Прага, 21 лютого 2004 року.
Марина Пирожук
Вітаю всіх, чиї приймачі налаштовані на хвилі радіо “Свобода”. В ефірі – “Моніторинг тижня”, програма про найважливіші події в Україні та світі очима наших кореспондентів. З празької студії вас вітає Марина Пирожук.
В Києві два останні дні проходила міжнародна конференція “Україна в Європі і світі”, підтримана президентом Польщі Кваснєвським, колишнім президентом Чеської Республіки Вацлавом Гавелом, екс-президентом Литви Валдасом Адамкусом, колишнім Держсекретарем США Мадлен Олбрайт та іншими відомими політиками. Конференція ініційована неурядовими організаціями України, Чеської Республіки, Німеччини, Польщі, Румунії та Франції.
За словами народного депутата України, одного з організаторів конференції у Києві, Бориса Тарасюка, ідея цієї конференції виникла кілька місяців тому серед неурядових організацій та аналітичних центрів, які займаються питанням зовнішньої політики.
Борис Тарасюк
Ідея конференції належить 10 неурядовим організаціям Північної Америки й Європи, які вирішили продовжити ідею, започатковану в жовтні 2002 року президентом Кваснєвським, коли він ініціював проведення конференції на тему “Україна в Європі” в Варшаві. Головна мета цієї конференції полягає в тому, щоби привернути відомих політиків Європи і Америки до України для того, щоби вони краще зрозуміли ті процеси, які відбуваються в Україні, для того, щоби зрозуміли, куди прямує Україна.
У нас було багато проведено підготовчої роботи. В конференції вже беруть участь більше 100 зарубіжних гостей, відомих політиків (таких, як Мадлен Олбрайт, колишній Держсекретар США, Карл Більт, колишній прем’єр-міністр Швеції) країн Північної Америки і Європи.
Ми очікуємо, що в результаті цієї конференції наші зарубіжні гості краще зрозуміють, що відбувається в Україні. І зрозумівши це, вони будуть підживлювати інтерес їх відповідних країн до України. Ми сподіваємось, що ця конференція надасть можливість українським політикам почути, що про них говорять в світі – в Європі, в Північній Америці, і таким чином підвищити інтерес до України в цілому світі. Ми також сподіваємось, що українська громадськість матиме можливість почути наших гостей з-за кордону щодо українських політиків і таким чином зробити своє власне судження про те, де є Україна на світовій мапі.
Марина Пирожук
Це був народний депутат України, голова парламентського Комітету з Євроатлантичної інтеграції Борис Тарасюк.
Представники українських діаспорних організацій у США не хочуть залишатися осторонь президентської кампанії в Україні і вирішили докласти зусиль для забезпечення чесних і вільних виборів восени цього року. Про це йшлося під час дискусії, організованої в рамках круглого столу під назвою “Україна на роздоріжжі”, що відбувся цього тижня у Вашингтоні. Окрім представників діаспори, у круглому столі також взяли участь колишні конгресмени Боб Шейфер та Чарльз Доерті. Про плани діаспори розповідає наш кореспондент у Вашингтоні Сергій Куделя.
Сергій Куделя
Ці вибори у діаспорі сприймають як вирішальні для майбутнього Української держави. Водночас американці українського походження вважають недостатньою ту допомогу Україні у проведенні виборів, що запланована адміністрацією Буша. Тому багато хто з них відчуває особисту відповідальність за розвиток політичних подій в Україні цього року.
Як наголошує один з ініціаторів круглого столу президент Українсько-американської координаційної ради Ігор Гавдяк, діаспорні організації не збираються підтримувати конкретного політика, а хочуть побачити забезпечення рівних можливостей для усіх кандидатів у президенти.
Ігор Гавдяк
Діаспора хоче допомогти виборцям України вибрати такого урядовця, якого вони вважають відповідним для цієї посади. Тут не є питання особи Ющенка. Якщо український народ буде мати якогось іншого кандидата, ми його також будемо підтримувати.
Якщо український народ дійсно вільно вибере когось від влади теперішньої України, ми не маємо нічого проти цього. Ми є зацікавлені тільки, щоб це були дійсно демократичні вибори. І не тільки, що усі можуть йти голосувати наприкінці, але демократичні вибори в тім розумінні, що ціла кампанія виборча має мати демократичний характер.
Сергій Куделя
Отже, серед заходів, запропонованих учасниками зборів, були підготовка спостерігачів, підтримка вільної преси в Україні та активне лобіювання американської влади для забезпечення кращого контролю за ходом передвиборчої кампанії.
Як зазначив присутній на круглому столі колишній конгресмен Чарльз Доуерті, особливу увагу діаспорі необхідно приділити роботі з представниками Конгресу США: “Я завжди вважав, що два найкращих союзники вільної України – це Конгрес США та українсько-американська громада. Державний Департамент США, на мою особисту думку, є проблемою. Коли я чую скарги від своїх українських друзів про Держдеп, я їм пояснюю, що не можливо буде змінити ментальність цієї установи, якщо не використати ресурс американського Конгресу. Держдеп швидше реагує на дії Конгресу, а не на дії окремих громадян. Позиція громадян важлива лише для конгресменів, які дивляться на них, як на виборців”.
Організатори круглого столу у Вашингтоні збираються залучити до обговорення шляхів забезпечення демократичності виборчого процесу в Україні представників діаспори з інших регіонів США. Для цього схожі збори будуть проведені найближчим часом у Детройті, Філадельфії та Нью-Йорку. Хоча у діаспорі і усвідомлюють обмеженість власних зусиль, вони переконані, що головне – не залишатися осторонь у критичний час для їхньої історичної Батьківщини.
Марина Пирожук
Депутати Нижньої палати російського парламенту Державної Думи відмовляються розглядати питання про російсько-білоруські взаємини у зв’язку з обмеженням у постачанні російського газу у Білорусь. Між тим, міністерство закордонних справ Росії виступає з безпрецедентно жорстокими звинуваченнями на адресу президента Білорусі Олександра Лукашенка. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Перший заступник голови Державної Думи РФ Олександр Жуков закликав парламентарів не перетворювати ситуацію щодо постачання російського газу до Білорусі на політичну. “В мене є велике прохання до депутатів не створювати з цього політичний конфлікт, бо мова йде про конкретні проблеми між компаніями щодо постачання газу. Замість того, щоб йти на зустріч російській стороні, білоруська сторона займає зовсім іншу позицію,” – підкреслив Олександр Руков, який називає те, що відбувається, політичною спекуляцією білоруської сторони, коли вона намагається перенести свої внутрішні проблеми на рішення російського уряду.
Державна Дума РФ відмовилася запросити на урядову годину з проблем постачання російського газу до Білорусі прем’єр-міністра Росії Михайла Кас’янова і секретаря Ради безпеки Росії Володимира Рушайло. Таким чином парламентарі усунулися від розгляду найбільш гострої проблеми у російсько-білоруських взаєминах останнього часу.
Те, що для Кремля це все ж таки не економічна, а політична проблема, можна побачити по жорсткій тональності заяви міністерства закордонних справ РФ, щодо заяв президента Білорусі Олександра Лукашенка. “Обурлива заява, що її зробив президент Лукашенко 19 лютого, свідчить про те, що він, забуваючи про інтереси білоруського народу, бере курс на загострення взаємин із Росією,” – підкреслює МЗС Російської Федерації. “На президенті Білорусі лежить відповідальність за ті системні помилки у внутрішній і зовнішній політиці країни, які гальмують соціально-економічний розвиток держави і які вже призвели до ізоляції Білорусі на міжнародній арені,” – підкреслюється у заяві МЗС РФ.
Це перша така безпрецедентно гостра реакція російського дипломатичного відомства на заяви Олександра Лукашенка. Вона підтверджує, що рішення про обмеження постачання російського газу до Білорусі є не економічним, а насамперед політичним рішенням, і ухвалена з особистої ініціативи президента Росії Володимира Путіна. А без санкції адміністрації президента Росії МЗС наврядчи могло б виступити з такою гострою заявою на адресу особисто президента союзної з Росією держави.
Марина Пирожук
В Європарламенті у четвер виник ажіотаж щодо постанови Єврокомісії про зарплату комісарам ЄС з країн-кандидатів, які від 1 травня стануть повноправними членами. На думку багатьох експертів у справах Євросоюзу, сенсація цього дня в житті ЄС полягає в тому, що керівник управління адміністрації Єврокомісії Ерік Маммер вперше офіційно оголосив зарплату комісарів ЄС. Детальніше на цю тему – наш брюссельський кореспондент Славко Волинський.
Славко Волинський
На думку багатьох, експертів трапилось непередбачене. Річ в тому, що Рада міністрів ЄС вже вдруге провалила пропозиції Єврокомісії щодо зарплати членів Європарламенту від країн-кандидатів ЄС. “Коливання зарплат, – вважають тутешні дипломати, – шокують.” Приміром, майбутні депутати законодавчого органу Євросоюзу, тобто Європарламенту, з Балтійських країн, Польщі, Словаччини, Чехії тощо отримуватимуть зарплату в розмірі плюс/мінус 1 тисячу доларів, а комісари з країн-кандидатів, як і комісари інших країн... Відкрив карти про зарплату єврокомісарів представник адміністрації Єврокомісії Ерік Маммер: “їх зарплата становитиме 18 тисяч євро місячну з оподаткуванням 15%”.
На думку численних оглядачів, офіційне оприлюднення таких цифр може викликати занадто негативну реакцію населення ЄС, яке сплачує податки до 30% від своїх доходів. В цьому контексті зазначимо, що зарплата “нетто”, тобто, як мовиться, “на кишеню” пересічного європейця становить в середньому 2 тисячі євро.
Крім того, комісари і співробітники Єврокомісії мають величезні пільги щодо оплат за міжнародні перельоти, вони звільнені від податків на отримання автомобілів, комунікаційні послуги задарма, звільнені від сплати медичного страхування.
Прокоментувати диспропорцію зарплати європейських законодавців із зарплатою законовиконавців я попросив польського аналітика у справах ЄС пана Сафуту: “Так-так, скажу навіть більше: якщо взяти до уваги Балтійські країни, де парламентарі одержують зарплату в межах 1 тисячі євро, а незабаром комісари з цих країн будуть одержувати 18 тисяч євро в місяць та ще з різноманітними додатками, то справді велика різниця. Але якщо взяти до уваги зарплату європарламентарів з Італії, то тут встановлена певна гармонія. Тобто, члени Європарламенту Італії, Франції і деяких інших країн одержують приблизно однакову зарплату і користуються однаковими пільгами. Але це, дійсно, кумедна ситуація, коли власники багатих транснаціональних комерційних корпорацій в середньому декларують свою місячну зарплату в межах до 20 тисяч євро, але платять податки значно більші, ніж члени Єврокомісії, це справді може викликати шок, навіть попри те, що Єврокомісія аргументує, що така висока зарплата комісарів віднадить комісарів від корупції і одержання хабарів.”
Але протягом дня парламентарі не схвалили рішення Єврокомісії щодо зарплат комісарів ЄС, а вирішили обговорити це питання на Раді міністрів ЄС 23 лютого.
Марина Пирожук
Тепер у Німеччині більше ніхто не має ексклюзивного права на своє прізвище. Федеральний конституційний суд ухвалив рішення, згідно з яким після розлучення прізвище екс-партнера у шлюбі можна передавати новому супутнику життя. Розповідає наша власна кореспондентка Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Судді визнали антиконституційною норму в німецькому законодавстві, згідно з якою спільним прізвищем подружжя може бути тільки “дівоче” ім’я одного з партнерів. На думку членів Федерального конституційного суду, в іншому випадку жінки опиняються в невигідному становищі і в односторонньому порядку обмежуються в своїх правах.
До речі, позов у цій справі подала жінка. Після того, як фахіфець-дизайнер Ельке Арора так і не змогла передати новому чоловікові своє прізвище з попереднього шлюбу, вона вирішила домагатися своїх прав через суд. Арора наголосила на тому, що вона носить це прізвище впродовж 35 років, і воно вже давно, так би мовити, злилося з її особистістю. Тепер Ельке Арора нарешті зможе втілити свою мрію в життя і поділитися своїм прізвищем зі своїм новим чоловіком. Хоча для цього ще необхідно, щоб було внесено відповідні зміни в закон.
Федеральний міністр юстиції Німеччини Брігітте Цюпріс вже заявила, що вивчить рішення конституційного суду для того, аби підготувати новий законопроект. Тим часом почали лунати критичні голоси з боку представників німецької аристократії. Висловлюються побоювання, що завдяки такому правилу в майбутньому може відбутися справжня інфляція прізвищ з додатками “фон”, або “граф”.
До речі, колишній міністр оборони Німеччини Рудольф Шарпінг теоретично тепер теж може називатися “графом Пілаті”, оскільки його нова дружина дістала це прізвище зі свого попереднього шлюбу. Однак графиня Крістіна Пілаті запевнила, що разом з Рудольфом Шарпінгом вони від самого початку вирішили залишатися при своїх старих прізвищах. “Врешті-решт наші прізвища є своєрідними товарними марками,” – сказала графиня Пілаті.
Марина Пирожук
У південних штатах Вірджинія і Теннессі США Керрі у своїх промовах часто згадував Бога, казав, що любить музику “кантрі”, обстоював жорсткі закони для боротьби із злочинністю і залишаючи осторонь одну з улюблених своїх тем – захист навколишнього середовища, говорив про відданість капіталізмові.
Одначе цей кандидат з гаслами типового популіста походить з привілейованої сім’ї. Джон Форбст Керрі – один з найбагатших членів Сенату, та й дружина його – з родини мільярдерів Гайнц, засновників фірми, що виробляє знаменитий соус і кетчуп. Що робити багатому кандидатові, аби довести середньому класові Америки, що він розуміє потреби і біль простих людей? На цю тему – матеріал нашого власного кореспондента Юрія Дулерайна.
Юрій Дулерайн
Проблема Джона Керрі не стояла б так гостро, якби не той факт, що його найближчий суперник, сенатор Джон Едвардс – виходець з робітничого класу, з низів. Батько – стовідсотковий “синій комірець”, робітник-сталевар. Щоправда, Едвардс-молодший теж мільйонер, як і Джон Керрі, але він свої мільйони не у спадщину отримав, а нажив працею адвоката. Американці таких людей називають "self-made man”, тобто той, хто сам себе зробив. Тож Джон Керрі заходився переробляти свій імідж.
Якщо раніше у розмовах з журналістами він цитував поезію Пабло Неруди, Шекспіра й Томаса Еліота, то тепер він грає у хокей з пожежниками. Його супроводжують ветерани В’єтнамської війни, які на одному кораблі служили з лейтенантом Керрі. Коли популярний гуморист Джей Лено запросив Керрі взяти участь в його вечірньому шоу телемережі “NBC”, то сенатор в’їхав на сцену у джинсах і шкіряній куртці верхи на мотоциклі “Гарлі-Дейвідсон”.
На мітингу виборців у Нешвілі, штат Теннессі, в Белмонтському університеті, Керрі майже дослівно цитував президента Джона Кеннеді. Він казав: “Це змагання не лише з метою замінити Джорджа Буша, і справа не лише в ідеології Демократичної партії супроти Республіканської. Йдеться про нашу демократію, про якість уряду у Сполучених Штатах, про здатність знову зробити громадське служіння благородною справою”.
Але сенатор Едвардс в усіх своїх промовах прямо чи непрямо протиставляє аристократичному походженню сенатора Керрі своє бездоганно пролетарське. “Я розумію життя людей” – каже він. На це Керрі відповідає, що якби таке походження, як в Едвардса, було критерієм придатності до президентської посади, тоді Америка ніколи б не мала в Білому домі ані Франкліна Рузвельта, ані Джона Кеннеді. Перегони тривають. Наступні первинні вибори відбудуться 24-го лютого в штатах Айдаго, Юта і на Гавайських островах.
Марина Пирожук
Зацікавлення таємницями у людей не зникало ніколи. Відомий фільм про агента 007 Джеймса Бонда завжди збирав повні зали у кінотеатрах всього світу. У сучасному світі роль спеціальних служб не применшилась. На основі саме їхніх сумнівних даних американський президент Джордж Буш віддав наказ про початок війни в Іраку. Та саме в США вирішили вперше привідкрити завісу таємничості. Унікальний у своєму роді музей шпигунства, що розташувався в центрі американської столиці, зустрів цими днями свого мільйонного відвідувача. В музей побувала і наша кореспондентка у Вашингтоні Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
Напевно популярність та кількість прибутків творців Джеймса Бонда не давала спати організаторам музею історії шпигунства. І вони вирішили, що така благодатна тема, як таємниці, може виявитись корисною не тільки тим, хто їх творить та ними цікавиться, а й тим, хто їх хоча б частково відкриває.
У цьому переконаний Петер Ернест, колишній агент ЦРУ, який працював на Близькому Сході та в Радянському Союзі. Тепер він керує музеєм і з задоволенням відкриває відвідувачам таємниці зібраних у ньому експонатів. Все починається з історії приміщення, у якому знаходиться музей. Саме тут у сорокових роках у Вашингтоні був штаб (зараз важко у це повірити) Комуністичної партії США. Протистояння холодної війни, взаємна підривна робота спецслужб з однієї сторони – Заходу, з іншої – Радянського Союзу наповнила музей найцікавішими експонатами. Організатори зібрали також багато таємних документів, які можна прочитати за допомогою лише спеціальних шрифтів, і кожен відвідувач може ознайомитись з листуванням між агентами секретних служб у період холодної війни.
Одразу біля ліфта на третьому поверсі вас зустрічає Залізний Фелікс, копія пам’ятника, який стояв напроти Луб’янки у Москві, де “билося серце” радянського КДБ. Директор музею пишається цим надбанням: “Коли Радянський Союз розвалився, люди звалили цю статую у такий самий спосіб, як завалили пам’ятник Саддама Гусейна в Іраку”.
Окрім епохи холодної війни, музей за допомогою унікальних експонатів розповідає про історію шпигунства. Взуття, у підборах якого можна переносити спеціальну документацію, записуючі мініпристрої, які використовувались в середині сторіччя, пістолет у вигляді губної помади – це тільки сота частина того, що можна побачити тут. Загальна вартість експонатів, що наповнюють музей, складає 40 мільйонів доларів, і це перше місце в світі, де можна вивчити все, що стосується шпигунства.
Музей також розповідає про історії людей, які займались цим ремеслом. Чи знаєте ви, що відома співачка і актриса Марлен Дітріх, використовувала свою красу і популярність, працюючи шпигункою у період Другої світової війни?
Здається, що Україна також може бути гідно представлена в музеї шпигунства. Плівки майора Мельниченка – це саме те, за чим полюють багато секретних служб всього світу.
Та якщо ви, шановні слухачі, перебуваючи в американській столиці, таки побажаєте відвідати музей, то загальне побажання музею до всіх: не говоріть зайвого.
Марина Пирожук
Ну що ж, на цьому – досить. Програма “Моніторинг тижня” добігла кінця. З вами була Марина Пирожук, а допомагав мені Ян Кайзер. Зустрінемося з вами у вівторок у “Ранковій Свободі”. Тримайтеся!
Марина Пирожук
Вітаю всіх, чиї приймачі налаштовані на хвилі радіо “Свобода”. В ефірі – “Моніторинг тижня”, програма про найважливіші події в Україні та світі очима наших кореспондентів. З празької студії вас вітає Марина Пирожук.
В Києві два останні дні проходила міжнародна конференція “Україна в Європі і світі”, підтримана президентом Польщі Кваснєвським, колишнім президентом Чеської Республіки Вацлавом Гавелом, екс-президентом Литви Валдасом Адамкусом, колишнім Держсекретарем США Мадлен Олбрайт та іншими відомими політиками. Конференція ініційована неурядовими організаціями України, Чеської Республіки, Німеччини, Польщі, Румунії та Франції.
За словами народного депутата України, одного з організаторів конференції у Києві, Бориса Тарасюка, ідея цієї конференції виникла кілька місяців тому серед неурядових організацій та аналітичних центрів, які займаються питанням зовнішньої політики.
Борис Тарасюк
Ідея конференції належить 10 неурядовим організаціям Північної Америки й Європи, які вирішили продовжити ідею, започатковану в жовтні 2002 року президентом Кваснєвським, коли він ініціював проведення конференції на тему “Україна в Європі” в Варшаві. Головна мета цієї конференції полягає в тому, щоби привернути відомих політиків Європи і Америки до України для того, щоби вони краще зрозуміли ті процеси, які відбуваються в Україні, для того, щоби зрозуміли, куди прямує Україна.
У нас було багато проведено підготовчої роботи. В конференції вже беруть участь більше 100 зарубіжних гостей, відомих політиків (таких, як Мадлен Олбрайт, колишній Держсекретар США, Карл Більт, колишній прем’єр-міністр Швеції) країн Північної Америки і Європи.
Ми очікуємо, що в результаті цієї конференції наші зарубіжні гості краще зрозуміють, що відбувається в Україні. І зрозумівши це, вони будуть підживлювати інтерес їх відповідних країн до України. Ми сподіваємось, що ця конференція надасть можливість українським політикам почути, що про них говорять в світі – в Європі, в Північній Америці, і таким чином підвищити інтерес до України в цілому світі. Ми також сподіваємось, що українська громадськість матиме можливість почути наших гостей з-за кордону щодо українських політиків і таким чином зробити своє власне судження про те, де є Україна на світовій мапі.
Марина Пирожук
Це був народний депутат України, голова парламентського Комітету з Євроатлантичної інтеграції Борис Тарасюк.
Представники українських діаспорних організацій у США не хочуть залишатися осторонь президентської кампанії в Україні і вирішили докласти зусиль для забезпечення чесних і вільних виборів восени цього року. Про це йшлося під час дискусії, організованої в рамках круглого столу під назвою “Україна на роздоріжжі”, що відбувся цього тижня у Вашингтоні. Окрім представників діаспори, у круглому столі також взяли участь колишні конгресмени Боб Шейфер та Чарльз Доерті. Про плани діаспори розповідає наш кореспондент у Вашингтоні Сергій Куделя.
Сергій Куделя
Ці вибори у діаспорі сприймають як вирішальні для майбутнього Української держави. Водночас американці українського походження вважають недостатньою ту допомогу Україні у проведенні виборів, що запланована адміністрацією Буша. Тому багато хто з них відчуває особисту відповідальність за розвиток політичних подій в Україні цього року.
Як наголошує один з ініціаторів круглого столу президент Українсько-американської координаційної ради Ігор Гавдяк, діаспорні організації не збираються підтримувати конкретного політика, а хочуть побачити забезпечення рівних можливостей для усіх кандидатів у президенти.
Ігор Гавдяк
Діаспора хоче допомогти виборцям України вибрати такого урядовця, якого вони вважають відповідним для цієї посади. Тут не є питання особи Ющенка. Якщо український народ буде мати якогось іншого кандидата, ми його також будемо підтримувати.
Якщо український народ дійсно вільно вибере когось від влади теперішньої України, ми не маємо нічого проти цього. Ми є зацікавлені тільки, щоб це були дійсно демократичні вибори. І не тільки, що усі можуть йти голосувати наприкінці, але демократичні вибори в тім розумінні, що ціла кампанія виборча має мати демократичний характер.
Сергій Куделя
Отже, серед заходів, запропонованих учасниками зборів, були підготовка спостерігачів, підтримка вільної преси в Україні та активне лобіювання американської влади для забезпечення кращого контролю за ходом передвиборчої кампанії.
Як зазначив присутній на круглому столі колишній конгресмен Чарльз Доуерті, особливу увагу діаспорі необхідно приділити роботі з представниками Конгресу США: “Я завжди вважав, що два найкращих союзники вільної України – це Конгрес США та українсько-американська громада. Державний Департамент США, на мою особисту думку, є проблемою. Коли я чую скарги від своїх українських друзів про Держдеп, я їм пояснюю, що не можливо буде змінити ментальність цієї установи, якщо не використати ресурс американського Конгресу. Держдеп швидше реагує на дії Конгресу, а не на дії окремих громадян. Позиція громадян важлива лише для конгресменів, які дивляться на них, як на виборців”.
Організатори круглого столу у Вашингтоні збираються залучити до обговорення шляхів забезпечення демократичності виборчого процесу в Україні представників діаспори з інших регіонів США. Для цього схожі збори будуть проведені найближчим часом у Детройті, Філадельфії та Нью-Йорку. Хоча у діаспорі і усвідомлюють обмеженість власних зусиль, вони переконані, що головне – не залишатися осторонь у критичний час для їхньої історичної Батьківщини.
Марина Пирожук
Депутати Нижньої палати російського парламенту Державної Думи відмовляються розглядати питання про російсько-білоруські взаємини у зв’язку з обмеженням у постачанні російського газу у Білорусь. Між тим, міністерство закордонних справ Росії виступає з безпрецедентно жорстокими звинуваченнями на адресу президента Білорусі Олександра Лукашенка. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Перший заступник голови Державної Думи РФ Олександр Жуков закликав парламентарів не перетворювати ситуацію щодо постачання російського газу до Білорусі на політичну. “В мене є велике прохання до депутатів не створювати з цього політичний конфлікт, бо мова йде про конкретні проблеми між компаніями щодо постачання газу. Замість того, щоб йти на зустріч російській стороні, білоруська сторона займає зовсім іншу позицію,” – підкреслив Олександр Руков, який називає те, що відбувається, політичною спекуляцією білоруської сторони, коли вона намагається перенести свої внутрішні проблеми на рішення російського уряду.
Державна Дума РФ відмовилася запросити на урядову годину з проблем постачання російського газу до Білорусі прем’єр-міністра Росії Михайла Кас’янова і секретаря Ради безпеки Росії Володимира Рушайло. Таким чином парламентарі усунулися від розгляду найбільш гострої проблеми у російсько-білоруських взаєминах останнього часу.
Те, що для Кремля це все ж таки не економічна, а політична проблема, можна побачити по жорсткій тональності заяви міністерства закордонних справ РФ, щодо заяв президента Білорусі Олександра Лукашенка. “Обурлива заява, що її зробив президент Лукашенко 19 лютого, свідчить про те, що він, забуваючи про інтереси білоруського народу, бере курс на загострення взаємин із Росією,” – підкреслює МЗС Російської Федерації. “На президенті Білорусі лежить відповідальність за ті системні помилки у внутрішній і зовнішній політиці країни, які гальмують соціально-економічний розвиток держави і які вже призвели до ізоляції Білорусі на міжнародній арені,” – підкреслюється у заяві МЗС РФ.
Це перша така безпрецедентно гостра реакція російського дипломатичного відомства на заяви Олександра Лукашенка. Вона підтверджує, що рішення про обмеження постачання російського газу до Білорусі є не економічним, а насамперед політичним рішенням, і ухвалена з особистої ініціативи президента Росії Володимира Путіна. А без санкції адміністрації президента Росії МЗС наврядчи могло б виступити з такою гострою заявою на адресу особисто президента союзної з Росією держави.
Марина Пирожук
В Європарламенті у четвер виник ажіотаж щодо постанови Єврокомісії про зарплату комісарам ЄС з країн-кандидатів, які від 1 травня стануть повноправними членами. На думку багатьох експертів у справах Євросоюзу, сенсація цього дня в житті ЄС полягає в тому, що керівник управління адміністрації Єврокомісії Ерік Маммер вперше офіційно оголосив зарплату комісарів ЄС. Детальніше на цю тему – наш брюссельський кореспондент Славко Волинський.
Славко Волинський
На думку багатьох, експертів трапилось непередбачене. Річ в тому, що Рада міністрів ЄС вже вдруге провалила пропозиції Єврокомісії щодо зарплати членів Європарламенту від країн-кандидатів ЄС. “Коливання зарплат, – вважають тутешні дипломати, – шокують.” Приміром, майбутні депутати законодавчого органу Євросоюзу, тобто Європарламенту, з Балтійських країн, Польщі, Словаччини, Чехії тощо отримуватимуть зарплату в розмірі плюс/мінус 1 тисячу доларів, а комісари з країн-кандидатів, як і комісари інших країн... Відкрив карти про зарплату єврокомісарів представник адміністрації Єврокомісії Ерік Маммер: “їх зарплата становитиме 18 тисяч євро місячну з оподаткуванням 15%”.
На думку численних оглядачів, офіційне оприлюднення таких цифр може викликати занадто негативну реакцію населення ЄС, яке сплачує податки до 30% від своїх доходів. В цьому контексті зазначимо, що зарплата “нетто”, тобто, як мовиться, “на кишеню” пересічного європейця становить в середньому 2 тисячі євро.
Крім того, комісари і співробітники Єврокомісії мають величезні пільги щодо оплат за міжнародні перельоти, вони звільнені від податків на отримання автомобілів, комунікаційні послуги задарма, звільнені від сплати медичного страхування.
Прокоментувати диспропорцію зарплати європейських законодавців із зарплатою законовиконавців я попросив польського аналітика у справах ЄС пана Сафуту: “Так-так, скажу навіть більше: якщо взяти до уваги Балтійські країни, де парламентарі одержують зарплату в межах 1 тисячі євро, а незабаром комісари з цих країн будуть одержувати 18 тисяч євро в місяць та ще з різноманітними додатками, то справді велика різниця. Але якщо взяти до уваги зарплату європарламентарів з Італії, то тут встановлена певна гармонія. Тобто, члени Європарламенту Італії, Франції і деяких інших країн одержують приблизно однакову зарплату і користуються однаковими пільгами. Але це, дійсно, кумедна ситуація, коли власники багатих транснаціональних комерційних корпорацій в середньому декларують свою місячну зарплату в межах до 20 тисяч євро, але платять податки значно більші, ніж члени Єврокомісії, це справді може викликати шок, навіть попри те, що Єврокомісія аргументує, що така висока зарплата комісарів віднадить комісарів від корупції і одержання хабарів.”
Але протягом дня парламентарі не схвалили рішення Єврокомісії щодо зарплат комісарів ЄС, а вирішили обговорити це питання на Раді міністрів ЄС 23 лютого.
Марина Пирожук
Тепер у Німеччині більше ніхто не має ексклюзивного права на своє прізвище. Федеральний конституційний суд ухвалив рішення, згідно з яким після розлучення прізвище екс-партнера у шлюбі можна передавати новому супутнику життя. Розповідає наша власна кореспондентка Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Судді визнали антиконституційною норму в німецькому законодавстві, згідно з якою спільним прізвищем подружжя може бути тільки “дівоче” ім’я одного з партнерів. На думку членів Федерального конституційного суду, в іншому випадку жінки опиняються в невигідному становищі і в односторонньому порядку обмежуються в своїх правах.
До речі, позов у цій справі подала жінка. Після того, як фахіфець-дизайнер Ельке Арора так і не змогла передати новому чоловікові своє прізвище з попереднього шлюбу, вона вирішила домагатися своїх прав через суд. Арора наголосила на тому, що вона носить це прізвище впродовж 35 років, і воно вже давно, так би мовити, злилося з її особистістю. Тепер Ельке Арора нарешті зможе втілити свою мрію в життя і поділитися своїм прізвищем зі своїм новим чоловіком. Хоча для цього ще необхідно, щоб було внесено відповідні зміни в закон.
Федеральний міністр юстиції Німеччини Брігітте Цюпріс вже заявила, що вивчить рішення конституційного суду для того, аби підготувати новий законопроект. Тим часом почали лунати критичні голоси з боку представників німецької аристократії. Висловлюються побоювання, що завдяки такому правилу в майбутньому може відбутися справжня інфляція прізвищ з додатками “фон”, або “граф”.
До речі, колишній міністр оборони Німеччини Рудольф Шарпінг теоретично тепер теж може називатися “графом Пілаті”, оскільки його нова дружина дістала це прізвище зі свого попереднього шлюбу. Однак графиня Крістіна Пілаті запевнила, що разом з Рудольфом Шарпінгом вони від самого початку вирішили залишатися при своїх старих прізвищах. “Врешті-решт наші прізвища є своєрідними товарними марками,” – сказала графиня Пілаті.
Марина Пирожук
У південних штатах Вірджинія і Теннессі США Керрі у своїх промовах часто згадував Бога, казав, що любить музику “кантрі”, обстоював жорсткі закони для боротьби із злочинністю і залишаючи осторонь одну з улюблених своїх тем – захист навколишнього середовища, говорив про відданість капіталізмові.
Одначе цей кандидат з гаслами типового популіста походить з привілейованої сім’ї. Джон Форбст Керрі – один з найбагатших членів Сенату, та й дружина його – з родини мільярдерів Гайнц, засновників фірми, що виробляє знаменитий соус і кетчуп. Що робити багатому кандидатові, аби довести середньому класові Америки, що він розуміє потреби і біль простих людей? На цю тему – матеріал нашого власного кореспондента Юрія Дулерайна.
Юрій Дулерайн
Проблема Джона Керрі не стояла б так гостро, якби не той факт, що його найближчий суперник, сенатор Джон Едвардс – виходець з робітничого класу, з низів. Батько – стовідсотковий “синій комірець”, робітник-сталевар. Щоправда, Едвардс-молодший теж мільйонер, як і Джон Керрі, але він свої мільйони не у спадщину отримав, а нажив працею адвоката. Американці таких людей називають "self-made man”, тобто той, хто сам себе зробив. Тож Джон Керрі заходився переробляти свій імідж.
Якщо раніше у розмовах з журналістами він цитував поезію Пабло Неруди, Шекспіра й Томаса Еліота, то тепер він грає у хокей з пожежниками. Його супроводжують ветерани В’єтнамської війни, які на одному кораблі служили з лейтенантом Керрі. Коли популярний гуморист Джей Лено запросив Керрі взяти участь в його вечірньому шоу телемережі “NBC”, то сенатор в’їхав на сцену у джинсах і шкіряній куртці верхи на мотоциклі “Гарлі-Дейвідсон”.
На мітингу виборців у Нешвілі, штат Теннессі, в Белмонтському університеті, Керрі майже дослівно цитував президента Джона Кеннеді. Він казав: “Це змагання не лише з метою замінити Джорджа Буша, і справа не лише в ідеології Демократичної партії супроти Республіканської. Йдеться про нашу демократію, про якість уряду у Сполучених Штатах, про здатність знову зробити громадське служіння благородною справою”.
Але сенатор Едвардс в усіх своїх промовах прямо чи непрямо протиставляє аристократичному походженню сенатора Керрі своє бездоганно пролетарське. “Я розумію життя людей” – каже він. На це Керрі відповідає, що якби таке походження, як в Едвардса, було критерієм придатності до президентської посади, тоді Америка ніколи б не мала в Білому домі ані Франкліна Рузвельта, ані Джона Кеннеді. Перегони тривають. Наступні первинні вибори відбудуться 24-го лютого в штатах Айдаго, Юта і на Гавайських островах.
Марина Пирожук
Зацікавлення таємницями у людей не зникало ніколи. Відомий фільм про агента 007 Джеймса Бонда завжди збирав повні зали у кінотеатрах всього світу. У сучасному світі роль спеціальних служб не применшилась. На основі саме їхніх сумнівних даних американський президент Джордж Буш віддав наказ про початок війни в Іраку. Та саме в США вирішили вперше привідкрити завісу таємничості. Унікальний у своєму роді музей шпигунства, що розташувався в центрі американської столиці, зустрів цими днями свого мільйонного відвідувача. В музей побувала і наша кореспондентка у Вашингтоні Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
Напевно популярність та кількість прибутків творців Джеймса Бонда не давала спати організаторам музею історії шпигунства. І вони вирішили, що така благодатна тема, як таємниці, може виявитись корисною не тільки тим, хто їх творить та ними цікавиться, а й тим, хто їх хоча б частково відкриває.
У цьому переконаний Петер Ернест, колишній агент ЦРУ, який працював на Близькому Сході та в Радянському Союзі. Тепер він керує музеєм і з задоволенням відкриває відвідувачам таємниці зібраних у ньому експонатів. Все починається з історії приміщення, у якому знаходиться музей. Саме тут у сорокових роках у Вашингтоні був штаб (зараз важко у це повірити) Комуністичної партії США. Протистояння холодної війни, взаємна підривна робота спецслужб з однієї сторони – Заходу, з іншої – Радянського Союзу наповнила музей найцікавішими експонатами. Організатори зібрали також багато таємних документів, які можна прочитати за допомогою лише спеціальних шрифтів, і кожен відвідувач може ознайомитись з листуванням між агентами секретних служб у період холодної війни.
Одразу біля ліфта на третьому поверсі вас зустрічає Залізний Фелікс, копія пам’ятника, який стояв напроти Луб’янки у Москві, де “билося серце” радянського КДБ. Директор музею пишається цим надбанням: “Коли Радянський Союз розвалився, люди звалили цю статую у такий самий спосіб, як завалили пам’ятник Саддама Гусейна в Іраку”.
Окрім епохи холодної війни, музей за допомогою унікальних експонатів розповідає про історію шпигунства. Взуття, у підборах якого можна переносити спеціальну документацію, записуючі мініпристрої, які використовувались в середині сторіччя, пістолет у вигляді губної помади – це тільки сота частина того, що можна побачити тут. Загальна вартість експонатів, що наповнюють музей, складає 40 мільйонів доларів, і це перше місце в світі, де можна вивчити все, що стосується шпигунства.
Музей також розповідає про історії людей, які займались цим ремеслом. Чи знаєте ви, що відома співачка і актриса Марлен Дітріх, використовувала свою красу і популярність, працюючи шпигункою у період Другої світової війни?
Здається, що Україна також може бути гідно представлена в музеї шпигунства. Плівки майора Мельниченка – це саме те, за чим полюють багато секретних служб всього світу.
Та якщо ви, шановні слухачі, перебуваючи в американській столиці, таки побажаєте відвідати музей, то загальне побажання музею до всіх: не говоріть зайвого.
Марина Пирожук
Ну що ж, на цьому – досить. Програма “Моніторинг тижня” добігла кінця. З вами була Марина Пирожук, а допомагав мені Ян Кайзер. Зустрінемося з вами у вівторок у “Ранковій Свободі”. Тримайтеся!
