Прага, 22 лютого 2004 року.
В ефірі українська програма радіо “Свобода”.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном - Марія Щур.
Розпочнемо з найцікавішої події тижня – конфлікту Білорусі та Росії з приводу постачання газу. Про те, що сталося, ми розповідали у четвер, 19 лютого, у передачі “Міжнародний Щоденник”. Ведуча програми, Людмила Ваннек, вела розмову з нашим мінським кореспондентом Юрієм Свірком.
Людмила Ваннек
За останню добу в Білорусі відбулося повне припинення постачання російського газу і підключення його знову. Точніше сказати, відключили газ вчора, вчора компанія “Газпром” припинила будь-яке транспортування газу через Білорусь у зв’язку з “несанкціонованим відбором газу на білоруській території”.
Через це потерпіли і Польща, і Литва, і Німеччина, а також Калінінградська область самої Росії. Білоруський уряд запровадив режим суворої економії ресурсів. Президент Александр Лукашенка заявив, що з боку Росії відбувся шантаж і навіть, як він сказав, акт тероризму.
Пан Лукашенка додав, що відносини з Росією відтепер надовго будуть отруєні газом. Зараз у нас на зв’язку наш мінський кореспондент Юрій Свірко.
Юрій Свірко
Вітаю Вас, Людмило.
Людмила Ваннек
Яка зараз ситуація в Білорусі? Чи йде газ? Сьогодні вже постачання відновили, чи не так?
Юрій Свірко
Так, газ іде, як каже підприємство “Бєлтрансгаз” зараз все добре, та обсяги постачання газу відновлено. “Газпром” московський теж підтвердив, що повністю відновлено транспортування газу до Білорусі, але там повідомили, що це відбулося на підставі контракту між “Бєлтрансгазом” та незалежною компанією “Транснафта”.
Вони підписали договір про постачання 640 кубометрів газу. Цього обсягу вистачить Білорусі на 10 днів, тобто проблему остаточно не розв’язано. “Газпром” заявляє, що сьогодні генеральний директор “Бєлтрансгазу” Пьотр Пєтух перебував в Москві, і сторони так і не домовилися про подальші свої дії.
Переговори триватимуть у Москві, але цікаво, що уряд Білорусі сьогодні доручив міністру фінансів білоруському провести переговори з Росією щодо отримання російського кредиту для того, щоб заплатити за російський же газ.
Кредит Мінськ хоче взяти на 3-4 роки, про це повідомив прем’єр-міністр Білорусі Сергій Сидорський сьогодні ввечері.
Людмила Ваннек
Юрію, як конкретно прокоментував цю ситуацію президент Лукашенка?
Юрій Свірко
По-перше, він відкликав посла Білорусі в Росії Володимира Григор’єва, також заявив про те, що так Росія не поводилася з жодною з держав, які впродовж років брали газ, але не платили за нього, хоча Білорусь платила всі 100 %.
Нарешті Лукашенка звинуватив росіян в тому, що вони дуже погано ставляться до своїх же росіян у Калінінградській області, тому що там теж немає тепер газу, точніше, не було. Нарешті, він сказав, що тепер дуже модно змагатися з тероризмом, і ось, що він заявив:
Александр Лукашенка (переклад)
Я вважаю, що це – акт тероризму на найвищому рівні, коли в двадцятиградусний мороз країну позбавляють, народ позбавляють, не чужий народ, в жилах у якого тече, у половини населення руська кров, позбавляють природного газу.
Юрій Свірко
Окрім цього, треба зазначити, що відіграла свою роль і погода. Сьогодні вночі в Мінську буде аж 26 градусів морозу. Мабуть, це також сприяло тому, що конфлікт тимчасово було розв’язано.
Хоча Лукашенка заявив, що сьогодні момент дійсно історичний з таким гірким газовим смаком, але він звернувся до прем’єр-міністра Білорусі Сергія Сидорського і сказав наступне:
Александр Лукашенка (переклад)
Хай нас попрікають в тому, що ми тут не вистояли, піддалися і так далі. Треба укласти договір на умовах Путіна. Хоче Путін, щоб ми платили ці гроші, давайте збиратися.
Людмила Ваннек
Отже, хоче Путін, щоб ми ці гроші платили – збираймо ці гроші.
Юрій Свірко
Лукашенка сказав, що буде збирати їх від чорнобильців білоруських, від інвалідів, від ветеранів війни. І мовляв, нехай Росія знає, що це буде білоруського бюджету, від бідних людей. От Росія подумала, що наші ветерани – це дуже багаті люди.
Людмила Ваннек
Юрію, а що, властиво, каже на це Москва?
Юрій Свірко
Сьогодні була дуже різка заява Міністерства закордонних справ Росії. Воно заявило, що керівництво Білорусі свідомо призвело до теперішньої кризи, Мінськ постійно пробував нав’язувати такі варіанти, які фактично означали б фінансові страти для Росії.
Заяви Лукашенка, сказав представник МЗС Росії, “вызывающе”. Він також заявив, що Лукашенка свідомо бере курс на загострення стосунків з Росією.
І що найцікавіше, я дозволю собі процитувати, “на білоруському президенті лежить відповідальність за ті системні помилки у внутрішній та зовнішній політиці країні, які гальмують соціально-економічний розвиток держави, які вже призвели до ізоляції Білорусі на міжнародній арені”.
Я нагадаю, що це МЗС Росії. Ще ніколи не було таких різких слів з боку Росії.
Людмила Ваннек
Юрію, хотілося б ще одного аспекту торкнутися. Цієї проблеми також зазнали Польща, Литва і Німеччина, як Ви говорили. Як вони відреагували на припинення постачання?
Юрій Свірко
На це відреагував Брюссель, Європейська комісія звернулася до Росії з проханням розтлумачити, що все ж таки відбулося з Білоруссю та з газовим конфліктом, тому що Польща мала газу лише на 30 днів. Литва домовилася про те, що газ Росії постачатимуть через Латвію, це було дуже складно технічно робити.
Директор “Литовського газу” Викторас Валентукявичюс заявив, що Мінськ намагається вирішити свої проблеми за кошти тих, хто був втягнутий в білорусько-російський конфлікт. В Польщі теж вирішили купувати газ і в Норвегії, щоб не було такої залежності від Москви, зробили дуже різкі заяви на адресу Москви за такі проблеми з транзитом.
Марія Щур
Це був наш мінський кореспондент Юрій Свірко, з ним в програмі “Міжнародний Щоденник” у четвер 19 лютого розмовляла Людмила Ваннек.
Наш московський кореспондент продовжує газову тему. Він звертає увагу на те, що колись унікальні білорусько-російські стосунки тепер стають такими ж, які Росія має з іншими сусідами. Слово Віталію Портникову.
Віталій Портников
Ситуація із тимчасовим припиненням постачання газу до республіки Білорусь відразу ж навела мене на певні спогади, на спогади щодо ситуації із будівництвом так званого альтернативного газопроводу через територію Білорусі і Польщі.
Нагадаю, що це був один з найбільш серйозних політичних конфліктів між Росією і Україною, і хоча навіть тоді пропозиції будівництва альтернативного газопроводу виглядають скоріш пропагандистськими, ніж такими, які будуть втілені в життя практично, росіяни впевнено могли дати відповідь тільки на одне питання: “Чому ви впевнені, що Білорусь не буде займатися несанкціонованим відбором газу, у якому ви звинувачуєте українську сторону, задля боротьби з яким і будуєте альтернативний газопровід?”
“Це не є можливо, - підкреслювали представники Росії, - Білорусь, яка є частиною союзної держави і будує з Росією зовсім інші взаємини, ніж Україна, не буде несанкціоновано відбирати російський газ. До того ж, це маленька країна, і її відбори не є такими значними, як відбори України.”
Однак тепер стає зрозумілим, що такі сподівання були ілюзорними. Принаймні саме Білорусія, а не Україна, стала державою, в яку повністю було припинено постачання російського газу. І це саме тому, що політичні взаємини Росії і України ніколи не були таким складними, як політичні взаємини Росії і Білорусі.
В Москві досі не можуть оговтатися від розуміння того факту, що Александр Лукашенка не збирається віддавати російським монополіям білоруську економіку, а зберігає її під державним, тобто своїм контролем.
Однак у цій ситуації є ще й інший бік, бік, пов’язаний з тим, що білоруські телеглядачі сьогодні бачать на своїх екранах президента, який захищає їх від Росії, що намагається виморозити братнє білоруське населення.
Білоруси переконуються, що сусідня держава вважає їх не власними громадянами і навіть не братами, а звичайнісінькими іноземцями, які мають сплачувати за російські енергоносії. А якщо не сплатять, то можуть замерзати в своїх квартирах і забути про роботу на своїх підприємствах. Це звичайний економічний підхід.
Однак, досі не він був превалюючим в російсько-білоруських взаєминах, і для населення республіки Білорусь це важливий урок. Урок, який може призвести до остаточного краху, навіть ілюзорної союзної держави Росії і Білорусі, і позбавити Росію і решти її впливів на пострадянському просторі.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
Шокуючими були результати двох соціологічних опитувань в Україні, які появилися на початку тижня.
Одне виявило, що кожен третій українець хотів би емігрувати з України, якби мав таку можливість. За даними, що їх наводить у спільному дослідження фонд “Демократичні ініціативи” та Київський міжнародний інститут соціології, найбільше бажаючих емігрувати серед молоді та людей із вищою освітою.
Хочуть залишитися в Україні лише 37% тих, кому зараз 18-19 років. Найчастіше українці прагнуть емігрувати до Німеччини і Росії – понад 7% до кожної, а також до Америки та Канади. На запитання соціологів у кінці січня відповідали близько 2 тисяч громадян України.
Майже одночасно із цим були опубліковані результати іншого дослідження, яке провели спільно Міжнародна Організація Праці та Державний Комітет Статистики України. Це дослідження великою мірою пояснює, чому українці хочуть виїхати з власної країни.
За його результатами понад 80% українців не мають грошей для задоволення своїх фізіологічних потреб, а у суспільстві панує відчуття апатії та песимізму.
Ці висновки різко контрастують із тими, що їх робить українська влада, яка стверджує, що середньомісячна заробітна платня зростає, зростає, і зростає “довіра громадян до держави”. Насправді ж зростають борги зі заробітної платні.
Тему продовжує Сергій Драчук.
Сергій Драчук
Уже протягом десяти років Міжнародна організація праці разом із Державним комітетом статистики України здійснюють великі дослідження настроїв, які панують серед українців, та труднощів, що їх українці відчувають.
Це дослідження – одне з найрозсягліших; у його перебігу по всій Україні було опитано понад 9 тисяч осіб. Такі широкі дані й змальовують те, що відбувається, сказав в інтерв’ю для радіо “Свобода” директор програми соціяльно-економічної безпеки Міжнародної організації праці Ґай Стандинґ:
Гай Стандинг (переклад)
Близько 80 відсотків населення України досі хронічно бідують: їм бракує грошей на лікування, на житло й інші головні потреби. По суті, більшість людей і далі дуже песимістично ставиться до перспективи, що їхнє становище в майбутньому може поліпшитися.
Сергій Драчук
Дослідження в Україні задокументувало ще одне явище, каже пан Стандинґ: заборгованість із зарплатні досі залишається великою проблемою, ба більше – за останній рік вона зросла, і тепер понад 40 відсотків працівників не отримують належного їм сповна; в Україні про це явище вже давно не говорять.
А ще дедалі більше людей втрачає працю; до того ж більша частина безробітних не отримує соціальної допомоги через безробіття, тобто ці люди, втративши низьку платню, залишаються взагалі без грошей.
Легендарна терплячість українців знайшла підтвердження в науковому дослідженні: Україна має одну особливість, каже пан Стандинґ:
Гай Стандинг (переклад)
Дивовижно те, що попри всі ці соціальні страждання, яких зазнають люди в Україні протягом останніх десяти років, в країні існує чудовий суспільний мир.
Сергій Драчук
Щоправда, суспільний мир в українському варіанті – це не злагода, а відчуття безсилля, наголошує представник Міжнародної організації праці:
Гай Стандинг (переклад)
Хоча люди й невдоволені, як вони нам казали в дослідженні, серед них поширена апатія, відчуття, що звичайні люди не можуть якось вплинути на становище.
Отож бракує тиску на фірми, на їхнє керівництво, щоби ті пішли на зміни, виплачували платню, – і так само бракує тиску на урядові установи, щоби вони таки надавали допомогу через безробіття.
Є відчуття того, що все в країні полишено напризволяще. Поки не з’явиться почуття надії, почуття, що значні зміни дійсно можливі, якщо не буде чинитися тиск на владу, на політиків, на бюрократів, на підприємства, багато з бажаних змін не відбудуться.
Сергій Драчук
Попереджає директор програми соціяльно-економічної безпеки Міжнародної організації праці Ґай Стандинґ.
Сергій Драчук, радіо “Свобода”.
Марія Щур
Сьогодні у рубриці “Власна справа” йтиметься про те, як нелегко буває її відстояти у нинішній Україні. Причому, це стосується не лише малих підприємців, але і великих компаній.
Вирощування льону та виготовлення лляних тканин є давньою українською традицією, яка за останнє десятиліття невпинно зникає. Висівні площі скоротилися майже в 10 разів. Займаються виробництвом льону в Україні лише два підприємства - Житомирське і Рівненське. Обидва опинилися в глибокій кризі.
Житомирське підприємство називається “Льонотекс”, і воно є відкритим акціонерним товариством, більша частина акцій належить державі. Понад 3 роки тому проти компанії почалася процедура банкрутства. Очолив цей процес Комітет кредиторів, який мав оздоровити компанію, і якщо цього не вдасться, ліквідувати її.
Через півтора року було розроблений план санації і знайдений інвестор – компанію “Текстиль-імпекс”. Розуміючи, що план санації до вказаної судом дати – листопада 2003 року – виконати не вдасться, кредитори на своєму засіданні в серпні того ж року уклали мирову угоду. Згідно з цим документом, всі кредитори погодилися реструктурувати їхню заборгованість ще на два роки.
Цю історію розповідає далі наш київський кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
В цей момент у справі з’являється новий гравець – запрошений експерт Володимир Очколас. Далі говорить арбітражний керуючий, керівник санації та реструктуризації ВАТ “Льонотекс” Олександр Мартиненко:
Олександр Мартиненко
І в той час відбулося наступне: ми дивимося, що господарський суд не затверджує мирову угоду, хоча він повинен був її розглянути протягом двох тижнів і винести рішення.
В цей момент пішла просто автоматична затяжка процесу розгляду. В цей час пан Очколас почав шукати якогось іншого інвестора, якому він запропонував вже розроблену зовсім не їм готову програму запуску виробництва з конкретними кроками, що треба зробити сьогодні, що треба зробити через тиждень.
Тарас Марусик
Як це йому дісталося, він мав доступ до цього?
Олександр Мартиненко
Він фактично вкрав цю роботу.
Тарас Марусик
І запропонував, як сказав Олександр Мартиненко, Товариству з обмеженою відповідальністю “Металлон”.
Олександр Мартиненко
Два буквально слова за “Металлон”, щоб було зрозуміло. У мене є фінансовий звіт, який вони подали, між іншим, тоді на розгляд Комітету кредиторів. Статутний капітал – 7 400 гривень.
Тарас Марусик
А далі Володимир Очколас ініціював скликання Комітету кредиторів, однак зробив це з порушенням законодавства, оскільки це – прерогатива арбітражного керуючого.
Основна мета таких масштабних заходів – визнати недійсними всі попередні дії через клопотання до господарського суду.
Олександр Мартиненко
Суд, замість того, щоб розглядати мирову угоду, розглядав оці клопотання про заміну інвестора. 15 жовтня 2003 року господарський суд приймає рішення про припинення санацій за участі “Текстиль-імпекса”, який вніс гроші на санаційний рахунок, які пішли на виплату заробітної плати.
Питання: хто ж буде повертати ці гроші? Наступне – було створене ЗАТ за участю інвестора. В ухвалі господарського суду виноситься рішення – повернути майно.
Тарас Марусик
Наступним кроком було позбавлення повноважень арбітражного керуючого, однак 22 січня цього року Вищий господарський суд України відновив його повноваження. Відповідно до цього рішення і згаданого від 24 грудня, ні ТОВ “Металлон”, ні його представники не мають права перебувати на території підприємства.
Олександр Мартиненко
Але вони абсолютно незаконно фактично захопили це підприємство, керівництво не пускають, не дають можливість працівникам повернутися на їх підприємство, порушуючи їх конституційні права на право на працю і т.д.
Найстрашніше те, що сьогодні на майні ЗАТ відбуваються виробничі процеси без техніки безпеки, без інструктажу. Рахунки заблоковані, тому питання, яким чином можна проводити розрахунки з постачальниками сировини.
Яким чином взяв повноваження той же “Металлон”? Якщо він хоче розрахуватися з кредиторами, їм пообіцяв, то тоді він повинен був би укласти договір про переведення боргу на себе. Цього він ще не зробив.
Тарас Марусик
Це була думка арбітражного керуючого, керівника санації та реструктуризації ВАТ “Льонотекс” Олександра Мартиненка.
Радіо “Свобода” пропонувало висловитися й протилежній стороні, але Володимир Очколас, за його ж словами, не зміг прийти в студію, а телефоном записувати інтерв’ю відмовився. Пообіцяв, що зв’яжеться найближчими днями.
Марія Щур
Це був київський кореспондент Тарас Марусик, який далі слідкуватиме за цією справою, і ми висвітлюватимемо її в наступних передачах.
А зараз до іншої постійної нашої рубрики – історичної.
Однією з історичних традицій київського самоврядування була участь у ньому підприємців міста. Ми вже розповідали про війтів-підприємців Ждана Тадрину та Івана Биковського, а також про міського голову, мільйонера Густава Ейсмана.
Ще одним прикладом поєднання підприємництва з участю у міському самоврядуванні є діяльність братів Чоколових. Про київських підприємців, благодійників і депутатів Міської думи Івана та Миколу Чоколових розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
На межі ХІХ і ХХ століть Чоколови були однією з найпомітніших купецьких родин Києва. Брати Микола та Іван Чоколови володіли найбільшою з п’яти київських винокурень та найбільшим у місті дріжджовим заводом на Глибочиці.
Відтак, значна частина з тих трьохсот пудів дріжджів, які тоді щодня вивозилися залізницею з Києва, вироблялася підприємством “Брати Чоколови”.
Серед сорока восьми київських друкарень вирізнялася і друкарня Чоколових на вулиці Фундукліївській, в якій друкувалися ноти і наукова та історична література.
Тривалий час Микола був старостою Київського купецького товариства, а від 1883 року упродовж двадцяти семи років обирався гласним (тобто, депутатом) Міської думи.
Згодом, вже у віці п’ятдесяти семи років він став членом Міської управи і відповідав за будівельну справу у Києві. Іван так само був обраний гласним Міської думи.
Як віце-голова Товариства поширення нижчої комерційної освіти Микола опікувався організацією першого у Києві комерційного училища і навіть керував розробкою його статуту.
Він був серед засновників першої в Російській імперії трикласної жіночої торговельної школи, став співзасновником Товариства просвіти та грамотності. Микола також долучився до зведення Свято-Макаріївського храму на Татарці.
1899 року 98 робітників “Заводу Гретера і КриВанька” (нинішній завод “Більшовик”) об’єдналися у товариство під назвою “Київська артіль робітників, майстрових та службовців для придбання житла”.
Своїм головою товариство обрало Миколу Чоколова. За його сприяння артіль звернулася до Міської думи з клопотанням про виділення земельних ділянок. Проте через 2 роки, так і не дочекавшись допомоги від міської влади, товариство самостійно викупило за 26 тисяч рублів близько семи гектарів землі на південно-західній околиці Києва за Кадетським гаєм.
Микола Чоколов пожертвував на це 9 тисяч рублів. Забудова селища з тридцяти дев’яти ділянок, названого на честь засновника Чоколівкою, завершилася у серпні 1905 року.
Більшовики перейменували Чоколівську вулицю і Чоколівський провулок на Донецькі, а центральну вулицю житлового масиву назвали бульваром Леніна. І тільки 1993 року їй повернуто ім’я засновника селища – Чоколівська.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
Підприємництвом та благодійництвом займалися не лише київські міські урядовці, але і деякі губернатори. Розповідь про одного з них, суперечливу постать Івана Фундуклея, слухайте у нашій наступній передачі.
А на цьому я, Марія Щур, прощаюся з вами. На все добре! залишайтеся на хвилях радіо “Свободи”!
В ефірі українська програма радіо “Свобода”.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном - Марія Щур.
Розпочнемо з найцікавішої події тижня – конфлікту Білорусі та Росії з приводу постачання газу. Про те, що сталося, ми розповідали у четвер, 19 лютого, у передачі “Міжнародний Щоденник”. Ведуча програми, Людмила Ваннек, вела розмову з нашим мінським кореспондентом Юрієм Свірком.
Людмила Ваннек
За останню добу в Білорусі відбулося повне припинення постачання російського газу і підключення його знову. Точніше сказати, відключили газ вчора, вчора компанія “Газпром” припинила будь-яке транспортування газу через Білорусь у зв’язку з “несанкціонованим відбором газу на білоруській території”.
Через це потерпіли і Польща, і Литва, і Німеччина, а також Калінінградська область самої Росії. Білоруський уряд запровадив режим суворої економії ресурсів. Президент Александр Лукашенка заявив, що з боку Росії відбувся шантаж і навіть, як він сказав, акт тероризму.
Пан Лукашенка додав, що відносини з Росією відтепер надовго будуть отруєні газом. Зараз у нас на зв’язку наш мінський кореспондент Юрій Свірко.
Юрій Свірко
Вітаю Вас, Людмило.
Людмила Ваннек
Яка зараз ситуація в Білорусі? Чи йде газ? Сьогодні вже постачання відновили, чи не так?
Юрій Свірко
Так, газ іде, як каже підприємство “Бєлтрансгаз” зараз все добре, та обсяги постачання газу відновлено. “Газпром” московський теж підтвердив, що повністю відновлено транспортування газу до Білорусі, але там повідомили, що це відбулося на підставі контракту між “Бєлтрансгазом” та незалежною компанією “Транснафта”.
Вони підписали договір про постачання 640 кубометрів газу. Цього обсягу вистачить Білорусі на 10 днів, тобто проблему остаточно не розв’язано. “Газпром” заявляє, що сьогодні генеральний директор “Бєлтрансгазу” Пьотр Пєтух перебував в Москві, і сторони так і не домовилися про подальші свої дії.
Переговори триватимуть у Москві, але цікаво, що уряд Білорусі сьогодні доручив міністру фінансів білоруському провести переговори з Росією щодо отримання російського кредиту для того, щоб заплатити за російський же газ.
Кредит Мінськ хоче взяти на 3-4 роки, про це повідомив прем’єр-міністр Білорусі Сергій Сидорський сьогодні ввечері.
Людмила Ваннек
Юрію, як конкретно прокоментував цю ситуацію президент Лукашенка?
Юрій Свірко
По-перше, він відкликав посла Білорусі в Росії Володимира Григор’єва, також заявив про те, що так Росія не поводилася з жодною з держав, які впродовж років брали газ, але не платили за нього, хоча Білорусь платила всі 100 %.
Нарешті Лукашенка звинуватив росіян в тому, що вони дуже погано ставляться до своїх же росіян у Калінінградській області, тому що там теж немає тепер газу, точніше, не було. Нарешті, він сказав, що тепер дуже модно змагатися з тероризмом, і ось, що він заявив:
Александр Лукашенка (переклад)
Я вважаю, що це – акт тероризму на найвищому рівні, коли в двадцятиградусний мороз країну позбавляють, народ позбавляють, не чужий народ, в жилах у якого тече, у половини населення руська кров, позбавляють природного газу.
Юрій Свірко
Окрім цього, треба зазначити, що відіграла свою роль і погода. Сьогодні вночі в Мінську буде аж 26 градусів морозу. Мабуть, це також сприяло тому, що конфлікт тимчасово було розв’язано.
Хоча Лукашенка заявив, що сьогодні момент дійсно історичний з таким гірким газовим смаком, але він звернувся до прем’єр-міністра Білорусі Сергія Сидорського і сказав наступне:
Александр Лукашенка (переклад)
Хай нас попрікають в тому, що ми тут не вистояли, піддалися і так далі. Треба укласти договір на умовах Путіна. Хоче Путін, щоб ми платили ці гроші, давайте збиратися.
Людмила Ваннек
Отже, хоче Путін, щоб ми ці гроші платили – збираймо ці гроші.
Юрій Свірко
Лукашенка сказав, що буде збирати їх від чорнобильців білоруських, від інвалідів, від ветеранів війни. І мовляв, нехай Росія знає, що це буде білоруського бюджету, від бідних людей. От Росія подумала, що наші ветерани – це дуже багаті люди.
Людмила Ваннек
Юрію, а що, властиво, каже на це Москва?
Юрій Свірко
Сьогодні була дуже різка заява Міністерства закордонних справ Росії. Воно заявило, що керівництво Білорусі свідомо призвело до теперішньої кризи, Мінськ постійно пробував нав’язувати такі варіанти, які фактично означали б фінансові страти для Росії.
Заяви Лукашенка, сказав представник МЗС Росії, “вызывающе”. Він також заявив, що Лукашенка свідомо бере курс на загострення стосунків з Росією.
І що найцікавіше, я дозволю собі процитувати, “на білоруському президенті лежить відповідальність за ті системні помилки у внутрішній та зовнішній політиці країні, які гальмують соціально-економічний розвиток держави, які вже призвели до ізоляції Білорусі на міжнародній арені”.
Я нагадаю, що це МЗС Росії. Ще ніколи не було таких різких слів з боку Росії.
Людмила Ваннек
Юрію, хотілося б ще одного аспекту торкнутися. Цієї проблеми також зазнали Польща, Литва і Німеччина, як Ви говорили. Як вони відреагували на припинення постачання?
Юрій Свірко
На це відреагував Брюссель, Європейська комісія звернулася до Росії з проханням розтлумачити, що все ж таки відбулося з Білоруссю та з газовим конфліктом, тому що Польща мала газу лише на 30 днів. Литва домовилася про те, що газ Росії постачатимуть через Латвію, це було дуже складно технічно робити.
Директор “Литовського газу” Викторас Валентукявичюс заявив, що Мінськ намагається вирішити свої проблеми за кошти тих, хто був втягнутий в білорусько-російський конфлікт. В Польщі теж вирішили купувати газ і в Норвегії, щоб не було такої залежності від Москви, зробили дуже різкі заяви на адресу Москви за такі проблеми з транзитом.
Марія Щур
Це був наш мінський кореспондент Юрій Свірко, з ним в програмі “Міжнародний Щоденник” у четвер 19 лютого розмовляла Людмила Ваннек.
Наш московський кореспондент продовжує газову тему. Він звертає увагу на те, що колись унікальні білорусько-російські стосунки тепер стають такими ж, які Росія має з іншими сусідами. Слово Віталію Портникову.
Віталій Портников
Ситуація із тимчасовим припиненням постачання газу до республіки Білорусь відразу ж навела мене на певні спогади, на спогади щодо ситуації із будівництвом так званого альтернативного газопроводу через територію Білорусі і Польщі.
Нагадаю, що це був один з найбільш серйозних політичних конфліктів між Росією і Україною, і хоча навіть тоді пропозиції будівництва альтернативного газопроводу виглядають скоріш пропагандистськими, ніж такими, які будуть втілені в життя практично, росіяни впевнено могли дати відповідь тільки на одне питання: “Чому ви впевнені, що Білорусь не буде займатися несанкціонованим відбором газу, у якому ви звинувачуєте українську сторону, задля боротьби з яким і будуєте альтернативний газопровід?”
“Це не є можливо, - підкреслювали представники Росії, - Білорусь, яка є частиною союзної держави і будує з Росією зовсім інші взаємини, ніж Україна, не буде несанкціоновано відбирати російський газ. До того ж, це маленька країна, і її відбори не є такими значними, як відбори України.”
Однак тепер стає зрозумілим, що такі сподівання були ілюзорними. Принаймні саме Білорусія, а не Україна, стала державою, в яку повністю було припинено постачання російського газу. І це саме тому, що політичні взаємини Росії і України ніколи не були таким складними, як політичні взаємини Росії і Білорусі.
В Москві досі не можуть оговтатися від розуміння того факту, що Александр Лукашенка не збирається віддавати російським монополіям білоруську економіку, а зберігає її під державним, тобто своїм контролем.
Однак у цій ситуації є ще й інший бік, бік, пов’язаний з тим, що білоруські телеглядачі сьогодні бачать на своїх екранах президента, який захищає їх від Росії, що намагається виморозити братнє білоруське населення.
Білоруси переконуються, що сусідня держава вважає їх не власними громадянами і навіть не братами, а звичайнісінькими іноземцями, які мають сплачувати за російські енергоносії. А якщо не сплатять, то можуть замерзати в своїх квартирах і забути про роботу на своїх підприємствах. Це звичайний економічний підхід.
Однак, досі не він був превалюючим в російсько-білоруських взаєминах, і для населення республіки Білорусь це важливий урок. Урок, який може призвести до остаточного краху, навіть ілюзорної союзної держави Росії і Білорусі, і позбавити Росію і решти її впливів на пострадянському просторі.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
Шокуючими були результати двох соціологічних опитувань в Україні, які появилися на початку тижня.
Одне виявило, що кожен третій українець хотів би емігрувати з України, якби мав таку можливість. За даними, що їх наводить у спільному дослідження фонд “Демократичні ініціативи” та Київський міжнародний інститут соціології, найбільше бажаючих емігрувати серед молоді та людей із вищою освітою.
Хочуть залишитися в Україні лише 37% тих, кому зараз 18-19 років. Найчастіше українці прагнуть емігрувати до Німеччини і Росії – понад 7% до кожної, а також до Америки та Канади. На запитання соціологів у кінці січня відповідали близько 2 тисяч громадян України.
Майже одночасно із цим були опубліковані результати іншого дослідження, яке провели спільно Міжнародна Організація Праці та Державний Комітет Статистики України. Це дослідження великою мірою пояснює, чому українці хочуть виїхати з власної країни.
За його результатами понад 80% українців не мають грошей для задоволення своїх фізіологічних потреб, а у суспільстві панує відчуття апатії та песимізму.
Ці висновки різко контрастують із тими, що їх робить українська влада, яка стверджує, що середньомісячна заробітна платня зростає, зростає, і зростає “довіра громадян до держави”. Насправді ж зростають борги зі заробітної платні.
Тему продовжує Сергій Драчук.
Сергій Драчук
Уже протягом десяти років Міжнародна організація праці разом із Державним комітетом статистики України здійснюють великі дослідження настроїв, які панують серед українців, та труднощів, що їх українці відчувають.
Це дослідження – одне з найрозсягліших; у його перебігу по всій Україні було опитано понад 9 тисяч осіб. Такі широкі дані й змальовують те, що відбувається, сказав в інтерв’ю для радіо “Свобода” директор програми соціяльно-економічної безпеки Міжнародної організації праці Ґай Стандинґ:
Гай Стандинг (переклад)
Близько 80 відсотків населення України досі хронічно бідують: їм бракує грошей на лікування, на житло й інші головні потреби. По суті, більшість людей і далі дуже песимістично ставиться до перспективи, що їхнє становище в майбутньому може поліпшитися.
Сергій Драчук
Дослідження в Україні задокументувало ще одне явище, каже пан Стандинґ: заборгованість із зарплатні досі залишається великою проблемою, ба більше – за останній рік вона зросла, і тепер понад 40 відсотків працівників не отримують належного їм сповна; в Україні про це явище вже давно не говорять.
А ще дедалі більше людей втрачає працю; до того ж більша частина безробітних не отримує соціальної допомоги через безробіття, тобто ці люди, втративши низьку платню, залишаються взагалі без грошей.
Легендарна терплячість українців знайшла підтвердження в науковому дослідженні: Україна має одну особливість, каже пан Стандинґ:
Гай Стандинг (переклад)
Дивовижно те, що попри всі ці соціальні страждання, яких зазнають люди в Україні протягом останніх десяти років, в країні існує чудовий суспільний мир.
Сергій Драчук
Щоправда, суспільний мир в українському варіанті – це не злагода, а відчуття безсилля, наголошує представник Міжнародної організації праці:
Гай Стандинг (переклад)
Хоча люди й невдоволені, як вони нам казали в дослідженні, серед них поширена апатія, відчуття, що звичайні люди не можуть якось вплинути на становище.
Отож бракує тиску на фірми, на їхнє керівництво, щоби ті пішли на зміни, виплачували платню, – і так само бракує тиску на урядові установи, щоби вони таки надавали допомогу через безробіття.
Є відчуття того, що все в країні полишено напризволяще. Поки не з’явиться почуття надії, почуття, що значні зміни дійсно можливі, якщо не буде чинитися тиск на владу, на політиків, на бюрократів, на підприємства, багато з бажаних змін не відбудуться.
Сергій Драчук
Попереджає директор програми соціяльно-економічної безпеки Міжнародної організації праці Ґай Стандинґ.
Сергій Драчук, радіо “Свобода”.
Марія Щур
Сьогодні у рубриці “Власна справа” йтиметься про те, як нелегко буває її відстояти у нинішній Україні. Причому, це стосується не лише малих підприємців, але і великих компаній.
Вирощування льону та виготовлення лляних тканин є давньою українською традицією, яка за останнє десятиліття невпинно зникає. Висівні площі скоротилися майже в 10 разів. Займаються виробництвом льону в Україні лише два підприємства - Житомирське і Рівненське. Обидва опинилися в глибокій кризі.
Житомирське підприємство називається “Льонотекс”, і воно є відкритим акціонерним товариством, більша частина акцій належить державі. Понад 3 роки тому проти компанії почалася процедура банкрутства. Очолив цей процес Комітет кредиторів, який мав оздоровити компанію, і якщо цього не вдасться, ліквідувати її.
Через півтора року було розроблений план санації і знайдений інвестор – компанію “Текстиль-імпекс”. Розуміючи, що план санації до вказаної судом дати – листопада 2003 року – виконати не вдасться, кредитори на своєму засіданні в серпні того ж року уклали мирову угоду. Згідно з цим документом, всі кредитори погодилися реструктурувати їхню заборгованість ще на два роки.
Цю історію розповідає далі наш київський кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
В цей момент у справі з’являється новий гравець – запрошений експерт Володимир Очколас. Далі говорить арбітражний керуючий, керівник санації та реструктуризації ВАТ “Льонотекс” Олександр Мартиненко:
Олександр Мартиненко
І в той час відбулося наступне: ми дивимося, що господарський суд не затверджує мирову угоду, хоча він повинен був її розглянути протягом двох тижнів і винести рішення.
В цей момент пішла просто автоматична затяжка процесу розгляду. В цей час пан Очколас почав шукати якогось іншого інвестора, якому він запропонував вже розроблену зовсім не їм готову програму запуску виробництва з конкретними кроками, що треба зробити сьогодні, що треба зробити через тиждень.
Тарас Марусик
Як це йому дісталося, він мав доступ до цього?
Олександр Мартиненко
Він фактично вкрав цю роботу.
Тарас Марусик
І запропонував, як сказав Олександр Мартиненко, Товариству з обмеженою відповідальністю “Металлон”.
Олександр Мартиненко
Два буквально слова за “Металлон”, щоб було зрозуміло. У мене є фінансовий звіт, який вони подали, між іншим, тоді на розгляд Комітету кредиторів. Статутний капітал – 7 400 гривень.
Тарас Марусик
А далі Володимир Очколас ініціював скликання Комітету кредиторів, однак зробив це з порушенням законодавства, оскільки це – прерогатива арбітражного керуючого.
Основна мета таких масштабних заходів – визнати недійсними всі попередні дії через клопотання до господарського суду.
Олександр Мартиненко
Суд, замість того, щоб розглядати мирову угоду, розглядав оці клопотання про заміну інвестора. 15 жовтня 2003 року господарський суд приймає рішення про припинення санацій за участі “Текстиль-імпекса”, який вніс гроші на санаційний рахунок, які пішли на виплату заробітної плати.
Питання: хто ж буде повертати ці гроші? Наступне – було створене ЗАТ за участю інвестора. В ухвалі господарського суду виноситься рішення – повернути майно.
Тарас Марусик
Наступним кроком було позбавлення повноважень арбітражного керуючого, однак 22 січня цього року Вищий господарський суд України відновив його повноваження. Відповідно до цього рішення і згаданого від 24 грудня, ні ТОВ “Металлон”, ні його представники не мають права перебувати на території підприємства.
Олександр Мартиненко
Але вони абсолютно незаконно фактично захопили це підприємство, керівництво не пускають, не дають можливість працівникам повернутися на їх підприємство, порушуючи їх конституційні права на право на працю і т.д.
Найстрашніше те, що сьогодні на майні ЗАТ відбуваються виробничі процеси без техніки безпеки, без інструктажу. Рахунки заблоковані, тому питання, яким чином можна проводити розрахунки з постачальниками сировини.
Яким чином взяв повноваження той же “Металлон”? Якщо він хоче розрахуватися з кредиторами, їм пообіцяв, то тоді він повинен був би укласти договір про переведення боргу на себе. Цього він ще не зробив.
Тарас Марусик
Це була думка арбітражного керуючого, керівника санації та реструктуризації ВАТ “Льонотекс” Олександра Мартиненка.
Радіо “Свобода” пропонувало висловитися й протилежній стороні, але Володимир Очколас, за його ж словами, не зміг прийти в студію, а телефоном записувати інтерв’ю відмовився. Пообіцяв, що зв’яжеться найближчими днями.
Марія Щур
Це був київський кореспондент Тарас Марусик, який далі слідкуватиме за цією справою, і ми висвітлюватимемо її в наступних передачах.
А зараз до іншої постійної нашої рубрики – історичної.
Однією з історичних традицій київського самоврядування була участь у ньому підприємців міста. Ми вже розповідали про війтів-підприємців Ждана Тадрину та Івана Биковського, а також про міського голову, мільйонера Густава Ейсмана.
Ще одним прикладом поєднання підприємництва з участю у міському самоврядуванні є діяльність братів Чоколових. Про київських підприємців, благодійників і депутатів Міської думи Івана та Миколу Чоколових розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
На межі ХІХ і ХХ століть Чоколови були однією з найпомітніших купецьких родин Києва. Брати Микола та Іван Чоколови володіли найбільшою з п’яти київських винокурень та найбільшим у місті дріжджовим заводом на Глибочиці.
Відтак, значна частина з тих трьохсот пудів дріжджів, які тоді щодня вивозилися залізницею з Києва, вироблялася підприємством “Брати Чоколови”.
Серед сорока восьми київських друкарень вирізнялася і друкарня Чоколових на вулиці Фундукліївській, в якій друкувалися ноти і наукова та історична література.
Тривалий час Микола був старостою Київського купецького товариства, а від 1883 року упродовж двадцяти семи років обирався гласним (тобто, депутатом) Міської думи.
Згодом, вже у віці п’ятдесяти семи років він став членом Міської управи і відповідав за будівельну справу у Києві. Іван так само був обраний гласним Міської думи.
Як віце-голова Товариства поширення нижчої комерційної освіти Микола опікувався організацією першого у Києві комерційного училища і навіть керував розробкою його статуту.
Він був серед засновників першої в Російській імперії трикласної жіночої торговельної школи, став співзасновником Товариства просвіти та грамотності. Микола також долучився до зведення Свято-Макаріївського храму на Татарці.
1899 року 98 робітників “Заводу Гретера і КриВанька” (нинішній завод “Більшовик”) об’єдналися у товариство під назвою “Київська артіль робітників, майстрових та службовців для придбання житла”.
Своїм головою товариство обрало Миколу Чоколова. За його сприяння артіль звернулася до Міської думи з клопотанням про виділення земельних ділянок. Проте через 2 роки, так і не дочекавшись допомоги від міської влади, товариство самостійно викупило за 26 тисяч рублів близько семи гектарів землі на південно-західній околиці Києва за Кадетським гаєм.
Микола Чоколов пожертвував на це 9 тисяч рублів. Забудова селища з тридцяти дев’яти ділянок, названого на честь засновника Чоколівкою, завершилася у серпні 1905 року.
Більшовики перейменували Чоколівську вулицю і Чоколівський провулок на Донецькі, а центральну вулицю житлового масиву назвали бульваром Леніна. І тільки 1993 року їй повернуто ім’я засновника селища – Чоколівська.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
Підприємництвом та благодійництвом займалися не лише київські міські урядовці, але і деякі губернатори. Розповідь про одного з них, суперечливу постать Івана Фундуклея, слухайте у нашій наступній передачі.
А на цьому я, Марія Щур, прощаюся з вами. На все добре! залишайтеся на хвилях радіо “Свободи”!
