Прага, 28 лютого 2004 року.
Марина Пирожук
Вітаю всіх, хто зараз з нами. В ефірі підсумкова програма “7 днів демократії”. З празької студії вас вітає Марина Пирожук.
23 лютого, минуло 60 років від дня початку депортації чеченців та інгушів, котрі разом із деякими іншими мусульманськими та й не лише мусульманськими народами в роки сталінського режиму потрапили до так званого чорного списку. Продовжує Петро Кагуй.
Депортацією чеченців та інгушів безпосередньо керував народний комісар внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія, який 20 лютого 1944 року, разом зі своїми трьома заступниками, прибув до Грозного.
Масова депортація чеченців та інгушів розпочалася 23 лютого і тривала 6 днів. Про її перебіг Берія ретельно інформував Сталіна. Вже 1 березня Берія доповів главі держави про виселення близько півмільйона осіб, яких залізницею відправили до Сибіру, Казахстану та Киргизстану.
Слід зауважити, що на той час, в Чечено-Інгушській Республіці було зосереджено близько 120 тисяч радянських військовослужбовців, які допомагали виконувати розпорядження народного комісара внутрішніх справ. Тему продовжує мій колега Петро Кагуй.
Петро Кагуй
У перший день, 23 лютого, операція проходила за приблизно таким сценарієм: чоловіків та юнаків збирали на майданах нібито для участі у мітингах на честь Червоної Армії, там їх оточували і під дулами автоматів заганяли до автомобілів. У той же час інші військові виганяли з будинків жінок та дітей і звозили їх на залізничні станції. У другій половині дня 23 лютого майже в усіх районах Чечено-Інгушської Республіки випало багато снігу. Виникли певні труднощі із транспортуванням населення з гірських населених пунктів, а тому багатьох місцевих мешканців стратили на місці. Радянський полковник Гвешіані писав Берії під грифом “цілком таємно”, цитую: “З причин нетранспортабельності і з метою вчасного виконання операції “Гори”, я був змушений ліквідувати 700 мешканців населеного пункту Хайбах”. Відповідь Берії була такою: “За рішучі дії під час виселення чеченців у районі Хайбах ви представлені до урядової нагороди і отримуєте підвищення у званні. Я вас вітаю”.
Слід зауважити, що крім чеченців та інгушів подібна доля спіткала також карачаївців, балкарців і калмиків, а згодом масової депортації зазнали кримські татари та ще кілька етнічних груп, які були занесені до чорного списку. І як тут не згадати депортації значної частини населення Західної України у повоєнні роки.
Але повернімося до чеченців та інгушів. Після масової депортації цих народів у лютому 1944 року декретом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня було ліквідовано і саму Чечено-Інгушську Республіку, а її територію було розділено між її сусідами. Геноцид проти чеченців та інгушів тривав фактично 13 років. Лише у 1957 році депортованим чеченцям та інгушам дозволили повертатися на батьківщину. В результаті депортації від епідемій, холоду, голоду і розстрілів, за різними даними, загинуло від ста до двохсот тисяч чеченців, а за деякими чеченськими джерелами, було знищено близько 65% чеченського народу.
Геноцид проти чеченців проводився під приводом, мовляв, їхньої активної співпраці з німецькими нацистами. Насправді не було навіть і такого приводу. Міфи про так звану “Дику дивізію” та “білого коня”, якого нібито чеченці подарували Адольфу Гітлеру , народилися в надрах НКВД. Ці міфи було взято на озброєння радянської пропаганди. Та й як можна говорити про активну співпрацю чеченського населення з німцями, якщо територія Чечено-Інгушської Республіки взагалі не була окупована німецькими нацистами!
Справжня причина геноциду проти чеченців, за висновками істориків, криється, перш за все, у перманентній боротьбі чеченців за їхню національну незалежність і фактичному невизнанні ними деспотичного радянського режиму. Окрім цього, слід додати, що режим Сталіна прагнув міцніше контролювати кавказький нафтовий промисел та хотів мати у цьому реґіоні надійний плацдарм для можливої експансії проти сусідніх країн: Туреччини, Ірану та Пакистану.
Однак навіть після депортації більшої частини населення Чечено-Інгушської Республіки у цьому реґіоні діяли чеченські партизанські загони під керівництвом легендарного Хасумі Магомадова, який фактично чинив збройним опір радянському режиму аж до 1976 року, коли він у 78-річному віці загинув у бою зі спецпідрозділами КДБ СРСР в Шатойському районі Чечні.
Сьогодні 60-ті роковини початку депортації чеченців та інгушів відзначали у багатьох містах різних країн за участі представників чеченської діаспори та правозахисників. Відзначали цю сумну дату і в Казахстані, куди було депортовано більшу частину чеченців.
Марина Пирожук
В день 60-тиріччя депортації чеченського народу пікет в російській столиці закінчився затриманням організаторів.
З подробицями наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Керівник загальноросійського руху “За права людини” Лєв Пономарьов та керівник руху “Російські радикали” Микола Храмов були затримані після пікету, пов’язаного із річницею депортації чеченського народу.
Цей пікет не був дозволений мерією Москви, хоча за його проведення виступало близько 100 членів різних організацій, серед яких: “Рух за права людини”, Транснаціональна радикальна партія”, “Антивоєнний комітет”.
Однак московська мерія пояснила те, що вона не дозволяє пікетникам якимось негативним ставленням до самого відзначення факту 60-річчя депортації чеченців.
А того, що 23 лютого на День російських збройних сил в Москві досить багато заходів і тому організаторам запропонували знайти місце для пікету на периферії російської столиці, а не біля Соловецького каменю, який як відомо знаходиться біля колишнього будинку КГБ Радянського Союзу, де зараз знаходиться ФСБ РФ. Ось такий сумний підсумок ювілейного дня.
Є очевидним і це важко приховати, що на відзначення 60-річного ювілею депортації чеченського народу в російській столиці знову накладається побоювання нових терористичних замахів.
Чеченська війна, як сам факт існування російської держави в останні роки, заходи безпеки, які здійснюються після чергового терористичного акту – вибуху в московському метрополітені.
І на цьому тлі російські телевізійні канали продовжують розповідати про політичне врегулювання в Чечні.
Скажу вам про те, що в Грозному відкрилася виставка картин і документів присвячена якраз 60-річному ювілею депортації чеченського народу.
Щоправда, телевізійники відзначають, що виставочного залу чеченської столиці вже немає, він в руїнах і тому для виставки довелося знаходити інше приміщення. Однак виставка функціонує.
Для чеченців 60-річчя їхньої депортації залишається найважливішим днем історії. І на кого б не орієнтувалися представники чеченської політичної еліти: на ідею незалежності від Росії, чи на ідею спільного життя з Росією, вони завжди будуть вимагати поваги до цієї події і цієї дати.
Як бачимо за ситуацією навколо пікету в Росії, такої поваги поки що очікувати не варто.
Марина Пирожук
Генерал Служби безпеки України Валерій Кравченко передав депутату Верховної Ради України Миколі Томенку матеріали, які, на думку колишнього радника посольства України в Німеччині, компрометують українське керівництво.
Про це детальніше повідомляє з Німеччини Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Процедура передачі документів з рук генерала СБУ до рук українського депутата відбулася в берлінській студії “Німецької хвилі”. Під час прес-конференції, на яку прийшло близько десяти німецьких журналістів з провідних німецьких телеканалів та інформаційних агентств, Кравченко тримався впевнено, але дещо нервував. Він повідомив, що передав голові комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації документи під грифом “для службового користування”, які надходили електронним шляхом, і хоче дочекатися реакції української сторони. За його словами, ці документи містять докази порушення закону про розвіддіяльність з боку української влади. Нагадаємо, що минулого тижня Кравченко заявив, що з Києва надходили розпорядження стежити за українськими опозиційними політиками за кордоном, а також за однією жінкою-депутатом Європарламенту від Німеччини та однією журналісткою німецького телеканалу ZDF. Кравченко не став говорити, чи він має ще якісь матеріали, які хотів би передати українській стороні. Як стверджує генерал СБУ, він не збирається залишатися в Німеччині і просити тут політичного притулку. В якості передумови для свого повернення до України він, однак, назвав гарантії безпеки, які хотів би отримати від президента Леоніда Кучми. Вже в п’ятницю Микола Томенко має намір передати документи до генеральної прокуратури. На його думку, якщо прокуратура захоче, то вона зможе дуже швидко перевірити їхню справжність. Тим часом західні експерти не виключають наслідків цього скандалу для українсько-німецьких відносин, які, як зазначають коментатори, й без того за різних причин складаються не найкращим чином. Якщо підтвердиться, що справді був наказ слідкувати за німецькими громадянами, тоді слід очікувати з боку Німеччини дипломатичної ноти чи листа, вважають політологи. Поки що офіційний Берлін ніяк не відреагував на події навколо генерала СБУ Валерія Кравченка та його заяв.
Марина Пирожук
Генерал Валерій Кравченко може попросити політичного притулку у Німеччині протягом найближчого місяця.
Про це повідомив депутат Микола Томенко на прес-конференції у Києві після зустрічі з Кравченком у Берліні.
Депутат заявив, що в разі якщо буде порушена кримінальна справа за фактом незаконних вказівок СБУ, то генерал готовий повернутися до України. В іншому разі він буде змушений просити політичного притулку.
Микола Томенко повідомив , що Кравченко поки не знає, в якій формі він може отримати гарантії недоторканності з боку влади в разі його приїзду до України.
За словами Томенка, в разі ,якщо не буде "адекватних дій" із боку Генпрокуратури, то він пропонуватиме провести закрите засідання Верховної Ради із звітом керівників СБУ і Генпрокуратури. Наступним його кроком у цій справі буде оприлюднення документів, які він отримав від Кравченка.
Нагадаємо, що так звана справа Кравченка виникла після того, як в ефірі російської служби радіо "Німецька хвиля" вийшло інтерв’ю з цим офіцером безпеки посольства України в Берліні, де він заявив, що отримував від київського керівництва СБУ вимоги стежити за опозицією на німецькій території.
Президент україни Леонід Кучма спростував такі заяви офіцера Кравченка, заявивши ,що той керувався особистими матеріальними мотивами.
Генерал Кравченко у свою чергу стверджує, що обвинувачення щодо приватних мотивів його поведінки, зроблені Кучмою, спрямовані на те, щоб його скомпрометувати, і таким чином відволікти увагу від головної теми.
У четвер в авіакатастрофі загинув Президент Македонiї Борис Трайковський . Рештки лiтака знайшли неподалiк селища Бiтунє, що на 50 кiлометрiв вiд Мостара, що на пiвднi країни.
Про деякі міжнародні реакції та діяльність президента Македонії Бориса Трайковського повідомляє Михайло Мигалисько
Михайло Мигалисько
Про деякі міжнародні реакції та діяльність президента Македонії Бориса Трайковського: перші роки президентства Бориса Трайковського позначилися зокрема напруженням між слов’яномовними македонцями та великою етнічною меншиною албанців у Македонії. У 2001 році за сприяння НАТО він зумів досягти домовленості й відвернути громадянську війну в тій країні. Це високо оцінили зокрема представники Заходу, які вважали його поміркованим лідером, котрий чітко скерував Македонію на європейський курс. Першим на загибель Трайковського відгукнувся Хав’єр Солана - комісар із закордонних справ та безпеки Європейського союзу: “Президент Трайковський був великою людиною, особистістю великої наснаги. Він був людиною, яка повела свою країну на курс реформ, але й до якомога більшого наближення до Європи “.
Водночас Солана запевнив громадян Македонії, що європейці продовжать підтримувати македонців у реалізації цієї мрії Трайковського.
Зі свого боку президент Єврокомісії Романо Проді заявив: “Це день великого смутку для балканського регіону, для інтеграції якого Трайковський присвятив так багато зусиль. Це й є день великого смутку для Європи, яка втратила друга та захисника принципу толерантності, на якому базується Євросоюз”.
Під час саміту НАТО в Празі наприкінці 2002 року президент Трайковський відвідав і штаб-квартиру радіо “Вільна Європа” - радіо “Свобода”. Він тоді нагадав і про проблеми Македонії та її балканських сусідів: “Регіон Балкан ще не досягнув належного рівня безпеки та не став місцем, гідним для життя. Довкола нас накопичено великі арсенали зброї, багато людей збагачуються за посередництва нелегальної торгівлі, корупції та вбивств”.
Однак справа європейської інтеграції була центральною темою виступу Трайковського ще цієї середи напередодні його загибелі: “Ми самі повинні стати гарантами того, щоб республіка Македонія скоро стала членом Європейського союзу”.
Трайковський із задоволенням повідомив, що представники усіх політичних партій, релігійних та етнічних угруповань без винятку виступають за приєднання до Європейського союзу.
В цьому контексті слід зазначити, що у четвер в Ірландії, яка тепер головує в Євросоюзі, мала відбутися офіційна церемонія передачі офіційної заяви Македонії щодо її вступу до Євросоюзу. Прем’єр-міністр Македонії Бранко Црвенковський однак був змушений негайно перервати візит до Ірландії, а церемонію відкликали.
Наприкінці варто зазначити, що курс на інтеграцію до європейських та трансатлантичних структур не був перешкодою для президента Македонії Бориса Трайковського, щоб розбудовувати добрі політичні, економічні та торговельні відносини із країнами на пострадянському просторі, включно з Україною, яку він відвідав 2001-го року.
Марина Пирожук
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш закликав Конгрес ухвалити поправку до Конституції, яка б забороняла одностатеві шлюби, одначе законодавці досить холодно ставляться до цієї ідеї.
Наш ньюйоркський кореспондент Юрій Дулерайн з подробицями.
Юрій Дулерайн
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш закликав Конгрес ухвалити поправку до Конституції, яка б забороняла гомосексуальні, тобто, одностатеві шлюби, одначе законодавці досить холодно ставляться до цієї ідеї.
Пропозиція президента Буша викликана тим, що в Сан-Франциско місцевий суддя з благословення мера, але всупереч законові штату Каліфорнія, почав реєструвати одностатеві шлюби. Тож сотні пар лесбіянок і гомосексуалів святкують просто на сходах будинку міської управи. Це у Каліфорнії, а на протилежному боці країни, у штаті Масачузетс, що на східному узбережжі, деякі католицькі священники освячують одностатеві взємини церковним шлюбом. Треба сказати, що за даними опитування громадської думки, американці у пропорції два проти одного наставлені проти узаконювання гомосексуальних зв”язків. Президент Буш заявив: “Якщо ми хочемо запобігти зміні значення шлюбу, наша країна повинна ухвалити конституційну поправку, щоб захистити шлюб в Америці. Потрібна рішуча і демократична дія, бо ж спроби переформувати шлюб в окремому штаті чи місті можуть мати серйозні наслідки для всієї країни”, - сказав президент. За його словами, союз між чоловіком і жінкою належить до найстійкіших соціальних інституцій, він заохочуваний всіма культурами і всіма релігіями світу. Тисячолітній досвід переконав людство у тому, що від шлюбу чоловіка й жінки залежить не лише благополуччя дітей, а й стабільність суспільства. На думку Буша, визнаючи й захищаючи шлюб, уряд служить суспільству. Отож, сказав президент, “я закликаю Конгрес якомога швидше ухвалити й надіслати по усіх штатах для ратифікації поправку до нашої Конституції, яка б визначала і захищала шлюб як союз чоловіка й жінки”. Одначе, на Капітолійському пагорбі навіть законодавці від Республіканської партії ( а це партія президента) не поспішають відгукнутися на його заклик. Конгресмен Том ДіЛей, лідер республіканської більшості у Палаті представників, вважає, що потрібен час, щоб перевірити, як ставиться Конгрес до ідеї поправки. “Ми не хочемо поспішати”, - сказав ДіЛей. Сенатор Джон МакКейн, теж республіканець, радить, щоб цією проблемою взагалі займалися самі штати, а не Конгрес.
Марина Пирожук
Як ми повідомляли, у неділю на другому каналі німецького телебачення генерал розвідки Валерій Кравченко повідомив, що йому було доручено не допустити, щоб на телеканалі ZDF вийшла в ефір передача про торгівлю дітьми в Україні. Про що ж саме не мала дізнатися німецька громадськість? Щоб з’ясувати це, моя колега Марія Щур зателефонувала до Харкова, де розпочалася ця справа.
Марія Щур
Як ми повідомляли, у неділю на другому каналі німецького телебачення генерал розвідки Валерій Кравченко повідомив, що йому було доручено не допустити, щоб на телеканалі ZDF вийшла в ефір передача про торгівлю дітьми в Україні. Про що ж саме не мала дізнатися німецька громадськість?
Героїнею сюжету про Україну, який у жовтні минулого року показали на німецькому телебаченні у передачі, присвяченій проблемам жінок, “Мона Ліза”, була харків’янка Тетяна Захарова. Вона очолює Всеукраїнську Федерацію Багатодітних Сімей і на власний ризик і з небезпекою для себе і своєї родини веде розслідування зникнення кількох дітей у харківському пологовому будинку №6. Як вона розповіла радіо “Свобода”, все розпочалося із того, що “4 листопада 2002 року Світлана Пузикова народила о четвертій ранку дитину, яку було загорнуто у пелюшки і передано невідомій жінці, яка не була працівницею цього пологового будинку. Вона її винесла, а через дві години, о шостій ранку, прийшов лікар акушер-гінеколог і повідомив Світлані, що її дитина померла”.
Ані свідоцтва про народження, ані свідоцтва про смерть, ані самої дитини батьки ніколи не бачили. Тоді вони звернулися до прокуратури. Пошуки дитини привели слідство до можливого місця її захоронення. Ось як описує те, що вона побачила Тетяна Захарова: “Було ексгумовано труну з біовідходами. За списком там мало бути 28 абортованих плодів. І коли вже підходили до кінця цієї труни, то відкрили пакет, де була розрубана на частини дитина. Це було вже велике дитя, десь двомісячне. В неї не було внутрішніх органів жодних. Відсутній мозок, хребет, частина ребер, шкіра з сідниць і цієї дитини у списку не було. І ця дитина не була у списку, який нам надали до того, як робилася ексгумація”.
Така жахлива знахідка навела на думку, що тут йдеться не лише про зникнення дітей, але і про можливу торгівлю органами. Але слідство не поспішало. Справу передавали з Харкова до Києва, з одного району Харкова до іншого, і як говорить Тетяна Захарова, як тільки починали з’являтися ознаки того, що справа зрушилася з місця, її моментально зупиняли. Відчувши, що це нікуди не веде, українська громадська організація звернулася по допомогу до подібних європейських організацій, з якими за понад десятилітнє існування Всеукраїнської Федерації Багатодітних Сімей, була налагоджена плідна співпраця.
“Я зателефонувала до Німеччини і повідомила, що у нас така біда. Німці відразу повідомили в ООН, Європейський Парламент, Раду Європи і повідомили на своє телебачення. І наприкінці серпня приїхала група журналістів з другого німецького каналу ZDF з передачі “Мона Ліза”, які відзняли передачу”. Зустрілися вони не лише з родиною Світлани Пузикової, але і з ще однією родиною, яка подібним чином втратила свою дитину. Потім до Тетяни Захарової звернулася ще одна родина, яка розповіла про ще один подібний випадок, що стався у тому ж пологовому будинку 9 років тому.
І якою ж була реакція влади на показ цього сюжету по німецькому телебаченню? “Тоді кримінальну справу Світлани Пузикової закривають взагалі, після того, як з’явилася передача “Мона Ліза”. Тобто, наші органи, які мають захищати права людини, повернулись до цієї людини спиною і стали захищати саме злочинців”.
Щоб хоч якось подіяти на українське слідство, Тетяна Захарова на запрошення німецької парламентарки у Європейському Парламенті Ґабріеле Штаунер побувала у Страсбурзі, де розповіла, що відбувається в Україні.
Коли ж Тетяна Захарова повернулася до рідного Харкова у січні нинішнього року і привезла з собою матеріали про свою поїздку до Німеччини і Франції, то її зустріли повною інформаційною блокадою. Жоден український телеканал, ані місцевий, ані загальнодержавний, не погоджувався взяти у неї відеозаписи чи будь-яку іншу інформацію про цю справу. Матеріали, що уже були відзняті, не пішли в ефір: “Я телефоную:” Щось не виходить передача”. А вони мені кажуть: “Ми не будемо передавати”. “Що, не дозволено?” “Ну, так”.
Скаржитись на утиски місцевої влади Тетяна Захарова вирішила до президента. Але на телефонній станції телеграму від неї на адресу Банкова 11 брати відмовились: “Нам не дозволено приймати телеграми на цю адресу”.
Ба більше, Тетяні Захаровій повідомили у Комітеті у справах сім’ї, що за її діяльністю слідкують спецслужби. А днями до неї зателефонувала німецька парламентарка Ґабріеле Штаунер і підтвердила це, посилаючись на слова генерала Кравченка.
На моє запитання про те, що ж українська громадська організація робить такого, що може зацікавити українські спецслужби, Тетяна Захарова відповіла: “Ми нічого не робимо протизаконного. А для України це дійсно матеріал не дуже приємний, тому що тут виходять назовні зв’язки правоохоронних органів з мафіозними структурами в Україні, і тепер комусь же ж прийдеться відповідати за це”.
Марина Пирожук
Цього тижня на екрани кінотеатрів Північної Америки виходить новий повнометражний фільм Мела Ґібсона – "Страсті”. Фільм розповідає про 12 останніх годин життя Христа. Несподівано під час обговорення фільму заговорили і про українську історію. З подробицями Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
Сьогодні на екрани кінотеатрів Північної Америки виходить новий повнометражний фільм Мела Ґібсона – "Страсті”. Фільм розповідає про 12 останніх годин життя Христа. Несподівано під час обговорення фільму заговорили і про українську історію.
Дискусії навколо фільму “Страсті” розпочались ще задовго до його виходу на широкий екран. Християнські проповідники, які організували показ фільму в храмах Америки до прем‘єри, називають Мела Ґібсона “Мікеланжело нового покоління”. Натомість критики закидають авторам фільму надмірну жорстокість. А частина єврейської громади звинуватила Ґібсона в антисемітизмі, за те що, мовляв євреї у фільмі зображені як жорстокі вбивці Христа. Відомому актору і режисеру, володарю декількох Оскарів довелось багато разів виправдовуватись за свою роботу. Ґібсон каже, що все ,що він хотів зробити, це максимально правдиво відобразити той історичний період, емоції жертви - Христа та його катів. За словами Ґібсона, саме останні години та хвилини життя Ісуса показують справжню драму “людини, яка володіє Божим духом і земними слабкостями”.
Але низка лідерів єврейської громади продовжує закидати Мелу Ґібсону антисемітизм. На це актор та режисер останньому випуску журналу “Рідер дайджест” заявив, що євреї не були єдиними жертвами нацизму, а Голокост - не був єдиною жахливою сторінкою людської історії. У цьому контексті він згадав український голодомор “В Україні декілька мільйонів загинули від голоду 1932-1933 роках. За останнє тисячоліття 20 мільйонів людей загинуло в Радянському Союзі”, – сказав Мел Гібсон.
Згадка зіркою Голівуду українського голодомору вразила українську громаду у Північній Америці. Із закликом підтримати Мела Ґібсона виступили лідери громади. Українсько–Канадська асоціація громадянських свобод розповсюдила прес-реліз під заголовком “Українці дякують Мелу Ґібсону за захист правди”. А колишній президент українсько-канадської Федерації професіоналів та бізнесменів Оксана Башук-Хепборн у своєму листі написала: “Чи заслуговує Гібсон критики за “Страсті"? Ні. Однак бурхлива реакція на фільм підштовхнула суспільство до духовних пошуків”. Як вважають українці за кордоном, Мел Ґібсон долучився до кампанії діаспори за визнання голодомору 32-33-го років геноцидом проти українського народу.
Марина Пирожук
Матеріалом Мирослави Гонгадзе будемо заевршувати програму Я лише нагадаю, що це була програма “7 днів демократії”, яку підготувала і провела Марина Пирожук. Залишайтеся з нами.
Марина Пирожук
Вітаю всіх, хто зараз з нами. В ефірі підсумкова програма “7 днів демократії”. З празької студії вас вітає Марина Пирожук.
23 лютого, минуло 60 років від дня початку депортації чеченців та інгушів, котрі разом із деякими іншими мусульманськими та й не лише мусульманськими народами в роки сталінського режиму потрапили до так званого чорного списку. Продовжує Петро Кагуй.
Депортацією чеченців та інгушів безпосередньо керував народний комісар внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія, який 20 лютого 1944 року, разом зі своїми трьома заступниками, прибув до Грозного.
Масова депортація чеченців та інгушів розпочалася 23 лютого і тривала 6 днів. Про її перебіг Берія ретельно інформував Сталіна. Вже 1 березня Берія доповів главі держави про виселення близько півмільйона осіб, яких залізницею відправили до Сибіру, Казахстану та Киргизстану.
Слід зауважити, що на той час, в Чечено-Інгушській Республіці було зосереджено близько 120 тисяч радянських військовослужбовців, які допомагали виконувати розпорядження народного комісара внутрішніх справ. Тему продовжує мій колега Петро Кагуй.
Петро Кагуй
У перший день, 23 лютого, операція проходила за приблизно таким сценарієм: чоловіків та юнаків збирали на майданах нібито для участі у мітингах на честь Червоної Армії, там їх оточували і під дулами автоматів заганяли до автомобілів. У той же час інші військові виганяли з будинків жінок та дітей і звозили їх на залізничні станції. У другій половині дня 23 лютого майже в усіх районах Чечено-Інгушської Республіки випало багато снігу. Виникли певні труднощі із транспортуванням населення з гірських населених пунктів, а тому багатьох місцевих мешканців стратили на місці. Радянський полковник Гвешіані писав Берії під грифом “цілком таємно”, цитую: “З причин нетранспортабельності і з метою вчасного виконання операції “Гори”, я був змушений ліквідувати 700 мешканців населеного пункту Хайбах”. Відповідь Берії була такою: “За рішучі дії під час виселення чеченців у районі Хайбах ви представлені до урядової нагороди і отримуєте підвищення у званні. Я вас вітаю”.
Слід зауважити, що крім чеченців та інгушів подібна доля спіткала також карачаївців, балкарців і калмиків, а згодом масової депортації зазнали кримські татари та ще кілька етнічних груп, які були занесені до чорного списку. І як тут не згадати депортації значної частини населення Західної України у повоєнні роки.
Але повернімося до чеченців та інгушів. Після масової депортації цих народів у лютому 1944 року декретом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня було ліквідовано і саму Чечено-Інгушську Республіку, а її територію було розділено між її сусідами. Геноцид проти чеченців та інгушів тривав фактично 13 років. Лише у 1957 році депортованим чеченцям та інгушам дозволили повертатися на батьківщину. В результаті депортації від епідемій, холоду, голоду і розстрілів, за різними даними, загинуло від ста до двохсот тисяч чеченців, а за деякими чеченськими джерелами, було знищено близько 65% чеченського народу.
Геноцид проти чеченців проводився під приводом, мовляв, їхньої активної співпраці з німецькими нацистами. Насправді не було навіть і такого приводу. Міфи про так звану “Дику дивізію” та “білого коня”, якого нібито чеченці подарували Адольфу Гітлеру , народилися в надрах НКВД. Ці міфи було взято на озброєння радянської пропаганди. Та й як можна говорити про активну співпрацю чеченського населення з німцями, якщо територія Чечено-Інгушської Республіки взагалі не була окупована німецькими нацистами!
Справжня причина геноциду проти чеченців, за висновками істориків, криється, перш за все, у перманентній боротьбі чеченців за їхню національну незалежність і фактичному невизнанні ними деспотичного радянського режиму. Окрім цього, слід додати, що режим Сталіна прагнув міцніше контролювати кавказький нафтовий промисел та хотів мати у цьому реґіоні надійний плацдарм для можливої експансії проти сусідніх країн: Туреччини, Ірану та Пакистану.
Однак навіть після депортації більшої частини населення Чечено-Інгушської Республіки у цьому реґіоні діяли чеченські партизанські загони під керівництвом легендарного Хасумі Магомадова, який фактично чинив збройним опір радянському режиму аж до 1976 року, коли він у 78-річному віці загинув у бою зі спецпідрозділами КДБ СРСР в Шатойському районі Чечні.
Сьогодні 60-ті роковини початку депортації чеченців та інгушів відзначали у багатьох містах різних країн за участі представників чеченської діаспори та правозахисників. Відзначали цю сумну дату і в Казахстані, куди було депортовано більшу частину чеченців.
Марина Пирожук
В день 60-тиріччя депортації чеченського народу пікет в російській столиці закінчився затриманням організаторів.
З подробицями наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Керівник загальноросійського руху “За права людини” Лєв Пономарьов та керівник руху “Російські радикали” Микола Храмов були затримані після пікету, пов’язаного із річницею депортації чеченського народу.
Цей пікет не був дозволений мерією Москви, хоча за його проведення виступало близько 100 членів різних організацій, серед яких: “Рух за права людини”, Транснаціональна радикальна партія”, “Антивоєнний комітет”.
Однак московська мерія пояснила те, що вона не дозволяє пікетникам якимось негативним ставленням до самого відзначення факту 60-річчя депортації чеченців.
А того, що 23 лютого на День російських збройних сил в Москві досить багато заходів і тому організаторам запропонували знайти місце для пікету на периферії російської столиці, а не біля Соловецького каменю, який як відомо знаходиться біля колишнього будинку КГБ Радянського Союзу, де зараз знаходиться ФСБ РФ. Ось такий сумний підсумок ювілейного дня.
Є очевидним і це важко приховати, що на відзначення 60-річного ювілею депортації чеченського народу в російській столиці знову накладається побоювання нових терористичних замахів.
Чеченська війна, як сам факт існування російської держави в останні роки, заходи безпеки, які здійснюються після чергового терористичного акту – вибуху в московському метрополітені.
І на цьому тлі російські телевізійні канали продовжують розповідати про політичне врегулювання в Чечні.
Скажу вам про те, що в Грозному відкрилася виставка картин і документів присвячена якраз 60-річному ювілею депортації чеченського народу.
Щоправда, телевізійники відзначають, що виставочного залу чеченської столиці вже немає, він в руїнах і тому для виставки довелося знаходити інше приміщення. Однак виставка функціонує.
Для чеченців 60-річчя їхньої депортації залишається найважливішим днем історії. І на кого б не орієнтувалися представники чеченської політичної еліти: на ідею незалежності від Росії, чи на ідею спільного життя з Росією, вони завжди будуть вимагати поваги до цієї події і цієї дати.
Як бачимо за ситуацією навколо пікету в Росії, такої поваги поки що очікувати не варто.
Марина Пирожук
Генерал Служби безпеки України Валерій Кравченко передав депутату Верховної Ради України Миколі Томенку матеріали, які, на думку колишнього радника посольства України в Німеччині, компрометують українське керівництво.
Про це детальніше повідомляє з Німеччини Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Процедура передачі документів з рук генерала СБУ до рук українського депутата відбулася в берлінській студії “Німецької хвилі”. Під час прес-конференції, на яку прийшло близько десяти німецьких журналістів з провідних німецьких телеканалів та інформаційних агентств, Кравченко тримався впевнено, але дещо нервував. Він повідомив, що передав голові комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації документи під грифом “для службового користування”, які надходили електронним шляхом, і хоче дочекатися реакції української сторони. За його словами, ці документи містять докази порушення закону про розвіддіяльність з боку української влади. Нагадаємо, що минулого тижня Кравченко заявив, що з Києва надходили розпорядження стежити за українськими опозиційними політиками за кордоном, а також за однією жінкою-депутатом Європарламенту від Німеччини та однією журналісткою німецького телеканалу ZDF. Кравченко не став говорити, чи він має ще якісь матеріали, які хотів би передати українській стороні. Як стверджує генерал СБУ, він не збирається залишатися в Німеччині і просити тут політичного притулку. В якості передумови для свого повернення до України він, однак, назвав гарантії безпеки, які хотів би отримати від президента Леоніда Кучми. Вже в п’ятницю Микола Томенко має намір передати документи до генеральної прокуратури. На його думку, якщо прокуратура захоче, то вона зможе дуже швидко перевірити їхню справжність. Тим часом західні експерти не виключають наслідків цього скандалу для українсько-німецьких відносин, які, як зазначають коментатори, й без того за різних причин складаються не найкращим чином. Якщо підтвердиться, що справді був наказ слідкувати за німецькими громадянами, тоді слід очікувати з боку Німеччини дипломатичної ноти чи листа, вважають політологи. Поки що офіційний Берлін ніяк не відреагував на події навколо генерала СБУ Валерія Кравченка та його заяв.
Марина Пирожук
Генерал Валерій Кравченко може попросити політичного притулку у Німеччині протягом найближчого місяця.
Про це повідомив депутат Микола Томенко на прес-конференції у Києві після зустрічі з Кравченком у Берліні.
Депутат заявив, що в разі якщо буде порушена кримінальна справа за фактом незаконних вказівок СБУ, то генерал готовий повернутися до України. В іншому разі він буде змушений просити політичного притулку.
Микола Томенко повідомив , що Кравченко поки не знає, в якій формі він може отримати гарантії недоторканності з боку влади в разі його приїзду до України.
За словами Томенка, в разі ,якщо не буде "адекватних дій" із боку Генпрокуратури, то він пропонуватиме провести закрите засідання Верховної Ради із звітом керівників СБУ і Генпрокуратури. Наступним його кроком у цій справі буде оприлюднення документів, які він отримав від Кравченка.
Нагадаємо, що так звана справа Кравченка виникла після того, як в ефірі російської служби радіо "Німецька хвиля" вийшло інтерв’ю з цим офіцером безпеки посольства України в Берліні, де він заявив, що отримував від київського керівництва СБУ вимоги стежити за опозицією на німецькій території.
Президент україни Леонід Кучма спростував такі заяви офіцера Кравченка, заявивши ,що той керувався особистими матеріальними мотивами.
Генерал Кравченко у свою чергу стверджує, що обвинувачення щодо приватних мотивів його поведінки, зроблені Кучмою, спрямовані на те, щоб його скомпрометувати, і таким чином відволікти увагу від головної теми.
У четвер в авіакатастрофі загинув Президент Македонiї Борис Трайковський . Рештки лiтака знайшли неподалiк селища Бiтунє, що на 50 кiлометрiв вiд Мостара, що на пiвднi країни.
Про деякі міжнародні реакції та діяльність президента Македонії Бориса Трайковського повідомляє Михайло Мигалисько
Михайло Мигалисько
Про деякі міжнародні реакції та діяльність президента Македонії Бориса Трайковського: перші роки президентства Бориса Трайковського позначилися зокрема напруженням між слов’яномовними македонцями та великою етнічною меншиною албанців у Македонії. У 2001 році за сприяння НАТО він зумів досягти домовленості й відвернути громадянську війну в тій країні. Це високо оцінили зокрема представники Заходу, які вважали його поміркованим лідером, котрий чітко скерував Македонію на європейський курс. Першим на загибель Трайковського відгукнувся Хав’єр Солана - комісар із закордонних справ та безпеки Європейського союзу: “Президент Трайковський був великою людиною, особистістю великої наснаги. Він був людиною, яка повела свою країну на курс реформ, але й до якомога більшого наближення до Європи “.
Водночас Солана запевнив громадян Македонії, що європейці продовжать підтримувати македонців у реалізації цієї мрії Трайковського.
Зі свого боку президент Єврокомісії Романо Проді заявив: “Це день великого смутку для балканського регіону, для інтеграції якого Трайковський присвятив так багато зусиль. Це й є день великого смутку для Європи, яка втратила друга та захисника принципу толерантності, на якому базується Євросоюз”.
Під час саміту НАТО в Празі наприкінці 2002 року президент Трайковський відвідав і штаб-квартиру радіо “Вільна Європа” - радіо “Свобода”. Він тоді нагадав і про проблеми Македонії та її балканських сусідів: “Регіон Балкан ще не досягнув належного рівня безпеки та не став місцем, гідним для життя. Довкола нас накопичено великі арсенали зброї, багато людей збагачуються за посередництва нелегальної торгівлі, корупції та вбивств”.
Однак справа європейської інтеграції була центральною темою виступу Трайковського ще цієї середи напередодні його загибелі: “Ми самі повинні стати гарантами того, щоб республіка Македонія скоро стала членом Європейського союзу”.
Трайковський із задоволенням повідомив, що представники усіх політичних партій, релігійних та етнічних угруповань без винятку виступають за приєднання до Європейського союзу.
В цьому контексті слід зазначити, що у четвер в Ірландії, яка тепер головує в Євросоюзі, мала відбутися офіційна церемонія передачі офіційної заяви Македонії щодо її вступу до Євросоюзу. Прем’єр-міністр Македонії Бранко Црвенковський однак був змушений негайно перервати візит до Ірландії, а церемонію відкликали.
Наприкінці варто зазначити, що курс на інтеграцію до європейських та трансатлантичних структур не був перешкодою для президента Македонії Бориса Трайковського, щоб розбудовувати добрі політичні, економічні та торговельні відносини із країнами на пострадянському просторі, включно з Україною, яку він відвідав 2001-го року.
Марина Пирожук
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш закликав Конгрес ухвалити поправку до Конституції, яка б забороняла одностатеві шлюби, одначе законодавці досить холодно ставляться до цієї ідеї.
Наш ньюйоркський кореспондент Юрій Дулерайн з подробицями.
Юрій Дулерайн
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш закликав Конгрес ухвалити поправку до Конституції, яка б забороняла гомосексуальні, тобто, одностатеві шлюби, одначе законодавці досить холодно ставляться до цієї ідеї.
Пропозиція президента Буша викликана тим, що в Сан-Франциско місцевий суддя з благословення мера, але всупереч законові штату Каліфорнія, почав реєструвати одностатеві шлюби. Тож сотні пар лесбіянок і гомосексуалів святкують просто на сходах будинку міської управи. Це у Каліфорнії, а на протилежному боці країни, у штаті Масачузетс, що на східному узбережжі, деякі католицькі священники освячують одностатеві взємини церковним шлюбом. Треба сказати, що за даними опитування громадської думки, американці у пропорції два проти одного наставлені проти узаконювання гомосексуальних зв”язків. Президент Буш заявив: “Якщо ми хочемо запобігти зміні значення шлюбу, наша країна повинна ухвалити конституційну поправку, щоб захистити шлюб в Америці. Потрібна рішуча і демократична дія, бо ж спроби переформувати шлюб в окремому штаті чи місті можуть мати серйозні наслідки для всієї країни”, - сказав президент. За його словами, союз між чоловіком і жінкою належить до найстійкіших соціальних інституцій, він заохочуваний всіма культурами і всіма релігіями світу. Тисячолітній досвід переконав людство у тому, що від шлюбу чоловіка й жінки залежить не лише благополуччя дітей, а й стабільність суспільства. На думку Буша, визнаючи й захищаючи шлюб, уряд служить суспільству. Отож, сказав президент, “я закликаю Конгрес якомога швидше ухвалити й надіслати по усіх штатах для ратифікації поправку до нашої Конституції, яка б визначала і захищала шлюб як союз чоловіка й жінки”. Одначе, на Капітолійському пагорбі навіть законодавці від Республіканської партії ( а це партія президента) не поспішають відгукнутися на його заклик. Конгресмен Том ДіЛей, лідер республіканської більшості у Палаті представників, вважає, що потрібен час, щоб перевірити, як ставиться Конгрес до ідеї поправки. “Ми не хочемо поспішати”, - сказав ДіЛей. Сенатор Джон МакКейн, теж республіканець, радить, щоб цією проблемою взагалі займалися самі штати, а не Конгрес.
Марина Пирожук
Як ми повідомляли, у неділю на другому каналі німецького телебачення генерал розвідки Валерій Кравченко повідомив, що йому було доручено не допустити, щоб на телеканалі ZDF вийшла в ефір передача про торгівлю дітьми в Україні. Про що ж саме не мала дізнатися німецька громадськість? Щоб з’ясувати це, моя колега Марія Щур зателефонувала до Харкова, де розпочалася ця справа.
Марія Щур
Як ми повідомляли, у неділю на другому каналі німецького телебачення генерал розвідки Валерій Кравченко повідомив, що йому було доручено не допустити, щоб на телеканалі ZDF вийшла в ефір передача про торгівлю дітьми в Україні. Про що ж саме не мала дізнатися німецька громадськість?
Героїнею сюжету про Україну, який у жовтні минулого року показали на німецькому телебаченні у передачі, присвяченій проблемам жінок, “Мона Ліза”, була харків’янка Тетяна Захарова. Вона очолює Всеукраїнську Федерацію Багатодітних Сімей і на власний ризик і з небезпекою для себе і своєї родини веде розслідування зникнення кількох дітей у харківському пологовому будинку №6. Як вона розповіла радіо “Свобода”, все розпочалося із того, що “4 листопада 2002 року Світлана Пузикова народила о четвертій ранку дитину, яку було загорнуто у пелюшки і передано невідомій жінці, яка не була працівницею цього пологового будинку. Вона її винесла, а через дві години, о шостій ранку, прийшов лікар акушер-гінеколог і повідомив Світлані, що її дитина померла”.
Ані свідоцтва про народження, ані свідоцтва про смерть, ані самої дитини батьки ніколи не бачили. Тоді вони звернулися до прокуратури. Пошуки дитини привели слідство до можливого місця її захоронення. Ось як описує те, що вона побачила Тетяна Захарова: “Було ексгумовано труну з біовідходами. За списком там мало бути 28 абортованих плодів. І коли вже підходили до кінця цієї труни, то відкрили пакет, де була розрубана на частини дитина. Це було вже велике дитя, десь двомісячне. В неї не було внутрішніх органів жодних. Відсутній мозок, хребет, частина ребер, шкіра з сідниць і цієї дитини у списку не було. І ця дитина не була у списку, який нам надали до того, як робилася ексгумація”.
Така жахлива знахідка навела на думку, що тут йдеться не лише про зникнення дітей, але і про можливу торгівлю органами. Але слідство не поспішало. Справу передавали з Харкова до Києва, з одного району Харкова до іншого, і як говорить Тетяна Захарова, як тільки починали з’являтися ознаки того, що справа зрушилася з місця, її моментально зупиняли. Відчувши, що це нікуди не веде, українська громадська організація звернулася по допомогу до подібних європейських організацій, з якими за понад десятилітнє існування Всеукраїнської Федерації Багатодітних Сімей, була налагоджена плідна співпраця.
“Я зателефонувала до Німеччини і повідомила, що у нас така біда. Німці відразу повідомили в ООН, Європейський Парламент, Раду Європи і повідомили на своє телебачення. І наприкінці серпня приїхала група журналістів з другого німецького каналу ZDF з передачі “Мона Ліза”, які відзняли передачу”. Зустрілися вони не лише з родиною Світлани Пузикової, але і з ще однією родиною, яка подібним чином втратила свою дитину. Потім до Тетяни Захарової звернулася ще одна родина, яка розповіла про ще один подібний випадок, що стався у тому ж пологовому будинку 9 років тому.
І якою ж була реакція влади на показ цього сюжету по німецькому телебаченню? “Тоді кримінальну справу Світлани Пузикової закривають взагалі, після того, як з’явилася передача “Мона Ліза”. Тобто, наші органи, які мають захищати права людини, повернулись до цієї людини спиною і стали захищати саме злочинців”.
Щоб хоч якось подіяти на українське слідство, Тетяна Захарова на запрошення німецької парламентарки у Європейському Парламенті Ґабріеле Штаунер побувала у Страсбурзі, де розповіла, що відбувається в Україні.
Коли ж Тетяна Захарова повернулася до рідного Харкова у січні нинішнього року і привезла з собою матеріали про свою поїздку до Німеччини і Франції, то її зустріли повною інформаційною блокадою. Жоден український телеканал, ані місцевий, ані загальнодержавний, не погоджувався взяти у неї відеозаписи чи будь-яку іншу інформацію про цю справу. Матеріали, що уже були відзняті, не пішли в ефір: “Я телефоную:” Щось не виходить передача”. А вони мені кажуть: “Ми не будемо передавати”. “Що, не дозволено?” “Ну, так”.
Скаржитись на утиски місцевої влади Тетяна Захарова вирішила до президента. Але на телефонній станції телеграму від неї на адресу Банкова 11 брати відмовились: “Нам не дозволено приймати телеграми на цю адресу”.
Ба більше, Тетяні Захаровій повідомили у Комітеті у справах сім’ї, що за її діяльністю слідкують спецслужби. А днями до неї зателефонувала німецька парламентарка Ґабріеле Штаунер і підтвердила це, посилаючись на слова генерала Кравченка.
На моє запитання про те, що ж українська громадська організація робить такого, що може зацікавити українські спецслужби, Тетяна Захарова відповіла: “Ми нічого не робимо протизаконного. А для України це дійсно матеріал не дуже приємний, тому що тут виходять назовні зв’язки правоохоронних органів з мафіозними структурами в Україні, і тепер комусь же ж прийдеться відповідати за це”.
Марина Пирожук
Цього тижня на екрани кінотеатрів Північної Америки виходить новий повнометражний фільм Мела Ґібсона – "Страсті”. Фільм розповідає про 12 останніх годин життя Христа. Несподівано під час обговорення фільму заговорили і про українську історію. З подробицями Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
Сьогодні на екрани кінотеатрів Північної Америки виходить новий повнометражний фільм Мела Ґібсона – "Страсті”. Фільм розповідає про 12 останніх годин життя Христа. Несподівано під час обговорення фільму заговорили і про українську історію.
Дискусії навколо фільму “Страсті” розпочались ще задовго до його виходу на широкий екран. Християнські проповідники, які організували показ фільму в храмах Америки до прем‘єри, називають Мела Ґібсона “Мікеланжело нового покоління”. Натомість критики закидають авторам фільму надмірну жорстокість. А частина єврейської громади звинуватила Ґібсона в антисемітизмі, за те що, мовляв євреї у фільмі зображені як жорстокі вбивці Христа. Відомому актору і режисеру, володарю декількох Оскарів довелось багато разів виправдовуватись за свою роботу. Ґібсон каже, що все ,що він хотів зробити, це максимально правдиво відобразити той історичний період, емоції жертви - Христа та його катів. За словами Ґібсона, саме останні години та хвилини життя Ісуса показують справжню драму “людини, яка володіє Божим духом і земними слабкостями”.
Але низка лідерів єврейської громади продовжує закидати Мелу Ґібсону антисемітизм. На це актор та режисер останньому випуску журналу “Рідер дайджест” заявив, що євреї не були єдиними жертвами нацизму, а Голокост - не був єдиною жахливою сторінкою людської історії. У цьому контексті він згадав український голодомор “В Україні декілька мільйонів загинули від голоду 1932-1933 роках. За останнє тисячоліття 20 мільйонів людей загинуло в Радянському Союзі”, – сказав Мел Гібсон.
Згадка зіркою Голівуду українського голодомору вразила українську громаду у Північній Америці. Із закликом підтримати Мела Ґібсона виступили лідери громади. Українсько–Канадська асоціація громадянських свобод розповсюдила прес-реліз під заголовком “Українці дякують Мелу Ґібсону за захист правди”. А колишній президент українсько-канадської Федерації професіоналів та бізнесменів Оксана Башук-Хепборн у своєму листі написала: “Чи заслуговує Гібсон критики за “Страсті"? Ні. Однак бурхлива реакція на фільм підштовхнула суспільство до духовних пошуків”. Як вважають українці за кордоном, Мел Ґібсон долучився до кампанії діаспори за визнання голодомору 32-33-го років геноцидом проти українського народу.
Марина Пирожук
Матеріалом Мирослави Гонгадзе будемо заевршувати програму Я лише нагадаю, що це була програма “7 днів демократії”, яку підготувала і провела Марина Пирожук. Залишайтеся з нами.
