Київ-Прага, 3 березня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Культура і наука України – тема сьогоднішньої передачі
Спершу – про культурні здобутки. Сьогодні, З-го березня, Херсонський краєзнавчий музей розпочинає тематичні екскурсії для школярів і студентів під назвою “Відродження народних традицій”. Слово Богдані Косюк.
Богдана Костюк
На території Херсонщини знаходяться до п’яти тисяч давніх курганів і велика кількість інших пам’яток історії та археології, - розповідає директорка Херсонського краєзнавчого музею Тетяна Братченко:
“Питання дуже цікаве пов’язане із заселенням краю, тому що, ви знаєте, з різних регіонів тодішньої імперії та з Європи були переселенці на Херсонщину.
І хоч ми недавно святкували 200-річчя створення Херсонської губернії, але насправді поселення на території нараховують набагато більший вік. Тому для туристів тут багато цікавих проблем, цікавих явищ, цікавих пам’яток.
Але, на жаль, стан останніх не дуже може задовольнити попит туристичний. Тому що якщо є якийсь цікавий курган, то там не ведуться розкопки. А якщо ведуться розкопки – то дуже поганий шлях до цієї пам’ятки. Якщо є шлях, то немає готелю, якщо є готель – немає... і так далі і так далі. І тому потрібні величезні інвестиції, і тоді Херсонщина може бути принадливою для туризму. Бо на сьогодні є що показати”
Незважаючи на відсутність належного фінансування, працівники музею домовилися з місцевими навчальними закладами про проведення спеціальних екскурсій і лекцій для школярів і студентів – адже молодь повинна знати, наскільки насичена подіями історія Херсонщини, які народи її населяють тощо. Тетяна Братченко продовжує:
“Велика робота проводиться у німців, тому що не всі німці виїхали до Германії. Деякі повернулися на свої землі, які вони отримали десь там у вісімнадцятому сторіччі на Херсонщині.
А з німцями попрацювали ми непогано, тому що ми зробили кілька експедицій, ми зібрали матеріали і потім два роки тому у Музеї була велика виставка, побудована – “Шляхами долі”. Де ми розповідали про історію етнічних німців – колоністів, які переселились у вісімнадцятому сторіччі на Херсонщину і тут до сьогодення.
Є надія, що цей приклад буде підтримуватись. От зараз ми працюємо з греками. Шведів не дуже багато було, і тому зробити таку виставку велику може не получитись.
Не тільки історики вивчають цю проблему, але звертаються до неї і народні митці. Є у нас така Ольга Куракіна – досить відома співачка, яка займається саме народними творами. І вона працює у нас у бібліотеці музейній, відшукує там ще невідомі пісні і потім їх співає.
І, за словами пані Тетяни, у тих співах чути вітри Дикого степу і брязкіт козацьких щабель, а над степом, над містами і селами Херсонщини ночами світиться Чумацький шлях.
Олекса Боярко
І ще один матеріал про музейні справи. Київські фахівці з Національної академії мистецтв безплатно реставрували унікальні шедеври давнього живопису із запасників Івано-Франківського державного художнього музею. Зараз ці роботи експонуються в залах музею. Перед мікрофоном Іван Костюк.
Іван Костюк
В Івано-Франківському художньому музеї, незважаючи на постійне недофінансування, послідовно дбають про реставрацію давніх робіт. Для того, щоб залучити кошти меценатів для реставрації, у музеї було проведено виставку невідреставрованих робіт. І це дало свій результат. Знайшлись люди, які пожертвували чималі кошти на рестраврацію.
Однак, як заявляють самі працівники художнього музею, зараз у них особлива подія. Отримання відреставрованих робіт коментує мистецтвознавець Віктор Мельник: “З академією музей підтримує зв”язки з 1984 року. І це дуже вигідно, оскільки роботи, які ми давали на реставрацію до академії, реставрувалися безкоштовно”.
Обидві роботи унікальні. Перша з них – “Хресна дорога Спасителя” – належить Рогатинській школі митців і датована 18-им століттям. До реставрації, окрім зовнішніх пошкоджень, воно було розірване на три шматки. Не менш якісно було реставроване пошкоджене полотно під назвою “Алегорія весни” чеського майстра Яна Вейсала молодшого.
Про подальшу долю цих робіт розповідає Віктор Мельник: “Ці роботи стануть справжньою окрасою нашого музею. Оскільки після цієї виставки вони увійдуть до постійної експозиції сакрального мистецтва Галичини”.
А працівники музею вже заявляють, що продовжуватимуть пошук меценатів, які готові профінансувати реставрацію тих багатьох безцінних робіт, які знаходяться у фондах музею.
Олекса Боярко
Говорить радіо “Свобода”. А тепер – про проблеми. Президент Леонід Кучма щойно наклав вето на закон №4000-1, за яким, зокрема, відновлювалися податкові пільги для українського книговидання. Перед мікрофоном професор Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Взагалі, у цього самого закону дуже складне юридичне і політичне тло. Тому я буду говорити, дистанціюючись оцієї самої складності у режимі, може, радикальному, але в даному випадку більш, ніж необхідному.
Йдеться про просту і очевидну річ - про трагічну ситуацію української книги, передовсім, україномовної книги. Йдеться про те, що ця книга перебуває зараз приблизно у режимі тієї ж катастрофи.
Щодо неї, вона потрапила десь після Ємського наказу, в 70-ті роки тепер уже позаминулого століття, коли вона, власне, почала катастрофічно швидко зникати з обрію молодої нації, тим самим пригальмувавши становлення самої нації.
Невже президент, уряд, парламент, громадськість не розуміють, що відбувається справді катастрофа з українською книжкою? З книжкою, яка різко потерпає від конкуренції з російськомовними виданнями всіх орієнтацій.
Власне, тут йдеться про ситуації набагато драматичнішу, ба навіть, можна привітати Росію з тим, що у 1990-тих роках там була справжня книжкова революція – революція в найточнішому розумінні цього слова.
Революція російської книги, і відтак масив цієї самої книги почасти прийшов на Україну і потіснив тутешню книгу.
А тепер ми перебуваємо взагалі у ситуації дивовижній, коли державний патронат, до якого вдалася Росія для того, щоб влаштувати ту революцію, а державний патронат тут, в Україні зникає.
І десь зовсім недавно, внаслідок певних сюжетів парламентських, все ж таки засвітився якийсь шанс цієї книги тут, в Україні – президентське вето пригасило цей самий шанс.
І вслід за тим, можна говорити, що не просто загальмована книжкова ситуація на Україні, книжково-видавничий процес на Україні, а він фактично призупиняється.
І тут ідеться вже не про юридичні, не про політичні тонкощі, а про те, що необхідним чином треба, щоб так чи інакше, в тій чи тій формі, але Україна повернулася до державного патронату над своєю книжкою.
Інакше в ситуації сучасної цивілізації ця книжка просто загине. Це, перепрошую, не пропозиція – це, вважайте, вимога. Іншого виходу для української книжки немає.
Якщо ми це не зрозуміємо не те, що в найближчі місяці, не те, що в найближчі тижні, а навіть у найближчі дні, я думаю, це може скінчитися драмою української книжки, еквівалентної і тій, що вже мала місце у 1870-тих роках після Ємської інтриги проти книжки з боку Олександра Другого.
Все ж таки, я маю надію, що українські провідники ставляться до національної культури трохи краще, аніж той петербурзький цар.
Володимир Притула
Чимало сімферопольців, в тому числі – ті, хто привів своїх дітлахів на лялькову виставу, стали свідками іншого дійства. Перед приміщенням театру його працівники встановили велику ляльку з надписом „Не можна вбити мрію”, а потім актори, переодягнені під ку-клус-клан з надписом „Мінкультури Криму” підпалили її.
Саму театралізовану акцію протесту кримські ляльководи назвали „Днем жалоби за ляльковим театром” й оголосили страйк. Втім, запланований на цей день спектакль, хоч і з невеликим запізненням, але відбувся.
А приводом для проведення такої акції протесту стало рішення Міністерства культури автономії скасувати 100-відсоткову надбавку до зарплати акторів, знизивши останню до 205 гривень – саме так у більшості з них ставка.
Працівники лялькового театру кажуть, що й так вони заробляли недостатньо для нормального життя, а тепер дії чиновників розцінили як відверте знущання.
Директор театру Борис Азаров каже, що таке рішення безвідповідальне, незаконне, негуманне та аморальне.
Така ситуація призведе до звільнення більшості провідних фахівців і до неможливості сформувати трупу, що фактично стане загибеллю театру.
Учасники акції протесту висунули вимогу скасувати наказ міністра культури Криму Тетяни Аронової і розглянути на засіданні Ради міністрів АРК питання про перспективи розвитку кримського театру ляльок – одного з найстаріших в Україні – наступного року він відзначатиме 65-ліття.
Зараз в його репертуарі – 32 вистави, щороку ставляться 2-3 прем’єри, грається 500 спектаклів, обслуговуючи до 40 тисяч малих глядачів.
Втім, Кримський ляльковий – унікальний в іншому: зараз його вистави йдуть трьома мовами – російською, українською і кримськотатарською.
І навіть до російськомовного репертуару, який, звичайно, переважає, включені українські і кримськотатарські народні казки. Наприклад, торік однією із найвдаліших постановок фахівці визнали український вертеп.
Борис Азаров каже, що саме так закладаються у кримських дітях почуття толерантності і поваги до різних культур.
У Міністерстві культури автономії офіційно ніяк не коментують ситуацію, що виникла довкола Кримського театру ляльок. А міністр Тетяна Аронова в інтерв’ю місцевому телеканалу заявила, що буде думати, як його врятувати.
Поки чиновники думатимуть, малі кримчани можуть втратити чи не єдиний осередок культури, місце, де вони можуть зустрітися з Колобком, Іванушкою-дурником, Алі-Бабою, Хаджою Насредіном та Івасиком-Телесиком.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. На завершення програми – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. 4-го березня виповнюється 100 років від народження українського та американського фізика Георгія Гамова. Розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Георгій Гамов народився 4 березня 1904 року в Одесі. По лінії матері він походив від запорозьких козаків, а його дід був настоятелем кафедрального собору в Одесі. Гамов навчався в Одеській гімназії та в університетах Одеси і Ленінграда, стажувався у Ґеттінґені, Кембриджі, Копенгаґені. Він працював у Ленінграді та Харкові, а двадцяти восьми років був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР. В особовому листку з обліку кадрів вчений так написав тоді про своє володіння іноземними мовами: “Зі словником – давньоєгипетська, читає і може спілкуватися – французька, володіє вільно – німецька, англійська, данська”. На початку 1932 року Гамов став, як тоді казали, “невиїзним”. Улітку він разом із своєю дружиною мало не загинув, намагаючись втекти на човні з Криму до Туреччини. Проте восени наступного року вчений несподівано отримав дозвіл радянської влади поїхати на конґрес з ядерної фізики до Брюсселя. Він не повернувся до Радянського Союзу, переїхав до Франції, потім до Англії, а 34-го року – до Сполучених Штатів Америки. Гамов працював професором фізики університету Джорджа Вашинґтона, згодом – університету штату Колорадо. Найвідомішими науковим розробками Георгія Гамова у квантовій механіці є якісне пояснення та кількісне описання закономірностей поведінки альфа- та бета-частинок, а також теорія так званого “тунельного ефекту”. В астрофізиці він розробив першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом енерґії, висунув гіпотезу будови “червоних гіґантів” та концепцію утворення хімічних елементів. Вчений також запропонував модель “гарячого Всесвіту” та гіпотезу “Великого Вибуху” і передбачив існування “реліктового випромінювання”. У біології Гамов створив концепцію функціонального призначення генетичного коду у структурі ДНК. В Америці він написав ще і 7 науково-популярних книг з фізики та астрономії. Георгій Гамов помер у місті Болдері 20 серпня 1968 року.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”!
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Культура і наука України – тема сьогоднішньої передачі
Спершу – про культурні здобутки. Сьогодні, З-го березня, Херсонський краєзнавчий музей розпочинає тематичні екскурсії для школярів і студентів під назвою “Відродження народних традицій”. Слово Богдані Косюк.
Богдана Костюк
На території Херсонщини знаходяться до п’яти тисяч давніх курганів і велика кількість інших пам’яток історії та археології, - розповідає директорка Херсонського краєзнавчого музею Тетяна Братченко:
“Питання дуже цікаве пов’язане із заселенням краю, тому що, ви знаєте, з різних регіонів тодішньої імперії та з Європи були переселенці на Херсонщину.
І хоч ми недавно святкували 200-річчя створення Херсонської губернії, але насправді поселення на території нараховують набагато більший вік. Тому для туристів тут багато цікавих проблем, цікавих явищ, цікавих пам’яток.
Але, на жаль, стан останніх не дуже може задовольнити попит туристичний. Тому що якщо є якийсь цікавий курган, то там не ведуться розкопки. А якщо ведуться розкопки – то дуже поганий шлях до цієї пам’ятки. Якщо є шлях, то немає готелю, якщо є готель – немає... і так далі і так далі. І тому потрібні величезні інвестиції, і тоді Херсонщина може бути принадливою для туризму. Бо на сьогодні є що показати”
Незважаючи на відсутність належного фінансування, працівники музею домовилися з місцевими навчальними закладами про проведення спеціальних екскурсій і лекцій для школярів і студентів – адже молодь повинна знати, наскільки насичена подіями історія Херсонщини, які народи її населяють тощо. Тетяна Братченко продовжує:
“Велика робота проводиться у німців, тому що не всі німці виїхали до Германії. Деякі повернулися на свої землі, які вони отримали десь там у вісімнадцятому сторіччі на Херсонщині.
А з німцями попрацювали ми непогано, тому що ми зробили кілька експедицій, ми зібрали матеріали і потім два роки тому у Музеї була велика виставка, побудована – “Шляхами долі”. Де ми розповідали про історію етнічних німців – колоністів, які переселились у вісімнадцятому сторіччі на Херсонщину і тут до сьогодення.
Є надія, що цей приклад буде підтримуватись. От зараз ми працюємо з греками. Шведів не дуже багато було, і тому зробити таку виставку велику може не получитись.
Не тільки історики вивчають цю проблему, але звертаються до неї і народні митці. Є у нас така Ольга Куракіна – досить відома співачка, яка займається саме народними творами. І вона працює у нас у бібліотеці музейній, відшукує там ще невідомі пісні і потім їх співає.
І, за словами пані Тетяни, у тих співах чути вітри Дикого степу і брязкіт козацьких щабель, а над степом, над містами і селами Херсонщини ночами світиться Чумацький шлях.
Олекса Боярко
І ще один матеріал про музейні справи. Київські фахівці з Національної академії мистецтв безплатно реставрували унікальні шедеври давнього живопису із запасників Івано-Франківського державного художнього музею. Зараз ці роботи експонуються в залах музею. Перед мікрофоном Іван Костюк.
Іван Костюк
В Івано-Франківському художньому музеї, незважаючи на постійне недофінансування, послідовно дбають про реставрацію давніх робіт. Для того, щоб залучити кошти меценатів для реставрації, у музеї було проведено виставку невідреставрованих робіт. І це дало свій результат. Знайшлись люди, які пожертвували чималі кошти на рестраврацію.
Однак, як заявляють самі працівники художнього музею, зараз у них особлива подія. Отримання відреставрованих робіт коментує мистецтвознавець Віктор Мельник: “З академією музей підтримує зв”язки з 1984 року. І це дуже вигідно, оскільки роботи, які ми давали на реставрацію до академії, реставрувалися безкоштовно”.
Обидві роботи унікальні. Перша з них – “Хресна дорога Спасителя” – належить Рогатинській школі митців і датована 18-им століттям. До реставрації, окрім зовнішніх пошкоджень, воно було розірване на три шматки. Не менш якісно було реставроване пошкоджене полотно під назвою “Алегорія весни” чеського майстра Яна Вейсала молодшого.
Про подальшу долю цих робіт розповідає Віктор Мельник: “Ці роботи стануть справжньою окрасою нашого музею. Оскільки після цієї виставки вони увійдуть до постійної експозиції сакрального мистецтва Галичини”.
А працівники музею вже заявляють, що продовжуватимуть пошук меценатів, які готові профінансувати реставрацію тих багатьох безцінних робіт, які знаходяться у фондах музею.
Олекса Боярко
Говорить радіо “Свобода”. А тепер – про проблеми. Президент Леонід Кучма щойно наклав вето на закон №4000-1, за яким, зокрема, відновлювалися податкові пільги для українського книговидання. Перед мікрофоном професор Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Взагалі, у цього самого закону дуже складне юридичне і політичне тло. Тому я буду говорити, дистанціюючись оцієї самої складності у режимі, може, радикальному, але в даному випадку більш, ніж необхідному.
Йдеться про просту і очевидну річ - про трагічну ситуацію української книги, передовсім, україномовної книги. Йдеться про те, що ця книга перебуває зараз приблизно у режимі тієї ж катастрофи.
Щодо неї, вона потрапила десь після Ємського наказу, в 70-ті роки тепер уже позаминулого століття, коли вона, власне, почала катастрофічно швидко зникати з обрію молодої нації, тим самим пригальмувавши становлення самої нації.
Невже президент, уряд, парламент, громадськість не розуміють, що відбувається справді катастрофа з українською книжкою? З книжкою, яка різко потерпає від конкуренції з російськомовними виданнями всіх орієнтацій.
Власне, тут йдеться про ситуації набагато драматичнішу, ба навіть, можна привітати Росію з тим, що у 1990-тих роках там була справжня книжкова революція – революція в найточнішому розумінні цього слова.
Революція російської книги, і відтак масив цієї самої книги почасти прийшов на Україну і потіснив тутешню книгу.
А тепер ми перебуваємо взагалі у ситуації дивовижній, коли державний патронат, до якого вдалася Росія для того, щоб влаштувати ту революцію, а державний патронат тут, в Україні зникає.
І десь зовсім недавно, внаслідок певних сюжетів парламентських, все ж таки засвітився якийсь шанс цієї книги тут, в Україні – президентське вето пригасило цей самий шанс.
І вслід за тим, можна говорити, що не просто загальмована книжкова ситуація на Україні, книжково-видавничий процес на Україні, а він фактично призупиняється.
І тут ідеться вже не про юридичні, не про політичні тонкощі, а про те, що необхідним чином треба, щоб так чи інакше, в тій чи тій формі, але Україна повернулася до державного патронату над своєю книжкою.
Інакше в ситуації сучасної цивілізації ця книжка просто загине. Це, перепрошую, не пропозиція – це, вважайте, вимога. Іншого виходу для української книжки немає.
Якщо ми це не зрозуміємо не те, що в найближчі місяці, не те, що в найближчі тижні, а навіть у найближчі дні, я думаю, це може скінчитися драмою української книжки, еквівалентної і тій, що вже мала місце у 1870-тих роках після Ємської інтриги проти книжки з боку Олександра Другого.
Все ж таки, я маю надію, що українські провідники ставляться до національної культури трохи краще, аніж той петербурзький цар.
Володимир Притула
Чимало сімферопольців, в тому числі – ті, хто привів своїх дітлахів на лялькову виставу, стали свідками іншого дійства. Перед приміщенням театру його працівники встановили велику ляльку з надписом „Не можна вбити мрію”, а потім актори, переодягнені під ку-клус-клан з надписом „Мінкультури Криму” підпалили її.
Саму театралізовану акцію протесту кримські ляльководи назвали „Днем жалоби за ляльковим театром” й оголосили страйк. Втім, запланований на цей день спектакль, хоч і з невеликим запізненням, але відбувся.
А приводом для проведення такої акції протесту стало рішення Міністерства культури автономії скасувати 100-відсоткову надбавку до зарплати акторів, знизивши останню до 205 гривень – саме так у більшості з них ставка.
Працівники лялькового театру кажуть, що й так вони заробляли недостатньо для нормального життя, а тепер дії чиновників розцінили як відверте знущання.
Директор театру Борис Азаров каже, що таке рішення безвідповідальне, незаконне, негуманне та аморальне.
Така ситуація призведе до звільнення більшості провідних фахівців і до неможливості сформувати трупу, що фактично стане загибеллю театру.
Учасники акції протесту висунули вимогу скасувати наказ міністра культури Криму Тетяни Аронової і розглянути на засіданні Ради міністрів АРК питання про перспективи розвитку кримського театру ляльок – одного з найстаріших в Україні – наступного року він відзначатиме 65-ліття.
Зараз в його репертуарі – 32 вистави, щороку ставляться 2-3 прем’єри, грається 500 спектаклів, обслуговуючи до 40 тисяч малих глядачів.
Втім, Кримський ляльковий – унікальний в іншому: зараз його вистави йдуть трьома мовами – російською, українською і кримськотатарською.
І навіть до російськомовного репертуару, який, звичайно, переважає, включені українські і кримськотатарські народні казки. Наприклад, торік однією із найвдаліших постановок фахівці визнали український вертеп.
Борис Азаров каже, що саме так закладаються у кримських дітях почуття толерантності і поваги до різних культур.
У Міністерстві культури автономії офіційно ніяк не коментують ситуацію, що виникла довкола Кримського театру ляльок. А міністр Тетяна Аронова в інтерв’ю місцевому телеканалу заявила, що буде думати, як його врятувати.
Поки чиновники думатимуть, малі кримчани можуть втратити чи не єдиний осередок культури, місце, де вони можуть зустрітися з Колобком, Іванушкою-дурником, Алі-Бабою, Хаджою Насредіном та Івасиком-Телесиком.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. На завершення програми – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. 4-го березня виповнюється 100 років від народження українського та американського фізика Георгія Гамова. Розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Георгій Гамов народився 4 березня 1904 року в Одесі. По лінії матері він походив від запорозьких козаків, а його дід був настоятелем кафедрального собору в Одесі. Гамов навчався в Одеській гімназії та в університетах Одеси і Ленінграда, стажувався у Ґеттінґені, Кембриджі, Копенгаґені. Він працював у Ленінграді та Харкові, а двадцяти восьми років був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР. В особовому листку з обліку кадрів вчений так написав тоді про своє володіння іноземними мовами: “Зі словником – давньоєгипетська, читає і може спілкуватися – французька, володіє вільно – німецька, англійська, данська”. На початку 1932 року Гамов став, як тоді казали, “невиїзним”. Улітку він разом із своєю дружиною мало не загинув, намагаючись втекти на човні з Криму до Туреччини. Проте восени наступного року вчений несподівано отримав дозвіл радянської влади поїхати на конґрес з ядерної фізики до Брюсселя. Він не повернувся до Радянського Союзу, переїхав до Франції, потім до Англії, а 34-го року – до Сполучених Штатів Америки. Гамов працював професором фізики університету Джорджа Вашинґтона, згодом – університету штату Колорадо. Найвідомішими науковим розробками Георгія Гамова у квантовій механіці є якісне пояснення та кількісне описання закономірностей поведінки альфа- та бета-частинок, а також теорія так званого “тунельного ефекту”. В астрофізиці він розробив першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом енерґії, висунув гіпотезу будови “червоних гіґантів” та концепцію утворення хімічних елементів. Вчений також запропонував модель “гарячого Всесвіту” та гіпотезу “Великого Вибуху” і передбачив існування “реліктового випромінювання”. У біології Гамов створив концепцію функціонального призначення генетичного коду у структурі ДНК. В Америці він написав ще і 7 науково-популярних книг з фізики та астрономії. Георгій Гамов помер у місті Болдері 20 серпня 1968 року.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”!
