Варшава, 9 березня 2004 року.
Володимир Павлів
Днями у Варшавському університеті відбулася зустріч із відомим українським письменником Юрієм Андруховичем. Розмова стосувалася того, наскільки легко чи важко бути письменником у сучасній Україні. Близько 200 осіб, що заповнили лекційний зал імені святих Кирила і Мефодія, з увагою вислухали доволі невеселу розповідь українського письменника про проблеми письменництва та книговидавництва в Україні. Оскільки Юрій Андрухович спілкувався з аудиторією по-польськи, кореспондент “Свободи” попросив його повторити по-українськи головні тези з цього виступу.
До Варшави Юрій Андрухович завітав по дорозі до Івано-Франківська після майже двомісячної подорожі по Німеччині та Італії. Однак весь цей час український письменник за допомогою Інтернету стежив за подіями на батьківщині в цілому, а в літературному та книговидавничому житті зокрема, і робив відповідні висновки. Більшість із них, як визнає сам Юрій Андрухович, є зовсім сумними.
Юрій Андрухович
Якщо ще декілька років тому можна було стверджувати, що на рівні художньої літератури, на рівні письменництва таке явище, як цензура, нами вже подолано і воно відійшло в понуре минуле, то останнім часом у мене все більше і більше підстав говорити про симптоми повернення цього.
Володимир Павлів
Наш співрозмовник навів також конкретний приклад, який дає підстави для таких висновків. Чи не вперше за роки української незалежності, у одному з київських видавництв в передмові Андруховича до українських перекладів віршів білоруського поета редактор зробив певні цензорські правки , а саме: вилучив згадки про президентів Білорусії й України. А це, на думку Юрія Андруховича, може бути свідченням того, що у деяких видавців включилася функція автоцензури. Що, в свою чергу, не віщує нічого доброго для української літератури.
Юрій Андрухович
А це означає, що ми залишаємося в своєму зачарованому колі, тобто, наша література і досі не може остаточно звільнитися, не може вийти на певний рівень звучання, на певний рівень спілкування з аудиторією і на певний рівень впливу на суспільство.
Володимир Павлів
Це також має вплив на запитання, які ставлять українським письменникам закордоном. Запитання ці стосуються все більше не самої літератури, а внутрішньополітичної ситуації в Україні.
Володимир Павлів
Днями у Варшавському університеті відбулася зустріч із відомим українським письменником Юрієм Андруховичем. Розмова стосувалася того, наскільки легко чи важко бути письменником у сучасній Україні. Близько 200 осіб, що заповнили лекційний зал імені святих Кирила і Мефодія, з увагою вислухали доволі невеселу розповідь українського письменника про проблеми письменництва та книговидавництва в Україні. Оскільки Юрій Андрухович спілкувався з аудиторією по-польськи, кореспондент “Свободи” попросив його повторити по-українськи головні тези з цього виступу.
До Варшави Юрій Андрухович завітав по дорозі до Івано-Франківська після майже двомісячної подорожі по Німеччині та Італії. Однак весь цей час український письменник за допомогою Інтернету стежив за подіями на батьківщині в цілому, а в літературному та книговидавничому житті зокрема, і робив відповідні висновки. Більшість із них, як визнає сам Юрій Андрухович, є зовсім сумними.
Юрій Андрухович
Якщо ще декілька років тому можна було стверджувати, що на рівні художньої літератури, на рівні письменництва таке явище, як цензура, нами вже подолано і воно відійшло в понуре минуле, то останнім часом у мене все більше і більше підстав говорити про симптоми повернення цього.
Володимир Павлів
Наш співрозмовник навів також конкретний приклад, який дає підстави для таких висновків. Чи не вперше за роки української незалежності, у одному з київських видавництв в передмові Андруховича до українських перекладів віршів білоруського поета редактор зробив певні цензорські правки , а саме: вилучив згадки про президентів Білорусії й України. А це, на думку Юрія Андруховича, може бути свідченням того, що у деяких видавців включилася функція автоцензури. Що, в свою чергу, не віщує нічого доброго для української літератури.
Юрій Андрухович
А це означає, що ми залишаємося в своєму зачарованому колі, тобто, наша література і досі не може остаточно звільнитися, не може вийти на певний рівень звучання, на певний рівень спілкування з аудиторією і на певний рівень впливу на суспільство.
Володимир Павлів
Це також має вплив на запитання, які ставлять українським письменникам закордоном. Запитання ці стосуються все більше не самої літератури, а внутрішньополітичної ситуації в Україні.
