, Пантелеймон Куліш, Панас Чужбинський, Костомаров, Гоголь.
Не будемо говорити по вже всім відому Софію, де могила Михайла Драгоманова. Чи в Польщі, де в Краківському університеті працював Юрій Дрогобич, де жив Богдан Лепкий.
В Грузії є будинки, де мешкала Леся Українка. В Італії - готель, де мешкав Гоголь. В Тегерані на православному кладовищі зберігається могила знаменитого нашого архітектора Городецького.
І ми можемо називати дуже і дуже багато. А те, що витворили українці в США, Канаді, Аргентині, на тій же території Росії, воно належало українським громадам, українським культурним центрам.
Я повторюю, це ми повинні брати під свою охорону і працювати. Це програма непроста, надзвичайно ще складна. Тому вона вимагає і коштів і відповідної правової бази.
Наприклад, я знову ж таки говорю про те, що мене найбільш хвилює – це збереження історико-культурної спадщини.
Якщо ми сьогодні не візьмемо під посилений контроль всі об’єкти культурної спадщини, які є на території України, вони будуть розкрадені, їх позахоплюють, буде масове неправове захоплення українських заповідників.
Я назву “Трахтимирів”, державний історико-культурний заповідник, він створений в 1994 році, має площу майже 5 тисяч гектарів. Там є унікальні пам’ятки археології, історії і природи.
Сьогодні там зруйновані козацькі могили і поховання солдат Другої Світової війни. Там створений якийсь регіональний ландшафтний парк “Трахтимирів”.
Всі говорять, що сьогодні він належить Юрію Бакаю, який обіймає дуже важливу посаду, керує державними справами України. Туди не можна підступитися і перевірити, в якому стані воно зараз знаходиться.
Це питання приватної власності, коли приватна власність зазіхає на те, що належить народові, державі і т.д., це є однією з найсерйозніших проблем.
І держава не з усім може справитися, у нас немає правової бази, наприклад, передати у приватну власність навіть об’єкти культури.
Наприклад, недавно побачив я, що Угорщина десь біля 50 замків продає, тому що не може їх утримувати. Після війни Австрія продавала по 1-му шилінгу замок, передаючи у руки приватного власника.
Але повинен бути закон, де має бути зазначене повне збереження цього замку чи якогось культурного об’єкту, який переходить у приватну власність.
І відповідальність має бути. В разі порушення, держава має право забрати або продати, передати в інші руки. У нас сьогодні такого закону немає.
Ми повинні говорити, скільки ми мали проблем з Печерським історико-культурним заповідником, де масове захоплення ченцями, захоплення об’єктів, які належать державі. І нічого неможливо зробити, бо в правовому плані не врегульовано.
Юрій Богуцький
Миколо Григоровичу, я Вас підтримую. В цьому плані хочу сказати, що, дійсно, ці факти самозахоплення стримують нас від процесу роздержавлення об’єктів культури.
Але, як Ви, пані Надія спитали, чого не вистачає уваги до проблем культури. Я сказав би, самодіяльної ініціативи. Я сказав би часто-густо, і це природно.
Люди кажуть, що там в такому-то селищі закрита бібліотека чи закритий клуб. Ми сьогодні в Міністерстві культури намагаємося підтримувати і впроваджувати ту державницьку культурну політику, яка започаткована і здійснюється Європі.
Це три “д”: децентралізація, денаціоналізація і демократизація культури. Ми, наприклад, з цього року почали пілотний проект.
Я тут не хотів би вихвалятися таким чином, але вперше Міністерство культури, яке укладає угоди з міськими державними організаціями щодо розвитку і діяльності закладів культури і мистецтва.
Першою у нас була Харківська область. Я підписав там угоду з харківським обласним головою паном Кушнарьовим, ми там беремо зобов’язання, що Міністерство культури на себе бере, що обласна державна адміністрація.
Далі у нас пілотний проект з Одеською областю. Ми так взяли східну область, південну – Одеську і Рівненську.
Протягом року ми узагальнимо цей досвід і будемо впроваджувати цей досвід з кожною областю, будемо укладати угоду – Міністерство і область, область і район, район і селищна міська рада.
Таким чином, ми хочемо підійти, поки ВР прийме закон про розвиток регіонів, в першому читанні, ви пам’ятаєте, він вже прийнятий, наказ Президента про розвиток повноважень регіонів.
Ми хочемо, поки ВР прийме, то ми вже з певними наробками, досвідом підійдемо до цього. Адже, з Києва важко керувати і неможливо керувати районним будинком культури чи районним музеєм.
Повинна бути відповідальність селищної, міської громади, люди повинні нести відповідальність перед Конституцією. В Конституції записано про забезпечення культурного розвитку людини.
Механізмів поки немає, але повинні люди дбати про виконання конституційної норми.
Микола Жулинський
Так, як у Франції, наприклад, префектури несуть повну відповідальність за збереження, і префект здійснює цей контроль на основі конституції Франції.
Я не хочу сказати, що Міністерство перекладає відповідальність на регіони, ні. У нас досить є проблем із закладами культури національного значення, чи мають вони статус національного чи ні, але які є знаковими, які є візитною карткою України.
Кожен має дбати про свій рівень, відповідальний і професійний.
Надія Степула
Дякую, панове. Здається у нас є ще один дзвінок. Просимо Вас.
Слухач
Добрий вечір. Я телефоную з Вінницької області, мене звати Ігор. У мене питання до Богуцького, до міністра культури. Він щойно говори в про пілотні проекти.
Якраз у Вінницькій області існує пілотний проект, у мене в селі був клуб, його, зараз можна сказати, немає, від нього залишився тільки будинок, немає ні вікон, нічого.
Я щось не бачу того пілотного проекту в нашому селі, я можу навіть дати адресу, хай проконтролюють. Це Рівненська область, Рівненський район, село Великий Олексин.
Це був дуже великий клуб при цукровому заводі, не стало цукрового заводу, не стало клуба. Якби ви це побачили, це жах.
Надія Степула
Дякую Вам за запитання.
Юрій Богуцький
Це, на жаль, непоодинокі факти, коли відбувається зміна власника на селі, чи просто стан економічний на селі погіршується в різні періоди, то ми маємо факти такі закриття і знищення закладів культури і мистецтв.
Наприклад, болюча проблема 0,5, 0,25, 075 ставки, на які працюють сільські заклади культури. В минулому році ми домовилися, і тут Микола Азаров, і Віктор Янукович погодилися на 0,75 ставки в цьому році.
А наступному році, в 2005 вже вийдемо на повні ставки. Зміна власника – це дуже серйозний процес. Ми дійсно, я вам вже говорив, що про оптимізацію, про оптимальну мережу ми повинні виконати.
Але тут знову повертаємося до проблеми роздержавлення. Можливо, якщо цей заклад культури, від якого залишилися лише стіни, попав до власника законно ми могли передати, або районна рада, або селищна рада могла передати ефективному власнику.
І власник вже подбав би про те, що це був заклад культури, який би відповідав запиту культурних потреб того чи іншого населеного пункту. Населений пункт один від одного відрізняються в традиціях і звичках.
Хай би люди просто задовольняли свої потреби. Хай би це був якийсь гурток, чи просто спілкування, чи просто вечорниці, чи просто весілля якесь провести, день народження, але щоб заклад діяв, розвивав духовні начала людини.
Микола Жулинський
Я хотів би ще один момент висвітлити, на якому ми дуже серйозно з Юрієм Петровичем акцентуємо – це, наприклад, питання власності. Хто є власником?
Для прикладу, я Вам скажу, є район Конча-Заспа, там унікальні луки, це своєрідні легені міста Києва. А вони інтенсивно засипаються піском, виділяють цю землю, яка належала заповіднику, яка, здавалося б, повинна охоронятися законом, сільській раді, та ж Козинська сільська рада.
Обласна державна адміністрація по суті, або бере участь в цьому, або не здійснює ніякого контролю. Київська міська адміністрація, яка зацікавлена в тому, щоб зберегти заповідні місця, тому що там і нерести риб, ростуть унікальні лікарські трави і т.д.
Не може, тому що їм не належить місто Київ. І от – проблема, яку до сьогодні ніхто не може вирішити. Це я кажу на одному прикладі, а ми постійно маємо ці проблеми по всій Україні. Це саме проблема з Хортицею, яку до сьогоднішнього дня так і не вирішили, а Комітет культури і духовності б’ється над цією проблемою. Це проблема у містах, особливо збереження історичних міст, історичних центрів. Це і, наприклад, різні меморіальні місця, які сьогодні приватизуються (будинки), але ніхто за них не несе відповідальності і не можна пред’явити до них, перебудовуються і так далі. Тобто проблем дуже й дуже багато. Вони надзвичайно серйозні. Вони вимагають дуже активного втручання влади, особливо на місцях. Я підтримую ідею оцих угод тому, що тоді влада на місцях, знаючи, що це є під контролем Міністерства культури і мистецтв, все ж таки буде, може, відповідальніше ставитися до своїх обов’язків.
Надія Степула
Дякую, пане Жулинський. Ми можемо ще одного чи одну пана слухача чи пані слухачку послухати в нашому ефірі. Просимо Вас.
Слухач
Доброго вечора. В мене питання до пана Богуцького. Він так гарно розписав ці кошти, розказав, скільки там у 2003, 2004...
Надія Степула
Прошу запитання, шановний.
Слухач
Я перепрошую. Так от, питання в мене: чому в сільських бібліотеках, та й в таких міських бібліотеках не поновлюється література патріотична, націоналістична? Я сам, як лікар, привожу цю літературу... Це перше питання. А друге питання: пане Богуцький, а якби Вам, наприклад, 200 мільйонів дали гривень в кінці року, Ви використали б ці 200 мільйонів? Мені здається, що все-таки це було політичне рішення про звільнення директора заповідника, тому що він прихильно ставиться до Віктора Ющенка. Ви як кажуть, не лукавте, пане Богуцький.
Надія Степула
Дякуємо. Ми зрозуміли Ваше запитання. Це вже у Вас виступ. Вибачте будь ласка, у нас мало часу.
Юрій Богуцький
Я дам відповідь.
Надія Степула
Прошу, пане Богуцький.
Юрій Богуцький
Я запрошую: давайте разом поїдемо до заповідника і подивимося, в якому він стані. Гроші надійшли до заповідника на початку грудня – остаточні, які не використані. Часу було... Наприклад, пан Гальченко – теж науковець, теж високого рівня інтелігент. Він був, коли на Національний музей Шевченка дали кошти в грудні. Він використав. Я з ним коли бесідував, кажу: “Чи не запізно дали ми Вам кошти?” Він каже: “Я всі робити виконав вчасно і навіть якщо б Ви мені 31 грудня дали кошти, вони були б використані.” Мова йде про господарський хист. Хоча я шаную пана Ліхового. Ми знайдемо йому використання, дальшу роботу. Ніякої політики тут немає!
Надія Степула
А проблеми, як бачимо, є. У нас ще кілька хвилин, панове. Ці проблеми ви можете бодай коротко означити. Пане Богуцький, прошу. Які найактуальніші, найгостріші, які треба буде вирішувати найближчим часом? Будь ласка, спочатку Ви.
Юрій Богуцький
Найгостріші, найактуальніші проблеми – це те, щоби не збавити динаміку матеріально-технічного забезпечення галузі як на центральному державному, так і на місцевому рівні. Друга проблема – це доповнення і зміна того законодавства, яке є в Україні. Третє завдання, яке ми перед собою ставимо – це доповнююча нормативно-правова база, яка йде від уряду. Виконання державної програми, програми дій уряду, по якій будуть підведені підсумки в березні-місяці. Нова програма буде відпрацьовуватися з тим, щоби прийняти. А головне – це, дійсно, підтримка справжніх явищ, справжніх діячів культури різного рівня – від аматорів до високих професіоналів, які є символом України, символом українського мистецтва. Дай Боже нам всім сили!
Я хотів би скласти велику вдячність від сільського бібліотекаря, який є патріотом, тому що в складних іноді умовах робить свою справу, задовольняючи духовні потреби людей, до найвищого рівня талановитих і геніальних наших митців. Бідною культура не буває. В будь-якому суспільстві культура завжди є його багатство і окраса. Немає культури для бідних, немає культури для багатих. Є просто культура у високому розумінні цього слова. Я вам дякую за цю передачу.
Надія Степула
Дякую, пане Богуцький. Ви, пане Жулинський, які Ваші, може, пропозиції – що робити, щоб оптимістично все-таки дивитися на культуру в найближчий час? Прошу.
Микола Жулинський
Я багато що міг би ще сказати. Наприклад, ми не торкнулися такої проблеми, як створення культурно-інформаційних центрів за межами України для того, щоб поширювати інформацію про Україну і про її культуру, історію і так далі.
Надія Степула
Та й в межах України, мабуть, більше б їх треба було.
Микола Жулинський
До речі, в тому ж дорученні Президента від 8 червня 2000 року передбачено будівництво Міжнародного культурно-інформаційного “Шевченківський дім”. Ми колись мріяли про те, що такі шевченківські доми постануть у найважливіших столицях світу.
Друге: важливо було би почати програми вже цільові. Вони вже починаються. Це, наприклад, українські замки і їх фінансування, програма збереження української народної дерев’яної архітектури, особливо ці так звані гуцульські церкви і та архітектура. Це ж питання є надзвичайно важливим. Маєм такі цінності, які світ не має. Це українська народна архітектура.
Я би хотів попросити Юрія Петровича, хай Міністерство культури заснувало б премію престижну для журналістів “За якісну українську мову”. У Франції така, до речі, премія є. Я хотів би, щоб ми нарешті створили всі умови для розвитку української книжки, і україномовної книжки передусім. Я хотів би, щоб ми мали сьогодні пріоритет у збереженні нашого інформаційного простору, де був би пріоритет українського виробника культурної продукції інформаційної. Я хотів би, щоб ми, наприклад, все ж таки якоюсь мірою вирішили цю проблему власності. Ця проблема землі, проблема власності є однією з найтривожніших і найвідповідальніших. Отже, проблем багато є, але я все ж таки дивлюся на все з оптимізмом. Я переконаний, що ми маємо успіхи в цьому плані, і серйозні. І не треба прибіднюватися, але треба говорити про ті проблеми гостро, справедливо і без, як кажуть, озирань.
Надія Степула
Дякую, пане Жулинський. Шановні слухачі, наш прямий ефір завершується. Дякую вам за увагу. Нагадаю, що сьогодні експертами в галузі проблем і питань культури з нами були: міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький, народний депутат Верховної Ради України академік Микола Жулинський. Дякую Вам, шановні гості.
Вела ефір Надія Степула. У студії працювала звукооператор Наталя Антоненко. На все добре!
В ефірі українська програма радіо “Свобода”.
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі слухачі радіо “Свобода”! До Вашої уваги – прямий ефір “Про і контра”.
Тема нинішньої дискусії, сподіваюся, буде вам цікавою, – “Культура в Україні: набутки, проблеми, перспективи”. Спробуємо розглянути найважливіші аспекти.
У цьому нам допоможуть експерти – шановні гості, яких я радо рекомендую, це - міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький, народний депутат України, академік Микола Жулинський.
Вітаю Вас, панове, і дякую за Вашу участь у нинішньому прямому ефірі. Вести його буду я, Надія Степула. Нам допомагатиме звукооператор Наталя Антоненко.
Шановні слухачі, згодом Ви у другій частині нашої передачі зможете долучитися до нашої розмови зі своїми запитаннями чи, можливо, репліками, - телефонуйте, будь ласка, за телефоном 490-29-05, код Києва 044.
А спершу ми послухаємо новини з України та світу, які підготував і читає мій колега Віктор Міняйло. Прошу, Вікторе...
З новинами був Віктор Міняйло.
І ще кілька хвилин пропоную присвятити короткому оглядові резонансних подій останніх днів та прогнозові на дні найближчі.
Такою подією “Номер Один” на минулому тижні експерти і аналітики визнають проголосовану Парламентською Асамблеєю Ради Європи резолюцію, котрою визнано, що в Україні існує політична криза.
У резолюції зазначено, зокрема, що можлива ухвала скерувати до Комітету міністрів Ради Європи запит щодо призупинення членства України у Раді Європи в разі, якщо Україна не зможе гарантувати своїм громадянам чесних, вільних виборів Президента 31 жовтня 2004 року.
Парламентська Асамблея Ради Європи не підтримала пропозицій, які були внесені членами постійної делегації Верховної Ради України в Асамблеї. Не було підтримане теж і запропоноване народним депутатом України Борисом Олійником формулювання про наявність в Україні парламентської кризи.
Резолюція жваво обговорюється як в Україні, так і за її межами. Ряд політологів, зокрема, Валерій Чалий, Олександр Дергачов та інші виступили з критикою дій позиції українських політиків і Міністерства іноземних справ під час розгляду питання щодо України в ПАРЄ.
Критичні оцінки прозвучали в рамках організованого 31 січня Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України і Фондом Фрідріха Еберта “Круглому столі” у столиці України.(Про це повідомляють матеріали Інтерфакс-Україна.)
Чільне місце в рейтингу найактуальніших подій і тем в Україні знову посідає боротьба з корупцією.
Минулого тижня, відкриваючи Всеукраїнську нараду з проблем боротьби із організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини, Президент Леонід Кучма наголосив, що “масштаби корупції характеризуються як такі, що уразили всі сфери нашого життя.
Особливо такі сфери...як енергетика, агропромисловий комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, банківська система, приватизація, бюджетна сфера, підприємництво...
Все більше доводиться говорити про корупцію в правоохоронних органах і судовій системі” . В українській та зарубіжній пресі з’явилися численні коментарі нового витка боротьби зі злочинністю і корупцією в Україні.
Резонанс викликала інформація, яка з’явилася в останні дні січня в засобах масової інформації – щодо імовірного фінансування режимом Хусейна ряду політичних партій, зокрема і в Україні.
Окремі лідери українського політичного Олімпу уже виступили із запереченнями, - про це розповідають як матеріали Інтерфакс-Україна, так різного роду ЗМІ, в тому числі електронні.
Очевидно, тема ця матиме розвиток. Щодо прогнозувань важливих подій у найближчому часі, то, мабуть, такою подією буде і початок нової сесії Верховної Ради України, яка має зібратися третього лютого.
А робота вже розпочнеться, напевно, завтра. Правда, Миколо Григоровичу? Як народний депутат України Ви вже готуєтеся до завтрашнього засідання.
Микола Жулинський
Завтра вже будуть засідання депутатських груп, фракції, консультації і буде вироблятися певна політика, позиція кожної фракції вже наступного дня, на вівторок.
Надія Степула
Будемо очікувати цікавих подій.
Переходимо до теми культури в Україні, її набутків, проблем і перспектив. Своє перше запитання мені хочеться поставити пану Міністру культури і мистецтв. Пане Богуцький, Вам!
Люди втомлюються від щоденної гонитви за хлібом, славою, грішми, красою, іноді й за самим правом брати участь у цій одвічній круговерті, за правом бути. Де, на Ваш погляд, місце культури в тому всьому? Де місце і яка роль культури в Україні?
Юрій Богуцький
Дякую за запитання. Українська культура, ширше якщо говорити, то духовність, завжди мали чільне місце серед української людності і в українському суспільстві.
І тому щороку бувають такі акцентуації, звернення до місця, ролі культури в житті української держави сьогодні вже. Тому ВР минулих років, минулого року, позаминулого року приділяла чільне місце розвиткові культури.
Були парламентські слухання, дні уряду, на яких гостро ставилися проблеми, питання розвитку культури. Ви знаєте, що указом Президента України Л.Кучми 2003 рік був оголошений роком культури.
Спочатку були скептичні погляди і такі закиди з боку журналістів, з боку діячів культури, що дасть цей рік, і що має відбутися в цей рік. Мовляв, чи не буде після цього року приділятися увага культурі.
Я хотів би сказати скупі цифри, які завжди є, як то кажуть, освідченням уваги. Головну увагу, яку ставив Президент і ми, ті хто працює в органах культури – це те, щоб всі державні керівні ланки культури, громадські організації підвищили увагу до проблем стану і розвитку культури.
На мій погляд, це дещо вдалося. От дивіться, консолідований бюджет 2002 року – 557 мільйонів гривень, консолідований бюджет 2003 року, року культури – 1 мільярд 97 мільйонів.
Пам’ятаєте, Миколо Григоровичу, коли ми в 2002 році (вірніше в 2001 році) формулювали бюджет на другий рік, то ми мріяли, щоб досягти якоїсь стабілізації, не спаду розвитку культури, а стабілізації діяльності закладів культури і мистецтв, всіх його і спілчанських осередків, то ми мріяли, щоб був 1 мільярд 115 мільйонів.
Зрозуміло, ми тоді обраховували, була логіка в цьому. Зрозуміло, відбулося підвищення цін, і ми поки що на реальну модель, чітку, впевнену стабілізації не вийшли, але ми наблизилися до того. 1 мільярд 97 мільйонів – це третій рік.
Наступний – четвертий рік, в бюджет нинішнього року закладено те, що стосується Міністерства культури, то це 344 мільйони гривень. Це досить суттєво, в нас у 2002 році було 286 мільйонів.
Але якщо брали узагальнений бюджет з центрального бюджету на Міністерство культури і субсидії, трансфер, які виділяються на місцеві бюджети (тобто дотації), то ця цифра складає 1 мільярд 48 мільйонів.
Плюс ще до цього треба додати обласні бюджети (поки що не узагальнена ця цифра, та місцеві, районні, сільські, селищні бюджети.
Я впевнений, що ми вийдемо на цифру 1 мільярд 400 мільйонів. Знову, зрозуміло, що тут ще є проблеми інфляції, підвищення цін, але ми наближаємося до чіткої моделі стабілізації. Далі – модель розвитку.
І головне те, що ні Президент, ні владні структури не полишили цю проблему розвитку культури, проблеми культури після завершення року культури.
За завершенням року культури 19 лютого Президент видав доручення Кабінету Міністрів, обласним і районним державним адміністраціям щодо продовження тих позитивних тенденцій, які набулися в 2003 році.
Зобов’язані обласні, районні державні адміністрації розглянути підсумки року, підтримати те стабільне і позитивне, що має розвиток, забезпечити стабільне і повне фінансування культури.
Уряд після того, як обласні і районні адміністрації в себе розглянуть разом з місцевими органами самоврядування підсумки року і перспективи на майбутнє, 24 березня буде присвячене засідання уряду за підсумками року і перспективами на майбутнє за участю керівників всіх регіонів.
Це чому я підкреслюю? Бо це важлива постійна увага. І ще наостанок я скажу, що бюджет 2003 року в цілому по Україні виконано повністю щодо видатків на потребу культури.
Надія Степула
Пане Жулинський, Ви теж маєте своє бачення місця і ролі культури. Ви, напевно, не будете вдаватися до тих цифр, які нам зараз пан міністр так гарно виклав. Скажіть, будь ласка, як втілюється все це? Ваше бачення того, як це відбувається, прошу.
Микола Жулинський
Безперечно, Юрій Петрович справді може гордитися, тому що фінансування зараз пішло дуже динамічно зростати, а Міністерство культури і мистецтв, на жаль, і до сьогоднішнього дня мусить працювати на те, щоб зберегти ту інфраструктуру, яка є сьогодні.
Зберегти театри, музеї, підтримати бібліотеки і т.д. і т.д., їм можна тільки поспівчувати. Я в даному випадку не хочу виступати якимось опонентом Юрія Петровича, тому що разом працюємо.
Я працюю в Комітеті з питань культури і духовності ВР, я є головою підкомітету з питань охорони культурно-духовної спадщини. Ми постійно спілкуємося і постійно працюємо над одними і тими ж проблемами.
І ясна річ, що я його радо зможу зрозуміти, тому що фінансування передусім (турбота яка?) - зарплата, утримання, опалення, охорона і т.д. Ви знаєте, в якому стані охорона музеїв, культурних об’єктів, археологічних об’єктів і т.п.
Про це можна дуже багато говорити. Але я скажу вам так, що, на жаль, і тут я мушу не те що посперечатися, просто сказати, що Юрій Петрович – людина досвідчена, і маючи великий досвід роботи в сфері культури, прекрасно розуміє, що нам потрібна якісна зміна культурної політики.
Ми повинні мати сьогодні іншу систему і фінансування, і підтримки культури.
Тобто повинні бути задіяні не тільки державні механізми, не тільки державне фінансування, про яке говорить міністр, а повинні бути задіяні різні агенції, фонди, благодійні організації, які підтримували б різні проекти.
Для нього, для Міністерства культури, для Юрія Петровича важливо було б якби у нас був спеціальний фонд, навіть державний солідний для підтримки, наприклад, трансляції наших культурних цінностей в світ.
Ми сьогодні не можемо підтримати наших зірок. А сьогодні в світі, якщо не розкрутиш зірку (чи зірку балету, чи зірку опери, чи прекрасного соліста-скрипаля, чи диригента), тоді по суті світ не буде знати нас.
Хай би сказав Юрій Петрович, з якими бідами вони можуть провести хоча б одну виставку, повести в світ наші цінності. А ви знаєте, що коли ми туди привозимо, то це просто фурор, тріумф і здивування.
Світ не знає цього колосального потенціалу, яким ми володіємо. І тому я хотів би, щоб ми сьогодні говорили про те, як нам бути, яка перспектива.
Я на закінчення свого монологу скажу так, базова основа культури – це, безперечно, мова, система цінностей і пріоритетів те, що ми сказали б ідеологія, і охорона історико-культурної спадщини.
І одночасно – це підтримка професійного мистецтва. Ми звикли плакати, але я скажу, шановні колеги, шановні слухачі, те, що ми маємо сьогодні такий культурний і мистецький потенціал, я переконаний, що жодна країна Європи не може тим похвалитися.
Я не буду називати, скільки у нас театрів, оперних театрів, але будемо говорити про те багатство, якому ми ще не можемо скласти ціни.
Це так зване народне мистецтво, це те, на чому формується ця базова основа професійного мистецтва. Це підтримати сьогодні надзвичайно складно і надзвичайно важко.
Тому 3 больові проблеми, це вже до Юрія Петровича. Перша больова проблема – це охорона історико-культурної спадщини.
Зараз вже трошки легше, бо є служба охорони культурної спадщини, яка починає працювати, але це острів Хортиця, це Трахтимирів, це Києво-Печерський заповідник, це історична частина Львова, це, наприклад, те ж доручення Президента від 8 червня 2000 року про створення в місті Києві на базі старої фортеці “Арсеналу” мистецького комплексу “Арсенал”.
Чому ці всі проблеми не вирішуються? Тому що передусім є найголовніше, про яке я хотів би, щоб Юрій Петрович сказав, - це питання власності, це самозахоплення, це невпорядкованість правової бази і низька правова дисципліна.
Це те, з чим стикається Міністерство культури і мистецтв постійно, це є чи не найголовніший біль сьогоднішнього нашого життя, України, якщо говорити про сферу культури.
Юрій Богуцький
Можна я доповню Миколу Григоровича?
Надія Степула
Прошу пана.
Юрій Богуцький
Я дуже дякую, що Ви так чітко розставили акценти. Дійсно, вони є домінуючими сьогодні в Україні.
Бурхливий розвиток будівництва, захоплення територій, негативи, які існують в ринковій економіці дещо заважають культурі, збереженню культурних, археологічних спадщини.
Микола Григорович згадав сьогодні про “Арсенал – 5”, він свого часу ставив перед Президентом ідею створення там мистецького арсеналу.
Я хотів би сказати, Миколо Григоровичу, що вже уряд прийняв рішення, і військове містечко № 5 навпроти Києво-Печерської Лаври передається під владу Міністерства культури і мистецтва.
Микола Жулинський
Я не знав цю новину, приємно.
Юрій Богуцький
Цікаво, що до цього залучилися меценати. Наприклад, народний депутат Віктор Михайлович Пінчук вже шукає інвесторів і накопичує кошти на те, щоб там зробити музей сучасного мистецтва.
Дійсно, в Україні немає достойного музею сучасного мистецтва, а здобутки є.
Микола Жулинський
Пам’ятаєте, Юрію Петровичу, ми тоді мріяли, що там буде і музей сучасного мистецтва, музей української ікони, музей наївного мистецтва, музей приватних колекцій?
Юрій Богуцький
Якраз в постанові уряду всі ці об’єкти і визначені. Мріється про те, що будуть залучені і інвестиційні кошти, а не лише державні кошти. Микола Григорович підкреслив тут одну позицію – залучення приватних інвесторів.
Ми нині працюємо над проблемою щодо роздержавлення в сфері культури. Зрозуміло, що все роздержавити не можна, але це є актуальна тема.
Треба визначити базову мережу закладів культури, яка буде працювати на потреби. Не тільки в нашій державі, але і у світі дивляться, що є споживацький кошик (там скільки того, скільки того людині потрібно), на жаль.
Сьогодні і ЮНЕСКО піднімає це питання – в цей споживацький кошик закласти необхідність культурного продукту, культурницького споживання, те, що необхідно людині для духовного розвитку.
Микола Жулинський
ООН визначає цивілізаційний рівень кожної особи суспільства кожної держави за інтенсом людського розвитку. Там фактор культури є одним із домінантних.
Юрій Богуцький
Так, Миколо Григоровичу, була в жовтні місяці генеральна конференція ЮНЕСКО. І там одне із чинних питань постало про охорону нематеріальної культурної спадщини.
Це ті традиції, обряди, пісні, аматорське мистецтво, яке є в світі. Мені приємно вам повідомити, що в програмі діяльності уряду є цей момент.
І ми розробляємо сьогодні програму охорони нематеріальної культурної спадщини. Це було відмічено на конференції ЮНЕСКО, керівників ЮНЕСКО.
Ми залучаємо, просимо Ваш Інститут, Вас, як народного депутата, а Інституту фольклору і етнографії ім. Рильського вже залучився до цього. В березні ми вийдемо на суд депутатів, будемо просити Вас підтримати цю програму.
Микола Жулинський
Бачите, як я добре спровокував Юрія Петровича на такі цікаві і приємні новини.
Юрій Богуцький
Але проблем багато, я згоден з цим.
Надія Степула
Проблем багато. Якраз, бачите, в минулому році було створено при Комітеті ВР України з питань культури і духовності таку громадську раду з питань культури і духовності, до складу якої увійшли представники державних і недержавних, приватних організацій в галузі культури, асоціацій, спілок, центрів, фондів, про що ви зараз, шановні гості, казали, а також незалежні митці та експерти.
Отже, я сподіваюся, що в цьому плані можна очікувати ефективної співпраці з цими всіма представниками, і напевне, що результати теж будуть.
Ви вже дуже багато чого встигли сказати: і про пріоритети культурної політики, про те, про се, а зараз, дорогі гості, пропоную Вам подискутувати ось із якого питання.
В останньому номері, 442-му газети “Аргументи і факти в Україні” опубліковане інтерв’ю з відомою письменницею Валерією Врублевською під назвою “У бідних немає культури”.
Звертаючи увагу на деякі проблеми української культури, пані Врублевська, зокрема, каже: “Якщо ми сьогодні говоримо про те, що українська література бідна, то це тому, що бідні культуру не створюють. У нас немає навіть культури побуту”.
Чи йдеться про те, що в Україні справді все так сумно? Де поділися тисячолітні набутки матеріальних і духовних культурних цінностей, де поділися досягнення останніх часів? Чи бідна країна може мати багату культуру?
Микола Жулинський
Я не зовсім погоджуюся з думкою Валерії Врублевської, хоча її творчість шаную.
Задумаємося над одним, як ми, наш народ, не маючи державності, не маючи державних механізмів підтримки культури по суті, не маючи пріоритету у підтримці своєї національної культури, мови, традицій, звичаїв, міг все ж таки втримати прекрасну народну культуру, втримати мову, виховати і подати ще і іншим країнам, зокрема тій же Росії, унікальні таланти.
Ми сьогодні не повинні говорити, що ми такі бідні, ми не є бідні. Ми просто ще сьогодні не маємо можливості все це, чим ми володіємо, цим колосальним культурним потенціалом, ми не можемо його ще подати в світ.
І це є основною з наших проблем. І тут проблеми треба ставити питання не стільки і не тільки до Міністерства культури і мистецтв, як це ми звикли.
Я навіть скажу самокритично, ми повинні ставити ці питання в першу чергу до ВР, тому що правова база тільки на основі закону. Дотриманням законів і допоможе зберегти ту культурну спадщину, і забезпечити нормальне функціонування нашої культури.
Давайте я приклад скажу – мова. Ви гляньте, у Франції діє закон про французьку мову. В Луврі, який щорічно біля 7-и мільйонів людей відвідує, надписи французькою мовою, тільки французькою мовою.
У Франції на телебаченні 80 % програм повинні бути європейськими, а з них 40 % - суто французькими. А якщо 40 % інших, припустимо, американські чи австралійські, то вони також повинні бути французькою мовою.
У Франції не можна виступити на телебаченні суржиком. У нас те, що сьогодні продукує Вєрка Сердючка і ті “кролики”, то у Франції їх би ніхто не допустив навіть на районне радіо і телебачення.
Це я для прикладу кажу, як охороняє Франція всій найдорожчий пріоритет, як вони вважають, з 18-го століття – мову. Тому ми сьогодні повинні думати про те, що 12 років вже пройшло, а ми ще й досі не прийняли закон про розвиток і застосування мов в Україні. Вже стільки часу пройшло, а ми ніяк не можемо забезпечити нормального функціонування нашого інформаційного простору, де був би пріоритет вітчизняному виробникові теле-радіопродукції.
Ми не можемо забезпечити пріоритет української книжки українською мовою в себе. Ми віддали інформаційний простір по суті в окупацію під російські ЗМІ. І це є неприпустимим. І знову ж таки, я повторюю, тут вина багато в чому і ВР.
Юрій Богуцький
Миколо Григоровичу, можна я на доповнення скажу? Ви на чільне місце піднесли роль української мови як основи нації, духовності її. Я все-таки чиновник і хочу говорити мовою цифр.
Вперше в минулому році виконана щодо фінансування програма розвитку української мови. Її минулого року з ініціативи Комітету з питань культури і духовності поклали на виконання Міністерства культури і мистецтва.
І 10 мільйонів було виконано. Ми закупили літературу видавництва “Веселка”, інших видавництв, таким чином підтримали як видавництва, так і бібліотеки, поповненням бібліотечних фондів.
Це і дитяча література, для юнацтва, для тих, хто працює на майбутнє. Відбулося завершення телесеріалу Тараса Григоровича Шевченка і інші проекти.
Інша справа, що ми повинні ще дивитися на структуру виконання цих коштів. І в бюджет і на цей рік теж закладені кошти. Тепер, щодо популяризації української культури.
Шановний пане Миколо Григоровичу, і Ви, пані Надіє, знаєте, що видане розпорядження президента України минулого року, ми робили презентацію виставки “Ми – з України”.
Мова йде про те, що до дня незалежності буде відкрита виставка про наших видатних земляків, особистостей, які народилися в Україні, а в силу різних причин виїхали за межі в інші держави.
Це від Анни Ярославівни, до тих, хто в сучасному світі є і Лауреатом Нобелівської премії, і видатні постаті, всі ті, хто збагатив світову культурну спадщину, і не лише культурну.
Я в широкому сенсі говорю: науку, освіту, історію, державні діячі, техніки і т.д. Це буде грандіозна виставка. Дай Бог нам сили, щоб опанувати цей пласт великих видатних імен, а їх тисячі і сотні тисяч.
Надія Степула
Дякую, пане Богуцький. Ми запрошуємо слухачів долучитися до нашої розмови. Будь ласка, у нас є дзвінок.
Слухач
Це Дудар з Києва. Я просив би і Юрія Петровича, і Миколу Григоровича пояснити слухачам, що сталося з директором музею Шевченка на Тарасовій горі. Чого його зняли?
Юрій Богуцький
Дозвольте я поясню, тому що цей заповідник знаходиться в сфері управління Міністерства культури. Причина проста – у пана Ліхового завершився контракт.
Минулого року влітку на колегії розглядалося питання за підсумками ревізії, яке провела і Рахункова палата, і Головне ревізійне управління.
До ряду керівників заповідників були поставлені недоліки і досить серйозні недоліки. Тоді і розглядалося питання, щоб в тому числі і пану Ліховому оголосити догану.
Але я людина м’яка, і ми тоді зважили на його запевнення, що всі недоліки буде ліквідовано. Я повірив в це, і ми просто обмежилися обговоренням цього питання.
Разом з тим, пан Ліховий не те, що не зробив висновків. Ви знаєте, яка біда у нас з тими коштами, не багато їх дається.
Разом з тим, в жовтні місяці він відмовляється від фінансування одного мільйона гривень на упорядкування і реставрацію заповідника, а в грудні місяці не виконав роботи, які планувалися ще на 1 мільйон 200 тисяч гривень.
Таким чином, як кажуть в народі, ці кошти просто згоріли. Так залишилося більше 2-х мільйонів невикористаних коштів, при тому, що йде 190 річниця Тараса Шевченка, ще багато там робіт по реставрації, реконструкції заповідника.
І ніяких тут політичних чи інших причин немає. Просто є проблеми і питання до нього, як до керівника. Ми просто не продовжили з ним контракт.
Ніхто з роботи не знімав, завершилася дія контракту. Я не можу з таким керівником... В будь-які часи невикористання коштів є, м’яко кажучи, дуже суттєвим недоліком.
Але я маю наступного тижня зустрітися з паном Юрієм Ліховим, є пропозиція використати його досвід, знання на іншій ділянці роботи, яка не пов’язана з господарською діяльністю.
Ми повинні ще розібратися з його заступниками, з бухгалтером, бо допускалися порушення, серйозні порушення. Я не хочу, щоб в такій святині, як національний заповідник Шевченківський в Каневі були якісь порушення, там все повинно бути чисто, ясно і дуже добре.
Надія Степула
Продовжуючи розмову про збереження і фінансування культурних цінностей, хотілося б звернути увагу ось на який аспект, шановні гості.
Повернення до України тих цінностей, які були звідси певними способами чи в різні часи вивезені. Щойно стало відомо, що Міністерство культури Росії ухвалило передати Україні з Ермітажу останні сім фресок Михайлівського Золотоверхого собору.
Про це, пане міністре, Ви повідомили вчора на прес-конференції. Розкажіть, будь ласка, докладніше для наших радіослухачів.
Юрій Богуцький
Ви знаєте, що останнім часом, в часи незалежності складена програма реституції культурних цінностей не лише з Росії, а й з Німеччини, Польщі, Швеції, інших країн.
Експерти опрацьовували, ідентифікували ці культурні цінності. В першу чергу було ідентифіковано чотири фрески з Михайлівського Золотоверхого.
Ви знаєте, перед руйнацією вони були демонтовані, вивезені до Новгорода, а потім до Ермітажу. Чотири фрески було ідентифіковано, і російська сторона, Міністерство культури видало наказ, щоб їх передати.
В 2001 році відбулася передача. Тепер, по завершенню року РФ в Україні, в жовтні місяці 2003 року остаточно були ідентифіковані решта фресок. Це сім фресок. Всього їх одинадцять.
Ця процедура така, що має відповідати міжнародним нормам. Не просто, що ми виявили...
От на території Росії, чи Польщі є експонат, який свого часу був вивезений з території України, треба довести його походження від зникнення і т.д.
Ці міжнародні процедури внормовані. Я дуже вдячний генеральному директорові Ермітажу за те, що він це робив оперативно і без зволікань, без упереджень, без натяку бюрократичного.
Навіть ті процедури, які мають технологічно робитися дуже довго, він брав на себе відповідальність, тому що факт очевидний. І тепер мова йде за технічним переміщенням фресок із Санкт-Петербургу до Києва.
Треба ще 40 тисяч гривень на їхню доставку. Це повинно перевозитися в спеціальних транспортних засобах. Але рішення вже прийнято, наказ Міністерства культури РФ у нас вже є, ніяких проблем, а політичних і не було.
Мова сьогодні йде (коли з міністром культури Польщі ми зустрічалися), то ми домовилися, що в ході року Польщі в Україні більше активізує свою діяльність українсько-польська експертна комісія.
Є речі Богдана Хмельницького і в приватних (це ще ускладнює справу) колекціях, в приватних музеях Польщі. Є польські експонати, які б Польща хотіла мати в своїх музеях, розташовані на території України.
Експерти опрацюють, я впевнений, що по завершенні року ми зможемо вже засвідчити, що ми зможемо повернути до Польщі, а що Польща зможе повернути до України.
Надія Степула
Дякую, пане Богуцький. Пане Жулинський, Ви справді вже з питаннями, які стосується культури, маєте до справи дуже давно, маєте теж великий досвід.
Як на Ваш погляд, чого на нинішній день найбільше бракує? Чого найбільше не вистачає культурі?
Готуючись до нашої розмови, я запитала у одного свого знайомого, письменника, старійшину літератури (не буду називати прізвище) як на його думку, чого нині найбільше бракує культурі в Україні?
Він мені сказав: “Бракує уваги!”, але судячи з того, що ми сьогодні тут почули, вже нині уваги теж не бракує. То чого ж бракує, пане Жулинський?
Микола Жулинський
В першу чергу, бракує коштів, друге – бракує ще нормальних правових механізмів реалізації тих культурних програм, які потрібно здійснювати.
Пояснюю, наприклад, навіть те, про що ми щиро говорили про повернення культурних цінностей в Україну. Ви уявіть собі, як постраждала Україна тільки під час Другої Світової війни, я вже не буду говорити про початок 20-го століття.
Скільки культурних цінностей вивезено, скільки сьогодні є культурних цінностей, які належать українському народу, за межами рідної землі.
Ми, по суті, ще цими проблемами не займалися. Ми ще сьогодні матеріальні цінності, і не тільки матеріальні цінності, але і особливі об’єкти, які є закордоном, які пов’язані з нашою національною історією, культурою, ми їх по суті не взяли ще під свою увагу.
Я вам для прикладу скажу, що в тому ж Санкт-Петербурзі, де я колись жив і працював, збереглися будинки, пов’язані з життям таких державних діячів видатних, як Безбородьки, як Кирило Розумовський, як Шевченко, Сошенко, Пантелеймон Куліш, Панас Чужбинський, Костомаров, Гоголь.
Не будемо говорити по вже всім відому Софію, де могила Михайла Драгоманова. Чи в Польщі, де в Краківському університеті працював Юрій Дрогобич, де жив Богдан Лепкий.
В Грузії є будинки, де мешкала Леся Українка. В Італії - готель, де мешкав Гоголь. В Тегерані на православному кладовищі зберігається могила знаменитого нашого архітектора Городецького.
І ми можемо називати дуже і дуже багато. А те, що витворили українці в США, Канаді, Аргентині, на тій же території Росії, воно належало українським громадам, українським культурним центрам.
Я повторюю, це ми повинні брати під свою охорону і працювати. Це програма непроста, надзвичайно ще складна. Тому вона вимагає і коштів і відповідної правової бази.
Наприклад, я знову ж таки говорю про те, що мене найбільш хвилює – це збереження історико-культурної спадщини.
Якщо ми сьогодні не візьмемо під посилений контроль всі об’єкти культурної спадщини, які є на території України, вони будуть розкрадені, їх позахоплюють, буде масове неправове захоплення українських заповідників.
Я назву “Трахтимирів”, державний історико-культурний заповідник, він створений в 1994 році, має площу майже 5 тисяч гектарів. Там є унікальні пам’ятки археології, історії і природи.
Сьогодні там зруйновані козацькі могили і поховання солдат Другої Світової війни. Там створений якийсь регіональний ландшафтний парк “Трахтимирів”.
Всі говорять, що сьогодні він належить Юрію Бакаю, який обіймає дуже важливу посаду, керує державними справами України. Туди не можна підступитися і перевірити, в якому стані воно зараз знаходиться.
Це питання приватної власності, коли приватна власність зазіхає на те, що належить народові, державі і т.д., це є однією з найсерйозніших проблем.
І держава не з усім може справитися, у нас немає правової бази, наприклад, передати у приватну власність навіть об’єкти культури.
Наприклад, недавно побачив я, що Угорщина десь біля 50 замків продає, тому що не може їх утримувати. Після війни Австрія продавала по 1-му шилінгу замок, передаючи у руки приватного власника.
Але повинен бути закон, де має бути зазначене повне збереження цього замку чи якогось культурного об’єкту, який переходить у приватну власність.
І відповідальність має бути. В разі порушення, держава має право забрати або продати, передати в інші руки. У нас сьогодні такого закону немає.
Ми повинні говорити, скільки ми мали проблем з Печерським історико-культурним заповідником, де масове захоплення ченцями, захоплення об’єктів, які належать державі. І нічого неможливо зробити, бо в правовому плані не врегульовано.
Юрій Богуцький
Миколо Григоровичу, я Вас підтримую. В цьому плані хочу сказати, що, дійсно, ці факти самозахоплення стримують нас від процесу роздержавлення об’єктів культури.
Але, як Ви, пані Надія спитали, чого не вистачає уваги до проблем культури. Я сказав би, самодіяльної ініціативи. Я сказав би часто-густо, і це природно.
Люди кажуть, що там в такому-то селищі закрита бібліотека чи закритий клуб. Ми сьогодні в Міністерстві культури намагаємося підтримувати і впроваджувати ту державницьку культурну політику, яка започаткована і здійснюється Європі.
Це три “д”: децентралізація, денаціоналізація і демократизація культури. Ми, наприклад, з цього року почали пілотний проект.
Я тут не хотів би вихвалятися таким чином, але вперше Міністерство культури, яке укладає угоди з міськими державними організаціями щодо розвитку і діяльності закладів культури і мистецтва.
Першою у нас була Харківська область. Я підписав там угоду з харківським обласним головою паном Кушнарьовим, ми там беремо зобов’язання, що Міністерство культури на себе бере, що обласна державна адміністрація.
Далі у нас пілотний проект з Одеською областю. Ми так взяли східну область, південну – Одеську і Рівненську.
Протягом року ми узагальнимо цей досвід і будемо впроваджувати цей досвід з кожною областю, будемо укладати угоду – Міністерство і область, область і район, район і селищна міська рада.
Таким чином, ми хочемо підійти, поки ВР прийме закон про розвиток регіонів, в першому читанні, ви пам’ятаєте, він вже прийнятий, наказ Президента про розвиток повноважень регіонів.
Ми хочемо, поки ВР прийме, то ми вже з певними наробками, досвідом підійдемо до цього. Адже, з Києва важко керувати і неможливо керувати районним будинком культури чи районним музеєм.
Повинна бути відповідальність селищної, міської громади, люди повинні нести відповідальність перед Конституцією. В Конституції записано про забезпечення культурного розвитку людини.
Механізмів поки немає, але повинні люди дбати про виконання конституційної норми.
Микола Жулинський
Так, як у Франції, наприклад, префектури несуть повну відповідальність за збереження, і префект здійснює цей контроль на основі конституції Франції.
Я не хочу сказати, що Міністерство перекладає відповідальність на регіони, ні. У нас досить є проблем із закладами культури національного значення, чи мають вони статус національного чи ні, але які є знаковими, які є візитною карткою України.
Кожен має дбати про свій рівень, відповідальний і професійний.
Надія Степула
Дякую, панове. Здається у нас є ще один дзвінок. Просимо Вас.
Слухач
Добрий вечір. Я телефоную з Вінницької області, мене звати Ігор. У мене питання до Богуцького, до міністра культури. Він щойно говори в про пілотні проекти.
Якраз у Вінницькій області існує пілотний проект, у мене в селі був клуб, його, зараз можна сказати, немає, від нього залишився тільки будинок, немає ні вікон, нічого.
Я щось не бачу того пілотного проекту в нашому селі, я можу навіть дати адресу, хай проконтролюють. Це Рівненська область, Рівненський район, село Великий Олексин.
Це був дуже великий клуб при цукровому заводі, не стало цукрового заводу, не стало клуба. Якби ви це побачили, це жах.
Надія Степула
Дякую Вам за запитання.
Юрій Богуцький
Це, на жаль, непоодинокі факти, коли відбувається зміна власника на селі, чи просто стан економічний на селі погіршується в різні періоди, то ми маємо факти такі закриття і знищення закладів культури і мистецтв.
Наприклад, болюча проблема 0,5, 0,25, 075 ставки, на які працюють сільські заклади культури. В минулому році ми домовилися, і тут Микола Азаров, і Віктор Янукович погодилися на 0,75 ставки в цьому році.
А наступному році, в 2005 вже вийдемо на повні ставки. Зміна власника – це дуже серйозний процес. Ми дійсно, я вам вже говорив, що про оптимізацію, про оптимальну мережу ми повинні виконати.
Але тут знову повертаємося до проблеми роздержавлення. Можливо, якщо цей заклад культури, від якого залишилися лише стіни, попав до власника законно ми могли передати, або районна рада, або селищна рада могла передати ефективному власнику.
І власник вже подбав би про те, що це був заклад культури, який би відповідав запиту культурних потреб того чи іншого населеного пункту. Населений пункт один від одного відрізняються в традиціях і звичках.
Хай би люди просто задовольняли свої потреби. Хай би це був якийсь гурток, чи просто спілкування, чи просто вечорниці, чи просто весілля якесь провести, день народження, але щоб заклад діяв, розвивав духовні начала людини.
Микола Жулинський
Я хотів би ще один момент висвітлити, на якому ми дуже серйозно з Юрієм Петровичем акцентуємо – це, наприклад, питання власності. Хто є власником?
Для прикладу, я Вам скажу, є район Конча-Заспа, там унікальні луки, це своєрідні легені міста Києва. А вони інтенсивно засипаються піском, виділяють цю землю, яка належала заповіднику, яка, здавалося б, повинна охоронятися законом, сільській раді, та ж Козинська сільська рада.
Обласна державна адміністрація по суті, або бере участь в цьому, або не здійснює ніякого контролю. Київська міська адміністрація, яка зацікавлена в тому, щоб зберегти заповідні місця, тому що там і нерести риб, ростуть унікальні лікарські трави і т.д.
Не може, тому що їм не належить місто Київ. І от – проблема, яку до сьогодні ніхто не може вирішити. Це я кажу на одному прикладі, а ми постійно маємо ці проблеми по всій Україні. Це саме проблема з Хортицею, яку до сьогоднішнього дня так і не вирішили, а Комітет культури і духовності б’ється над цією проблемою. Це проблема у містах, особливо збереження історичних міст, історичних центрів. Це і, наприклад, різні меморіальні місця, які сьогодні приватизуються (будинки), але ніхто за них не несе відповідальності і не можна пред’явити до них, перебудовуються і так далі. Тобто проблем дуже й дуже багато. Вони надзвичайно серйозні. Вони вимагають дуже активного втручання влади, особливо на місцях. Я підтримую ідею оцих угод тому, що тоді влада на місцях, знаючи, що це є під контролем Міністерства культури і мистецтв, все ж таки буде, може, відповідальніше ставитися до своїх обов’язків.
Надія Степула
Дякую, пане Жулинський. Ми можемо ще одного чи одну пана слухача чи пані слухачку послухати в нашому ефірі. Просимо Вас.
Слухач
Доброго вечора. В мене питання до пана Богуцького. Він так гарно розписав ці кошти, розказав, скільки там у 2003, 2004...
Надія Степула
Прошу запитання, шановний.
Слухач
Я перепрошую. Так от, питання в мене: чому в сільських бібліотеках, та й в таких міських бібліотеках не поновлюється література патріотична, націоналістична? Я сам, як лікар, привожу цю літературу... Це перше питання. А друге питання: пане Богуцький, а якби Вам, наприклад, 200 мільйонів дали гривень в кінці року, Ви використали б ці 200 мільйонів? Мені здається, що все-таки це було політичне рішення про звільнення директора заповідника, тому що він прихильно ставиться до Віктора Ющенка. Ви як кажуть, не лукавте, пане Богуцький.
Надія Степула
Дякуємо. Ми зрозуміли Ваше запитання. Це вже у Вас виступ. Вибачте будь ласка, у нас мало часу.
Юрій Богуцький
Я дам відповідь.
Надія Степула
Прошу, пане Богуцький.
Юрій Богуцький
Я запрошую: давайте разом поїдемо до заповідника і подивимося, в якому він стані. Гроші надійшли до заповідника на початку грудня – остаточні, які не використані. Часу було... Наприклад, пан Гальченко – теж науковець, теж високого рівня інтелігент. Він був, коли на Національний музей Шевченка дали кошти в грудні. Він використав. Я з ним коли бесідував, кажу: “Чи не запізно дали ми Вам кошти?” Він каже: “Я всі робити виконав вчасно і навіть якщо б Ви мені 31 грудня дали кошти, вони були б використані.” Мова йде про господарський хист. Хоча я шаную пана Ліхового. Ми знайдемо йому використання, дальшу роботу. Ніякої політики тут немає!
Надія Степула
А проблеми, як бачимо, є. У нас ще кілька хвилин, панове. Ці проблеми ви можете бодай коротко означити. Пане Богуцький, прошу. Які найактуальніші, найгостріші, які треба буде вирішувати найближчим часом? Будь ласка, спочатку Ви.
Юрій Богуцький
Найгостріші, найактуальніші проблеми – це те, щоби не збавити динаміку матеріально-технічного забезпечення галузі як на центральному державному, так і на місцевому рівні. Друга проблема – це доповнення і зміна того законодавства, яке є в Україні. Третє завдання, яке ми перед собою ставимо – це доповнююча нормативно-правова база, яка йде від уряду. Виконання державної програми, програми дій уряду, по якій будуть підведені підсумки в березні-місяці. Нова програма буде відпрацьовуватися з тим, щоби прийняти. А головне – це, дійсно, підтримка справжніх явищ, справжніх діячів культури різного рівня – від аматорів до високих професіоналів, які є символом України, символом українського мистецтва. Дай Боже нам всім сили!
Я хотів би скласти велику вдячність від сільського бібліотекаря, який є патріотом, тому що в складних іноді умовах робить свою справу, задовольняючи духовні потреби людей, до найвищого рівня талановитих і геніальних наших митців. Бідною культура не буває. В будь-якому суспільстві культура завжди є його багатство і окраса. Немає культури для бідних, немає культури для багатих. Є просто культура у високому розумінні цього слова. Я вам дякую за цю передачу.
Надія Степула
Дякую, пане Богуцький. Ви, пане Жулинський, які Ваші, може, пропозиції – що робити, щоб оптимістично все-таки дивитися на культуру в найближчий час? Прошу.
Микола Жулинський
Я багато що міг би ще сказати. Наприклад, ми не торкнулися такої проблеми, як створення культурно-інформаційних центрів за межами України для того, щоб поширювати інформацію про Україну і про її культуру, історію і так далі.
Надія Степула
Та й в межах України, мабуть, більше б їх треба було.
Микола Жулинський
До речі, в тому ж дорученні Президента від 8 червня 2000 року передбачено будівництво Міжнародного культурно-інформаційного “Шевченківський дім”. Ми колись мріяли про те, що такі шевченківські доми постануть у найважливіших столицях світу.
Друге: важливо було би почати програми вже цільові. Вони вже починаються. Це, наприклад, українські замки і їх фінансування, програма збереження української народної дерев’яної архітектури, особливо ці так звані гуцульські церкви і та архітектура. Це ж питання є надзвичайно важливим. Маєм такі цінності, які світ не має. Це українська народна архітектура.
Я би хотів попросити Юрія Петровича, хай Міністерство культури заснувало б премію престижну для журналістів “За якісну українську мову”. У Франції така, до речі, премія є. Я хотів би, щоб ми нарешті створили всі умови для розвитку української книжки, і україномовної книжки передусім. Я хотів би, щоб ми мали сьогодні пріоритет у збереженні нашого інформаційного простору, де був би пріоритет українського виробника культурної продукції інформаційної. Я хотів би, щоб ми, наприклад, все ж таки якоюсь мірою вирішили цю проблему власності. Ця проблема землі, проблема власності є однією з найтривожніших і найвідповідальніших. Отже, проблем багато є, але я все ж таки дивлюся на все з оптимізмом. Я переконаний, що ми маємо успіхи в цьому плані, і серйозні. І не треба прибіднюватися, але треба говорити про ті проблеми гостро, справедливо і без, як кажуть, озирань.
Надія Степула
Дякую, пане Жулинський. Шановні слухачі, наш прямий ефір завершується. Дякую вам за увагу. Нагадаю, що сьогодні експертами в галузі проблем і питань культури з нами були: міністр культури і мистецтв України Юрій Богуцький, народний депутат Верховної Ради України академік Микола Жулинський. Дякую Вам, шановні гості.
Вела ефір Надія Степула. У студії працювала звукооператор Наталя Антоненко. На все добре!
