Прага, 2 лютого 2004 – Минув уже понад тиждень від часу появи інформації про можливість того, що 12 українських фірм, партій та осіб приймали особливі подарунки від колишнього іракського режиму Саддама Хуссейна, а офіційної української реакції на це так і немає. Самі ж названі в переліку поспішають відхреститися від змальованої в іракській пресі оборудки.
У переліку з майже 300 представників близько 50 держав, що його друкувала іракська газета «Аль-Мада», посилаючись на своє міністерство нафти, є й 12 із України. Не надто вміла арабська передача їхніх назв не дає змоги відразу відновити їх усі: наприклад, отримання контрактів на 8 з половиною мільйонів барелів нафти приписується «соціял-демократичній партії» – без уточнення, якої саме української партії це стосується; оглядачі пригадують при цьому особливо тісні стосунки з режимом Саддама Хуссейна Соціял-демократичного союзу під керівництвом Сергія Пересунька, який іще 1999 року уклав угоду про співпрацю з Саддамовою Партією арабського соціялістичного відродження «Баат». Два мільйони барелів числиться за «українською соціялістичною партією» – і тут знову не ясно, чи йдеться про СПУ Олександра Мороза, а чи про Прогресивну соціялістичну партію Наталі Вітренко. Щоправда, пункт про «українську комуністичну партію», яка мала отримати нафти на 6 мільйонів барелів, практично не викликає сумнівів у його приналежності.
Іще одна помітна структура, названа в переліку, – «Нафтогаз» із 8 мільйонами барелів. А з окремих осіб в око впадає прізвище «Оршанський»: Юрій Оршанський, президент Східноукраїнської промислово-фінансової групи з Харкова, за часів Саддама Хуссейна був навіть почесним консулом Іраку в Україні; на його рахунку записано 4 з половиною мільйони барелів.
Тепер прибутки від продажу іракської нафти, експортованої за контрактами, що їх Саддам Хуссейн роздавав прихильним до нього закордонним структурам, нинішня влада Іраку вважає за незаконно вивезені й обіцяє вдатися до всіх засобів, аж до Інтерполу, щоби повернути собі ці кошти.
Юрій Оршанський в інтерв’ю для радіо “Свобода” каже, що згоден із такою позицією іракської влади: «І правильно зроблять! Якщо вони Оршанському щось видали, то я негайно виплачу. Якщо Оршанський підписав хоч один документ на отримання нафти – хоч один! – я негайно виплачу, що належить…»
Юрій Оршанський запевняє, що незаконними справами не займався: «Крім того, що мене просили, щоб я наперед оплачував цю послугу, – і я відмовився від цього, більше нічого, на жаль, не відбувалося. Хоча це добрячий був заробіток, як я собі уявляю».
Так само уявляють і іракські слідчі в цій справі: за їхніми даними, на одному барелі можна було заробити до 50 центів. Практично кожна ж згадана в переліку оборудка має обсяг у мільйони барелів…
Київський журналіст Сергій Згурець, який бував в Іраку й знається на іраксько-українських контактах, звертає увагу: «…Коли в Іраку при владі перебував Саддам Хуссейн, то з України туди навідувалися гості, які представляли політичні сили насамперед лівого спрямування: Комуністична, Соціялістична партія, партія Пересунька – фактично всі ці люди виступали за збереження режиму Саддама Хуссейна при владі і як певні компенсації отримували квоти на перепродаж нафти, якими розпоряджався сам Саддам Хуссейн. Ці квоти були персоніфіковані, фактично це векселі, що видавалися конкретним особам, які безпосередньо лобіювали інтереси режиму Саддама Хуссейна поза межами Іраку».
Сергій Згурець в інтерв’ю для радіо “Свобода” нагадав, що з 2000 до 2002 року квоти на нафту, які Багдад надавав Україні, було збільшено з 40 мільйонів барелів до 80 мільйонів барелів, а це фактично якраз той самий період, коли згадані українські політичні сили активно лобіювали інтереси Саддама Хуссейна.
Додам, що незаконний перепродаж іракської нафти так само енергійно заперечують представники Соціял-демократичного союзу, Комуністичної й Соціялістичної партій. Наталя Вітренко з Прогресивної соціялістичної партії йде далі: в інтерв’ю агентству «Інтерфакс–Україна» вона до того ж звинуватила СПУ в подвійній грі – і нібито за інтереси Іраку, і насправді за інтереси США, а про саму себе каже: «тільки примітивні люди можуть пов’язувати мою позицію як захисника справедливості в світі з подачками, які хтось мені повинен платити».
А «Нафтогаз України» в своєму прес-релізі, крім заперечень, ще й додає, що вже цієї середи планує спеціяльну презентацію для американських фахівців і дипломатів про можливості нафтогазового комплексу України у відбудові Іраку.
Тим часом і в самому Іраку виникають сумніви в правдивості згаданих переліків. Експерти застерігали, що принаймні частина їх може бути наклепом: серед згаданих там є й такі фірми чи особи, про кого достеменно відомо, що засади гуманітарної програми ООН вони не порушували, повідомляло агентство “Франс Прес”.
Довести ж можливі зловживання буде нелегко: з одного боку, Рада безпеки ООН надавала режимові Саддама Хуссейна право самому обирати покупців своєї нафти за програмою «нафта в обмін на продукти харчування», але при цьому була жорстка система контролю, сказав радіо “Свобода” речник ООНівської програми Іян Стіл: «Рамки програми були під дуже уважним наглядом і спостереженням. А коли вже щось відбувалося поза цими рамками, то ми про це дізнатися не могли…».
У переліку з майже 300 представників близько 50 держав, що його друкувала іракська газета «Аль-Мада», посилаючись на своє міністерство нафти, є й 12 із України. Не надто вміла арабська передача їхніх назв не дає змоги відразу відновити їх усі: наприклад, отримання контрактів на 8 з половиною мільйонів барелів нафти приписується «соціял-демократичній партії» – без уточнення, якої саме української партії це стосується; оглядачі пригадують при цьому особливо тісні стосунки з режимом Саддама Хуссейна Соціял-демократичного союзу під керівництвом Сергія Пересунька, який іще 1999 року уклав угоду про співпрацю з Саддамовою Партією арабського соціялістичного відродження «Баат». Два мільйони барелів числиться за «українською соціялістичною партією» – і тут знову не ясно, чи йдеться про СПУ Олександра Мороза, а чи про Прогресивну соціялістичну партію Наталі Вітренко. Щоправда, пункт про «українську комуністичну партію», яка мала отримати нафти на 6 мільйонів барелів, практично не викликає сумнівів у його приналежності.
Іще одна помітна структура, названа в переліку, – «Нафтогаз» із 8 мільйонами барелів. А з окремих осіб в око впадає прізвище «Оршанський»: Юрій Оршанський, президент Східноукраїнської промислово-фінансової групи з Харкова, за часів Саддама Хуссейна був навіть почесним консулом Іраку в Україні; на його рахунку записано 4 з половиною мільйони барелів.
Тепер прибутки від продажу іракської нафти, експортованої за контрактами, що їх Саддам Хуссейн роздавав прихильним до нього закордонним структурам, нинішня влада Іраку вважає за незаконно вивезені й обіцяє вдатися до всіх засобів, аж до Інтерполу, щоби повернути собі ці кошти.
Юрій Оршанський в інтерв’ю для радіо “Свобода” каже, що згоден із такою позицією іракської влади: «І правильно зроблять! Якщо вони Оршанському щось видали, то я негайно виплачу. Якщо Оршанський підписав хоч один документ на отримання нафти – хоч один! – я негайно виплачу, що належить…»
Юрій Оршанський запевняє, що незаконними справами не займався: «Крім того, що мене просили, щоб я наперед оплачував цю послугу, – і я відмовився від цього, більше нічого, на жаль, не відбувалося. Хоча це добрячий був заробіток, як я собі уявляю».
Так само уявляють і іракські слідчі в цій справі: за їхніми даними, на одному барелі можна було заробити до 50 центів. Практично кожна ж згадана в переліку оборудка має обсяг у мільйони барелів…
Київський журналіст Сергій Згурець, який бував в Іраку й знається на іраксько-українських контактах, звертає увагу: «…Коли в Іраку при владі перебував Саддам Хуссейн, то з України туди навідувалися гості, які представляли політичні сили насамперед лівого спрямування: Комуністична, Соціялістична партія, партія Пересунька – фактично всі ці люди виступали за збереження режиму Саддама Хуссейна при владі і як певні компенсації отримували квоти на перепродаж нафти, якими розпоряджався сам Саддам Хуссейн. Ці квоти були персоніфіковані, фактично це векселі, що видавалися конкретним особам, які безпосередньо лобіювали інтереси режиму Саддама Хуссейна поза межами Іраку».
Сергій Згурець в інтерв’ю для радіо “Свобода” нагадав, що з 2000 до 2002 року квоти на нафту, які Багдад надавав Україні, було збільшено з 40 мільйонів барелів до 80 мільйонів барелів, а це фактично якраз той самий період, коли згадані українські політичні сили активно лобіювали інтереси Саддама Хуссейна.
Додам, що незаконний перепродаж іракської нафти так само енергійно заперечують представники Соціял-демократичного союзу, Комуністичної й Соціялістичної партій. Наталя Вітренко з Прогресивної соціялістичної партії йде далі: в інтерв’ю агентству «Інтерфакс–Україна» вона до того ж звинуватила СПУ в подвійній грі – і нібито за інтереси Іраку, і насправді за інтереси США, а про саму себе каже: «тільки примітивні люди можуть пов’язувати мою позицію як захисника справедливості в світі з подачками, які хтось мені повинен платити».
А «Нафтогаз України» в своєму прес-релізі, крім заперечень, ще й додає, що вже цієї середи планує спеціяльну презентацію для американських фахівців і дипломатів про можливості нафтогазового комплексу України у відбудові Іраку.
Тим часом і в самому Іраку виникають сумніви в правдивості згаданих переліків. Експерти застерігали, що принаймні частина їх може бути наклепом: серед згаданих там є й такі фірми чи особи, про кого достеменно відомо, що засади гуманітарної програми ООН вони не порушували, повідомляло агентство “Франс Прес”.
Довести ж можливі зловживання буде нелегко: з одного боку, Рада безпеки ООН надавала режимові Саддама Хуссейна право самому обирати покупців своєї нафти за програмою «нафта в обмін на продукти харчування», але при цьому була жорстка система контролю, сказав радіо “Свобода” речник ООНівської програми Іян Стіл: «Рамки програми були під дуже уважним наглядом і спостереженням. А коли вже щось відбувалося поза цими рамками, то ми про це дізнатися не могли…».
