Белград, 15 березня 2004 – Є таке сербське прислiв’я: “Коли усе село каже, що ти п’яний, то маєш плентатися”. У дев’яностi роки здавалося, що белградський режим поводиться згiдно з цим прислiв’ям. Пiсля скинення Слободана Милошевича президент Воїслав Коштуниця та прем’єр Зоран Джинджич намагалися змiнити негативний iмiдж і показати, що серби – культурний європейський народ.
Вбивство Джинджича та розпад коалiцiї демократичних сил сповiльнили процес повернення Сербiї до Європи. Минулого року влада найняла певне лобiстське агентство з Брюсселя з бажанням долати у впливових європейських колах стереотипи щодо сербiв. Новий уряд розiрвав угоду, оскiльки нинiшнiй прем’єр Коштуниця упевнений, що вирішальну роль мають вiдiграти дипломатiя та сербська дiаспора.
Сербськi оглядачi з цього приводу зазначають, що дипломатiя не має анi кадрiв, анi коштiв для ефективної пропаганди. Колишнiй режим розiгнав бiльшiсть досвiдчених дипломатiв. Наразi послами та аташе призначають переважно заслужних дiячiв полiтичних партiй. Окремi з них навiть не знають мови країн, в яких перебувають.
Справа ще гірша, коли йдеться про дiаспору. Давнiша сербська ультранацiоналiстична емiграцiя iз захопленням вiтала появу Слободана Милошевича та його прагнення створити велику Сербiю. Соцiалоги досi не з’ясували, як могло статися таке, що люди, якi упродовж десятилiть перебували на Заходi й сприйняли цiнностi демократичного суспiльства, беззастережно пiдтримали полiтику недемократичного режиму.
А щодо новiшої дiаспори, йдеться про кiлькасот тисяч осiб, переважно молодих, якi виїхали в дев’яностi роки. Вони покинули батькiвщину з бажанням якомога швидше забути злиднi й негаразди. Такi, звичайно, волiють мовчати про своє походження.
Через це одна газета робить висновок, що Сербiї не допоможуть i мiльйони лобiстiв. Iмiдж країни й народу залежить не вiд пропаганди, а вiд реальної ситуації: вiд загальної культури населення, вiд стабiльностi iнституцiй та вiд ефективностi державних органiв. А в Сербiї, згiдно з опитуваннями, усе згадане перебуває на дуже низькому рiвнi. Через це самi серби не поважають свою державу. Як же тодi можна очiкувати, що її поважатимуть за кордоном?
Вбивство Джинджича та розпад коалiцiї демократичних сил сповiльнили процес повернення Сербiї до Європи. Минулого року влада найняла певне лобiстське агентство з Брюсселя з бажанням долати у впливових європейських колах стереотипи щодо сербiв. Новий уряд розiрвав угоду, оскiльки нинiшнiй прем’єр Коштуниця упевнений, що вирішальну роль мають вiдiграти дипломатiя та сербська дiаспора.
Сербськi оглядачi з цього приводу зазначають, що дипломатiя не має анi кадрiв, анi коштiв для ефективної пропаганди. Колишнiй режим розiгнав бiльшiсть досвiдчених дипломатiв. Наразi послами та аташе призначають переважно заслужних дiячiв полiтичних партiй. Окремi з них навiть не знають мови країн, в яких перебувають.
Справа ще гірша, коли йдеться про дiаспору. Давнiша сербська ультранацiоналiстична емiграцiя iз захопленням вiтала появу Слободана Милошевича та його прагнення створити велику Сербiю. Соцiалоги досi не з’ясували, як могло статися таке, що люди, якi упродовж десятилiть перебували на Заходi й сприйняли цiнностi демократичного суспiльства, беззастережно пiдтримали полiтику недемократичного режиму.
А щодо новiшої дiаспори, йдеться про кiлькасот тисяч осiб, переважно молодих, якi виїхали в дев’яностi роки. Вони покинули батькiвщину з бажанням якомога швидше забути злиднi й негаразди. Такi, звичайно, волiють мовчати про своє походження.
Через це одна газета робить висновок, що Сербiї не допоможуть i мiльйони лобiстiв. Iмiдж країни й народу залежить не вiд пропаганди, а вiд реальної ситуації: вiд загальної культури населення, вiд стабiльностi iнституцiй та вiд ефективностi державних органiв. А в Сербiї, згiдно з опитуваннями, усе згадане перебуває на дуже низькому рiвнi. Через це самi серби не поважають свою державу. Як же тодi можна очiкувати, що її поважатимуть за кордоном?
