Доступність посилання

ТОП новини

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 4 березня 2004 року.

Андрій Охрімович

Влітку 1907-го року у Чикаго український борець Терентій Корінь увійшов до клітки з левом. Хижак кинувся на атлета, кігті та ікла “царя звірів” уп’ялися в його тіло, але Корінь, не зважаючи на лютий біль, ривком підняв величезного лева над головою і зі страшною силою вдарив об землю. Лев загинув.

Терентій Корінь за цей “номер” отримав єдину у своєму роді нагороду – медаль “Переможець левів”.

Згодом у програмах радянських інститутів фізичної культури українця, нашого з вами земляка, вдячні нащадки перехрестять в одного з “русскіх богатирєй”. Як і Піддубного, як і багатьох інших...

У сучасних освітніх програмах Російської Федерації вже сприймається як належне: Піддубний – “русскій” борець, Бортнянський – “русскій композітор”, Сковорода – “русскій” філософ, Корольов, Вернадський – “русскіє” академіки...

Отак воно, як писав Курт Вонегут.

Ганна Стеців

Вітаємо вас шановні1 В ефірі “Альтернатива”, експеримент у культурі, науці, політиці та у житті.

Сьогодні мова піде про українського художника Казимира Малевича, але у дещо специфічному ключі.

Хтось вважає Малевича громадянином Всесвіту, і це правомочно з огляду на масштаб фігури.

Хтось у сусідній країні вважає його “ісконо русскім” художником, але у цьому більше ідеологічної заклопотаності, ніж знання.

Комусь і досі треба розкривати очі: “Малевич український!” А це вже наслідки несвободи.

Про таємні механізми цієї несвободи спробуємо поговорити у нашій сьогоднішній “Альтернативі”.

Гості програми: мистецтвознавець Дмитро Горбачов та дослідник творчості Малевича Сергій Папета. За операторським пультом – Артем Мостовий. Модерує Ганна Стеців. Текст - Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.

Андрій Охрімович

Існує певна тяга, я сказав би, навіть імперська тяга до створення стереотипів, якщо це торкається культури, а, може, і не тільки культури, заховувати під спільний знаменник всіх і вся.

Темою нашої сьогоднішньої балачки є ті стереотипи, які склалися довкола такої фігури, як Малевич. Хто з вас міг би ці стереотипи визначити? В чому полягає суть цих стереотипів?

Сергій Папета

Існує поняття “центру і периферії”. Україна весь час існувала в системі, коли вона довгий час знаходилася на периферії.

Будь-яка периферія і адміністративно, і культурно відсувається на другий план. Окрім того, значні фігури з периферії, які виходять на кін центрального, так би мовити, метрополії, вони іноді цураються і своєї мови, і свого походження.

Цей момент є дуже суттєвим для того, щоб нівелювати походження якогось культурного явища, нівелювати його, і все, що є першорядним, долучати до мистецтва метрополії і дещо применшувати значення тієї нації, яка і породила певне явище.

Те саме відбулося і з фігурою Малевича, який походив з родини поляків, але та родина, яка історично мешкала з початку 17-го сторіччя, як це відомо з документів, на території Поділля і Волині, по свої 20 років він теж мешкав в Україні, а потім виїхав до Росії.

Віктор Недоступ

Метрополія завжди прагнула культурної переваги над колоніями. Всі імперії побудовані на насильницькій централізації культури на першому етапі, а на наступному – насильницька асиміляція та подальше спотворення.

Такою є метафізика виживання імперій: тримати знання в центрі, доки воно не згниє.

Розширення імперій завжди відбувалося за наявності культурної переваги центру. Якщо периферія культурно випереджала центр – імперії загрожував розпад.

Яскравий приклад – Римська імперія, яку випередила тодішня Іудея. Імперії-спадкоємці Риму успадкували специфічну схильність до застою та саморуйнації.

Не дивно, що з часом досвід самозбереження підказав вихід: щоб периферія, тобто поневолена країна, не змогла звільнитися з під ярма, треба не надавати її народу можливості розвиватися у свій вільний спосіб, не надавати змоги відчувати своїми власними відчуттями. Треба непомітно і неухильно понижувати планку колоній.

Отже, високі форми культури мають належати імперії. Народові залишається звироднілий побут, звироднілий кіч та пласкі анекдоти про національні стосунки.

Андрій Охрімович

Власне кажучи, аргументи з російської сторони відсутні. Існує просто така здатність “рубя с плєча” казати: “Вєлікій русскій... Малєвіч - вєлікій русскій, Вєрнадскій – вєлікій русскій, Гоголь – вєлікій русскій, і нєт там нікакіх аргумєнтов.”

Тобто, стилістика така: панівна наша розмова – це дещо, так би мовити, виправдальний тон: ми шукаємо аргументів, ми хочемо показати...

Як ви вважаєте, пане Горбачов, достатньо у нас є підстав, щоб теж “рубануть с плєча”, сказати, що це наше і дискусію закінчити?

Дмитро Горбачов

В культурі переважають дифузні процеси, тобто остаточно визначити, де закінчується одне національне і починається інше, просто неможливо.

Я вважаю, що Малевич, який був кубістом і від Пікасо багато взяв, як митець він ще й французького родоводу.

В мене є знайомий україніст француз Жан-Клод Маркаде. Так от, він написав в своїй статті: “Молодий український художник Малевич переїхав в Росію, маючи майже 20 років.”

Російські мистецтвознавці були спантеличені: “Як це, Малевич – молодий український?”

Маркаде повідомив на це: “Та він не жив ще в Росії. Він же все ж таки сформувався тут як художник. Він же вчився в Пимоненка. Ким же він переїхав до Росії? Азербайджанським? Російським? Ні, тому що він мешкав в Україні, навіть не в місті, а по селах українських!”

Андрій Охрімович

Але тим не менше існує, наприклад, той стереотип, який несе в собі Захід, що, власне, вся ця територія, яку ми сьогодні називаємо пострадянською, Росія, “Раша”, яка там Україна?

Дмитро Горбачов

Ні, тепер вони так не вважають.

Колись мистецтвознавець Джон Болт, американський професор, мені сказав: “Ви знаєте, ми не дуже додивлялися, хто там в російській культурі, в загальноросійській, які там нації? Навіть і незручно було нам, просто чисто так... А коли націонали, в тому числі, і українці, вірмени, грузини почали говорити: “Але ж подивіться: це є грузин, а це українець.”

Саме тоді ми на Заході зрозуміли, що потрібно це знати, інакше ми не зможемо відчути, чому, навіть ті самі авангардисти в російському авангарді такі різні? Коли ми знаємо, що Бурлюк – українець, то розуміємо, що в нього пробивається український струмінь; Якулов – вірменин – в нього вірменське і східне дуже сильне; а в росіянина Філонова щось таке дрімуче, лісове і богатирське, чисто російське. Просто говорять вони однією мовою, власне кажучи, кубістичною.”

Ганна Стеців

Та не лише метрополія несе провину за насильницький плагіат та хижацьку асиміляцію цінностей. Пригадаймо як, за висловом Пушкіна, “стрибали у князі з хохлів”. Тим, кому цей шлях видавався безчестям, було заготовано тавро зрадника. Подальша історія переписувалась у такий спосіб, що далі ці постаті мали б за логікою зникнути назавжди.

Тим не менше, справжнє не зникає. І тоді виникають постімперські інтерпретатори як з боку колишньої імперії, так і з боку колишніх колоній.

Гра під назвою “Хто кому меншовартий” триває.

Андрій Охрімович

Російська культура не рефлексує на цю тему. Справа в тому, що неможливо збудувати якусь систему освіти, якщо не називати, не означати. В цій культурі треба визначити, хто є хто. В рефлексії там ніхто не йде. Але яким чином Україні будувати свою систему освіти на сьогоднішній день, виходячи з наших рефлексій?

Сергій Папета

Це треба будувати за тим самим принципом, за яким це будує кожна країна, яка отримує самосвідомість. Тобто, ті явища, які без будь-якого протягування за вуха, скажімо, брехні можна спокійно долучати до своєї культури, маючи певні документи, маючи певні факти, маючи абсолютно чітку впевненість внутрішню, треба спокійно говорити, що в даному разі це є українське явище.

Далеко не треба ходити. От Д.О.Горбачов, який сидить в цій студії, нещодавно у Вітебську робив доповідь саме з приводу Малевича і його українського походження. Там він досить дотепно сказав: “Росіяни почували себе сиротами, тому що у них Малевича, на тій конференції по меншій мірі, відібрали, і це було з фактами і доказами в руках.”

Андрій Охрімович

І знову ж таки, хто відібрав? Білоруси?

Сергій Папета

Горбачов.

Дмитро Горбачов

Але річ в тім, що білоруси так само. Ось що сказав мені один білорус: “Дмитре Омеляновичу, а Малев на терені Білорусі? Мабуть, звідтіля десь глибоко походять Малевичі. Так що ми будемо перетягувати Малевича на себе.”

Чому я сказав про сирітство росіян? Вони сиділи збоку, а в нас була суперечка між Білоруссю і Україною. А ті справді по-сирітськи не могли сюди втулитися, тому що рід то не російський, він польський, хоча, можливо, походить десь із-за коринок Білорусі, але документально все ж таки в Україні впродовж кількох століть.

Віктор Недоступ

Нема нічого поганого, що Малевича вивчають у Росії та й в усьому світі. Можна, хоча й не без іронічної посмішки, зрозуміти, чому в російських навчальних програмах Казимира Малевича іменують “русскім художніком”.

Важко зрозуміти, чому в Україні в освітніх програмах Малевича також іменують російським художником.

2002-го року американська некомерційна організація “Малєвіч сосаєті” оголосила в Україні конкурс на отримання гранту. Метою діяльності організації, як було заявлено, є популяризація знань про (увага!) “Русскаго” художника Малевича.

Організація приймала заявки від “видатних вчених будь-якої національності”. Тобто всім інтернаціоналом з міжнаціональною толерантністю та високою тактовністю громадянам України, крім інших досліджень, пропонувалося у черговий раз ненав’язливо наголосити, що Малевич – продукт “русской цивілізації”.

Проект з часом заглох. Отак воно.

Сергій Папета

Якщо брати територіально, якщо брати за походженням ми можемо абсолютно спокійно, спираючись на архівні документи, які є в нас в Україні, в Житомирі, в Києві, казати, що рід Малевичів – шляхетський польський рід, котрий весь час за всю ту історію, яку ми з вами можемо осягнути, знаходився на території України. Його представники були власниками невеличких українських селищ.

Окрім того, це була шляхта, яка вже за російських часів була занесена в книжку родоводу Волинського генерал-губернаторства як українська шляхта.

Ми можемо абсолютно чітко констатувати, що родичі Малевича, зокрема, один з дядьків Малевича Полікарп був засуджений після польського повстання 1863-го року до каторги в Росії. І про це теж є документи.

Можемо засвідчити абсолютно спокійно те, що ближчі родичі Казимира Малевича були ксьондзами в уніатських церквах на території України.

Сам Малевич народився в Києві, хрещений в Києві, в Києві він також навчався, навчався в Харківській губернії.

Разом з батьком, який жив весь час на території України (він був службовцем цукрових заводів), сприймав всю культуру України, культуру глибинки України на Поділлі, на Харківщині, Чернігівщині.

Цю людину, майбутнього великого Казимира, живили українські джерела до 20-ти років.

Ганна Стеців

Імперія, втративши адміністративні важелі, залишила за собою деякі специфічні монополії. Монополія на культурні зв’язки. Монополія на інтернаціоналізм (він чомусь мусить бути російськомовним). Монополія на космополітизм (він також мусить мати проросійське забарвлення). Монополія на культурну ініціативу. Монополія на моду. І так далі, і так далі. Навіть персональні комп’ютери спочатку русифікують, а вже потім українізують на вимогу.

Ці монополії віртуальні, але українські “просвіщенні” голови, самі того не розуміючи, підтримують міражі у робочому стані.

Саме той раб, що оселився в українських головах, не дає побачити життя таким, яким воно є. Саме цей раб виснажує людину і позбавляє її яскравих барв, дзвінких звуків, глибоких відчуттів.

Замість того – інтерпретації від інженерів людських душ, тих самих, совкових.

Дмитро Горбачов

Малевич все своє дитинство розмовляв на сільській вулиці українською, а в хаті – польською, бо батько був поляк.

В свій час Малевич написав: “Коли приїхали російські художники малювати іконостас, ми підповзли, щоб послухати, про що ж вони балакають - балакали вони російською.”

Це тільки людина, яка ніколи не чула російської мови, може це відзначити. Це йому впало у вічі, це було для нього екзотичним.

А коли він вже перейшов на російську наукову мову, викладаючи в Москві, Петербурзі, все ж він говорив мовою, яка була наповнена українізмами свідомими і несвідомими.

Свідомі – це його прислів’я або його спів. Про це теж є свідчення. Улюблений репертуар був виключно українським. Улюбленою піснею його була “Реве вітер вельми в полі”, написана в Качанівці Чернігівської губернії, музика Глинки, слова Забіли.

Андрій Охрімович

“Україна – вершник без голови. Вже яке століття вона скаче по колу і приміряє на плечі все, що валяється край дороги...”

(Густав Водічка, український публіцист. З есе “Портрет майбутнього цезаря”.)

Ганна Стеців

Програма добігає кінця і вимагає озвучення прізвищ її учасників і творців.

Це, передусім, мистецтвознавець Дмитро Горбачов та дослідник творчості Казимира Малевича Сергій Папета. Поет і журналіст Віктор Недоступ. Модерувала Ганна Стеців. Про звук дбав Артем Мостовий. Автор Андрій Охрімович.

Всього вам доброго. Зустрінемось, як завжди, через тиждень.

Говорить радіо “Свобода”!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG