Київ, 25 березня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Михайло Петренко.
Сьогодні у програмі до вашої уваги такі теми:
- У Севастополі правозахисники протестують проти дискримінації місцевих римо-католиків;
- Завідуюча Львівської аптеки звернулася з позовом до Європейського Суду з прав людини;
- Відкритий лист представників українського шоу-бізнесу до Президента на захист української музики.
У Севастополі правозахисники протестують проти дискримінації місцевих римо-католиків. Тут уже багато років міська влада відмовляється повернути католицькій громаді приміщення храму Святого Климента.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Зараз у будівлі колишнього костелу Святого Климента розташований кінотеатр “Дружба”, а в олтарній частині колишнього храму – громадський туалет. Костел був збудований у 1911-му році на кошти, зібрані католиками Російської імперії. У 1936-му році храм експропріювали комуністи і перетворили його на дитячий кінотеатр. Правда, зараз тут демонструються переважно бойовики та еротика, а ще розміщені гральні автомати.
Саме тому Севастопольська правозахисна група виступила зі зверненням, в якому закликала громадськість приєднатися до вимоги про повернення римо-католицькій громаді Святого Климента будівлі костьолу в Севастополі.
Як відзначається у зверненні, питання про повернення приміщення храму віруючим не вирішується вже протягом багатьох років.
Автори звернення відзначають, що Україна проголосила курс на відновлення прав віруючих, потоптаних у роки існування тоталітарної держави, і при вступі до Ради Європи взяла зобов''язання вирішити питання про повернення всього майна, раніше вилученого у церковних організацій.
“У місті Севастополі повернуто храми віруючим, які сповідують православ''я та іслам. Однак католикам відкрито і постійно відмовляють у відновленні їхніх прав і їм не повертають їхній костьол,” — мовиться у зверненні.
Каже член Севастопольської правозахисної групи, адвокат Іван Ткач.
Іван Ткач
Тут явна і неприкрита дискримінація за релігією. Влада допускає дискримінацію за релігійною ознакою. Ми бачимо, що закон застосовується не до всіх однаково. І в цьому, власне, дискримінація.
Володимир Притула
Він повідомив, що попри пропозицію Севастопольської міської держадміністрації, попри прохання сотень віруючих, міська рада Севастополя минулого місяця уже вп’яте відмовилася передати колишнє приміщення костелу віруючим.
Настоятель Севастопольської римо-католицької громади отець Леонід каже, що віруючі змушені молитися у приватному приміщенні свого пароха, а воно не вміщує всіх потребуючих.
Отець Леонід
Громада налічує біля 500 чоловік, які збираються щодня на молебень, але ви самі можете уявити, які умови можуть бути в кімнаті, яка має 30 кв. м., і тільки в нас відправляється служба.
На Вербну неділю, на Паску молитимемося біля храму. Думаю, що влада все ж таки нам це дозволить.
Володимир Притула
Це був настоятель католицької громади Святого Климента у Севастополі отець Леонід.
Як мовиться у зверненні Севастопольської правозахисної групи, Севастополь залишився “чи не єдиним місцем в Україні, де так демонстративно з боку влади виявляється дискримінація за релігійною ознакою”.
Автори звернення закликали усіх людей доброї волі приєднатися до вимог про негайне припинення обмеження прав католиків у місті Севастополі.
Надія Шерстюк
Львів’янка Тетяна Шалабаєва звернулася у Європейський суд з позовом до держави “Україна”. У такий спосіб вона намагається вибороти право на справедливе судове рішення, захистити своє ім’я від безпідставних обвинувачень.
На разі жінка, пройшовши усі рівні українських судів і зневірившись у їхній справедливості, покладає надію лише на судове рішення Європейського суду в Страсбурзі.
Розповідає Галина Терещук. Рубрика “Голоси скривджених”.
Галина Терещук
З 1981-го року пані Тетяна Шалабаєва працювала у Львові в аптеці № 1, підпорядкованій Державному підприємству “Трансфармація”. Згодом Тетяна Шалабаєва стала завідувачкою цієї аптеки, приміщення якої становить майже 250 квадратних метрів у престижному районі Львова.
Нерухомість впала в око керівникам Львівської залізниці, які у 1997-му році вирішили аптеку реорганізувати у фітобар, хоча така діяльність статутом аптеки непередбачена.
Працівники аптеки утворили профспілку і увійшли до складу федерації вільних профспілок Львівської залізниці. Вони висловились проти реорганізації аптеки у фітобар.
Натомість транспортна прокуратура почала активно цікавитись завідувачкою аптеки. Шалабаєву притягнули до дисциплінарної відповідальності, її звільнили з роботи без згоди профспілки.
Причиною стала анонімка у транспортну прокуратура про те, що буцімто пані Шалабаєва привласнила партію медикаметів. Хоча насправді ліки були реалізовані аптекою.
Через недбале ведення бухгалтерського обліку на підприємстві “Трансфармація” жінку практично звинуватили у крадіжці, але справу було закрито через відсутність факту злочину. Тетяну Шалабаєву поновили на роботі.
Втім працівники транспортної прокуратури не залишили її без свого контролю. Невдовзі знову розпочинається судова справа проти Шалабаєвої, яку звинувачують у тому, що вона взяла на роботу за сумісництвом юридичного консультанта, а також виписала собі матеріальну допомогу. Хоча до того її отримали всі працівники аптеки.
Підсудній Шалабаєвій суддя Залізничного районного суду відмовив у захисті, у проведенні експертизи документів, в яких був підроблений її підпис про нібито отримання матеріальної допомоги розміром понад 800 гривень.
Згідно з рішенням місцевого суду, пані Шалабаєва умовно позбавлена волі на 3 роки. Вона оскаржила це рішення, але Апеляційний суд Львівщини розглядав справу ще більш однобоко і формально. Рішення не відмінив.
Зараз ця справа перебуває на розгляді Верховного Суду. А тим часом Львівська залізниця призначила нове керівництво аптеки, створила товариство з обмеженою відповідальністю. З колишніх працівників аптеки на роботі залишили лише половину. Аптеку вивели з-під порядкування підприємства “ Трасфармація” і ввели до складу “Львівтрансфарм”.
На сьогодні Тетяна Шалабаєва без роботи, двічі на тиждень вона відмічається у кримінального інспектора. Жінка відмовилась від амністії, оскільки ні в чому не почувається винною і не визнає рішення Залізничного місцевого суду. Донедавна її трудова книжка лежала в аптеці.
Я поцікавилась у голови Федерації вільних профспілок львівської залізниці Тараса Макара, чому він захищає Тетяну Шалабаєву?
Тетяна Шалабаєва
Такий стан справ по правах людини в Україні, що не можна терпіти будь-кого, коли порушують права. Тим більше та людина, яка вже деякий час з нами пройшла, ми не можемо залишити її в біді, бо завтра будь-хто із нас може опинитися на її місці.
Галина Терещук
Тетяна Шалабаєва запевнила мене, що боротиметься до кінця, адже знає, що вона невинна. Жінка покладає надії лише на Європейський суд і рівно стільки ж не вірить українській Феміді.
Надія Шерстюк
Десятки тисяч громадян України опинилися поза законом не з власної волі. Йдеться про тих, хто колись не отримав прописки, а нині, навіть маючи житло, не може зареєструватися за власною ж адресою.
Та чи є адреса у людей, котрі мешкають на території садово-городніх кооперативів? Виявляється, згідно з українським законодавством, немає.
Про це у матеріалі Валентини Одарченко, котра спілкувалася з мешканцями селища Кам’яногірське, що розташоване на межі Костопільського та Рівненського районів.
Валентина Одарченко
Вони не селяни, хоча поряд розташована сільрада, до депутатів якої вони зверталися з проханням ухвалити рішення про прийняття їхньої території під крило Мощанської сільради. Та депутати завагалися, адже, згідно Житлового кодексу, садово-городні кооперативи не належать до житлового фонду.
Але кам’янгогірці й не дачники, бо дехто з моїх співрозмовників живе в Кам’яногірському майже з початку отримання ділянки: тоді, коли стало зрозумілим – державної квартири в місті, де стояли на черзі, годі чекати.
Вони мають акти про приватизацію своїх шести “соток”, всі необхідні документи на будинки, однак не мають конституційних прав, гарантованих будь-якому громадянинові України, незалежно від присутності чи відсутності реєстраційного штампу в паспорті.
Це означає, що за потреби їм не нададуть субсидій, не поставлять на облік у центрі зайнятості, вони не зможуть скористатися кредитами в банках, а в разі хвороби їх перекидатимуть з однієї лікарні в іншу.
Під час минулих виборів лише Рівненщина втратила кілька сотень голосів виборців - ці люди не приписані до жодної виборчої дільниці. Під час останнього перепису населення їх існування було проігнороване переписувачами, то й виходить, паперу немає – немає і людини.
Мешканка “Кам’яногірського”, пенсіонерка Валентина Балай розповідає про проблеми, які з’явилися у її чоловіка, інваліда, в Рівненському реабілітаційному центрі, де цей чоловік раніше отримував допомогу.
Валентина Балай
Їм сказали, що ми не живемо в Рівному, а живемо на дачі, а коли він туди пішов, то прямо на моїх очах моєму чоловікові порвали всі його документи й повідомили, що з бюджету міста нам нічого не нададуть. А раз немає прописки – ви ніхто.
Валентина Одарченко
Ці люди не бачать відмінностей між пропискою, котра в Радянському Союзі мала на меті штучно регулювали адміністративно-планове розміщення населення і реєстрацією, функція якої полягає в підтриманні юридичних зв’язків між громадянами і державою.
Кам’яногірець Анатолій Бойко вважає, що таким чином його позбавили гарантованих Конституцією свобод.
Анатолій Бойко
Зараз стан нагадує оті колгоспи при Сталінові, коли не мали ні паспортів, ні прописки, нічого, були безправні.
Валентина Одарченко
Заступник начальника територіального відділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лілія Драбчинська подивувалася хіба що тому, що кам’яногірці не голосували: мовляв, їм всього-на-всього потрібно було самим звернутися до найближчої виборчої дільниці.
Але про реєстраційну проблему постійних мешканців новітніх сіл, утворених за рахунок кооперативів вона знає.
Лілія Драбчинська
До Міністерства 19-го лютого ми направили наші пропозиції до проекту правил необхідних для реєстрації за місцем проживання.
Одна із цих пропозицій так і звучить, що місцем проживання фізичної особи вважається житлове приміщення, де вона проживає понад 6 місяців. І як власник житлового будинку як місце проживання визначаються гуртожитки, заклади для дітей-сиріт, спеціальні заклади для престарілих, монастирі, місця позбавлення волі, судові, дачні будинки.
Валентина Одарченко
З 27-го січня минулого року вступив у силу закон “ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Саме цим законом передбачено, що умова реєстрації не є підставою для реалізації прав і свобод громадян України. Тому кам’яногірці, як і тисячі людей у подібних ситуаціях, чекають від чиновників ставлення до себе як до повноцінних громадян.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” неодноразово зверталося до проблем українського шоу-бізнесу, а саме: відсутності умов для творчості українських виконавців і засилля російської поп-музики в інформаційному і музичному просторі держави.
До написання цього матеріалу нашу київську кореспондентку Богдану Костюк спонукали постійні контакти з виконавцями української музики, а також оприлюднення листа українських музикантів, представників шоу-бізнесу на ім’я Президента Леоніда Кучми.
Слово Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Автори листа нагадують гарантові Конституції, що Основний Закон проголошує державність української мови і захищає культурні права громадян України, до яких належить і право на україномовну музику тощо.
Один з авторів названого вище листа, продюсер і музикознавець Олександр Зирін в інтерв’ю для радіо “Свободи” розповів:
Олександр Зирін
Коли ми цей лист готували, то ми радилися з музикантами з приводу тексту і так далі. В нас було дві точки зору.
Перша (для нас дуже прикра): музиканти відмовлялися приєднуватися, тому що вони просто не вірили, що може щось змінитися.
Друга точка зору (більш чисельна): музиканти вважали, що лист написано дуже толерантно, його треба було б писати значно гостріше, значно жорсткіше, в інших виразах, як вони вважали.
Ми не пішли другим шляхом, тому що ми вважали, що тоді буде обговорюватися форма, а нам треба, щоб задумалися над змістом, який був вкладений в цей зміст.
Будь-яка держава чітко розуміє декілька речей.
По-перше, це серйозний бізнес.
По-друге, якщо це є серйозний бізнес, то національний виробник потребує серйозного захисту. Це у всьому світі так. Це є нормальна норма цивілізованого введення економічних справ.
На жаль, у нас чиновники не розуміють декілька речей. По-перше, вони не хочуть зрозуміти, що це бізнес. По-друге, вони не порушують чинне законодавство, вони просто не виконують іншу свою функцію: вони не звертають увагу на катастрофічне порушення чинного законодавства.
Богдана Костюк
А в результаті, стверджують Олександр Зирін та його колега, музикознавець Олександр Євтушенко, телевізійний і радіо-ефір “захопили” російські “поп-зірки”.
“Це нормально для Росії, яка таким чином експортує свою сучасну музичну субкультуру, і це абсолютно не відповідає інтересам українського шоу-бізнесу,” – вважає О.Зирін.
Ще один його представник, відомий музикант, лідер гурту “Борщ” Олександр Піпа зауважує, що сучасна україномовна музика знову, як за радянської доби, перейшла до underground –у.
Олександр Піпа
Є групи, які існують вже багато років (вони не то що погані, але вони такі середняцькі), але за рахунок того, що проплачується, постійна ротація в ефірах, можна сказати, що виховане ціле покоління, якому така музика вже починає подобатися.
Якщо у нас на пострадянському просторі поки що пародія на дикий капіталізм, то шоу-бізнес – це також пародія на західний шоу-бізнес, який сам не є ідеальним.
Богдана Костюк
Каже Сашко: “Компроміс між творчою чесністю і задоволенням вимог власників ефіру і чиновників, для яких музика – це засіб збагачення. У гонитві за швидким прибутком потреби українського суспільства, українського слухача їх не обходить”.
Надія Шерстюк
Це була програма “Права людини: українська реальність” на хвилях радіо “Свобода”.
Шановні слухачі, ми з вами прощаємося.
Програму уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагав звукооператор Михайло Петренко.
На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Михайло Петренко.
Сьогодні у програмі до вашої уваги такі теми:
- У Севастополі правозахисники протестують проти дискримінації місцевих римо-католиків;
- Завідуюча Львівської аптеки звернулася з позовом до Європейського Суду з прав людини;
- Відкритий лист представників українського шоу-бізнесу до Президента на захист української музики.
У Севастополі правозахисники протестують проти дискримінації місцевих римо-католиків. Тут уже багато років міська влада відмовляється повернути католицькій громаді приміщення храму Святого Климента.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Зараз у будівлі колишнього костелу Святого Климента розташований кінотеатр “Дружба”, а в олтарній частині колишнього храму – громадський туалет. Костел був збудований у 1911-му році на кошти, зібрані католиками Російської імперії. У 1936-му році храм експропріювали комуністи і перетворили його на дитячий кінотеатр. Правда, зараз тут демонструються переважно бойовики та еротика, а ще розміщені гральні автомати.
Саме тому Севастопольська правозахисна група виступила зі зверненням, в якому закликала громадськість приєднатися до вимоги про повернення римо-католицькій громаді Святого Климента будівлі костьолу в Севастополі.
Як відзначається у зверненні, питання про повернення приміщення храму віруючим не вирішується вже протягом багатьох років.
Автори звернення відзначають, що Україна проголосила курс на відновлення прав віруючих, потоптаних у роки існування тоталітарної держави, і при вступі до Ради Європи взяла зобов''язання вирішити питання про повернення всього майна, раніше вилученого у церковних організацій.
“У місті Севастополі повернуто храми віруючим, які сповідують православ''я та іслам. Однак католикам відкрито і постійно відмовляють у відновленні їхніх прав і їм не повертають їхній костьол,” — мовиться у зверненні.
Каже член Севастопольської правозахисної групи, адвокат Іван Ткач.
Іван Ткач
Тут явна і неприкрита дискримінація за релігією. Влада допускає дискримінацію за релігійною ознакою. Ми бачимо, що закон застосовується не до всіх однаково. І в цьому, власне, дискримінація.
Володимир Притула
Він повідомив, що попри пропозицію Севастопольської міської держадміністрації, попри прохання сотень віруючих, міська рада Севастополя минулого місяця уже вп’яте відмовилася передати колишнє приміщення костелу віруючим.
Настоятель Севастопольської римо-католицької громади отець Леонід каже, що віруючі змушені молитися у приватному приміщенні свого пароха, а воно не вміщує всіх потребуючих.
Отець Леонід
Громада налічує біля 500 чоловік, які збираються щодня на молебень, але ви самі можете уявити, які умови можуть бути в кімнаті, яка має 30 кв. м., і тільки в нас відправляється служба.
На Вербну неділю, на Паску молитимемося біля храму. Думаю, що влада все ж таки нам це дозволить.
Володимир Притула
Це був настоятель католицької громади Святого Климента у Севастополі отець Леонід.
Як мовиться у зверненні Севастопольської правозахисної групи, Севастополь залишився “чи не єдиним місцем в Україні, де так демонстративно з боку влади виявляється дискримінація за релігійною ознакою”.
Автори звернення закликали усіх людей доброї волі приєднатися до вимог про негайне припинення обмеження прав католиків у місті Севастополі.
Надія Шерстюк
Львів’янка Тетяна Шалабаєва звернулася у Європейський суд з позовом до держави “Україна”. У такий спосіб вона намагається вибороти право на справедливе судове рішення, захистити своє ім’я від безпідставних обвинувачень.
На разі жінка, пройшовши усі рівні українських судів і зневірившись у їхній справедливості, покладає надію лише на судове рішення Європейського суду в Страсбурзі.
Розповідає Галина Терещук. Рубрика “Голоси скривджених”.
Галина Терещук
З 1981-го року пані Тетяна Шалабаєва працювала у Львові в аптеці № 1, підпорядкованій Державному підприємству “Трансфармація”. Згодом Тетяна Шалабаєва стала завідувачкою цієї аптеки, приміщення якої становить майже 250 квадратних метрів у престижному районі Львова.
Нерухомість впала в око керівникам Львівської залізниці, які у 1997-му році вирішили аптеку реорганізувати у фітобар, хоча така діяльність статутом аптеки непередбачена.
Працівники аптеки утворили профспілку і увійшли до складу федерації вільних профспілок Львівської залізниці. Вони висловились проти реорганізації аптеки у фітобар.
Натомість транспортна прокуратура почала активно цікавитись завідувачкою аптеки. Шалабаєву притягнули до дисциплінарної відповідальності, її звільнили з роботи без згоди профспілки.
Причиною стала анонімка у транспортну прокуратура про те, що буцімто пані Шалабаєва привласнила партію медикаметів. Хоча насправді ліки були реалізовані аптекою.
Через недбале ведення бухгалтерського обліку на підприємстві “Трансфармація” жінку практично звинуватили у крадіжці, але справу було закрито через відсутність факту злочину. Тетяну Шалабаєву поновили на роботі.
Втім працівники транспортної прокуратури не залишили її без свого контролю. Невдовзі знову розпочинається судова справа проти Шалабаєвої, яку звинувачують у тому, що вона взяла на роботу за сумісництвом юридичного консультанта, а також виписала собі матеріальну допомогу. Хоча до того її отримали всі працівники аптеки.
Підсудній Шалабаєвій суддя Залізничного районного суду відмовив у захисті, у проведенні експертизи документів, в яких був підроблений її підпис про нібито отримання матеріальної допомоги розміром понад 800 гривень.
Згідно з рішенням місцевого суду, пані Шалабаєва умовно позбавлена волі на 3 роки. Вона оскаржила це рішення, але Апеляційний суд Львівщини розглядав справу ще більш однобоко і формально. Рішення не відмінив.
Зараз ця справа перебуває на розгляді Верховного Суду. А тим часом Львівська залізниця призначила нове керівництво аптеки, створила товариство з обмеженою відповідальністю. З колишніх працівників аптеки на роботі залишили лише половину. Аптеку вивели з-під порядкування підприємства “ Трасфармація” і ввели до складу “Львівтрансфарм”.
На сьогодні Тетяна Шалабаєва без роботи, двічі на тиждень вона відмічається у кримінального інспектора. Жінка відмовилась від амністії, оскільки ні в чому не почувається винною і не визнає рішення Залізничного місцевого суду. Донедавна її трудова книжка лежала в аптеці.
Я поцікавилась у голови Федерації вільних профспілок львівської залізниці Тараса Макара, чому він захищає Тетяну Шалабаєву?
Тетяна Шалабаєва
Такий стан справ по правах людини в Україні, що не можна терпіти будь-кого, коли порушують права. Тим більше та людина, яка вже деякий час з нами пройшла, ми не можемо залишити її в біді, бо завтра будь-хто із нас може опинитися на її місці.
Галина Терещук
Тетяна Шалабаєва запевнила мене, що боротиметься до кінця, адже знає, що вона невинна. Жінка покладає надії лише на Європейський суд і рівно стільки ж не вірить українській Феміді.
Надія Шерстюк
Десятки тисяч громадян України опинилися поза законом не з власної волі. Йдеться про тих, хто колись не отримав прописки, а нині, навіть маючи житло, не може зареєструватися за власною ж адресою.
Та чи є адреса у людей, котрі мешкають на території садово-городніх кооперативів? Виявляється, згідно з українським законодавством, немає.
Про це у матеріалі Валентини Одарченко, котра спілкувалася з мешканцями селища Кам’яногірське, що розташоване на межі Костопільського та Рівненського районів.
Валентина Одарченко
Вони не селяни, хоча поряд розташована сільрада, до депутатів якої вони зверталися з проханням ухвалити рішення про прийняття їхньої території під крило Мощанської сільради. Та депутати завагалися, адже, згідно Житлового кодексу, садово-городні кооперативи не належать до житлового фонду.
Але кам’янгогірці й не дачники, бо дехто з моїх співрозмовників живе в Кам’яногірському майже з початку отримання ділянки: тоді, коли стало зрозумілим – державної квартири в місті, де стояли на черзі, годі чекати.
Вони мають акти про приватизацію своїх шести “соток”, всі необхідні документи на будинки, однак не мають конституційних прав, гарантованих будь-якому громадянинові України, незалежно від присутності чи відсутності реєстраційного штампу в паспорті.
Це означає, що за потреби їм не нададуть субсидій, не поставлять на облік у центрі зайнятості, вони не зможуть скористатися кредитами в банках, а в разі хвороби їх перекидатимуть з однієї лікарні в іншу.
Під час минулих виборів лише Рівненщина втратила кілька сотень голосів виборців - ці люди не приписані до жодної виборчої дільниці. Під час останнього перепису населення їх існування було проігнороване переписувачами, то й виходить, паперу немає – немає і людини.
Мешканка “Кам’яногірського”, пенсіонерка Валентина Балай розповідає про проблеми, які з’явилися у її чоловіка, інваліда, в Рівненському реабілітаційному центрі, де цей чоловік раніше отримував допомогу.
Валентина Балай
Їм сказали, що ми не живемо в Рівному, а живемо на дачі, а коли він туди пішов, то прямо на моїх очах моєму чоловікові порвали всі його документи й повідомили, що з бюджету міста нам нічого не нададуть. А раз немає прописки – ви ніхто.
Валентина Одарченко
Ці люди не бачать відмінностей між пропискою, котра в Радянському Союзі мала на меті штучно регулювали адміністративно-планове розміщення населення і реєстрацією, функція якої полягає в підтриманні юридичних зв’язків між громадянами і державою.
Кам’яногірець Анатолій Бойко вважає, що таким чином його позбавили гарантованих Конституцією свобод.
Анатолій Бойко
Зараз стан нагадує оті колгоспи при Сталінові, коли не мали ні паспортів, ні прописки, нічого, були безправні.
Валентина Одарченко
Заступник начальника територіального відділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лілія Драбчинська подивувалася хіба що тому, що кам’яногірці не голосували: мовляв, їм всього-на-всього потрібно було самим звернутися до найближчої виборчої дільниці.
Але про реєстраційну проблему постійних мешканців новітніх сіл, утворених за рахунок кооперативів вона знає.
Лілія Драбчинська
До Міністерства 19-го лютого ми направили наші пропозиції до проекту правил необхідних для реєстрації за місцем проживання.
Одна із цих пропозицій так і звучить, що місцем проживання фізичної особи вважається житлове приміщення, де вона проживає понад 6 місяців. І як власник житлового будинку як місце проживання визначаються гуртожитки, заклади для дітей-сиріт, спеціальні заклади для престарілих, монастирі, місця позбавлення волі, судові, дачні будинки.
Валентина Одарченко
З 27-го січня минулого року вступив у силу закон “ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Саме цим законом передбачено, що умова реєстрації не є підставою для реалізації прав і свобод громадян України. Тому кам’яногірці, як і тисячі людей у подібних ситуаціях, чекають від чиновників ставлення до себе як до повноцінних громадян.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” неодноразово зверталося до проблем українського шоу-бізнесу, а саме: відсутності умов для творчості українських виконавців і засилля російської поп-музики в інформаційному і музичному просторі держави.
До написання цього матеріалу нашу київську кореспондентку Богдану Костюк спонукали постійні контакти з виконавцями української музики, а також оприлюднення листа українських музикантів, представників шоу-бізнесу на ім’я Президента Леоніда Кучми.
Слово Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Автори листа нагадують гарантові Конституції, що Основний Закон проголошує державність української мови і захищає культурні права громадян України, до яких належить і право на україномовну музику тощо.
Один з авторів названого вище листа, продюсер і музикознавець Олександр Зирін в інтерв’ю для радіо “Свободи” розповів:
Олександр Зирін
Коли ми цей лист готували, то ми радилися з музикантами з приводу тексту і так далі. В нас було дві точки зору.
Перша (для нас дуже прикра): музиканти відмовлялися приєднуватися, тому що вони просто не вірили, що може щось змінитися.
Друга точка зору (більш чисельна): музиканти вважали, що лист написано дуже толерантно, його треба було б писати значно гостріше, значно жорсткіше, в інших виразах, як вони вважали.
Ми не пішли другим шляхом, тому що ми вважали, що тоді буде обговорюватися форма, а нам треба, щоб задумалися над змістом, який був вкладений в цей зміст.
Будь-яка держава чітко розуміє декілька речей.
По-перше, це серйозний бізнес.
По-друге, якщо це є серйозний бізнес, то національний виробник потребує серйозного захисту. Це у всьому світі так. Це є нормальна норма цивілізованого введення економічних справ.
На жаль, у нас чиновники не розуміють декілька речей. По-перше, вони не хочуть зрозуміти, що це бізнес. По-друге, вони не порушують чинне законодавство, вони просто не виконують іншу свою функцію: вони не звертають увагу на катастрофічне порушення чинного законодавства.
Богдана Костюк
А в результаті, стверджують Олександр Зирін та його колега, музикознавець Олександр Євтушенко, телевізійний і радіо-ефір “захопили” російські “поп-зірки”.
“Це нормально для Росії, яка таким чином експортує свою сучасну музичну субкультуру, і це абсолютно не відповідає інтересам українського шоу-бізнесу,” – вважає О.Зирін.
Ще один його представник, відомий музикант, лідер гурту “Борщ” Олександр Піпа зауважує, що сучасна україномовна музика знову, як за радянської доби, перейшла до underground –у.
Олександр Піпа
Є групи, які існують вже багато років (вони не то що погані, але вони такі середняцькі), але за рахунок того, що проплачується, постійна ротація в ефірах, можна сказати, що виховане ціле покоління, якому така музика вже починає подобатися.
Якщо у нас на пострадянському просторі поки що пародія на дикий капіталізм, то шоу-бізнес – це також пародія на західний шоу-бізнес, який сам не є ідеальним.
Богдана Костюк
Каже Сашко: “Компроміс між творчою чесністю і задоволенням вимог власників ефіру і чиновників, для яких музика – це засіб збагачення. У гонитві за швидким прибутком потреби українського суспільства, українського слухача їх не обходить”.
Надія Шерстюк
Це була програма “Права людини: українська реальність” на хвилях радіо “Свобода”.
Шановні слухачі, ми з вами прощаємося.
Програму уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагав звукооператор Михайло Петренко.
На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
