Прага, 7 лютого 2004 року.
Зиновій Фрис
На хвилях української служби – передача "Листи на "Свободу". Перед мікрофоном – Зиновій Фрис. Вітаю вас, дорогі слухачі!
Олександр Рачек з Києва пише: "Вельмишановне радіо “Свобода”, дуже дякую, що ви два рази цитували мого листа. Я вже в своїх очах та і в очах своїх знайомих стаю чи то класиком, чи то корифеєм. Мені сподобались відповіді шановної пан Богословської в студії радіо “Свобода”.
На мою думку, головна заслуга Богословської в тому, що вона, як і Хорошковський заявила про негативну роль Азарова в різкій і дуже аргументованій формі, тоді, як Кужель і Єхануров про нього і не згадували. Кожному своє. Різка негативна оцінка “Озимого покоління” “азаровщини” збігається з такою ж оцінкою зробленою Юлією Тимошенко.
Також я хотів би запитати, чому на радіо “Свобода” так обмежуються виступи Зиновія Фриса? Чи він попав в немилість, чи може хворіє.
На все добре. Олександр Рачек, місто Київ.”
Пане Рачек, я дякую вам за те, що ви так уважно стежите за тим, хто і як часто звучить в ефірі “Свободи”. Я хотів Вам сказати, що в мене все добре, я не хворію і ніхто мене на радіо “Свобода” не обмежує. Просто останнім часом я був у короткій відпустці, можливо, мене було справді в ефірі дещо менше, ніж звично.
Лист з Греції: "Пише Вам Ірина Томашевська з далекої Греції, де тимчасово перебуваю, а тимчасово проживаю в Івано-Франківську. Я, як і багато інших українок, покинула своїх рідних й улюблений прикарпатський край і подалася до Греції, хоча хотіла до Канади, де багато наших українців. Поїхала, щоб допомогти дітям придбати більше помешкання, бо жили в маленькому, 28 квадратних метрів. Вдома залишила заміжню донечку Еммочку і зятя Анатолія з двома, а тепер вже з трьома діточками. Не хочу згадувати про свої "ходіння по муках". Все вже позаду. Ви, пане Зиновію, дістаєте багато листів від заробітчан про життя на чужині. Звичайно, це не солодке життя одразу з багатьох причин. Найважче звикнути до всього чужого – мови, традицій, порядків. Українській діаспорі в Греції, можливо, трохи краще. Тут є Українська Вселенська Церква, яку відкрив 5 років тому Отець Святослав Шевчук. Сюди він приїхав з Італії, де навчався в духовній семінарії. Є в цій церкві школа, є український "Журавлиний край". І є, звичайно, місця, де збирається українська громада, яка за останні роки оновилась молодими сім’ями з дітьми.
Мені вдалося побувати на рідній Івано-Франківщині, побачити третього внука і всіх рідних. Дітям купили більшу квартиру. Радію за дітей і внуків і безмежено дякую Отцю нашому небесному за допомогу, за життя і здоров’я і за все, що нам посилає. Я надсилаю усім працівникам "Свободи" величезний букет троянд подяки за те, насамперед, що ви є, що спілкуєтеся з нами і несете правдиве слово в ефір своїм слухачам. Нехай береже вас Отець Небесний і Ангелики Божі. Божої вам благодаті. Ваша Ірина Томашевська, Ламія, Греція.
А ще в листі пані Томашевської я прочитав такі поетичні рядки:
“Жіноча доля – хто її розкаже, Жіноча доля – хто її збагне, Їй на землі моїй чомусь найважче, Жіноча доля вибрала мене.
Дякую вам, пані Томашевська...”
Дякуємо вам, пані Томашевська за вашого листа, за ваші зворушливі побажання. Ми на радіо “Свобода” бажаємо і вам і всім, хто зараз закордоном на заробітках бажаємо якомога скоріше повернутися на рідну землю. І щоб не було більше потреби їздити по світах, відривати від свого серця, від свої душі усе те найкраще, найдобріше, найщиріше, що можна знайти, мабуть, тільки на Батьківщині.
Хоча наш слухав Віктор з Києва, мабуть, не погоджується зі мною. В електронному листі на “Свободу” він написав: “Не там добре, де нас нема, а погано те, що нас нема там, де добре”.
Не знаю, не впевнений, що від цього перефразування щось зміниться, пане Вікторе. Для цього мабуть треба певний час пожити там, де ви впевнені, що вам буде добре. І взагалі, хто знає, де та наша стежина, одна єдина?
Звучить фрагмент з пісні “Моя стежина”
Фрагмент пісні “Моя стежина” звучав у виконанні нашого давнього і постійного слухача Анатолія Керука з міста Броди на Львівщині.
Юрій Нестеренко з Києва пише на "Свободу": Мене, як громадянина, непокоїть катавасія навколо політреформи. Цей базар влаштовує пропрезидентська більшість і комуністи. Їх цікавлять гроші, а не громадяни України. Саме більшість, комуністи і юрист-аферист з адвокатської контори Медведчука Степан Гавриш обманули своїх виборців. Їм не можна вірити. Треба покінчити з цією кишеньковою більшістю, бо це вона блокує роботу парламенту, а не опозиція. І взагалі: навіщо така Верховна рада, такий конституційний суд, які слухають лише президента? Я б залучив до законодавчої діяльності 100 фахівців, а президентом і прем’єр-міністром мали би бути представники партії, що перемогла на виборах. Тоді Україна позбудеться і кишенькової більшості, і того базару у Верховній раді.”
Різноробочий Петро Макаренко з Брусилова на Житомирщині: “Як і більшість українців, я за всенародне обрання президента. Ющенко, хоч і має несуттєві недоліки, буде президентом. А яким – покаже час”.
Лист із Вінниці від В. Щур. Ми не знаємо по імені, не знаємо чи чоловік це чи жінка: “Хочу сказати пару слів про так звану пенсійну реформу. Це не реформа, а одна лише тріскотня. Як була зрівнялівка упродовж 70 років за совєтів, так і залишилася. Все, як кажуть, залишається на своїх місцях. Пенсійна реформа виявилась міфом, ілюзією, як ілюзією виявилася обіцянка брехунів з КПРС про те, що нинішнє покоління житиме при комунізмі. Скільки можна обманювати простий люд, обіцяючи одне, а здійснюючи цілком протилжне? Обіцяли золоті гори, а надбавка до пенсії більшості пенсіонерів склала 6 гривень. Скільки можна вішати нам локшину на вуха? Невже ті, що при владі, забули про такі поняття як совість, справедливість?
Олександр Крамаренко з Луганська:“На мій погляд, найкращим варіантом української ідеї є той, що консолідує всіх громадян на побудову соціальної держави під гаслом "Все, що від Бога, - наше". Йдеться про повернення пересічному українцеві усього того, що він може мати на нашій рідній землі. Тільки це єдине об"єднанє сьогодні понад 80 відсотків наших співгромадян, які вважають свій соціальний стан незадовільним – незалежно від політичних та релігійних переконань. Адже повернути свій нереалізований соціальний потенціал прагне кожний, а Бог у всіх релігіях – один. Україна має чим самоутвердитися, втілити у життя свою національну ідею. Це і найкращі врожаї, це чудові курорти в Криму, в Карпатах і Закарпатті, які можна і потрібно негайно довести до світового рівня. Це і наші природні багатства, наші надра, я вже не кажу про працьовитість і обдарованість мого народу. Цей народ має всі шанси жити краще, суттєво підвищити свій соціальний рівень і почувати себе рівним серед народів об"єднаної Європи. Тоді й Шевченко гратиме і Клички боксуватимуть в Україні, і кращі оперні голоси і геніальні фахівці не шукатимуть щастя ні по Європах, ні за океаном”. Вважає Олександр Крамаренко з Луганська.
Володимир Грецький з Горлівки відстоює американський шлях розвитку: “Що заважає Україні, запитує він, йти цим шляхом, шляхом чіткого розвитку економіки, добробуту людей? Це наша комуністично- рабська психологія. Це коли не треба особливо працювати, сподіваючись на те, що хтось забезпечить тобі добре життя.
Отож, рівняння на Америку, а не на східного сусіда. Якщо Україна зупиниться на роздоріжжі і поглядатиме на північ, то добра людині праці не дочекатися ніколи”.
Лілія Василівна (своє прізвище вона просить не вказувати) з української столиці: “Був у вас недавно в гостях комуніст товариш Георгій Крючков. Я давно стежу за його роботою, а також за роботою ще одного діяча – пана Азарова, якщо не олігарха, то тісно пов’язаного з олігархами. Навіть не розум, а проста інтуїція підказує мені, що ці люди далекі від українського патрілтизму, водночас вони не є російськими шовіністами. Мабуть, вони працюють на якусь третю силу. 12 січня товариш Крючков заявив у вашій передачі, що він, мовляв, голосував разом з усіма іншими комуністами проти відрядження наших хлопців до Іраку. Ось який патріот! На жаль, я не змогла додзвонитися до студії, а так хотілося сказати Крючкову, що Росія також завжди виступає проти подібних кроків України. Чи означає це, що й Росія патріотично налаштована до України і любить наших хлопців? Дивлячись на те, як голосує Крючков, я доходжу висновку, що він лобіює інтереси Росії. Те ж саме робить і Азаров. І таки добився чогось! За словами Богословської, котра подала у відставку, у відомствах Азарова квітне буйним цвітом таке явище як “азаровщина”, що немає нічого спільного з державними інтересами незалежної України. Якби такі люди працювали на інтереси України, тов они б діяли інакше. Якби вони працювали лише на себе, вони намагалися б не ризикувати своєю репутацією. Так впевнено і наполегливо, навіть нахраписто може діяти лише людина, за якою стоять дуже поважні люди зі своїми наказами. Їхнє виконання є безумовним, обов’язковим і ніяким запереченням не підлягає. Цікаво, куди дивиться СБУ? Чому не зупинить ці відверті диверсії? А може, СБУ виконує вказівки російських колег з ФСБ? – закінчує свого листа на "Свободу".
Львів’янин (він не вказав свого імені) пише: “СДПУо – це партія чи кланово-мафіозна структура? Запитайте про це Леоніда Кравчука і колишнього нардепа Дмитра Чобота, котрий зараз судиться з Медведчуком. Чобфіт у своїй книзі "Нарцмс" показує і доводить, що Медведчук в своїй діяльності в багатьох випадках діє у кращих традиціях Коза Ностри.”
Електронний лист від анонімного автора з Києва: “У ваших передачах нерідко чую про мораль. Щоб дізнатися, що це таке, раджу потрапити до нашої лікарні. Тут за все треба заплатити, а щоб було світло – купи й лампочку. Тема ліків взагалі не обговорюється. Не купиш – помреш! На першому поверсі – кіоск аптечний. Через дорогу – ще один, тут всі ліки на 40 відсотків дешевші. Морально? Народ проклинає все і всіх на світі. Мораль... І це в Києві. а що говорити про глибинку? - написав в електронному листі анонімний автор.
Петро Байда з української столиці: “За гарне життя потрібно боротися, а не сидіти на кухнях і розповідати, хто скільки вкрав” .
До ваших листів я неодмінно повернуся, а зараз ось що.
16 серпня 1954 року в ефір вийшла перша передача української служби радіо "Свобода". Перші два роки наше радіо (і наші перші слухачі, мабуть, пам’ятають) мало назву "Визволення". 1956 року його перейменували на "Свободу".
До речі, слухачі іноді запитують: а яка різниця між радіо "Свобода" і радіо "Вільна Європа"? Тепер це, взагалі-то, одна радіостанція – радіо "Свобода", радіо "Вільна Європа" – така його повна і правильна назва. Однак радіо "Вільна Європа" з’явилося першим. Це сталося 4 липня 1949 року, коли в ефір вийшла перша передача чеською мовою. Радіо "Вільна Європа" упродовж всього часу свого існування транслювало (на деякі країни продовжує й зараз транслювати) свої передачі на країни так званого комуністичного табору, а згодом і на Литву, Латвію та Естонію.
Радіо "Свобода" (до 1956 року – радіо "Визволення") першу свою передачу випустило в ефір російською мовою 1 березня 1953 року. Зауважте: за чотири дні до смерті Сталіна. Аудиторія передач "Свободи" від самого початку його заснування – терени колишнього Радянського Союзу.
Таким чином, спершу з’явилася російська редакція, а згодом – інші. Українська служба, нагадаю, народилася 16 серпня 1954 року.
Отже, цього року ми відзначимо 50-і роковини. Подія – особлива. І для нас, працівників "Свободи", і, хочу сподіватися, для вас, наших слухачів.
Так чи інакше ми хотіли б у своїх передачах (в "Листах на "Свободу" – зокрема) висвітлити цю подію. І тут в жодному разі не можемо обійтися без вас, без вашої, дорогі слухачі, допомоги. А тому: згадайте, будь ласка, про якийсь, можливо, особливий випадок у вашому житті, пов’язаний саме із українською службою радіо "Свобода". Коли це було, як, за яких обставин? Думаю, що всім буде цікаво почути про те, як радіо "Свобода" впливало і впливає зараз на вас? І чи взагалі впливає? Що вам не подобається, що би ви хотіли змінити в наших передачах, з ким зустрітися, кого почути?
Я від усіх своїх колег української "Свободи" щиро запрошую вас до цієї розмови, до спогадів і роздумів про наше спільне майбутнє. Я кажу "спільне", бо без вас, без слухачів, без слухацької аудиторії (а вона доволі велика і постійна, і це не лише Україна) українська "Свобода" не могла б відбутися як така. А вона не лише відбулася, вона за півроку святкуватиме свій 50-річний ювілей.
Давайте зробимо його нашим спільним святом! Але святом, все ж, не позбавленим діловитості, конкретики, предметної критики, одним словом - святом без дифірамбів. Коли багато гарних і правильних слів, промов, людина починає розслаблятися, втрачає орієнтири і пильність. А ми не можемо цього допустити, якщо хочемо, щоб наші передачі були кращими, оперативнішими, оригінальнішими, щоб у них знайшли відображення справді найгостріші, найболючіші проблеми... Нас, приміром, турбує доступність передач і в сенсі чутності, і в сенсі розширення нашої слухацької аудиторії. Так що проблем багато, отож чекаємо ваших грунтовних пропозицій.
Заздалегідь вдячний вам за вашу небайдужість, з нетерпінням чекатиму ваших листів. При цьому обов’язково вказуйте ваші домашні (чи службові - робіть як вам зручніше) телефони, щоб у разі потреби ми могли зв’язатися з вами і, можливо, записати вашу розповідь.
Наші адреси не змінилися: у Києві – Київ-1, Головна пошта, поштова скринька 496. Адреса у Празі – радіо “Свобода”, Українська редакція, вулиця Виноградська 1, поштова скринька 18, Прага-1, Поштовий індекс 110 00. Напишіть нам електронного листа за адресою на сайті radiosvoboda. Org. Там у правому куточку внизу ви знайдете електронні адреси всіх працівників української “Свободи” і в Празі, і в Києві.
Всеволод Нечай з Дергачівського району на Харківщині пише: “Тривожно в мене на душі. Рейтинг Ющенка стабільний, однак не піднімається. Свідомих людей не збульшується. Як розбудити байдужих, як зацікавити совків. Всі ми маємо усвідомити, що нинішній рік є вирішальним у боротьбі за долю України. Нам треба єднатися, боротися з неправдою, будити байдужих. Наша надія – Ющенко”.
Михайло Мотрич з Києва: “Я давній і постійний слухач радіо "Свобода". Раніше багато вам писав. Однак вже десь рік не пишу вам, хоча слухаю кожного вечора, а інколи і вранці. Це вже як ліки від хвороб. За останній рік чимало передач перестали подобатися. Деякі передачі з"явилися ніби для того, щоб відволікти слухачів від насущних проблем. Маю претензії до "Вечірньої "Свободи". Не можу збагнути, навіщо ви запрошуєте таких як Кравчук, Гавриш, Шурма, Каденюк, Шуфрич, Ващук і їм подібних. Набридло слухати їхні змаганні в красномовстві. Ми чуємо все це на всіх каналах телевізора і нашого радіо. "Свобода" є незалежною радіостанцією, воно не фінансується ні Кучмою, ні Пінчуком, тому хотілося б більше чути тих, кого тотально замовчують в українських, а точніше кучмівських мас медіа.
Вибачте за гостроту, але повірте: дуже важко морально жити в недемократичній державі”.
Леонід Степаненко з міста Дергачі Харківської області: “Ще до 20 години, коли розпочинається "Вечірня "Свобода", ми знаємо точку зору Гавришів, Гапочок, Крючкових, Шуфричів...У нас всі мас медіа грають в одні ворота. Ось чому ми прагнемо мати альтернативну думку. "Вечірньої "Свободи" ми чекаємо як ковтка свіжого повітря, але коли знову – о Боже! – чуємо всюдисущого Гавриша з його демагогією, від розпачу опускаються руки. Для кого і для чого потрібна ця справді гіпертрофована демократія у ваших передачах? Навіщо ви витрачаєте такий дорогоцінний час на цю "публіку"? Адже вас не запрошує ні Піховшек, ні Погребінський, ні Джангіров з Корчинським. А може, це ваша вимушена платня за надану вам можливість виходити в ефір на ФМ-діапазоні? Якщо так, то вам краще повернутися на короткі хвилі. Ми хочемо, щоб ви залишалися тією "Свободою", яку ми багато років знали і поважали. Тією "Свободою", яка крізь глушилки підтримувала і підбадьорувала нас при тоталітарному режимі, була для нас своєрідним дороговказом. Звичайно, ви можете викинути мого листа до кошика. Тільки знайте: якщо теперішній більшості вдасться протиснути антиконституційні реформи, в тому, певною мірою, буде і ваша провина. Бо ви надавали "більшовикам", хай навіть і в дискусіях, можливість вести свою пропаганду на "Свободі", а тим самим вільно чи невільно підтримували їх. Ми хочемо, щоб ви прислуховувались не до парламентської більшості, а до більшості своїх слухачів”.
Написав, нагадаю, Леонід Степаненко з міста Дергачі на Харківщині. Цю ж тему порушують у своїх листах Микола Савчук з Великого Бичкова на Закарпатті, Людмила Жигайло з Одеси, Лев Шинковський зі Львова...
Петро Гаєвський з Хотина на Чернівеччині, навпаки, вважає, що опонентам демократів треба надавати ефір, щоб, за словами автора, люди чули, які вони нікчеми. Для людей, які мислять, слова Шуфрича – це його ж автопортрет, це якась карикатура на найвищу українську владу.
Микола Савчук з Закарпаття вважає, що представників провладної більшості неодмінно треба запрошувати. Ці брехуни, пише автор, самі себе висміюють своїми так званими аргументами більше. ніж хтось міг би це зробити збоку. Мені дуже подобаються виступи Гавриша, вони дуже веселять і то надовго. Звичайно, не всім подобається, що ці люди безперервно теревенять на приватизованих владою мас медіа, а потім ще й на "Свободі". Я підтримую в цьому сенсі "Свободу", бо вона демонструє зразки справжньої європейської демократії, написав, зокрема, у своєму листі Микола Савчук з Великого Бичкова на Закарпатті.
До цих листів, до цієї дискусії я хотів ще кілька слів додати. Звичайно, радіо “Свобода” могло б ігнорувати представників парламентської більшості і представників влади, аргументуючи це тим, що в Україні опозиція немає такого широкого доступу до ЗМІ.
Але радіо “Свобода”, будучи ЗМІ, намагається бути плюралістичним, надавати можливість висловитися, як кожному, незалежно від того, поділяємо чи не поділяємо ми ту чи іншу точку зору.
І ми сподіваємося, що в Україні наступить, обов’язково наступить той час, коли кожний ЗМІ не гратиме, як написав слухач, в одні ворота, а на кожному радіо, на телебаченні, в газетах, кожний громадянин України, незалежно від політичної позиції, матиме вільний доступ і зможе сказати те, що він сьогодні може сказати на радіо “Свобода”.
Ми мріємо про те такий час і ми впевнені, що такий час наступить і в Україні.
Прощаюся з Вами, дорогі слухачі. Зустрінуся з Вами, зокрема, у п’ятницю, 13 лютого в передачі Вечірня Свобода. Хай Вам щастить! Хай щастить Україні!
Зиновій Фрис
На хвилях української служби – передача "Листи на "Свободу". Перед мікрофоном – Зиновій Фрис. Вітаю вас, дорогі слухачі!
Олександр Рачек з Києва пише: "Вельмишановне радіо “Свобода”, дуже дякую, що ви два рази цитували мого листа. Я вже в своїх очах та і в очах своїх знайомих стаю чи то класиком, чи то корифеєм. Мені сподобались відповіді шановної пан Богословської в студії радіо “Свобода”.
На мою думку, головна заслуга Богословської в тому, що вона, як і Хорошковський заявила про негативну роль Азарова в різкій і дуже аргументованій формі, тоді, як Кужель і Єхануров про нього і не згадували. Кожному своє. Різка негативна оцінка “Озимого покоління” “азаровщини” збігається з такою ж оцінкою зробленою Юлією Тимошенко.
Також я хотів би запитати, чому на радіо “Свобода” так обмежуються виступи Зиновія Фриса? Чи він попав в немилість, чи може хворіє.
На все добре. Олександр Рачек, місто Київ.”
Пане Рачек, я дякую вам за те, що ви так уважно стежите за тим, хто і як часто звучить в ефірі “Свободи”. Я хотів Вам сказати, що в мене все добре, я не хворію і ніхто мене на радіо “Свобода” не обмежує. Просто останнім часом я був у короткій відпустці, можливо, мене було справді в ефірі дещо менше, ніж звично.
Лист з Греції: "Пише Вам Ірина Томашевська з далекої Греції, де тимчасово перебуваю, а тимчасово проживаю в Івано-Франківську. Я, як і багато інших українок, покинула своїх рідних й улюблений прикарпатський край і подалася до Греції, хоча хотіла до Канади, де багато наших українців. Поїхала, щоб допомогти дітям придбати більше помешкання, бо жили в маленькому, 28 квадратних метрів. Вдома залишила заміжню донечку Еммочку і зятя Анатолія з двома, а тепер вже з трьома діточками. Не хочу згадувати про свої "ходіння по муках". Все вже позаду. Ви, пане Зиновію, дістаєте багато листів від заробітчан про життя на чужині. Звичайно, це не солодке життя одразу з багатьох причин. Найважче звикнути до всього чужого – мови, традицій, порядків. Українській діаспорі в Греції, можливо, трохи краще. Тут є Українська Вселенська Церква, яку відкрив 5 років тому Отець Святослав Шевчук. Сюди він приїхав з Італії, де навчався в духовній семінарії. Є в цій церкві школа, є український "Журавлиний край". І є, звичайно, місця, де збирається українська громада, яка за останні роки оновилась молодими сім’ями з дітьми.
Мені вдалося побувати на рідній Івано-Франківщині, побачити третього внука і всіх рідних. Дітям купили більшу квартиру. Радію за дітей і внуків і безмежено дякую Отцю нашому небесному за допомогу, за життя і здоров’я і за все, що нам посилає. Я надсилаю усім працівникам "Свободи" величезний букет троянд подяки за те, насамперед, що ви є, що спілкуєтеся з нами і несете правдиве слово в ефір своїм слухачам. Нехай береже вас Отець Небесний і Ангелики Божі. Божої вам благодаті. Ваша Ірина Томашевська, Ламія, Греція.
А ще в листі пані Томашевської я прочитав такі поетичні рядки:
“Жіноча доля – хто її розкаже, Жіноча доля – хто її збагне, Їй на землі моїй чомусь найважче, Жіноча доля вибрала мене.
Дякую вам, пані Томашевська...”
Дякуємо вам, пані Томашевська за вашого листа, за ваші зворушливі побажання. Ми на радіо “Свобода” бажаємо і вам і всім, хто зараз закордоном на заробітках бажаємо якомога скоріше повернутися на рідну землю. І щоб не було більше потреби їздити по світах, відривати від свого серця, від свої душі усе те найкраще, найдобріше, найщиріше, що можна знайти, мабуть, тільки на Батьківщині.
Хоча наш слухав Віктор з Києва, мабуть, не погоджується зі мною. В електронному листі на “Свободу” він написав: “Не там добре, де нас нема, а погано те, що нас нема там, де добре”.
Не знаю, не впевнений, що від цього перефразування щось зміниться, пане Вікторе. Для цього мабуть треба певний час пожити там, де ви впевнені, що вам буде добре. І взагалі, хто знає, де та наша стежина, одна єдина?
Звучить фрагмент з пісні “Моя стежина”
Фрагмент пісні “Моя стежина” звучав у виконанні нашого давнього і постійного слухача Анатолія Керука з міста Броди на Львівщині.
Юрій Нестеренко з Києва пише на "Свободу": Мене, як громадянина, непокоїть катавасія навколо політреформи. Цей базар влаштовує пропрезидентська більшість і комуністи. Їх цікавлять гроші, а не громадяни України. Саме більшість, комуністи і юрист-аферист з адвокатської контори Медведчука Степан Гавриш обманули своїх виборців. Їм не можна вірити. Треба покінчити з цією кишеньковою більшістю, бо це вона блокує роботу парламенту, а не опозиція. І взагалі: навіщо така Верховна рада, такий конституційний суд, які слухають лише президента? Я б залучив до законодавчої діяльності 100 фахівців, а президентом і прем’єр-міністром мали би бути представники партії, що перемогла на виборах. Тоді Україна позбудеться і кишенькової більшості, і того базару у Верховній раді.”
Різноробочий Петро Макаренко з Брусилова на Житомирщині: “Як і більшість українців, я за всенародне обрання президента. Ющенко, хоч і має несуттєві недоліки, буде президентом. А яким – покаже час”.
Лист із Вінниці від В. Щур. Ми не знаємо по імені, не знаємо чи чоловік це чи жінка: “Хочу сказати пару слів про так звану пенсійну реформу. Це не реформа, а одна лише тріскотня. Як була зрівнялівка упродовж 70 років за совєтів, так і залишилася. Все, як кажуть, залишається на своїх місцях. Пенсійна реформа виявилась міфом, ілюзією, як ілюзією виявилася обіцянка брехунів з КПРС про те, що нинішнє покоління житиме при комунізмі. Скільки можна обманювати простий люд, обіцяючи одне, а здійснюючи цілком протилжне? Обіцяли золоті гори, а надбавка до пенсії більшості пенсіонерів склала 6 гривень. Скільки можна вішати нам локшину на вуха? Невже ті, що при владі, забули про такі поняття як совість, справедливість?
Олександр Крамаренко з Луганська:“На мій погляд, найкращим варіантом української ідеї є той, що консолідує всіх громадян на побудову соціальної держави під гаслом "Все, що від Бога, - наше". Йдеться про повернення пересічному українцеві усього того, що він може мати на нашій рідній землі. Тільки це єдине об"єднанє сьогодні понад 80 відсотків наших співгромадян, які вважають свій соціальний стан незадовільним – незалежно від політичних та релігійних переконань. Адже повернути свій нереалізований соціальний потенціал прагне кожний, а Бог у всіх релігіях – один. Україна має чим самоутвердитися, втілити у життя свою національну ідею. Це і найкращі врожаї, це чудові курорти в Криму, в Карпатах і Закарпатті, які можна і потрібно негайно довести до світового рівня. Це і наші природні багатства, наші надра, я вже не кажу про працьовитість і обдарованість мого народу. Цей народ має всі шанси жити краще, суттєво підвищити свій соціальний рівень і почувати себе рівним серед народів об"єднаної Європи. Тоді й Шевченко гратиме і Клички боксуватимуть в Україні, і кращі оперні голоси і геніальні фахівці не шукатимуть щастя ні по Європах, ні за океаном”. Вважає Олександр Крамаренко з Луганська.
Володимир Грецький з Горлівки відстоює американський шлях розвитку: “Що заважає Україні, запитує він, йти цим шляхом, шляхом чіткого розвитку економіки, добробуту людей? Це наша комуністично- рабська психологія. Це коли не треба особливо працювати, сподіваючись на те, що хтось забезпечить тобі добре життя.
Отож, рівняння на Америку, а не на східного сусіда. Якщо Україна зупиниться на роздоріжжі і поглядатиме на північ, то добра людині праці не дочекатися ніколи”.
Лілія Василівна (своє прізвище вона просить не вказувати) з української столиці: “Був у вас недавно в гостях комуніст товариш Георгій Крючков. Я давно стежу за його роботою, а також за роботою ще одного діяча – пана Азарова, якщо не олігарха, то тісно пов’язаного з олігархами. Навіть не розум, а проста інтуїція підказує мені, що ці люди далекі від українського патрілтизму, водночас вони не є російськими шовіністами. Мабуть, вони працюють на якусь третю силу. 12 січня товариш Крючков заявив у вашій передачі, що він, мовляв, голосував разом з усіма іншими комуністами проти відрядження наших хлопців до Іраку. Ось який патріот! На жаль, я не змогла додзвонитися до студії, а так хотілося сказати Крючкову, що Росія також завжди виступає проти подібних кроків України. Чи означає це, що й Росія патріотично налаштована до України і любить наших хлопців? Дивлячись на те, як голосує Крючков, я доходжу висновку, що він лобіює інтереси Росії. Те ж саме робить і Азаров. І таки добився чогось! За словами Богословської, котра подала у відставку, у відомствах Азарова квітне буйним цвітом таке явище як “азаровщина”, що немає нічого спільного з державними інтересами незалежної України. Якби такі люди працювали на інтереси України, тов они б діяли інакше. Якби вони працювали лише на себе, вони намагалися б не ризикувати своєю репутацією. Так впевнено і наполегливо, навіть нахраписто може діяти лише людина, за якою стоять дуже поважні люди зі своїми наказами. Їхнє виконання є безумовним, обов’язковим і ніяким запереченням не підлягає. Цікаво, куди дивиться СБУ? Чому не зупинить ці відверті диверсії? А може, СБУ виконує вказівки російських колег з ФСБ? – закінчує свого листа на "Свободу".
Львів’янин (він не вказав свого імені) пише: “СДПУо – це партія чи кланово-мафіозна структура? Запитайте про це Леоніда Кравчука і колишнього нардепа Дмитра Чобота, котрий зараз судиться з Медведчуком. Чобфіт у своїй книзі "Нарцмс" показує і доводить, що Медведчук в своїй діяльності в багатьох випадках діє у кращих традиціях Коза Ностри.”
Електронний лист від анонімного автора з Києва: “У ваших передачах нерідко чую про мораль. Щоб дізнатися, що це таке, раджу потрапити до нашої лікарні. Тут за все треба заплатити, а щоб було світло – купи й лампочку. Тема ліків взагалі не обговорюється. Не купиш – помреш! На першому поверсі – кіоск аптечний. Через дорогу – ще один, тут всі ліки на 40 відсотків дешевші. Морально? Народ проклинає все і всіх на світі. Мораль... І це в Києві. а що говорити про глибинку? - написав в електронному листі анонімний автор.
Петро Байда з української столиці: “За гарне життя потрібно боротися, а не сидіти на кухнях і розповідати, хто скільки вкрав” .
До ваших листів я неодмінно повернуся, а зараз ось що.
16 серпня 1954 року в ефір вийшла перша передача української служби радіо "Свобода". Перші два роки наше радіо (і наші перші слухачі, мабуть, пам’ятають) мало назву "Визволення". 1956 року його перейменували на "Свободу".
До речі, слухачі іноді запитують: а яка різниця між радіо "Свобода" і радіо "Вільна Європа"? Тепер це, взагалі-то, одна радіостанція – радіо "Свобода", радіо "Вільна Європа" – така його повна і правильна назва. Однак радіо "Вільна Європа" з’явилося першим. Це сталося 4 липня 1949 року, коли в ефір вийшла перша передача чеською мовою. Радіо "Вільна Європа" упродовж всього часу свого існування транслювало (на деякі країни продовжує й зараз транслювати) свої передачі на країни так званого комуністичного табору, а згодом і на Литву, Латвію та Естонію.
Радіо "Свобода" (до 1956 року – радіо "Визволення") першу свою передачу випустило в ефір російською мовою 1 березня 1953 року. Зауважте: за чотири дні до смерті Сталіна. Аудиторія передач "Свободи" від самого початку його заснування – терени колишнього Радянського Союзу.
Таким чином, спершу з’явилася російська редакція, а згодом – інші. Українська служба, нагадаю, народилася 16 серпня 1954 року.
Отже, цього року ми відзначимо 50-і роковини. Подія – особлива. І для нас, працівників "Свободи", і, хочу сподіватися, для вас, наших слухачів.
Так чи інакше ми хотіли б у своїх передачах (в "Листах на "Свободу" – зокрема) висвітлити цю подію. І тут в жодному разі не можемо обійтися без вас, без вашої, дорогі слухачі, допомоги. А тому: згадайте, будь ласка, про якийсь, можливо, особливий випадок у вашому житті, пов’язаний саме із українською службою радіо "Свобода". Коли це було, як, за яких обставин? Думаю, що всім буде цікаво почути про те, як радіо "Свобода" впливало і впливає зараз на вас? І чи взагалі впливає? Що вам не подобається, що би ви хотіли змінити в наших передачах, з ким зустрітися, кого почути?
Я від усіх своїх колег української "Свободи" щиро запрошую вас до цієї розмови, до спогадів і роздумів про наше спільне майбутнє. Я кажу "спільне", бо без вас, без слухачів, без слухацької аудиторії (а вона доволі велика і постійна, і це не лише Україна) українська "Свобода" не могла б відбутися як така. А вона не лише відбулася, вона за півроку святкуватиме свій 50-річний ювілей.
Давайте зробимо його нашим спільним святом! Але святом, все ж, не позбавленим діловитості, конкретики, предметної критики, одним словом - святом без дифірамбів. Коли багато гарних і правильних слів, промов, людина починає розслаблятися, втрачає орієнтири і пильність. А ми не можемо цього допустити, якщо хочемо, щоб наші передачі були кращими, оперативнішими, оригінальнішими, щоб у них знайшли відображення справді найгостріші, найболючіші проблеми... Нас, приміром, турбує доступність передач і в сенсі чутності, і в сенсі розширення нашої слухацької аудиторії. Так що проблем багато, отож чекаємо ваших грунтовних пропозицій.
Заздалегідь вдячний вам за вашу небайдужість, з нетерпінням чекатиму ваших листів. При цьому обов’язково вказуйте ваші домашні (чи службові - робіть як вам зручніше) телефони, щоб у разі потреби ми могли зв’язатися з вами і, можливо, записати вашу розповідь.
Наші адреси не змінилися: у Києві – Київ-1, Головна пошта, поштова скринька 496. Адреса у Празі – радіо “Свобода”, Українська редакція, вулиця Виноградська 1, поштова скринька 18, Прага-1, Поштовий індекс 110 00. Напишіть нам електронного листа за адресою на сайті radiosvoboda. Org. Там у правому куточку внизу ви знайдете електронні адреси всіх працівників української “Свободи” і в Празі, і в Києві.
Всеволод Нечай з Дергачівського району на Харківщині пише: “Тривожно в мене на душі. Рейтинг Ющенка стабільний, однак не піднімається. Свідомих людей не збульшується. Як розбудити байдужих, як зацікавити совків. Всі ми маємо усвідомити, що нинішній рік є вирішальним у боротьбі за долю України. Нам треба єднатися, боротися з неправдою, будити байдужих. Наша надія – Ющенко”.
Михайло Мотрич з Києва: “Я давній і постійний слухач радіо "Свобода". Раніше багато вам писав. Однак вже десь рік не пишу вам, хоча слухаю кожного вечора, а інколи і вранці. Це вже як ліки від хвороб. За останній рік чимало передач перестали подобатися. Деякі передачі з"явилися ніби для того, щоб відволікти слухачів від насущних проблем. Маю претензії до "Вечірньої "Свободи". Не можу збагнути, навіщо ви запрошуєте таких як Кравчук, Гавриш, Шурма, Каденюк, Шуфрич, Ващук і їм подібних. Набридло слухати їхні змаганні в красномовстві. Ми чуємо все це на всіх каналах телевізора і нашого радіо. "Свобода" є незалежною радіостанцією, воно не фінансується ні Кучмою, ні Пінчуком, тому хотілося б більше чути тих, кого тотально замовчують в українських, а точніше кучмівських мас медіа.
Вибачте за гостроту, але повірте: дуже важко морально жити в недемократичній державі”.
Леонід Степаненко з міста Дергачі Харківської області: “Ще до 20 години, коли розпочинається "Вечірня "Свобода", ми знаємо точку зору Гавришів, Гапочок, Крючкових, Шуфричів...У нас всі мас медіа грають в одні ворота. Ось чому ми прагнемо мати альтернативну думку. "Вечірньої "Свободи" ми чекаємо як ковтка свіжого повітря, але коли знову – о Боже! – чуємо всюдисущого Гавриша з його демагогією, від розпачу опускаються руки. Для кого і для чого потрібна ця справді гіпертрофована демократія у ваших передачах? Навіщо ви витрачаєте такий дорогоцінний час на цю "публіку"? Адже вас не запрошує ні Піховшек, ні Погребінський, ні Джангіров з Корчинським. А може, це ваша вимушена платня за надану вам можливість виходити в ефір на ФМ-діапазоні? Якщо так, то вам краще повернутися на короткі хвилі. Ми хочемо, щоб ви залишалися тією "Свободою", яку ми багато років знали і поважали. Тією "Свободою", яка крізь глушилки підтримувала і підбадьорувала нас при тоталітарному режимі, була для нас своєрідним дороговказом. Звичайно, ви можете викинути мого листа до кошика. Тільки знайте: якщо теперішній більшості вдасться протиснути антиконституційні реформи, в тому, певною мірою, буде і ваша провина. Бо ви надавали "більшовикам", хай навіть і в дискусіях, можливість вести свою пропаганду на "Свободі", а тим самим вільно чи невільно підтримували їх. Ми хочемо, щоб ви прислуховувались не до парламентської більшості, а до більшості своїх слухачів”.
Написав, нагадаю, Леонід Степаненко з міста Дергачі на Харківщині. Цю ж тему порушують у своїх листах Микола Савчук з Великого Бичкова на Закарпатті, Людмила Жигайло з Одеси, Лев Шинковський зі Львова...
Петро Гаєвський з Хотина на Чернівеччині, навпаки, вважає, що опонентам демократів треба надавати ефір, щоб, за словами автора, люди чули, які вони нікчеми. Для людей, які мислять, слова Шуфрича – це його ж автопортрет, це якась карикатура на найвищу українську владу.
Микола Савчук з Закарпаття вважає, що представників провладної більшості неодмінно треба запрошувати. Ці брехуни, пише автор, самі себе висміюють своїми так званими аргументами більше. ніж хтось міг би це зробити збоку. Мені дуже подобаються виступи Гавриша, вони дуже веселять і то надовго. Звичайно, не всім подобається, що ці люди безперервно теревенять на приватизованих владою мас медіа, а потім ще й на "Свободі". Я підтримую в цьому сенсі "Свободу", бо вона демонструє зразки справжньої європейської демократії, написав, зокрема, у своєму листі Микола Савчук з Великого Бичкова на Закарпатті.
До цих листів, до цієї дискусії я хотів ще кілька слів додати. Звичайно, радіо “Свобода” могло б ігнорувати представників парламентської більшості і представників влади, аргументуючи це тим, що в Україні опозиція немає такого широкого доступу до ЗМІ.
Але радіо “Свобода”, будучи ЗМІ, намагається бути плюралістичним, надавати можливість висловитися, як кожному, незалежно від того, поділяємо чи не поділяємо ми ту чи іншу точку зору.
І ми сподіваємося, що в Україні наступить, обов’язково наступить той час, коли кожний ЗМІ не гратиме, як написав слухач, в одні ворота, а на кожному радіо, на телебаченні, в газетах, кожний громадянин України, незалежно від політичної позиції, матиме вільний доступ і зможе сказати те, що він сьогодні може сказати на радіо “Свобода”.
Ми мріємо про те такий час і ми впевнені, що такий час наступить і в Україні.
Прощаюся з Вами, дорогі слухачі. Зустрінуся з Вами, зокрема, у п’ятницю, 13 лютого в передачі Вечірня Свобода. Хай Вам щастить! Хай щастить Україні!
