У Сербiї цими днями урочисто святкували 200-ту рiчницю народного повстання проти туркiв, яке вважають початком сучасної державностi. Урочистостi супроводжувалися сварками щодо ролi окремих дiячiв у минулому та щодо нинiшнього ставлення до них.

Белград, 17 лютого – Повстанцiв у лютому 1804 року очолив Дьордє Петрович - Карадьордє. Згодом вiн загинув вiд руки свого кума. Сербським князем став Милош Обренович, котрий голову Карадьордя послав на дарунок турецькому султановi. Вiд того часу тривають династичнi суперечки, час вiд часу супроводжуванi вбивствами.

За часу влади Обреновичiв Карадьордя називали простим розбишакою. На початку ХХ столiття, пiсля лiквiдацiї останнього Обреновича, до влади прийшли Карадьордєвичi. Вони Милоша Обреновича називали турецьким слугою.

Пiсля другої свiтової вiйни комунiстичний режим Тiта скинув монархiю й продовжив величати Карадьордя. Повстанського вождя назвали революцiонером, котрий скасував феодальний лад і розпочав боротьбу за свободу та єднання пiвденних слов’ян.

Наразi дебати точаться щодо того, чи нинiшня Сербiя повинна йти шляхом Карадьордя, чи шляхом Милоша. Карадьордє був мужнiм бiйцем. Милош спритним та терпеливим переговорником. Отож, справа в тому ,чи треба простувати до мети, незважаючи на цiну, чи вмiти прагматично пристосуватися до обставин.

Безпощадна боротьба мiж прихильниками двох iдеологiй триває майже двiстi рокiв. Вождя Карадьордя вбили 1817 року. Згодом два королi померли у вигнаннi, двох убили. Прем’єра Зорана Джинджича вбили у березнi минулого року. Цинiки кажуть, що iсторiя Сербiї – це iсторiя полiтичних замахiв. Консерватори, котрi називають себе єдиними справжнiми патрiотами, закликають вiдкидати усе, що чуже. Прагматики стверджують, що державi потрiбнi не мертвi герої, а живi люди. А народ збентежено слухає, захоплюється то тими, то тими й нiяк не може збагнути, чому розумнi люди неспроможнi домовитися без сварок, погроз та жертв.