Прага, 15 лютого 2004 року.
Михайло Мигалисько
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”. Перед мікрофоном Михайло Мигалисько.
Українські урядовці минулого тижня знову не змогли отримати чіткої відповіді на запитання, коли Україна зможе приєднатися до Євросоюзу.
На міжнародній конференції в Брюсселі принаймні один майбутній член ЄС – Польща – підтримала прагнення України приєднатися до цієї організації.
Проте заяви українських та польських представників не переконали комісара ЄС з питань розширення Ґюнтера Ферхойґена. Він сказав, що Україна – ключова держава, яка належить до Європи і робить важливий внесок у безпеку континенту.
Ферхойґен однак вважає, що Україна усе ще не дала собі ради навіть з базовими реформами - у таких сферах як права людини, демократія, свобода преси.
Є в України проблеми з ЄС і у сфері економіки. Брюссель досі не визнає Україну державою з ринковим господарством.
Відповідаючи на запитання кореспондента радіо “Свобода”, посол України при ЄС Роман Шпек висловив сподівання, що ця справа буде вирішена під час наступних консультацій 18-го березня.
Новий міністр економіки та з питань європейської інтеграції України Микола Деркач спершу не зміг назвати конкретної дати.
А ось як він відповів на запитання радіо “Свобода”, чи Україна домагається компенсації від Брюсселя через збитки, які вона зазнає після розширення, і чи ця тема нині була на порядку денному переговорів:
Микола Деркач (переклад)
Обговорювали цю тему і домовилися на рівні експертів найближчим часом це питання обговорити, разом з Міністерством промислової політики України, асоціацією металургів, бо це зачіпає національні інтереси України.
Михайло Мигалисько
Тим часом, як зазначають представники ЄС, не лише десять держав, які з першого травня вступлять до ЄС, матимуть фінансову користь, а й безпосередні сусіди нового розширеного Євросоюзу.
Наприклад, прибутки Росії повинні б збільшитися на триста мільйонів євро, вважають представники ЄС. Хоча російські офіційні особи протилежної думки.
Вони твердять, що Росія матиме втрати й домагаються компенсацій. В інтерв’ю радіо “Свобода” представниця комісара ЄС із зовнішньоторговельних відносин Аранча Ґондзалес визнала, що дуже важливим є довести до кінця переговорний процес, зокрема з безпосередніми новими сусідами Європейського союзу, які досі мали двосторонні торговельні угоди з країнами, що вступлять до ЄС:
Таранча Годзалес (переклад)
Тепер ми ведемо переговори з усіма нашими торговельними партнерами – серед них, очевидно, з найближчими сусідами: Росією, Казахстаном й Україною – з метою довести до того, щоб до першого травня - дня розширення ЄС, наші торговельні відносини продовжувались без жодних проблем та перешкод.
Михайло Мигалисько
Як зазначають експерти, найбільш доцільним було б вирішувати усі ці питання в рамках Світової організації торгівлі. Однак, Україна й Росія не належать до цього міжнародного торговельного форуму.
Представниця євро-комісара Аранча Ґонзалес заявила, що в багатьох питаннях Євросоюз є готовий піти й на компроміси, як, наприклад, щодо підвищення квот експорту сталі, які віддзеркалювали б дотеперішній рівень співробітництва України, Росії та Казахстану зі східно-та центральноєвропейськими державами.
Натомість, низку інших російських, українських та казахських вимог представники Євросоюзу вважають “нелегітимними”, тобто такими, які не мають прямого відношення до розширення ЄС.
Українські бізнесмени й дипломати вирушають в напрямку Перської затоки. Понад сто промислових компаній мають намір взяти участь у відбудові Іраку.
Водночас Київ докладає зусилля аби поновити не лише свою економічну але й дипломатичну присутність на Близькому Сході.
У середу в Києві міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко і президент Української спілки промисловців та підприємців Анатолій Кінах підписали меморандум про співпрацю на іракських теренах.
На цій зустрічі побував і наш кореспондент Сергій Кисельов.
Сергій Кисельов
Схоже, що ситуація з українськими інвестиціями в Ірак аж ніяк не відповідає прислів’ю про те, що “за морем, мовляв, і теля пів рубля, а перевіз дорогий”.
За словами міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, цього року США на відбудову Іраку виділяється майже 20 мільярдів доларів.
І Україна, що надіслала до складу стабілізаційних сил в Іраку четвертий за кількістю військовий контингент, сподівається і собі дещо дістати від цього фінансового пирога.
Президент Української спілки промисловців та підприємців Анатолій Кінах з цього приводу цілком відверто сказав:
Анатолій Кінах
Ми дуже б хотіли, щоб той політичний результат, який сьогодні досягнутий Україною за рахунок участі в коаліції по жорсткій протидії такому явищу, як тероризм, дав нам і прагматичний, економічний результат.
Сергій Кисельов
Міжнародна конкурентна боротьба за підряди на відбудови Іраку має розгорнутися досить серйозно. За словами Анатолія Кінаха, аби їй протистояти потрібні зусилля і українських промисловців, і українських дипломатів.
Щоправда за дипломатією, схоже, затримки не буде. Як підкреслив Костянтин Грищенко, українську амбасаду в Іраку буде...
Костянтин Грищенко
...відкрито найближчими тижнями, після того, як будуть здійснені всі заходи для забезпечення найвищого рівня саме безпеки посольства і співробітників. Поки що ми плануємо саме в тому ж самому будинку.
Деталі я би теж не хотів особливо давати, але їдуть туди люди для того, щоб працювати. На жаль, зараз вирішити питання про призначення саме на рівні посла неможливо, бо немає кому вручати вірчі грамоти.
Сергій Кисельов
Утім, якщо з українською дипломатією, яка вирушає в Ірак, усе більш-менш зрозуміло, то проблеми з українськими інвестиціями до цієї країни допоки залишаються окресленими лише в загальних рисах.
Принаймні на запитання радіо “Свобода” про те, які саме українські компанії вирушають до Іраку, і що саме вони там відбудовуватимуть, президент УСПП Анатолій Кінах від конкретної відповіді ухилився.
Зауважив лише, що це українські...
Анатолій Кінах
...підприємства нафтогазового комплексу, починаючи з виробництва обладнання для енергетичних потреб, енергетичного машинобудування. Це будівництво нафтогазопроводів. Це підприємства, які готові задіяти свої потужності по відбудові транспортної інфраструктури Іраку, включаючи авто і морські напрями.
Безумовно, це підприємства, які готові сьогодні задіяти свої потужності в таких галузях іракської економіки Іраку, як гірничо-металургійний комплекс і хімічна галузь, деякі інші.
Загальний перелік, я вже сказав, на сьогодні це 112 провідних підприємств і компаній України.
Сергій Кисельов
Додав Анатолій Кінах – президент Української спілки промисловців та підприємців.
Сергій Кисельов, радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Халупа
17 лютого радіо “Довіра” має наміри виключити українські програми радіо “Свобода” із сітки мовлення, мовляв, наші передачі не вписуються у формат радіо “Довіра”.
Дорогі слухачі, якщо ви хочете далі слухати українські програми радіо “Свобода” в ФМ-діапазоні радіо “Довіра”, дзвоніть на радіо “Довіра”.
Їхній телефон – (044) 490-91-71. Дзвоніть, захищайте своє право на “Свободу”!
Михайло Мигалисько
Сага у справі російсько-українського літака АН-70 триває. Перед мікрофоном Мар’яна Драч.
Мар’яна Драч
Україна і Росія знову обговорюють майбутнє військово-транспортного літака АН-70, важливого військового проекту, втілення якого зайшло у глухий кут.
У понеділок в Запоріжжя в моторобудівне конструкторське бюро “Прогрес” приїхали російські експерти на чолі із заступником міністра оборони Росії Олексієм Московським.
Хоча російські урядовці на чолі з прем’єр-міністром Михайлом Касьяновим раніше не раз казали, що вірять в АН-70, саме у Міністерстві оборони Росії найбільше скептиків щодо цього проекту.
Про головні застереження російської сторони розповість наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
В січні головнокомандуючий військово-повітряними силами РФ Володимир Михайлов підкреслив, що питання до АН-70 поки що залишається.
Михайлов говорив про недостатню газодинамічну стійкість двигунів Д-27 і їх величезну вартість. І до того ж, як відомо, у російському міністерстві оборони пропонували замінити літаки АН-70 літаками ТУ-330 та ІЛ-76 ММ, тобто мова йде про те, щоб відмовитися від спільного проекту і поставити на російські літаки.
Однак, якраз в момент переговорів в російській газеті “Московський комсомолець” з’явилося інтерв’ю генерального директора “Росавіакосмос” Юрія Коптєва.
“Конфлікт, який виник у нас, у зв’язку з деяким уточненням позицій Міністерства оборони, - сказав пан Коптєв, - є вичерпаним. Ми погодилися продовжувати роботу, і пріоритет сьогодні – у боротьбі із недоліками, які були знайдені на попередньому етапі консультацій.
Перш за все, треба зробити все можливе, щоб ефективно працював двигун, і щоб ефективними були режими роботи самого літака”.
Разом із цим, Юрій Коптєв скаржиться на те, що поки що немає реальної віддачі від цивільної версії літака АН-70. “Ми проводимо переговори з Індією та Китаєм, однак проект нікуди поки що не просунувся.
Наші сподівання, що Європа проявить інтерес до цього літака, не виправдався”, - говорить Юрій Коптєв. “От чому європейці вирішили будувати свій літак”, - на думку генерального директора “Росавіакосмос” Коптєва.
“Коли ми говоримо, що це – добрий літак, то треба визначитися із російським ринком, бо у нас запитують, чому ж ви тоді його в себе не використовуєте, а нам пропонуєте придбати”.
Чи так запитав у Юрія Коптєва можливо якісь проблеми, які виникли у АН-70, пов’язані з чиїмись особистими грошовими інтересами.
“Такі думки можна висловлювати, коли маєш фактичний матеріал, - сказав Юрій Коптєв, - це вже сфера правоохоронних органів”.
Ось такою була реакція директора “Росавіакосмосу”, яка свідчить про те, що і в Росії навколо проекту АН-70 продовжується полеміка між досить високопоставленими чиновниками.
Мар’яна Драч
Це був Віталій Портников з Москви.
В Україні тим часом вважають, що літак АН-70 дуже перспективний. Під час випробувань восени він встановив 6 світових рекордів у своєму класі. І це ще не межа, говорять у конструкторському бюро ім. Антонова.
“А головна перешкода на шляху втілення проекту АН-70 – це гроші, передовсім фінансування з боку Росії”, - каже радіо “Свобода” військовий експерт Анатолій Павленко. Про яку ж суму йдеться?
Анатолій Павленко
В середньому потрібно, щоб було більш-менш рентабельно – це, припустимо, якби вже на Україні робили, якби вже на потік, це десь 12-14 літаків на рік.
Кожен літак, попередньо казали, 60 мільйонів доларів. Коли помножити, зрозуміло, що таких коштів Україна не має.
А виробляти їх, не маючи контрактів, це безперспективно. Була зацікавленість Китаю велика, співпраці непридбані. Але ж Росія дуже обережно і ревниво відноситься щодо поширення українських технологій в інші країни.
Ви ж розумієте, що стратегічні інтереси Росії, так скажімо, інші в цьому напрямку. Є національна безпека Росії, я її розумію, так і повинно бути.
І на жаль, намагання Китаю стати співвиробником цього літака не мала наслідків реальних. Я так розумію, що вони вже втратили будь-яку надію на це.
Мар’яна Драч
От Ви згадали про інтерес Китаю. Як щодо інтересу держав ЄС, країн НАТО?
Анатолій Павленко
В свій час ми пропонували 25 % для виробництва спільного з Європою, 75 % залишала за собою Росія та Україна. Але ж є такі особливості – щоб бути прийнятими, треба дати не хабар, а так скажімо, велику частину, тобто прийняти до долі.
Чому? Тому що, наприклад, коли разом з Росією планувалося 300 літаків, то Європа (фірма “Арбас” випускає), то мова йде про тисячі літаків в недалекій перспективі.
Тому, так скажімо, коли б Україна отримувала тільки 25 %, замість 75, які вона бажала, то, враховуючи їх кількість, перспектива була б значно більшою.
Коли був би такий підхід, то я впевнений, що Україна отримала, так скажімо, замовлення, і цей літак був би прийнятий на озброєння. Але ми мали б незначну частину, але ми бажаємо мати більше. Зараз ми не маємо нічого.
Мар’яна Драч
Як Ви думаєте, чи могла б Україна все-таки самостійно завершити?
Анатолій Павленко
Самотужки зараз ніхто нічого не виробляє. Всі літаки “Airbus” – це міжнародна франко-англо-німецька корпорація, більш-менш можна казати про США, але це супердержава, Україна не може рівнятися на неї.
Всі літаки зараз виробляються спільно.
Мар’яна Драч
Каже радіо “Свобода” військовий експерт Анатолій Павленко. Тим часом, українсько-російські консультації з приводу майбутнього військово-транспортного літака АН-70 триватимуть упродовж трьох днів.
Михайло Мигалисько
Це була ведуча програми “Україна і світ” Мар’яна Драч.
Олекса Боярко
Що таке Україна? Частина вільної Європи, чи постімперський задвірок? Україна і СНД – історична необхідність, чи ностальгія за минулим? Куди прямує Україна? Як її сприймають на Заході і Сході?
Що пише про неї преса? Про це та інше – передача “Україна і світ”, яка виходить в ефір щодня з понеділка по п’ятницю о 22-ій годині і у повторі – наступного дня о 8-ій ранку.
Слухайте передачу “Україна і світ”! Слухайте радіо “Свобода”!
Михайло Мигалисько
Найбільший в Україні і Східній Європі виробник соди знову змінив власника. Відтепер вісімдесят дев’ятьма відсотками акцій “Кримського содового заводу” володіє німецька компанія “RSI Erste”, яка викупила цей пакет у Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Кліринговий дім” (місто Київ).
Новий власник заводу обіцяє різко збільшити випуск продукції і виконати усі соціальні зобов’язання. Детальніше про це – розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
За офіційними урядовими даними, хімічна компанія з Гамбурга заплатила за контрольний пакет акцій майже 353 мільйони гривень, що лише на 6 мільйонів більше, аніж попередній український власник – “Фінансова компанія “Кліринговий дім”, яка тільки у грудні минулого року виграла конкурс Фонду Держмайна.
Тоді на державний пакет претендували 6 українських компаній, а один іноземний учасник, за неофіційною інформацією, відмовився від участі ще до початку конкурсу, оскільки стало зрозуміло, що шансів у нього практично немає.
Чи був цим таємничим іноземним учасником новий власник заводу – дізнатися не вдалося.
Зате кримська влада вітала, як повідомили в урядовій прес-службі, “реального власника”. Каже міністр економіки Криму Володимир Куліш:
Володимир Куліш
Це певні вимоги і певну позицію свою висловлювали і Верховна Рада Криму. Це відносно того, що приватизація може здійснюватися тільки за певних умов.
Це захист соціальних інтересів, соціальних програм, які існують навколо підприємства.
Ми перемогли в тому, що дійсно наші умови, щодо проведення конкурсу – це конкретно були записані і соціальні питання, в тому числі – це збереження чисельності протягом п’яти років, і менеджменту, і соціальних програм, які пов’язані із діяльністю підприємства, будуть збережені.
Плюс, вимога реконструкції підприємства, залучення певних інвестицій додаткових для того, щоб підприємство пройшло переозброєння найближчим часом.
Скажу, що зустрічі, які відбулися останнім часом вже з новим власником довели те, що підтверджена можливість і впевненість в тому, що соціальні програми не будуть згорнуті.
По-друге, планується майже вдвічі збільшити обсяг виробництва. І в принципі вже технічний бік працює на підприємстві, з точки зору які можливості повинні бути залучені, які технології, яке обладнання.
Володимир Притула
Це була думка міністра економіки Криму Володимира Куліша.
“Кримський содовий завод” – найкрупніший на території СНД і Східної Європи та єдиний в Україні виробник соди марки “А” (“важкої”), яка має найбільший попит на світовому ринку.
Підприємство є суб''єктом території пріоритетного розвитку “Сиваш”, та одним з найбільших платників податків у Криму, і дає роботу більшості мешканцям північно кримського містечка Красноперекопськ.
Воно експортує продукцію до півтора десятка країн Європи, Азії та обох Америк.
10 лютого в Красноперекопську відбулися збори акціонерів, де було ухвалене рішення про зміну чисельного і персонального складу спостережної ради і правління ВАТ “Кримський содовий завод”.
Новим головою правління призначений Валерій Спиця, який працює в українській хімічній промисловості з 1970 року. Головою Спостережної ради став російський фахівець Володимир Копилов.
Всі члени обох структур представляють нового акціонера – німецьку компанію “RSI Erste”.
Як повідомив Валерій Спиця, новий власник заводу не планує кадрових перестановок в дирекції підприємства. Натомість, у планах – різке розширення виробництва.
Зокрема, він повідомив, що протягом двох найближчих років планується підняти обсяги виробництва майже удвічі – до 1 мільйона тон кальцинованої соди на рік.
За словами Володимира Куліша, необхідність розширення виробництва диктують умови розвитку ринку і нові підходи до маркетингової стратегії.
Очевидно, цим же пояснюються наміри німецьких власників змінити підхід до виплати преміальних і збільшити фонд заробітної плати. Але, це лише плани. А поки що рівень зношення технологічного обладнання на заводі сягнув 75%.
Володимир Притула для радіо “Свобода”, Сімферополь.
Михайло Мигалисько
У минулій передачі ми розповідали про підприємця Ждана Тадрину, усунутого з посади київського війта за зловживання владою.
Після нього кияни обрали війтом бурмістра і купця Івана Биковського. Про родину київських купців, війтів та козаків Биковських розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Першим з київської гілки роду купців Биковських історикам відомий Ян (або Іван) Биковський, який у вісімдесятих роках XVII століття був бурмістром Києва і очолював “лаву” (тобто, колеґію суддів маґістрату).
Коли ж 1687 року кияни домоглися відставки війта Ждана Тадрини, вони обрали на цю посаду Івана Биковського. І хоча Тадрина одразу написав скаргу на свого наступника, розслідування не підтвердило звинувачення на адресу Биковського.
На другий рік по обранню новий війт придбав чималу земельну ділянку на Кудрявці (неподалік сучасної Львівської площі) і заснував там хутір та шинок.
Невдовзі хутір з околицями отримав назву Биковщина, а річка, що витікала звідти і згодом впадала у Глибочицю, стала називатися “ручай Биковський”.
За кілька років Биковський став власником кількох крамниць і трьох десятків садиб на Подолі та в околицях міста, а його родовий маєток розміщувався неподалік церкви Миколи Притиска.
Останні роки життя Іван Биковський провів у Києво-Печерській лаврі. Його син Федір згодом теж був обраний війтом. Усі 3 сини Федора на початку 30-х років ХVIII століття покозачились.
Василь отримав ранґ “бунчукового товариша” Київського полку, Лев став сотником у Гадячі, а Леонтій – в Опішні.
Тож коли 1734 року Василь спробував балотуватися на посаду київського війта, маґістрат відхилив його кандидатуру, оскільки той вже вийшов з міщанського стану.
Тоді ж Леонтій почав зводити у родовій садибі десятикімнатний мурований будинок, проте не закінчив будівництво через свій переїзд до Опішні.
Тривалий час брати Биковські мешкали поза Києвом і нарешті, у 1780-х роках вирішили продати усю свою київську нерухомість маґістрату. На момент продажу київські маєтності Биковських включали хутір на Кудрявці на 29 дворів, 7 крамниць та 4 садиби на Подолі.
Незабаром незавершений Леонтієм так званий “будинок Биховський” добудував київський архітектор і підприємець Іван Григорович-Барський. У ньому маґістрат улаштував божевільню, в якій, зокрема, утримувався композитор і диригент Артемій Ведель.
На початку ХІХ століття у Києві виникла легенда про те, що під час свого приїзду до міста 1706 року царь Петро І зупинявся в будинку Леонтія Биковського.
Відтак, споруда на розі нинішніх вулиць Костянтинівської і Хоревої стала відома як “будиночок Петра”. Попри те, що російський цар насправді помер задовго до завершення будівництва, саме ця легенда врятувала будинок Биковських від руйнування за радянської доби.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода, Київ.
Михайло Мигалисько
Цією розповіддю Віталія Пономарьова ми завершили передачу “Економічний журнал”. Я, Михайло Мигалисько, прощаюсь з Вами. На все добре! Й залишаєтесь на хвилі “Свободи”!
Михайло Мигалисько
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”. Перед мікрофоном Михайло Мигалисько.
Українські урядовці минулого тижня знову не змогли отримати чіткої відповіді на запитання, коли Україна зможе приєднатися до Євросоюзу.
На міжнародній конференції в Брюсселі принаймні один майбутній член ЄС – Польща – підтримала прагнення України приєднатися до цієї організації.
Проте заяви українських та польських представників не переконали комісара ЄС з питань розширення Ґюнтера Ферхойґена. Він сказав, що Україна – ключова держава, яка належить до Європи і робить важливий внесок у безпеку континенту.
Ферхойґен однак вважає, що Україна усе ще не дала собі ради навіть з базовими реформами - у таких сферах як права людини, демократія, свобода преси.
Є в України проблеми з ЄС і у сфері економіки. Брюссель досі не визнає Україну державою з ринковим господарством.
Відповідаючи на запитання кореспондента радіо “Свобода”, посол України при ЄС Роман Шпек висловив сподівання, що ця справа буде вирішена під час наступних консультацій 18-го березня.
Новий міністр економіки та з питань європейської інтеграції України Микола Деркач спершу не зміг назвати конкретної дати.
А ось як він відповів на запитання радіо “Свобода”, чи Україна домагається компенсації від Брюсселя через збитки, які вона зазнає після розширення, і чи ця тема нині була на порядку денному переговорів:
Микола Деркач (переклад)
Обговорювали цю тему і домовилися на рівні експертів найближчим часом це питання обговорити, разом з Міністерством промислової політики України, асоціацією металургів, бо це зачіпає національні інтереси України.
Михайло Мигалисько
Тим часом, як зазначають представники ЄС, не лише десять держав, які з першого травня вступлять до ЄС, матимуть фінансову користь, а й безпосередні сусіди нового розширеного Євросоюзу.
Наприклад, прибутки Росії повинні б збільшитися на триста мільйонів євро, вважають представники ЄС. Хоча російські офіційні особи протилежної думки.
Вони твердять, що Росія матиме втрати й домагаються компенсацій. В інтерв’ю радіо “Свобода” представниця комісара ЄС із зовнішньоторговельних відносин Аранча Ґондзалес визнала, що дуже важливим є довести до кінця переговорний процес, зокрема з безпосередніми новими сусідами Європейського союзу, які досі мали двосторонні торговельні угоди з країнами, що вступлять до ЄС:
Таранча Годзалес (переклад)
Тепер ми ведемо переговори з усіма нашими торговельними партнерами – серед них, очевидно, з найближчими сусідами: Росією, Казахстаном й Україною – з метою довести до того, щоб до першого травня - дня розширення ЄС, наші торговельні відносини продовжувались без жодних проблем та перешкод.
Михайло Мигалисько
Як зазначають експерти, найбільш доцільним було б вирішувати усі ці питання в рамках Світової організації торгівлі. Однак, Україна й Росія не належать до цього міжнародного торговельного форуму.
Представниця євро-комісара Аранча Ґонзалес заявила, що в багатьох питаннях Євросоюз є готовий піти й на компроміси, як, наприклад, щодо підвищення квот експорту сталі, які віддзеркалювали б дотеперішній рівень співробітництва України, Росії та Казахстану зі східно-та центральноєвропейськими державами.
Натомість, низку інших російських, українських та казахських вимог представники Євросоюзу вважають “нелегітимними”, тобто такими, які не мають прямого відношення до розширення ЄС.
Українські бізнесмени й дипломати вирушають в напрямку Перської затоки. Понад сто промислових компаній мають намір взяти участь у відбудові Іраку.
Водночас Київ докладає зусилля аби поновити не лише свою економічну але й дипломатичну присутність на Близькому Сході.
У середу в Києві міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко і президент Української спілки промисловців та підприємців Анатолій Кінах підписали меморандум про співпрацю на іракських теренах.
На цій зустрічі побував і наш кореспондент Сергій Кисельов.
Сергій Кисельов
Схоже, що ситуація з українськими інвестиціями в Ірак аж ніяк не відповідає прислів’ю про те, що “за морем, мовляв, і теля пів рубля, а перевіз дорогий”.
За словами міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, цього року США на відбудову Іраку виділяється майже 20 мільярдів доларів.
І Україна, що надіслала до складу стабілізаційних сил в Іраку четвертий за кількістю військовий контингент, сподівається і собі дещо дістати від цього фінансового пирога.
Президент Української спілки промисловців та підприємців Анатолій Кінах з цього приводу цілком відверто сказав:
Анатолій Кінах
Ми дуже б хотіли, щоб той політичний результат, який сьогодні досягнутий Україною за рахунок участі в коаліції по жорсткій протидії такому явищу, як тероризм, дав нам і прагматичний, економічний результат.
Сергій Кисельов
Міжнародна конкурентна боротьба за підряди на відбудови Іраку має розгорнутися досить серйозно. За словами Анатолія Кінаха, аби їй протистояти потрібні зусилля і українських промисловців, і українських дипломатів.
Щоправда за дипломатією, схоже, затримки не буде. Як підкреслив Костянтин Грищенко, українську амбасаду в Іраку буде...
Костянтин Грищенко
...відкрито найближчими тижнями, після того, як будуть здійснені всі заходи для забезпечення найвищого рівня саме безпеки посольства і співробітників. Поки що ми плануємо саме в тому ж самому будинку.
Деталі я би теж не хотів особливо давати, але їдуть туди люди для того, щоб працювати. На жаль, зараз вирішити питання про призначення саме на рівні посла неможливо, бо немає кому вручати вірчі грамоти.
Сергій Кисельов
Утім, якщо з українською дипломатією, яка вирушає в Ірак, усе більш-менш зрозуміло, то проблеми з українськими інвестиціями до цієї країни допоки залишаються окресленими лише в загальних рисах.
Принаймні на запитання радіо “Свобода” про те, які саме українські компанії вирушають до Іраку, і що саме вони там відбудовуватимуть, президент УСПП Анатолій Кінах від конкретної відповіді ухилився.
Зауважив лише, що це українські...
Анатолій Кінах
...підприємства нафтогазового комплексу, починаючи з виробництва обладнання для енергетичних потреб, енергетичного машинобудування. Це будівництво нафтогазопроводів. Це підприємства, які готові задіяти свої потужності по відбудові транспортної інфраструктури Іраку, включаючи авто і морські напрями.
Безумовно, це підприємства, які готові сьогодні задіяти свої потужності в таких галузях іракської економіки Іраку, як гірничо-металургійний комплекс і хімічна галузь, деякі інші.
Загальний перелік, я вже сказав, на сьогодні це 112 провідних підприємств і компаній України.
Сергій Кисельов
Додав Анатолій Кінах – президент Української спілки промисловців та підприємців.
Сергій Кисельов, радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Халупа
17 лютого радіо “Довіра” має наміри виключити українські програми радіо “Свобода” із сітки мовлення, мовляв, наші передачі не вписуються у формат радіо “Довіра”.
Дорогі слухачі, якщо ви хочете далі слухати українські програми радіо “Свобода” в ФМ-діапазоні радіо “Довіра”, дзвоніть на радіо “Довіра”.
Їхній телефон – (044) 490-91-71. Дзвоніть, захищайте своє право на “Свободу”!
Михайло Мигалисько
Сага у справі російсько-українського літака АН-70 триває. Перед мікрофоном Мар’яна Драч.
Мар’яна Драч
Україна і Росія знову обговорюють майбутнє військово-транспортного літака АН-70, важливого військового проекту, втілення якого зайшло у глухий кут.
У понеділок в Запоріжжя в моторобудівне конструкторське бюро “Прогрес” приїхали російські експерти на чолі із заступником міністра оборони Росії Олексієм Московським.
Хоча російські урядовці на чолі з прем’єр-міністром Михайлом Касьяновим раніше не раз казали, що вірять в АН-70, саме у Міністерстві оборони Росії найбільше скептиків щодо цього проекту.
Про головні застереження російської сторони розповість наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
В січні головнокомандуючий військово-повітряними силами РФ Володимир Михайлов підкреслив, що питання до АН-70 поки що залишається.
Михайлов говорив про недостатню газодинамічну стійкість двигунів Д-27 і їх величезну вартість. І до того ж, як відомо, у російському міністерстві оборони пропонували замінити літаки АН-70 літаками ТУ-330 та ІЛ-76 ММ, тобто мова йде про те, щоб відмовитися від спільного проекту і поставити на російські літаки.
Однак, якраз в момент переговорів в російській газеті “Московський комсомолець” з’явилося інтерв’ю генерального директора “Росавіакосмос” Юрія Коптєва.
“Конфлікт, який виник у нас, у зв’язку з деяким уточненням позицій Міністерства оборони, - сказав пан Коптєв, - є вичерпаним. Ми погодилися продовжувати роботу, і пріоритет сьогодні – у боротьбі із недоліками, які були знайдені на попередньому етапі консультацій.
Перш за все, треба зробити все можливе, щоб ефективно працював двигун, і щоб ефективними були режими роботи самого літака”.
Разом із цим, Юрій Коптєв скаржиться на те, що поки що немає реальної віддачі від цивільної версії літака АН-70. “Ми проводимо переговори з Індією та Китаєм, однак проект нікуди поки що не просунувся.
Наші сподівання, що Європа проявить інтерес до цього літака, не виправдався”, - говорить Юрій Коптєв. “От чому європейці вирішили будувати свій літак”, - на думку генерального директора “Росавіакосмос” Коптєва.
“Коли ми говоримо, що це – добрий літак, то треба визначитися із російським ринком, бо у нас запитують, чому ж ви тоді його в себе не використовуєте, а нам пропонуєте придбати”.
Чи так запитав у Юрія Коптєва можливо якісь проблеми, які виникли у АН-70, пов’язані з чиїмись особистими грошовими інтересами.
“Такі думки можна висловлювати, коли маєш фактичний матеріал, - сказав Юрій Коптєв, - це вже сфера правоохоронних органів”.
Ось такою була реакція директора “Росавіакосмосу”, яка свідчить про те, що і в Росії навколо проекту АН-70 продовжується полеміка між досить високопоставленими чиновниками.
Мар’яна Драч
Це був Віталій Портников з Москви.
В Україні тим часом вважають, що літак АН-70 дуже перспективний. Під час випробувань восени він встановив 6 світових рекордів у своєму класі. І це ще не межа, говорять у конструкторському бюро ім. Антонова.
“А головна перешкода на шляху втілення проекту АН-70 – це гроші, передовсім фінансування з боку Росії”, - каже радіо “Свобода” військовий експерт Анатолій Павленко. Про яку ж суму йдеться?
Анатолій Павленко
В середньому потрібно, щоб було більш-менш рентабельно – це, припустимо, якби вже на Україні робили, якби вже на потік, це десь 12-14 літаків на рік.
Кожен літак, попередньо казали, 60 мільйонів доларів. Коли помножити, зрозуміло, що таких коштів Україна не має.
А виробляти їх, не маючи контрактів, це безперспективно. Була зацікавленість Китаю велика, співпраці непридбані. Але ж Росія дуже обережно і ревниво відноситься щодо поширення українських технологій в інші країни.
Ви ж розумієте, що стратегічні інтереси Росії, так скажімо, інші в цьому напрямку. Є національна безпека Росії, я її розумію, так і повинно бути.
І на жаль, намагання Китаю стати співвиробником цього літака не мала наслідків реальних. Я так розумію, що вони вже втратили будь-яку надію на це.
Мар’яна Драч
От Ви згадали про інтерес Китаю. Як щодо інтересу держав ЄС, країн НАТО?
Анатолій Павленко
В свій час ми пропонували 25 % для виробництва спільного з Європою, 75 % залишала за собою Росія та Україна. Але ж є такі особливості – щоб бути прийнятими, треба дати не хабар, а так скажімо, велику частину, тобто прийняти до долі.
Чому? Тому що, наприклад, коли разом з Росією планувалося 300 літаків, то Європа (фірма “Арбас” випускає), то мова йде про тисячі літаків в недалекій перспективі.
Тому, так скажімо, коли б Україна отримувала тільки 25 %, замість 75, які вона бажала, то, враховуючи їх кількість, перспектива була б значно більшою.
Коли був би такий підхід, то я впевнений, що Україна отримала, так скажімо, замовлення, і цей літак був би прийнятий на озброєння. Але ми мали б незначну частину, але ми бажаємо мати більше. Зараз ми не маємо нічого.
Мар’яна Драч
Як Ви думаєте, чи могла б Україна все-таки самостійно завершити?
Анатолій Павленко
Самотужки зараз ніхто нічого не виробляє. Всі літаки “Airbus” – це міжнародна франко-англо-німецька корпорація, більш-менш можна казати про США, але це супердержава, Україна не може рівнятися на неї.
Всі літаки зараз виробляються спільно.
Мар’яна Драч
Каже радіо “Свобода” військовий експерт Анатолій Павленко. Тим часом, українсько-російські консультації з приводу майбутнього військово-транспортного літака АН-70 триватимуть упродовж трьох днів.
Михайло Мигалисько
Це була ведуча програми “Україна і світ” Мар’яна Драч.
Олекса Боярко
Що таке Україна? Частина вільної Європи, чи постімперський задвірок? Україна і СНД – історична необхідність, чи ностальгія за минулим? Куди прямує Україна? Як її сприймають на Заході і Сході?
Що пише про неї преса? Про це та інше – передача “Україна і світ”, яка виходить в ефір щодня з понеділка по п’ятницю о 22-ій годині і у повторі – наступного дня о 8-ій ранку.
Слухайте передачу “Україна і світ”! Слухайте радіо “Свобода”!
Михайло Мигалисько
Найбільший в Україні і Східній Європі виробник соди знову змінив власника. Відтепер вісімдесят дев’ятьма відсотками акцій “Кримського содового заводу” володіє німецька компанія “RSI Erste”, яка викупила цей пакет у Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Кліринговий дім” (місто Київ).
Новий власник заводу обіцяє різко збільшити випуск продукції і виконати усі соціальні зобов’язання. Детальніше про це – розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
За офіційними урядовими даними, хімічна компанія з Гамбурга заплатила за контрольний пакет акцій майже 353 мільйони гривень, що лише на 6 мільйонів більше, аніж попередній український власник – “Фінансова компанія “Кліринговий дім”, яка тільки у грудні минулого року виграла конкурс Фонду Держмайна.
Тоді на державний пакет претендували 6 українських компаній, а один іноземний учасник, за неофіційною інформацією, відмовився від участі ще до початку конкурсу, оскільки стало зрозуміло, що шансів у нього практично немає.
Чи був цим таємничим іноземним учасником новий власник заводу – дізнатися не вдалося.
Зате кримська влада вітала, як повідомили в урядовій прес-службі, “реального власника”. Каже міністр економіки Криму Володимир Куліш:
Володимир Куліш
Це певні вимоги і певну позицію свою висловлювали і Верховна Рада Криму. Це відносно того, що приватизація може здійснюватися тільки за певних умов.
Це захист соціальних інтересів, соціальних програм, які існують навколо підприємства.
Ми перемогли в тому, що дійсно наші умови, щодо проведення конкурсу – це конкретно були записані і соціальні питання, в тому числі – це збереження чисельності протягом п’яти років, і менеджменту, і соціальних програм, які пов’язані із діяльністю підприємства, будуть збережені.
Плюс, вимога реконструкції підприємства, залучення певних інвестицій додаткових для того, щоб підприємство пройшло переозброєння найближчим часом.
Скажу, що зустрічі, які відбулися останнім часом вже з новим власником довели те, що підтверджена можливість і впевненість в тому, що соціальні програми не будуть згорнуті.
По-друге, планується майже вдвічі збільшити обсяг виробництва. І в принципі вже технічний бік працює на підприємстві, з точки зору які можливості повинні бути залучені, які технології, яке обладнання.
Володимир Притула
Це була думка міністра економіки Криму Володимира Куліша.
“Кримський содовий завод” – найкрупніший на території СНД і Східної Європи та єдиний в Україні виробник соди марки “А” (“важкої”), яка має найбільший попит на світовому ринку.
Підприємство є суб''єктом території пріоритетного розвитку “Сиваш”, та одним з найбільших платників податків у Криму, і дає роботу більшості мешканцям північно кримського містечка Красноперекопськ.
Воно експортує продукцію до півтора десятка країн Європи, Азії та обох Америк.
10 лютого в Красноперекопську відбулися збори акціонерів, де було ухвалене рішення про зміну чисельного і персонального складу спостережної ради і правління ВАТ “Кримський содовий завод”.
Новим головою правління призначений Валерій Спиця, який працює в українській хімічній промисловості з 1970 року. Головою Спостережної ради став російський фахівець Володимир Копилов.
Всі члени обох структур представляють нового акціонера – німецьку компанію “RSI Erste”.
Як повідомив Валерій Спиця, новий власник заводу не планує кадрових перестановок в дирекції підприємства. Натомість, у планах – різке розширення виробництва.
Зокрема, він повідомив, що протягом двох найближчих років планується підняти обсяги виробництва майже удвічі – до 1 мільйона тон кальцинованої соди на рік.
За словами Володимира Куліша, необхідність розширення виробництва диктують умови розвитку ринку і нові підходи до маркетингової стратегії.
Очевидно, цим же пояснюються наміри німецьких власників змінити підхід до виплати преміальних і збільшити фонд заробітної плати. Але, це лише плани. А поки що рівень зношення технологічного обладнання на заводі сягнув 75%.
Володимир Притула для радіо “Свобода”, Сімферополь.
Михайло Мигалисько
У минулій передачі ми розповідали про підприємця Ждана Тадрину, усунутого з посади київського війта за зловживання владою.
Після нього кияни обрали війтом бурмістра і купця Івана Биковського. Про родину київських купців, війтів та козаків Биковських розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Першим з київської гілки роду купців Биковських історикам відомий Ян (або Іван) Биковський, який у вісімдесятих роках XVII століття був бурмістром Києва і очолював “лаву” (тобто, колеґію суддів маґістрату).
Коли ж 1687 року кияни домоглися відставки війта Ждана Тадрини, вони обрали на цю посаду Івана Биковського. І хоча Тадрина одразу написав скаргу на свого наступника, розслідування не підтвердило звинувачення на адресу Биковського.
На другий рік по обранню новий війт придбав чималу земельну ділянку на Кудрявці (неподалік сучасної Львівської площі) і заснував там хутір та шинок.
Невдовзі хутір з околицями отримав назву Биковщина, а річка, що витікала звідти і згодом впадала у Глибочицю, стала називатися “ручай Биковський”.
За кілька років Биковський став власником кількох крамниць і трьох десятків садиб на Подолі та в околицях міста, а його родовий маєток розміщувався неподалік церкви Миколи Притиска.
Останні роки життя Іван Биковський провів у Києво-Печерській лаврі. Його син Федір згодом теж був обраний війтом. Усі 3 сини Федора на початку 30-х років ХVIII століття покозачились.
Василь отримав ранґ “бунчукового товариша” Київського полку, Лев став сотником у Гадячі, а Леонтій – в Опішні.
Тож коли 1734 року Василь спробував балотуватися на посаду київського війта, маґістрат відхилив його кандидатуру, оскільки той вже вийшов з міщанського стану.
Тоді ж Леонтій почав зводити у родовій садибі десятикімнатний мурований будинок, проте не закінчив будівництво через свій переїзд до Опішні.
Тривалий час брати Биковські мешкали поза Києвом і нарешті, у 1780-х роках вирішили продати усю свою київську нерухомість маґістрату. На момент продажу київські маєтності Биковських включали хутір на Кудрявці на 29 дворів, 7 крамниць та 4 садиби на Подолі.
Незабаром незавершений Леонтієм так званий “будинок Биховський” добудував київський архітектор і підприємець Іван Григорович-Барський. У ньому маґістрат улаштував божевільню, в якій, зокрема, утримувався композитор і диригент Артемій Ведель.
На початку ХІХ століття у Києві виникла легенда про те, що під час свого приїзду до міста 1706 року царь Петро І зупинявся в будинку Леонтія Биковського.
Відтак, споруда на розі нинішніх вулиць Костянтинівської і Хоревої стала відома як “будиночок Петра”. Попри те, що російський цар насправді помер задовго до завершення будівництва, саме ця легенда врятувала будинок Биковських від руйнування за радянської доби.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода, Київ.
Михайло Мигалисько
Цією розповіддю Віталія Пономарьова ми завершили передачу “Економічний журнал”. Я, Михайло Мигалисько, прощаюсь з Вами. На все добре! Й залишаєтесь на хвилі “Свободи”!
